Прибулець з Країни Нямликів

Розділ перший

в якому Олянка кличе в гості чарівного чоловічка, а тоді не знає, куди його подіти

Ледве Олянка розплющила очі, як одразу ж пригадала, що сьогодні ВІВТОРОК. Цей день тепер був для неї найголовніший. Бо саме по вівторках вона рано-вранці підходила до стіни у своїй спальні й тихенько, щоб не почули тато й мама, стукала у неї. Чому? А тому, що варто було дівчинці торкнутися найбільшого дзвіночка, намальованого на шпалерах, як у стіні з’являлися крихітні дверцята. І з тих дверцят вистрибував маленький чоловічок. Був це не хто інший, як славетний чарівник — Буцик із роду нямликів.

Звичайно, не кожному, як Олянці, щастить познайомитися з чарівником. Та ще й дізнатися, що існує ціла Країна нямликів — чоловічків, які живуть у стінах. А чарівної сили їм надає звичайнісінька манна каша, яку Олянка терпіти не могла.

Ось і тепер, підхопившись із ліжка і тихенько постукавши у стіну, дівчинка вже приготувалася до зустрічі з Буциком. У бічній кишеньці її рюкзака лежала металева коробочка з-під цукерок, наповнена холодною манною кашею. Її Олянка крадькома принесла із дитячого садочка.

— Дістала? — замість привітання запитав Буцик і вистрибнув зі стіни на килимок, який дівчинка завбачливо постелила на підлогу.

— Ось, — Олянка витягла з рюкзака коробочку з кашею й подала її нямликові.

Малий чоловічок, навіть не подякувавши, вихопив із рук дівчинки частування, дістав з кишені кумедного квітчастого костюмчика крихітну ложечку й почав швидко-швидко наминати кашу, приказуючи:

— Ням! Ням! Ням!

— Тихіше! — прошепотіла Олянка. — Розбудиш маму й тата!

Та нямлик тільки недбало махнув рукою і так швидко ковтав кашу, що за мить коробочка з-під цукерок блищала, як новенька, — в ній не лишилося й крихти Чарівної Страви.

— Ну то що, яку пригоду ти замовляєш на сьогодні? — запитав Буцик, вдоволено усміхаючись і витираючи рота рукавом.

Олянка розгубилася, в голові у неї закрутилося безліч думок. Ну от, наприклад, вона давно мріяла побувати на цирковій виставі, де акробати витанцьовують на височезних дибах-ходулях і навіть перевертаються через голову. І їй хотілося не просто дивитися, як це роблять циркові артисти, а й самій перекинутися через голову. І щоб їй аплодували глядачі, й щоб вона вклонялася та повторювала на біс карколомні трюки!

Але найбільше в світі дівчинка хотіла потрапити до загадкової Країни Нямликів. Та вона не наважувалася попросити про це Буцика. Адже ще при першій зустрічі малий чоловічок попередив, що жоден здоровань (так нямлики називали людей) ніколи не бачив цієї таємничої країни.

— Саме так! — вигукнув Буцик. — Жоден здоровань не може потрапити до нашого світу!

Олянка забула, що нямлик уміє читати думки, і їй стало соромно, що цей коротун ось так просто дізнався про всі її бажання.

— А до цирку ми потрапимо дуже просто, — весело додав нямлик. — Лише дочекаємося, коли Чарівна Страва почне діяти!

Та цієї хвилини задзвонив будильник у кімнаті батьків. Олянка сполохано визирнула у коридор, а тоді повернулася до Буцика:

— Як добре, що ти такий маленький! Мерщій ховайся до кишеньки мого рюкзака.

Та було вже пізно — чари подіяли, й посеред Олянчиної кімнати стояв худенький рудоволосий хлопчик і задоволено усміхався. Видно було, що він зовсім не боїться.

— Ти що?! — перелякано скрикнула дівчинка. — Тебе ж побачать!

Та нямлик тільки махнув рукою, спокійнісінько вмостився у зручному кріслі-гойдалці, що стояло біля вікна, і почав вигойдуватися туди-сюди.

