Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша

Базака Р. Українська преса Єлисаветчини в революційних процесах 1917-1918 рр.

Розвиток української періодики краю початку XX століття був пов'язаний із діяльністю українських політичних партій та громадських організацій. Відділи українських політичних сил з'явилися в Єлисаветграді ще в часи революції 1905-1907 років, проте справжньої політичної ваги набули вже після Лютневої революції 1917 року. На той час певний вплив у місті та краї мала Українська партія соціалістів-революціонерів, яка заснувала по селах відділи народної оборони.

Під час виборів до єлисаветградської Ради робітничих і солдатських депутатів 1917 року з-поміж 20087 виборців цивільного населення та 5 233 — від військових частин за українських соціал-демократів проголосувало 3640 цивільного населення та 1000 виборців із військових частин [1]. Більше голосів набрав тільки Єврейський національний блок та кадети. Отже, майже третину місцевих органів влади становили проукраїнські діячі.

Українська Центральна Рада у Єлисаветграді не заснувала жодного офіційного періодичного видання. Організацію інформаційної діяльності взяли на себе проукраїнські громадські товариства та окремі небайдужі активісти. При єлисаветградському відділенні Селянського Союзу видавалася газета «Известия Елисаветградского Крестьянского Союза», яка виходила у друкарні І. Пікуса двома мовами й у першу чергу представляла інтереси свідомих українців — переважно заможних селян.

Газета була соціалістично спрямована. Перший номер — за 8 квітня — був присвячений актуальним суспільно-політичним та офіційним питанням, що стосувалися життя селян: «Організація особливого земельного комітету», «Про передачу в казну кабінетських земель», «Хлібна монополія», «Постанова про передачу хліба у розпорядження держави», «Тверді ціни на зернові хліба у районах виробництва» та повідомлення від Тимчасового Уряду «Тверді ціни на предмети першої необхідності». У наступних номерах публікувалася офіційна інформація про діяльність Тимчасового Уряду.

Вже в № 2 від 15 квітня були вміщені проукраїнські матеріали, у яких піднімалися питання незалежності України, розвитку рідної школи та національної освіти загалом. Так, у матеріалі П. Христюка «Товариші Кооператори-селяне», окрім питань екзистенції селян у час революції, автор підняв питання рідної мови: «Треба вжити заходів, щоб у стінах школи нашої негайно залунало рідне слово... і слово наше повинно голосно залунати по всій країні нашій — в церкві, в суді, а насамперед — в школі. Слово рідне — велика сила, велика зброя і ви, товариші, негайно повинні взяти ту зброю до своїх рук». Публіцист наголошує на необхідності патріотичного виховання у школі задля захисту своєї незалежності: «Ради сільські й волостні, станьте як найближче до справи освітньої, подбайте про те, щоб ваших дітей навчали доброї науки і рідним словом. Темнота народня — найбільший ворог волі народньої... У вільній країні всі громадяни повинні бути зрячими, письменними, щоб не підкралися до волі вороги наші і не вкрали її у нас».

У цьому ж номері був поміщений матеріал громадського діяча, члена Центральної Ради Ф. Матушевського «Царь чи Республіка?», присвячений історії та державності України, ментальності українського народу, тонкощам міжнародних відносин України та «Московської держави». Основна ідея публікації — автономія чи навіть незалежність України у складі Росії: «Невже ж ти, великий і вільний Народе Український, знаючи оці всі кривди, які ти 250 літ витерпів, знову захочеш свою голову у Московське ярмо всунути?.. Демократичною, автономною, незалежною вона і повинна знову стати серед об'єднаних у одному союзі автономних країн Російської федеративної республіки». Стаття згодом була видана окремою листівкою у Києві 9 квітня товариством «Час» [5].

Українські сили Єлисавстграда розуміли необхідність ґрунтовної просвітницької роботи, оскільки місцеве населення не мало патріотичної освіти й не усвідомлювало інтересів національного відродження. Так, у № 4 від 1 травня 1917 року було вміщено матеріал, очевидно, передрукований із Київської преси, кооператора В. Ігнатієнка (а згодом — видатного українського бібліографа та пресознавця) «Чергова робота». Автор популяризував справу просвіти, наголошував на необхідності відкриття осередків організації «Просвіта» у всіх містах України, оскільки народ потребує знань, щоб запобігти поневоленню: «Мусимо стати до роботи і ми — українці. ...Треба в селах найшвидше засновувати просвітні товариства, книгарні, улаштовувати прилюдні читанки, бесіди... Беріться до праці коло культурного освідомлення селянських, народніх мас». В. Ігнатієнко наголошував на необхідності заснування найголовнішого осередку освіти — україномовної школи, бо існуюча школа чужа для української дитини: «Отже, борці за рідну школу, учителі і вся свідома інтелігенція, гуртуйтеся і беріться за роботу, навчайте в школах українською мовою. Закладайте бібліотеки українські по школах». Для зразка, під статею, редакція опублікувала статут товариства «Просвіта».

Згодом у газеті почали з'являтися агітаційні матеріали за соборність України. Так, у № 16 від 30 серпня 1917 року на першій шпальті була опублікована стаття О. Семененка, у якій автор демонстрував незгоду з Тимчасовим урядом щодо складу українських земель та закликав мешканців України до національного самоусвідомлення.

У тому ж номері був поміщений протокол Українського Селянського Повітового з'їзду, який 13-14 серпня провела Українська міська рада — альтернативна міська влада від УНР. До складу Ради входили декілька проукраїнських організацій: Український соціалістичний робітничий клуб, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія та інші. Українські сили мали свій варіант назви міста — Єлисавет, який функціонував паралельно з офіційною. Вперше він з'явився на шпальтах преси саме в «Известиях Елисаветградского Крестьянского Союза» й у подальшому використовувався всіма українськими урядами та в українськомовному більшовицькому дискурсі аж до перейменування міста в Зінов'євськ у 1924 році. Програма з'їзду складалася з низки доповідей: «Історія України», «Українська Центральна Рада і сучасний момент», «Шкільна освіта», ряду доповідей сільськогосподарської тематики тощо. Головою з'їзду обрали українського есера Акацатова, замісником — голову повітової управи Т. Біланенка, писарями — О. Семененка та Г. Нестеренка.

Товариство «Просвіта» проводило культурно-просвітню роботу, засновувало бібліотеки-читальні, у яких передплачували, крім місцевих, низку всеукраїнських періодичних видань: «Одесская мысль», «Вільне життя», «Наше село», «Нова Рада», «Народна Воля», «Відродження», «Робітнича газета», «Самостійник», «Киев», «Мысль», «Шлях», «Літературно-науковий вісник», «Вільна Українська школа», «Внешкольное Просвещение», «Просвітянин», «Комашня», «Кооперативна Заря», «Народня справа», «Сільський Господарь» та інші, причому бібліотека постійно поповнювалася.

У № 18 меншовицької газети «Трудовая жизнь» від 20 вересня 1918 року в рубриці «Місцеве життя» міститься інформація про утиски «Просвіти» єлисаветградськими більшовиками, яка мала згорнути просвітницьку роботу. Проте з посиленням проукраїнських позицій у місті «Просвіта» знову відновила свою діяльність.

Справі розвитку українського дискурсу Кіровоградщини прислужився «артільний батько» М. Левитський. Будучи активним громадським діячем та, з 1917 року, членом Центральної Ради, Микола Васильович підтримував зв'язки з усіма активістами українського відродження. О. Семененко про «артільного батька» писав: «В революційні роки його своєрідну постать можна було бачити на всіх майже з'їздах. Його присутність у тодішньому житті я б не оцінював політичними мірилами. ... Левитський був ...символом народолюбного, ідеалістичного, чесного світу. Називали ми його батьком, якось просто і по-сімейному» [8, с. 32].

Про справу просвітництва М. Левитського написав у спогадах О. Семененко: «Не одну таку поему надрукував Пікус і не одну сотню роздав їх по Україні Левитський. ...Ніхто не скаже, скільки уяви розгойдали його прості наївні віршики в ті гарячі часи, коли Київ не встигав упоратися з незвичайними вимогами. І не всує писав їх старий народник» [8, с. 33].

3-поміж інших українським книжок, виданих у Єлисаветграді у час національно-визвольних змагань, була книга В. Качинського «Рішення земельного питання» (1917 рік) [7, с. 120] та праці українського громадського діяча, кооператора Т. Біланенка «Провідна зірка кооперації» та «Правила регістрації кооперативних товариств», видані у 1918 році [6].

У лютому на територію Української Народної Республіки були введені війська Німеччини та Австро-Угорщини, які, за Берестейським миром, мали допомогти уряду України відбитися від більшовицької навали. 21 березня Австро-угорські війська вступили до Єлисаветграда [1, с. 324].

