Скарб

¹²⁰ Чи віриш, брате, слова ці йдуть

Від серця чистого, лиш для твоєї користі;

Все інше для рідної сестри неприпустиме.

Нас, жінок, не люблять, ніде правди діти,

Вважають балакучими — і не дарма,

Є навіть приказка: серед жінок німої

Ще не зустрічалось зроду віку.

Та все ж, брате, пам’ятай одне:

Тобі я рідна так, як рідний ти мені,

¹³⁰ Тому про справу слід подумати,

Порадою взаємно обмінятися.

Не треба критись, не треба страшитися

І душу відкрити в обопільній бесіді.

Тебе покликала сюди таємно —

Про сімейну твою справу перемовити.

Краща з жінок, дай мені руку.

Хто? Де краща?

Ти.

Я?

Ні — то ні.

Але правду говорити слід.

¹⁴⁰ Не знайдеш, брате, кращої ніде ти, одна одної гірша.

Я з тобою в цьому згідний, заперечувать не варто.

Вислухай мене, прошу я.

Слухаю. До твоїх послуг.

Я прийшла тобі пораду дати,

Оскільки справа для тебе важлива.

На тебе це дуже схоже.

Добре, щоб так склалося.

То що ж то, сестро, за справа?

Благо вічне, брате,

Для тебе хай настане у нащадках.

Так здійсниться!

Хочу, щоб ти узяв собі дружину.

¹⁵⁰ Ой, убила!

Але чим?

Вибиваєш мені мозок

Ти, сестро: не слова це, каменюки.

Та ж послухай, візьми пораду сестри до уваги.

Нема бажання.

Тобі ж на користь.

Я скоріш погоджусь вмерти, ніж оженюся.

Утім, якщо таку запропонуєш,

Щоб прийшла завтра, а післязавтра її

У двері винесли, я згодний.

От за цієї умови готуй весілля.

Пораяти тобі я можу жінку з приданим,

Але підтоптану, середніх вже вона років.

¹⁶⁰ Засватати тебе я можу, якщо ти згодний.

Дозволь тебе спитати.

Запитуй, прошу.

Сам у літах — чи ж розумно дружину брати середніх літ?

І раптом трапиться у них дитина:

Хіба уникнути їй прізвиська «мізинка»?

А зараз з тебе я тягар зніму, щоб легше стало.

Богам завдячуючи, праці предків, я цілком багатий,

Навіщо мені пиха, без ліку клієнтів, пишне придане,

Крик, примхи, накази, пурпур, слонова кістка

На візках, вбрання жіноче — то що мені в них?

Витрати ці роблять усіх чоловіків невільниками[7].

¹⁷⁰ Ну скажи, кого ти хочеш узяти заміж?

Скажу зараз.

Ти знаєш старого Евкліона? Наш сусід, бідняк.

Авжеж, знаю. Він непоганий чоловік.

Я дочку його,

Дівчину, хочу посватати. Ні, не заперечуй, сестро.

Бідна, я знаю, скажеш: бідна, але до вподоби.

Що ж, хай щастить.

Я сподіваюся.

Чого ще?

Прощавай.

Прощавай

Побачусь з Евкліоном, якщо він тільки вдома.

Ось і він: вертається додому звідкись.

Серцем чув, що намарне йду я з дому.

Так не хотів! Прийшов я — з курії нікого,

¹⁸⁰ Немає старшини і грошей не дають.

Ну, мерщій, мерщій додому. Сам отут, а душа вся вдома.

Евкліоне, тобі привіт мій, щасливий будь завжди, здоровий.

Добридень, Мегадоре.

Ну, що ти, як справи, здоров’я як?

Не випадково, що багатий так тулиться до бідного.

Золото моє учув, от і підлещується.

Чи здоровий ти?

Нівроку, тільки от із грошима…

Е, та що там!

Був би тільки дух спокійний, а на життя вистачить.

Ясно, це стара розтеревенила про золото.

От повернуся, геть язика вкорочу! Очі їй виколю!

¹⁹⁰ Що ти там собі шепотиш?

Усе на бідність скаржуся.

Дочка на виданні: як заміж видати без посагу?

Де взяти нареченого?

