Сестра зірок. Руни й тіні

— Ходімо в дім, — сказала вона тремтячим голосом. — Тобі треба в душ.

— Святий боже! — вилаялася Маель дорогою в будинок, — Та ти навіть простенький ритуал прийняття не можеш пройти, не перелякавши нас до смерті, — вона міцно обіймала мене, хоч я і сама могла б іти.

Біля кухонних дверей нас чекала Роза.

— Скільки? — тільки спитала вона, і я відразу зрозуміла, що зараз ідеться не про кількість демонів.

— Усі чотири, — прошепотіла я.

Вона затулила рота долонею, але страх в очах їй приховати не вдалося. Маель провела мене повз неї.

— Спочатку прийми душ і змий із тіла демонський слиз. Тебе дракон лизнув. Фу, як противно.

— Він зцілив рану, — здивовано сказала Маель. — Як він це зробив і чому?

— Коли твій Калеб з’явиться тут наступного разу, у мене до нього буде купа запитань, — мовила Маель, вирушивши за мною в коридор.

— Він не мій Калеб, — неохоче пробурчала Еме. — Усі чотири? — долинув потім до нас її шепіт. Жах у її голосі чувся дуже навіть виразно. — Ну, і що нам тепер робити?

РОЗДІЛ 15

Чужа магія огорнула мене відразу ж, як я вийшла з ванної кімнати. Я не поспішала, намагаючись розслабитися у ванній з оліями, яку приготувала Маель. Тепер моя шкіра пахла лавандою і мелісою, проте мені все ще було тривожно, і тепер стало зрозуміло чому. Від цієї сторонньої магії я буквально відсахнулася. Моя сім’я могла похвалитися давнім магічним корінням. Сили моїх сестер були великі, але далеко не такі великі, як у наших гостей. Зазвичай відьми та чаклуни стримували свою енергію і вивільняли її лише тоді, коли використовували. Те, що ці люди так не робили, могло означати лиш одне: вони демонстрували нам свою силу. Нам і, мабуть, усім жителям Пемпона. От і стало зрозуміло, хто приїхав швидше, ніж очікувалося. Я опустила очі й поглянула на себе. Маель принесла мені у ванну джинси та блузку з довгими рукавами. Так я мала поважніший вигляд, а рукави приховували знаки богинь.

Софія Чедвік і Міхаель Галкін ще стояли в коридорі, коли я спустилася сходами. Еш заспокійливо мені всміхнувся, а потім із вулиці зайшли ще двоє незнайомих мені людей. Я розтулила рота, щоб щось сказати, як раптом задзвонив телефон.

Еме стояла біля дверей кухні, тому відразу взяла трубку.

— Вони щойно прибули, — потім вона мить помовчала, й на її обличчі промайнуло здивування. — Я передам... З нею все добре... так... Я мушу йти.

Я здивовано глянула на неї.

— Це був Езра Токвіль, — оголосила вона, звертаючись при цім до Міхаеля і Софії. — Він прийме вас завтра в першій половині дня в шато.

Права брова Еша поповзла вгору, і на його обличчі відобразилася усмішка, у якій читалася повага. Я не знала, що й думати про це запрошення. Він місяцями відмовлявся від будь-якої розмови й тут запрошує їх усіх чотирьох, не встигли вони з’явитися. Хоче представити їм свою наречену? З горла рвався недоречний смішок. На мить усе в моєму тілі наче збожеволіло. На руках свербіли руни, у кісточку врізався браслет Аріани, серце тремтіло від туги за Езрою, ногу поколювало при спогаді про язик дракона й рану, яку залишив демон. Я похитнулась і міцно вчепилася в поручні сходів. Перед цими відвідувачами не хотілося виявляти жодної краплі слабкості. Калеб питав Еме, чи не змусило нас Братство повернутися до Пемпона, і вона це підтвердила. А що зробили б Софія з Міхаелем, якби ми відмовилися?

— Ми з радістю приймаємо запрошення, — відразу погодився Міхаель.

Під плащем у нього виднівся дорогий сірий костюм, явно пошитий на замовлення, чорна сорочка й до блиску відполіровані туфлі. Своє сиве волосся він заплів у косу. Галкін рушив уперед, і ми пішли за ним на кухню. Софія огляділася і ледь помітно зморщила ніс. Її неслухняна руда шевелюра стирчала навсібіч, ніби там птахи звили гніздо. Яскрава блуза, яку вона вдягла з комбінезоном, сліпила очі й геть не личила до зеленого пончо. Із чотирьох членів Ради вона здавалася найбезневиннішою, але всі ми знали, що це не так. Інша відьма здавалася повною її протилежністю: усього на кілька років старша за Еме, у будь-якому разі їй іще не виповнилося і тридцяти. Обтисла бежева сукня ідеально личила до туфель на високій шпильці, у яких вона впевнено крокувала нашою кухнею, а я не пройшла б і трьох метрів. Вона більше вписалась би в офіс якого-небудь біржового маклера, ніж у будинок відьми, утім, можливо, у звичайному житті вона там і працювала. Своє біляве волосся вона зібрала в гульку. Якби в неї на шиї на ланцюжку не висів кулон із відьомською руною, я в житті не здогадалася б, що вона відьма. Останній гість із цієї компанії стояв поруч із Ешем, який його підтримував. Спина в чоловіка була згорблена, очі глибоко запали, а колір обличчя здавався неприродно жовтим. Йому б вартувало присісти, доки не впав. Принаймні погляд його зелено-карих очей не був такий зверхній, як у Софії.

— Схоже, ви досі в хороших стосунках з Езрою Токвілем, — сказав він. — Як він так швидко дізнався, що ми тут?

— Пемпон — це село, — відповіла Маель. — Тут усі про все швидко дізнаються. Може, сядете?

Тільки зараз я помітила, що Рози вже немає.

Низький чоловік кивнув:

— Із задоволенням, — він пошкутильгав до стільця і з зусиллям сів.

— Це — Лоренс Маккензі, — представив його Еш. — Я жив у нього в Ренні.

— Ми вже розмовляли телефоном, дитино, — він мені підбадьорливо всміхнувся. — Та й Еш багато про тебе розповідав. Це тобі ми завдячуємо зустрічі в Езри Токвіля?

Я роздратовано наморщила чоло.

— У мене немає на нього впливу. Мабуть, він іще раз усе добре обдумав, — у мене не було ілюзій щодо того, що це саме через нашу вранішню розмову він змінив свою думку.

— І це більш ніж розважливо. Я — Ясмін Шаррон, — відьма, що мала такий професійний вигляд, простягла Еме руку. — Я працюю у французькому уряді у відомстві з питань вигнанців у Берліні і вже впродовж двох років член Братства.

— Ми раді вітати тебе в нашому домі, — сухо сказала Еме. — Навіть якщо, мабуть, не зможемо більше нічим допомогти в цій справі. Ми зробили все можливе.

Міхаель попрямував до столу й також сів.

— Жоден із нас у цьому не сумнівається.

— Можна мені філіжанку кави? — запитала Ясмін із явним паризьким акцентом. — Дорога була важкою.

— Звісно, — відповіла Маель. — Зараз заварю. Хтось іще хоче?

— Мені також, будь ласка, — сказала Софія. Вона вирішила не сідати, натомість підійшла до вікна й визирнула в сад.

— Мені води, а Лоренсу чай, — замовив Міхаель, наче в нас тут ресторан.

— Принесу свіжої м’яти з тераси, — сказала я, радіючи, що на певний час зможу втекти з кухні. Маель кивнула й узялася шукати необхідне в кухонних шафках.

Коли я пішла на вулицю крізь кухонні двері, Еш вирулив за мною.

— Зачекай. Я тобі допоможу.

Я обернулася до нього:

— Вирвати м’яти? Дуже важка робота.

Принаймні йому вистачило розуму вдати засмученого.

— Тобі обов’язково було приводити їх до нас додому? Чому ти не відвів їх до Рози чи прямо в замок? Ми чекали на вас тільки завтра. Ти не міг попередити?

— Я хотів, але вони приїхали раніше й наполягли, щоб виїхати негайно. Вибач.

Я підійшла до горщиків із травами й зірвала кілька гілочок м’яти. Еш представник Братства, але й наш друг. Мені треба розповісти йому про свою магію. Він за мене порадіє. Здавалося неправильним мати від нього стільки таємниць.

Ми мовчки повернулися на кухню.

— Нам дуже хотілося б, щоб ви супроводжували нас на зустрічі з Езрою Токвілем, — саме говорив Міхаель, попиваючи воду.

Маель поставила чашку еспресо перед Ясмін Шаррон.

— Дуже дякую, — сказала та й додала цукор у гарячий темний напій.

— Я не можу вас супроводжувати, — заперечила я. — У мене є інші обов’язки.

Еме із жахом втупилася в мене.

— Доведеться від них відмовитися, дитино, — м’яко відповів Лоренс. — У цієї справи найвищий пріоритет, а як ми чули, колись ти була дуже близькою з Езрою Токвілем. Ми досі покладаємося на те, що ти докладеш зусиль, щоб на нього вплинути.

У мені почало спалахувати полум’я. Руки стиснулися в кулаки.

— Колись ми були друзями.

— Поки він не заручився, гадаю, — почувся голос Софії. Вона посміхалася, наче павук, який упіймав у свої сіті жирну муху. — Мабуть, це стало для тебе справжнім шоком.

Звідки вони про це дізналися? Еш досі стояв поруч і поклав долоню мені на плече, ніби побоювався, що я ось-ось вибухну. Я кинула на нього гнівний погляд. Якщо Софія знає, наскільки близькою була наша дружба з Езрою, то повідомити їй це міг тільки він.

— Не треба сумніватися у вірності Еша, — сказав Лоренс. — Ми знаємо практично все про кожну відьму та чаклуна. Зрештою, це завдання Братства — дбати про вашу безпеку.

— А звучить радше так, наче ви шпигували та стежили за нами, — різко кинула Маель.

— У сторонніх часто складається подібне враження, — спокійно пояснила Ясмін і відпила зі своєї чашки. — Але щоб захистити вас, нам потрібна ця інформація.

— Захистити від кого? — не витримала я.

Вона всміхнулася кутиками губ.

— О. Небезпеки бувають дуже різноманітними, як і спокуси.

Я не уявляла, що вона мала на увазі, але питати не збиралася. Вона вже не сприймала мене серйозно, і це мені не сподобалося.

— Звісно, ми готові всіляко підтримувати Братство, — сказала Еме. — Але як нам поводитися під час перемовин?

Міхаель усміхнувся набагато привітніше:

— Дуже важливо нарешті зрушити справу з мертвої точки. Усе ж часові рамки в нас дуже обмежені. Ви нас супроводжуватимете, але не втручатиметеся. Вести розмову будемо тільки ми.

— Звісно, — погодилася Еме.

— Добре, — Міхаель знову повернувся до мене. — Маєш іще якісь заперечення?

Я ковтнула. Мені ще мінімум століття не хотілося бачити Езру.

— Є ще один неприємний момент, — узяла слово Софія.

— Ти про що? — поцікавилася Маель підкреслено розслабленим тоном.

— Нас поінформували, що в цьому районі викликали стихію. Хоч у Бретані немає зареєстрованих стихійних відьом. Це порушення Статуту Братства — параграф 5, пункт 2, — уточнила Софія. — Із самого початку кризи... — вона зробила театральну паузу, — ...кожна відьма зобов’язана зареєструвати свої сили, як тільки вони проявляться. Ви випадково не знаєте, хто відповідальний за це маленьке непорозуміння? — Її очі, наче два лазерні промені, дивилися на мене. — У цьому регіоні вже цілу вічність не спостерігалося такої яскравої магічної активності. На щастя, серед обдарованих є ті, хто серйозно ставиться до своїх обов’язків.

— Ти про донощиків? — у голосі Маелі пролунали одночасно шок та огида.

— Захист громадськості можливий лише тоді, коли в усіх однакові цілі, — повчально заявила Софія.

Готова закластися на що завгодно — вона б із радістю використала свої здібності аніми, щоб з’ясувати, що нам про це відомо, але вона не могла так відверто вдиратися в наші думки.

— Якщо ви наполягаєте, тоді я піду з вами, — здалася я, доки ситуація не загострилася. Софія намагалася нас шантажувати, це факт. — Навіть якщо вам і не варто покладати надії на мою присутність.

— Це ми ще побачимо, — Лоренс задоволено засміявся. — А тепер я б із радістю оглянув ваш сад. Треба трохи ноги розім’яти.

— Звісно, — погодилася Еме, хоча вже стемніло. Прогулянка садом у такий час — не зовсім звична річ. Чоловік щось замислив. Відчув енергію мого ритуалу прийняття? — Там поки що не все так, як було до нашого від’їзду, але ми над цим працюємо, — почула я голос сестри.

— Я в цьому впевнений, дитино. Я був знайомий із вашою бабусею, ти знала?

Еме відчинила сітчасті двері, які боронили нас від комарів, і сестра з Лоренсом разом вийшли надвір. Зовсім несподівано грюкнули дверцята кухонної шафки, звідти впала склянка й розбилася об підлогу.

— Привиди? — запитала Софія і так зацікавлено всміхнулася, що в мене аж мурашки побігли тілом.

Я знизала плечима:

— Вони наглядають за нами.

Погляд Ясмін перемістився на крісло-гойдалку mémé.Міло, який на ньому лежав і трохи стежив за тим, що відбувається, підвівся, вигнув спину й опустив вуха.

Міхаель клацнув пальцями, й осколки склеїлися. Відтак склянка пропливла повітрям і приземлилася на стіл.

— Нам усім не завадило б подихати свіжим повітрям, — вирішив він, підвівся з-за столу й відсунув стілець, щоб Ясмін змогла встати. Міхаель подав їй руку, і вони вдвох вирушили слідом за Еме та Лоренсом. У саду спалахнули вогні. Хтось із чотирьох запустив над кущами яскраві світлові кулі, що відганяли нічні тіні. Неймовірний краєвид.

— Не хочеш теж піти? — обережно запитав Еш. Безперечно, він помітив, що я стривожена.

— Я краще помию посуд. Але проведи, будь ласка, Софію, — я не хотіла терпіти цю жінку у своїх чотирьох стінах довше, ніж потрібно. Уже зараз її негативна енергія відчувалася в усьому приміщенні. Маелі знадобиться купа ароматичних паличок, щоб її позбутися.

— Звісно, — здався Еш. — Можемо поговорити й пізніше.

Вони вдвох покинули кухню, а я нарешті сіла. У голові стукало, а ноги були, наче пудинг.

Калеб лякав мене менше, ніж чотири члени Ради, а він демон. Доволі комічна ситуація, але сміятися не хотілося.

Маель поклала руку мені на плече.

— Вони не знають, хто влаштував грозу й чи влаштував її хтось узагалі, а без доказів вони нас не покарають.

— А Софія не відмовилася б, — заперечила я.

— Ця коза та ще інтриганка, — сказала Маель. — Я впевнена, вони замислили щось, про що ми не маємо дізнатися. Будь-хто з мешканців міг викликати бурю. Люди приходять і йдуть. Проте ось що дивно. Вони мали відчути магію, яку ти випромінюєш. Чому вони нічого не сказали?