Розділ другий

де ми знайомимося з Кулькою і дізнаємося, як з'являються двійники

Олянка зрозуміла, що зараз станеться щось жахливе. Мама відчинить двері її кімнати і побачить незнайомого хлопчика, що нахабно вигойдується у кріслі-гойдалці. Страшно навіть уявити, що вона зробить! Викличе міліцію? Закричить: “Рятуйте! Грабіжник!”?

Покличе тата, і вони вдвох почнуть допитуватися, звідки в їхній квартирі узявся цей рудий незнайомець?

— Тю, — почувся пронизливий Буциків ГОЛОС, — ну коли ти врешті зрозумієш, що я чарівник? І поки діє Чарівна Страва, я можу все.

— Все? — вражено перепитала дівчинка.

Нямлик трохи повагався, а тоді засоромлено промовив:

— Ні, є одна річ, на яку не здатен жоден нялілик у світі. Але це секрет. Може, колись я тобі розповім, хоча ти й здорованиха. А зараз я зроблю дуже простий фокус.

Буцик підхопився з крісла, одним стрибком підскочив до Олянки й раптом дав їй по носі щигля.

— Ти що, сказився?! — обурено скрикнула Олянка, але раптом побачила, що біля неї з’явилася невеличка біла хмаринка. На очах та хмаринка почала згущуватися, темнішати і враз… Біля Олянки стояла вона сама! Еге ж, дівчинка, яка виринула з білої хмаринки, була мов дві краплі води схожа на Олянку.

— Хі-хі! — захихотів Буцик і вдоволено потер руки. — Це твій двійник. Сьогодні вона замість тебе піде в садок, і ніхто навіть не здогадається про підміну.

— Двійник? — перепитала дівчинка й пильніше придивилася до своєї копії. Щось у ній було дивне. І ще — запах. Так-так, ця друга Олянка страшенно пахла суничним милом.

— Ага, ти здогадалася! Я зробив твого двійника з мильної піни. Добре, що вчора у ванні ти змила не всю піну, й у тебе на носі лишилося кілька бульбашок. Хоча вони засохли, їх вистачило для таких простих чарів. І не хвилюйся, ніхто нічого не зрозуміє, просто всі думатимуть, що ти добре помилася.

— Невже це так просто? Потрібно лише трохи мильної піни і щиглик?

— Ось тобі й маєш, — образився Буцик, — а про мої чари ти забула? Такі фокуси можуть робити тільки нямлики й тільки добряче попоївши Чарівної Страви.

Олянка хотіла доторкнутися до мильної дівчинки, але та перелякано відсахнулася.

— Ой-ой, обережно, я можу луснути! — запхинькала вона. — Я така тендітна, така ніжна, така вразлива.

— А як тебе звуть? — запитала Олянка.

— Кулька, — тихо промовила дівчинка-двійник, — і знаєш, я можу набирати будь-якого вигляду.

— Гаразд, годі базікати, — скомандував Буцик. — Кульці вже час іти до садочка, а ми вирушимо назустріч пригодам.

— І невже тато з мамою теж не зрозуміють, що мене підмінили?! — захвилювалася Олянка.

— Ні, я ж казав — ніхто нічого не збагне! Адже цей фокус так і називається: “ОКОЗАМИЛЮВАННЯ”!

Розділ третій

де Олянка рятує морського свина Тадеуша і розуміє, що часом навіть клоуни бувають небезпечні

Як виявилося, Буцик не помилився. Мильна дівчинка, котра виглядала точнісінько як Олянка, пішла в дитячий садочок. А Олянчині тато й мама так поспішали на роботу, що навіть не звернули увагу на те, що їхня дочка вся просякла запахом суничного мила.

— Тепер час вирушати, — весело промовив Буцик, і Олянка приготувалася до чудової мандрівки. Адже вона колись уже літала з нямликом. Тоді вони піднялися так високо, що їх навіть помітили пасажири літака, який саме пролітав високо над хмарами.

— Ні, на сьогодні польоти відміняються, — відповів на Олянчині думки Буцик. — По-перше, надворі дощ, а це означає, що погода зовсім нельотна. А по-друге, мені треба берегти сили. Тієї Чарівної Страви, що ти принесла з садочка, вистачить зовсім ненадовго. Так що доведеться іти пішки.