Чужоземні війська не завоювали собі авторитету у жителів краю, бо почали каральні акції, втручання у внутрішню політику уряду та реквізиції, що посилювали ненависть до загарбників. З 10 до 14 травня у місті більшовики провели мітинги проти гетьманату П. Скоропадського та підіймали дрібні повстання по селах повіту. Для контролю повсталих територій у червні до Єлисаветграда прибув легіон Українських січових стрільців, які дислокувалися до того в Олександрівську: «Австрійське військове командування, занепокоєне зростанням популярності В. Вишиваного та УСС серед місцевого населення, вирішило передислокувати очолювані ним підрозділи в найбільш загрожені повстанцями райони Херсонщини» [10, с. 44]. Так, 10 червня 1918 року групу В. Габсбурга було перекинуто з Олександрійська до Єлисаветграда, а в кінці червня до міста прибули Кіш та вишкіл УСС.

Стосунки населення й січовиків добре склалися, на відміну від німецьких та австро-угорських військ, оскільки УСС зупинили грабіжницьку політику окупантів, брали майно жителів під охорону, зупинили розправи над людьми. Перед вступом на землі Наддніпрянщини полк отримав наказ: «Ніяких насильств і боротьби не зводити, а суперечки полагоджувати поки що своїм громадським судом. Кара смертна заборонена... Поводження з людьми має бути чемне. Говорити тільки по-українськи до населення» [3, с. 185].

Січові стрільці на Єлисаветградщині проводили просвітницьку роботу. В. Вишиваний згадував «Всюди, де тільки було треба, ішли стрільці з охотою помагати братам у розбудові українського життя» [10, с. 142-143]. У Єлисаветграді УСС не видавали преси, на відміну від Олександрівська, де січовики дислокувалися до Єлисаветграда. Проте появу першої української преси Олександрівська, а саме — часопису «Січ», дослідниця історії преси Запоріжжя Т. Хітрова пов'язує з інформаційною діяльністю УСС [11, с. 111].

Січовики не перенесли до Єлисаветграда свій часопис, як робили це інші війська. Після відходу легіону з Олександрівська гетьманський комісар закрив часопис «Січ» та заарештував його працівників, відомості про що знаходимо у спогадах В. Вишиваного [10, с. 144]. Імовірно, саме жорстокі дії з боку гетьманської адміністрації завадили УСС видати в Єлисаветграді свій часопис.

Культурно-освітня робота Січових Стрільців на Єлисаветградщині полягала в підтримці місцевих «Просвіт» та народних шкіл, організації читалень та аматорського драматичного гуртка, оркестру та різноманітних масових заходів. Улітку, коли школи були закриті, стрільці організовували народні, вечірні, недільні школи з однією метою: розповісти про славне козацьке минуле, розбудити національну свідомість селян. Драматичні гуртки виникали спонтанно та повсюди, стрільці приєднувалися до гуртків «Просвіти», організовували свої. Населення краю полюбляло стрілецькі вистави. С. Тобілевич (вдова І. Тобілевича) високо оцінювала культурно-освітню, пропагандистську роботу стрільців серед селян та міщан. Вона писала: «Люде мені оповідали, що коли в неділю стрілецький хор співав у церкві під час служби божої, то народу бувало так багато, як на Великдень. А коли у школі відбувалися відчити з історії минулого України, то людей теж бувало багато, а коли увечері грали яку комедію чи драму, то половина народу мусіла за браком місця стояти за театром» [2, с. 27]. Наскільки дружні стосунки склалися між місцевими жителями та галичанами, що й ті, й інші тяжко сприйняли переведення УСС з Єлисаветграда, В. Вишиваний згадував: «З болючим серцем ми покидали Наддніпрянщину» [10, с. 146].

Перший у місті українськомовний часопис «Новий Шлях» побачив світ на початку квітня 1918 року. Видання мало підзаголовок «Народня Українська Соціалістична Газета», нижче жирним шрифтом через усю шпальту розміщувалися два гасла: «Хай живе Українська Народня Республіка» та «Хай живуть українські установчі збори», ці гасла коротко і чітко описали ідейно-політичне спрямування газети. Редагував «Повий Шлях» О. Семененко, громадський та політичний діяч, письменник, мемуарист. Видавався часопис Єлисаветградською Керівничою Радою за участі Єлисаветградської повітової Ради селянських депутатів, повітової Земельної Управи та союзу кредитових Кооперативів, редакція розміщувалася у приміщенні Українського соціалістичного робітничого клубу. Виходив «Новий Шлях» тричі на тиждень, вартість номера становила 20 копійок. В оголошенні про передплату зазначалося, що до співпраці запрошуються свідомі українські та російські сили, які стоять на ґрунті української державності.

Газета складалася з таких розділів: 1) Офіційний відділ; 2) Передова; 3) Статті по національно-політичним питанням; 4) Фейлетони; 5) Телеграми; 6) 3 газет; 7) Місцеве життя; 8) По Україні; 9) На повіті; 10) Кооперативний і агрономічний відділ; 11) Дописи.

У розділі «Статті по національно-політичним питанням» висвітлювалися проблеми української мови, національної символіки, державності та незалежності. Наприклад, у № 5 від 26 квітня 1918 року був опублікований матеріал «Крівавою стежкою», у ньому йшлося про те, що над Єлисаветградською управою має бути український державний жовто-блакитний прапор замість червоного, який вважався знаменом революції, оскільки останній втратив своє символічне значення боротьби за волю і став прапором іншої держави: «Згідно затвердженню більшовицьким урядом Росії, з 8 квітня червоний прапор являється не ознакою тільки інтернаціональної боротьби за волю, національним прапором Росії, замісто трехколірового». Автор наголошував, що червоний прапор на установах Української Держави символізує насильство та пригнічення: «Тим більше, що у нас є свій національний, державний, не меньше червоного революційний — прапор жовто-блакитний. За піднесення його в старі часи одсилали не ближче, як і за червоного».

У тому ж матеріалі йшлося про те, що більшовицька російська політика має не класову, а виразну антиукраїнську спрямованість: «Украинских голов не жалеть! — було гаслом Муравьева у Києві, що на „остриях штыков принес власть с севера“... і по наказу тому, „брати“ рвали й палили наші прапори, били і різали наших діячів, убивали всіх, хто був українцем, в тім числі і соціалістів-революціонерів (Зарудний О., Бачковський) і багато інш., з чого видно, що то не була тільки клясова війна».

Оскільки видавці прагнули охопити й російськомовну аудиторію, у деяких номерах подавався від редакції короткий українсько-російський словник: «Аби полегшити читання нашої газети тим хто цілком не розуміє української мови, редакція утворює відділ „Наш словник“», йшлося у матеріалі «Від редакції».

На початку літа 1918 року Єлисаветградське повітове земство почало видавати двічі на тиждень газету «Вестник Елисаветградского Земства». У різний час редагували газету М. Могила, В. Адамов, останній редактор — Г. Нестеренко. Газета містила рубрики: новин — «На Україні» (публікувалися новини та повідомлення У ТА), «В Росії», «За кордоном», «Місцеве життя», сільського господарства — «Питання сільського господарства». Більшість новин, аналітика, публіцистика та офіційні повідомлення подавалися без зазначення рубрики. Згодом з'явилася публіцистична рубрика «Маленький фельетон».

Видання виходило у період Гетьманату П. Скоропадського, будучи фактично єдиним офіційним органом, згодом, відповідно до змісту публікацій, почало підтримувати діяльність створеного в серпні 1918 року Українського Національного Союзу (його осередок у Єлисаветграді очолював Т. Біланенко).

У № 20 від 9 серпня був розміщений матеріал під назвою «Український Національний Союз», який інформував про створення союзу, його мету, напрямки діяльності та статут: «На Вкраїні заклався Український Національний Союз, мета якого — утворення міцної самостійної української держави, боротьба за законну владу на Вкраїні...» тощо, але у чіткій опозиції до Гетьманату газета не перебувала та висвітлювала діяльність гетьмана. У виданні не було гострих матеріалів, які дискредитували б політичних опонентів, проте в № 41 від 17 листопада був розміщений фейлетон «З казок життя», який у притаманній жанру формі висміював діяльність гетьманського кабінету міністрів. У зображенні дійсності прослідковуються інтертекстуальні зв'язки — наприклад, процес призначення міністрів автор зобразив у стилі сцени обрання отамана з повісті М. Гололя «Тарас Бульба»: «Той гострий, а той занадто м'ягкий, той лівий, а той правий... — Шила. Шила, просимо на міністра освіти! Вигукнули одні. — В... ваше шило, — крикнули другі, не хочемо, не дамо, не допустимо!..».

Газета була російськомовною, але публікувалися й матеріали українською мовою. З № 33 від 20 жовтня починає виходити під назвою «Вісник Єлисаветського Земства», частка українськомовних матеріалів зростає, а згодом виходить винятково українською мовою.

