Туманність Андромеди

РОЗДІЛ VI. ЛЕГЕНДА СИНІХ СОНЦЬ

З каютигоспіталю вийшли лікар Лума Ласві і біолог Еон Тал. Ерг Ноор рвонувся вперед.

– Ніза!

– Жива, але…

– Помирає?

– Поки що ні. Перебуває у важкому паралічі. Зачеплено всі стовбури спинного мозку, парасимпатична система[39], асоціативні центри і центри чуттів. Дихання дуже сповільнене, але рівномірне. Серце працює – один удар на сто секунд. Це не смерть, але цілковитий колапс[40], який може тягтися невизначений час.

– Свідомість і страждання виключені?

– Виключені.

– Абсолютно?

– Абсолютно!

Ерг Ноор запитливо глянув на біолога. Той ствердно кивнув.

– Що гадаєте робити?

– Підтримувати при рівномірній температурі, абсолютному спокої, слабкому світлі. Якщо колапс не прогресуватиме, то… чи не все одно – сон… хай навіть до Землі… Тоді – в Інститут Нервових Струмів. Ураження заподіяне якимсь видом струму. Скафандр, як виявилось, був пробитий у трьох місцях. Добре, що вона майже не дихала!

– Я помітив пробоїни і заліпив їх своїм пластиром, – сказав біолог.

Ерг Ноор з мовчазною вдячністю потис йому руку вище ліктя.

– Тільки… – почала Лума, – краще якомога швидше вирватися з полону підвищеного тяжіння… І разом з тим небезпеку становить не стільки прискорення під час відльоту, як повернення до нормальної сили тяжіння.

– Розумію: ви боїтеся, що пульс ще більше сповільниться. Але ж це не маятник, що прискорює свої коливання в посиленому гравітаційному полі?

– Ритм імпульсів організму підлягає загалом тим самим законам. Якщо удари серця сповільняться хоча б удвічі – двісті секунд, – тоді кровопостачання мозку стане недостатнім і…

Ерг Ноор замислився так глибоко, що забув про присутніх, отямився і важко зітхнув. Його колеги терпляче ждали.

– Чи немає виходу в тому, щоб піддати організм підвищеному тискові в збагаченій киснем атмосфері? – обережно спитав начальник і вже із задоволених усмішок Луми Ласві та Еона Тала зрозумів, що думка правильна.

– Наситити кров газом при великому парціальному тиску[41] – це чудово… Звичайно, ми вживемо заходів проти тромбозу[42], і тоді хай хоч один удар на двісті секунд. Потім вирівняється…

– Вона лишиться непритомна, – сказала Лума. – Ми підемо готувати камеру. Я хочу використати велику силіколову вітрину, взяту для Зірди. Туди вміститься плаваюче крісло, яке ми перетворимо в постіль на час відльоту. А коли прискорення спаде, влаштуємо Нізу остаточно.

– Як тільки приготуєтесь, повідомте на пост. Ми не будемо затримуватись жодної хвилини.

Люди поспішили в різні відсіки корабля, борючись як хто міг з гнітом чорної планети.

Переможною мелодією загриміли сигнали відльоту.

Із незнаним почуттям повного й самозабутнього полегшення люди поринали в м’які обійми посадочних крісел. Але зліт з важкої планети – це небезпечна справа. Прискорення корабля для відриву від планети було на межі людської витривалості, і помилка пілота могла призвести до загибелі всіх.

З оглушливим ревом планетарних двигунів Ерг Ноор повів зореліт по дотичній до обрію. Важелі гідравлічних крісел все глибше вдавлювалися під зростаючою вагою. Руки начальника експедиції, що лежали на кнопках приладів, стали неймовірно важкі. «Тантра», описуючи велетенську положисту дугу, підіймалась усе вище з густої темряви до прозорої чорноти безмежності. Ерг Ноор не відводив очей од червоної смуги горизонтального зрівнювача – вона гойдалася в нестійкій рівновазі, показуючи, що корабель готовий перейти з підйому на спуск по дузі падіння. Планета ще не випустила «Тантру» із свого полону. Ерг Ноор вирішив увімкнути анамезонні мотори, здатні підняти зореліт з будьякої планети. Дзвінка вібрація примусила корабель здригнутися. Червона смуга піднялася на десяток міліметрів від лінії нуля. Ще трохи…

Крізь перископ верхнього обзору корпусу начальник експедиції побачив, як «Тантра» вкрилась тонким шаром блакитнуватого полум’я, що повільно стікало до корми. Атмосферу пробито! В пустоті простору, за законом надпровідності, залишкові електроструми збігали просто по корпусу корабля.

Зорі знову стали гострими, як голки, і «Тантра», звільнившись, відлітала все далі од грізної планети. З кожною секундою сила тяжіння зменшувалась. Легшим і легшим ставало тіло. Заспівав апарат штучної гравітації, і його звичайне земне напруження після нескінченних днів життя під пресом чорної планети здалося неймовірно малим. Люди схопилися з крісел. Інгрід, Лума та Еон виробляли найважчі на фантастичного танцю. Але скоро настала неминуча реакція, і більша частина екіпажу поринула в короткий сон тимчасового відпочинку. Не спали тільки Ерг Ноор, Пел Лін, Пур Хісс і Лума Ласві. Треба було розрахувати тимчасовий курс зорельота і, описавши гігантську дугу, перпендикулярну до площини обертання всієї системи зірки Т, поминути її льодяний і метеоритний пояси. Після цього можна було розігнати корабель до нормальної субсвітлової швидкості й надовго зайнятись визначенням справжнього курсу.