Наступного ранку ми на двох машинах поїхали до будинку Ложі. На жаль, Софія наполягла, що поїде в нашій. Імовірно, аби ми не могли обговорити нічого секретного. Відучора ці четверо слідкують, щоб нам жодного разу не вдалося порозмовляти одне з одним наодинці. Коротка розмова з Ешем біля грядки і з Маеллю на кухні були єдиними, де мені вдалося поспілкуватися з кимось віч-на-віч. Після короткої вечері Софія і Ясмін начарували додаткові ліжка в кімнатах Маелі та Еме і спали там. Лоренс розмістився в кімнаті Еша, а Міхаель з Ешем лягли у вітальні. Спочатку я навіть не помітила, що вони навмисне нас розділяли, але що ближче було до від’їзду, то очевиднішим усе це ставало. Тепер же Софія влаштувалася поруч зі мною на задньому сидінні, і, попри кондиціонер, моєю спиною градом котився піт і нудило так, що я боялася, як би мене не вирвало. Я нервово чухала шию, яка вже була вся червона, що не залишилося поза увагою Софії. Вона косо зиркала на мене краєм ока.

Коли ми під’їхали до замку, у небі висіли густі хмари. Це не могло бути моєю роботою, бо я взагалі не відчувала нічого від тієї магії, яка вчора пронизувала мене. І нехай ніхто з демонів біля струмка мене не кусав, я однаково боялася, що вони якимось іншим чином знову відібрали мою силу. Зрештою, один із них мене подряпав, а дракон зцілив. Адже він теж демон, хоч я і не знала, що в демонів бувають такі здібності. Еме та Маель досі не знали про мій візит до богинь. Хоч я сказала їм, що можу контролювати всі стихії, але рун вони не бачили. Зараз я повільно пленталася за всіма звідним мостом до сторожки. На відміну від сестер, щодо вбрання я особливо не морочилася. Немає сенсу щось перед кимось вдавати.

Для принцеси Веги я не конкурентка навіть у сукні від Коко Шанель. Не те щоб я могла її собі дозволити. Тому під плащем у мене були вицвілі джинси та светр на довгий рукав. Волосся заплела в косу й не фарбувалася. Вона також там буде? Якщо богині зжаляться наді мною, то ні. Утім, очевидно, що Вега з ним давно живе, інакше звідки вона тоді б узялася тієї ночі? Зробивши глибокий вдих, я розправила плечі. Упораюся і не принижуся більше, ніж уже принизилася.

Вартового, який відчинив нам ворота, я не знала. Він вклонився п’ятьом членам Братства, не опускаючи погляду, коли вони на нього дивилися. Чаклун. Можливо, він, як і більшість тих, хто влаштовувався сторожем Ложі, не ладнав із Братством. Коли два роки тому почалися евакуації і Братство розпорядилося, щоб жодна відьма та жоден чаклун, навіть жінки й діти, більше не залишали територію країни, багато чоловіків сприйняли наказ Ради вороже. Вони були готові битися з демонами, але вимагали безпеки для своїх сімей. Братство ж не вело жодних перемовин. Якщо в мене ще й залишалися сумніви, чому нас евакуювали, то від сьогодні я повністю переконалася, що причина цього полягала лиш у наших стосунках із Ложею та Токвілями.

Ми йшли через внутрішній двір. Нас переслідували недовірливі погляди, діти тулилися до матерів. Я не могла їх звинувачувати. Восьмеро людей у темних плащах із каптурами, мабуть, справляли на малюків загрозливе враження. Кожен у дворі відчував магію п’яти представників Ради.

Жак відчинив двері в замок, не встиг Еш доторкнутися до молотка. Він глянув на відвідувачів і відійшов. Маелі та Еме дворецький усміхнувся. Коли його погляд ковзнув до мене, я відвела очі.

— Не хочеш віддати мені свій плащ, Віанно? — швидко запитав він.

Я ще щільніше закуталася у тканину й похитала головою.

— Краще залишу. Тут усередині прохолодно.

— Я розпалив камін у вітальні. Зустріч відбудеться там, — він підбадьорливо й водночас із розумінням усміхнувся.

— Усе ж залишу, — плащ здавався мені бронею, і я його не зніму.

— Як хочеш, — він передав плащі інших жінці, яка стояла в нього за спиною. — Пройдіть, будь ласка, за мною, — звернувся він до Міхаеля Галкіна.

Зціпивши зуби й не дивлячись ні праворуч, ні ліворуч, я вирушила слідом за іншими. Якщо зосереджуся тільки на підлозі, то, можливо, зіллюся з меблями й Езра взагалі не зауважить мене. Зрештою, у нього є інші турботи. Попри всі мої зусилля, мені не вдалося не глянути на вартових, розставлених сьогодні на постах всередині замку.

Ми ввійшли в кімнату, і моя підлогостратегія розсипалася, варто було мені побачити Езру, який стояв біля вікна. Калеб оперся на камін, а Вега сиділа у кріслі відразу поруч з Езрою. Вона була ще прекраснішою, ніж позавчора ввечері, і я легко могла уявити, як вони з Езрою відкривають бал тут, у замку. Немов цілу вічність тому ми з ним грали в бальному залі в шаффлборд¹⁷, ледь не знищивши весь паркет. У мене всередині все стислося. Тепер це в минулому.

Усі троє мовчали, проте уважно спостерігали за нашою процесією. За маленьким столом біля стіни сидів чоловік похилого віку, який працював іще з батьком Езри. Він обіймав посаду секретаря великого магістра й записуватиме кожне сказане слово. Я притулилася до стіни обіч дверей. Якщо не витримаю, зможу просто втекти й перечекати в Аделаїзи на кухні або у сторожці. Двері знову відчинилися, і в кімнату зайшли дванадцять чоловіків на чолі з Лораном. Мої руки вкрилися сиротами. Мабуть, інші одинадцять — лицарі Ложі. Наступники Артурових лицарів Грааля. Вони розійшлися по кімнаті, яка виявилася замалою для такої кількості людей. Що ж, Езра явно щось задумав. Як і він, вони вдягнені в чорну уніформу, єдиною прикрасою якої були ланцюжки з кулонами у вигляді кубка. І, попри відсутність зброї, усі відчули загрозу, яку мала продемонструвати їхня поява.

— Ласкаво просимо до замку Ложі Мерліна, — привітався з нами Езра після того, як лицарі розійшлися кімнатою.

— Дякую за запрошення, — відповів Міхаель, після чого представив Софію, Лоренса та Ясмін.

— Радий, що ви подолали такий важкий шлях, — сказав Езра. — Дозвольте відрекомендувати вам мою наречену, Бегу де Маскун. Я уклав союз із її батьком.

Від такого офіційного формулювання моє серце забилося швидше, захотілося піти негайно. Але я вже не дитина й залишуся тут разом зі своїми сестрами, хоч би як складно для мене це було. Тому я стоїчно витріщалася в одну точку на протилежній стіні, врізаючись нігтями в п’ясть стиснутого кулака.

— Калеб Кораліський представляє свого брата, князя Аарванда Кораліського. З ними ми теж уклали союз, — я не дивилася на Езру, але цей холодний тон, який він використовував завжди, коли щось йшло не так, як він хотів, був мені добре знайомим. Я досить часто чула його до мене. Те, що зараз відбувається, йому геть не подобається. — Сідайте, — мовив він, коли Аделаїза зі служницею принесли чай, каву й випічку. Цього разу не беньє.

— Віанно, — я почула, як він промовив моє ім’я.

Відсунулося крісло, і якщо не хочу стати посміховиськом, треба зробити те, що від мене вимагається. Я підійшла до столу, усе ще уникаючи будь-якого зорового контакту, і сіла, схрестивши на колінах тремтячі руки. Схоже, це найгірша мить мого життя. Калеб, який примудрився вмоститися поряд з Еме, підбадьорливо всміхався мені з протилежного боку столу. Аделаїза налила всім чай і каву й залишила нас самих. З кожною секундою ситуація ставала дедалі напруженішою, доки Міхаель Галкін нарешті не порушив мовчанку.

— Ми прибули сюди особисто, оскільки дуже стурбовані, — заговорив він. — Із верховним королем ще досі не укладений новий договір.

Езра мовчав.

— За останні кілька тижнів атаки демонів почастішали, — продовжив Міхаель. — Дорогою до Пемпона на нас чотири рази нападали демони. Обставини змушують нас евакуювати всіх відьом і чаклунів. Вони нам потрібні біля стіни. Їм потрібно буде підсилювати захист зовні.

Як і припускала Маель. Усі чутки підтвердилися.

— Якщо вважаєте, що це правильний шлях, — спокійно відреагував Езра. — Вам відома моя думка щодо цього. Регулюс не підпише Пакт. Усі ті роки, що ми вели з ним перемовини, він просто тягнув час. Він ніколи не збирався підписувати нову угоду. Ми змарнували важливий час, упродовж якого могли укласти союзи. Спільні союзи.

— Ми не вступаємо в альянси з демонами, — різко кинула Софія. — І дали зрозуміти це від початку. Дай їм долоню, вони відірвуть усю руку.

Калеб тихо засміявся, і вона кинула на нього нищівний погляд.

— Ваші руки нам не потрібні, — незворушно промовив він. — Як і ви, ми не прагнемо війни, а хочемо позбутися Регулюса. Він становить небезпеку не тільки для вас.

Знати б, як відреагувала Вега, проте вона сиділа, опустивши погляд, у своєму кріслі в оточенні лицарів Ложі.

— І саме тому Ложа дотримуватиметься плану, згідно з яким уклала союз з Альтаїром де Маскуном і Аарвандом Кораліським, — Езра закрокував кімнатою. Усі погляди були прикуті до нього, коли він підійшов до Веги й поклав руку на її тендітне плече. Вона підвела голову й усміхнулася йому. Я ковтнула, але біль у грудях став нестерпним. — Братству вартувало б долучитися до цього альянсу, а не сподіватися на угоду з Регулюсом. Її не буде.

— А ми вважаємо, що цілком можемо дещо запропонувати йому, — заперечив Міхаель, зневажливо всміхнувшись.

Тон Софії став суттєво жорсткішим:

— Наш терпець майже урвався, Токвілю. Або ви домовляєтеся про зустріч, або ми вже завтра відкликаємо всіх відьом і чаклунів. До них належать, зокрема, вартові Ложі та сестри Грандьє. Вони віддані Братству, навіть якщо в їхній сім’ї явно зловживають магією.

Я випросталася.

— Це ми можемо обговорити пізніше, — роздратовано перебив її Лоренс, намагаючись згладити кути, хоча це міг бути й заздалегідь підготовлений маневр. На жаль, у Братства справді були повноваження, щоб наказати нам виїхати, якщо ми не хочемо остаточно розірвати з ними стосунки. А ось чи погодиться на такі вимоги вся варта — це питання. Утім, якщо Братство гарантуватиме безпеку їхнім сім’ям, багато хто погодиться.

— Нам не потрібна війна, тому ми вирішили прийняти умови Регулюса, — голосно й чітко оголосила Ясмін, що мало ефект підірваної бомби, оскільки лицарі обурено загомоніли. Лоран практично ричав. Інший волав на Міхаеля Галкіна. Двоє старших чоловіків, хитаючи головами, кинулися до Лоренса, і хоч я не вірила, що вони збиралися на нього напасти, однак він зупинив їх, начарувавши невидиму стіну, у яку ті врізалися.

— Тихо! — проревів Езра, закликаючи всіх присутніх заспокоїтися. — Я цього не допущу. Ми все ще можемо його зупинити. Якщо бажаєте запобігти війні, то повертайтеся з армією. Армією ваших найкращих і найсильніших чоловіків і жінок. Регулюса зупинить лише власна смерть. Ви розумієте, яку могутність йому піднесете, погодившись на його ультиматум? Хочете нас шантажувати? Але ваш план провалиться. Регулюс із нас глузує. Якщо піддастеся, то в його руках опиниться наймогутніша зброя, якою демони коли-небудь володіли. Наша магія — єдине, що ми можемо їм протиставити.

— Схоже, варто висловитися точніше, — знову перехопила ініціативу Софія. — Братство вже не просить доступу до Регулюса, ми його вимагаємо. Те, що Ложа є посередником, більше неприйнятне. Ви провалилися.

— Умова Регулюса не обговорюється, — відрізав Езра. — Саме вона неприйнятна.

— Ні, обговорюється. У нас немає іншого вибору, — сказав Лоренс дещо м’якше, але з не меншим тиском.

На обличчі Езри читався жах, і навіть Калеб здавався приголомшеним. Вега підвела очі, проте її обличчя залишалося непроникною маскою.

— Це одноголосне рішення Братства, — заявила Ясмін. — Ми тут, щоби зробити офіційну пропозицію Регулюсу.

— Я цього не допущу.

— Чому ні? Те, що він задумав, так чи інак неможливе. Та якщо він підпише Пакт, то жертву буде виправдано.

— Та про що взагалі мова? — втрутилася Еме. — Що це за така таємнича вимога Регулюса?

Ніколи б не припустила, що Еме наважиться відкрито порушити вказівку Братства — а вона була однозначною: тримати рота на замку.

— Ти не повинна встрявати в нашу розмову, — зневажливо відповіла Софія.

Навіщо вона тоді взагалі наполягала, щоб ми пішли з ними? Софія щось пробурмотіла, й Еме дивно змінилася. Погляд став порожнім, а губи вигнулися в посмішці. Я ахнула. Софія використала свій дар аніми, щоб відключити Еме. Мій погляд метнувся до Калеба. Його вираз обличчя змінився — у рисах виразно проступило щось демонічне. Здавалося, наче він ось-ось кинеться на Софію і переріже їй горлянку. Маніпулювати свідомістю іншої відьми підло, і це заборонено. Але, попри все, мені треба його зупинити.

— Очевидно, ми тут ні про що не домовимося. Тоді нам можна йти, — втрутилася я.

Кривава бійня ні до чого не приведе, але на вулиці я зверну цій гадюці шию. Ким вона себе уявила? Я різко встала. Чому інші члени Братства не втрутилися? Чому Еш нічого не сказав? Зрештою, існували правила, чорт забирай, і Софія була останньою, хто міг звалити все на те, що не контролює свої сили. Вона добре знала, що робить.

— Скажіть їм, чого вимагає Регулюс! — вигукнув Езра й, коли ніхто не відреагував, додав: — Не думав, що Братство може впасти ще нижче.

Калеб скористався короткочасним сум’яттям і схопив Еме за руку. Я помітила, як вона кліпнула і в очі сестри повернулося життя. Я полегшено зітхнула.

— Заради Керідвен! — накинулася я на Езру й уперше за весь вечір подивилася прямо на нього. Під очима в нього лягли темні тіні. — Та просто дозволь їм уже поговорити з Регулюсом. Що тут такого? Що вони можуть запропонувати йому такого, чого ти не маєш?

Езра стиснув губи, й риси обличчя Веги нарешті зарухалися. Вона всміхнулася і похитала головою.

— Ви, люди, справді дивовижні, — тихо сказала вона. — Така простодушність до останньої миті.

— Про що це вона? — я знову сіла, адресуючи своє запитання не Езрі. Я більше ні секунди не могла його бачити. — Може, хтось таки проллє світло на правду? Просто смішно, що ви не кажете нам, про що йдеться.

— У Регулюса, скажімо так, дуже специфічні вимоги, — пояснив Калеб, не дозволивши роздратованому шипінню Софії себе зупинити.

Раптом через кімнату метнулася блискуча стрічка і приклеїлася до рота Софії, не даючи їй прошепотіти закляття.

Я втупилася в Лорана, від чиєї руки до аніми тягнулася стрічка.

