Сестра зірок. Руни й тіні

— Брат вирішив, що вона надто покірна, — тепер він широко всміхався. — Та й, окрім того, Альтаїр прагнув для дочки вигіднішого союзу.

— І це Езра? Бо він магістр?

— Завдяки цьому альянсу Альтаїр сподівається і сам стати верховним королем, після того, як ми скинемо Регулюса.

— А твій брат йому дозволить? Хіба не ти розповідав, що Аарванд теж висував свою кандидатуру на титул верховного короля? І хіба через усі ці конфлікти війна на Керісі не запрограмована заздалегідь, незалежно від Пакту?

— Ми постійно сваримося одне з одним, — відповів він. — Союз Аарванда та Веги теж не був би весіллям через кохання. Інколи я питаю себе, чи у брата взагалі є серце. А чим ти тут узагалі займалася, коли я зайшов? — він поглянув на уламки на підлозі, і я зрозуміла, що він хоче перевести тему із брата.

— Перевіряю свої здібності. Багато заклять, які стосуються стихій, спрацьовують. А такі прості речі, як телепортація, як не дивно, ні.

— Покажи, — зажадав він.

— Я не збираюся розбивати ще одну склянку.

— Упевнений, Еме їх потім із радістю полагодить.

Ось тут він навіть міг мати рацію.

— Там на прилавку ще дві стоять. Давай.

Я зосередилася на склянці. Вона мала просто повільно посунутися стійкою.

Надія, що вона опиниться в мене в руці, давно згасла, та й такі фокуси при дворі Регулюса мені точно не знадобляться. Від цієї думки мене занудило, склянка впала із краю прилавка і, приземлившись на підлогу, розбилася.

— Бляха! — вирвалося в мене.

За хвилину зі своєї кімнати примчала Еме.

— Мені потрібна тиша. Шум заважає нам фокусуватися, — вона завмерла, побачивши, хто розвалився на нашому дивані. — Що тобі тут треба? — накинулася вона на Калеба.

— Трохи побалакати з Віанною і купити трав, — незворушно видав він.

Еме стиснула руки в кулаки, ніздрі в неї розширилися. Максимально жахливе видовище.

— Зрештою, я міг би й тобі допомогти із заняттями. Для твоїх учениць точно було б набагато простіше тестувати свої навички на справжньому демонові.

— Ти в жодному разі не втручатимешся в мої сеанси. Тільки зіб’єш дівчаток із пантелику.

Калеб позіхнув, вдаючи, що йому страшенно нудно.

— Просто ввічлива пропозиція.

— Дай йому трав’яний збір від манії величі й нехай забирається, — кинула мені Еме й різко закрокувала назад, голосно гримнувши дверима.

— Не треба її дражнити, — порадила я. — А як же ідея піти погуляти? Це було б мило.

— Вона мене налякала. Не бачила, яка вона зла? Я думав, вона зараз накинеться на мене.

Я наморщила ніс.

— А я гадала, на це ти й розраховуєш.

Він розплився в усмішці від вуха до вуха:

— Так, і це також, але для цього я вибрав би кімнату з ліжком, і краще, щоб тебе поруч не було.

— Ти нестерпний. Ти взагалі ні до чого не ставишся серйозно? Упевнена, свого брата ти цим просто вибішуєш.

— У цьому й увесь смак вправи. На мою думку, дуже багато людей ставляться до життя надто серйозно. Повернімося, наприклад, до твоїх маленьких дивних вправ із телепортацією. До них я ставлюся дуже серйозно. Тобі треба розслабитися. Ти надто сильно тиснеш на себе. Я знаю, що тобі страшно, — м’яко промовив він. — Мені б теж було лячно на твоєму місці. Але ти маєш відпустити ситуацію, — він підвівся і сів у мене за спиною, а потім я відчула його міцну руку в себе на спині. Калеб натиснув на якусь точку точно в мене між плечима. — Ми зробимо все можливе, щоб завадити плану Регулюса. Спробуй іще раз.

— Volanta, — я поглянула на склянку, а вже наступної миті вона кинулася мені в руку. Я міцно її схопила, доки вона не впала мені на коліна. — Це що, я зробила?

— Звісно. Усе дуже просто, — пробурмотів він. — Дитячі забавки. Тепер ти можеш запустити Регулюсу склянкою в голову.

— Я собі запам’ятаю.

Калеб поклав руку мені на плече. Мені вартувало б його більше боятися. Зараз він без проблем міг би вгризтися гострими зубами мені в шию. Але йому я вже довіряла більше, ніж Ешу. Він кінчиком великого пальця натиснув на якусь точку в мене на шиї. Це місце стало поколювати, і звідси всім тілом розлилося тепло, а я повністю заспокоїлася.

— Відпусти склянку, — прошепотів він.

— Errantus, — видихнула я, послабила хватку, і склянка почала плавно пересуватися залом. Завжди в тому напрямку, куди вказував мій погляд. І справді легко, як собаці муху з’їсти. Поставивши її на прилавок, я знову підняла склянку в повітря і змусила перелетіти на полицю. Склянка підкорялася моїй волі, ніби її прив’язали гумкою. Це було приголомшливо, лячно й чудово водночас. — Це я?

— Ти, мала. Ти й тільки ти.

— Спасибі, — спантеличено пробурмотіла я.

— Не варто дякувати, — мовив Калеб. — Це все твоя магія. Тобі треба, як ти вже сама зрозуміла, трішки практики та віри у власні здібності.

Я озирнулася на нього через плече. Він усе ще сидів у мене за спиною, але давно відпустив мене. Чоло наморщене, наче він про щось замислився.

— Що трапилося?

— Нічого.

— Та кажи вже. Адже щось таки трапилося. Ти не повернувся б без причини з Коралісу, тим паче відразу до нас.

— Ти втратила свою магію під час гарячки — так мені Езра казав. Це правда?

Я кивнула. Його щось турбувало, і я таки з’ясую що.

— Упродовж моєї хвороби вона все більше слабшала, а потім раптово і зовсім зникла. Наче її ніколи й не існувало. Не хочу хвалитися, але до того я була досить талановита.

— Хвалися на здоров’я, я так постійно роблю, — повідомив мені Калеб. — Терпіти не можу людей, які постійно чекають, щоб їх хтось поплескав по плечу. Тим паче, що зі мною ніхто так не робить.

— Бідний ти демон, — усміхнулася я. — Вип’єш щось, поки чекаєш? — запитала я його. Так просто його однаково не виженеш.

— Ні. Не зараз, Віанно, — сказав він незвично серйозним тоном. — Тобі ніколи не спадало на гадку, що не лихоманка винна в тому, що твоя магія зникла?

— Ні, якщо чесно, ні, — я здивовано глянула на нього. — Із чого ти це взяв?

Дзвоник знову задзвенів, і Еш з Езрою зайшли в магазин. Погляд Езри зупинився на мені, і здалося, наче шкіру гладять його теплі пальці. У мене защипало губи.

— Розслабся, — прошепотів Калеб, але відійшов від мене.

— Міхаель із Софією повернулися? — запитала я, стривожена серйозними обличчями Еша й Езри.

— Я б це так не назвав, — неемоційно відповів Езра. — Ти вже в курсі, чи не так? — тепер він перевів погляд на Калеба й запустив руку у своє темне волосся. — Чому ти не прийшов у замок?

— Захотів спершу переконатися, що тут усе гаразд.

— Мені хтось нарешті розповість, що трапилося? Еше?

— Регулюс прислав Міхаеля назад, — повільно сказав той. — Принаймні те, що від нього залишилося.

Я підвелася і підійшла до цих двох.

— Він убив главу Братства?

Езра кивнув.

— Я його попереджав. Я казав тим двом, що не можна просто так заявитися до Регулюса. Він не звичний партнер у перемовинах.

— Ти зробив усе, що у твоїх силах, — сказав Калеб. — Не звинувачуй себе. Братство вело власну гру та програло.

— Що із Софією?

Ми обернулися до Еме, яка стояла у дверях до своєї кімнати. З-за її плеча визирали перелякані молоді відьми.

— Нам невідомо, — відповів Еш, що був незвично блідим.

Калеб обережним кроком підійшов до Еме. Вона відійшла від дверей і дозволила йому стати поруч.

