Притулок пророцтв

РОЗДІЛ 5

Рейвен будили спалахи яскравого світла. Всю ніч. Кожну ніч. Ввімкнули – вимкнули, ввімкнули – вимкнули. Скільки минуло днів? Треба вести відлік. Світло завжди вимикали дуже швидко, і вона не встигала зорієнтуватися. Знову темно. Вона слабка і спантеличена. У роті пересохло.

Як вести відлік днів і ночей? Немає нічого, чим би можна було видряпувати позначки на стіні. Рейвен провела пальцями по шести старих шрамах на животі, які вирізáла на пам’ять щоразу, коли батько зачиняв її в божевільні.

Її засліпив тонкий промінь світла. Рука кинула Рейвен баклажку. Якраз вчасно. Вона жадібно припала до прохолодної води.

Вирішено. Тепер вона татуюватиме календар у себе на шкірі. З моменту викрадення минуло чотири чи п’ять днів. Рейвен закотила правий рукав блузки і видряпала нігтями п’ять рисочок. Запах крові доводив, що їй це не сниться. Від болю вона повернулася до реальності.

Наступного дня після того, як їй дали воду, Рейвен закалатала у двері.

– Випустіть мене! Я хочу пісяти!

Жодної відповіді. Вона загупала дужче.

– Я зроблю це прямо тут!

Тиша.

– Ну і йдіть до дідька!

Вона спустила штани і труси й присіла. Помочилася на купу одягу. Підтерлася чимось схожим на шалик. Якщо кульгавий батько Алексі хоче її вбити, то просто розтягує задоволення. Якщо ж він хоче її зґвалтувати, то чого вичікує? Щоб вижити, треба зберігати ясність розуму. Вона боротиметься з ним доти, доки не буде готова сама вкоротити собі віку.

Двері гардеробу розчинилися. Рейвен засліпило світло. Він ввалився досередини на своїй милиці. Розвів їй ноги. Вона брикалася, та він був сильніший. Заходився вовтузитися з блискавкою на штанах.

Запах її власної сечі. Фу-у-у. До горла підступила нудота. Рейвен виблювала йому в обличчя.

Він дав їй ляпаса.

– Сучко! Наступного разу я зґвалтую тебе милицею.

– Яким кінцем?

– А може, я спершу вб’ю тебе, а потім візьму твоє тіло.

– Можеш і синочку своєму дати зробити чоловічу роботу.

Він вдарив її кулаком і позадкував геть з гардеробу. Присмак блювотини в роті не проходив, доки Рейвен не заснула.

А скільки часу пройшло тепер? Рейвен обмацала свою руку. Пора робити новий поріз. Їй захотілося по-великому. Рейвен нахилилася і присіла, але тут двері рвучко відчинилися.

– Боже, ну і сморід, – голос Алексі.

– А це завдяки твоєму батькові, який не дав мені сходити в туалет.

Алексі стукнув її по потилиці.

– Говоритимеш, коли я скажу!

Він зав’язав їй очі і повів за руку.

– Ходи. Коли закінчиш, я тебе помию.

– Нащо ти зав’язав мені очі?

– Я казав мовчати.

– Це як хороший і поганий поліцейський? Ти, по-моєму, хороший.

Алексі пхнув Рейвен на унітаз. Без сідельця. Холодна кераміка. Коли вона зробила свою справу, він підняв її за плечі і штовхнув за завісу в душ. Відкрутив воду. Холодна! Заходився її мити.

– Отримуєш насолоду?

– Ще ні, – відповів Алексі.

– Краще поквапся, а то твій старий тебе випередить.

Алексі засунув її назад в гардероб і замкнув двері. Хтось вже встиг там прибрати.

– Одягни щось сухе з вішака.

– Це ж чоловічі речі.

– У темряві ніхто не розрізнить.

– Так і мій тато казав. Якщо я одягатимусь, як хлопець, то типи на зразок твого батька мене не облапуватимуть.

Алексі гримнув дверима.

– А твій дурний батько замість того щоб тебе захищати, розніс собі голову.

– Не залишай мене.

Тиша.

Навпомацки Рейвен знайшла у темряві штани і светр та одягла їх.

Скільки часу минуло? Спогад – як спалах. Постріл. Вона перебуває поза своїм тілом. Дивиться. На себе. На кров, що крапає з батькового чола. Його кров’ю Алексі виводить на стіні: «Сімнадцяте листопада».

– Що таке «Сімнадцяте листопада»? – спитала Рейвен.

– Дізнаєшся, коли я зможу тобі довіряти.

– Ти вже можеш мені довіряти.

Ще один день? Ще одна ніч? Рейвен закалатала у двері.

– Я хочу їсти!

Глухо.

Вона робить позначки днів. А менші відрізки? Година? Дві? Двері відчинилися, і хтось тицьнув їй у руки тарілку. Рейвен занурила у неї палець.

– Холодна мусака7? Я її й теплою терпіти не можу. Я не їстиму цього лайна.

Алексі тицьнув тарілку їй під ніс, розмащуючи масну страву по обличчі.

– Як собі хочеш, але наступних кілька днів більше нічого не отримаєш.

Він грюкнув дверима і знову їх замкнув.

Тихо проклинаючи Алексі, вона все-таки взялася згрібати мусаку з обличчя у рот. Змусила себе ковтати. Принаймні вона не помре з голоду. Довгенько ж її тут тримають. Але ж він – чоловік і захоче подивитися на неї голою, коли буде готовий переспати.

Рейвен має жити, доки не змусить його захотіти її, як ті чоловіки з «Лісістрати». Вона зможе зіграти цю роль. На неї чекають овації стоячи.

Тут Рейвен почула високий голос:

…сестричко, зваблюй його швидше. або знайди спосіб убити себе…