Мовчи вже, Евкліоне, будь бадьорішим!

Допоможу тобі з приданим. Чого не вистачає? Викладай.

Своє має на оці, обіцяючи: пащеку роззявив на золото!

Показує хліб однією рукою, камінь у нього в іншій.

Віри немає, коли багатий надто ласкавий до бідного,

Руку дружньо тисне і відразу вчинить капость.

Поліпів цих я знаю: ледве торкнуться — не відчепиш потім.

Евкліоне, хвилину уваги. Коротенько сказати тобі

²⁰⁰ Я хочу про нашу справу спільну.

Ой, лишенько!

Золото поцупили з хати, і тепер він, знаю я,

Зі мною розділити його хоче. Ні, додому — гляну!

Ти куди?

Я зараз повернуся. Удома мені треба на дещо глянути.

Упевнений, лишень скажу йому про сватання своє

До його дочки, він вирішить, що це знущання.

Зроду не стрічав таких скупих, як він, від бідності.

Ціле, слава богу: якщо не гине, цілісіньке те.

Підходячи, так боявся: просто перехопило дух!

Мегадоре, я тут. У чому справа?

Я дуже вдячний.

²¹⁰ Не погребуй дати відповідь мені, як щось тебе запитаю.

Що ти запитаєш? Інколи відповідати бажання немає.

Ось що. Як ти думаєш, рід гарний мій?

Так, гарний.

Слава не погана?

Анітрохи.

А вчинки?

Чесні.

Знаєш роки мої?

Немалі, так само, як і грошики.

Так само для мене ти бездоганним завжди був

Громадянином, як і нині.

Чує запах золота!

У чому ж річ?

Якщо так один на одного дивимося ми,

То тобі й мені на щастя і на щастя дочки,

За мене її ти віддай. Відповідай: нехай буде так!

²²⁰ Ай, ай, Мегадоре. Так чинити негідно тобі.

Перед тобою бідняк безневинний: що ж ти смієшся отак?

Ні словами, ні ділами я не заслужив того.

Не сміюся я, і глузувати з тебе причини немає.

Так навіщо тоді до моєї ти сватаєшся дочки?

Становище поліпшу ваше я, а ви — моє.

Ось що мені на думку спадає. Людина багата ти

І впливова, так само як я — з бідняків бідняк.

Ще й дочку за тебе віддам (у мене з’явилася думка):

Ти — наче бик, а я — наче ослик. Чи нас запрягати вдвох?

²³⁰ Вантажу не знести мені нарівні, ослик у бруд упав, лежить:

Бик не обернеться, неначе ослика на світі немає.

Ти мені станеш недругом, і свої усі піднімуть на сміх.

Стійла немає ні там, ні тут мені, якщо так розлад піде.

Порвуть осли зубами, натисне рогами бик.

Від ослів до биків піти мені — дуже це ризик великий.

Поріднитися з чесними — от справа найкраща.

Слухай-но, прийми мою пропозицію,

За мене її просватай.

Але ж немає посагу!

Пусте! Аби добра вдача, досить цього посагу.

²⁴⁰ Я до того, щоб ти не думав, ніби я скарб знайшов якийсь.

Знаю, не вчи. Згодний?

Хай так. Юпітере! Смерть моя!

Що з тобою?

Що? Начебто брязкіт заліза, ось зараз.

У себе велів копати я сад. Однак, де ж він?

Зник, не сказавши ні слова! Як він мною гидує!

Бачить, з ним шукаю я дружби, робить, як всі:

Якщо подружитися з бідним надумається багатій, —

Бідний підійти боїться, страх його все псує,

А коли нагоду проґавив, — то хоче сам, та пізно вже.

²⁵⁰ Якщо не віддам язика твого з коренем вирізати, —

Ти мене віддай кому завгодно, нехай каструють.

Для глузування, бачу, підходящу, за себе старішу

Ти шукав людину, але ж я не заслужив того.

Мегадоре, я не сміявся. Якщо й хотів би, та не міг.

Ну то що, віддати дочку згодний?

Так, на тих умовах,

З тим приданим, як я сказав.

Віддаєш?

Так, віддаю.

Дай, боже, щастя!

