У підводних печерах

* * *

— І це називається документальною повістю? — обурився Нечипір Арсенович Тукало, повертаючись то до Славка, то до Валерія. — Та ви ж усюди перебрали міру, а деякі події зовсім перекрутили. Але основна нісенітниця в тому, що ви намагаєтесь довести, ніби восьминоги загрожують людству.

— Мене неправильно зрозуміли, — почав виправдовуватись Валерій. — Я нічого не хочу довести, я тільки роблю припущення. Це ж художній прийом, гіпербола. Якби допустити, що наші октопуси розмножувалися б так інтенсивно, як я показую в повісті…

— Якби та якби! Тоді б і побачили, — скавав Нечипір Арсенович. — А поки що ми не замуровуватимемо їх, а вивчатимемо, зберігатимемо кожен екземпляр, як дивовижу, як феномен. Та й узагалі…

— А взагалі він правильно ставить проблему, — заступився за друга Славко. — Звичайно, в повісті багато вигадки, надто в кінці. Тут він дав, так би мовити, повну свободу авторській уяві.

— «Авторській!» — усміхнувся Нечипір Арсенович. — Скажіть краще — невтримній. А як він мене змалював! От і вийшла не документальна повість, а якась фантастика.

— Правильно! — вигукнув Славко і повернувся до Валерія. — Ось тобі моя порада: назви свою повість фантастичною.