Олянка неохоче дістала з шафи стару курточку, з якої виросла ще минулої осені, й попрямувала до дверей. Звичайно, її новенького яскраво-жовтого дощовика начепила примхлива Кулька. Адже під дощем мильна дівчинка могла просто розчинитися — перетворитися на калюжку мильної піни.

— А як же ти? — спитала Олянка рудоволосого нямлика.

Та Буцик безтурботно махнув рукою, і за мить вони вже швидко бігли сходами донизу.

Як виявилося, за пригодами далеко ходити не довелося, бо під самісінькими дверима їхнього підїзду сиділо якесь маленьке мокре звірятко і жалісно попискувало.

— Тадеуше, ти втік із цирку? — суворо запитав у звірятка нямлик, і воно ствердно закивало головою. Було зрозуміло, що з нещасним Тадеушем сталося якесь лихо.

Буцик присів навпочіпки і почав уважно слухати повискування тремтячої тваринки. З виразу обличчя нямлика було видно, що Тадеуш повідомив йому якісь дуже погані новини. Коли звірятко замовкло, Буцик узяв його на руки і передав Олянці. Дівчинка роздивилася утікача і зрозуміла, що перед нею морська свинка, радше, судячи з імені, морський свин. Але він був такий худий, що скидався більше на суху тараню. Єдине, що нагадувало про те, що Тадеуш працює в цирку, — краватка-метелик, зав’язана у свина на шиї.

Олянці стало страшенно шкода сердешної тваринки, вона погладила Тадеуша по мокрій тремтячій спинці, а тоді витерла його носовою хусточкою й сховала за пазухою.

— Ну от, пригоди самі знайшли нас, — озвався нямлик. — Треба негайно бігти до цирку. Виявляється, туди проникли лиходії. І що найстрашніше, вони замаскувалися під клоунів. Уявляєш, що вони можуть наробити? Адже діти вірять клоунам найбільше.

Розділ четвертий

в якому глядачі сміються до сліз, Буцик готується до бою, а Олянка впадає у відчай

Друзі щодуху бігли до цирку, адже ранкова вистава мала початися за п’ятнадцять хвилин. Нарешті вони побачили величезну чергу — діти й дорослі хотіли придбати квитки на нову виставу, що називалася “Клоуни-стрибунці”. Тут-таки з великих афіш усміхалися три клоуни, котрі стояли на високих ходулях. У руках вони тримали квадратні чорні коробочки з маленькими екранами, на яких було написано “СМІХОМІР”.

— То ось хто сховався під маскою клоунів! Це ж відомі сміхожери Гам, Гризь і Кусь! — схвильовано вигукнув нямлик.

— Сміхожери? — вражено запитала Олянка. — А хіба можна з’їсти чийсь сміх? Це ж не цукерки чи тістечка…

— Нічого ти не розумієш! — заперечив Буцик. — Сміхожери — найстрашніші чаклуни у світі. Вони мандрують від міста до міста, від країни до країни, маскуються під клоунів, доводять публіку до нестримного реготу, а тоді пропонують усім охочим виміряти, хто сміється гучніше.

— Ну то й що? — знизала плечима дівчинка. — Адже людина може сміятися скільки заманеться! Сміх ніколи не закінчується. Головне, щоб було весело.

— Ось тут ти помиляєшся. Варто дорослому чи дитині хоча б раз потрапити під промені сміхоміра, як вона стає лютою і жорстокою. А розвеселити її може лише чиясь біда. Але годі базікати. Ось-ось почнеться вистава, і тоді ми вже не встигнемо відвернути чари фальшивих клоунів. л

Буцик клацнув пальцями, і в руках у них опинилися квитки у перший ряд. Щойно вони сіли на свої місця, як заграла голосна музика, засяяли прожектори, і на арену вистрибнули клоуни на високих ходулях. Вони були такі кумедні, що зала вибухнула оплесками. А клоуни переверталися у повітрі, перекидалися через голови, а тоді зробили піраміду — вистрибнули на плечі один одному.