Дай, боже, щастя! Але ти все ж пам’ятай:

Ми зійшлися на тім, що віддав дочку я без посагу.

Пам’ятаю.

Адже я знаю, як ви плутанину любите:

²⁶⁰ Було — не було рішення, залагодилося — не залагодилося,

Тільки б по-вашому вийшло.

Суперечки ніякої я

Не передбачаю. Щодо весілля, чому б нині ж

Нам його не справити?

Дуже добре.

Ну, тоді, мабуть,

Я готуватися подамся. Це все?

Усе.

Йду. Прощавай!

Гей, Стробіл, мерщій за мною, на ринок поспішай!

Він пішов звідси. Боги! Що за сила в золоті!

Думаю, він почув, що вдома скарб тримаю я,

Тому і пащу роззявив, завзято породичатись прагнучи.

Агов, де ж ти? Розбовкала всім сусідам, начебто я

Дам придане за дочкою! Гей, Стафіла! Чи чуєш?

²⁷⁰ Я тебе кличу. Посуд відчищай, вимивай скоріше. Відбулися

Заручини. За Мегадора нині дочку віддаю.

Дай, боже, щастя! Та ж це неможливо: так раптово…

Ти, мовчи! Йди! Усе зроби, доки повернуся я з площі.

Двері замкни. Повернуся незабаром.

Що ж робити мені тепер?

Ось коли прийшов кінець нам, мені з хазяйською дочкою!

Ганьби не можна приховати! Пологи близько, і не сховаєш їх!

Було дотепер усе таємницею, а тепер не можна.

Ну, піду. До його приходу зроблю, що він велів.

Горя навпіл з лихом доведеться таки сьорбнути, боюся!

²⁸⁰ На ринку наш хазяїн кухарів найняв

І флейтисток цих. Зробивши пóкупи всі,

Звелів їх на дві частини розділити потім…

Скажу відкрито, нема чого мене навпіл ділити,

Я в цілому вигляді краще справу зроблю.

Прекрасна, соромлива розпуснице!

Захоче хто — на частини розірвешся сам.

Та я зовсім до іншого, не про те сказав,

Що ти мені готовий приписати. Хазяїн наш

Сьогодні весілля святкує.

Чию дочку бере?

Сусіда Евкліона, старого. Йому

²⁹⁰ Покупок половину відділить звелів

І кухаря, і флейтистку одну з двох.

Йому, бач, половину, половину вам?

Саме так.

То, виходить, старий не міг

За свій рахунок весілля дочки святкувати?

Е!

У чому ж справа?

Справа в чому? Яке питання!

Старий наш — сухар, сухіший від пемзи.

Невже?

Так, так.

³⁰⁰ Я говорю. Подумай сам: кричить, богів,

Людей кличе у свідки негайно,

Що він загинув, під корінь зрізаний, ледве димок

Під чавунцем його назовні вилетить!

А спати йде — пов’яже рот мішком.

Навіщо?

А щоб уві сні не упустити подиху…

А як він з нижнім горлом? Затикає, чи що,

Щоб теж не пішов подих випадково?

Ну, тут на віру. Ти мені вір, як я тобі.

Охоче вірю.

Чи знаєш ще?

Йде умиватись, плаче: воду шкода пролити!

Чи не можна грошей у старого випросити

³¹⁰ Один талант[8] й на волю відкупитися?

Так!

Хоч голоду в борг проси, і то не дасть.

Обрізав якось нігті в цирульника:

Зібрав, відніс із собою всі обрізки.

Як видно, скнара — скнарою чоловічок твій.

Подумай, який же він скупий і скаредний!

Недавно кашу в нього вкрав шуліка:

Йде, ридаючи, до претора і з плачем там,

І, виючи, просить поручительства, щоби

До суду притягнуть[9] йому дозволили шуліку!

³²⁰ На дозвіллі вам розповів би сотні випадків.

Скажіть, хто з вас двох прудкіший?

Я.

І набагато кращий.

Кухаря, не злодія, мені.

Ну так, я кухар.

Ти що скажеш?

Весь я отут.

Він кухар поминальний, на дев’ятий день

Кличуть його.

Трибуквене прізвисько[10]!

Мене сварити? Ти злодій, і злодій, і тричі злодій.