Лікар стежила за станом Нізи після зльоту й повернення до нормальної для землянина сили тяжіння. Незабаром їй вдалося заспокоїти всіх повідомленням, що паузи між ударами пульсу дорівнюють ста десяти секундам. При підвищенні кисневого режиму це не означало смерті. Лума Ласві вирішила скористатися з тиратрона[43] – електронного збудника діяльності серця і нейросекреторних стимуляторів[44].

П’ятдесят п’ять годин стогнали стіни корабля од вібрації анамезонних моторів, поки лічильники не показали швидкості в дев’ятсот сімдесят мільйонів кілометрів на годину – близької до межі безпеки. Віддаль од залізної зірки за земну добу зростала більше – ніж на двадцять мільярдів кілометрів. Важко передати те полегшення, яке відчували всі тринадцять мандрівників після тяжких випробувань. Радість звільнення була неповною: чотирнадцятий член екіпажу – юна Ніза Кріт нерухомо лежала в напівснінапівсмерті у відгородженому відділенні госпітальної каюти…

П’ять жінок корабля – Інгрід, Лума, другий електронний інженер, геолог і вчителька ритмічної гімнастики Йоне Мар, яка виконувала ще обов’язки розподілювача харчування, повітряного оператора й колектора наукових матеріалів, – зібралися наче на стародавній похоронний обряд. Тіло Нізи, звільнене від одягу, поклали на товстий килим. Килим поклали на повітряний матрац, помістили в круглий купол з блідорожевого силіколу. Точний прилад – термобарооксистат[45] – міг роками підтримувати потрібну температуру, тиск і режим повітря всередині товстого ковпака. М’які гумові виступи утримували Нізу в одному положенні, змінювати яке лікар Лума Ласві збиралася один раз на місяць. Найбільше слід було остерігатися омертвілих пролежнів, можливих при абсолютній нерухомості. Тому Лума вирішила встановити нагляд за тілом Нізи і відмовилась на перші рікдва подорожі від тривалого сну. Каталептичний стан Нізи не минав. Єдине, чого зуміла добитися Лума Ласві, – це прискорення пульсу до удару на хвилину. Хоч яким незначним було таке досягнення, воно давало можливість усунути шкідливе для легенів насичення киснем.

Минуло чотири місяці. Зореліт ішов точно визначеним курсом, обходячи район вільних метеоритів. Екіпаж, змучений пригодами й непосильною працею, поринув у семимісячний сон. Цього разу не спало не три, а чотири чоловіки, – до чергових Ерга Ноора і Пур Хісса приєдналися лікар Лума Ласві та біолог Еон Тал.

Начальник експедиції, що вийшов з найважчого становища, в якому будьколи опинялися зорельоти Землі, відчував себе самотнім. Уперше в житті чотири роки шляху до Землі здалися йому нескінченними. Він не збирався обдурювати самого себе, бо тільки на Землі сподівався врятувати свою Нізу.

Ерг Ноор довго відкладав те, що зробив би на другий день відльоту, – перегляд електронних стереофільмів з «Паруса». Йому хотілося разом з Нізою побачити й почути перші звістки планет синьої зірки, літніх ночей Землі. Щоб Ніза разом з ним прийшла до здійснення найсміливіших романтичних мрій минулого й сучасного – відкриття нових зоряних світів – майбутніх далеких островів людства…

Фільми, зняті за вісім парсеків від Сонця вісімдесят років тому, що пролежали у відкритому кораблі на чорній планеті – Тзірки, збереглися чудово… Півкульовий стереоекран поніс глядачів туди, де сяяла високо над ними голуба Вега.

Швидко змінювались короткі сюжети – виростало сліпучоблакитне світло, і йшли недбалі хвилинні кадри з життя корабля. За обчислювальною машиною сидів двадцятивосьмирічний начальник експедиції, провадили спостереження ще молодші астрономи. Ось обов’язкові щоденні спорт і танці, доведені членами експедиції до акробатичної досконалості. Насмішкуватий голос пояснив, що першість на всьому шляху до Веги лишалася за біологом. Справді, ця дівчина з коротким лляним волоссям показувала дуже важкі вправи.

Скупий літопис життя експедиції швидко промайнув. Посилювачі світла в проекційному апараті почали дзижчати; фіолетове світло горіло так сліпуче, що навіть тут, у його блідому відображенні, люди змушені були надіти захисні Окуляри. Зірка – майже втричі більша за Сонце діаметром і масою – колосальна, дуже сплюснута, вона шалено оберталася з екваторіальною швидкістю триста кілометрів на секунду. Куля неймовірно яскравого газу з поверхневою температурою одинадцять тисяч градусів простерла на мільйони кілометрів крила перлисторожевого вогню. Здавалося, що промені Веги відчутно били й давили все, що потрапляло на їхньому шляху, летіли в простір могутніми списами завдовжки мільйони кілометрів. У глибині їх сяйва ховалась найближча до синьої зірки планета. Але туди, в цей океан вогню, не міг поринути жодний корабель Землі або її сусідів по Кільцю. Зорова проекція змінилася доповіддю про зроблені спостереження, і на екрані виникли напівчіткі лінії стереометричних креслень, що показували розташування першої й другої планет Веги. «Парус» не зміг наблизитися навіть до другої планети, віддаленої од зірки на сто мільйонів кілометрів.