Видання створювало український національний дискурс, протистояло російській ідеологічній експансії в Україні. У № 24 від 23 серпня з'явився матеріал «Чи українська земля Херсонщина?», який продовжував українсько-російську дискусію про національно-культурну приналежність Херсонщини. Автор, апелюючи до історичного минулого краю (йшлося про території сучасної Кіровоградщини), доводив, що землі Єлисаветградського та Олександрійського повітів належали Війську запорозькому, тому історично є українськими.

Оскільки основним джерелом прибутку мешканців краю було сільське господарство, цій проблематиці редакція приділяла багато уваги в детальних статтях — від питань господарської політики (зокрема, про реалізацію сільськогосподарської продукції), законодавства галузі, державної заготівлі хліба, — до прикладних теоретичних питань. З № 22 від 16 серпня 1918 року з'явилася рубрика «Питання сільського господарства». У рубриці новин «Місцеве життя» часто інформували про наради агрономів повіту, новини сільського господарства та кооперативного життя краю, прогнози погоди.

Редакція приділяла значну увагу питанням народної освіти, зокрема, публікувала розпорядження Міністерства Народної Освіти, повідомлення про вчительські конференції, про прийняття до вчительських інституцій, розглядала побутові проблеми шкіл тощо. Газета популяризувала ідею заснування, устаткування та підтримки української школи: «...всім весело, настрій підвищений, а особливо І гімназія — аж підстрибує від радощі! Деж! Таке село велике і досі не мало середньої школи, а зараз вона відкривається, та ще й своя рідна — українська...» (№ 41 від 17 листопада). Підтримувала впровадження рідної мови у навчальний процес: «В часи, коли від учителя потрібується найбільш творчої роботи в школі, щоб забезпечити для неї самий важливий прінціп педагогіки — це навчання мовою матері...» (№ 33 від 20 жовтня).

Єлисаветградський Кредитний Союз кооперативів 28 вересня 1918 року видав кооперативно-громадський тижневик «Наша хата». У зверненні від редакції зазначалося, що виходитиме газета, але за типоформувальними ознаками «Наша хата» відповідала журналу: малий формат (близький до А 4), об'єм в середньому 26-28 сторінок. На другій шпальті подавався зміст номера, який складався переважно з аналітичних та публіцистичних жанрів. Частка новин була мінімальною, притому подавалися новини з широким терміном актуальності. Редагував часопис чиновник та кооператор, голова Національного союзу, член Трудового Конгресу, голова єлисаветградського «Союзу споживчих товариств» Т. Біланенко.

Тижневик мав п'ять розділів: кооперативний, громадсько-політичний, культурно-просвітній, агрономічний, дописи з місць. Серед рубрик новин були такі: «Діяльність Просвіти», «По Україні», «За кордоном». Про кооперативну справу в Україні інформувала рубрика «Кооперативне життя», яка ділилася на підрубрики — про кооперацію в Єлисаветграді та інших містах країни, за назвами міст. Листи від читачів публікувалися в рубриці «Дописи».

Раз на два дні виходив додаток до журналу «Відомості тижневика Наша Хата», який мав формат стінгазети (текст був надрукований з одного боку). Додаток містив накази повітового коменданта та військового начальника Єлисаветграда; оповіщення та постанови Директорії УНР; накази Армії УНР; накази та оповіщення інших адміністративних установ, оголошення про заплановані офіційні заходи тощо. В кожному випуску розміщувався один публіцистичний матеріал ідейно-політичного спрямування (іноді — декілька). Додаток продавався окремо від журналу за 30-35 копійок.

Видання просувало ідеологію кооперативного руху, який мав на меті звільнення українського селянства від бідності та гніту великого приватного капіталу. Орієнтуючись на сільських жителів, редакція поміщала прикладні матеріали, які б допомагали вести господарство. У першому номері була надрукована програмна стаття: «Позаяк економічний добробут нашої Української людности в значній мірі залежить від поспіху хліборобства, ми будемо давати в нашому органі статті по сільському господарству і закликаємо агрономів, господарів та інших осіб, котрі можуть допомогти розвиткові цієї галузі промисловости, приймати участь у нашій праці».

Проте засновники часопису чудово розуміли необхідність не тільки матеріального визволення, але й духовного, культурного та національного відродження: «Звертаючи увагу на те, що наша Українська людність багато тратить через відсутність громадської та національної свідомости і не може себе на ту височінь політичного становища, котра відповідає силам і здольности нашого народу, а через це неухибно підпадає під впливи чужої культури,... — наш орган вважає необхідним вести громадсько-політичну пропаганду, запрошуючи громадських діячів допомогти в з'ясуванні нашому народові його пригніченого становища, пробудити в ньому громадську, національну та політичну свідомість.... Через це ми лічимо своїм обов'язком відкрити як найшвидше двері нашого органа для культурно-просвітньої роботи, віддаючи їй як найбільше місця». Так, видавці хотіли створити платформу для комунікації людей, яким не байдужа доля України, канал для популяризації ідеї економічного, національного та політичного відродження.

Видавці часопису тісно пов'язували економічне процвітання з національним відродженням та незалежністю. Роботу над «збагаченням» населення проводили в одному ключі з культурно-просвітньою діяльністю, що позначилося на ідейно-політичному дискурсі видання. У тому ж № 1 була поміщена стаття П. Приходька «Кооперація і культурно-просвітня робота», у якій подавалася ідея, що матеріальна заможність народу — шлях до незалежності: «І кооперація, не гаючи дорогого часу, повинна старанно взятися за організацію економічних сил народу, цеї основи народного життя, напружити всі свої сили, прикласти все знання й уміння, щоб розвинути як найбуйніше продукційні сили нашої людности, щоб вивести нашу країну з економічного занепаду на шлях економічного добробуту, бо економічний занепад веде людність до економічного поневолення й визискування її більш сильними економічно сусідами, а економічна неволя та визискування народу веде його й до культурно-національної неволі».

Другою складовою національної незалежності видавці вважали якісну освіту для широких народних мас, оскільки неосвіченість перешкоджає економічному добробуту та організованості: «Ми бідні, бо темні!». Тому ставили завдання перед кооперацією та виданням — просвітити населення. Для досягнення мети серед дорослого населення України, на думку П. Приходька, потрібно закласти цілу мережу вечірніх та недільних шкіл, організувати комплекс загальноосвітніх та спеціалізованих лекцій-бесід, які б дали людям знання з історії, культури та географії, економіки рідного краю, основних та спеціалізованих. Ще одною важливою для процвітання народу складовою, яку потрібно викладати в навчальних закладах, автор називав уміння організувати розпорошені економічні сили народу — «в єдності — сила».

П. Приходько зазначав, що для підвищення культури мас замало лише освіти та науки. Цю місію має виконувати культурне дозвілля народу та розумні розваги. Для цього потрібно закласти народні театральні вистави, народні свята, вечірки, проводити організацію різних культурно-просвітніх гуртків (хори, музичні та драматичні гуртки) та спортивно-патріотичних товариств типу «Січі» та «Сокола».

На думку автора, керувати та об'єднувати всі культурно-просвітні установи має товариство «Просвіта», яке необхідно постійно підтримувати роботою та фінансами. Для економічної спроможності та дієвості «Просвіта» має тісно співпрацювати з кооперативами: «При такім напрямі культурно-просвітньої роботи кооперативів освіта широкою рікою поллється в народні маси й підніме їх свідомість та культурний рівень, що відіб'ється й на поліпшенні економічного добробуту населення».

На шпальтах періодичного видання розглядалися й питання, пов'язані з заснуванням українських навчальних закладів у Єлисаветграді та повіті. У статті «Скрутне становище» (№ 1 від 28 вересня) Т. Біланенко виклав свої міркування з приводу відкриття в місті Державної гімназії, матеріальної підтримки нового закладу місцевими кооперативами та спілками. Автор підняв питання про необхідність навчання й патріотичного виховання в новому навчальному закладі дітей селян-кооператорів: «Зостається Українській людности заходжуватися біля будування своєї освіти на свої кошти, в своїй рідній землі, бо те, що ранійшими збудоване, призначається, аби з українських дітей робили калік перевертнів».

Пропаговані часописом ідеї втілювалися в життя свідомими українцями Єлисаветграда. У 1918 році редактора «Нашої хати», голову повітової управи Т. Біланенка було обрано очільником Єлисаветградської спілки споживачів товарів. За його правління організація виділила 10 тис. крб. на підтримку місцевої «Просвіти», 5 200 крб. — на курси українознавства [3, с. 233].

Ще однією ідейною лінією «Нашої хати» була необхідність закладення рідної школи. У матеріалі «Про рідну мову» (передрукованому з харківського кооперативного видання «Внешкольное образование») йшлося: «Взагалі без рідної школи Україна не могла здобути справжньої освіти, ні виховання, і через те була засуджена на неуцтво, бідність, тяжкий культурний, моральний і економічний занепад» (№ 1 від 28 вересня 1918 року).

