Притулок пророцтв

РОЗДІЛ 8

Френк Дуґан знизив швидкість свого «Мазератті» до жалюгідних тридцяти п’яти. Ох ці задрипані дві смуги. Він повірити не міг, що з аеропорту в Цинциннаті до Вейбриджа доведеться їхати мало не дві години.

Проїжджаючи естакадою, Дуґан побачив на пагорбі вежу будинку, побудованого у стилі вікторіанської неоготики. Згідно з отриманою інформацією, це була лікарня, у якій колись перебувала Рейвен Слейд. Може, перш ніж вирушити до університету, варто було б уважніше оглянути це місце. Звернувши ліворуч на круту, посипану гравієм доріжку, Дуґан в’їхав в іржаві, зірвані з завіс ворота, однак вікна і двері будівлі були забиті дошками. Він і не знав, що божевільня більше не працює.

І навіщо взагалі було заїжджати до цієї дурки на горі? Мабуть, тому що нутро підказувало: у цих коридорах та оббитих повстю палатах можуть знайтися якісь відповіді. Добре, спершу проглянемо документи Тедеску, може, у них міститься ключ до його зашифрованих пророцтв.

Коли Дуґан заднім ходом виїжджав зі стежки, задзвонив його мобільний із функцією шифрування розмов.

– Слухаю.

– Стоматолог? Це Кимвал.

– Так швидко? Я ще навіть з Огайо не виїхав.

– Надійшов сигнал від Харона з Криту. Він каже, що перш ніж застрелитися, Слейд телефонував йому з роботи. Останнє, що він сказав, було: «Моя дочка знає».

– Що знає?

– Після цього Харон почув постріл, потім булькання, а тоді зв’язок перервався. За даними грецької поліції, саме в цей момент його доньку і взяли в заручники.

– Я їду до університету переглядати папери Тедеску. Можливо, вдасться з’ясувати, що такого їй відомо.

– Успіху, – вона поклала слухавку.

Дуґан під’їхав до кампусу і деякий час покружляв, шукаючи коледж вільних мистецтв. Йому пощастило припаркуватися неподалік від Лордон-Холлу. У віконечку для довідок повідомили, що Тедеску сидить у кабінеті № 132-А. На дверях було приклеєне оголошення:

Містер Тедеску перебуває в Греції, де представить своє дослідження на щорічному симпозіумі класиків. Лекції та консультації скасовані на два тижні. Семестрові роботи та звіти про дослідження залишати його асистентці міс Салінас.

Раптом двері сусіднього кабінету відчинились, і повз Дуґана прослизнуло створіння, схоже на студенточку, з кіскою і в спідниці, як у дівчат з групи підтримки. Дівчина зняла оголошення і приліпила нове.

Лекції з міфології та античної історії скасовуються до кінця семестру. По інформацію звертайтеся до асистентки міс Салінас.

Тож новина про смерть Тедеску нарешті дійшла і до факультету.

– Я шукаю асистентку містера Тедеску, – звернувся Дуґан до дівчини.

Вона обернулась, і замість молоденької студентки Дуґан угледів перед собою жінку середнього віку. Шкіра на обличчі була напнута, як після пластичної операції, від чого її трикутна голова нагадувала череп, що малюють на пляшках з отруйними речовинами. Очі червоні, руки – наче схрещені кістки, згорнуті на тому місці, де мали б бути груди.

– Міс Салінас – це я. Що вам потрібно?

– Міс Салінас, я з ФБР. Можете приділити мені хвилинку?

– О Господи! Декан щойно повідомив, що Ясон помер у Афінах. Ви знаєте, що трапилося?

– Я хотів би поглянути на його кабінет.

Салінас швидко роззирнулася навсібіч, немов сумніваючись, чи правильно вона робить, тоді дістала з кишені брелок і заходилася шукати потрібний ключ. Відімкнувши двері, вона жестом запросила його досередини.

Дуґан обвів кабінет поглядом. На столі, крім бронзового бюста Зевса, не було нічого. На стіні праворуч висів великий портрет літнього чоловіка в академічній шапочці і мантії.

– Це Ясон Тедеску?

– Так.

Жінка вийняла з кишені хусточку і стерла пилюку з позолоченої рами.

Дуґан підійшов до стандартних розмірів картотеки, що стояла під стіною. Потягнув шухляду. Замкнена.

– Відчиніть, будь ласка, – Дуґан показав на брелок, який жінка тримала в руці.

– Там нічого немає.

– Як так?

– Від’їжджаючи до Греції, Ясон подарував усі свої роботи та особисті папери бібліотеці.

– Я хочу сам пересвідчитися.

Салінас заходилася перебирати ключі, знайшла потрібний, вставила в замок. Витягла всі шухляди. Вона мала рацію: там було порожньо.

– Нам не сказали, від чого він помер.