Дивовижні протуберанці[46] вилітали з глибини океану прозорого фіолетового полум’я – зоряної атмосфери, прорізували простір усеспалюючими руками. Енергія Веги була настільки великою, що зірка випромінювала світло найсильніших квантів[47] – фіолетової та невидимої частини спектра. Навіть у захищених потрійним фільтром людських очах вона викликала страшне відчуття примарності, майже невидимого, але смертельно небезпечного фантома… Пролітали світлові бурі, перемагаючи тяжіння зірки. Їх далекий відгомін небезпечно штовхав і розгойдував «Парус». Лічильники космічних променів та інших видів жорстких випромінювань перестали працювати. Всередині надійно захищеного корабля почала зростати небезпечна іонізація. Можна було тільки догадуватись про шаленство променистої енергії, що страхітливим потоком ринула в пустоту простору, там, за стінами корабля, про квінтильйони кіловат потужності, які витрачалися марно.

Начальник «Паруса» обережно підвів зореліт до третьої планети – великої, але огорнутої лише тонкою прозорою атмосферою. Мабуть, вогненне дихання синьої зірки зігнало геть покрив легких газів, що довгим, ледве сяючим хвостом тягся за планетою з її тіньового боку. Руйнівні випари фтору, отруйний окис вуглецю, мертва щільність інертних газів – у цій атмосфері ніщо земне не проіснувало б і секунди.

З надр планети випинались гострі шпилі, ребра, стрімкі, зазублені стіни червоних, як свіжі рани, чорних, як прірви, кам’яних мас. На обвіяних шаленими вихорами плоскогір’ях з вулканічних лав виднілися тріщини й провалля, з яких виливалась розжарена магма і які здавалися жилами кривавого вогню.

Високо здіймалися густі хмари попелу, сліпучоголубі на освітленому боці, непроникно чорні на тіньовому. Велетенські – на тисячі кілометрів – блискавки били в усіх напрямках, що свідчило про електричну наснаженість мертвої атмосфери.

Грізна фіолетова примара величезного сонця, чорне небо, наполовину заховане блискотливою короною перлистого сяйва, а внизу, на планеті, – червоні контрастні тіні на дикому хаосі скель, палаючі борозни, звивини й кола, безперервні спалахи зелених блискавок…

Стереотелескопи передали, а електронні фільми записали це з безпристрасною, нелюдською точністю.

Але за приладами стояло живе чуття мандрівників – протест розуму проти безглуздих сил руйнування і нагромадження мертвої матерії, усвідомлення ворожості цього світу шаленого космічного вогню. І, загіпнотизовані видовищем, четверо людей обмінялися схвальними поглядами, коли голос повідомив, що «Парус» іде на четверту планету.

Кілька обертів запису, і під кільовими телескопами корабля вже виростала остання крайня планета Веги, завбільшки майже така, як Земля. «Парус» стрімко знижувався. Очевидно, мандрівники вирішили за всяку ціну дослідити останню планету, останню надію на відкриття світу, хай не прекрасного, але хоча б придатного для життя.

Ерг Ноор піймав себе на тому, що в думці вимовив оце слово «хоча б». Мабуть, такими ж були думки і тих, хто керував «Парусом» і оглядав поверхню планети в потужні телескопи.

«Хоча б»! У цих двох словах крилося прощання з мрією про прекрасні світи Веги, про знаходження перлинпланет на дні просторів всесвіту, заради чого люди Землі пішли на добровільне сорокап’ятирічне ув’язнення в зорельоті і більш ніж на шістдесят років покинули рідну планету.

Але, захоплений видовищем, Ерг Ноор не відразу подумав про це. В глибині напівсферичного екрана він мчав над поверхнею безмежно далекої планети. На справжнє лихо мандрівників, тих – загиблих, і цих – живих, планета виявилася схожою на найближчого сусіда в Сонячній системі – Марс Така сама тонка прозора газова оболонка з червонуватозеленим, завжди безхмарним небом, така сама рівна поверхня пустельних материків з пасмами зруйнованих гір. Тільки на Марсі панував пекельний холод ночі і різка зміна денних температур. Там були мілкі, схожі на велетенські калюжі болота, які майже зовсім випаровувались, колинеколи випадав дрібний дощик або іній, спостерігалося жалюгідне життя омертвілих рослин і дивних, млявих тварин, що заривалися в землю.

Тут шалене полум’я блакитного сонця нагрівало планету так, що вона вся пашіла жаром найбільш палючих пустель Землі. Водяні випари в мізерній кількості здіймались у верхні шари повітряної оболонки, а величезні рівнини затінювалися лише вихорами теплових струменів, що безперервно збурювали атмосферу. Планета оберталася швидко, як і всі інші. Нічне охолодження розсипало гірські породи в море піску. Пісок – оранжевий, фіолетовий, зелений, блакитнуватий або сліпучобілий – засипав планету величезними плямами, що здалека здавалися морями або заростями вигаданих рослин. Пасма зруйнованих гір, вищих, ніж на Марсі, але так само мертвих, були вкриті блискучою чорною або коричневою корою. Синє сонце, з потужним ультрафіолетовим випромінюванням, руйнувало мінерали, випаровувало легкі елементи.