— Він доклав до трупа повідомлення. Король підпише Пакт, а натомість бажає отримати дівчат і землі. Смерть Міхаеля має бути застереженням, що буде з нами, якщо спробуємо його перехитрити.

— То Регулюс убив Міхаеля, просто щоб нас профілактично налякати? — вражено запитала я.

— Він убивав і з менш вагомих причин, — почувся голос Калеба.

Еме поклала долоню на його руку, наче їй потрібно було за щось ухопитися.

— Ви ж не плануєте справді передати цьому чудовиську дівчат, правда? Не смійте навіть думати про це, — із кожним словом вона все більше лютувала, щоки почервоніли, а пальці вчепилися в куртку Калеба. Він заспокійливо накрив їх долонею, і за мить вона розслабилася.

Еш уникав мого погляду.

— Ми змушені піти на ризик і з’явитися на підписання Пакту.

— Але ми не передамо йому дівчат, — заспокійливо мовив Езра. — Ми влаштуємо йому пастку. Дівчата з нами не поїдуть. Під плащами сховаються треновані бійці. Нам потрібно буде дурити Регулюса лише доти, доки він не ступить на наш бік. Навколо Джерела розмістимо сотні воїнів. І він прийде. Він занадто жадібний і вірить, що ми таки зневірилися і досить залякані, щоб задовольнити його вимоги. Підготуємо йому гідну зустріч.

Мене охопила хвиля полегшення. Я знала, що він у жодному разі не допустив би, щоби Братство пожертвувало дівчатами.

— Я теж можу боротися.

Езра сухо засміявся.

— Ти всього кілька днів тому повернула сили. Ти або виїдеш, або залишишся в замку.

Еш дивився то на Езру, то на мене. Він не відчував моєї магії, і це твердження явно збивало його з пантелику. За ті дні, що я провела в замку, він кілька разів намагався зі мною поговорити про те, як мені вдалося активувати прокляття. Але я постійно від нього вислизала.

— Не будь таким зверхнім. Ти не можеш мені наказувати, — відповіла я Езрі.

Він міцно схопив мене й одним різким рухом потягнув до себе, так, що я опинилася настільки близько до нього, що наші носи ледь не торкалися.

— Ти. Не. Будеш. Битися, — він наголошував на кожному слові. — Викинь це з голови. І не бався зараз у героїню. Що, як він візьме тебе в заручники й потягне до Моради?

— Тоді я спробую вбити його там.

Езра насупився, наче сумнівався в моїй адекватності.

— А вона могла б, — втрутився Калеб. — Регулюс ніколи не запідозрить, що якась дівчина може стати його крахом. Він занадто самовпевнений.

Еме розлючено хмикнула поруч, а Езра мене відпустив.

— Віанна не буде цією дівчиною. Кінець дискусії. Треба готуватися. Усіх жінок і дітей, які не можуть битися, — евакуювати. Вони поїдуть на узбережжя. Вони повинні негайно спакувати речі й вирушити в дорогу. А нам будуть тут потрібні всі навчені бійці, яких зможемо знайти, — Езра звернувся до Еша. — Ти маєш привести їх сюди.

— Я цим займуся. А ви пакуйте речі, — наказав нам із сестрами Еш. — Ви вирушите ще сьогодні.

Маель хмикнула, а я звела брову.

— Ні, — сьогодні всі щось розкерувалися. — Забудь. Я залишаюся.

— Тут буде різня. Зрештою, Регулюс прийде не сам. Як тільки ми нападемо, він битиметься.

— Я в курсі. Тому залишуся. Вам потрібні всі чоловіки та жінки, які можуть битися, а я можу.

— Ні, не можеш, — заперечив Еш. — Одумайся. На одному «nocere» далеко не заїдеш.

Калеб зробив кілька кроків у наш бік. Однією рукою він обіймав Еме за плечі, тому вона пішла за ним, хоч їй це, очевидно, не подобалося. Однак він її не відпускав.

— Віанна вже вміє трохи більше. А може, відкриєш нам секрет, навіщо ти, чаклуне, своїми ліками заблокував її магію?

— Заблокував? — тихо перепитала Еме, і з її голосу випарувалася вся ворожість, яку сестра виявляла до Калеба. Вона збентежено дивилася на нього. А я вперше усвідомила, наскільки мініатюрною вона здавалася проти демона.

Ешу явно було незатишно у власному тілі.

— Це лихоманка. Я лише подбав про те, щоб Віанна вижила.

Калеб кивнув. Уся його хлопчача чарівність зникла. Він умить став здаватися набагато вищим і передусім іще жахливішим.

— Ти в цьому абсолютно впевнений? Я досі відчуваю на ній деякі блоки. А хто, власне, підбирав дівчат, яких надішлють Регулюсу?

— Софія, — відповів Еш. — Вона найкраще може оцінити, наскільки сильна магія відьми.

— У неї був доступ до Віанни під час її хвороби? — утрутився Езра.

— Звісно, — підтвердила Еме. — Вона працювала й жила в абатстві Гластонбері.

— Що ж, здається, таємницю розкрито. Мабуть, вона тобі щось дала й використала чари, які блокували твою магію. Ось тільки я не розумію, навіщо вона так учинила. Не може бути, щоб у її інтересах було допомогти Регулюсу втілити свій план. Навіщо їй відправляти йому дівчат із такою сильною магією, як у Віанни? — запитав присутніх Калеб.

Еш недовірливо похитав головою.

— Блокування магії суворо заборонено. Немає відьми, яка краще за Софію знала б наш кодекс.

— Ми запитаємо її, коли вона повернеться. Якщо вона повернеться, — на мені зупинився задумливий погляд Езри.

Софія заблокувала мою магію? Я даремно мучила себе страхами, що зі мною буде без сил? Ця змія просто забрала їх у мене. І я з’ясую, навіщо вона це зробила.

— Ві? — тепер голос Езри звучав м’яко. — Збирайте речі та приїжджайте в замок.

— Спершу допоможемо жінкам і дітям, які виїжджають, тоді приїдемо, — пообіцяла я.

***

Решту дня ми допомагали жінкам і дітям у селищі збирати речі. Мало хто продовжував відмовлятися залишати Пемпон, дізнавшись про долю Міхаеля. Кілька чоловіків супроводжували процесію, яка виїхала рано ввечері, проте багато хто з них поїхав у замок, щоб долучитися до Езриного війська.

Ми вирішили, попри вказівки Езри, ще одну ніч провести в себе вдома. Можливо, вона стане для нас останньою. Чи був у нас узагалі шанс перемогти Регулюса та його демонів? Як тільки він помітить, що йому приготували пастку, ми відчуємо на собі всю його лють. Він переб’є нас усіх. Живіт у мене стиснуло від страху.