Мовчи ти, там! Ягня вгодоване…

Ну так.

Ти забирай, Конгріоне, того

І в дім йди, он туди. Ну, і ви за ним,

³³⁰ А інші до нас, сюди.

Неправильно

Поділ йде. Баранчика їм жирнішого віддав.

Зате гладкішу дам флейтистку я.

Гей, Фрігіє, ти з ним йди. Елевсіє,

Сюди, до нас.

О, Стробіле підступний, як же так?

До кого мене загнав ти? До скнари старого!

Що з нього візьмеш? Хоч до хрипоти

Кричи.

Ти, дурний, не знаєш вдячності.

Як так?

А так. По-перше, у домі тут

³⁴⁰ Не буде галасливо. Чого не вистачає, сам з будинку

Несеш: на прохання не витратиш часу

У нас і шум, і тіснява, і народ скрізь,

Посуд, срібло, килими і золото.

Пропало що (я знаю, стриманий ти

Дуже, поки щось не потрапило під руку),

І скажуть: «Кухарі украли! Гей, хапай,

В’яжи! Лупцюй! Садови у підвал!» А там з тобою

Нічого того не буде, бо нема чого

Поцупити тобі. За мною сюди йди.

Йду.

³⁵⁰ Гей ти Стафіло! Двері відкривай! Гей-гей!

Хто там?

Стробіл.

Чого тобі?

Цих кухарів бери

І флейтистку. А ось їстівне. До весілля все

Приправаити в дім Евкліона Мегадор велів.

Церерине, чи що, весілля будемо святкувати?

А що?

Та ж вина не бачу я.

То принесуть, як з ринку сам повернеться.

Та й дрів немає у нас зовсім.

А дошки є?

Є.

Ось вони, дрова! Не треба шукати.

Ах, мерзота, хоч і слуга Вулканів[11]! Як тебе

Вогонь не чистить! Що ж, через цей обід ми

Спалить повинні хату?

Не треба.

У дім веди їх.

Гей, сюди, за мною!

Старайтеся! Кухарів піду провідаю.

За ними треба пильнувати. Чи не краще

Змусити їх обід готувати в льосі,

Готове ж нагору в коробах тягати?

А раптом, що наготують, те внизу зжеруть?

Вгорі усі без обіду, а внизу — обід!

Та що ж я розпатякався, неначе справ немає,

³⁷⁰ І повний дім грабіжників!

Хотів я побадьорити себе, свій дух підняти.

Сьогодні до весілля дочки відправився

На ринок: рибу запитую — дорого.

Баранина, яловичина, телятина,

Тунець, свинина, — що не візьми, усе дорого,

I тим ще дорожче: грошей не було.

Пішов з досадою, зовсім нема за що купити.

Ось так уникнув я рук розбійницьких.

Дорогою сам собі так надумався:

³⁸⁰ «Розщедришся у свято неощадливо,

Прийде нестача в будень», — і чітко

Я серцю і шлунку думку цю послав,

I дух мій моє рішення прийняв,

Як весілля справити з меншими витратами.

Вінки купив, ці пахощі

Покладемо на вівтар Лару нашому

Нехай дарує щастя шлюбу дочки!

Та що це? Відкриті в нашому будинку двері,

I галас усередині. Лишенько! Чи не грабують?

³⁹⁰ Горщика спитай більшого в сусідів: оцей малий,

Нічого в ньому не вміщається.

Горе, я пропав!

Їй-їй, горщика мого шукають! Тягнуть золото!

Рятуй мене! На допомогу, Аполлоне! Убий

Стрілою крадія мойого скарбу:

Ти раніш допомагав іншим у таких справах.

Та що ж я барюся? У дім мерщій, бо загину.

Дромоне, почисть рибу. Ти, Махеріоне,

Мурені і вугру хребта вишкреби.

Поки повернуся, звільніть усе від кісток,

Я сковорідку спитаю тут поблизу

⁴⁰⁰ у Конгріона. Та півня оббери,

Щоб став він гладший, ніж актор общипаний[12].

Але що то за крик здійнявся в сусідів? Е,

То кухарі, як видно, справу роблять.

Повернуся в дім! Щоб галас не зчинився.