Світлі піщані рівнини, здавалось, випромінювали саме тільки полум’я. Ерг Ноор пригадав, що в старовину, коли вченими була не більшість населення Землі, а лише мізерна група людей, серед письменників і художників поширювалися мрії про людей інших планет, що пристосовувалися до життя в підвищеній температурі. Це було поетично й красиво, підносило віру в могутність людини. Люди у вогневому диханні планет блакитних сонць зустрічають своїх земних братів!.. Велике враження на багатьох, у тому числі й на Ерга Ноора, справила картина в музеї східного центра південного жилого пояса: затуманена на обрії рівнина вогненного піску, сіре палаюче небо, а під ним – безликі людські постаті в теплових скафандрах і незвичайно різкі чорносині тіні від них. Люди застигли в дуже динамічних, повних здивування позах перед рогом якоїсь металевої споруди, розпеченої мало не до білого жару. Поруч – гола жінка з розпущеним червоним волоссям. Світла шкіра сяє в сліпучому світлі ще дужче, ніж піски, лілові й малинові тіні підкреслюють кожну лінію високої і стрункої постаті, що стояла, як прапор перемоги життя над силами космосу.

Смілива, але зовсім нереальна мрія, що суперечить усім законам біологічного розвитку.

Ерг Ноор здригнувся, коли поверхня планети на екрані ринула назустріч. Пілот повів «Парус» на зниження. Зовсім близько попливли піщані конуси, чорні скелі, розсипища якихось блискучих зелених кристалів. Зореліт методично спіраллю облітав планету від одного полюса до другого. Жодних ознак води і хоча б найпримітивнішого рослинного життя. Знову «хоча б»!

З’явилась туга самотності, загубленості корабля в мертвій далечині, під владою полум’яної синьої зірки… Ерг Ноор дуже чітко уявляв собі надію тих, хто знімав фільм, спостерігаючи планету і шукаючи на ній бодай ознаки минулого життя. Які знайомі для кожного, хто літав на пустельні, мертві планети, без води й атмосфери, ці напружені шукання уявлюваних руїн, решток міст і будов у випадкових формах тріщин і позбавлених життя скель, в урвищах мертвих гір, які ніколи не знали життя!

Швидко миготіла на екрані спалена, обвіяна буйними вихорами, позбавлена будьяких слідів тіні земля далекого світу. Ерг Ноор, усвідомивши крах давньої мрії, намагався зрозуміти, як могло народитися неправильне уявлення про спалені світи синьої зірки.

– Наші земні брати будуть розчаровані, коли дізнаються, – тихо сказав біолог, близько присунувшись до начальника. – Багато тисячоліть мільйони людей Землі дивилися на Вегу. Літніми ночами на Півночі всі молоді, що кохали й мріяли, звертали погляди на небо. Влітку Вега, яскрава й синя, стоїть майже в зеніті – хіба можна було не милуватися нею? Ще тисячі років тому люди знали досить багато про зорі. За дивним напрямком думки вони і в гадці не мали, що планети утворювались майже навколо кожної зірки з повільним обертанням і сильним магнітним полем, так само, як майже кожна планета має своїх супутників. Вони не знали про цей закон, але мріяли про братів на інших світах і насамперед на Везі – синьому сонці. Я пам’ятаю переклади чудових віршів про напівбожественних людей з синьої зірки з якоїсь із стародавніх мов.

– Я мріяв про Вегу після повідомлення «Паруса», – обернувся до Еона Тала начальник. – Тепер ясно, що тисячолітній потяг до далеких і чудових світів затулив очі і мені й багатьом мудрим та серйозним людям.

– Як ви тепер розшифруєте повідомлення «Паруса»?

– Просто. «Чотири планети Веги зовсім позбавлені життя. Нічого немає прекраснішого за нашу Землю. Яке щастя повернутися до неї!»

– Ви маєте рацію! – вигукнув біолог. – Чому раніше

це не спало на думку?..

– Може, й спадало, але не нам, астрольотчикам, та, мабуть, і не Раді. Але це робить нам честь – смілива мрія, а не скептичне розчарування перемагає в житті!

На екрані обліт планети закінчився. Далі пішли записи станціїробота, скинутого для аналізу умов на поверхні планети. Потім розлігся надзвичайної сили вибух – це скинули геологічну бомбу[48]. До зорельота долетіла гігантська хмара мінеральних часток. Завили насоси, вбираючи пилюку в фільтри бокових всмоктуючих каналів. Кілька проб мінерального порошку з пісків і гір спаленої планети заповнили силіколові пробірки, а повітря верхніх шарів атмосфери – кварцові балони. «Парус» вирушив назад у тридцятирічну дорогу, подолати яку йому не судилося. Тепер його земний товариш несе людям усе, що з такими зусиллями, терпінням і відвагою пощастило здобути загиблим мандрівникам…

Продовження записів – шість котушок спостережень – мали спеціально вивчати астрономи Землі, щоб передати найбільш істотне по Великому Кільцю.

Переглядати фільми про дальшу долю «Паруса» – важку боротьбу з аварією та зіркою Т, а особливо трагічну останню звукокотушку, – нікому не захотілося. Надто сильними ще були власні переживання. Вирішили відкласти перегляд, поки не прокинуться після сну всі члени екіпажу. Чергові пішли відпочити, лишивши начальника в центральному посту.

Ерг Ноор більше не думав про загиблу мрію. Він намагався оцінити ті гіркі крихти знання, які пощастить принести людству ціною таких зусиль і жертв двом експедиціям – його й «Паруса». Хіба досягнення прикрі тільки від великого розчарування?