РОЗДІЛ 19

Ми провели в замку вже три години, а я нічого так не хотіла, як сісти в автівку й мати змогу поїхати додому. Вечеряли ми разом з іншими одинадцятьма лицарями Ложі, Ешем та Ясмін і, звісно, Езрою і Вегою у великій їдальні. Довгий стіл святково накрили, а Аделаїза сама себе перевершила з вечерею. Утім, мені все було на смак, як картон. Сьогодні поїхали решта мешканців, які не могли битися. Констанс вирушила в останній автівці. Вона тримала на руках свою маленьку донечку й гірко плакала. Супроводжували її бабуся Лорана й Едріан, хоча той страшенно сердився, що Роза досі не погоджувалася покидати Пемпон. Але битися він не міг ні за допомогою чаклунства, ні за допомогою зброї, а хто його боронитиме? Нам будуть потрібні всі сили, щоб вистояти проти Регулюса. Сподіваюся, Констанс дістанеться Ірландії до Лоранових батьків. Я глянула на нього. Бідолаха здавався повністю розчавленим і просто совав виделкою м’ясо по тарілці. Відправити геть дружину та дитину вимагало від нього всіх сил. Я молилася, щоб він вижив. Він має побачити, як виросте його дочка. Може, нам усім варто було просто поїхати, і тоді Регулюc увійшов би в порожню країну. Та скільки часу він задовольнятиметься Францією? Не можна віддавати йому навіть метра нашого світу. І саме тому завтра Езра одружується з Вегою і стане чоловіком неповторної жінки. Він урятує світ від Регулюса й підпише Пакт із новим верховним королем. Тоді Біле Джерело знову запечатають, а люди матимуть спокій у наступні кілька століть. Але навіть якщо Езра врятує нас, після цього він не перестане бути чоловіком Веги. Чи егоїстично з мого боку так про це думати? Батько Веги — наш найважливіший союзник, без нього в нас не залишиться шансів. Виходить, якщо ми виживемо, Езра так чи інак буде для мене втрачений. Усе, що нас пов’язує, із часом стане просто спогадом. Спогадом, який, сподіваюся, згодом померкне. Глибоко вдихнувши, я зробила ковток води. Можливо, я знову закохаюся. Але цей чоловік однаково не буде Езрою. Той більше не гляне на мене своїми карими очима так, наче я йому важлива, а я йому не зателефоную, коли відчуватиму щастя чи сум. Скільки разів я вже подумки попрощалася з ним, але завтра це прощання стане остаточним. Чи привели вже непомітно для Регулюса батько Веги та брат Калеба свої армії в бойову готовність? Калеб ні вчора, ні сьогодні не відходив від Еме, що виливалося в сотні дрібних сварок і суперечок. Ми з Маеллю відмовилися від спроб їх помирити. Але ще до вечері Калеб попрощався і відбув до Коралісу. Завтра він збирався повернутися саме на весілля. І тоді ми матимемо ще два дні. Два дні, під час яких я могла повправлятися в магії. На цьому мені і треба було зосередитися. Це — моя найзаповітніша мрія і причина, через яку я повернулася. Йшлося не тільки про Езру, а й передусім про мене саму. Й ось богині дали мені силу, щоб, може, і не перемогти Регулюса, але принаймні зупинити його. Він не отримає ні мене, ні інших дівчат. Хоч би що Софія замислила, цей план провалився. Але бій буде кривавим, і щодо цього ніхто із присутніх за столом ілюзій не мав. Чи жива ще Софія? Чи утримував Регулюc її в заручниках, доки не отримає інших дівчат?

До беньє, поданих на десерт, я не доторкнулася. Весь цей час я уникала Езриних поглядів, проте, коли всі підвелися, щоб розійтися кімнатами, я помітила, як стривожено він дивився на мене. На мить завагавшись, він підійшов.

— Мені треба ще дещо підготувати, а після цього чекатиму тебе в бальному залі. Проведемо ще одне тренування.

— Це наказ? — тут комусь влада забила памороки. У жодному разі я не збиралася сьогодні вночі тренувати магію. Того, що трапилося минулого разу, мені вистачило як попередження. Я і гадки не мала, наскільки в мене ще вистачить сил його відштовхувати.

— Так, наказ. Зустрічаємося о десятій, — не чекаючи на відповідь, він розвернувся і разом з іншими чоловіками покинув зал.

Еш нерішуче дивився їм услід. Езра так прямо не запрошував його йти за ними, але Лоренс закрокував поряд із Лораном, на якого опирався. Старому чаклунові теж треба було поїхати.

— Піду до своєї кімнати, — сказала я сестрам. Еме погладила мене по руці, а Маель зиркнула на мене, примруживши очі. — Не буду я з ним тренуватися, — я почувалася зобов’язаною повідомити їм це.

— А ми посидимо ще трохи з Вегою й Ешем у малій вітальні, — запропонувала Еме Маель. — Зовсім допізна ми теж не затримаємося. Завтра буде довгий і напружений день.

Найнапруженіший у моєму житті.

— Добраніч, — мовив Еш, уважно глянувши на мене. Цікаво, чи зможемо ми коли-небудь подолати дистанцію, що виникла між нами.

Кивнувши, я покинула кімнату. Не кваплячись піднялася сходами й дочекалася, доки всі четверо зникли в малій вітальні. Потім прокралася через кухню і город до сторожки. Знадобився час, щоби вмовити одного з молоденьких сторожів відвезти мене до Рози, і лише коли він висадив мене перед «Le Coq», я полегшено зітхнула.

— Можеш повертатися, — сказала я. — Я переночую тут, — не буду ні тренуватися з Езрою, ні спати з ним і Вегою під одним дахом. Сьогодні вночі я просто залишуся в Терези з Розою, і, можливо, мені вдасться уникнути завтрашнього весілля.

— О’кей, — він попрощався, але не сів в авто, поки я не зайшла в дім.

Роза, коли я увійшла, підвела стурбований погляд. Вона підійшла до мене й обійняла.

— Це нелегко, дитино, чи не так?

Я похитала головою і придушила сльози, які вже почали накочуватися на очі. Мої особисті почуття в нинішній ситуації вже не мали жодного значення. Але так боляче його втрачати! Скільки було моментів учора й сьогодні, коли я думала, що задихнуся від розпачу. Але не можна. Дати волю емоціям я зможу лише тоді, коли ми переможемо в цій битві, і то лиш у своїй кімнаті, де ніхто не побачить моїх сліз. Просто смішно так сильно його кохати. Поки що сестри проявляли розуміння до мого болю, але не можна очікувати цього від них вічно.

— Можна я сьогодні переночую у вас?

Тереза махнула мені рукою. Вона стояла біля барної стійки й розливала в келихи вино. Я не єдина, хто шукав тут притулок. Очевидно, деяким відьмам і чаклунам, які залишилися в Пемпоні, необхідно було якесь місце, аби не проводити цей вечір на самоті. За піаніно сидів старезний чаклун, а в задушливому повітрі витала меланхолійна музика.

— Звісно, — відповіла Роза. — Сідай за стійку, принесу тобі щось випити.

Я кивнула.

— Мені потрібно щось міцніше. Може, пастис¹⁹?

Роза пішла, підсміюючись, і невдовзі поставила переді мною келих із білуватою рідиною. Сама вона тримала в руці такий самий і цокнулася зі мною.

— Усе буде добре, — оптимістично запевнила вона. — Ось побачиш. Колись ти знову сидітимеш тут, і ми згадаємо грандіозні виклики, з якими зіткнулися і впоралися.

Тереза, що протирала склянки в неї за спиною, похитала головою.

— Було б чудово. Справді.

— Моя віра в те, що добро перемагає, теж піддається серйозним випробуванням, — сказала я. Але не можна навіть думати про таке. Треба вірити, що в нас є шанс, інакше бій мені можна навіть не починати.

— Еш із Лоренсом учора відправили на узбережжя гінців і наказали всім відьмам і чаклунам, здатним битися, повернутися до Пемпона.

— На жаль, більшість із них не орудують закляттями нападу, бо ніколи не вивчали їх, — пояснила я.

— Ти ніколи не маєш забувати про наші тонкі здібності, — нагадала мені Роза. — Будь-яка форма магії може бути корисною. Ми можемо заплутати їх відьомським туманом, Маель, своїми трав’яними отрутами, може зробити їх небоєздатними, Софія своїм даром змусить демонів убивати одне одного.

— Так, ти маєш рацію, — зробивши ковток зі свого келиха, я скривилася. «Смачно» мало інший присмак, проте я допила й насолоджувалася теплом, яке розлилося в животі.

Роза поставила переді мною склянку води й тарілочку з горішками.

— Тоді ти довше зможеш витримати те, що, мабуть, задумала, — її карі очі серйозно дивилися на мене. — У нас усе ще є наша надія, і разом ми сильні.

— Тобі треба було поїхати разом із Констанс та Едріаном. Твій дар сомнії не дуже допоможе в бою, чи не так? Хіба ми змусимо Регулюса подрімати, що малоймовірно.

Вона похитала головою у відповідь на мій похмурий гумор. Я повільно осушила склянку. Хто з нас залишиться тут після сонцестояння? Я роззирнулася. Чаклун за піаніно грав тепер швидшу мелодію, і дехто з гостей почав танцювати. Я злізла з табуретки й долучилася до них. Мабуть, так мені хоча б на якийсь час вдасться забути, що нас чекає. Тому я танцювала. Але все, про що я забула, — час.

Доки знайома рука не обвилася навколо моєї талії і не притягнула до міцних грудей. Я підвела погляд. Езра дивився на мене із тривогою і полегшенням водночас.

— Ти не прийшла на нашу зустріч.