— Це недозволені чари, — прошепотів Буцик. — Ці фальшиві клоуни зовсім не знають акробатичних трюків. І ходулі у них чаклунські — самі підстрибують і піднімають сміхожерів у повітря. Треба їх зупинити — ти тільки поглянь, що робиться з публікою!

Олянка оглянула залу, і їй стало моторошно. Діти й дорослі реготали так, що з очей у них струменіли сльози. Дехто навіть попадав від сміху під крісло і дриґав ногами. А клоуни й далі показували дивовижні фокуси. З рукавів їхніх широких балахонів вистрибували зайці й миші, що грали на малесеньких дудочках і барабанчиках. З гостроверхих ковпаків випурхували горобці й синиці, які голосно цвірінчали й висвистували веселі мелодії. І врешті, з-під склепіння цирку на різнобарвних парасольках почали спускатися сотні й тисячі морських свинок. Вони стрибали по головах і плечах людей, лоскотали їх, доводячи до іце гучнішого реготу.

Олянка й сама почала тихенько хихотіти, та Буцик смикнув дівчинку за кіску, і вона засоромлено замовкла.

— Зараз почнеться найстрашніше, — прошепотів нямлик. — Гам, Гризь і Кусь запросять на арену тих, хто хоче виміряти свій сміх. Ну, начувайтеся, сміхожери! Ви не чекали, що проти ваших лихих чарів знайдуться сильніші чари — добрі!

Буцик вже намірився зірватися на рівні ноги, кинутися на арену й розпочати бій із клоунами-стрибунцями, коли раптом сталося те, чого так боялася Олянка. Буцик почав зменшуватися.

Розділ п’ятий

де Кусь, Гризь та Гам клацають зубами, а морський свин Тадеуш виявляє неабияку кмітливість

“Що ж робити?” — у відчаї думала дівчинка, ховаючи до нагрудної кишені курточки Буцика, який так невчасно зменшився.

Здавалося, що тепер, без добрих нямликових чарів, ніхто не зможе порятувати глядачів. А клоуни-сміхожери раптом припинили витанцьовувати на ходулях. Вони зістрибнули на підлогу, взяли до рук чорні коробочки з маленькими екранчиками й зарепетували пронизливими писклявими голосами:

Клоуни співали, зайці та миші підігравали їм на дудочках і барабанах. А морські свинки відбивали ритм цієї чудернацької пісеньки, стукаючи складеними парасольками по замакітрених головах глядачів.

Не можна було гаяти ані хвилини. Олянка підвелася, розтягла губи в удаваній усмішці й рішуче вистрибнула на арену.

— Ну ось і найхоробріша дівчинка! Іди до нас, люба дитино! — промовив Кусь — клоун, у якого випиналися два довгих передніх зуби.

Сміхожер поманив до себе Олянку пальцем, а коли вона підійшла зовсім близько, наставив на неї сміхомір.

— А чому ж ти не регочеш? — люто просичав Кусь і низько-низько нахилився до дівчинки.

Де й поділася його улеслива посмішка, й Олянка зрозуміла, що зубатий клоун ось-ось її вкусить.

Двоє інших клоунів-чаклунів — Гам і Гризь — теж розлютилися й почали насуватися на дівчинку. Вони голосно клацали зубами, гарчали й плямкали.

Олянка сподівалася, що публіка отямиться від чарів і кинеться їй на допомогу, але глядачі, здавалося, розвеселилися ще дужче. Мабуть, вони думали, що вистава триває.

І тоді за пазухою в Олянки щось заворушилося, і на плече їй виліз Тадеуш. Звірятко висохло і зігрілося, а краватка-метелик у нього на шиї засяяла золотими й срібними блискітками. Морський свин почав нетерпляче підстрибувати в Олянки на плечі, вимахувати передніми лапками й повискувати. Здавалося, він хоче сказати дівчинці щось дуже важливе. Але, на жаль, Олянка не розуміла мови морських свинок. Аж тут на допомогу їй прийшов Буцик. Хоча нямлик і зменшився, покинути друзів у цю вирішальну мить він не міг.