Ерг Ноор уперше подумав про прекрасну рідну планету як про невичерпне багатство людських душ, витончених і допитливих, позбавлених важких турбот і небезпек природи або примітивного суспільства. Колишні страждання, шукання, невдачі, помилки й розчарування лишились і тепер, в епоху Кільця, але вони перенесені у вищий план творчості – в знання, мистецтво, будівництво. Тільки завдяки знанням і творчій праці Земля позбавлена жахів голоду, перенаселення, заразних хвороб. Врятована від нестачі палива і корисних хімічних елементів, від передчасної смерті й кволості людей. І ті крихти знання, що принесе з собою «Тантра», теж вклад у могутню лавину думки, що з кожним десятиліттям робить новий крок уперед у побудові суспільства та пізнанні природи!

Ерг Ноор відчинив сейф дорожнього журналу «Тантри» і дістав коробку з металом від спірального зорельота з чорної планети. Важкий шматок яскравої небесної блакиті ліг на долоні. Ерг Ноор знав, що на рідній планеті та її сусідах у Сонячній системі й найближчих зірках такого металу немає. Це ще одне, мабуть, найважливіше повідомлення, крім звістки про загибель Зірди, яке вони принесуть Землі та Кільцю…

Залізна зірка перебуває дуже близько від Землі, відвідання чорної планети спеціально підготовленою експедицією тепер, після досвіду «Паруса» і «Тантри», буде не таким небезпечним, який би набір чорних хрестів та медуз не існував у цьому вічному мороці. Спіральний зореліт вони розрізали невдало. Коли б вони мали час добре обміркувати все, то ще тоді зрозуміли б, що велетенська спіральна труба є частиною рухової системи зорельота.

Знову в пам’яті начальника експедиції випливли події останнього фатального дня. Пур Хісс нечутно з’явився позаду, щоб заступити начальника на чергуванні. Ерг Ноор вийшов у бібліотекулабораторію, але не попрямував у коридор центрального відсіку до спалень, а відчинив важкі двері госпітальної каюти.

Розсіяне світло земного дня поблискувало на силіколових шафах з ліками та інструментами, відбивалось од металу рентгенівської апаратури, приладів штучного кровообігу й дихання. Начальник експедиції відхилив щільну завісу, яка сягала стелі, і ввійшов у напівтемряву. Тьмяне освітлення, схоже на місячне, ставало теплим у рожевому кришталі силіколу. Два тиратронні стимулятори, увімкнені на випадок раптового колапсу, ледь чутно клацали, підтримуючи биття серця паралізованої. В рожевосріблястому світлі Ніза, здавалось, поринула в спокійний, щасливий сон. Сто поколінь здорового, чистого й ситого життя предків відточили до високої художньої досконалості гнучкі й сильні лінії тіла жінки – найпрекраснішого створіння могутнього життя Землі. Люди давно знали, що їм поталанило жити на планеті, дуже багатій на воду. Вода стимулювала розквіт рослинного життя, а воно, в свою чергу, створило величезні запаси вільного кисню. Тоді розлилося буйним потоком тваринне життя, що багато сотень мільйонів років поступово вдосконалювалось, поки не з’явилася мисляча істота – людина. Величезний історичний досвід розвитку життя на планетних системах незліченних світів показав, що чим важчим і довшим був сліпий еволюційний шлях відбору, тим прекраснішими виходили форми вищих, мислячих істот, тим досконаліше була розроблена доцільність їх пристосування до навколишніх умов і вимог життя, та доцільність, яка і становить красу.

Усе існуюче рухається й розвивається по спіральному шляху. Ерг Ноор зримо уявив собі цю величезну спіраль загального поступу життя й людського суспільства. Вперше він збагнув з разючою ясністю, що чим важчі умови життя й роботи організмів як біологічних машин, чим важчий шлях розвитку суспільства, тим тугіше скручена спіраль поступу і ближче один до одного її «витки» – отже, тим повільніше відбувається процес і стандартніші, більш схожі одна на одну виникаючі форми.

Він не має рації, ганяючись за дивними планетами синіх сонць, і неправильно вчив Нізу! Політ до нових світів не заради шукання і відкриття якихось ненаселених, випадково створених самих по собі планет, а крок за кроком осмислений поступ людства по всьому рукаву Галактики, переможним ходом знання і краси життя… такого, як Ніза…

Ерг Ноор, враз охоплений важкою тугою, став на коліна перед силіколовим саркофагом Нізи. Дихання дівчини не було помітне, вії кидали лілові смужки тіней під щільно заплющеними повіками, крізь ледь розтулені губи проблискували білі зуби. На лівому плечі, на руці біля ліктя і внизу на шиї виднілися бліді синюваті плями – місця ударів шкідливого струму.

– Чи ти бачиш, пам’ятаєш щонебудь у своєму сні? – болісно питав Ерг Ноор у пориві великого горя, відчуваючи, як стає м’якшою за віск його воля, як перехоплює йому дихання і стискає горло.

Начальник експедиції здавив переплетені пальці рук так, що вони посиніли; він намагався передати Нізі свої думки, пристрасний поклик до життя й щастя. Але дівчина лишалася нерухомою.

Лікар Лума Ласві тихо увійшла в госпіталь і відчула чиюсь присутність. Обережно відкинувши’завісу, вона побачила начальника, що стояв на колінах, нерухомий, мов пам’ятник тим мільйонам чоловіків, яким доводилось оплакувати своїх коханих. Не вперше заставала вона Ерга Ноора тут, і гострий жаль пройняв її душу. Ерг Ноор похмуро підвівся. Лума швидко підійшла до нього і, хвилюючись, прошепотіла:

– Мені треба поговорити з вами.

