Таємне товариство боягузів, або засіб від переляку № 9

Розділ 15. Найкращий у світі автомобіль — це…

Подвір’я було абсолютно порожнє. Зрозуміло — діти пішли до садочків і шкіл, а дорослі на роботу. Та щойно я підійшов до “Запорожця” й почав невпевнено встромляти іржавого ключа в шпарину замка, як на наше подвір’я заїхав екскаватор з величезним, загрозливо виставленим уперед, ковшем. Мене здивувало те, що їхав екскаватор неймовірно швидко.

“Нічого собі будівельна техніка розвелася — якісь гоночні екскаватори шастають містом”, — подумав я і враз зрозумів, що той екскаватор прямує саме до мене й до старенького жовтого “Запорожця”.

Врешті мені все ж пощастило відімкнути погнуті дверцята автомобіля, я скочив на переднє сидіння й судомно вхопився за кермо. Що робити далі, я не знав. Я ніколи в житті не водив машини. Тим більше, не було жодних гарантій, що ця іржава бляшанка взагалі зрушить з місця. А найголовніше — я навіть не уявляв, як завести машину.

— Негайно пристебнутися! — почув я механічний голос і відразу впізнав його.

Саме цей голос привітав мене у підземній лабораторії ТТБ, куди я провалився крізь каналізаційний люк. Вагатись було ніколи. Ківш екскаватора вже навис над самісінькою моєю головою. Я намацав ремені безпеки і одним рухом заклацнув їх на грудях. Не встиг я з цим упоратись, як мій старенький “Запорожець” загуркотів, немов ракета перед стартом, підстрибнув угору, наче велетенський гумовий м’яч, і вискочив з-під самісіньких залізних зубців гігантського ковша.

Краєм ока я побачив, що керує екскаватором уже знайомий мені синьомордий прибулець, який нещодавно захопив мене на фальшивому будмайданчику. Тоді мене врятувала ненажерливість блакитного хижака і те, що наша муха подіяла на нього як снодійне. Тепер усе залежало від того, чи пощастить мені втекти від нього на старому маленькому автомобільчику…

Та я даремно хвилювався. Як видно, мій “Запорожець” мав приховані резерви. Бо, здивувавши мене шаленим стрибком, автомобільчик несподівано чхнув, потім різко розвернувся на місці і помчав назустріч нападникові.

— Що ви робите?! — закричав я, чомусь звертаючись до машини на “ви”.

— Заспокойся і міцніше тримай кермо, — озвався все той же голос, а наступної миті автомобіль так само спритно підстрибнув і опинився позаду неповороткої машини. Прибулець почав смикати за важелі, намагаючись розвернутися. З-під коліс екскаватора на всі боки розліталася земля. Величезна машина похитнулася і почала повільно завалюватися на правий бік.

За кілька секунд посеред мого двору лежав перевернутий екскаватор, надсадно гудів і смикався.

Всередині скаженів блакитний прибулець, марно намагаючись вилізти з перевернутої машини. На лобі в нього росла величезна синя ґуля.

А я, зрозумівши, що мій “Запорожець” — найнадійніший і найдосконаліший автомобіль у світі, з полегшенням відкинувся на спинку сидіння і на шаленій швидкості помчав у безвість — назустріч небезпеці.