Малий чоловічок у кумедному квітчастому костюмчику виліз із нагрудної кишені Олянчиної курточки і зашепотів їй на вухо:

— Хутчіш! Хапай ходулі! Ми маємо стояти так високо, щоб нас побачили всі глядачі. И усі звірі, які допомагають сміхожерам. Інакше ми не зможемо розбити злі чари клоунів-стрибунців.

Розділ шостий

у якому ми розуміємо, що й парасольки можуть стати могутньою зброєю, а страшні лиходії виявляються боягузами

Хто б міг подумати: несподівано здійснилося те, про що Олянка мріяла лише кілька годин тому — вона тримала у руках довгі палиці-ходулі. І хоча дівчинка зроду не вчилася на них ходити, тепер не можна було вагатися ані хвилини.

— Не бійся, — прошепотів Буцик, — ці ходулі чарівні, вони зроблять усе, що ти їм накажеш. Головне, щоб тебе не наздогнали сміхожери.

І справді, варто було Олянці подумки наказати, аби ходулі причепилися до її ніг і помчали її по колу, як вона вже кружляла по арені. На плечах у дівчинки сиділи Тадеуш і Буцик, а за нею навздогін бігли клоуни-лиходії.

Певно, дивитися на це було неймовірно смішно, бо глядачі аж за животи хапалися від реготу. Та враз Олянка наказала: “Стійте!” — і ходулі зупинилися мов укопані. Сміхожери аж ніяк не чекали, що звичайнісіньке дівчисько виявить таку хитрість і спритність, тож перечепилися об довгі ходулі й попадали один на одного.

Скориставшися з нагоди, Олянка посадила на руку Тадеуша й підняла його високо над головою. У залі запанувала тиша, бо всі раптом зрозуміли — ця дівчинка не жартує, і тут відбувається щось дуже небезпечне.

Відважне звірятко вклонилося, а тоді швидко-швидко почало пищати. Тадеуш звертався до своїх родичів — морських свинок, які ще недавно, отруєні лихими чарами, слухняно виконували накази сміхожерів.

І сталося справжнє диво: морські свинки раптом вишикувалися у колону по двоє, вхопили в лапки свої складені іграшкові парасольки й рушили до клоунів-стрибунців, які все ще борюкалися посеред арени, заплутавшись у своїх довгих балахонах.

Свинки оточили сміхожерів і почали виштовхувати їх за лаштунки, лупцюючи різнобарвними парасольками. До них приєдналися зайці з дудочками й миші з барабанами.

— Поглянь, вони тікають! — закричав Буцик, показуючи на Куся, Гризя й Гама, які кинулися геть, гублячи по дорозі клоунські ковпаки, фальшиві носи й поролонові рожеві вуха.

За мить люди у залі почали здивовано озиратися, протирати очі, наче вони щойно прокинулися після нічного марення.

— А тепер і нам час додому, — тихо проказав Буцик. — Треба повертатися, бо твого двійника — Кульку — скоро заберуть із садочка. Важливо, щоб ніхто не помітив підміни, бо якщо Кульку почнуть купати, вона просто розтане.

— Зажди, — захвилювалася Олянка, — а як же ці люди? Вони ж розкажуть про те, як я тут вистрибувала на ходулях. І про Тадеуша, і про сміхожерів…

Але нямлик лише махнув рукою:

— Не бійся, ніхто ні про що не пам’ятатиме. Сміхожери дуже боягузливі й ніколи не залишають слідів. Якщо їхнє лиходійство не здійснилося, вони просто витирають усі спогади у тих людей, сміх яких хотіли викрасти. Та й у мене є ще трохи чудодійної сили… У твоїй кишені я знайшов кілька дрібочок Чарівної Страви.

Буцик клацнув пальцями, Олянку підхопив шалений вихор, а коли вона розплющила очі, то вже сиділа у своїй кімнаті у кріслі-гойдалці. І лише клаптик шпалер із найбільшим дзвіночком ледь погойдувався. Здавалося, оце щойно зачинилися крихітні дверцята, що ведуть до Країни нямликів — маленьких чоловічків, які живуть у стінах.