Скарб

Якщо ти вправний раб, роби, що я роблю.

Поквапся, без ремствувань, виконуй, що наказано.

⁵⁹⁰ Якщо служити хочеш ти по совісті,

Спочатку думай про хазяїна, про себе потім.

Якщо ти спиш, то й уві сні ти твердо пам’ятай, що раб. {*}

{* А закоханому хто служить хазяїну (от як я):

Бачиш, переможений любов’ю хазяїн — твій рабський обов’язок

Не штовхати його, куди він валиться, — врятувати його.

Як почнуть учитися плавати діти, то під них кладуть

Очеретяне плетиво: менше буде їм праці,

Легше плисти, руками рухати. Раб таким плетивом

Повинний бути для пана свого закоханого

І рятувати його, у разі потреби, від погибелі…}

Вивчати намагайся волю господаря свого.

⁶⁰⁰ Чоло його чого захоче, знати повинні очі твої,

Наказав — швидше стрімкої колісниці до справи мчися.

Якщо будеш ти турботливим, батога не скуштуєш,

Не доведеться тобі натирати до блиску кайдани тоді.

Хазяїн мій любить дочку Евкліона бідного, про

Новину довідався: за Мегадора заміж віддають її.

Він мене послав розвідати, як тут справи йдуть.

Щоб не викликать підозри, сяду отут на жертовник,

Видивлятися зможу звідси, що діється тут і там.

Ти лише утримайся, богине, не вкаже на

Золото моє, яке довірив я тобі. А сам ніхто

Не знайде його, не страшно: добре заховане.

⁶¹⁰ Cлавна була б здобич, якби хто знайшов його,

Скарб той золотий! Богине Вірності, не приведи того!

Ну, тепер піду омиюся до жертвоприношення,

Щоб не затримувати мені зятя, не заважати йому,

Ледве пришле він за дочкою моєю, щоб до себе у будинок ввести.

Вірносте! Заклинаю знову, знову, збережи мій скарб:

Золото тобі я довірив, у гаю біля храму сховав його.

Що я чую! Що сказав він, боги! Повний золота

Сховав горщик у храмі! Вірносте, будь же мені не менш

Вірною, ніж йому! Батькові тієї дівчини, в яку

Мій хазяїн закоханий, треба думати. Я ввійду сюди

⁶²⁰ Усередину, в храм, і обнишпорю все, чи не знайду де

Золота, поки він зайнятий. Знайдеться — тоді Вірності

Присвячу вина я міру повну і вірну.

Присвячу тобі, а скінчивши справу, вип’ю й сам.

Ой, недарма крикнув ліворуч ворон, не на добро[23]. Лихо!

Шкріб нігтями землю він і каркав дуже голосно.

Серце, як танцюрист вправний, одразу ж застрибало.

У грудях б’ється. Чого ж я стою? Скоріше бігти!

Геть, хробак! З-під землі ти виповз, видно, тільки що!

Звідки ти взявся! Виповз — загинеш вмить.

⁶³⁰ Так оброблю жорстоко я тебе, шахраю!

Який біс у тебе вселився? Чого до мене ти, старий, присікався?

Чому штовхаєш, тягнеш й б’єш мене отак?

Морда бита! Ще і запитуєш, злодію!

Чому я злодій? Що ж я взяв?

Віддай назад.

Та що тобі віддати?

Питаєш що? Давай!

У тебе не брав нічого я.

Віддай мені те, що взяв собі. Ну, давай!

Що віддавати?

Не поцупиш, не вийде.

Хоч би сказав, віддати що?

Дай те, що ззаду.

Ти сам, я бачу, любиш ззаду діяти.

Дай ось це, облиш виверти! Зовсім не жартую тепер!

Що давати? Скажи ясніше, назву скажи.

⁶⁴⁰ Нічого не брав я, не торкався.

Руки покажи-но.

Ось.

Ще!

Ось обидві.

Бачу. А третю покажи.

Здурів старий! Він, видно, одержимий злими духами.

Чи це не кривда зла?

Дуже зла, бо ти ще не на шибениці,

А тобі це буде, якщо не зізнаєшся.

Та у чому?

У тому, що поцупив звідси.

Хай грім мене поб’є, якщо твоє щось взяв я.

Не мав навіть й на думці.

Чекай-но, потруси плащем.

Ось, потрусив.

А там, під спіднім, нічого немає?

Дивися сам.

Ах, розбійник, як охоче дозволяє він себе

Мацати, щоб не подумав я, що він моє забрав!

Знаю ці штуки. Руку знову покажи сюди.

⁶⁵⁰ Праву!

На.

Тепер ліву!

Та дивись обидві.

Я шукать не буду. Віддавай же!

Що віддати?

Облиш свої дурниці. Адже крав?

Що крав?

Не скажу я. Зізнайся сам! Що моє поцупив, віддай.

Ти здурів: до нитки обшукав усього, Нічого зовсім не знайшов.