— Зачаровувати гостей у цьому замку категорично заборонено, — спокійно пояснив він. — Тож краще обійдемося без цього, — стрічка скрутилася назад. Софія кинула на нього лютий погляд, але кивнула.

Я ще жодного разу не бачила мага в дії. Навіть Езру. На відміну від відьом і чаклунів вони не використовували свої сили в повсякденному житті. Те, що Лоран зараз це зробив, на мить вибило мене з колії. Потім я йому вдячно всміхнулася.

— Отже? — знову звернулася я до Калеба, і цього разу мене ніхто не зупиняв. — То які в нього вимоги?

— Він вимагає десять відьом, — відповів мені, не зводячи очей із п’яти членів Братства.

— Що ти маєш на увазі? — запитала Еме. — Для чого йому саме десять відьом?

Калеб давно відпустив її руку, але повернувся до неї так, наче вони були наодинці.

— З допомогою цих відьом Регулюс збирається вивести нову расу. Гвіон був першим поліморфом і завдяки чарівному зіллю Керідвен мав магічні здібності. Проте вони були не сильно виражені, а із часом і взагалі зникли. Регулюс прагне це змінити. Він хоче схрестити відьом і демонів і, у такий спосіб, створити магічно обдарованих демонів. Трішки фантазії — і ви точно зможете уявити, що це будуть за істоти. Ми не можемо це допустити. Ніколи. Він використає цих створінь не лише проти людей, а й проти жителів Керісу. Вони забезпечать йому безмежну могутність.

— І ви це ще обмірковуєте? — я сердито озирнулася на Софію і Ясмін. — У вас зовсім клепки немає?

Софія стиснула губи в тонку лінію.

— Нинішні часи вимагають жертв від усіх нас, — промовила вона єлейним голосом. — До того ж неможливо, щоб відьма виносила дитину від демона.

— А тобі звідки знати? — запитала Маель. — Навряд чи ти намагалася.

— Свідчень того, що з подібних союзів коли-небудь з’являлося життєздатне потомство, дуже мало, а в усіх джерелах, які ми знайшли із цього питання, відьми помирали, намагаючись народити дитину демона. Тож у Регулюса таких спроб буде рівно десять. А світові не загрожуватиме жодна небезпека, якщо він підпише Пакт. А що там відбуватиметься на Керісі, нас уже не стосується.

Що ця жінка меле? Мені стало зле.

— Тут не йдеться про розплід коней! — накинулася на неї я. — Ідеться про жінок, яких ви повинні боронити. Чи, може, є добровольці? — Еш поклав мені долоню на руку, але я її розгнівано відштовхнула. — То ти теж за це голосував?

Він не відповів.

— Як ти міг так учинити?

— Це наш останній шанс, — спокійно відповів він. — Ми можемо пожертвувати десятьма відьмами зараз або цілою армією потім. А що ти зробила б?

Якщо дивитися з цієї позиції, то рішення непросте.

— Ми вже вибрали десять відьом, — повідомила Ясмін.

— Дай вгадаю, — тон Маелі був сповнений сарказму. — Тебе серед них нема.

— У мене інші завдання. Завдання, важливі для суспільства.

— Звісно, — погляд Калеба особливо нахабно пройшовся по її фігурі. — Ти й так навряд чи згодишся на роль племінної кобили. Стегна надто вузькі. Демони надають перевагу жінкам із формами. Врахуйте це, коли проводитимете добір, — він провів рукою по волоссю. Його лють була очевидною. Ні від кого не сховалося полум’я в його очах, які набули сапфірно-синього відтінку. До того ж змінювалися і його райдужки. Тепер вони вже були не круглими, а овальними. Драконячі очі!

— Мерлін та Утер Пендрагони — єдині діти відьми та демона, які вижили, і, як ви вже правильно зауважили, їхні матері загинули під час пологів, — утрутився Езра. — Ви граєтеся життями жінок. А що, коли хоча б одне з немовлят виживе? Буде так, як каже Калеб: невідомо яку силу воно матиме. Мерлін та Утер стали на бік людей. Артур, син Утера, поклав край темній добі. Хочете її повернути? Світ загине у вогні та попелі.

— Ми готові на це піти, — визнав його правоту Лоренс. — Еш уже сказав, що можна не жертвувати безліччю відьом і чаклунів, якщо достатньо десяти. Таке рішення і нам далося нелегко. Але якщо Регулюс підпише Пакт, то ми зміцнимо та підсилимо бар’єри, набагато більше, ніж коли-небудь. Більше, ніж удалося Ложі. У наступні півтори тисячі років через них не проникне жоден демон.

— Аякже! Саме це і зробить Регулюс, якщо одна дитина чи більше виживе. Він використає їх, щоб повернутися.

— А жінки знають, яка доля їх чекає? — питання було радше риторичним, оскільки кожен у цій кімнаті й так знав відповідь.

— Ми не хочемо нікого тривожити, — відповіла Софія противним солодкавим голоском.

— Якщо зараз ви піддастеся, він виставлятиме все нові й нові вимоги. Додаткові землі ви йому також виділите?

— За відповідну ціну ми розглянемо й цей варіант. Якщо йому забракне жінок, то запропонуємо йому землі Франції, — сказав Лоренс, статечно помішуючи каву. — Регулюс і його зграя зможуть пересуватися всередині стін, але за їхні кордони — зась. Таке навіть його має задовольнити. Це більш ніж чесно. Тоді всі свої сили направимо на захист стіни.

Езра засміявся, похитуючи головою:

— Дайте вгадаю. І за цей захист уряди країн знову матимуть платити Братству. У такий спосіб на найближчі півтори тисячі років у вас з’явиться відмінний важіль тиску. Люди почнуть вас шанувати й поклонятися.

— І це було б цілком доречно. Без нас демони їх просто знищать! — зашипіла на нього Софія. — Люди нас переслідували та вбивали, а тепер ми їм потрібні. Це, очевидно, і називається іронією історії.

— Їм необов’язково нам поклонятися, — холодно перебив її Міхаель. — Ми лише виконуємо свій обов’язок.

— А кожного, хто не поділяє вашу думку, відправлятимуть за стіну? Чи який там у вас наступний пункт? — запитала Маель.

Софія зацікавлено звела брову, наче та навела її на абсолютно нову ідею. Божевілля якесь.

Вега накрила своєю долонею Езрину, яка й досі лежала в неї на плечі.

— Тобі їх не переконати, — сказала вона. — Це марно. Пусти їх до Регулюса. Нехай зустрінуться із ним віч-на-віч і усвідомлять, із ким мають справу. Тоді вони самі відмовляться від своєї пропозиції.

— Він їх уб’є, — похмуро відповів Езра.

— Йому це не вдасться, — Міхаель трішки схилив голову в бік Веги, наче хотів їй подякувати. — Наша магія надто сильна.

— Ти переоцінюєш себе, літній чоловіче, — попередив Калеб. — Регулюс непередбачуваний. Він не дозволить ні обдурити себе, ні маніпулювати собою. Найменшої підозри вистачить, щоб тебе вбити. Повільно та жорстоко.

— Ми не збираємося обманювати його, — відрізала Софія. — Він отримає саме те, що вимагає.

Калеб недовірливо наморщив лоб.

— Що ж, добре, — на подив усіх, зовсім несподівано здався Езра. Це було так незвичайно, що на мить я подумала, що на нього вплинула Софія. Але він ясним поглядом глянув прямо на Міхаеля. — Це ваш ризик. Потім не скаржтеся на наслідки. У відповідь я вимагатиму лиш одне: якщо після розмови ви вирішите, що не можете укласти угоду з Регулюсом, то відправте всіх відьом і чаклунів боротися разом із нами.

Міхаель стис губи. Він потрапив в Езрину пастку, з якої йому не вибратися, не зганьбившись.

— Тоді на цьому й зійдемося. Ми виставимо армію і битимемось пліч-о-пліч із Ложею, — він відкрив долоню, на якій з’явилася пурпурова стрічка. Езра завагався лише на мить, перш ніж теж розкрити долоню. На ній теж звилася зелена тасьма. Стрічки енергій зустрілися всередині кімнати і скріпили угоду. Лише смерть одного з тих, хто домовлявся, могла тепер розірвати її.

Софія всміхнулася, наче кішка, яка спіймала жирну мишу.

— Дуже мудро із твого боку поступитися.

— Інакше вас не опам’ятати. Можливо, вам справді спершу треба самим поспілкуватися з Регулюсом. Ми надішлемо йому повідомлення. На час вашого перебування тут вважайте себе гостями Ложі. Ми підготували для вас кімнати. Я сьогодні надішлю повідомлення в Мораду й попрошу про зустріч. Нам доведеться почекати, доки Регулюс підтвердить її. Не бажаєте залишитися на вечерю? — звернувся він до Еме й, мабуть, мав на увазі нас трьох.

Я в жодному разі не сидітиму з Вегою за одним столом. Він усе ще стояв у неї за спиною, але більше не торкався.

— Мені треба провідати кількох хворих, — сказала Маель. — Хоч як би мені хотілося залишитися, однак у нас іще є справи. Упевнена, ви й без мене впораєтеся.

Еме кивнула.

— А мені треба дати ще кілька уроків. Краще ми всі поїдемо.

— Сподіваємося побачити вас у нас на весіллі, — м’який голос Веги громом прогримів у мене у вухах. — Ти ж їх запросив? — вона підвела погляд на Езру.

Плечі в нього напружилися, але він кивнув:

— Звісно.

І коли це?

— Я ще не встигла відповісти на запрошення, — дипломатично відповіла Еме й почухала зап’ястя. Вона явно не знала, як поводитися далі. Її погляд метнувся до мене.

— Ми з радістю прийдемо, — відповіла Маель. — Вельми дякую. Дуже люб’язно з вашого боку запросити нас.

Губи Веги розтягнулися в милій усмішці.

— Маель та Еме на сьогодні вільні, — заявив Лоренс. — А Віанна складе нам компанію в замку.

Та ніколи. Я ні в замку не залишуся, ні компанію нікому не складатиму. У Віанни теж є одна надзвичайно важлива справа. От тільки яка? Я поглянула на сестер, шукаючи підтримки.

— Ви можете йти, — промовила Софія, але жодна не зрушила з місця.

— Віанна допомагає Маелі з роботою, — прийшов мені на допомогу Еш. Очевидно, у нього склалося враження, що треба якось загладити провину. — У нас тут неймовірно багато хворих і слабких магічно обдарованих. Для однієї цілительки завдання майже непосильне.

— Дуже похвально. Однак нам є що обговорити з Віанною, — Софіїн тон став різкішим, і стало очевидно, що вона мала намір розділити нас. — Ви можете йти, — повторила вона слова Лоренса.

Еш кивнув Маелі та Еме:

— Ідіть, не хвилюйтеся. Я залишуся з Віанною.

Лоран підійшов до Маелі, і та нарешті здалася. Разом із лицарями Ложі вона покинула зал. Еме ще на мить затрималася біля мене.

— Я впораюся, — сказала я. — Не хвилюйтеся.

— Я тебе проведу, — тихо сказав їй Калеб і, як на диво, сестра не заперечила.

Помахом руки Езра відправив і секретаря. Залишилися лише члени Братства, Езра, Вега та я. Мій погляд неспокійно бігав кімнатою. Я сама по собі. У цій кімнаті не було нікого, кому я могла б беззастережно довіряти. Я непомітно витерла долоні об джинси. Вега всміхнулася. Відчувала моє хвилювання? Лоренс потягнувся до заварника із чаєм, а Ясмін барабанила пальцями по столу. Я повернулася і попрямувала до свого крісла. Що їм зі мною обговорювати? У цьому списку було кілька пунктів, від яких у мене розболівся живіт: я побувала у Ґламорґані, побачилася і поговорила із чотирма великими богинями; на щиколотці в мене висів браслет Аріани, а на руках красувалися руни, завдяки яким я могла керувати стихіями; я застосувала заклинання шкоди, гадки не маючи, як мені це вдалося, і викликала страшну бурю. А ще намагалася винести із Залу Містерій чорномагічні артефакти. Виходив доволі довгий перелік моїх таємниць і порушень. Принаймні атам я іще вчора ввечері сховала в себе в кімнаті. Не хотілося, щоби про нього дізналося Братство. Імовірно, вони б його в мене забрали.

Перш ніж заговорити, Ясмін дочекалася, поки двері повністю зачиняться:

— До нас дійшла інформація, що Віанна позавчора ввечері використала в замку закляття шкоди, — почала вона, відставивши склянку. — А саме: прокляття.

Заперечувати це, не ризикуючи бути потім звинуваченою у брехні, я не могла.

— Це було захисне закляття, — відповів Езра. Може, він перестане вже бавитися в благородного лицаря? Принаймні щодо мене. Це зайве. — Одному сітрі вдалося проникнути на замкове подвір’я, — продовжив він. — Віанна просто захищала себе та мене.

Ясмін розглядала свої відполіровані нігті.

— Сітрі? Це не показує твоїх вартових у хорошому світлі. І часто трапляється, що сюди проникають демони? Нам варто над цим замислитися?

— Ні, — твердо відповів Езра. — Не часто. Вам не варто боятися.

Лоренс похитав головою, смішно колихнувши рідким волоссям. Однак, мені було не до сміху.

— Як так сталося, що відьма, яка через демонську гарячку однозначно втратила всі свої магічні здібності, раптово змогла активувати захисне закляття? Чи хоч би що це було.

Тепер утрутився ще й Еш:

— Можливо, зникла не вся магія. Я вивчу це питання.

Я прикусила щоку. Хто повідомив Братство про події тієї ночі?

— Проте, згідно зі звітом, прокляття влучило в тебе, — Міхаель пильно вдивлявся Езрі в очі і вдавав, що розмірковує. — Це було закляття «nосеrе», якщо нас правильно поінформували. Не зовсім те, що можна створити залишками магії.

Мені треба було щось сказати, але що тут додати? Вони мають рацію. Я напала на Езру, не тямлячись од люті. Тут важко посперечатися.

— Це було ненавмисно, — чому саме Вега вирішила заступитися за мене. — Я теж була присутня і, гадаю, вона була розгублена. Вона не може справитися із цією магією.

Від слів Веги Езрині очі на мить розширилися, а я тихо застогнала. У такий спосіб вона вручила їм достатньо зброї для мого покарання. Але звідки це знати демониці? Еш зупинився в мене за спиною.

— Неконтрольовані сплески магії — справа серйозна, — заговорила вже Софія.

— Я про це подбаю, — вставив Еш. Голос його звучав дивно. Не так упевнено, як завжди. — Такого більше не повториться.

— Саме зараз, у ці складні часи, ми не можемо дозволити собі зневажати власні правила. — Софія із жалем похитала своїми дурнуватими кучерями. — А закон про безконтрольне застосування магії максимально зрозумілий. Поки не буде встановлено, що магія приборкана, людину, якої це стосується, необхідно помістити в Самтану.

Вона практично дослівно процитувала відьомський кодекс. Не важко уявити — ця книженція, мабуть, ночами лежала в неї під подушкою.

— Зазвичай на карантин відправляють усю родину відьми. Спалахи магії становлять серйозну загрозу. За подібні злочини карали навіть у непевні часи. Власне, саме тоді й карали.

— Не треба погрожувати мені, — відповіла я, проклинаючи тремтіння в голосі. — Мої сестри не мають до цього стосунку. Ні демонська гарячка, ні пов’язані з нею ускладнення не заразні, і вам це відомо так само добре, як і мені.