— Це була не зустріч, а наказ, а ти не маєш права мені наказувати.

— Твої сестри хвилювалися. Ти могла хоча б їм сказати, куди йдеш.

— То була спонтанна ідея, — збрехала я.

— Ти п’яна?

— Ні, я випила лиш один патис, але його не вистачило, щоби змусити мене забути завтрашній день.

— А танцювати стало легше? — він засміявся і вперше за сьогодні в мене у грудях розв’язався вузол.

Він тут зі мною.

— Ще точно не знаю. Але ми могли б це з’ясувати разом, — нерішучість, ім’я тобі Віанна. Мені здалося, що він тихенько зітхнув, а потім ми розслабилися. Наші тіла притиснулися одне до одного, і ми почали хитатися в такт. Він провів руками по моїй спині, зупинившись десь у районі попереку, поки кінчики моїх пальців мандрували його шиєю. Верхні ґудзики його сорочки були не застебнуті, і я не встояла перед спокусою вдихнути запах гладкої теплої шкіри. Езра вткнувся обличчям у моє волосся. Можливо, скоро мене викрадуть демони або я помру в бою. Як не крути, а це мої останні моменти з ним. Іще кілька хвилин, а потім я прожену його, вирішила, бо це божевілля. Нам не можна цього робити, хоч я сумнівалася, що хтось із присутніх розповість Везі. А навіть якщо й так, хіба не буде байдуже?

— Ти мусиш дещо знати, — прошепотів Езра, і його слова звучали переривисто. — Перш ніж я... — він не закінчив речення і почав спочатку. — Я ніколи не хотів завдати тобі болю, Ві. І неважливо, що ще станеться, ти завжди будеш у моєму серці.

У його погляді читалися докори сумління, страх і, найголовніше, бажання, яке охопило мене з ніг до голови.

— Й однаково завтра ти одружуєшся із Вегою? — її ім’я застрягло в мене в горлі. — Ти станеш її чоловіком. Вона заслуговує більшого, ніж просто бути шаховою фігурою. Кожна жінка заслуговує.

— Я знаю. Скажи мені інший вихід, і я ним скористаюся.

Я намагалася боротися з відчаєм і гіркотою всередині, але не вдалося.

— Просто потанцюймо ще трохи, — я знову притулилася до нього, вдихнула знайомий аромат, поки мої руки нишпорили в нього під сорочкою. Його шкіра була тепла і пружна, і весь цей час я могла думати, що він належав мені. Але доведеться задовольнятися лише словами, що він сказав. Бути в його серці — це краще, ніж нічого.

— Я хотів тоді приїхати до тебе в Гластонбері, — прошепотів він. — Неодмінно. Я думав, якщо все владнаю, то зможу поїхати по тебе.

— Я чекала на тебе.

— Знаю, але я не міг звідси поїхати. Не тоді, коли все потопало в хаосі, — його долоні ковзнули під моє волосся, і шия ззаду вкрилася сиротами.

— У моїх снах ти був зі мною. Ну, не тільки в жахіттях, а й у хороших снах. Ти обіймав мене й казав, яка я смілива та відважна, — я не розуміла, чому зараз розповіла йому про це, Це вже не мало жодного значення, Він зробив свій вибір тоді й завтра зробить його знову.

— Це було єдине, що я міг для тебе зробити.

— Ти про що? — переставши танцювати, я недовірливо дивилася на нього. — Це ж були тільки сни, так?

Він похитав головою, ігноруючи танцівників так само, як і я.

— Я просив Розу відправити мене у твої сни, — вираз його обличчя став трохи впертим.

Мене охопила розгубленість.

— Щось же я мав зробити, — виправдовувався він. Ніхто не мав права проникати в чужі сновидіння. — Я не міг витримати думки, що ти там помреш. Це було неправильно, але мені було байдуже.

Просто в голові не вкладалося. Він зовсім мене не забув і не викреслив зі свого життя, але каже про це лише зараз.

— Відведеш мене додому? — тихо попросила я. Він був зі мною у снах. Він шукав спосіб допомогти мені та знайшов. Чого мені ніколи не спадало на гадку, що ці сни були чимось іншим? Це так схоже на нього.

Езра на мить завагався. Тоді взяв мене за руку.

— Де твоя куртка?

— У мене не було.

— Добре. Тоді ходімо, — серце раптом швидше забилося у грудях, наче хотіло про щось попередити, але я його проігнорувала.

Він обійняв мене за плечі, й ми попрощалися з Розою і Терезою. Роза кинула на мене стурбований погляд, але нічого не сказала.

Езра повів мене до своєї машини, але я його зупинила.

— Я не хочу ночувати в замку. Я не можу.

— І не будеш. Ти сказала, що хочеш додому, тому я відвезу тебе туди.

— Добре... тоді, — я сіла на пасажирське сидіння і схрестила на колінах руки. Повітря в машині просочилося його запахом. Езрин погляд зосереджено вдивлявся в темряву. Обабіч дороги загрозливо височіли дерева.

Після того, як ми проїхали якусь відстань, я відчула потребу сказати хоч щось, поки мене не розірвало від напруження.

— Чому ти, до речі, шукав мене сам, а не послав вартового, який відвіз мене до Рози?

— Деякими речами краще займатися особисто.

Автомобіль різко загальмував, з’їхавши на узбіччя, він вимкнув двигун. Нас огорнула непроникна темрява. Він нахилився до мене та дбайливо взяв моє обличчя в долоні. Волоски в мене на шиї і руках стали дибки. Повітря між нами наелектризувалося, наче на нас ось-ось рине гроза. Будь-які мої наміри ухвалювати щодо Езри лише виважені та зрілі рішення просто розчинилися в повітрі, коли він мене поцілував. Від стогону, який у нього вирвався, у мене спиною побігли мурашки. Усі його бажання і пристрасть відбилися в цьому коротенькому звуці. Його губи ніжно торкнулися моїх. Його руки тримали мене, і я відчувала його жар, коли Езра заволодів моїм ротом. І я просто здалася. Застогнавши, я запустила руки йому у волосся і зробила поцілунок іще глибшим. Наші губи та язики злилися воєдино. Бажання, ніжність і щось дике потекло моїми венами, і поки він не встиг зупинити мене, я залізла до нього на коліна. Руки Езри ковзали моїми стегнами, рот досліджував шию і лінію декольте. Жадібні звуки перепліталися з темрявою. Здавалося, повітря мерехтіло. Я нетерпляче поралася з ґудзиками його сорочки, бо хотіла відчувати його шкіру, повільно похитуючись у нього на колінах. Я хотіла його. Я хотіла його сильно, аж до болю. Він міцніше притис мене до себе, щоб перешкодити мені рухатися іще більше, і вткнувся чолом у моє плече. Я обвила його руками. Ми обоє намагалися віддихатися. Це було найбезрозсуднішим і водночас найрозумнішим, що ми коли-небудь робили. Коли мій пульс внормувався, Езра трохи відсунув мене від себе, забрав пасмо з мого обличчя і провів пальцем по моїх губах.

— Їдьмо далі, — глухо промовив він і допоміг мені перебратися на сусіднє сидіння.

Решту поїздки я вдивлялася в темну вулицю, що змією звивалася перед нами. На нього я більше не могла дивитися. Колись Езра стане моєю погибеллю. Несподівано перед очима постала чітка та ясна картинка. Я проводжу своє життя без нього і весь час за ним сумую. Руки в мене затремтіли так сильно, що Езра забрав долоню з важеля коробки передач і переплів наші пальці. Але мені цього було мало. Я хотіла більшого.

Перед нашим будинком він зупинився. Мені треба було щось сказати. Попрощатися з ним і побажати удачі завтра. Але поки на думку спала правильна фраза, він уже вийшов із салону, обійшов машину, відчинив дверцята й допоміг мені вийти. У мене ледь не підкосилися ноги. Клацнув замок, й Езра, не кажучи ні слова, повів мене до дверей.

— Відчиняй, — зажадав він.

Я клацнула пальцями, і двері з м’яким і радісним зітханням відчинилися. Нам назустріч ринув аромат троянд.

— Вибач, — пробурмотіла я. — Будинок завжди надто багато дофантазовував, коли ти приходив до мене. — Він однозначно був занадто романтично налаштованим Езриним фанатом. Дурний будинок.