Стривай, стривай! А той, хто був з тобою, де подівся? Де спільник твій?

Я пропав! Той усередині вже нишпорить. Туди? Цей втіче!

Утім, він вже обшуканий. Нічого у нього немає. Геть!

Щоб провалився ти!

Шануєш й зичиш гарно ти.

Затисну міцно горлянку товаришу твоєму

⁶⁶⁰ Геть! З очей моїх геть! Чого став?

Йду вже.

Й не потрапляй мені на очі.

Готовий загинути смертю злою, тільки б

У пастку старого піймати. Навряд чи він

Зважиться там само знову сховати золото.

Знайде, звісно, місце нове.

Ага, двері скриплять. Старий виносить золото.

Від дверей відійду сюди тихесенько.

Вірності я виказати довіру

Хотів: вона ледь мені не втерла носа.

Коли б не допомога ворона, загинув я,

⁶⁷⁰ Бідняк! Нехай ворон той, що знак мені подав,

Прийщов до мене! Добрим ломом я зустрів би,

Їжі б не дав, даремно чого ж витрачатися!

Тепер куди подалі це мені сховати?

Сільвана[24] гай за містом є, у глушині,

Густий чагарник, там я місце виберу.

Сільвану краще виявить довіру, ніж Вірності.

От як славно! Боги мені порятунок шлють!

Побіжу вперед і залізу там на дерево,

Побачу, де старий сховає золото.

⁶⁸⁰ Звелів хазяїн, щоправда, тут лишатися, —

Пусте! Поб’ють, зате я буду з вигодою.

Я все сказав. Ти так само, як і я, тепер

Все про дочку знаєш Евкліонову.

Прошу і знову прошу тебе, мати, про те саме,

Про що просив я нещодавно:

Поговори про справу цю з дядечком.

Ти сам знаєш, я завжди хочу

Твої бажання бачити здійсненними.

Сподіваюся, що доб’юся згоди братової,

Бо справа праведна, якщо є вірним те, що,

Напившись, ти дівчину збезчестив.

⁶⁹⁰ Тобі хіба збрехати можу я?

Ой, нянько, нянько! Смерть моя! Який біль!

Юноно[25], поможи мені!

Ось, чи ти чуєш?

Кричить, народжує уже. Справа красномовніша за будь-які слова.

Увійди сюди зі мною разом до брата, сину,

Щоб від нього домогтися згоди нам.

Йди, я за тобою. Дивно,

Куди Стробіл подівся, раб мій? Отут йому

Велів чекати я. А втім, якщо заради мене

Він старається, то сердитись нема чого.

⁷⁰⁰ Піду туди, там життя моє вирішується.

У горах золотоносних птахи дятли є[26]:

Лиш я від них багатший. Що мені царі?

Про них і говорить не варто — злидні!

Я — цар Філіпп, не менше. О чарівний день!

Пішовши тоді звідси, набагато раніше був

На місці я і там заліз на дерево,

Дивлюся, куди старий сховає золото.

Коли пішов він, я злажу з дерева,

Викопую скарб, тікаю відтіля, зирк —

⁷¹⁰ Cтарий вертається, але мене не бачить він:

3 дороги трохи я звернув убік.

А ось і він отут. А це сховаю вдома я.

Я пропав! Я загинув! Я убитий! Ой, куди

Мені бігти і куди не бігти? Стій, тримай!

Хто? Кого? Я не знаю, не бачу, я сліпий!

Але куди мені йти? Де ж я? Хто ж я?

Не можу я зрозуміти! Допоможіть, благаю.

Вкажіть на того, хто його поцупив!

Що ти сказав? Тобі повірить я готовий,

Людина ти гарна, видно по обличчю.

Та що це? Ви смієтеся? Усіх вас знаю я.

Більшість з вас — злодії, сумніву немає.

Набіленим одягом прикрилися, сидите, [27]

Немов чесні люди.

Що ти сказав? З цих ніхто

Не взяв? Ой, убив ти мене! Ну, скажи,

⁷²⁰ Хто забрав? Ти не знаєш? Нещастя моє!

Я загинув! Такого лиха зазнати!

Стільки стогону і найлютішого суму приніс

Цей день мені, і голод, і з ним убогість.

Найжалюгідніша, пропаща я людина

На землі! Що мені життя? Скільки золота я

Утратив, а вже як я його охороняв!

Обікрав себе самого, і тепер

Радіють усі моєму розоренню і горю!

Ой, несила це мені терпіти!

Хто перед нашим домом так ридає, голосить?

Це Евкліон, я бачу! Я пропав! Все викрито!

Він, звичайно, вже довідався про пологи доньки!

⁷³⁰ Як мені бути? Піти чи що? Лишитися? До нього підійти?

Тікати?

Хто тут?

Це я, нещасний.

Ні, нещасний я. Я загинув!

Стільки зла звалилося мені на горе!

Заспокойся!

Як можу я!