«Наша хата», як й більшість проукраїнських видань того періоду, відстоювала ідею впровадження української мови в органи влади, у громадські установи, земства, суди та школи. При цьому наголошувалося на ролі рідної мови у навчальному процесі: «Рідна мова як вираз оригінальної думки і психології народу, як наслідок його духовного життя й розвитку протягом цілих віків визнається найкращим знаряддям для навчання й виховання, для організації й розповсюдження освіти. Рідна мова, рідна література, — то є душа народу, яку не можна відкидати або калічити без великої шкоди для всього народнього организма».

З 15 січня 1919 року замість додатку почала виходити щоденна газета «Наша Хата» з підзаголовком «Щоденна громадсько-політична кооперативна газета». У вихідних даних зазначалося, що 1919 — перший рік видання, редактор — Т. Біланенко. Випуск паралельно з журналом щоденної газети, очевидно, був зумовлений необхідністю більш оперативного інформування населення та активного просування національної ідейно-політичної концепції.

В оголошенні про передплату зазначалося, що газета відстоює інтереси селян, робітників і трудової інтелігенції. Видання мало відділи: офіційний; статті з загальних питань; нариси, оповідання, вірші, жарти; огляд політичних подій в Україні та в інших державах; громадське життя всіх народів; хроніка міста та села; статті з кооперації, сільського господарства та інших галузей; дописи; оповістки, а також відділ обміну думками та вчительського життя, по мірі потреби планувалося вводити нові підрозділи.

У газеті «Наша хата» значну частину площі займали передруки з центральної періодики. Зросла частка матеріалів інформаційних жанрів, друкувалися телеграми від УТА та повідомлення від інформбюро УНР, ідейно-політична лінія та проблемно-тематичне спрямування було тотожним до тижневика, тобто на шпальтах популяризувалися основні ідеї — заснування та розвиток української школи, рідної мови та видання української книги.

У № 21 від 14 лютого 1919 року була надрукована стаття відомого письменника, українського есера В. Поліщука «Совітська влада і українство», де йшлося про вплив політики більшовизму на український народ, про пригноблення більшовиками українських національних цінностей та нівелювання національних потреб українського пролетаріату: «Національні ж потреби українського пролетаріату повинні навіть і в теперішнім перехіднім моменті стояти в першій черзі». Автор міркує, що тенденція ставити національне питання поряд із соціальним, притаманна визвольним ідеям багатьох народів, може бути помилковою для України.

Під напором російської пропаганди українській пресі доводилося відстоювати право українців на свої землі, на державність. У тому ж номері була передрукована стаття С. Шелухіна «Українська державність і самовизначення», яка продовжувала українсько-російську дискусію. С. Шелухін довів, що українці — повноправні власники своєї землі: «Україна має право на свою державність на підставах: 1) історико-юридичній і 2) самовизначення.... У всякому разі український народ себе не віддав під владу великоруського народу ні його більшости, ні його партій, ні його інтелігенції, а через те всякі претензії їх, як чужинців, великоруських націоналістів, централістів і імперіалістів, поработителів, русифікаторів і т. п. цілком безпідставні й свідчать тільки їх замах на свободу українського народу та його землю, працю й багатства».

Трагічною була доля редактора «Нашої хати». Влітку 1919 року в Єлисаветграді денікінці замордували 18 українців, між них Т. Біланенко [ 12]. Він зробив чи не найбільший внесок з усіх жителів Кіровоградщини початку XX століття для національно-патріотичного та духовно-культурного відродження України.

Опозиційні до влади гетьмана сили 14 листопада 1918 року утворили Директорію та закликали населення України до повстання проти гетьмана. У Єлисаветградському та Олександрійському повітах почали організовуватися загони повстанців. 16 листопада австро-угорські війська залишили Єлисаветград. «22-23 листопада 1918 р. ...влада у місті перейшла до прихильників Директорії УНР. Певний час у Єлисаветграді розміщувався штаб Південно-Східної групи армії УНР, який очолив відомий у майбутньому командир українських повстанців Андрій Гулий-Гуленко» [4, с. 169].

У кінці грудня 1918 року штаб Південно-Східної групи Республіканських військ УНР почав видавати у Єлисаветграді офіційну щоденну соціалістичну газету «Республіканець», яку редагував П. Коробчанський. В оголошенні про передплату зазначалося, що газета одстоює інтереси трудового селянства та пролетаріату. Газета складалася з офіційного відділу (оголошення, накази та постанови влади), новин, які подавалися в рубриках «За кордоном», «По Україні», «На фронтах», «Місцева хроніка», «По повіту», «На Херсонщині» та публіцистики ідейно-політичного спрямування. Газета поширювала ідею створення незалежної Української республіки з соціалістичним та демократичним устроєм.

У газеті працював відомий письменник В. Поліщук — автор публіцистичних статей, який роз'яснював читачам у зрозумілій та доступній формі сенс політичного руху Директорії УНР та трудового конгресу. В. Поліщук писав: «Шлях наліво, згода з Совітською Росією несе за собою загрозу винищити нашу культуру, поставити нас на старе місце експлуатації з боку росіян, нав'язати нам такі форми правління, які в самій основі не підходять для нашої країни» (№ 32 від 31 січня 1919 року).

Матеріали автора були насичені ультрареволюційною фразеологією, що не притаманно іншій проукраїнській пресі Єлисаветграда: «Ще не один іспит чекає нас, ще не один рік буде литися кров у боротьбі за кращу долю... Але які б фази не проходив революційний рух на Україні, проте трудящий народ візьме верх, бо того вимагає життя» (там само).

Виступаючи за єднання України (у культурно-географічному вимірі), В. Поліщук розпалював класову ворожнечу, широко використовував маркери та агресивну лексику соціалістичного дискурсу: «Місця для буржуазії в ньому немає, бо з ворогом спільної роботи не може бути, а хто, як не одвічний ворог трудящих людей — капіталісти, поміщики та всякі інші буржуа?» (№ 33 від 1 лютого 1919 року).

Очевидно, на стиль автора вплинула прихильність до українського есерівського руху. Загальне «огрубіння» мови газети можна пояснити вимогами ідейно-політичної боротьби, оскільки газета видавалася у період жорстких військових подій на теренах України, на відміну від попередніх проукраїнських часописів, які видавалися у більш стабільний час.

Загалом мові ідейно-політичного дискурсу української преси Єлисаветграда притаманний виважений поміркований стиль без надмірного вживання штампів, слів-маркерів чи агресивної лексики, характерних для більшості соціалістичної, більшовицької, повстанської та монархічної преси Єлисаветграда.

Останній відомий номер «Республіканця» вийшов 1 лютого 1919 року. Проти влади Директорії більшовики Єлисаветграда вели постійну боротьбу, підіймали на повстання селянство. 20 січня 1919 року війська Директорії оголосили у Єлисаветграді стан облоги. 2 лютого більшовиками було захоплено центральну частину Єлисаветграда, а вже 6 лютого українські війська відступили, владу в місті захопили більшовики.

Отже, українська преса Кіровоградщини 1917-1918 років представляла інтереси місцевого населення: інформувала про реальну соціально-політичну обстановку в краї та Україні; вела ідейно-політичне протистояння з силами поневолювачів; гуртувала навколо себе українську громаду; мобілізувала населення на боротьбу за національно-культурне відродження, пояснюючи історико-культурні причини загарбання українців іншими народами; популяризувала освіту, оскільки саме в знаннях вбачалася могутня зброя проти загарбників; відстоювала ідеї рідної мови, школи, культури та історії українського народу; пропагувала ідеї державності та соборності України.

Список джерел та використаної літератури

1. Бейкер М. Погляд одного історика на розвиток сучасної історіографії Української революції 1917-1920 рр. / М. Бейкер // Україна модерна. — 2005. — №9. — С. 69-77.

2. Босько.В. Історичний календар Кіровоградщини на 2018 рік. Люди. Події. Факти / В. Босько. — Кропивницький, 2017. — С. 60-64.

3. Війна з державою чи за державу. Селянський повстанський рух в Україні 1917-1921 рр. / Під заг. ред. В. Лободаєва. — Х., 2017.

4. Грациози А. Большевики и крестьянство на Украине, 1918-1919 годы. Очерк о большевизмах, націонал-социализмах и крестьянских движениях / А. Грациози. — М., 1997.

5. Грінченко В. Аграрні перетворення на Єлисаветградщині 1917-1923 рр. / В. Грінченко // Кіровоградщина на зламі тисячоліть: стан, проблеми, перспективи. — Кіровоград, 1999. — С. 63-67.

6. Годы борьбы. Сборник материалов по истории революционной борьбы на Зиновьевщине. — Зиновьевск, 1927. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // library.kr.ua/elib/zinov/zinl. html.