— Не думаю. Просто він набагато раніше зрозумів те, у чому я не хотів собі зізнаватися, — пробурчав Езра й замість того, щоб попрощатися зі мною, зачинив за нами двері. Надзвичайно рішуче він потягнув мене вгору сходами й попрямував прямо до моєї кімнати. Мені причулося порипування крісла-гойдалки, яке похитувалося взад-вперед, і тихе бурмотіння: «Давно пора».

Увійшовши до кімнати, він підійшов до вікна й визирнув назовні. А мені стало трохи соромно за безлад і зім’яту постіль. З іншого боку, я не чекала гостей, а його й поготів. Він рішуче підійшов до мене й кінчиками пальців торкнувся моєї щоки.

— Ось ми й тут, — повільно промовив він і взявся за край моєї футболки, а я підняла руки, щоб він міг стягнути її через голову. Попри те, що було тепло, я тремтіла, стоячи перед ним в одних джинсах і бюстгальтері. Проте сумнівів у його намірах не залишалося. Існували лише він і я. Усе, що станеться завтра, відсунулося далеко-далеко. Я повністю розстебнула ґудзики на його сорочці, стягнула її з його плечей і поклала долоні йому на груди.

— Нарешті, — прошепотіла я запізнілу відповідь. Його тепла бронзова шкіра відчувалася такою знайомою, хоч я її ще в багатьох місцях і не торкалася. Сьогодні вночі це зроблю. Вивчу його й заявлю на нього свої права. Ця ніч належала нам. Його губи ковзнули моїми плечима та шиєю, на мить завмерши за вухом, а коли його пальці розстебнули застібку мого бюстгальтера, я затамувала подих. Езра опустився переді мною на коліна, розстебнув мої джинси та спустив їх униз разом із трусиками. Мені довелося вхопитися за його плечі, поки він покривав поцілунками мій живіт. Потім я відчула його язик у себе на пупку, і в голові запаморочилося.

— Езро, — видихнула я і вп’ялася пальцями в його шкіру. Те, що він робив, було мукою.

— Усе добре, кохана. Уже все добре, — заспокоїв він мене, підтримуючи, доки я стягувала з ніг джинси. Тепер я повністю оголена і відкрита. Від його погляду шкіра палала вогнем.

— Твої штани, — і він негайно позбувся їх. Це відчувалося як перемога після безлічі поразок. — Переспи зі мною, — попросила я його. — Зараз.

Він повільно кивнув.

— Навіть Регулюсова армія не змогла б зупинити мене, — у його очах читався благоговійний трепет і полегшення, коли його погляд ковзнув моїм тілом. Він підняв мене на руки й поніс до ліжка. Обережно опустивши мене на нього, він нахилився наді мною. Ніжними поцілунками опустився вздовж ключиці. — Боже, Віанно. Ти знаєш, як давно я тебе хочу? Як довго мріяв це зробити? Але це просто неймовірно егоїстично. Останні кілька днів я не міг думати ні про що інше. Тільки про тебе.

Я спонукала його поглянути на себе, а тоді поцілунком змусила замовкнути.

— Тоді просто будь поруч. У мені.

Його груди притислися до моїх. Наші ноги переплелися. Що більше я відчувала його, то більше хотіла від нього. Я вкусила його за мочку вуха. М’язи Езри затремтіли, руки на мить заплуталися в мене у волоссі. Він почав досліджувати, пестити й цілувати кожну, навіть незначну, точку мого тіла. Я палала, адже дотики ці відчувалися дуже інтенсивно. Так завжди буває? Я не могла цього уявити. Я пливла в морі бажання. Більше нічого не мало значення — тільки хвилі, які здіймалися в мені. Мої долоні пробігли м’язами його спини, волоссям і твердим животом. Я гладила його скрізь, де він раніше не дозволяв. Цілувала його щоки, розпашілі від збудження, ямочку між ключицями та груди. Але мені потрібно було більше. Я хотіла відчути його в собі й нарешті належати йому.

— Езро, прошу, — прошепотіла я і обвила ногами його талію, а тоді відчула його там, де скупчилися всі мої почуття. Ми дивилися одне на одного, коли він входив у мене. Моє кохання відбивалося в його очах, як і мої бажання і надія. А потім він увійшов глибше, розірвавши тонку перешкоду, і зі стогоном заповнив усю мене. Я вкусила його за плече, адже біль був раптовим. Езра тремтів, шепотів заспокійливі слова й ніжно цілував мене. А в моїх думках виринуло одне-єдине слово: «Нарешті! ». Ми цілком і повністю поєднані. Мені було байдуже на біль. Бути так близько з Езрою переважувало його в тисячу разів.

— Треба було мені сказати, що ти ще незаймана, — навіть його голос тремтів. Спираючись на лікті обабіч моєї голови, він нахилився і глянув на мене. У погляді читалася ніжність. — Я був би обережнішим.

— Гадаєш, я могла б займатися цим із кимось іншим? Як таке може бути?

Його великий палець погладив лінію моїх губ.

— Я не заслуговував, щоб ти на мене чекала.

Я лагідно куснула його за подушечку пальця.

— Я тебе не чекала, я тебе вибрала, — тоді обережно підняла стегна. Біль змінився на легке печіння. Езра всміхнувся і почав рухатись у мені. Спершу обережно, а потім дедалі сильніше та зосередженіше. Це було неймовірно. Він опустив голову, втягнув у рот мій сосок, що посилило всі відчуття. Я подалася назустріч, міцно вчепившись у його плечі й підлаштовуючись під ритм, поки рухи ставали інтенсивнішими й неконтрольозанішими. Якби я дозволила, мої почуття поглинули б мене. Але я не хотіла, щоб це закінчувалося. Нехай продовжується вічно.

— Віанно, — простогнав Езра. Його дихання стало уривчастим. Я вперше бачила, щоб він повністю утратив контроль над собою. — Давай. Це так... О боже, Ві — моє ім’я з його вуст звучало як молитва.

На мить я відчула себе такою могутньою. Мої м’язи стиснулися навколо нього, а потім усе вибухнуло. Наші тіла магічним чином зв’язалися. Ми стали єдиним цілим. Я належала йому, а він — мені. Проста і зрозуміла істина. Навіть Езра після такого не зможе її заперечити. Я летіла, а він тримав мене в обіймах, доки я знову м’яко не приземлилася. Він цілував мене в зімкнуті повіки, залишаючись у мені, коли я, повністю виснажена, відключалася.

— Я тебе кохаю, — видихнула я. Сльози полегшення котилися із кутиків очей, і він ніжними поцілунками забирав їх. Його відповідь я не розчула.

Мені снився сон. Спершу Езра цілував мене з невимовною ніжністю, а потім ми знову кохалися. Спочатку ніжно, а потім жадібно. Знову і знову я тяглася до нього, пестила пружну шовковисту шкіру. Відчувала його губи на своєму тілі. Я була невагомою.

Якоїсь миті він відійшов від мене, підвівся і почав одягатися. Спершу штани, потім сорочка.

— Залишся зі мною, — шепотіла я. — Не йди.

— Не можу, — у його голосі чувся розпач, проте на обличчі читалася похмура рішучість, поки він приховував під одягом одну частину тіла за іншою. Він провів руками по волоссю і промовив слова, яких я не зрозуміла, бо він тільки ворушив губами.

Треба було прокинутися чи хоча би прогнати цей сон. Серце охопив страх. Я хотіла обійняти Езру і притиснути його до себе, але контури його тіла розпливалися. Пульс гуркотів у вухах. Він не піде. Тепер уже ні. Моє дихання почастішало, коли його силует сів на край ліжка й поцілував моє чоло. Він торкнувся моїх до болю зацілованих губ, і тоді я нарешті зрозуміла, що він казав.

— Мені шкода. Мені так шкода, — повторював він знову і знову, покриваючи моє обличчя поцілунками. У словах відчувалися провина та каяття. — Пробач мені, — а потім він остаточно розчинився, і я заспокоїлася. Це лише сон. Ми кохали одне одного. Усе буде добре.

