Спостерігаючи за англійцями

Епілог

Три роки потому, і ось я знову на станції Падінгтон. Щоправда, без бренді — мені ж уже не треба штовхати людей і пхатися без черги. Просто чашечка чаю і печиво. Яке ж концептуальне завершення дослідження англійськості — таке помірковане і стримане! Дуже по-англійськи!

Хоч я й зараз не «при виконанні обов’язків» — а просто собі чекаю електричку на Оксфорд, як всі нормальні люди — я спіймала себе на тому, що за інерцією обрала найзручніше для спостережень місце в кафе — звідти чудово проглядається черга до каси. Звичка, що тут вдієш. Метод включеного спостереження тим і особливий, що його годі припинити — так все життя і будеш вести спостереження. Кожнісінька поїздка в електричці, кожен похід до пабу, кожні закупи, кожен будинок, кожна зустріч — це все збір матеріалу та нагода перевірити свої сміливі гіпотези. Та навіть телевізор не подивишся і радіо не послухаєш, щоб не позаписувати якісь зауваги про ту остогидлу англійськість!

Я поставила останню крапку. Записник залишила вдома (а ці рядочки пишу на серветці). Та постривайте: в таксі, пару хвилин тому, я не втрималась і записала на руці якусь особливо кебетливу фразу водія. Ось вона — трохи стерлася, щоправда, і я її записала скорочено: «Все дощ та й дощ, а літом, он повідомили, засуха буде. Все як завжди!». Як прекрасно! Сто тисячне підтвердження англійських лементів про погоду! Яка цінна інформація, Кейт, молодець! У тебе залежність від збору інформації! Дай собі нарешті спокій: ти ж крекнула код, ти внесла свою лепту у подолання кризи ідентичності англійців! Досить вже тих нав’язливих спостережень за чергами, перестань рахувати горошинки і записувати діалоги про погоду. Та дай собі спокій!

Так. Годі. І крапка. Що забагато, то нездорово.

Стоп, стривайте-но. А це що таке? Жінка з дитиною у візочку йде прямо до каси, а перед нею троє людей. Вона що, намагається пройти без черги? Чи просто хоче подивитися, які є пампушки та сендвічі? Не зрозуміло. Ситуація біля прилавка очевидна, куди вона так намилила лижі? Її спроба обійти чергу занадто груба, а черга — занадто чітка. Троє людей в черзі взялися за параноїдальну пантоміму — кидають занепокоєні погляди, промовисто прокашлюються, човгають туди-сюди… Ага! Ось двоє перезирнулись, і їхні брови поповзли догори (цікаво, вони знайомі між собою, чи ні? Треба було придивитись уважніше!), один із них важко зітхнув, гм, а та жінка з візочком зрозуміла, до чого вся ця вистава? Зрозуміла! Он вона йде в кінець черги, опечалена і ображена — вона й гадки не мала обійти чергу, вона просто хотіла подивитися, які там є сендвічі! Люди в черзі повідверталися, уникають поглядів. Ага! Вона невинна — я так і знала! А ті двоє, з бровами, що? Друзі чи незнайомці? Це дуже важливо: чи спроба обійти чергу спровокувала незнайомців на обмін поглядами, чи ні? Ану, подивимося, чи в них буде одне замовлення на двох. От холера, це ж моя електричка! Ох! Раз в сто років приїхала за розкладом і то невчасно — якраз посеред захопливої драми коло прилавка! От так завжди! Ну нічого, почекаю наступну…