Ерг Ноор кивнув і вийшов за нею. Він не сів на запропонований Лумою стілець, а стояв, прихилившись до стояка грибоподібного випромінювача. Лума Ласві випросталася перед ним на весь свій невеликий зріст, щоб здаватися вищою і поважнішою для наступної розмови. Погляд начальника не дав їй підготуватися.

– Ви знаєте, – невпевнено почала вона, – що сучасна неврологія вивчила процес виникнення емоцій у свідомій і підсвідомій областях психіки. Підсвідомість поступається перед дією гальмувальних ліків через древні області мозку, що керують хімічною регуляцією організму, в тому числі й нервової системи і почасти вищої нервової діяльності.

Ерг Ноор звів брови. Лума Ласві відчула, що говорить надто докладно й довго.

– Я хочу сказати, що медицина має можливість впливати на ті мозкові центри, які керують сильними переживаннями. Я могла б…

Розуміння спалахнуло в очах Ерга Ноора і відбилося в короткій посмішці.

– Ви пропонуєте вплинути на мою любов, – швидко спитав він, – і цим звільнити мене від страждання?

Лікар схилила голову.

Ерг вдячно простягнув руку і заперечно похитав головою.

– Я не віддам свого багатства почуттів, хоч як би вони примушували мене страждати. Страждання, якщо є сили його витримувати, веде до розуміння, розуміння – до любозі, так замикається коло. Ви добрі, Лумо, але не треба!

І з звичайною стрімкістю начальник зник за дверима.

Поспішаючи, наче під час аварії, електронні інженери й механіки знову, через тринадцять років, установлювали в центральному посту і в бібліотеці екрани ТВФ земних передач. Зореліт увійшов у зону, в якій можна було приймати розсіяні атмосферою радіохвилі світової мережі Землі.

Голоси, звуки, форми й фарби рідної планети підбадьорювали мандрівників і разом з тим збуджували їхнє нетерпіння – нескінченність космічних шляхів ставала все нестерпнішою. Зореліт викликав штучного супутника 57 на звичайній хвилі далеких космічних рейсів. Щогодини чекали відгуку цієї потужної передаточної станції зв’язку Землі й космосу.

Нарешті поклик зорельота досяг Землі.

Весь екіпаж зорельота не спав, не відходив від приймачів. Повернення до життя після тринадцяти земних і дев’яти залежних років відсутності зв’язку з Вітчизною! Люди з ненаситною жадібністю зустрічали земні повідомлення, обговорювали по світовій мережі нові важливі питання, що ставив, як звичайно, кожен бажаючий.

Так випадково вловлена пропозиція ґрунтознавця Хеба Ура викликала шеститижневу дискусію і дуже складні обчислення.

«Пропозицію Хеба Ура обговорюйте! – гримів голос Землі, – Всі, хто думав і працював у цьому напрямку, всі, хто має подібні думки або негативні висновки, – висловлюйтесь!» Радісно звучала для мандрівників ця звична формула широкого обговорення. Хеб Ур вніс на Раду Зореплавання пропозицію систематично вивчати доступні планети синіх і зелених зірок. На його думку, це особливі світи потужних силових випромінювань, які можуть хімічно стимулювати інертні в земних умовах мінеральні сполуки до боротьби з ентропією – тобто до життя. Особливі форми життя з мінералів, важчих, ніж гази, будуть активними у високих температурах і шаленій радіації зірок вищих спектральних класів. Хеб Ур вважав, що невдача експедиції на Сіріус, яка не виявила там жодних слідів життя, закономірна, бо ця зірка швидкого обертання була подвійною і не мала потужного магнітного поля. Ніхто не суперечив Хебові Уру, що подвійні зірки не могли вважатися утворювачами планетних систем космосу, але суть пропозиції викликала активну протидію з боку екіпажу «Тантри».

Астрономи експедиції на чолі з Ергом Ноором склали повідомлення і надіслали його, як думку перших людей, що бачили Вегу у фільмі, знятому «Парусом».

І люди Землі з захопленням почули голос із зорельота, що наближався до них.

«Тантра» висловлюється проти посилання експедиції згідно з твердженням Хеба Ура. Голубі зірки справді випромінюють таку масу енергії на одиницю поверхні своїх планет, що її досить для життя з важких сполук. Але будьякий живий організм – це фільтр і гребля енергії, яка протидіє другому законові термодинаміки або ентропії шляхом створення структури, шляхом великого ускладнення простих мінеральних і газових молекул. Таке ускладнення може виникнути тільки в процесі історичного розвитку величезної тривалості – отже, при тривалій сталості фізичних умов. Але саме сталості умов немає на планетах високотемпературних зірок, які швидко руйнують складні сполуки в поривах і вихорах надзвичайно потужних випромінювань. Там немає нічого, що могло б довго існувати, та й не може бути, незважаючи на те, що мінерали набирають найбільш стійкої кристалічної будови з кубічною атомною решіткою.

На думку екіпажу «Тантри», Хеб Ур повторює однобічне міркування стародавніх астрономів, які не зрозуміли динаміки розвитку планет. Кожна планета втрачає свої легкі речовини, що летять у простір і розсіюються. Особливо швидка втрата легких елементів відбувається при сильному нагріванні та променевому тиску синіх сонць.

«Тантра» наводила перелік прикладів і закінчувала твердженням, що процес «обважніння» планет біля голубих зірок не припускає утворення життєвих форм.

Супутник 57 передав заперечення вчених зорельота безпосередньо в обсерваторію Ради.