Той учинок, що твій розтривожив дух,

Зізнаюся, я скоїв.

Чую що від тебе!

Так, я.

Це правда.

Чим же це я тебе скривдив так?

Чому мене надумав погубити, дітей моїх?

Бог мене штовхнув на це, він прихилив мене до неї.

Як?

Визнаю свою провину я, усю свою відповідальність.

І тебе просити прийшов я: вибач щиросердно!

⁷⁴⁰ Як же це чужого ти посмітив торкнутися?

А як же бути? Така вийшла справа. Не повернеш назад ніяк.

Боги так хотіли, видно, те не без них зробилося.

Ні, хотіли боги, щоб я на ланцюзі зморив тебе.

Ні, не говори так!

Торкатися як ти смів добра мойого

Без мене?

Вино у тому винне і любов.

Безсовісний!

З цими словами насмілився ти підійти до мене, нахаба!

Якщо за таке вибачатися в праві ти, тоді ходімо,

З жінок зривати золото, не криючись, почнемо.

Схоплять — покаємось: з п’яних очей, з любові все те зроблено.

⁷⁵⁰ Дешевими вино й кохання стануть, лише чинити дай

Свавілля без покарання п’яницям і закоханим.

Зробивши дурість, сам прийшов я і прошу прощення.

Не люблю того, хто зло зробивши, шукає виправдання.

Не твоє воно, адже ти знав: і нічого було торкатися.

Коли торкнувся вже, то краще хай

Мені лишиться.

Без дозволу мого — моє?

Та ні.

Чому без дозволу? Але моїм повинно ж бути,

Евкліоне, і сам ти визнаєш: бути моїм воно повинно!

⁷⁶⁰ До претора я потягну тебе! Скаргу подам, клянуся,

Якщо не повернеш.

Повернути мені? Що?

А що украв моє.

Я? Украв твоє? Відкіля? Що таке?

Нехай тебе

Бог вразить, коли не знаєш.

Ні, скажи, що шукаєш ти?

Золото моє, у горщику. Сам зізнався ти, що взяв.

Ні, не говорив, не брав я.

Як! Ти відмовляєшся?

Знати не знаю ні горщика я твого, ні золота.

Того горщика, що з гаю ти викрав Сільванового,

Поверни, прошу. Поділимо. Половину дам тобі.

Хоч ти і злодій, не буду нарікати! Ну ж бо, поверни!

Злодій я? Евкліоне, ти, мабуть, занедужав.

Я думав, ти довідався про іншу справу,

⁷⁷⁰ Важливу таку справу і мене стосується.

Коли є час, про неї б я поговорив з тобою.

А скажи по совісті, ти золота не крав?

Не крав.

І хто взяв, не знаєш?

Теж не знаю.

Довідаєшся хто,

Мені покажеш?

Так.

У злодія не станеш частки вимагати?

⁷⁸⁰ Хто б він не був, ти не покриєш злодія?

Ні.

А якщо брешеш?

Нехай мене тоді Юпітер вразить.

Досить.

Говори тепер, що хочеш.

Мабуть, не знаєш ти,

Хто я, якого роду. Мегадор мені дядько,

Антілох батьком був, сам я Ліконід по імені,

Мати — Евномія.

Я знаю рід ваш. Говори тепер,

Чого хочеш.

У тебе є дочка.

Так, удома, тут.

І ти

Віддаєш її за дядька мого?

Усе так і є.

Ну, так от, через мене він шле тобі відмову зараз.

Як відмову, коли до весілля усе готове, злагоджене?

Нехай усі боги і богині вразять його! Та я

Втратив через нього нині стільки золота,

Нещасний!

Заспокойся, не поспішай із прокльонами.

Нехай на благо і на щастя і тобі й дочці

Обернеться ця справа! Говори: хай буде так!

Нехай мені влаштують боги це!

Нехай влаштують і мені!

Слухай-но! Хто винний у лихому, ні сорому, ні совісті

⁷⁹⁰ Не має, мізерна та людина! Благаю,

Евкліоне, тебе, твою дочку:

У чому мимоволі завинив я, прости мені й мене

З’єднай законним шлюбом з нею. Я, признаюся тобі,

Дочці твоїй завдав образи я у день Церери:

Дії вина і запалу юності піддався я.

Горе мені! Який учинок! Що я чую!

Навіщо бідкатись?

Хіба то лихо, що дідом став ти прямо перед весіллям доччиним?

Сам рахуй, десятий місяць від свята Церери,

Тому через мене мій дядько і надіслав відмову.

⁸⁰⁰ В дім увійди, довідайся, чи усе це правда.

Це просто смерть!

За одним лихом інші навалилися.

У дім піду довідатись, чи правда це.

Слідом я.

Здається, цю справу вирішив і вибрався із прірви.

Не розумію, де зараз Стробіл, мій раб.

Почекаю його тут, потім туди піду.

Евкліону дам я час розпитати годувальницю

Про мій учинок. Їй справа уся відома.