— Ну, звісно, відомо, — долучився Лоренс. — Доказів зараження справді немає. Але ви вже кілька тижнів у Франції, на вас багато разів нападали, і ми не можемо оцінити, які наслідки це матиме.

— Я не поїду в Самтану, — на самій думці, що відбувалося в так званому санаторії Братства, у роті пересохло. Про це сумнозвісне місце ходили иайбожевільніші чутки.

— Звісно, ні, — втрутився Езра. Він усе ще стояв поруч із Вегою, і я змусила себе не дивитися на нього.

Ясмін із розумінням кивнула:

— Звісно, ти можеш послужити суспільству й іншим способом. Ми вибрали тебе однією з відьом, яких хотіли б передати Регулюсу, і сподіваємося, що ти добровільно даси свою згоду, — звучало так, наче це особлива честь.

— Ні! — прогриміло на всю кімнату одне-єдине слово Езри. Я таки глянула на нього. Усе його тіло було настільки напружене, ніби він будь-якої миті міг накинутися на когось.

Руки Еша лягли мені на плечі, наче він збирався не дати мені втекти після такої новини.

Тепер від Езри ричання почулося.

— Просто вислухай їх, — закликав Еш, ігноруючи таку очевидну погрозу магістра.

— Відпусти! — я так глибоко встромила нігті в долоні, що аж стало боляче.

— Тільки після того, як пообіцяєш мені вислухати їх.

— Вона нікого не вислуховуватиме. Це не обговорюється, — Вега заспокійливо накрила своєю долонею Езрину. Він стиснув зуби, але його гнів помітно стих.

Скинувши із себе руки Еша, я звернулася до Лоренса:

— Що буде, якщо я не дам своєї згоди? Ви мене змусите, чи не так? — я намагалася не виказувати свого страху. Вони планували це від самого початку. Навіть Еш. Чому? Регулюс чи Самтана. Це єдині варіанти?

— Ти підходиш ідеально, — пояснив Лоренс. — Абсолютно ясно, що в тебе ще достатньо магії, аби Регулюс не відхилив твою кандидатуру. Через необдумане закляття шкоди вона знову зникла, проте до моменту передачі, безумовно, відновиться.

Ми одночасно глянули на Езру, ніздрі в нього здригалися. На його обличчі читався жах.

— Я цього не допущу, — сказав він дуже тихо, але це однаково здалося гарчанням. — Ложа не прийме такого плану. Це варварство.

— Після довгих пошуків ми вже підшукали дев’ятьох інших відьом, у яких теж залишилося зовсім небагато магії. Як уже казав твій друг-демон, не можна дурити Регулюса, — заявив Міхаель.

На інших дівчат у них теж щось є? Якщо відмовлюся, вони відправлять мене й моїх сестер у Самтану. Погоджуся — стану експериментом Регулюса. Тут очевидно, яке зло було меншим.

— Я взагалі не підходжу, — сказала я впевненим голосом. — Ви не можете відправити мене до Регулюса, моя магія повернулася. Гроза позаминулої ночі — моя робота, — я почала повільно закочувати рукави. Покажу їм руни богинь. — Учора, перш ніж ви прийшли, я пройшла ритуал прийняття. Хотіла знати, якою стихією орудую. Тому ми ще не могли вам про це повідомити, — звернулася я до Софії. Більше немає сенсу все приховувати, а віддавати себе в жертву їхньому божевільному плану я не маю наміру. — Під час ритуалу мене покликали до себе богині.

Софія зневажливо дивилася на мене. Вона не вірила, чого й варто було очікувати.

— Ві, — Езра спробував мене зупинити. — Це нічого не дасть. Дозволь мені все врегулювати.

Я його проігнорувала.

— Вони були там усі четверо. Бригіта, Морріган, Керідвен та Аріана.

На цей раз Софія розреготалася, а Ясмін усміхнулася.

— Дитинко, — похитав головою Лоренс. — Ми дамо всім дівчатам із собою отруту. Ви зможете її прийняти, перш ніж дійде до найгіршого.

Як великодушно з їхнього боку.

— Вони просили мене залишитися з ними. Аріана запросила мене до свого палацу.

— Тобі наснилося. Богині не являли себе вже багато століть. Навіть у наших ритуалах і видіннях.

— Вони відзначили мене й дали мені силу чотирьох стихій, — я простягла руки вперед.

Усі четверо мовчки дивилися на них. Еш узяв мене за руку. Ще вчора руни були настільки свіжі, що здавалися ранами. Зараз припухлість спала, проте добре видно, що знаки нанесені нещодавно. Тепер лінії стали тоншими, а кольори яскравішими. Відьомські руни не можна порівнювати зі звичайними кельтськими ієрогліфами, хоч і ті мали таємні знання. Але відьомські руни набагато могутніші.

— Не дуже хороша робота, — зневажливо заявила Ясмін. — Ти її попередив? — Її погляд перемістився на Еша. — Тобі дали щодо цього чіткі інструкції.

Він похитав головою і відпустив мою руку.

— Я сам дізнався про умови Регулюса всього кілька днів тому, — повагавшись, пояснив він мені. — Пробач, Віанно.

Його поведінка мене не дуже здивувала. Я знала, які в нього пріоритети.

— Але руни справжні. Я не робила їх, щоб когось обдурити. Вони просто з’явилися. Одразу після моєї зустрічі з богинями.

— Це дуже легко перевірити, — сказала Софія. — Якщо богині наділили тебе такою силою, то, будь ласка, покажи нам її.

— Ти стверджуєш, що управляєш усіма чотирма стихіями? — запитав Лоренс.

Я кивнула.

— Чи не могла б ти тоді створити птаху з вогню? — він із викликом поглянув на камін.

Птаху? А як мені це взагалі зробити?

— Я не знаю, як це робити. Досі я скористалася цією магією лише раз, і той ненавмисно. Мені спершу треба вивчитися і повправлятися. Неконтрольована вона надто небезпечна, а в руках Регулюса...

— Ми розуміємо, що тобі, страшно. Це цілком нормально, — мовив Лоренс. — Але ти повинна взяти на себе відповідальність. У тобі дуже мало магії. Ми відчули б її. Та й він також, — він кивнув головою на Езру.

Езра не похитав головою і не кивнув. Він просто дивився крізь мене. Невже вони справді не відчували магію? Я прислухалася до себе. Вона була там. Глибоко всередині.

— Якщо відмовишся, — заговорила Софія, — твоє місце займе інша дівчина. У цій місцевості є молода жінка, з якою ти, мабуть, знайома. Гадаю, вона подруга твоєї сестри, — продовжила вона солодкавим тоном. — Її магія теж дуже слабо виражена. Її предки надто часто зв’язувалися із немагічними особами. Її ім’я... — вона вдала, наче згадує. — Констанс Обрі. Хіба вона до того ж не вагітна? Це просто ідеально, бо доводить, що вона може зачати дитину.

На якусь мить я просто сиділа, приголомшена почутим. І вона б не посоромилася так вчинити, я це відчувала. Ця змія принесла б у жертву вагітну жінку.

— Гаразд, — випалила я. — Я це зроблю. Стану однією з тих дівчат. — Лорану треба терміново вивезти звідси Констанс. Езра відпустить їх обох.

— Я цього не дозволю, — беззвучно сказав він одними губами й похитав головою. В очах Езри запала найтемніша чорнота.

Софіїне обличчя засяяло, а Ясмін кивнула, наче нічого іншого й не очікувала.

— Про це абсолютно не може бути й мови, — голосно промовив Езра. Його гнів заповнив усю кімнату.

— У цьому випадку в Ложі немає права голосу, — пояснив Міхаель. — Особливо, коли це власне рішення Віанни.

— Це не звучало як власне рішення. Ви її шантажуєте. І Регулюс на це не поведеться. Як казав Калеб: його не проведеш. Наскільки дурним, власне, ви його вважаєте? Ви хочете відправити йому дівчат, які не мають достатньо магії? Він їх уб’є і надішле вам їхні голови.

— Для цього йому це спершу треба помітити, — губи Софії розпливлися в тонкій посмішці. — А ми подбаємо, аби такого не сталося. У нас усе продумано. Йому тільки потрібно підписати Пакт. Довше потреби підігравати цьому цирку немає. Дівчат наділять достатнім запасом магії, а потім він уже не вбиватиме. Яка йому із цього користь? Він спробує реалізувати свій план, раз дівчата й так будуть у його розпорядженні. Іноді магія перестрибує покоління. Регулюс це знає. Усе можливо. Але ми тоді вже будемо в безпеці.

— Викиньте це з голови. Віанна перебуває під захистом Ложі, як і її сестри. Ви ними не скористаєтеся.

— Езро, тебе це не стосується, — спокійно перебила його я. — Я в боргу перед Братством. Вони мене вилікували, і це мій вибір, — спокійно пояснила я. Краще хай подумає про Лорана. Якщо вони принесуть у жертву Констанс, його найкращий друг загине.

— Але я не для того відпустив тебе до них два роки тому, щоб зараз вони кидали тебе на поталу Регулюсу! — обурився він. — Хіба не бачиш, що вони замислили? Така жертва абсолютно безглузда! Ти цього не зробиш, я забороняю. Ви не підете до Регулюса. Я передумав. Ви не можете йому таке пропонувати.

Закусивши губу, я здивовано подивилася на нього.

— Ти вже погодився дозволити нам вести з ним перемовини напряму, — мовив Міхаель. — Ти уклав із нами нерозривну угоду. Упевнений, ти не захочеш порушити слово.

Езра стиснув кулаки й випростався на весь зріст. Магічна нерозривна угода. Про неї відомо всім присутнім. Відмовитися не вдасться.

— Я дотримаю слова.

— От і вирішили, — Софія задоволено кивнула. — Я б із задоволенням пішла до себе та прийняла ванну, якщо це можливо.

— Жак покаже вам ваші кімнати, — його голос звучав, наче лід. Цю битву він програв. Вони його обдурили.

Усі підвелися. Я не була впевнена, що мені робити. Мені можна додому? Треба поговорити з Еме та Маеллю й розповісти їм про те, що сталося. Вони повірять, що я бачила богинь і не вимагатимуть доказів. Мені потрібне тихе місце, де зможу випробувати силу рун і повправлятися в магії. Я виразно її відчувала. Під час битви з демонами вчора біля струмка я використала лиш її частину. Я не беззахисна.

— Тобі ми теж виділимо кімнату, — Езра зупинився біля мене, але його погляд був направлений на Еша. — Це безвідповідальна ідея, — процідив він. — У нас є інші засоби та шляхи.

— Зараз це єдина поступка, на яку ми можемо піти, — терпляче пояснив Еш. — Для всіх інших перемовин уже надто пізно. Думаєш, нам легко далося таке рішення?

— Я думав, що Віанна щось для тебе означає.

— Означає, але тут ідеться не про мене. Як думаєш, скільки є відьом, у яких або немає магії, або є, але дуже мало? Ще пощастило, що ми десять знайшли. Ти ж знаєш, що Регулюс вимагав набагато більше. Сподіватимемося, що йому вистачить десяти. Ми розуміємо, що вам не хочеться відмовлятися від своєї переваги, яка у вас є перед Братством. Але це зашкодить нам усім.

— Припиніть сваритися, — втрутилася я. — Езрі важлива не його перевага.

Еш кинув на мене співчутливий погляд.

— Та невже? Братству вже давно цікаво, чи правда Ейден зник таким загадковим чином? З ним ми вже давно дійшли би згоди, а не аж тепер, коли вже майже запізно.

У мене на язиці крутилося заперечення, що Езра ніколи нічого не заподіяв би брату. Ця думка просто абсурдна, але Езрі не потрібна була моя підтримка. Він і сам міг себе захистити.

Езра з такою люттю втупився в Еша, що будь-хто інший відсахнувся б.

— Я погодився на розмову Братства з Регулюсом тільки для того, щоб ви, зрештою, усвідомили, з ким маєте справу. І щиро сподіваюся, що після неї ваша абсурдна ідея передати йому дівчат відпаде сама собою. Наш єдиний шанс — союз із Маскуном і Коралісом. Так, раніше ми відмовлялися співпрацювати з демонами, але іноді доводиться пересилити себе та змінити думку.

І він дуже ґрунтовно до цього підійшов. Для Езриного батька це було б немислимо, та і для Ейдена, певно, також. Езра навіть одружується з демоницею. Колись він не хотів ставати магістром. Тепер він ним був. Треба спробувати поглянути на ситуацію зі всіх боків. Езра не заслуговував на мою безмежну довіру. Власне, як і Братство. Чи підпише Ложа Пакт на таких умовах, прирікши нас — дівчат — на жахливу долю? В історії людства жінок так часто приносили в жертву якимось богам, щоб умилостивити тих, тому повірити в таке не так і складно.

— Я провідаю Аделаїзу на кухні і трішки прогуляюся. Мені ж це не заборонено?

— Звісно, — мовив Езра. — Але не виходь за межі городу.

— І будь обережною. Ніколи не знаєш, які тварюки тут водяться, — вставив Еш.

— А ти напрошуєшся, щоб я тебе побив, — прошипів Езра. — Стеж за язиком. Віанна тут у повній безпеці.

РОЗДІЛ 16

Коли я прийшла на кухню, там панував хаос.

— Навіщо все це? — запитала я Аделаїзу, розглядаючи пироги, фрукти й в’ялене м’ясо.

— Найближчими днями приїде багато гостей. Я хочу бути готовою.

— На... — я зробила глибокий вдих. — На весілля?

Дурне запитання. Звісно. У животі забурчало. Має бути інша можливість. План Братства божевільний, неважливо, віддадуть вони Регулюсу дівчат із магією чи без. Навіть розмірковувати про це вже не по-людськи.

Аделаїза погладила мене по щоці:

— Налий собі чаю, — лагідно запропонувала вона. — І спробуй мадленки¹⁸. Вони смачнючі.

— Добре.

Так легко я не перетворюся в жертовне ягня. У крайньому разі мені самій доведеться знищити Регулюса. Спина вкрилася сиротами. Я підійшла до довгого столу, де стояли найрізноманітніші каструлі та сковорідки, і поклала собі на тарілку випічку. Відмовившись від чаю, я перемістилася на город. Сіла по-турецьки на старій, нагрітій сонцем лавці біля стіни й відкусила печиво. Пісочне тісто м’яко розсипалося на язиці. Нарешті я одна. З позавчора стільки всього сталося, що мені здавалося, ніби голова ось-ось лусне.

Отже, Братство має намір пожертвувати десятьма жінками. Увесь цей час це й був їхній таємний план, і, можливо, саме тому Езра й не дозволяв їм самостійно вести перемовини з Регулюсом. Бо це повна маячня. Коли Маель та Еме дізнаються, то не повірять. А чи був у мене інший вибір, окрім згоди? Відправили б вони Констанс чи це була просто хитрість? Може, варто було боротися завзятіше? Притулившись головою до стіни, я підставила обличчя під сонячні промені. Ніколи не дозволю жодному демону до мене торкнутися. Треба тільки вигадати, як цього уникнути. Інші дев’ять дівчат, мабуть, іще навіть не здогадуються, що на них чекає. Цікаво, як вони втратили свою магію. Хоча навіть у наймогутніших чаклунських династіях іноді народжувалися дівчатка чи хлопчики практично без здібностей. Едріан — найкращий тому приклад. Роза — відьма з дуже особливим даром, а в її онукові не було і краплинки магії. Чи вб’є Регулюс дівчат, розкусивши обман? Логіка Братства мені вже зрозуміла. Вони вважали, що з тієї миті решта людства вже буде в безпеці від верховного короля. Думка, яку Езра не поділяв. Я ні на мить не вірила, що він це дозволить. А якщо все ж допустить? Він теж має власні цілі. Треба самій рятуватися.