Нарешті настала хвилина, якої з таким нетерпінням чекали Інгрід Дітра і Кей Бер, та, зрештою, і всі без винятку члени експедиції. «Тантра» почала сповільнювати субсвітову швидкість польоту й проминула льодовий пояс Сонячної системи, наближаючись до станції зорельотів на Тритоні. Така швидкість не була більше потрібна – звідси, з супутника Нептуна, «Тантра», що летіла з швидкістю дев’ятсот мільйонів кілометрів на годину, досягла б Землі швидше, ніж за п’ять годин. Але для розгону зорельота потрібно було стільки часу, що корабель, почавши політ з Тритона, проминув би Сонце і віддалився б од нього на величезну відстань.

Щоб не витрачати дорогоцінного анамезону і не перевантажувати кораблі громіздким устаткуванням, всередині системи літали на іонних планетольотах. Швидкість їх не перевищувала восьмисот тисяч кілометрів на годину для внутрішніх планет і двох з половиною мільйонів для найбільш віддалених зовнішніх. Звичайний політ від Нептуна до Землі тривав два з половиною – три місяці.

Тритон – дуже великий супутник, який тільки трохи поступався розміром гігантським третьому й четвертому супутникам Юпітера – Ганімеду та Каллісто й планеті Меркурію. Тому він мав тонку атмосферу, головним чином з азоту й вуглецю.

Ерг Ноор посадив зореліт на полюсі Тритона у визначеному місці, віддалік од широких куполів будівлі станції. На виступі плоскогір’я, біля урвища, пронизаного підземними приміщеннями, виблискував шибками будинок карантинного санаторію. Тут, зовсім ізольовано від інших людей, мандрівникам треба було провести п’ятитижневий карантин. За цей строк досвідчені лікарі ретельно перевірять стан їхніх організмів, де могла б гніздитися якась нова інфекція. Небезпека була надто велика, щоб нехтувати нею. Тому всі, хто сідав на інші, хоч і ненаселені планети, неминуче підлягали цій процедурі, яким би тривалим не було їх перебування на зорельоті. Сам корабель всередині теж обслідували вчені санаторію, раніше ніж станція давала дозвіл на виліт до Землі. Вилітаючи з давно освоєних планет, як Венера, Марс і деякі астероїди, люди проходили карантин на їхніх станціях.

Перебування в санаторії було не таким тяжким, як у зорельоті. Лабораторія для занять, концертні зали, комбіновані ванни з електрики, музики, води та хвильових коливань, щоденні прогулянки в легких скафандрах по горах і околицях санаторію. І, нарешті, зв’язок з рідною планетою, не завжди регулярний, але ж тільки п’ять годин потрібно було, щоб повідомлення звідси досягло Землі!

Силіколовий саркофаг Нізи дуже обережно перевезли в санаторій. Ерг Ноор і біолог Еон Тал залишали «Тантру» останніми. Вони ступали легко навіть з надітими обважнювачами, щоб не робити раптових стрибків внаслідок малої сили тяжіння на цій планеті.

Погасли освітлювачі, що горіли навколо посадочного поля. Тритон виходив на освітлений Сонцем бік Нептуна. Хоч яке тьмяне було сірувате світло, відбите Нептуном, велетенське дзеркало здоровенної планети, що знаходилось усього на відстані трьохсот п’ятдесяти тисяч кілометрів від Тритона, розсіювало темряву, утворюючи на супутнику ясні сутінки, схожі на весняні сутінки високих широт Землі. Тритон облітав навколо Нептуна назустріч обертанню своєї планети із сходу на захід майже за шість земних діб, і його «денні» періоди тривали близько сімдесяти годин. За цей час Нептун встигав чотири рази обернутися навколо осі, і теперь тінь супутника помітно бігла по туманному диску.

Майже одночасно начальник і біолог побачили невеликий корабель, який стояв далеко від краю плато. Це не був зореліт із випнутою задньою половиною й високими гребенями рівноваги. Судячи з дуже гострого носа і вузького корпусу, корабель мав бути планетольотом, але відрізнявся од знайомих контурів цих кораблів товстим кінцем на кормі й довгим веретеноподібним пристроєм нагорі.

– Тут, на карантині, ще корабель? – напівзапитливо сказав Еон. – Хіба Рада порушила звичай?..

– Не посилати нових зоряних експедицій до повернення попередніх? – обізвався Ерг Ноор. – Справді, ми витримали свої строки, але повідомлення, яке ми повинні були надіслати із Зірди, запізнилося на два роки.

– Може, це експедиція на Нептун? – висловив припущення біолог.

Вони пройшли кілометрів зо два до санаторію і піднялися на широку терасу, оздоблену червоним базальтом. У чорному небі яскравіше від інших зірок сяяв крихітний диск Сонця, який було добре видно звідси, з полюса нерухомого супутника. Лютий стосімдесятиградусний мороз дошкуляв крізь обігрівальний скафандр, як звичайний холод земної полярної зими. Лапатий сніг із замерзлого аміаку або вуглекислоти повільно падав згори в нерухомій атмосфері, надаючи всій навколишній місцевості тихого спокою земного снігопаду.

Ерг Ноор і Еон Тал, наче загіпнотизовані, дивились на падіння сніжинок, наче далекі предки, які жили в помірних широтах і для яких поява снігу означала кінець праці землероба. І цей незвичайний сніг теж провіщав закінчення їхньої праці й мандрівки.

Біолог, відповідаючи на свої підсвідомі почуття, простиг руки начальникові.

– Скінчилися наші пригоди, і ми живі й здорові завдяки вам!

Ерг Ноор зробив різкий, заперечний жест.