РОЗДІЛ 20

Прокинувшись, я не розплющувала очей. Якби це залежало від мене, минула ніч тривала б вічно. Ми кохалися. Багато разів. Навіть не знаю, коли ще була настільки щасливою, як у цей момент. Я відчувала запах Езри на своїй шкірі й досі відчувала його дотик і поцілунки. Я повернула голову, щоби глянути на нього. Мені хотілося погладити його та розбудити поцілунками.

Місце поряд зі мною було порожнім. У мені зародився невиразний страх, але я спробувала проігнорувати його. Я не рухалася, а просто лежала. Він десь у будинку. Він не міг ось так піти. Мабуть, готує нам каву. Долонею провела по охололих простирадлах. Він дуже любить каву Маелі. Біль між стегнами змусив мене здригнутися, а коли виявила на простирадлі крихітні крапельки крові, то з очей бризнули сльози. Ми кохалися. Це ж усе змінювало, правда? Мені просто треба підвестися і пошукати його.

На кухні шалено видзвонював телефон. Поспіхом натягнувши футболку, я кинулася сходами вниз.

Пролунав схвильований голос Еме:

— Ми виїжджаємо за годину. Тут усі максимально схвильовані. Чому ти ще вдома?

Я ковтнула.

— Тому що...

— Ти зараз не даси задню! — вигукнула на задньому плані Маель. — Ти потрібна нам тут.

Серце скувала крижана броня. Весілля. Я притулилася до стіни, бо ноги обм’якли. Весілля таки буде?!

— Лоран уже в дорозі, — почула я слова Еме. — Він по тебе заїде. Нікому, крім нас, не варто знати, що ти теж провела цю ніч не в замку.

Коли за чверть години Лоран вийшов із машини й відчинив переді мною двері, я вже стояла перед будинком. Він нічого не питав і, поки ми їхали до замку, я мовчала. Мене наче оглушили. Чого я очікувала тієї ночі, коли поцілувала Езру й дозволила йому зі мною кохатися? Точно не того, що сьогодні стоятиму поряд із його осяйною нареченою. Йому не можна одружуватися з Вегою. Більше не можна. Я не допущу цього. Треба поговорити з ним. Змусити його одуматися. Ця ніч усе змінила. Принаймні для мене. Я його кохаю, і тепер він це знає. Він завжди це знав, просто не відповідав на моє зізнання взаємністю. Він пішов, а я прокинулася у своєму ліжку сама. Проковтнувши несамовитий крик, я просто обійняла себе і протрималася так рівно до того моменту, коли Лоран передав мене сестрам. І тоді я розплакалася.

***

Кортеж неквапливо рухався Броселіандом. Попри те, що чекало на мене попереду, цей день був неймовірним. Сонячне світло пробивалося крізь густу зелену листяну завісу. Щебетали птахи, супроводжуючи розмірений ритм кінських копит. Ми проїхали могилу Мерліна та Безповоротну Долину, де Ланселот колись бився із драконом. У цій долині панувала неймовірна тиша, бо тут пролягала межа між мріями та реальністю. Озеро Фей іскрилося на сонці, наче дзеркало, і складалося враження, що з-під води виступали сріблясті шпилі палацу Вівіани. Усе здавалося надзвичайно мирним, і хоч я вже давно тут не бувала, одначе не могла змусити себе роззирнутися. Я могла думати лише про чоловіка, який їхав на чолі процесії, і про жінку поруч із ним у найкрасивішій весільній сукні, яку я коли-небудь бачила. Вега була схожою на казкову принцесу у вуалі із шовку й повітря, із витіювато заплетеним волоссям, кольору чорного дерева, і діадемою на чолі.

Я їхала у хвості процесії, а сестри розташувалися обабіч мене. Складалося враження, що лють Маелі можна було помацати. Вона намагалася вмовити Езру ще раз зі мною поговорити, але той відмовився. Еме тим часом судомно намагалася пояснити його поведінку. Зараз він уже не міг скасувати весілля, не перетворившись на ворога Альтаїра де Маскуна. Імовірно, це справді так, але він і вчора знав про це.

«Як і ти», — шепнула моя совість, і мені довелося погодитися з нею. Чого я очікувала, коли просила його бути «у мені»? Не цієї порожнечі й безвиході пізніше.

Ми заходили все далі в ліс. Дорога ставала вужчою, й ось ми могли їхати лише одне за одним. Альтаїр де Маскун наполягав, щоб церемонію провели на Білому Джерелі, бо хотів бути присутнім на весіллі єдиної дочки. Я підозріло оглянула підлісок. Світло потьмяніло, і розгледіти щось можна було лише на відстані кількох метрів. То тут, то там спалахував крихітний вогник. «Вогники фей» — так завжди називала їх mémé і попереджала мене ніколи не йти за ними. Ми перетнули струмок через старий і добряче прогнилий міст. А потім спів птахів наче змінився, а згодом і зовсім змовк. Подекуди лунав лише тонкий писк. Навіть дерева більше не шелестіли, а коні нервували. Імовірно, уся річ у магії, яку випромінювало це місце. Біле Джерело богині Керідвен. Навряд чи у світі було священніше місце, ніж це.

Ми спішилися і залишили коней на краю галявини. Я нафантазувала собі, що добре знаю Броселіанд, але тут я не була ще жодного разу. Може, непосвячені не могли знайти це місце. Калеб крокував поруч з Еме, проте сестра старанно ігнорувала його. Маель схопила під руку Лорана, який думками точно був поряд із Констанс і своєю маленькою донечкою. Я нерішуче попрямувала за ними до Джерела, прихованого в печері. Виразно чулося дзюрчання і відчувалася магія бар’єрів. Обабіч входу росли два гігантські старі дуби, а праворуч і ліворуч тріпотів вогонь. Перед печерою розмістили стіл, на якому стояли два винні кубки. Ми утворили півколо, у центрі якого опинилися наречений і наречена. Мене охопило якесь відчуття нереальності, коли вітер нарешті стих і до нас долинули звуки з печери. Езра та його лицарі застигли нерухомо. Хоч би хто звідти йшов, очевидно, він не становив для нас небезпеки. Але я зробила глибокий вдих і зосередилася на магії всередині мене. Вона нуртувала під шкірою, а смуток і гнів не дуже сприяли тому, щоб вона заспокоювалася.

Імовірно, Езра опустив бар’єри, бо в цей момент із печери вийшов високий сивий чоловік. Уважно роззирнувся. На ньому було умундирування, ліве око прикривала пов’язка, а праве було пронизливо-блакитним. Він справді був князем. Самовпевненим і з вуаллю зарозумілості. Очевидно, що це Альтаїр де Маскун, оскільки він схвально подивився на дочку й кивнув Езрі, вийшовши на галявину. За ним з’явилися інші чоловіки. Калеб тихо прокашлявся, коли один із них зупинився поруч з Альтаїром.

Цей чоловік був високим, струнким, похмурим, але водночас приголомшливо гарним і вселяв абсолютний страх. Чорне волосся спадало на спину, він теж носив умундирування, що нагадало мені форму Калеба, хоча на тому вона завжди була дещо недбалою, чого про цього чоловіка точно не скажеш. Небайдуже обличчя і незвично холодні очі в поєднанні із грубою мужністю. Від страху мої ноги стали ватяними. Галявиною пролетів порив вітру, підкидаючи старе листя і пил. Його погляд ковзнув по нас і зупинився на Еме. Я мимовільно затулила її собою. Калеб пирхнув, і тоді я зрозуміла, хто переді мною. Його брат — князь Аарванд Кораліський. Тепер мене вже не дивувало, чому Калебу більше подобалося проводити час із нами. Навряд чи відмінності могли бути сильнішими. Нікому б і на гадку не спало, що ці двоє — кровні родичі. Проти цього хлопця батько Веги здавався добряком. Мені складно було уявити, що Аарванд, як альтернатива, кращий за Регулюса. Від його вигляду в мене шкіра вкрилася сиротами, а волоски на шиї стали дибки. Тепер він примружився і роздивлявся мене. Калеб тихо зашипів, і губи його брата ледь помітно скривилися. Принаймні він утратив до нас цікавість і перемкнув свою увагу на Езру, котрого нагородив лише швидким кивком. Тереза, що стояла за мною, поклала долоню мені на плече. Вони з Розою їхали за лицарями у візку, до країв заповненому всілякими смаколиками, які подадуть після церемонії. Я повільно видихнула. У той час на галявині вже стояли п’ятнадцять демонів. Нас усе ще була більшість, але це не заспокоювало. Рукою я намацала атам, який в останню мить витягла із шухляди у своїй кімнаті й узяла із собою.

