Скарб

Геть! Геть звідси! Геть! За двері! Заберися геть!

⁴⁰ Підглядати, усюди шастати очиськами тобі!

За що мене, нещасну, б’єш ти?

Щоб ти насправді була нещасною, негіднице,

Й життя тобі такого кепського, якого заслуговуєш.

Навіщо зараз мене з дому вигнав ти?

Тобі, ледащо, маю звітуватися?

Йди від дверей! Геть звідси! Гляньте, як

Ступає! А ти знаєш, до чого дійде?

Візьму я зараз мотузок чи палицю

І крок твій черепашачий прискорю!

⁵⁰ На шибеницю краще б дали мені боги

Потрапити, ніж так у тебе на службі бути.

Бач, щось собі бурмоче, підла!

Зажди, тварюко! Очі, їй-богу, видеру!

Підглядать за мною я не дам тобі.

Геть! Геть! Ще, ще! Ось так тепер. Ти

Там стій. А якщо з цього місця хоч

На пальчик, на нігтик підсунешся,

Чи озирнешся без мого дозволу, — я

Зараз же катюзі віддам на виучку!

⁶⁰ Підлішої за цю стару не бачив ще я

Зроду! Їй-право, дуже я її боюся:

Зненацька, мимохіть до мене підкрадеться,

Пронюхає, де золото заховане!

Очиська має й на потилиці ця бестія.

Піду до сховку, гляну, чи там золото?

Ой, скільки маю клопоту й тривоги з ним!

До тями не візьму, що сталося з хазяїном!

От лишенько! Чи й справді зовсім розум втратив:

Так мене з дому гонить він щодня

⁷⁰ Разів із десять. Яке, ніяк я не второпаю,

Найшло на чоловіка божевілля!

Всю ніч не спить, а день прийде —

То, як кульгавий швець, сидить у домі.

І от ще: як приховати безчестя дочки хазяйської

(вже час її пологів наближається)?

Не знаю! Лишається мені одне тепер,

Я думаю, — на шию зашморга міцного.

І витягнусь, як довжелезна буква «і».

Тепер душа спокійна і піти я можу.

У домі, бачив все всередині цілісіньке.

Вернися-бо, і стережи все вдома.

Ще б пак!

⁸⁰ Мені сторожувати? А що, хіба будинок хтось поцупить?

Злодіям у нас поживи нема ніякої, —

В будинку порожнеча, все вкрите павутинням.

То може, щоб тобі вгодити, відьмо,

Юпітер мав мене зробити владарем —

Філіппом або Дарієм[5]? Хочу, щоб ти

Мені цю павутину вартувала.

Так, я бідняк! Терплю! На те є воля божа!

Заходь, замкни там двері. Я зараз повернуся.

⁹⁰ З чужими обережно, нікого не пускати.

Прийдуть за вогником — згаси негайно,

Щоб не було причин чіплятися до тебе.

Знайду вогонь — тоді вже згаснеш ти.

Води попросять — ти скажи: нема води.

Сусіди завжди канючать: то посуд їм,

То ножика, сокиру, товкачку й ступку, —

Скажи, що злодії покрали все.

Ну, словом, хто б там не був, без мене не смій

Пускати! Запам’ятай собі: нікого не пускати,

¹⁰⁰ Хоча б сама Фортуна нас відвідала.

Напевно, їй самій не дуже хочеться

До нас потрапити; хоча і поблизу була,

Проте до нашого будинку так і не наблизилась.

Мовчи! Іди!

Мовчу. Іду.

Замкни міцно

Двері подвійним засувом. Я зараз повернуся.

Змучився. Піти мені потрібно з дому!

Ой, як іти не хочеться, та справа є.

Сказав нам старшина із курії,

Що гроші роздавати будуть[6]. Якщо

За ними не явлюся, всі запідозрять,

¹¹⁰ Що золото сховав в будинку я:

Чи ж то можливо, щоби бідняк

Подачку, хоч і грошову, зневажив?

Хоч як старанно від усіх ховаю я,

Проте, здається, що усім відомо: усі мене

Вітають люб’язніше, ніж дотепер!

Підходять, зупиняють, руки потискають,

Розпитують, як справи, здоров’я як.

Піду, куди задумав я. А там — додому,

Мерщій назад, при першій же можливості.