Із цього боку замку вікон не було. Через лаз в огорожі, який вів у внутрішній двір, зовні мене побачити неможливо, а двері на кухню зачинені. Я повільно засукала правий рукав і почала розглядати дві руни. Провела по них кінчиком пальця. Руна вогню здавалася гарячою, а руна води — холодною. Подушечки закололо, десь у голові, у підсвідомості, щось ворухнулося. Чому раніше це щось не рухалося? Чому моя магія досі ховалася від інших? Питання на питанні, на які мені терміново були потрібні відповіді. Посеред саду із травами тихенько дзюркотів маленький фонтан.

— Belenos, — прошепотіла я ім’я водної руни. Спершу нічого не відбулося. Може, не так наголосила. Mémé навчала мене, як вимовляти й малювати відьомські руни. Утім, відтоді минули роки, та я зовсім не сумнівалася в цьому заклятті.

— Belenos, — спробувала я вдруге й заплющила очі. Водночас я вслухалася в те, що відбувається глибоко всередині й невдовзі відчула, як у мені здіймається прохолодна чиста вода. А коли знову розплющила очі, щось змінилося. Вода з фонтану потяглася в мій бік. Від неї відокремилися кілька крапель і поплили до мене. Я розтулила долоню і впіймала їх. Вони перекочувалися в руці, наче маленькі кульки. Клацнувши пальцями іншої руки, я повернула одну з них у фонтан. Вона, наче куля, врізалася у стіну замку, і відскочила. Далі я вирішила витягнути воду в нитку. Мені знадобилося кілька спроб, і спочатку це нагадувало радше канат. Тому силою думки я почала обертати його — і справді він тоншав. Я дуже хотіла дотягнути нитку до себе, але треба було її не порвати.

— Що ти там робиш? — чужий голос збив мою концентрацію, і водяна стрічка розплескалася по землі. На стіну за проходом сперся Калеб. Клятий допитливий демон. У нього немає важливіших справ? Переказувати своєму братові результати розмови чи боронити моїх сестер? Він сто відсотків бачив, що я щойно робила. Чи вдасться в мене зробити з вогнем те саме, що з водою? Тоді наступного разу птах не стане проблемою.

Калеб наблизився і крадькома зиркнув на тарілку, що стояла біля мене.

— Я всі мадленки з’їла, — повідомила йому. — Тож тобі доведеться самому принести собі інші, — що в перекладі означало «зникни».

На жаль, підтексту він не вловив, зате скорчив гримасу.

— Аделаїза вічно скаржиться, що я скоро волосся в неї на голові схрумаю. Я вже починаю її боятися.

Я засміялася. Те, що в цього високого, вродливого чоловіка був страх перед Езриною кухаркою, звучало смішно.

— Еме тебе виставила чи чого ти знову тут?

— Не виставила. Ми обоє робимо успіхи. Вона навіть запропонувала мені склянку води, коли я висадив її біля вашого будинку. Я розцінюю це як пропозицію миру.

— І ти випив? — подражнилася я.

— Збожеволіла? Я більше ніколи не торкнуся ні до чого, що пропонує цей рудоволосик.

Мене це розсмішило.

— Демоне, а ти розумніший, аніж здаєшся.

— А ти зухваліша, ніж здаєшся, і сміливіша, — у його голосі чулося задоволення, наче він радів, що підбадьорив мене. Але його слова дали мені зрозуміти, що Калебу відомо, що трапилося після того, як він пішов.

— Я тільки відвіз твоїх сестер додому й тепер знову повертаюся до своїх обов’язків. Брат вважає, що мені не варто випускати з поля зору п’ятьох членів Братства. Він їм не довіряє.

— Тоді ти не дуже дотримуєшся його вказівок, — треба запитати в нього, що я можу вдіяти, якщо дійде до найгіршого.

— Непослух — моя слабкість, я визнаю це. У мене проблема з наказами.

— Хто б міг подумати? Ти завжди здаєшся таким покірним.

Калеб сів поруч зі мною і штовхнув по-дружньому:

— То що ж це щойно було?

— Нічого.

— На «нічого» не схоже.

— Ну, позавчора вночі, тоді... Я справді напала на нього та цього сітрі. Моя магія раптом повернулася. Я була така розлючена та сердита. І негоду теж я викликала, — я замовкла. — Ти ж теж демон. Відчуваєш у мені якусь магію? Інші ні, але вона є. Я не розумію.

Погляд Калеба ковзнув моїм светром, джинсами, кедами й зупинився на моєму обличчі.

— Нічого, — промовив обережно.

— Зовсім нічого?

Він похитав головою.

— Але це не означає, що її там нема. Мишеня, тобі не варто зациклюватися на тому, що думають чи роблять інші.

— Може, це і твій девіз у житті, але вони збираються передати Регулюсу десятьох дівчат, у яких ледь жевріє магія. А в мене вона є. І тепер я не знаю, як мені вчинити. Сперечатися я не могла, бо вони погрожували, що відправлять замість мене Констанс.

— Якщо Лоран дізнається, то приб’є всіх п’ятьох, — серйозно зауважив Калеб, — Тож краще тримай це при собі.

Я кивнула.

— А що б ти зробив на моєму місці?

— У будь-якому разі не пожертвував би собою заради доброї справи, це точно.

— А заради друга?

— Не знаю, — зізнався він. — Якщо підеш на цю угоду і... ну... — він прочистив горло. — ...і Регулюс віддасть тебе одному зі своїх хлопців... Імовірно, ти помреш найпізніше під час пологів. Діти демонів набагато швидше ростуть в утробі. Вони більші й сильніші. Але це лише теорія. Езра ніколи такого не допустить.

— Але ж були діти, які вижили.

— В Мерліна й Утера вдалося. Є висока ймовірність, що вдавалося і частіше. Тільки немає підтверджень. За часів, коли демони й люди ще ділили цей світ, мабуть, між нами було набагато більше подібних союзів, — він говорив незвично серйозно. — Є легенди, які стверджують, що матері та діти виживають лише тоді, коли батьки по-справжньому люблять одне одного.

Я усміхнулася:

— Досить романтично, як для демонічних легенд.

Він засміявся.

— Просто хотів сказати, що ти завжди можеш втріскатися в когось із хлопців Регулюса.

— Наскільки це реально? Вони мають такий самий чудовий вигляд, як і ти?

Калеб пирхнув:

— І як ти собі це уявляєш, мишеня? Я єдиний і неповторний.

Я засміялася, але звучало гірко.

— Чому твій брат відверто не виступить проти Регулюса?

— У верховного короля надто багато підтримки в народі. А те, що зараз коїться на Керісі, насправді не може продовжуватися. У вас дійсно значно більше простору для життя, ніж у нас, і в цій тісноті дуже важко вживатися із такою кількістю агресивно налаштованих родичів. Між князівствами було багато сутичок. Наразі між ними панує дуже хиткий мир. Нашому народу потрібна перерва. Ми хочемо повернутися до боротьби лише тоді, коли її буде не уникнути. Багато хто поділяє вимогу Регулюса щодо нових територій. Його й обрали здебільшого через те, що він пообіцяв просувати на перемовинах цю умову. А про те, що планує вивести новий вид, у всі дзвони не дзвонили. Про це відомо лише кільком посвяченим. Це його власний маленький проект, який зрозуміють далеко не всі. У нас це дуже засуджується, коли хтось заводить дітей із людьми, ба більше, з магічно обдарованими! Ми пишаємося своєю чистою кров’ю, — він скривився. — Хочеш вір, а хочеш ні, але більшість демонів уважають, що вони принаймні на три ступені вищі за вас в еволюційному плані. Маю на увазі, що ми вміємо змінювати подобу. Хіба це не круто?

— На три ступені ти вище за мене лише у плані зарозумілості. Я вмію створювати бурю, це набагато крутіше.

— Один раз, мала. А те, що ти щойно робила, — просто ігри з водою. Якщо хочеш мене вразити, доведеться продемонструвати щось іще. Але, так чи інак, прийми мої вітання, — він тепло глянув на мене своїми синіми очима, а великим і вказівним пальцем зобразив проміжок приблизно два сантиметри. — До того, щоби стати такою ж крутою, як я, тобі залишилося от стілечки.

Я з усмішкою похитала головою.

— Маєш рацію, — уже серйозно мовила я. — Мені треба вправлятися. Учора я пройшла ритуал прийняття стихійної магії. А коли закінчила, переді мною на іншому березі струмка в нашому саду раптом з’явилися три демони.

У Калеба спалахнули очі.

— Так близько від вашого дому?

Я кивнула:

— З одним я розібралася. Несподівано в мене почало вдаватися те, про що я навіть мріяти боялася. Але ті двоє, які залишилися, імовірно, добили б мене, якби раптово не з’явився дракон і мені не допоміг. Це випадково не ти був?

— Вчора я, на жаль, був зайнятий в іншому місці, — Калеб похитав головою. — Якими були ці демони? — ледве чутно спитав він.

— Луската шкіра, копита, товсті ноги й голова, яка нагадала мені крокодилячу.

— Моракси, — сказав Калеб. — Тварюки. Я іще раз поговорю з Аарвандом щодо посилення контролю кордонів. Зрозуміло, що він має пропускати шпигунів Регулюса, але не кожну зграю.

— Ви близькі з братом? — поцікавилася я.

— Настільки, наскільки взагалі можна бути близькими, коли ви геть різні. Аарванд серйозний і без почуття гумору. Якщо він отримує завдання, то поринає в нього з головою. За Кораліс і його мешканців він, мабуть, і померти готовий, що мені й у страшному сні не насниться.

— Чому ні? — я вирішила випитати його думку.

— Бо я ціную власне життя. І не пожертвую ним ні за що й ні за кого. Навіть якщо мене потім уважатимуть героєм, — він говорив це так упевнено, що хтось інший йому, мабуть, повірив би.

— Але ти тут. Регулюсу про це відомо?

— Регулюсу відомо все, але він не сприймає мене серйозно. У його очах я просто ні на що не здатний Кораліський принц. Тільки на те й годжуся, щоб передавати його послання.

— Ти його гонець? Доволі гарне прикриття, — це мене таки вразило.

— Це не прикриття, — уперто заявив він. — Може, брат і має шляхетні цілі, а мені треба трохи різноманітності. Та й до того ж я не вважаю Аарвандові плани до кінця продуманими. Армія Коралісу не дуже сильна. Аарванд усіх нас наражає на небезпеку, а Регулюс без вагань поневолить увесь Кораліс, якщо знайде докази зради Аарванда. Але брат моєї думки не питає, та й не прислухається до мене.

— Виходить, поки Братство виношує плани, як би то задобрити Регулюса, вручивши йому дівчат і нові землі, Езра, твій брат і батько Веги збираються створити суперармію і перемогти його?

— Щось таке. На справжню суперармію вона, на жаль, перетвориться, лише якщо до неї долучиться трохи більше відьом і чаклунів, однак, поки Братство проти битви єдиним фронтом, шанси на перемогу над Регулюсом у нас хіба п’ятдесят на п’ятдесят.

— Я не знала, що є такі демони, як ти, — зажурено визнала я. Він справді дивовижний. Чому він так прагнув здаватися пройдисвітом, а не чоловіком, який бореться за власну мету?

— Бабуся не дуже багато розповідала мені про нашого батька, — обережно додала я за якийсь час. — Він був дурисвітом, але наша мама кохала його палко та щиро, доки він не покинув її. Еме боїться, що з нею трапиться те саме, тому вирішила ніколи не підпускати до себе жодного чоловіка. Тож краще тобі не плекати надій.

— А я і не плекаю. Мені просто подобається її дражнити. Вона така жахливо вперта. Зовні принаймні. За вас вона битиметься, наче левиця.

— Я знаю і не хочу, щоб ти зробив їй боляче.

Якусь мить ми мовчали, але я не сумнівалася, що він зрозумів моє послання.

— Твоя сім’я завжди жила у Броселіанді? — запитав Калеб.

— Із XVII століття. Ми — сумнозвісно відомі.

— Хочеш сказати, що твої предки робили погані речі? Розкажи мені все, — у нього забурчало в животі.

— Давай перед тим я принесу нам кілька мадленок і чаю. У тебе, здається, уже аж щоки позападали — ти вже мінімум годину нічого не їв.

— Рівно тридцять п’ять хвилин. Почуваюся вже надзвичайно слабким.

— Як був блазнем, так і лишився.

— Щоб досягти успіху, потрібно постійно залишатися в ролі.

— Треба запам’ятати, — я підвелася й попрямувала на кухню. А там випросила в Аделаїзи цілу тацю пиріжків із м’ясом, перепелиними яйцями та фруктами.

— Якщо Езра для цього занадто дурний, то я з тобою одружуся, — простогнав Калеб, коли я поставила все це перед ним. — Немає нічого кращого за жінку, яка знає, де дістати чоловікові їжі.

— Ще один такий коментар, і я це все в тебе заберу! — накинулася на нього я.

— Пробач. Я мав на увазі геть не те, як це, можливо, прозвучало. Езра дурень.

— Схоже, йому подобається Вега, — видавила я. — Окрім того, вона дуже гарна, а він, одружившись із нею, ще й здійснить героїчний подвиг. Він усе робить правильно.

— Брехуха з тебе паскудна, — похитав головою Калеб. — На щастя, ніхто інший цю нісенітницю не почує, — він засунув у рот пиріг і, жуючи, ледь не замуркотів від задоволення. — А тепер розкажеш мені вашу моторошну сімейну історію? — він підкинув оливку, а відтак зловив її зубами.

— Члени родини Грандьє — нащадки чорта з Лудена, — почала я. — Досі є люди, які пам’ятають ту історію.

Калебові очі заблищали від хвилювання. Він відірвав кілька виноградинок і закинув до рота.

— Чорт, значить. Це дещо пояснює.

Я всміхнулася:

— Урбен Грандьє служив священником у церкві Святого Хреста в Лудені й водночас був магом Ложі. Але про це, звісно, ніхто не знав. Він нібито завів купу любовних інтрижок і, ймовірно, був справжнім ловеласом, поки шалено не закохався в одну з послушниць монастиря урсулінок. Її звали Каміла, і вона походила з роду Роганів. У монастирі вона була проти своєї волі й не хотіла ставати монахинею, у них почався пристрасний роман.

Очі Калеба розширилися.

— Зараз ти трохи перебільшуєш, так?

Я всміхнулася, хоча сама історія була сумною.

— Ні. Це було кохання з першого погляду. Якщо таке взагалі є. Щоночі він прокрадався в монастир. Як маг, він міг завиграшки перебратися через стіну, щоб потрапити до Каміли. Вони кохалися в бібліотеці, у саду й нібито навіть у каплиці. Але все закінчилося так, як і мало закінчитися. Каміла завагітніла, і все стало явним. Урбен запропонував їй вийти за нього заміж, але для сім’ї Каміли їхній зв’язок виявився абсолютно неприйнятним. Вони натиснули на настоятельку, щоб зам’яти справу. І зовсім скоро вже ціла група монашок звинуватила Урбена в тому, що він їх зачарував. Вони стверджували, що Урбен викликав демона, який творив із черницями заборонені речі.