Лоренс зробив крок уперед і привітав обох князів. Він проводитиме церемонію вінчання. Після смерті Міхаеля і зникнення Софії Маккензі став найстаршим за рангом чаклуном серед нас.

Езра та Вега зайняли свої місця перед маленьким столом, а Лоренс став з іншого боку. Аарванд та Альтаїр стали обабіч Веги, Еш і Лоран — Езри.

Ось і настав час. Лоренс розпочав церемонію. Він вимовляв слова, необхідні для скріплення цього союзу. Езра й Вега повторили свої присяги, потім він надів їй на палець обручку, яка колись належала його матері. Жінка залишила її, коли йшла, і колись дуже давно Езра показував мені її. Вега здавалася щасливою. Езра не всміхався, проте справляв враження людини, абсолютно готової на такий крок. Мій страх змінився заціпенінням. Він це зробив. Одружився з Вегою, знищивши все, що коли-небудь між нами було. Я намагалася зрозуміти його.

Намагалася усвідомити, що зараз відбувається, але не могла, хоча дуже добре чула слова Лоренса. Вони створювали між Езрою і Вегою непорушний зв’язок. З усіх сил я намагалася зберігати самовладання, втупившись у точку позаду них. Пальці поколювало, у тілі закипала магія. До останньої хвилини я сподівалася, що він цього не зробить. До останньої секунди благала богинь перешкодити цьому. Потім він нахилився до своєї нареченої і поцілував її. Поцілував тими самими губами, які минулої ночі блукали моїм тілом. Я придушила схлип. Сльози палили очі. Серце зупинилося, а потім обоє повернулися до нас. Наші погляди зустрілися. В очах Езри блиснули каяття і жаль. «Мені шкода», — прочитала я в них, але однаково не могла нічого вдіяти з нестримним гнівом. Минулої ночі він мусив бути сильнішим і знайти інший шлях. Він не мав спати зі мною. Те, що зараз відбувається, — неправильно.

Егоїстична думка, бо за два дні, коли Регулюс прийде, щоб підписати Пакт і вимагати дотримання домовленостей, я буду рада підтримці двох князів-демонів, які уважно й серйозно слідували церемонії і тепер перебували на нашому боці.

Тінь затулила сонце, й небо потемніло. На землю впала крапля дощу, а за нею ще одна.

— Це ти? — прошипіла мені Маель. — Якщо так, то припини.

Я похитала головою.

— Не я.

Вогники фей спалахнули, підіймаючись із землі, і знову згасли. Лоренс спіткнувся, наче хтось штовхнув його. Один із кубків на столі перекинувся, і криваво-червоне вино розлилося на білу скатертину. З печери потягнувся синювато-чорний туман, повільно розповзаючись лісовою травою. Моє тіло напружилося. У неприродній тиші почулися дзвони. Звук долинав із замку Вівіани, його не чули ось уже півтори тисячі років. Бар’єри, що їх звів Мерлін, раптом стали видимими. Вони мерехтіли, наче стіна з напівпрозорого шовку, та попри все залишалися міцними, наче сталь, хоча надто чітко проступали діри, крізь які впродовж минулих років до нас проникали демони. Диво, що вони досі стояли. Небо розітнула блискавка, і тієї миті ці жалюгідні залишки на наших очах розсипалися на пил. Мене охопила паніка. Ще рано, надто рано. Вони мали простояти ще два дні. Не може такого бути. Я озирнулася в пошуках свого коня. Сестри здавалися не менш наляканими, ніж я. Езра взяв лише нас і своїх лицарів. Усі інші вартові в замку, та й Альтаїр з Аарвандом теж привели із собою лише жменьку людей.

З печери долинули кроки. Ми мимохіть відсахнулися. Езра відсунув Вегу за спину, Альтаїр теж підійшов ближче до дочки.

На губах чоловіка, який щойно вийшов із печери, грала осяйна, але водночас настільки демонічна посмішка, що в жилах у мене застигла кров. Не виникало жодних сумнівів у тому, хто це. Регулюс Морадський — верховний король Керісу, наш заклятий ворог. Чоловік, який нібито не наважувався приходити в наш світ, адже боявся магії. Він виявився набагато молодшим, аніж я очікувала. У нього теж було довге волосся, як у князя Коралісу, проте біляве. Шрами тягнулися обличчям, на якому виділялися маленькі очі з райдужками, що світилися дивним біло-синім кольором. Він схрестив руки на широких грудях і з цікавістю оглянув присутніх, поки його погляд не затримався на Везі.

— Вега де Маскун, — сказав він, і клуби темно-синього туману закрутилися навколо його сильних ніг, але потім злякано відступили. — Прийми мої щирі вітання з весіллям. Я трохи ображений, що ти не запросив мене на церемонію, Альтаїре. Твій друг Аарванд такої честі удостоївся, як бачу.

Відповіді батька Веги я не зрозуміла. Чому ніхто нічого не робить? Верховний король геть беззахисний, однак ніхто не робив спроб його вбити. Лоренс як мінімум має знати смертельні прокльони, та й Езра, можливо, теж.

— Я приніс вам подарунок, — він зробив знак рукою, і на галявину вийшли ще два демони. Вони пристрибали на кривих ногах і сильних руках. Їхні очі, наче в жаб, випирали з орбіт, а під тонкою шкірою проступали кістки. Між ними висіла рудоволоса постать. Я ковтнула. Регулюс схопив її за загривок і вирвав у своїх лакеїв. Зрозуміти, що це Софія, тепер можна було лише по волоссю і безглуздому барвистому одязі. Обличчя і руки побиті до невпізнання, очі запливли. Вона хотіла щось сказати, але з горла виривався тільки хрип. Серед присутніх пролунав стогін, і я затулила рот рукою. Що Регулюс Морадський зробив із нею?

— Таке трапляється, — м’яким голосом промовив Регулюс, — коли хтось намагається мене обдурити і зрадити, — його пальці перетворилися на довгі гострі кігті.

Він підняв руку й задумливо почухав нею шрами на обличчі. Дедалі більше демонів вибиралися із печери та займали позиції поруч із ним. Він перехитрив нас. Проти такої чисельної переваги в нас не було шансів. Проте я підняла тремтячі пальці.

— Nocere, — шепнула я, і на моїй долоні зібрався потік темного повітря. Голова Регулюса обернулася, і я секунду вдивлялася в ці неживі крижано-блакитні очі. А потім почалося пекло.

Кінець першого тому

ПІСЛЯМОВА

Якщо ви читаєте це, отже, перша частина моєї саги про сестер-відьом теж, на жаль, добігла кінця, і я дуже сподіваюся, що книжка вам сподобалася. Для мене втілення нової ідеї завжди пов’язане з величезною радістю, страхами, любов’ю і розчаруванням. Можете уявити це як дорогу, яка веде то вгору, то вниз, або навіть нагадує американські гірки, і в мене теж трішки паморочиться в голові. Так сталося і цього разу, а від початкового задуму, який у мене колись з’явився, до кінця, як завжди, мало що залишилося, крім того, що йтиметься про трьох неймовірно милих сестер, які, хоч і геть різні, усе ж нерозлучні. Я дуже сподіваюся, що в наступних двох частинах усе так і залишиться, хоч би що цих трьох чекало.

А тепер я хотіла б подякувати всім, хто прочитав першу частину, не чекаючи, поки вийдуть усі три книжки. Для нас, авторів, це завжди трохи безглуздо, а ще я відразу перепрошую за фінал-інтригу. Але довго вам чекати не доведеться, обіцяю. До речі, перші ідеї щодо цієї історії з’явилися в мене кілька років тому, під час подорожі до Салема в США. Місце сьогодні дуже туристичне, однак його чарівності це геть не шкодить. Відьомські магазинчики однозначно послугували прототипом крамниці трьох сестер. Поки не почала вивчати тему відьом, я не розуміла, що сучасне відьомство та відьомська мудрість мають мало спільного зі справжньою магією.