7. Гусейнов Г. Тіні забутого парку / Г. Гусейнов. — Л., 2007.

8. Державний архів Кіровоградської області (ДАКО). — Ф.П. — 5909, on. 1, спр. 34.

9. Кизименко П. Пам'ять степів. Історичні нариси з минулого рідного краю / П. Кизименко. — Кіровоград, 2004.

10. Ковальчук М. Збройна боротьба в Єлисаветграді в лютому 1918 р. / М. Ковальчук // Між Бугом і Дніпром. Науково-краєзнавчий вісник Центральної України. Вип. IV. — Кіровоград, 2015. — С. 222-228.

11. Лободаєв В. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917-1918. — К., 2010.

12. Матеріали обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції «За волю і долю України» (Наш край у 1917-1920 роках). — Кіровоград, 2002.

13. Савченко В. Проект «Україна». Вольная Одесса — Одесская республика — Юго-Западный край / В. Савченко. — Х., 2013.

14. Скоропадський П. Спогади / П. Скоропадський. — К., 1995.

15. Степанова О. Білі плями історії: Єлисаветград 1917-1918 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uc.kr.ua/2017/11/21/bili-plyamy-istoriyi-yelysavetgrad-1917-1918/

16. Шевченко С. Кавалерія: від Єлисаветградського кавалерійського училища до Української кіннотної військової школи ім. Будьонного / С. Шевченко. — Кіровоград, 2015.-С. 120-154.

17. Шепель Ф. Ніхто не хотів вмирати, або репресований Єлисавет-Зінов'євськ-Кірове-Кіровоград / Ф. Шепель. — Кіровоград, 2014. — С. 83-88.

18. Чикаленко Є. Щоденник (1907 — 1917). В 2 Т. / Є. Чикаленко. Т. 1.- К., 1998.

1. Амфитеатров-Кадашев В.Страницы из дневника // Минувшее: Исторический альманах / В. Амфитеатров-Кадашев. — Т. 20. — М.; СПБ, 1996.

2. Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. В 3 Т. / В. Антонов-Овсеенко. — Т. 2. - М., 1928.

3. Беленкин Б. Чёрная тень революции (атаманша Маруся) /Б. Беленкин, Я. Леонтьев // Отечественная история. — 2002. — № 4. — С. 169-178.

4. Босько В. Маруся Никифорова встановлювала Радянську владу в Єлисаветграді / В. Босько // Народне слово -1993. — 28 січня.

5. Верстюк В. Махновщина. — К., 1991.

6. Вестник Одесского земства. — 1918. — 9 марта.

7. Годы борьбы. Сборник материалов по истории революционного движения на Зиновьевщине. — Зиновьевск, 1927. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://library.kr.ua/elib/zinov/index.html.

8. Голос Юга. — 1918. — 10 марта.

9. Голос Юга. — 1918. — 1 апреля.

10. Гусейнов Г. Принцеси революції / Г. Гусейнов. — К., 2017.

11. Державний архів Кіровоградської області (ДАКО). — Ф. 78. — On. 1. — Спр. 467.

12. ДАКО. — Ф. П. — 5909. — On. 1. — Спр. 34.

13. ДАКО. — Ф. П. — 5909. — On. 1. — Спр. 10.

14. ДАКО. — Ф. 18. — On. 1. — Спр. 578.

15. Известия комитетов Елисаветградских социалистических партий. — 1918. — 15 лютого — 2 березня; 8(21) марта.

16. Кизименко П. Пам'ять степів (Історичні нариси з минулого Кіровоградщини) / П. Кизименко. — Кіровоград, 2003.

17. Кобзар В. Подорож у «Байгород» / В. Кобзар // Кіровоградська правда. — 1982. — 28 липня; До питання про художню та історичну правду повісті «Байгород» / В. Кобзар // Майстер слова. — Кіровоград, 1982. — С. 36-42.

18. Ковальчук М. Битва двох революцій: Перша війна Української Народної Республіки з Радянською Росією. 1917—1918 рр. В 2 Т. /М. Ковальчук. — Т. 1. — К., 2015.

19. Ковальчук М. Збройна боротьба у Єлисаветграді в лютому 1918 р. / М. Ковальчук // Між Бугом і Дніпром. — Кіровоград, 2015. — С. 222-228.

20. Леонтьев Я. Маруся Никифорова перед ревтрибуналом: история одного показательного процесса / Я. Леонтьев, Д. Рублёв // Атаманщина и партизанщина в гражданской войне: идеология, военное участие, кадры. — М., 2015.

21. Махно Н. Воспоминания в З Т. / Н. Махно. — Т. 2. — К., 1991.

22. Митрофаненко Ю. «Народне повстання» 1918 р. у Єлисаветграді / Ю. Митрофаненко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: збірник наукових праць. — С. 95-125.

23. Наша жизнь. — 1919. — 7 февраля.

24. Плачинда С. Юрій Яновський / С. Плачинда. — К., 1967.

25. Постолатій В. Марія Никифорова — людина та отаманша: факти і міфи / В. Постолатій // Матеріали науково-практичної конференції «За волю і долю України» (Наш край у 1917-1920-х роках). — Кіровоград, 2001. — С. 86-93.

26. Правда. — 1919. — 25 января.

27. Тарковская М. Отец и сын в зеркале судьбы / М. Тарковская // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://royallib.com/read/pedikone_paola/tarkovskie_otets_i_sin_v_ zerkale_sudbi.html#20480.

28. Цетлин М. Маруся-анархистка / М. Цетлин/ [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://forum.rks.kr.ua/post-131284.html.

29. Чоп В. Маруся Никифорова / В. Чоп. — Запорожье, 1998.

30. Яновська О. Спогади про брата / О. Яновська // Лист у вічність. — К., 1990.

31. Яновський Ю. Байгород / Ю. Яновський // Чотири шаблі. — К., 1990.

1. Державний архів Кіровоградської області (ДАКО). — Ф.78, оп.1, спр.706.

2. ДАКО. — Ф. 78 Ф.18, оп.1, спр. 578-277 с.

3. ДАКО. — Ф.78, оп.1, спр. 712.

4. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у двох томах. Том 2. 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. — К., 1997 р.

5. ДАКО. — Ф.78, оп.1, спр.769.

6. ДАКО. — Ф.78, оп.1, спр.750.

7. ДАКО. — Ф.78, оп. 1, спр.746.

8. Мелешко Ф. Українські Січові стрільці на Єлисаветчині / Ф. Мелешко // КМЛМ. — КН — 2065. — НДФ — 23 с. Машинопис.

9. Известия елисаветградских комитетов социалистических партий. — 1918. — №37. — 10.04 (28.03).

10. Известия елисаветградских комитетов социалистических партий. — 1918. — №38. — 11.04 (29.03).

11. Известия елисаветградских комитетов социалистических партий. — 1918.— №40.—26.04 (13.04).

12. Известия елисаветградских комитетов социалистических партий. — 1918. — — №34.— 6.04 (24.03).

13. Новий шлях. — 1918. — №5.

14. Голос Юга. — 1918. — №58. — 14.04 (1.04).

15. Голос Юга. — 1918. — №59. — 16.04 (3.04).

16. Голос Юга. — 1918. — №62. — 19.04 (6.04).

17. Голос Юга. — 1918. — №73. — 3.05 (20.04).

18. Голос Юга. — 1918. — №120. — 2.07 (19.06).

19. Семененко О. Харків, Харків... / О. Семененко. К., 1977.

1. Голос Юга. — 1918. — №120. — 2.07(19.06).

2. ДАКО. — Ф.18, оп. 1, спр. 578.

3. ДАКО. — Ф.78, оп. 1, спр. 706.

4. ДАКО. — Ф.78, on. 1, спр. 712.

5. Шевченко С. Кавалерія: від Єлисаветградського кавалерійського училища до Української кіннотної військової школи М. Будьонного / С. Шевченко. — Кіровоград, 2015.

6. Шепель Ф. А міським головою був Чижевський Іван Костянтинович... / Ф. Шепель // Вечірня газета. — 1996. — 15 листопада.

7. Купчинський, Р. Мисливські оповідання / Р. Купчинський. — Вінніпег, 1964.

1. Авторські польові дослідження Ю. Митрофаненка. Записано від Куниці Марії Борисівни (1920 р.н.).

2. Булгаков М. Романы. — Кишинёв, 1988.

3. Воспоминания С. А. Сандула (на правах рукопису). — 8 арк.

4. Годы борьбы. Сборник материалов по истории революционного движения на Зиновьевщине. — Зиновьевск, 1927. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http:// library.kr.ua/elib/zinov/index.html.

5. Гражданская война на Украине (1918 — 1920). Сборник документов и материалов в 3-х т., 4 кн. Т. 1, кн. 1/ под. ред. И. К. Рыбалки. — К., 1967. — 876 с.