– Хіба всі живі й здорові? А я живий завдяки кому?

Еон Тал не збентежився.

– Я певен – Нізу буде врятовано! Тутешні лікарі хочуть негайно почати лікування. Одержано інструкцію від самого Гріма Шара – керівника лабораторії загальних паралічів.

– Відомо, що це?

– Поки що ні. Але ясно, що Ніза вражена видом струму, який змінює хімізм нервових вузлів автономних систем. Зрозуміти, як знешкодити його надзвичайно тривалий вплив, – це означає вилікувати дівчину. Розкрили ж ми механізм стійких психічних паралічів, що стільки століть вважалися невиліковними. Тут щось подібне, але викликане зовнішнім збудником. Коли проведуть досліди над моїми полоненими – все одно, живі вони чи мертві – тоді й моя рука знову діятиме!

Почуття сорому змусило начальника експедиції насупитися. У своєму горі він забув, як багато зробив для нього біолог. Непристойно для дорослої людини! Він узяв руку біолога, і обидва вчених висловили взаємну симпатію в старовинному чоловічому жесті.

– Ви гадаєте, що вбивчі органи в чорних медуз і в цієї хрестоподібної гидоти одного виду? – спитав Ерг Ноор,

– Не сумніваюсь. Запорукою цьому моя рука… – біолог не помітив випадкового каламбуру. – В накопиченні і видозміні електричної енергії виявилось загальне життєве пристосування чорних істот – мешканців багатої на електрику планети. Вони – явні хижаки, а тих, хто є їхніми жертвами, ми поки що не знаємо.

– Але пам’ятаєте, що сталося з нами всіма, коли Ніза…

– Це інше. Я довго думав про це. З появою страшного хреста пролунав інфразвук величезної сили, що затьмарив нашу свідомість. У цьому чорному світі звуки теж чорні, нечутні. Пригнічуючи свідомість інфразвуком, ця істота потім діє видом гіпнозу, сильнішим, ніж у наших, тепер вимерлих, гігантських змій, наприклад, анаконд. Ось що мало не загубило нас…

Начальник експедиції поглянув на далеке Сонце, що світилося зараз і на Землі. Сонце – вічну надію людини ще з доісторичного її животіння серед нещадної природи. Сонце – втілення світлої сили розуму, що розганяє морок і страхіття ночі. І радісна іскра надії стала його супутником на останні години мандрівки…

Завідуючий станцією Тритон прийшов у санаторій по Ерга Ноора. Земля викликала начальника експедиції, а поява завідуючого в заборонених приміщеннях карантину означала кінець ізоляції, можливість закінчити тринадцятирічну подорож «Тантри». Начальник експедиції швидко повернувся, ще більше зосереджений, ніж завжди.

– Вилітаємо сьогодні ж. Мене попросили взяти шість чоловік з планетольота «Амат», який лишають тут для освоєння нових рудних родовищ на Плутоні. Ми візьмемо експедицію і зібрані нею на Плутоні матеріали.

Ця шестірка переобладнала звичайний планетоліт і здійснила безмірно відважний подвиг. Вони пірнули на дно пекла, під густу неоновометанову атмосферу Плутона. Летіли в бурях аміачного снігу, щосекунди побоюючись розбитися в пітьмі об величезні голки міцного, як сталь, льоду. Вони зуміли знайти область, де виступали відслонення гір. Загадка Плутона, нарешті, розв’язана – ця планета не належить до нашої Сонячної системи. Вона захоплена нею під час шляху Сонця через Галактику. Ось чому щільність Плутона значно більша за всі інші далекі планети. Дослідники відкрили дивні мінерали із зовсім чужого світу. Але ще важливіше, що на одному хребті виявлено сліди зруйнованих будівель, які свідчать про якусь неймовірно стародавню цивілізацію. Добуті дослідниками дані, звичайно, треба перевірити. Розумна обробка будівельних матеріалів ще вимагає доказів… Але незаперечним є надзвичайний подвиг. Я пипіакУся тим, що наш зореліт приставить героїв на Землю, і мені не терпиться почути їхні розповіді. Карантин у них скінчився три дні тому…

– Але ж тут є серйозна суперечність! – вигукнув Пур Хісс.

– Суперечність – мати істини! – спокійно відповів астрономові Ерг Ноор старим прислів’ям. – Час готувати «Тантру»!

Випробуваний зореліт легко відірвався од Тритона і помчав по велетенській дузі, перпендикулярній до площини екліптики. Летіти до Землі прямо не можна було: будьякий корабель загинув би в широкому поясі метеоритів і астероїдів – уламків розбитої планети Фаетона, яка колись існувала між Марсом та Юпітером та була розірвана тяжінням гіганта Сонячної системи. Ерг Ноор набирав прискорення. Він не збирався везти героїв на Землю визначені сімдесят два дні, а вирішив, користуючись колосальною силою зорельота, при мінімальній витраті анамезону, дійти за п’ятдесят годин.

Передача з Землі проривалася в простір до зорельота – планета вітала перемогу над мороком залізної зірки і мороком льодяного Плутона.

Космос гримів урочистими мелодіями. Станції на Марсі, Венері та астероїдах викликали корабель, вливаючії свої акорди в загальний хор шани героям.

– «Тантра», «Тантра», – нарешті залунав голос з поста Ради, – даємо посадку на Ель Хомру!

Центральний космопорт знаходився на місці колишньої пустелі в Північній Африці, і зореліт ринувся туди крізь насичену сонячним світлом атмосферу Землі.