Магією, знайомою нам із книжок. Не знаю, чого я очікувала. Але саме тому мені довелося трошки пожвавити ситуацію, щоб Віанна та її сестри справді змогли битися з демонами. Озброївшись лише травами та свічками, вони б, на жаль, далеко не просунулися. Однаково було дуже захопливо працювати зі знаннями та речами, за які жінок іще кілька століть тому спалювали. Тому закляття і прокляття, використані в книжці, — винятково плід моєї письменницької фантазії і часто запозичені з латинських і французьких слів. Але відтворювати їх не варто, тож навіть не намагайтеся. А ось що ви можете спробувати, то це магію свічок, читання по руці та розклади карт Таро. Зазвичай це безпечно. Читання карт — це завжди родзинка наших сімейних свят, тож, як і у випадку з «Невагомою»²⁰, під час написання «Сестри зірок» мені допомагала свекруха, щоб я правильно витлумачила послання карт.

От я і дісталася до подяк. Колись я скажу, що писала цю книжку під час пандемії коронавірусу, і сподіваюся, що коли той день настане, усі ми будемо живі та здорові й добре переживемо цей період. На щастя, поруч зі мною в ці дні був чоловік, який дбав про те, щоб удома все йшло гладко, а моя молодша мужньо долала дистанційне навчання у школі. У такий спосіб я змогла повністю присвятити себе відьмам, замість того, щоб займатися математикою, біологією і релігією. Також хочу висловити шану всім матусям і татусям, у кого в хаті більш ніж одна дитина. Під час цієї кризи ви — найсміливіші. Однак у такий час мої колеги вкотре виявили свою згуртованість.

Хоча ми всі були замкнені й зайняті іншими важливими темами, браку підтримки, порад і підбадьорень ніколи не відчувалося. Моє цілковите і просто велетенське «спасибі» цього разу передусім належить Моне Кастен, без якої не було б чудових заголовків саги, що личать ідеально, — їх придумала саме вона. Далі, звісно ж, знову Нікола Готель, яка сортує мій безлад і робить його набагато кращим, і Катаріна Герцоґ. Нікола, Катаріна і я теж практично три сестри-відьми, бо разом чаклуємо над історіями для вас. А також я в жодному разі не можу забути про своїх дівчаток-читачок Джил і Ніколь, без яких уже неможливо уявити жодну книжку. Ви — моя dream team і, сподіваюся, залишитеся нею іще надовго. Щоби книжка отримала такий чудовий вигляд, Каролін Ліпінс і Лаура Ньюман знову зробили все можливе. А якщо ви тримаєте в руках книжку в палітурці, то просто принюхайтеся до паперу. Немає нічого крутішого, ніж справжня книжка.

Утім, усі мої тексти, так чи інак, були б неможливими без вас — тих, хто дає мені такі чудові відгуки, хто розповідає свої історії, дякує за мої всесвіти й радить іншим мої твори. Я сподіваюся, що ви залишитеся вірні мені ще дуже довго, а я ще довго захоплюватиму вас в інші світи. Якщо історія вам подобається, я знову буду рада рецензіям, постам, повідомленням і красивим картинкам. Заздалегідь дякую вам за це.

А тепер я бажаю нам усім, щоб минули останні дні епідемії і ми добре з ними впоралися, щоб наше життя якнайшвидше повернулося в нормальне річище. Напевно, усі ми чогось навчилися за цей час... напевно, відтепер ми будемо обережнішими і дбайливіше ставитимемося до довкілля і людей, які нас оточують. Напевно, у майбутньому ми прийматимемо й чужі думки, а не лише власну. Напевно, почнемо частіше мислити нестандартно і пролягатимемо руку тим, кому вона потрібна. Напевно... останнє «напевно» я залишаю вашій фантазії.

Обіймаю і бажаю щастя і здоров’я. Залишайтеся мужніми!

Ваша Мара

Закляття і прокляття

Використовувати на свій страх і ризик!

Apudiamente — відчиняє магічний прохід

Fulgato — створює блискавки (захисне закляття)

Intaricus scripti — заспокоює будинок відьми і просить дозволу ввійти в нього

Miridiem — начаровує пил, який світиться і вказує шлях

Ascenda nebularis — змушує підійматися туман

Omnia de finaris — збирає посуд на купу

Calor — підігріває воду

Protecto Portus — захищає двері

Volanta — прикликає річ

Thelema, Thelema Agape — руйнує чорномагічні чари

Nocere — куля з темного повітря (прокляття, закляття шкоди)

Consiliacus — проганяє темну енергію

Alligio dupli — закляття зв’язування

Educia — підіймає землю

Aeris vertigo — створює повітряний вихор

Emantur ligna — ремонтує одяг

Solvi vinculum — розв’язує пута

Belenos — назва руни води Incendare — запалює свічки

Auguri — формує вогняну кулю

Mittare — шпурляє вогняну кулю

Errantus — змушує предмети переміщатися в різні боки

Французькі мадленки як в Аделаїзи

Інгредієнти:

125 г масла

3 яйця середнього розміру

125 г цукру

1 пакетик ванільного цукру

дрібка тертої цедри (1/2 органічного лимона)

125 г борошна

1 чайна ложка розпушувача (без гірки)

60 г меленого мигдалю

цукрова пудра

Спосіб приготування:

1. Розтопіть масло в невеликій мисці, зніміть із вогню і дайте охолонути.

2. Ретельно змастіть форми для печива «Мадлен».

3. Яйця, цукор, ванільний цукор і лимонну цедру помістіть в обертову чашу та збивайте міксером на найвищій швидкості до утворення піни.

4. Змішайте борошно, розпушувач і мигдаль і по столовій ложці додайте в яєчну суміш.

5. Додайте розтоплене масло та перемішайте.

6. Розлийте тісто у форми. Обережно: не дуже багато — воно підіймається!

7. Випікайте в розігрітій духовці (електрична плита: 200 °С / конвекційна піч: 175 °С / газова плита: 180 °С) 10–12 хвилин.

8. Витягніть із духовки, дайте охолонути приблизно п’ять хвилин, дістаньте печиво з форм — воно випаде дуже легко.

9. Вимийте форму, знову змастіть і з тістом, яке залишилося, повторіть описані кроки.

10. За бажанням посипте мадленки цукровою пудрою.

11. Найкраще смакують свіжими — в іншому разі зберігайте їх у банці для печива зі шматочком хліба, тоді вони не затвердіють, а залишаться м’якими, наче масло.

Notes

[

←1

]

Фр. «бабуся», — Тут і далі прим. пер., якщо не зазначено іншого.

[

←2

]

Зачарований ліс, пов’язаний із легендою про короля Артура, Мерліна, Моргани, володарки озера та кількох лицарів Круглого столу.

[

←3

]

Фірма взуття «Dr. Martens». — Прим. ред.

[

←4

]

Кондитерська фірма, заснована 1885 року в Руані. — Прим. ред.

[

←5

]

Стародавнє традиційне свято кельтів, присвячене зустрічі літа.

[

←6

]

Національна бельгійська страва з мідій і картоплі фрі.

[

←7

]

Кельтське Свято завершення сільськогосподарських робіт, повернення стад тварин із літніх пасовиськ і завершення збору врожаю.

[

←8

]

Англ, «справжні відьми».

[

←9

]

Фр. «бабуся».

[

←10

]

Фр. «дідусь».

[

←11

]

Фр. «добрий день».

[

←12

]

Різновид Смаженої у фритюрі випічки, яка готується із дріжджового чи заварного тіста.

[

←13

]

Французька пекарня-кондитерська.

[

←14

]

Фр. «до побачення».

[

←15

]

Довгий, гнучкий і товстий прут із лози для тілесних покарань у ХVІІ–ХІХ ст.

[

←16

]

Покриття ґрунту між рослинами тирсою, соломою, дрібними камінчиками, опалим листям.

[

←17

]

Гра, у якій по вузькому корту кийками штовхають диски в позначену зону.

[

←18

]

Французьке бісквітне печиво, переважно у формі морських гребінців.

[

←19

]

Популярна у Франції анісова горілка.

[

←20

]

Ще одна із саг Мари Вульф.