— Які такі речі? Ця інформація теж була зафіксована? — куточки губ у Калеба глузливо затремтіли. — Мабуть, так, бо ті монастирські сестри все записували.

— Ця не була, але я впевнена, що якщо ти напружиш свою фантазію, то щось вигадаєш.

— І навіть багато чого, — він зареготав. — А вечір стає дедалі кращим. Спочатку смачна їжа, а потім розпусні історії. Треба подякувати Езрі.

— На жаль, це історія без хорошого фіналу. Знадобився певний час, щоб визнати Урбена винним. Судді з’ясували, що він маг Ложі, а в кардинала Рішельє за весь час його перебування на посаді Ложа стояла хроном у носі. Переважно через її багатство. Ложа не могла дозволити тиснути на себе, тож 1634 року Урбена спалили живцем. Хоча довести нічого не змогли. Ну, всі ці демонічні штуки та зваблення інших незайманок. Його єдиний злочин полягав у тому, що він закохався в Камілу. Але це не мало жодного значення, адже були всі ті абсурдні звинувачення. Сім’я Каміли забрала її з монастиря і ще до його смерті спробувала видати заміж за іншого чоловіка, але дівчина відмовилася. Тоді вони запроторили її до нашого будинку тут, у Пемпоні, і кинули напризволяще. Каміла довго сподівалася, що Урбена виправдали й він приїде до неї. Коли його стратили, вона практично зневірилася, але все ще носила під серцем його дитину й не могла забрати її із собою на той світ. Тому просто жила далі. Вона народила дочку, і відтоді наша сім’я мешкає тут. Каміла так ніколи й не вийшла заміж.

Тепер Калеб уже не здавався таким веселим.

— Його ж реабілітували?

— Та ні, звісно. Наша бабуся в молодості провела невеличке розслідування і відкопала старі судові акти. Вона виявила, що настоятелька монастиря, сестра Жанна де Анж, була одержима Урбеном. Але він не зважав на неї, адже кохав Камілу. Жанна звинуватила його в тому, що він спокусив Камілу за допомогою чорної магії, і підмовила інших монахинь підтвердити це. Камілу жодного разу не допитали в цій справі. Її сім’я не дозволила. Під час процесу представили документ, який підписав Урбен і нібито демони. Судді назвали його «диявольським договором». Звідси він і отримав своє прізвисько. Папір склали невідомою мовою, а якимись дивними символами. Свої печатки на ньому залишили кілька демонів, і зокрема Сатана власною персоною. Урбен заперечував, що коли-небудь бачив той документ. Судді провели незвичний допит — піддали водяним тортурам. Але він так і не зізнався. Рішельє сподівався отримати докази, що Ложа пов’язана із чортом, проте Урбен зберігав їй вірність до кінця. Ти, можливо, не знаєш, але кардинал був чаклуном і членом Братства.

— Гадаєш, якби Урбен зізнався, вони його не стратили б?

— Не знаю. Він навіть не розглядав варіанту, щоби зрадити Ложу. Тож просто все заперечував. Він зробив вибір на користь вірності, а не кохання.

Запанувала тиша.

— Гадаєш, він учинив правильно? — Калеб уважно подивився на мене.

— Я не знаю. Він учинив те, що вважав своїм обов’язком, залишивши Камілу саму розбиратися зі своєю долею. Її та доньку. Він не міг знати, що з ними буде. Дитина народилася з магічними здібностями та стала відьмою, але могла й померти.

— А жителі Пемпона добре прийняли Камілу з дитиною? Чи знущалися з них? Без чоловіка поруч вона була беззахисною.

— Ложа цього не допустила б. Урбен пожертвував собою заради них. Люди у Броселіанді завжди мали інший погляд на речі. Тут Каміла була в безпеці, й вона вирішила залишитися в Пемпоні. Пізніше її донька одружилася із чаклуном. Відтоді в нашій сім’ї народжувалися лише дівчата.

— Якась не дуже весела історія.

— Я тебе попереджала, та не забувай про звинувачення черниць. Найцікавішу частину можеш прикрасити сам.

Калеб усміхнувся:

— Езра вибрав би тебе, якби міг.

— Ти теж не дуже хороший брехун. Історія мого роду мала би стати мені застереженням. Mémé завжди казала: «Ніколи не закохуйся в чоловіків із Ложі — вони приносять тільки нещастя». Це, так би мовити, гасло нашої родини.

— Я б хотів сказати, що, можливо, ще станеться диво, але його не буде. Що швидше ти із цим змиришся, то краще.

— А в тебе талант підбадьорювати. Я тут намагаюся не подавати знаку, а потім ти щось таке заявляєш, — на очі навернулися сльози, але я їх стримала.

— Гей, — Калеб притягнув мене до грудей. — Усе буде добре. Ти знайдеш когось набагато крутішого, ніж цей тупий магістр.

Я проти волі розсміялася і притулилася до нього.

— Калебе, — пролунав голос Езри. — Чим ти тут із Віанною займаєшся?

— А що? — Калеб іще ближче притягнув мене до себе. — Збираюся спробувати на смак цю маленьку відьмочку. Ти ж її не хочеш.

Я вивільнилася із його рук і крадькома витерла обличчя.

— Максимум, що ти спробуєш, — це виноград і пиріжки, ненажеро.

Езра підійшов до нас, похитуючи головою.

— Класно, що хоч комусь за цими старими мурами весело. Ти в порядку? — прямо запитав мене він. — Ми знайдемо вихід.

— Звісно, знайдемо, а Віанна — міцний горішок, — Калеб підвівся й обтрусив крихти зі своєї шкіряної куртки. — Ти знав, що її предком був сам чорт?

— Урбен не чорт, — роздратовано заперечив Езра. — Ти маєш поговорити з Аарвандом. Йому треба бути присутнім на зустрічі при дворі Регулюса. Можливо, йому вдасться згладити кути, якщо верховний король злетить із котушок. Ці п’ятеро членів Ради надто самовпевнені. Йому це не сподобається. А їхня ідея із жінками навіть не обговорюється. Мені взагалі не варто було погоджуватися на розмову.

Калеб зітхнув:

— Тоді я вирушаю. Де ж ті часи, коли я міг просто зависати у струмках і дражнити німф?

— То ти мені скажеш, яку демонічну подобу приймаєш? — запитала я. — Мені здається, ми вже достатньо знайомі. Може, сатира?

Калеб скривився від огиди.

— У сатира, моє мишеня, немає жодних манер. За цим ти його відразу й упізнаєш, навіть у людській подобі. Запам’ятай це. А я чекатиму на твою наступну ідею. Не забувай — це щось круте.

Езра роздратовано глянув на нас.

— Зникни.

Калеб, дуркуючи, вклонився:

— Мене вже нема. І наглядай мені за Віанною. Вона тепер неоціненна.

Езра загарчав, але Калеб уже не почув, оскільки з котячою грацією мчав із городу.

Я моргнула.

— Це ж не той сітрі, правда?

— Тільки не кажи йому, що думаєш, наче він перетворюється в кішку. Він би дуже образився.

— А ти знаєш, у кого він перетворюється?

Езра кивнув.

— Але про це він має сам тобі розповісти. Демони поводяться дещо специфічно, коли йдеться про їхню другу подобу.

— Чого така секретність? — я чіплялася за цю тему, бо не хотіла, щоб він заговорив зі мною про Вегу чи Регулюса.

Езра засунув руки в кишені бриджів.

— Просто радій, що він не перевтілюється біля тебе. Це трохи лякає. Я відведу тебе у твою кімнату. Її вже підготували.

— Просто скажи мені, у якому вона крилі. Не варто турбуватися. У тебе, мабуть, є важливіші справи.

— Віанно, — тепер голос Езри пролунав так, наче він ось-ось закричить, але він простяг мені руку. — Прошу. Зроби мені ласку. Або ти підеш зі мною із власної волі, або я перекину тебе через плече.

— Святі небеса, ото в когось поганий настрій, — я проігнорувала його руку і зробила знак іти вперед. У жодному разі я не розгулюватиму замком за ручку з Езрою. Він цілеспрямовано повів мене вузькими сходами для прислуги в один із горішніх коридорів. Потім відчинив якісь двері й штовхнув мене в кімнату. Вона виявилася не особливо просторою, і через слабке світло, яке проникало крізь крихітне віконце, у ній було справді похмуро. Езра стояв одразу за мною, і я чула, як він полегшено видихнув. Його руки лягли на мою талію, і він повернув мене до себе.

— Мені ти теж колись розповіла історію Урбена, — тихо промовив він. — Тоді, на Белтейн. Пам’ятаєш? Ти засмутилася, що не можеш піти разом із бабусею і сестрами.

— Ти зайшов по мене, і ми влаштували пікнік на березі Дзеркала Фей. Звісно, я пам’ятаю. Це була найпрекрасніша ніч у моєму житті, — тієї ж миті, як слова зірвалися з моїх уст, я пошкодувала. Більше не можна казати такі речі. Він заручений з іншою жінкою.

— Тоді рішення Урбена здавалося мені дурним. Я не розумів, як він міг пожертвувати жінкою, яку любив, заради інтересів Ложі.

Я відштовхнула його від себе, бо не могла витримати його близькості.

— Він ухвалив рішення, яке вважав найкращим. Зрештою, ми всі так робимо. Я не хочу засуджувати його.

Езра зробив крок назад. Вираз його обличчя став замкнутим, і він кивнув.

— Але мене засуджуєш?

Я озирнулася по кімнаті, тільки щоб не дивитися йому в очі. План полягав у тому, щоб упродовж кількох днів — а ще краще тижнів — уникати його. Як результат, не минуло й двадцяти чотирьох годин, а ми вже перебували наодинці в кімнаті з ліжком. Я прочистила горло.

— Я тебе не засуджую. Усе ж у тебе не так багато варіантів. Упевнена, ти все обдумав.

— Я домовився про союз із Альтаїром до того, як ви повернулися. Якби я знав... — він провів рукою по волоссю і зробив крок до мене. Езра здавався розгубленим, проте я застережливо підняла руку. Не можна підходити до мене надто близько. — Я хотів розповісти тобі про це, коли після вашого приїзду зайшов до Рози, але злякався.

— Езро, усе нормально, — збрехала я. — Я не маю претензій до того, що ти намагаєшся чинити правильно. Просто тобі не треба було мене цілувати.

— Я знаю, — ці два слова пролунали так, наче він хотів зробити це знову. Просто тут.

Про всяк випадок я збільшила відстань між нами ще на крок.

Він не зводив із мене погляду.

— Твоя магія, — сказав він після неймовірно довгої миті тиші. — Вона повернулася?

Я кивнула.

— Але я не знаю, чому її ніхто не відчуває, та й, окрім того, мені здається, що я не вмію правильно її розподіляти.

— Ми її потренуємо, — сказав він. — Стихійна магія найближче до енергії магів, вона не така тонка, як інші здібності відьом.

— Ні, тонкою її взагалі не назвеш, — я видавила неприродну усмішку. — Ще раз пробач. Я не хотіла зробити тобі боляче.

— Усе добре. Якби я розповів тобі про Вегу раніше, нічого подібного не трапилося б.

Мабуть, ні.

— Що ж, я була б вдячною тобі за допомогу. Хочу вміти використовувати свою магію в бою, якщо до цього дійде. Хочу навчитися боронитися і боронити сестер.

— Навчишся, — Езра серйозно глянув на мене. — Лоран або я зайдемо по тебе сьогодні вночі, і тоді розучимо кілька прийомів. Я нізащо не відпущу тебе до Моради. Братство зрозуміє, що Регулюсу не можна довіряти, — він наблизився до мене на два кроки. Ніжно прибрав пасмо волосся в мене з обличчя і заправив його мені за вухо. Я ковтнула. Ще раз його відштовхнути я не зможу.

Різко відвернувшись, Езра вийшов із моєї кімнати, наче згадав про щось важливе. Або наче мав піти, перш ніж зробить щось більше, ніж доторк до мого волосся.

Я лягла на ліжко. Мене охопила безмежна втома. Езра допоможе мені. Попри все, що між нами відбувалося, він досі мій друг.

РОЗДІЛ 17

Уже, певно, десь була середина ночі, коли хтось потрусив мене за плече.

— Віанно, прокидайся. Ну ж бо.

Я закліпала. На краю ліжка сидів Лоран.

— Нам не вдалося вислизнути раніше. Міхаель Галкін і цей Лоренс теревенили з нами цілу вічність. Езра чекає в бальному залі. Там нам вистачить місця. Констанс страшенно розсердиться. Я обіцяв, що сьогодні вночі повернуся додому.

— То йди до неї. Чого ти ще тут? — сонно запитала я.

— Якщо я залишу тебе наодинці з Езрою, то вона не просто розлютиться, а, ймовірно, четвертує мене.

Я похитала головою і звелася на ноги.

— Ну, я ж на нього не накинуся, — пробурмотіла я.

— Я цього й не боюся. Нумо, ходімо вже. Годину чи Дві нам іще вдасться потренуватися.

Година чи дві перетворилися на решту ночі. Езра з Лораном так заслонили кімнату бар’єром, що нікому не вдалося б відчути магію, яка тут застосовувалася. Вони показували мені різні послідовності рухів. Я згадувала закляття, які вивчила ще до того, як захворіла. З пам’яті вони нікуди не зникли. Ми формували кулі та нитки з вогню, якими я підпалювала дрова в каміні. Коли Езра залишився задоволеним, я почала підіймати воду з ванни. Спершу кілька крапель, а під кінець — справжню стіну майже метр завтовшки. У якийсь момент Лоран заснув, та і я щохвилини почувалася дедалі виснаженішою, але Езра був непохитний. Він майже не давав мені перепочинку.

— Якщо хочеш мати хоч найменший шанс у бою, то ці техніки ти маєш уміти відтворювати, навіть якщо тебе розбудять посеред ночі. Повна утопія думати, що ти зможеш вивчити це все за кілька днів. Але тобі треба вправлятися кожну мить, яка в тебе є.

Я кивнула, бо так і було. Тож я затято тренувалася далі.

За годину я настільки втомилася, що не могла зрушити з місця навіть краплинку води.

— Годі, — мовив Езра в мене за спиною. — Біжи щось попий і лягай спати. Я передам Ешу й іншим, що тебе не буде.

Швидко випивши чашку холодного чаю, я попленталася до своєї кімнати, упала на ліжко й заснула.

Тільки у другій половині дня мені вдалося встати і спуститися. На кухні Аделаїзи я поїла свіжих бріошей із маслом і варенням, і лише після цього відчула, що маю силу піти до вітальні.

Коли я переступила поріг, першим, що впало в око, стали Вега та Ясмін, які сиділи за маленьким столиком біля вікна й розмовляли. Лоренс із Ешем грали в шахи.

— Виспалася? — привітався зі мною Еш, винувато усміхаючись.

Я кивнула. Він не знав усього, що трапилося впродовж останніх днів, і я вже не була впевнена, що із цього хочу йому розповісти.

— Де Езра?

Вега підвела погляд.

— У кабінеті, разом із Міхаелем і Софією. Вони працюють над повідомленням Регулюсу.

Я потерла шию.

— Над повідомленням, у якому вони пропонують верховному королю десятьох дівчат?