– Ви добре знали Тедеску?

– Коли він перебрався сюди з Чиказького університету, я поїхала разом з ним.

– Які у вас обов’язки?

– Як асистентка я виконувала підготовчу роботу: допомагала збирати матеріал, друкувала завдання до іспитів, узгоджувала консультації.

– У нього були улюблені студенти?

Салінас дивилася кудись поза ним.

– Єдиною, з ким у нього зав’язалися справді близькі стосунки, була Рейвен, дочка доктора Слейда.

– Наскільки близькі?

– Вона відвідувала його лекції. Крім того, Ясон був консультантом з навчальних питань і керівником дрампрограми кафедри театрального мистецтва. Я бачила всі вистави з її участю, – Салінас говорила трохи крізь зуби. – Вона – надзвичайна актриса.

– І в чому проявлялася надзвичайність?

– Коли вона виходила на сцену, інші актори відступали на другий план. Вона вживалася в кожну роль і, здавалося, дійсно ставала персонажем, якого грала. Якось аж забувалося, що це лише вистава.

– Звучить приголомшливо.

– Навіть поза сценою, на читаннях і репетиціях, Рейвен завжди була в центрі уваги, вона ніби освітлювала собою кімнату… зачаровувала, – це останнє слово Салінас наче виплюнула.

– А коли була не в центрі уваги?

– Сиділа тихо, мала пригнічений вигляд.

– То кажете, Ясон Тедеску її вчив?

Череп відвів очі.

– Швидше, скеровував. А тоді у неї стався зрив, і батько забрав її з коледжу.

– Ви бачили, як це трапилося?

– Еге ж. На першій репетиції «Лісістрати» я зрозуміла, що щось не так. Рейвен підійнялася на другий ярус і почала гукати жінкам, що знемагали від сексуальної жаги, щоб ті не віддавалися своїм чоловікам, як раптом зблідла і знепритомніла. Ясон, тобто містер Тедеску, відвів її до свого кабінету, і вони там розмовляли. Відтоді ні я, ні Ясон більше не бачили Рейвен, а потім її батько перевівся в Афіни.

– Містер Тедеску коли-небудь розповідав, чому виїхав з Греції?

– Ясон навчався на останньому курсі Афінського політехнічного університету, коли сили хунти вчинили розправу над його товаришами. Він отримав травму голови і поїхав до Штатів на лікування. Згодом отримав студентську візу і продовжив навчання тут.

– Він багато подорожував?

– Дуже, їздив по всій країні, читав лекції, відвідував грецькі громади, збирав матеріал для своєї книги «Греки в Америці».

Ага, а заодно і мережу сплячих агентів організовував.

Дуґан вирішив ризикнути.

– Може, це вас потішить: коли він помирав у Афінах, Рейвен була поряд.

У її запалих очах нічого не можна було прочитати.

– Як таке можливо?

– Під час лекції містеру Тедеску стало зле, і колега привіз його до Афінської психіатричної лікарні, а в той час там перебувала Рейвен. Він спробував її задушити. Потім його застрелили терористи, які захопили лікарню.

Обличчя Салінас залишалося непроникним, та вона знову схрестила свої кістляві руки.

– Він був немов дельфійський оракул. Завжди ставився до неї, ніби до своєї верховної жриці.

У її голосі чулася заздрість, у цьому не було жодного сумніву.

– Дякую, що приділили мені час, міс Салінас. Я піду до бібліотеки, перегляну папери Тедеску.

– Це неможливо, агенте Дуґан.

– Чому?

– У разі смерті Ясон призначив мене розпорядницею своїх робочих документів. Виконуючи його волю і оберігаючи таємницю його пророцтв, я надіслала їх до архіву Національної бібліотеки Греції у Афінах.

– Що ж, я й сам збираюся до Афін, тож ознайомлюся з ними там.

Вона заклякла на місці.

– За його бажанням я додала пункт, згідно з яким папери будуть закриті для доступу протягом десяти років. Потім буде дозволено вивчати їх лише класикам та історикам.

Міркуючи над її словами, Дуґан сперся на одну з порожніх картотечних шафок. Вона перехилилась, і з-під неї вистромився краєчок якогось папірця.

Він підібрав зім’ятий аркуш і розгладив у руках. Вгорі був заголовок: ОПЕРАЦІЯ «ЗУБИ ДРАКОНА», трохи нижче підзаголовок ЩО, а ще нижче два написаних рукою рядки. Деякі слова було повикреслювано і переписано кілька разів. Дуґан прочитав уголос:

– Маєте якесь уявлення, що це таке?

Від її раптового поруху Дуґан підвів очі. У руках Салінас стискала бронзовий бюст Зевса. Очі черепа палали. Дуґан розвернувся, намагаючись відбити удар.

Надто пізно.

Вибух болю. Усе попливло. Затуманилося. Потім темрява…