Притулок пророцтв

РОЗДІЛ 6

Дуґан попросив таксиста не відразу їхати до центру імені Джейкоба К. Джавіца, де розташовані офіси федеральних служб.

– Проїдьте повз місце, де колись стояли вежі-близнюки.

– З такими заторами? Ми місяць їхатимемо.

– Заробиш хороші чайові. Я хочу побачити це місце.

За двадцять п’ять хвилин таксі під’їхало до зони реконструкції, яку колись називали Всесвітнім торговим центром.

Дуґан запхав руку в портфель, намацав целофановий пакет, а в ньому – бейсбольний м’яч. Провів пальцями по швах, стиснув.

– Усе, досить.

Водій обернувся до нього.

– Ви змусили мене пробиватися через усю цю купу машин, щоб кілька секунд подивитися?

– Саме так. Поїхали.

За сорок хвилин таксі зупинилося біля двадцятивосьмиповерхового федерального центру. Дуґан розрахувався і дав водієві ще десять доларів.

Перевіривши посвідчення і значок агента ФБР, охоронці пропустили Дуґана через турнікет до ліфтів, якими можна було піднятися до бюро.

Він вийшов на двадцять шостому поверсі, біля штабу оперативного командування.

Попрямував до служби контррозвідки і сказав білявій секретарці, що в нього призначена зустріч з новим експертом із Близького Сходу. Вона натиснула кнопку інтеркому:

– Прийшов агент Френк Дуґан, – тоді махнула рукою в бік коридору. – Третій кабінет ліворуч. Міс Герік вас чекає.

Коли Дуґан підходив до дверей, їх автоматично відімкнули зсередини.

– Заходьте, агенте Дуґан, – промовив м’який, майже дитячий голос. Елізабет Герік встала з-за столу йому назустріч. Привабливі, витончені риси обличчя, золотисто-каштанове волосся до плечей. Вона простягнула руку і міцно потисла долоню Дуґана. Зачекала, поки він почне розмову.

– Як вам Нью-Йорк, міс Герік? – запитав Дуґан.

– Майже всі кличуть мене Ліз. Це моє перше завдання. Я тільки-но з бази Квонтіко8.

– Вам сподобалося стріляти по картонних макетах на алеї Хоґана9?

– Я пройшла підготовку.

– Квонтіко – не Близький Схід. Де ви навчалися?

– У Тегерані.

Дуґан був здивований. Ця симпатична молода дівчина-аналітик з Ірану? Жодного акценту.

– То ви, певно, говорите фарсі.

– Арабською теж. Слухайте, Дуґане, облишмо дурні балачки. Ми з вами полюємо на тих самих терористів. Я отримала оперативні дані, згідно з якими МЕХ розглядає «Сімнадцяте листопада» як можливого союзника в операції «Зуби дракона».

– Гаразд. Але кусатися не обов’язково.

Її сміх нагадував дзюрчання струмка. Ліз увімкнула комп’ютер і ввела пароль «Шатерник». Тоді розвернула монітор до нього.

На екрані з’явилося прикрите арафаткою обличчя.

– Кодове ім’я цього чоловіка – Шатерник, – пояснила Ліз. – Він був військовим розвідником у революційній армії аятоли. Зараз він на зв’язку з резидентом ЦРУ в Ірані.

– Як ви на нього вийшли?

– Під час іранської революції моя мати працювала секретарем в американському посольстві. Перед тим як будівлю було захоплено, а працівників взято в заручники, Шатерник вивіз нас із країни.

– Які у вас підстави йому довіряти?

Вона заплющила очі, ніби пригадуючи.

– Я прокинулася серед ночі, почувши голос, як мені здалося, солдата революційної армії. Він шепотів першу строфу з «Рубаїв»:

Це написав Омар Хайям, перський поет, його прізвище означає «шатерник». Він був сунітом, а революційна армія аятоли – шиїтська. Цей солдат-суніт під кодовим іменем Шатерник переправив нас до Туреччини.

У кадрі з’явився пейзаж – дюни та чагарники. Судячи з якості, рука в оператора тремтіла. Голос прошепотів:

– Це Ашраф, база «Моджахедін-е Халк» на північному сході Іраку.

Зображення сфокусувалося на огорожі з колючого дроту, за якою у стійці «струнко» півколами стояли жінки в оливково-сірих уніформах. Замість традиційних жіночих хіджабів навколо їхніх голів і плечей були пов’язані чоловічі арафатки.

– Очевидно, на параді ці ісламські священні воїни народу демонструють свою рівність із чоловіками-мусульманами, – вишкірився Дуґан.