— Спершу треба переконати Регулюса зустрітися з Міхаелем і Софією, — пояснив Еш. — Щодо іншого подивимось.

— Регулюс від початку вимагав дівчат? — запитала я, не звертаючись до когось конкретного.

— Так, — відповів Лоренс. — Він почав перемовини відразу ж, як став верховним королем, і передав свою вимогу батькові Езри.

— І той її відхилив?

Лоренс на мить завагався.

— Спершу так, — підтвердив він. — Але після того, як зникла його дружина, він принаймні повідомив нас про таку вимогу. Інакше ми, мабуть, узагалі ніколи про неї не довідалися б. Зрозуміло, це було абсолютно неприйнятно, але потім сила бар’єрів стала зменшуватися, а перші демони — пробиратися до нас. У такий спосіб наша позиція на перемовинах поступово слабшала. Лише тому ми розглянули можливість погодитися на вимогу Регулюса.

Я прикусила губу.

— А де має підписуватися договір? — звернулася я до всіх. — Регулюсу потрібно для цього переходити в наш світ чи Езра вирушить на Керіс?

— Магістр Ложі та верховний король підпишуть Пакт одразу біля Джерела, — повідомив Лоренс. — Кожен прибуде зі своєю делегацією. Це урочиста церемонія.

— Регулюс увійде в наш світ лише через це. Він ненавидить магію, — почувся, на мій подив, голос Веги. — І боїться її, оскільки не може контролювати, але водночас нічого не прагне так сильно, як навчитися використовувати її як зброю, щоби гнітити власний народ. Наш єдиний шанс убити його — цей день.

— Ваше весілля, — запитала я Вегу напряму. — Регулюс не сприйме його як образу? Чи він толерує такий союз із Ложею?

— Толерує, адже цей союз корисний для Керісу, — із роздратуванням відповіла на моє запитання Вега. — Наш шлюб має переконати Регулюса, що маги Ложі досі на нашому боці. Зрештою, порятунком свого народу ми зобов’язані Мерліну.

— Але про альянс із Аарвандом Кораліським йому знати не можна?

— Стосунки Аарванда й Регулюса не можна назвати хорошими. У них часто розходяться думки, — вона ухилилася від відповіді.

Я збиралася розпитати їх іще дещо, але тут у кімнату зайшов Езра із Софією і Міхаелем.

— Калеб із посланням уже в дорозі, — сказав він. — Не хочеш прогулятися зі мною? — звернувся він до Веги.

Та кивнула, підвелася і попливла до нього.

— Піду-но я до Лорана у сторожку, — попрощалася я з рештою. У жодному разі не залишуся з ними сама у вітальні.

На щастя, Лоран справді був на посту. Він нервово бігав туди-сюди тісним приміщенням.

— Що трапилося? — запитала я його. — Та кажи вже. З Констанс усе добре?

— Нормально. Та вона почувалася б іще краще, якби нарешті поїхала. Зараз як причину залишитися вона наводить свою вагітність, а до народження дитини ще два тижні.

— За два тижні вона спокійно могла б бути в Ірландії.

Він кивнув.

— Вона не хоче їхати, бо боїться, що я ніколи не побачу малюка, — він на мить замовк, витерши очі. — Якщо дійде до найгіршого.

Мені вистачило розуму не пропонувати йому кинути Езру в біді.

— Маель принесла їй листя малини й іще там щось, — продовжив він. — Щоби швидше почалися пологи.

Я не знала, що на це відповісти.

— Можливо, нам іще вдасться запобігти війні, — прошепотіла я, але прозвучало зовсім непереконливо. Я не будувала ілюзій, що зможу відправити Регулюса на той світ за допомогою майстерної вогняної кулі.

— Можливо, — відповів він, і в його словах теж чувся розпач.

***

Решта дня тягнулася повільно. На вечерю ми всі зібралися в їдальні. До нас долучилися кілька інших магів. Ми сиділи за довгим столом, а Аделаїза подавала свої смачні страви. Я ж лише длубалася виделкою в тарілці, намагаючись стежити за довгою розповіддю Міхаеля про договори, які Братство уклало з різними урядами. Здавалося, звичне життя за стіною тривало на відстані тисячі світлових років від мене. Коли вся компанія підвелася з-за столу, я перепросила й вислизнула до своєї кімнати. Трохи за північ Жак покликав мене на тренування. Оскільки розважливий Лоран проводив цю ніч із Констанс, а з нами залишився мажордом. Цікаво, хто призначив його наглядачем. І знову Езра був зі мною безжальним. Вогняною і водною магією я володіла краще, ніж земною та повітряною.

— Якщо Регулюсу так потрібні ці дівчата, може, ми могли б використати їх як приманку? — запитала я його після тренування, виснажено та втомлено сидячи у кріслі й поспішно ковтаючи воду. — Щоб перетягти його на наш бік?

— І що це дасть? — озвався Езра так само холодно, як поводився останні кілька годин.

— До нього ти можеш потрапити тільки зі своїми магами, а тут його може зустріти безліч відьом і чаклунів. Якщо я правильно зрозуміла, зазвичай він посилає тільки свою армію, а сам не приходить. Ми могли б застати його зненацька.

— Не думаю, що він дозволить застати себе зненацька. — Гадаєш, він узагалі погодиться на розмову?

Езра кивнув і відставив свою склянку.

— Йому буде страшенно цікаво дізнатися, що саме запропонує Братство.

— Насправді в нас немає вибору, так? Якщо він отримає дівчат і підпише Пакт, для людей це буде найкращим рішенням.

Езра нервово зірвався на ноги.

— Для людей, може, і так. Принаймні на якийсь час. Але я взяв на себе зобов’язання перед Коралісом і Маскуном. Вони покладаються на мене.

— Ти ще можеш скасувати весілля.

Він втупився в мене так, наче я відростила другу голову. А потім широкими кроками підійшов до Жака, який заснув у кріслі. Езра м’яко поплескав його по руці.

— Відведи, будь ласка, Віанну до її кімнати, — попросив він мажордома. І, не зронивши більше ні слова, покинув зал.

Сонце вже зійшло, коли я лягала в ліжко, до крові закусивши губи від сорому за свої слова,

Решта дня пройшла так само, як і попередній. Усі чекали лише на відповідь Регулюса. Чи прийме він Софію і Міхаеля? Я продовжувала сподіватися, що ні. Але й цей день закінчився. А вночі я знову зустрілася з Езрою. Цього разу він був іще більш мовчазним і відстороненим, аніж минулої ночі, а я — дуже розосередженою. Я взагалі не просувалася вперед. Якоїсь миті, розчарувавшись і зневірившись, я просто кинула його стояти посеред залу й повернулася у свою кімнату. Його поведінка щодо мене була правильною, але витримувати її однаково складно. Ніч тягнулася нескінченно довго, як і наступний ранок.

Коли після обіду з’явився Калеб із Регулюсовою відповіддю, я полегшено видихнула. Не могла більше терпіти цю напругу. Він лише коротко мені кивнув і зник із п’ятьма членами Братства й Езрою в кабінеті останнього. Намагаючись не почуватися вигнанкою, я сховалася на городі, де вже сиділа Вега. Вона мене ще не помітила, тому я вирішила рятуватися втечею, як раптом мене зупинила Аделаїза із двома склянками лимонаду.

— Біжи й поговори з нею. Бідолаха геть сама.

Я ковтнула.

— Я не можу.

— Можеш. Давай. Вона так само мало може вдіяти в цій ситуації, як і ти.

Зітхнувши, я взяла в неї склянки й вирушила до лавочки, на якій іще кілька днів тому сиділа і я.

— Вип’єш щось?

Вега звела погляд і, стримано всміхнувшись, узяла в мене напій.

— Калеб повернувся, — поінформувала я її.

— Це добре. Упевнена, він погодиться на розмову. Мені б хотілося, аби вони не вимагали цього від тебе, — вона глянула на мене своїми великими зеленими очима. — Якщо дозволиш дати тобі пораду: візьми із собою отруту, яку вони тобі пропонували.

Я кивнула їй, щоби придушити огиду, спричинену цією порадою, зробила ковток лимонаду.

— Я рада, що батько вибрав мені чоловіком Езру, — додала вона. — Було декілька жахливих кандидатів.

Хто б міг подумати, що для нас були ще більш неприємні теми, ніж моя потенційна роль інкубатора для демонського немовляти.

— Єдиний, кого я обрала б, — це Аарванд Кораліський, — казала Вега. — Але він далеко не такий впливовий, як Езра, і далеко не такий привітний.

Я заплющила очі. Отже, він був із нею милим. Ну, звісно, а чого ще я чекала? Зрештою, я сама за цим спостерігала під час наших спільних вечер. Езра завжди докладно пояснював їй, що для нас приготувала Аделаїза. Він дуже намагався залучати її до розмови за столом і ходив із нею гуляти.

На щастя, у дверях з’явився Лоран.

— Регулюс погодився на зустріч, — сказав він. — Софія з Міхаелем зараз виїжджають.

Ми разом вирушили на подвір’я. Там стояли кілька осідланих коней. Броселіандом на автомобілі не проїдеш. До Джерела можна дістатися лише пішки чи на коні. Для Софії це, мабуть, раз плюнути. Проте Міхаель, побачивши тварин, скривився.

Ці двоє саме прощалися з Ешем, Лоренсом і Ясмін, після чого, у супроводі Езри, Калеба та ще кількох інших магів, виїхали з двору. Езра швидко озирнувся і помахав нам із Вегою. Вона підняла руку на прощання, а я помахала у відповідь.

— Вони повернуться вже ввечері, — сказав Лоран. — Проведуть Софію і Міхаеля лише до Джерела. Регулюс хоче порозмовляти із цими двома наодинці.

— А чи розумно з боку цих двох погоджуватися?

Судячи з виразу обличчя Лорана, він теж був не в захваті.

— Вони вважають, що дадуть собі раду в розмові з верховним королем. Але твоє тренування однаково відбудеться. Я мав тобі це сказати.

— Спасибі.

За вечерею наше коло спілкування значно звузилося, і, попри те, що Еш просив мене ще посидіти з ними у вітальні, я вирішила усамітнитися у своїй кімнаті. За останні дні наші з Ешем стосунки помітно охололи, і хоча мені й було жаль, я не знала, чи хочу щось виправити. Чесно кажучи, я б із радістю відмовилася й від майбутнього тренування з Езрою. Раніше я вважала себе сміливою, але, власне, випробування на відвагу, як-от купання вночі в Дзеркалі Фей, лазіння високими деревами чи балансування на зубцях замкових стін, були страшенно тупими. Хоробрість — це як Констанс: виношувати дитину й народити швидше, щоб її побачив батько. Хоробрість — це як Едріан: залишатися із бабусею, не маючи жодних магічних здібностей. Хоробрість — це як Тереза: осісти на одному місці й допомагати його мешканцям, замість того, щоб їхати далі. І хоробрість — це навіть як Вега: вирушити в абсолютно чужий світ і вийти заміж за людину заради того, щоб урятувати свій народ від тирана.

Тож коли Лоран згодом постукав у двері, я таки пішла з ним у бальний зал, де мене чекав розпатланий Езра з утомленим поглядом. На ньому досі були ті самі речі, у яких він їздив до Джерела. Він дав мені кілька вказівок, і потім я завзято практикувала, доки за допомогою повітряної магії не зуміла підняти меч. Відтак я знову створювала вогняні кулі, підвішувала їх у повітрі й намагалася розрубати мечем навпіл. Власне, спробами все й обмежилося. Мені не вдавалося одночасно утримувати в повітрі вогняні кулі й підіймати меч. Упродовж усього цього часу я уникала Езриних поглядів і майже не розмовляла з ним. Мені треба сконцентруватися на своєму завданні, а йому — на своєму.

Якоїсь миті у двері постукали, й Лоран пішов їх відчиняти. Я побачила Жака, який схвильовано щось йому зашепотів.

— У Констанс почалися перейми, — сказав Лоран із панікою в голосі. — Мені треба до неї.

Езра кивнув.

— Триматиму кулаки. Усе буде добре.

— Мусить. Роза вже з нею. Я можу залишити вас самих?

— Іди до дружини, — відповів Езра. Його голос звучав неймовірно виснажено. Власне, це вже було байдуже, але тепер він нестиме відповідальність за ще одну людину. Дитину свого найкращого друга. Раніше ми цьому зраділи б. Сьогодні ж беззахисне немовля було справжнім божевіллям.

Ще якийсь час я потренувалася у створенні вогняних куль різного розміру та шпурлянні їх у камін, але думками я вже була далеко. Кулі постійно розсипалися в попіл, не досягнувши потрібного розміру, щоб я могла ними запустити. Езра непроникним поглядом стежив за мною, але нічого не говорив. На п’ятій невдалій спробі він рішуче підійшов і став у мене за плечима. А потім притяг до себе, й моя спина притислася до його грудей. Це не добре. Дуже погано.

— Езро, — почала я.

Його тепла долоня лягла мені на живіт. Ось уже кілька днів він намагався не торкатися до мене. Відчуття, що зараз він так близько, змушувало мої нерви вібрувати.

— Цс-с-с, — сказав він мені на вухо. — Ти маєш її відчути. Магія виходить із тебе. Вона — це ти, а ти — це вона. Вона частина тебе. Досі ти поводилася з нею, наче із ціпком, який мусить допомогти тобі рухатися, але магія — це твоя нога, рука чи голова. Ви єдине ціле. Спробуй іще раз, — його голос із кожним словом ставав нижчим, а губи торкалися моєї щоки.

Я ковтнула. Просто він надто близько. Я вдихала його запах і відчувала його. Під шкірою почало поколювати.

— Ну ж бо, Ві. Зосередься. Це надто важливо.

Я заплющила очі. Під його сорочкою рухалися м’язи плоского живота. Моя футболка при кожному русі ледь чутно шаруділа під його пальцями.

— Auguri, — тихо промовила я, розкрила долоню і, не розплющуючи очей, відчула, як з тонких ниток сформувалася вогняна куля, стаючи дедалі більшою.

— Mittare, — зірвавшись із моєї руки, вона полетіла в камін. Її наздогнала інша куля, створена не мною, і вони обидві вибухнули в повітрі. Яскраві іскри посипалися на підлогу. Він уперше показав мені свою магію.

Езра тихо засміявся, і ці вібрації передалися всьому моєму тілу.

— Не хотів, щоби твоя куля розбудила весь будинок. Це було дуже добре, — він мене не відпускав. Його подих знову погладив мою шкіру. — Ще раз?

— Краще піду до своєї кімнати. Я втомилася, — його близькість — це для мене вже занадто. Мені набридло постійно боротися з бажанням торкнутися його. Але я була змушена.

— Добре. Тоді я тебе проведу.

— Не треба. Я знаю дорогу.

— Ві. Припини. Я проведу тебе в кімнату. Але не тому, що думаю, наче ти тут заблукаєш, а тому, що мені хочеться.

Ми мовчки піднялися вузькими сходами для слуг. Упродовж останніх ночей ми обоє поводилися одне з одним дуже розважливо й по-дорослому. Під час тренувань не обговорювали ні Вегу чи наш поцілунок, ані весілля. Але тепер щось змінилося. Я подумки звинувачувала чай Маелі з малинового листя. Саме він посприяв, щоб у Констанс раніше почалися перейми. І як сильно я раділа за Констанс і Лорана, так само сильно проклинала власну долю. Ми дійшли до горішньої сходинки. Я обережно прочинила двері. Коридор порожній. Рука Езри лягла мені на спину. Звідси вже виднілися двері моєї кімнати. Далі йому йти не обов’язково, але я нічого не сказала.