6. Державний архів Кіровоградської області (ДАКО). — Ф. Р-2, спр.3880.

7. ДАКО. — ф. П-5909, оп. 1, спр. 3.

8. ДАКО. — ф. П-5909, оп. 1, спр. 4.

9. ДАКО. — ф. П-5909, оп. 1, спр. 35.

10. Колєчкін В. Канізьке повстання 1918 р. у документах Державного архіву Кіровоградської області / В. Колєчкін // Між Бугом і Дніпром. Науково-краєзнавчий вісник Центральної України. Вип. VII. — VIII. — Кропивницький, 2018. — С. 35-45.

11. Митрофаненко Ю. Канізьке повстання 1918 р. (спроба реконструкції події за спогадами учасників) / Ю. Митрофаненко // Наукові записки КДПУ імені Володимира Винниченка. Серія: Історичні науки. — 2012. — Вип. 16. — С. 122-126.

12. Спогади А.П. Паровіна (на правах рукопису). — 10 арк.

13. Спогади М.Я. Данілова (на правах рукопису).

1. Ар. А. До історії повстань на Україні // Український стрілець. 1920. 15 грудня. — С. 13-14.

2. Бабюк А. Українські Січові Стрільці на Україні // Вістник Союзу Визволення України. 1918. 4.10. — С. 143-146.

3. Боротьба за возз'єднання Західної України з Українською РСР 1917-1939: Збірник док. і матер. Київ: Наукова думка, 1979. — 557 с.

4. Босько В. Українська справа в Єлисаветграді // Народне слово. 1998. 9 вересня.

5. Витвицький В. Стрілецька пісня // Літопис Червоної Калини. Львів, 1997. — №10-12. — С. 495.

6. Вишиваний В. Українські Січові Стрільці з весни 1918 р. до перевороту в Австрії // Запорожець: календар на 1921 р. — С. 84-88.

7. Відродження. Київ, 1918. 2 червня.

8. Гаванський Р. Пам'ятного 1919 року (спомини з Великої України) // Історичний календар Червоної Калини на 1929 рік. Львів, 1928. — С. 124-126.

9. Гірняк И. Спомини. Нью-Йорк: Сучасність, 1982. — 473 с.

10. Гірняк Н. Австрійські та німецькі генерали й дипломати проти Василя Вишиваного // Вісті (Мюнхен). 1961-1962. — С. 102-107.

11. Гірняк Н. Полковник Василь Вишиваний. Вінніпег, 1956. — 71 с.

12. Годы борьбы. 1917-1927. Сборник воспоминаний и материалов по истории революционного движения на Зиновьевщине. — Зиновьевск, 1927. — 128 с.

13. Голос Юга. Елисаветград, 1918. 29 июля.

14. Голос Юга. Елисаветград, 1918. 24 августа.

15. Горбовий М. Від'їзд Українських Січових Стрільців на Велику Україну 1918 // Історичний калєндар-альманах Червоної Калини на 1932 рік. Львів, 1931. — С. 69-70.

16. Гриневич Я. Стрільці на сцені // Літопис Червоної Калини. 1936. №9. — С. 5-6.

17. Діло. Львів, 1918. 12 травня.

18. Друг народа. Елисаветград, 1918. 22 декабря.

19. Думін О. Історія Легіону УСС. 1914-1918. Львів, 1936. — 375 с.

20. Елисаветградский день. 1918. 14 (27) июля.

21. Елисаветградский день. 1918. 15 (28) июля.

22. Елисаветградский день. 1918. 10 сентября.

23. За волю України: Історичний збірник УСС. В 50-ліття збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Москви 1914-1964 / Гол. ред. С. Річицький. Нью-Йорк: Вид-ня Головної Управи УСС, 1967. — 608 с.

24. Заклинський М. Карні експедиції УСС-ів на Херзонщині // Історичний калєндар-альманах Червоної Калини на 1933 рік. Львів,1932. — С. 19-29.

25. Кедрин І. У горнилі революції // Золоті роковини: Калєндар-альманах Українського Народного Союзу на 1967 рік. Нью-Йорк, 1967. — С. 97-106.

26. Компанієць І.І. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку ХХ ст. (1900-1919 роки). Київ: Вид-во АН УРСР, 1960. — 372 с.

27. Левицький В. Два фрагменти // Історичний календар Червоної Калини на 1935 рік. Львів,1934. — С. 80-82.

28. Лепкий Л. Осінь 1918 р.// Історичний калєндар Червоної Калини на 1927 рік. Львів, 1926. — С. 85-86.

29. Лярішенко Е. Відкритий лист до Пана Рау // Воля (Відень). 1921. 4.6-8. вересень. — С. 264.

30. Мелешко Ф. Південно-Східня Група Армії УНР та її командир отаман Янів // Кіровоградський меморіальний музей Карпенка-Карого. Ф. Мелешка.

31. Мелешко Ф. Українські Січові Стрільці на Єлизаветчині (рукопис зберігається в Кіровоградському музеї Карпенка-Карого) // За волю України: Історичний збірник УСС.Н.-Й., 1967. — С. 198-209.

32. Михайлик М. Українське село в часи національної революції // Літопис Червоної Калини. 1934. №1. — С.14-16.

33. Назарук О. З Херсонських степів // Діло. Львів, 1918. 5 жовтня.

34. Назарук О. Лист про переїзд УСС з України на Буковину // Вісник політики, літератури і життя (Відень). — 1918. — 13 жовтня. — С. 41.

35. Омелянович-Павленко М. Зимовий похід // За державність. Матеріяли до історії війська українського. Збірка 1. Каліш,1929. — С. 28-32.

36. Онуфрик С. Орхестра Українських Січових Стрільців // Історичний календар Червоної Калини на 1934 рік. Львів,1933. — С. 132.

37. Пеленський Д. Осінь 1918 року // Історичний календар Червоної Калини на 1934 рік. Львів, 1933. — С. 75-78.

38. Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво: Визвольна ідея і збройний чин. Нью-Йорк: Вид-во «Червона Калина», 1956. — 360 с.

39. Робітнича газета. Київ, 1918. 4 вересня.

40. Сергійчук В. Погроми в Україні: 1914-1920. Від штучних стереотипів до гіркої правди, прихованої в радянських архівах — Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 1998. — 543 с.

41. Скляренко Є.М. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 році. Київ: Вид-во АН УРСР, 1960. — 284 с.

42. Скоропадський П. Спогади (кінець 1917 — грудень 1918 рр.). Київ — Філадельфія, 1995. — 493 с.

43. Терен-Юськів Т. Михайло Гайворонський — композитор і громадянин // Визвольний шлях. — 1987. — т. — С. 92.

44. Тобілевич Софія. Рідні гості. Нью-Йорк, 1954. — 56 с.

45. Угрин-Безгрішний М. Українські Січові Стрільці // Історичний календар Червоної Калини на 1924 рік. Львів, 1923. — С.49-50.

46. Українська РСР в період громадянської війни. В Зт. Т.1. Київ: Політвидав України, 1967.— 476 с.

47. Українські Січові Стрільці. 1914-1920. Монтреаль: Вид-во І. Федіва, 1955. — 210 с.

48. Федорович В. Україна і Крим в плянах Німеччини й Австро-Угорщини в період першої світової війни // Вісті комбатанта. — 1989. — №5-6. — С. 50.

49. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф.1 66. — Оп.1. — Спр. 336. — Арк. 4-9.

50. Центральний державний історичний архів у м. Львові. — Ф.361. — Оп.1. — Спр. 163. — Арк.58.

51. Чарнота. Останні західньо-українські частини на Великій Україні // Літопис Червоної Калини. — 1932. — № 9. — С. 14-16.

52. Чого прийшли німці на Україну? Офіційні повідомлення, думки, розмови. Київ: Вид-ня Інформаційного бюро М.В.С., 1918.

1. Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. В 4 кн. Кн. 4 / В. Антонов-Овсеенко. — М., 1932.

2. Гейко С. Часи тривог і сподівань. Єлисветградщина в епоху Української національної революції (1917 — 1922. Історико-краєзнавчий нарис / С. Гейко. — Кіровоград, 2016.

3. Гусейнов Г. Піщаний Брід та його околиці / Г. Гусейнов. — Д., 2007.

4. Друг народа. — 1918. — 19 грудня.

5. Друг народа. — 1918. — 22 грудня.

6. Друг народа. — 1919. — 19 січня.

7. Дорошенко М. Стежками холодноярськими 1918 — 1923 / М. Дорошенко. — [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/memuari/3150-doroshenko-m-stezhkami-holodnoyarskimi-1918-1923/

8. Ковирьов А. Фотій Мелешко — глодоський революціонер, повстанський отаман, письменник / Ф. Мелешко. — Новоукраїнка, 2008.

