Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських

49. До Києва

– Софійко, поїдеш зі мною до Києва? – спитала тітонька Сніжана.

До Києва? Завжди готова, але… З якої б то речі?

– З тієї, що мій Сергій… ну, Пустельник, запросив у гості, хоче познайомити зі своїми батьками, показати столичне помешкання.

– Ти диви, уже “мій”!..

– Нащо там я? – здвигнула плечима.

– Прошу в тебе помочі. Розумієш, життя вже трошки навчило мене… з Валентином… Якщо й у Києві на Сергія… на Пустельника… чекає дружина… й діти… Мені стане потрібним хоч якесь дружнє плече, в яке можна буде виплакатись…

Он воно що! Софійка не без гордості подивилась на своє гостреньке плічко: скільки-то сліз може по ньому стекти?

Пустельник ніби намагався виговоритись, надолужити час, згаяний у мовчанці. Розказував і розказував: про кожен камінчик, будинок, завулок…

У Софійки навіть заболіло вухо, але Сніжана!.. Захоплено ловила кожнісіньке слово і щиро всьому дивувалась. Їй-Богу, ніби вперше Київ побачила!..

Софійка слухняно пленталася містом за тітонькою і тим, кого подумки вже називала дядьком, ласувала морозивом та милувалась краєвидами.

Ані дружини, ані дітей у Пустельника в Києві не було. Софійчине гостре плічко не знадобилося.

Та й де та дружина, а тим паче діти могли поміститись у тісній Пустельниковій квартирі-келії? Вузька та довга, вона більше нагадувала коридор. Тільки й того, що височенна стеля, оздоблена старовинним карнизом, та стіни, всуціль обвішані картинами.

– Мені в такому помешканні можна рости тільки вгору, аж ніяк не вшир! – жартував господар. А ще весело хвалився, що мешкає в колишній комірчині графського маєтку.

Усі сусідні комірки теж були натовчені людьми. Від цього маєток безперервно рипав дверима, човгав, стукотів, шкварчав і перемовлявся. Але мешканці видалися Софійці напрочуд гордими. Адже усі вони, волею долі чи завдяки власним зусиллям, були киянами.

Ночували Софійка зі Сніжаною на вузькому та довгому тапчані, впакувавшись бочком, як оселедці, що їх бабуся дуже вміло засолювала в банці. Сергій же щовечора мусив іти спати до батьків у хрущівку (а де б він тут помістився?). Хрущівка – це, мабуть, квартира для хрущиків. Так називають у Половинчику худих людей. То це й Сергієві батьки такі ж худенькі?

А ще вночі на них зі Сніжаною мовби навалювалось вікно – ще графських часів, величезне, на усеньку протилежну стіну. Фіранок не було, і, здавалося, просто на голову сиплються міські вогні й зорі. Сиплються, обіцяючи казку…