У кімнаті було темно. Увійшовши, я почала намацувати сірники, які лежали на комоді.

— Езро, — злякано прохрипіла я, коли він замкнув двері й розвернув мене до себе. Його щетина дряпала мені шкіру. Він зітхнув із таким полегшенням, ніби вже багато днів мріяв опинитися саме тут. Треба було вирватися. Це неправильно, але він стиснув мене міцніше, аби я не змогла від нього втекти.

— Бувають дні, коли це все стає для мене занадто, — прошепотів він. — Що, як я все роблю неправильно? Якщо всі мої рішення були жахливими помилками?

Я заспокійливо погладила його по волоссю.

— Ти робиш, що можеш, — сказала я. — Більшого ніхто не має права вимагати. У цій ситуації не існує «правильно» чи «неправильно», — це було неправдою. Йому треба було вибрати мене, а не Вегу. Хоч би які причини говорили на користь цього союзу із Альтаїром де Маскуном, зараз вони всі здавалися мені хибними.

— Я не допущу, щоб ти пішла до Регулюса. Я просто не можу, — його губи окреслили лінію в мене за вухом. — Я одружуся з Вегою, бо в мене немає іншого способу, щоб забезпечити нам вірність Альтаїра. Але в тебе є вибір, — руки Езри ковзнули мені під футболку, і його пальці миттю обпекли мою шкіру.

— Езро. Прошу, не треба, — я чула власні слова, але, всупереч усьому, притислася до нього сильніше.

Він завмер, але його великий палець почав описувати маленькі кола на моєму животі.

— Завжди, коли ти поряд зі мною, мені хочеться торкнутися до тебе, хоч у мене й немає на це права.

Що мені на це відповісти? Я надто добре знала, що він мав на увазі.

— Пообіцяєш мені дещо? — прошепотів він мені на вухо.

— Залежить, що саме, — мої пальці повільно ковзнули вище його руками, але я не стала обіймати його за шию.

Він тихо зітхнув.

— У день підписання Пакту ми разом із делегацією верхи на конях вирушимо до Джерела. Якщо тобі й іншим дівчатам справді доведеться супроводжувати нас, там ви будете беззахисні. Ми нападемо на Регулюса, і тоді я хочу, щоб ти звідти втекла. Аби ти не боролася.

— І що ж мені робити натомість? Забрати звідти дівчат?

— Ти єдина, хто може це зробити.

— Я маю просто зникнути? Заховатися? А навіщо ж я тоді тренуюся всі ці ночі? Я б могла тобі допомогти.

— Я не хочу, щоб ти вплутувалась у бій. Хочу знати, що ти в безпеці, щоби могти зосередитися. Ві, я хочу, щоб ти вижила.

Ця фраза звучала як прощання. Він вважав, що сам не переживе битву? Я похитала головою.

— Ти не помреш. Чуєш? Я тобі забороняю, — уже сама думка здавалася нестерпною. Горло стислося. Я переживу, якщо втрачу його через Вегу. Але його смерть ні.

Езра нахилився до мене й накрив мої губи своїми. Він обережно поклав руку мені на потилицю і язиком розтулив мені рот. Кожною частинкою свого тіла я відчувала його дотик. Він тремтів майже так само сильно, як і я. Але, попри все, я намагалася зберігати тверезий розум. Один із нас має виявити розсудливість. Ми більше не мали права робити те, що робимо.

— Езро, — пробурмотіла я.

— Знаю. Тільки один поцілунок. Прошу, — він схопив мене та стис так міцно, наче я була його якорем посеред бурхливого моря. Якщо він мене поцілує, то я вже не зможу зупинитися.

Але у двері голосно постукали.

— Езро! — почули ми Жаків голос. — Ти потрібний нам унизу. Виникла проблема.

Езра тихо вилаявся і відійшов від мене.

— Я з’ясую, що трапилося, і повернуся.

— Ні, — мовила я. — Іди у своє ліжко, Езро. Нам не можна це робити.

Він на мить доторкнувся своїм лобом до мого.

— Ти мені обіцяєш? Ти підеш сама й відведеш дівчат у безпечне місце?

— Я спробую.

Перед тим, як відпустити, він іще раз поцілував мене в чоло й пішов. Я замкнула двері зсередини. Якщо він повернеться, у мене не вистачить сил прогнати його.

Наступного ранку я увійшла до їдальні незвично рано, проте, на жаль, недостатньо рано, аби не зіткнутися там з Езрою і Вегою, які саме снідали. Мабуть, він розповів їй щось веселе, бо вона сміялася. У мене у грудях щось кольнуло. Хоча вони знали одне одного ще зовсім недовго, але, схоже, уже зблизилися. Я розуміла, що Езра намагався полегшити її перебування тут, і за це кохала його ще сильніше.

— Поки Міхаель із Софією в Регулюса, я б відвідала сестер, якщо ти не проти, — мені просто необхідно звідси забратися. Тут вирували всі ці почуття, і поки він поруч, мені їх не подолати, а Езра в цьому не особливо допомагав.

Вега зосередилася на своєму тості.

— Не хочеш долучитися до нас? — запитав він. — Тебе вчора не було на вечері. Ти, мабуть, голодна.

— Я перекусила в Аделаїзи на кухні, — збрехала я. «Просто відпусти мене», — благала подумки. Майже всі мешканці замку були зайняті підготовкою до весілля. Я вже більше не витримувала цього. І хоча більшість знали, що це шлюб із розрахунку, який потрібен лише для того, щоб отримати в союзники Альтаїр, це нікому не заважало планувати розкішне свято. Не можна звинувачувати людей за надію, що ситуація зміниться на нашу користь. Але мені було дуже важко терпіти загальну ейфорію, а сили, які я витрачала на те, щоби приховувати, як мені від цього боляче, позбавляли мене необхідної для тренувань енергії.

Езра кивнув.

— Якщо ти так хочеш.

— Я потрібна Маелі та Еме, — останнім часом я лиш іноді з ними зідзвонювалася, але не могла телефоном повідомити їм, що стала однією з обраних жінок. Я втішала сестер, що Міхаель із Софією вимагали, аби я залишалася в замку. Але їх обох уже тут не було, просити дозволу в Еша я не буду, а в Лоренс і Ясмін і поготів. Я обернулася, щоб піти, одначе Вега поклала долоню на руку Езри й щось сказала.

— Віанно! — крикнув він мені вслід.

— Так?

— Вега запропонувала, щоб ви із сестрами провели ніч перед весіллям у замку. Мені здається, це хороша ідея. День буде дуже напружений.

Як на мене, ідея вкрай паскудна. Кожна ніч, проведена під одним дахом із цими двома, була для мене справжньою мукою, хоча я давно з’ясувала, що сплять вони в різних спальнях.

— Я передам Маелі та Еме. Дякую за пропозицію.

— Очікується безліч гостей із Маскуну й Коралісу. Вам так було б безпечніше, — повільно промовила Вега. Вона боялася, що її гості нападуть на людей? Хороший початок.

РОЗДІЛ 18

Я виклала готові свічки на прилавок. У нападі трудоголізму я використала весь до останньої крихти віск, який знайшовся в нас у підвалі, і тепер на полицях стояли десятки магічно заряджених свічок. Окрім того, я вимила безліч маленьких флакончиків, куди Маель раніше наливала ароматні олії і трав’яні відвари й насипала солі для ванни, підлога в торговому залі була відполірована, а наші казанки відчищені. Утім, робота не допомогла мені змусити зникнути сироти на шкірі, що відмовлялася забувати Езрині дотики. Принаймні за чотири дні, у які я безупинно чимось займала себе, замовкли голоси моїх предків-відьом, які сперечалися через Езру. Я саме натирала бджолиним воском подряпані дошки підлоги, коли стало тихо. Надто тихо. Привиди могли добряче діяти на нерви, але ця тиша була моторошною, бо сприймалася так, ніби в повітрі витало щось страшне.

Я майже фізично відчула полегшення, коли подав голос дзвіночок над дверима в магазин і на порозі з’явилася висока струнка постать. Склянка, яку я намагалася телепортувати із прилавка на полицю, упала на підлогу й розбилась.

Пролунав тихий сміх.

— Він тебе навіть цього не навчив? Чув, що Езра щоночі з тобою тренувався. От тепер мені цікаво, чим саме ви там займалися. Слабенько, мишеня, слабенько, — він розглядав безліч осколків на підлозі, які залишилися десь від доброго десятка склянок.

— Калебе? — я роздратовано вперла руки в боки. — Езра казав, що ти повернешся тільки перед весіллям, — останнім словом я ледь не захлинулася, проте не могла заперечувати, що рада його бачити.

Він винувато всміхнувся і підняв вище букет, який тримав у руці.

— Вирішив провідати Еме, — пояснив він. — Брат, як завжди, діяв мені на нерви. Мені терміново потрібна компанія милої особи.

Я звела брови догори.

— І тобі на думку відразу ж спала Еме?

Він знічено всміхнувся.

— У неї іще урок.

— У мене є час. От тільки квітам потрібна вода.

— Звісно. Зачекай, зараз принесу вазу, — хитаючи головою, я зникла за шторою. Мені знадобилася лише мить, щоб її знайти. А коли я знову вийшла, Калеб розвалився на червоному оксамитовому дивані з ковдрою. Його профіль, наче в якогось напівбога, виглядав дуже гротескно на тлі витканого гобелена, і я не стримала усмішки. Невимушено всміхаючись, він витяг довгі ноги, як тільки зміг.

— Сумніваюся, що Еме зрадіє твоєму візиту.

— Це вже моя турбота. Чому ти ховаєшся тут, а не в замку?

— Можу поставити тобі те саме запитання. Чому ти насправді тут, а не зі своїм братом? Такий начебто був план? — я поставила вазу на маленький столик перед ним і почала опускати в неї квіти. Він приніс анемони, лаванду, маргаритки та вербену. Чудовий мікс. Еме сподобається букет.

— Мій брат і справді страшенно напружений. Постійно кричить на нас із сестрою, до того ж узагалі без причини. Я подумую привезти йому один із джемів Еме. Тоді він, можливо, на якийсь час упаде в кому, — буркітливо додав він. — До речі, він страшенно схожий на Еме. І він також не любить солодке. Дивно, що мене так тягне до твоєї сестри.

Очевидно, на моє запитання він не збирався відповідати.

— Вона вважає, що річ лиш у тому, що ти мисливець, а жертва щоразу від тебе тікає.

— Дуже цікава теорія. А як там, до речі, твоє полювання?

— Уже ніяк. Я його припинила. Моя здобич остаточно втекла. Потрапила в чужу пастку, — я скривилася від дурного жарту. — У тебе ще є сестра? Я не знала.

— Та є, і вона постійно намагається бути посередницею між мною та Аарвандом. Щоправда, переважно без успіху.

— Чути щось від Міхаеля і Софії? Я чомусь думала, що вони досить швидко повернуться, якщо погодяться на Регулюсові вимоги, — я обтерла вологі руки об джинси. Я довго не витримаю цієї невідомості, але й не треба.

Завтра весілля, а за два дні після нього — літнє сонцестояння.

— У Коралісі до нас долітали лише різні чутки. Я вже не міг там крутитися без діла. Як гадаєш, Еме піде зі мною гуляти? Ти теж приєднуйся. Едріан робить морозиво для всього села, а я обожнюю ванільне.

— Еме теж найбільше любить ванільне, — пробурмотіла я. Щось у ньому сьогодні було дивним, попри те, що він намагався це приховати. — Не розумію, як нудна ваніль може бути улюбленим сортом морозива. Ми з Езрою обоє любимо чорничне зі шматочками білого шоколаду.

— Ну, тоді в нас з Еме хоч щось спільне.

— Однакові вподобання в морозиві ще нічого не означають, — повідомила я йому.

Він награно недбало знизав плечима, але погляд залишився неспокійним.

— У тому світі, звідки я родом, дуже навіть означає. Готовий побитися об заклад, Еме хвилюється. Я міг би спробувати її трішки відволікти. Що сказали твої сестри про план Братства?

— Розлютилися, як можеш уявити, — я кинула погляд на двері до салону Еме. Ті все ще були зачинені. «Розлютилися» — це ще м’яко сказано. Якби один із членів Братства опинився поряд, коли я розповіла їм, що стану однією з дівчат, які мусять вирушити до Регулюса, вони вчепилися б йому в горлянку. Мені насилу вдалося втримати Маель від пориву поїхати в замок і придушити Еша. Тепер вони обидві негативно налаштовані проти Ложі, і проти Братства, і проти демонів. Потім вони спробували вмовити мене просто втекти. Так, наче я могла кинути їх і зникнути. Та я не могла й не хотіла. Я пообіцяла Езрі доставити дівчат у безпечне місце і стримаю обіцянку. — Еме справді ще якийсь час буде зайнята, — вона не піде з ним гуляти, але так прямо в обличчя мені це йому казати не хотілося. Він надто мені подобався. — Скоро на заняття прийде ще одна юна відьма.

Калеб змахнув невидиму ворсинку зі своїх шкіряних штанів.

— Не прийде. Лоран саме проводить дівчину додому, бо в Еме інша, дуже важлива зустріч. Інколи з’являються якісь інші плани. Дівчина все зрозуміла, — обурливо довгі вії Калеба опустилися, погано приховуючи тріумф в очах.

— Зрозуміло. Ти, звісно ж, набагато важливіший, — докірливо мовила я. — Еме вчить дівчат застосовувати їхні здібності в бою. Вони всі не дуже добре навчені. Бойкотуючи заняття, ти ставиш їхнє життя під загрозу.

— Я про це не подумав, — він сказав це настільки переконливо, що я майже розчулилася. — Я міг би запропонувати Еме допомогти під час занять. Зрештою, кому краще за мене знати, як заплутати демона.

— Я ніколи не знаю, коли ти серйозний, а коли ні. Ти вже був у замку?

— Ні, я відразу прийшов до вас, — він сказав це таким тоном, наче то була найочевидніша річ у світі. — Тож у Лорана тепер маленька донечка? — він знову перевів тему. — Ти вже відвідала?

— Звісно. Це найсимпатичніше немовля, яке я коли-небудь бачила. Вони назвали її Клер. Пологи були дуже легкими.

Калеб усміхнувся.

— А ти? Уже є якийсь прогрес із магією? Я досі її не відчуваю.

— Incendare, — тихо мовила я, клацнувши пальцями. З їхніх кінчиків злетіла малесенька вогняна куля і помандрувала до свічок, які я недавно відлила й іще не встигла прибрати деякі з них із прилавка, та запалила їх.

Калеб просяяв і підняв долоню, щоб я «дала п’ять».

— Не зле.

— Але мені однаково треба багато тренуватися. У критичній ситуації ця кулька має перетворитися на вогняну бурю.

— Нагадай мені ніколи не ставати твоїм ворогом, — він трішки посмикав за стебла квітів, змінюючи композицію букета. — До речі, як тобі Вега? — обережно поцікавився Калеб. — Вона добре до тебе ставилася?

— Так, — коротко відповіла я.

— На всьому Керісі немає прекраснішої принцеси. Навіть Аарванд колись замислювався над тим, щоб попросити її руки.

— І чого ж не попросив? — запитала я. — Тоді Езра не міг би з нею одружитися. Було б ідеально.