9. Ковирьов А. Глодоси — роки боротьби / А. Ковирьов. — Новоукраїнка, 2012.

10. Мелешко Ф. Українські Січові стрільці на Єлисаветчині / Ф. Мелешко// КМЛМ. — КН-2065. — НДФ — 23 с. Машинопис.

11. Пекарчук X. Вояцьким шляхом / X. Пекарчук. — [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://docs.wixstatic.com/ugd/8b9e4a_cb2e0c07c66a4309af

12. Раковский М. Крах григорьевщины / М. Раковский. — История СССР — С. 35-52.

13. Тинченко Я. Офіцерський корпус армії УНР. В 2 кн. Кн. 1./ Я. Тинченко. — К., 2007.

14. Шевченко С. Кавалерія: від Єлисаветградського кавалерійського училища до Української кіннотної військової школи ім.. Будьонного / С. Шевченко. — Кіровоград, 2015.

15. Шепель Ф. А міським головою був Чижевський Іван Костянтинович... / Ф. Шепель // Вечірня газета. — 1996. — 15 листопада.

16. Яновський Ю. Чотири шаблі / Ю. Яновський. — К., 1990.

Державний архів Херсонської області

1. ДАХО. — ф. Р. — 1099, оп.1, спр.1.

2. ДАХО. — ф. Р. — 321, оп.1, спр.1.

Державний архів Кіровоградської області

ДАКО. — ф. 7145.

Вісник комісаріату Херсонщини Української Народної Республіки. — 1918.

Херсонские губернские ведомости. — 1917.

Свободное Слово (Херсон). — 1917.

Голос Юга. — 1917.

Родной край (Херсон). — 1918.

1. Великая Октябрьская Социалистическая революция. Энциклопедия. / Под ред. П.А. Голуба, Ю.И. Кораблева, М.И. Кузнецова, Ю.Ю. Фигатнера. — М., 1987.

2. Памятная книжка Херсонской губернии на 1910-й год. — Херсон, 1910.

3. Список населенных мест Херсонской губернии. Издание Херсонской Губернской Земской Управы. — Александрия, 1917.

4. Движение частного землевладения Александрийского уезда в 1865-1900 гг. — Александрия, 1900.

5. Статистико-экономический обзор Херсонской губернии за 1913-й год. Издание Херсонской Губернской Земской Управы. — Херсон, 1915.

6. Статистико-экономический обзор Херсонской губернии за 1913-й год. — Херсон, 1915.

7. Памятная книжка Херсонской губернии на 1914-й год. — Херсон, 1913.

8. Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. — К., 1972.

9. Бабій Б. Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917-1920 рр. — К., 1956.

10. Великая Октябрьская Социалистическая революция и победа Советской власти на Украине. Хроника важнейших историко-партийных и революционных событий. В двух частях. Часть первая. Большевики во главе трудящихся Украины в период борьбы за победу Великого Октября. Февраль-октябрь 1917 года. — К., 1977.

11. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник. — К., 1987.

12. Дмитренко — Думич Ю. Український вузол. Художньо-публіцистичний роман. Нашестя (Хроніка подій: від Жовтневого перевороту в Росії 25 жовтня 1917 — до державного перевороту в Україні 29 квітня 1918). Частина III. — Лубни, 2000.

13. Дубинский И. Летопись памятных дней. — К., 1967.

14. Борці за Жовтень. Збірник коротких біографій активних діячів Жовтневої революції і громадянської війни в Одеській області. Вип. III. — Одеса, 1957.

15. Очерки истории Кировоградской областной партийной организации. — Днепропетровск, 1981.

16. Какурин Н. Как сражалась революция. Том 1.1917-1918 гг. — М., 1990.

17. Директивы командования фронтов Красной Армии (1917-1922 гг.) Сборник документов в 4-х томах. Том 1. Ноябрь 1917 г. — март 1919 г. — М., 1971.

18. Бош Е. Год борьбы. — К., 1990.

19. Белан Ю. Отечественная война украинского народа против немецких оккупантов в 1918 году. — К., 1960.

20. Малиновський Б. Німецький ORDNUNG в Україні в 1918 році. // Константи. Альманах соціальних досліджень — 1999. — №2 (11).

21. Могилянский Н. Трагедия Украины (Из пережитого в Киеве в 1918 г.) // Революция на Украине по мемуарам белых. Сост. С. Алексеев. — М. — Л., 1930.

22. Тимощук О. Охоронний апарат Української держави (квітень-грудень 1918 р.). — Харків, 2000.

23. Бойова юність. — К., 1958.

24. Савченко В. Двенадцать войн за Украину. — Харьков, 2008.

25. Шепель Ф. А міським головою був Чижевський Іван Костянтинович... / Ф. Шепель // Вечірня газета. — 1996. — 15 листопада.

1. Авторські польові дослідження Солодаря О.І. — Записано в с. Полуднівка Чигиринського району від Чуба Луки Давидовича (1902 р. н.). 1997 р. // Солодар О. Нариси з історії Чигиринщини / Олександр Солодар. — Черкаси: Відлуння-Плюс, 2003.— 264 с. — С. 174.

2. Авторські польові дослідження Солодаря О.І. — Записано від Телятник (Тютюнник) Ярини Варивонівни (1905 р. н.) у с. Суботів. 1997 р. // Солодар О. Як були коцурівці... / О. Солодар. — Черкаси: вид. Ю. Чабаненко, 2009. — 40 с. — С. 10.

3. Архів УСБУ в Черкаській області. — Спр. 1083. — Т. 1. — Сторінки оригіналів документів, долучені до справи, не пронумеровані.

4. Гражданская война на Украине. — К.,1967. — Т. 1. — Кн. 1.

5. Державний архів Київської області. — Ф. 818. — Оп. 1. — Спр. 13. — Арк. 59-60.

6. Державний архів Київської області. — Ф. 818. — Оп. 1. — Спр. 13. — Арк. 62-63.

7. Державний архів Черкаської області. — Ф. 5625. — Оп. 1. — Спр. 10244. — Т. 1. — Арк. 47.

8. Державний архів Черкаської області. — Ф. Р-548. — Оп. 1. — Спр. 30. — Арк. 215.

9. Державний архів Черкаської області. — Ф. Р-548. — Оп. 1. — Спр. 30. — Арк. 242 зв. — 243, 294 зв. — 395.

10. Державний архів Черкаської області. — Ф. Р-548. — Оп. 1. — Спр. 30. — Арк. 242 зв. — 243, 294 зв. — 298.

11. Державний архів Черкаської області. — Ф. Р-548. — Спр. 19. — Ч. III. — Арк. 187.

12. Державний архів Черкаської області. — Ф Р-2145. — Оп. 1. — Спр. 18. — Арк. 36-37.

13. Донецкий пролетарий. — 1917. — 30 груд. — №47.

14. Дорошенко Д. Як було проголошено Гетьманство у Києві 29 квітня 1918 року / Д. Дорошенко // Нова зоря. — 1927. — Ч. 9. — 6 бер.

15. Жураченко И.В. Мои воспоминания об организации Сов. власти в Чигиринском уезде. 1917-1923 // Фонди Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». — КВ. 3436. — ПП. 270. (). — Арк. 18-20.

16. З листа редактору газети «Зоря комунізму» Приходьку І.О. від Воронова І. 4 березня 1971 року, м. Москва. — Арк. 2-4 // Солодар О. Нариси з історії Чигиринщини / Олександр Солодар. — Черкаси: Відлуння-Плюс, 2003. — 264 с. — С. 174.

17. Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. — К.: гол. ред. УРЕ, 1972. — 816 с.

18. Киевлянин. — 1917. — 24 верес. — №223.

19. Киевщина в годы Гражданской войны и иностранной военной интервенции (1918-1920 гг.). Сборник документов и материалов. — К., 1962. — С. 37.

20. Народня воля. — 1917. — 4/17 черв.

21. Народна воля. — 1917. — 3 жовт. — №125.

22. Народна воля. — 1917. — 6 жовт. — №128.

23. Народна воля. — 1917. — 11/24 жовт.

24. Олександрівський районний краєзнавчий музей. — 2060. — Д 890. — Сторінки оригіналу не пронумеровані.

25. Орел С. Розстріляна «Просвіта». — Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2014. — 156 с.

26. Панькова С. Чигирин і околиця 1917 року. Голоси тогочасної преси / Світлана Панькова // Пам'ятки України: історія та культура. — №2. — С. 138-143.

27. Передвиборчий повітовий з'їзд Селянської спілки // Народна воля. — 1917. — 1/14 жовт.

28. По Київщині // Нова рада. — 1917. — 20 верес. — №141.

29. «Просвіти» соборної України // Слово Просвіти. 2014. — Ч. 7. — 20-26 лют.