Ніздрі Ліз затріпотіли. Мабуть, вона стримувалася, щоб не кинути щось ущипливе у відповідь на його сексистське зауваження.

– То хто ці жінки? – запитав Дуґан.

– У минулому – радикальна група студентів, що брала участь у поваленні шаха Пехлеві, якого вони вважали маріонеткою ЦРУ. Коли шах втік до Сполучених Штатів, вони організували захоплення американського посольства у Тегерані й утримували заручників чотириста сорок чотири дні. Тоді Шатерник вивіз нас із країни.

– Але ж це було сто років тому, ще за президентства Картера11. Що їм потрібно від нас тепер?

– Після революції в Ірані вони виступили за ідею, в яку вірили, – ісламське суспільство на засадах ліберального марксизму. Аятола Хомейні їх зрадив. Захопивши владу, мулли встановили в країні теократію, засновану на законах шаріату. Студенти-моджахеди повстали проти муллів. Тоді у них було п’ятсот тисяч послідовників, однак революційна армія аятоли ув’язнила, закатувала і стратила більшу їхню частину. Ті ж чотири тисячі, що залишилися, зараз перебувають у Ашрафі, і це єдина опозиція проти влади духовенства.

– Однак в ірано-іракській війні вони стали на бік Саддама. Разом з його двоюрідним братом Хімічним Алі газовими атаками винищували курдів і болотних арабів, не лише чоловіків, а й жінок і дітей.

Вона знизала плечима.

– Вони небезпечні, але цікаві.

Огляд загонів на екрані змінили кадри заростів, а тоді – вхід у тунель. Голос пояснив:

– Це один з кількох ашрафських тунелів, через які моджахеди потрапляють до Ірану, застосовуючи партизанську тактику нападу та втечі. І саме тут Хусейн переховує значну частину біологічної зброї.

Раптом зображення зникло, та голос Шатерника вів далі:

– Тепер моджахеди володіють усією біологічною зброєю Хусейна. Спочатку вони планували переправити якусь її частину бойовикам «Хезболли» у Сполучених Штатах, та через розрив стосунків з муллами їм доводиться шукати інших союзників. Якщо вони домовляться з «Сімнадцятим листопада», то вежі-близнюки порівняно з операцією «Зуби дракона» здаватимуться легеньким зубним болем.

Ліз вимкнула монітор.

– Вибачте, вам, мабуть, боляче це чути. Я знаю, що сталося з вашою родиною.

– Мені вже легше. Якби там була зброя масового знищення, хіба б інспектори ООН її не знайшли?

– Знайшли б, звичайно, якби МЕХ дозволило їм обшукати свою базу. Однак Шатерник раніше доповідав, що на територію Ашрафу інспекторів не пустили.

– Коли я приїду до Греції, як мені з ним зв’язатися?

– Через його куратора з ЦРУ, кодове ім’я – Харон.

– Саме те, що мені треба. Перевізник із давньогрецьких міфів, який переправляє душі покійників через Стікс до пекла.

– А до цього яка ваша наступна зупинка?

– Повернусь у Цинциннаті і навідаюся до Тедеску на роботу. Подивимося, що можуть розповісти на кафедрі класичної філології про його поведінку в минулому та про стосунки з Рейвен Слейд.

– А потім?

– Вилітаю до Греції. З ким мені тут підтримувати зв’язок?

Вона зам’ялася.

– Для ФБР ви існуватимете лише як наш представник у посольстві США в Греції. Жодних інших зв’язків.

– Якщо я розгадаю послання Тедеску, мені доведеться проковтнути його разом з таблеткою ціаніду?

– У такому разі – і лише тоді – телефонуйте мені.

– Яке у вас кодове ім’я?

– Кимвал.

– Незвичне якесь. Звідки воно?

– Ліз задом наперед читається «зіл», а турецькою це означає музичний інструмент кимвал. А у вас яке ім’я?

– Я був невиїзним аналітиком, тож і кодового імені у мене не було, але, вирушаючи за моря, мабуть, варто якесь вибрати, – Дуґан задумався, тоді усміхнувся. – Якщо в нас операція «Зуби дракона», кличте мене Стоматологом.

– Хоча для ФБР ви більше не існуєте, вважайте мене чимось на зразок троса для пірнальника.

Він заглянув у її блакитні очі.

– Сподіваюся, агентко Кимвал, ви не переріжете його і не віддасте мене на поталу акулам.

– Не віддам, агенте Стоматолог, принаймні доки ви живі.