30. Реабілітовані історією. Кіровоградська область. Кн. четверта. — Кіровоград: Антураж А, 2007. — 522 с.

31. Реабілітовані історією. Черкаська область. Кн. четверта. — Сміла: Тясмин, 2004. — 504 с.

32. Солодар О. Нариси з історії Чигиринщини / Олександр Солодар. — Черкаси: Відлуння-Плюс, 2003. — 264 с.

33. Спогади учасника Красносільського партизанського загону, що боровся з австро-німецькими загарбниками в 1918 році в районі станцій Цибулеве — Фундукліївка Середіна Павла Хрисанфовича. 15.02.1977 р. // Олександрівський районний краєзнавчий музей. — 1501. — Д 538. — Арк. 1-2.

34. Ушета 1.1. Стежками Холодного Яру /І.І. Ушета. — К.: Т-во «Знання», 1988. — 64 с.

35. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф.811. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 205.

36. Чигиринські вісти. — 1917. — 13 лист. — №1.

37. Чигиринські вісти. — 1917. — 20 лист. — №2.

38. Чигиринські вісти. — 1917. — 27 лист. — №3.

39. Шепель Ф. А міським головою був Чижевський Іван Костянтинович... / Ф. Шепель // Вечірня газета. — 1996. — 15 листопада.

1. [Анонс] // Известия (Елисаветград). — 1919. — 4 мая. — С. 1.

2. Блажков І. До 110-ї річниці з дня народження Кароля Шимановського / Ігор Блажков // Єлисавет. — 1992. — №4. — 5 серп. — С. 2.

3. Вечер, посвященный памяти великого композитора П.И. Чайковского по случаю 25-летия со дня его смерти: программа-буклет. — Елисаветград: Елисаветградское общество любителей науки и искусства, 1918. // КОКМ, АИ 3816. — 12 с.

4. Г[айсинский] А[дольф]. Рубинштейн как человек, музыкант и общественный деятель (доклад) / Адольф Григорьевич Гайсинский // Голосъ Юга. — 1919. — нояб.

5. Гольдфельд В.М. Воспоминания: машинопись / Виктор Маркович Гольдфельд // Архив автора.— 11 арк.

6. Д-н Е. Пролетарское искусство. Концерт Киевской украинской капеллы // Известия (Елисаветград) — 1920. — 3 окт.

7. Инструкция Музыкального комитета Подотдела искусств Комиссариата народного образования Елисаветградского уезда // Известия. — 1919. — №49. — 16 апр. — С. 3.

8. Кизименко П.М. Пам'ять степів. Історичні нариси з минулого Кіровоградщини / Петро Миколайович Кизименко. — Кіровоград: ПВЦ «Мавік», 2003. — 246 с.

9. Культурно-просветительская работа в уезде // Известия (Елисаветград). — 1919. — №88. — 24 июня. — С. 3.

10. Левитский Н. «Рідна хата» // Голосъ Юга. — 1917. — №36. — 14 лют. — С. 3.

11. Мартирологія українських церков. Т.І. Українська православна церква. Документи, матеріали, християнський самвидав України / Упор, і ред. О. Зінкевич, О. Вороник. — Торонто-Балтимор, Укр. вид. «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1987. — 1042.

12. Мобилизация духовых инструментов // Известия (Елисаветград). — 1919. — №24. — 14 марта. — С. 4.

13. Музыкальный комитет // Известия (Елисаветград). — 1919. — №36. — 30 марта. — С. 3.

14. Нейгауз Г.Г. Размышления, воспоминания, дневники. Избранные статьи. Письма к родителям / Генрих Густавович Нейгауз [общ. ред. С.Г. Нейгауза, Д.В. Житомирского, Я.И. Мильштейна; сост. Я.И. Милыитейн]. — М.: Сов. композитор, 1975. — 525 с.

15. Щашковский] Щиколай]. Годовщина зарождения общества любителей науки и искусства / Николай Афанасьевич Пашковский // Голосъ Юга. — 1918. — 15 дек.

16. Щашковский] Щиколай]. Портрет А. Рубинштейна, выставленный в витрине ОСВАГа // Голосъ Юга. — 1918. — дек.

17. Полячок Д.О. Композиторська, виконавська та літературна діяльність К. Шимановського у Єлисаветграді в 1917-1919 рр. / Дмитро Олександрович Полячок // Об'єднання поляків Кіровоградщини «Полонія» ім. Кароля Шимановського. Поляки на Кіровоградщині. Публіцистичне видання. — Кіровоград: ТОВ «Імекс-ЛТД», 2006. — С. 56-72.

18. [Программа] // Известия (Елисаветград). — 1919. — №99. — 6 июля. — С. 4.

19. Симфонический концерт в доме Ленина // Известия (Елисаветград). — 1919. — №49. — 16 апр. — С. 3.

20. Стеценко П.Г. Протоієрей К.Г. Стеценко / П.Г. Стеценко // Церква і життя. — 1927. — Ч. 4. — С. 342-346.

21. Тичина П.Г. Подорож з капелою К.Г. Стеценка: щоденник / Павло Григорович Тичина. — К.: Рад. письменник, 1982. — 264 с. — С. 86-142.

22. Тобілевич (Карпенко-Кара) С.В. Рідні гості: спогади з побуту українських січових стрільців на степовій Україні / Софія Віталіївна Тобілевич. — Л. — К.: вид. «Червона калина», 1922. — 44 с.

23. Шевченко С. І. Старі стіни: Єлисаветградська громадська жіноча гімназія (1860— 1920 рр.) / Сергій Іванович Шевченко. — Кіровоград: Редакційно-видавничий відділ КДПУ ім. В. Винниченка, 2007. — 180 с.

24. Шепель Ф. Був членом Добровеличківської «Просвіти»... / Федір Шепель // Єлисавет. — 1993. — 13 трав. — С. 7.

25. Шимановский К. Воспоминания, статьи, публикации / Кароль Шимановский [ред.-сост. И. И. Никольская, Ю. В. Крейнин]. — М.: Сов. композитор, 1984. — 294 с.

26. Szymanowski К. Korespondencja. Т. I: 1903-1919 /Zebrala і opracowala Teresa Chylinska. — Krakow: PWM, 1982. — 672 s.

1. Боротьба робітників та селян за встановлення й зміцнення радянської влади на Єлисаветградщині (1917-1920 рр.). Збірник документів і матеріалів / Упор.: Є. Горбунова, В. Калініченко, Т. Калмикова, Т. Михайлова; ред. кол.: П. Боковиков, Д. Вовчанський, М. Гавриленко, О. Гора, Є. Горбунова та ін. — Кіровоград: Кіровоградське обласне видавництво, 1957. — 351 с.

2. Вівсяна І. Українські січові стрільці на Єлисаветградщині. Навчально-методичні матеріали для вчителів /1. Вівсяна — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка. — 2001. —68 с.

3. Кизименко П. Пам'ять степів. Історичні нариси з минулого Кіровоградщини / П. Кизименко. — Кіровоград: Поліграфійно-видавничій центр «Мавік», 2003. — 246 с.

4. Кіровоградщина. Історія рідного краю [Текст]: навч. посіб.: [для загальноосвіт. навч. закл. Кіровогр. обл.]; / за ред.: І. Козир. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. — 304 с.: іл.

5. Матушевський Ф. Цар чи республіка? [Листівка] / Ф. Матушевський. — Київ: Друк. [Т-ва] «Час», 1917, квіт., 9. — 1 арк. з зв. в 1 стп.; 24 х 16 см.

6. Наша Хата. — Єлисаветград, 1919, — № 11, 25 січня.

7. Романюк Н. Видавнича справа в Єлисаветграді: монографія / Наталя Сергіївна Романюк; за ред. д-ра філол. н., проф. Миколи Тимошика; авт. передм. д-р філол. н., проф. Микола Тимошик. — Київ: КВІЦ, 2014. — 156 с.

8. Семененко О. Харків, Харків... / Олександер Семененко. — 2-ге вид. — [б. м.]: Сучасність, 1977. — 240 с.

9. Силенко Л. Святе вчення / Лев Силенко. — Київ: Обереги, 1995. — 400 с.

10. Терещенко Ю. Український патріот із династії Габсбургів: Науково-документальне видання / Ю. Терещенко, Т. Осташко. — Київ: Темпора, 2011. — 408 с.

11. Хітрова Т. Періодичні видання Запорізького краю початку XX ст.: типологічна система: монографія; каталог видань; хрестоматія / Т. Хітрова. — Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2011. —284 с.

12. Шевченко С. Карателя Слащова увічнили, а про його жертви в Кіровограді не пам'ятаємо [Електронний ресурс]: Шевченко С. // перша електронна газета. — Режим доступу: http://persha.kr.ua/news/25973-karatelya-slashhova-uvichnili-a-pro-jogo-zhertvi-v-kirovogradi-ne-pamyatayemo.html