Українські казки

Перстень від змії

В одному селі жила бідна жінка, і мала вона сина Івана. Посилає вона сина купити хліба. Іде Іван і дивиться: хлопці тягнуть у ліс пса. Іван каже:

— Хлопці, куди ви його тягнете? Продайте мені цього пса.

Віддає він їм гроші і вертається додому без хліба, але з псом. Мати і починає сварити його:

— Що ти, Іване, думаєш! Я тебе послала за хлібом, а ти мені псів водиш.

Посилає його мати за хлібом другий раз. А він дивиться: несуть хлопці кота.

— Куди ви його, хлопці, несете? — питає.

— Несемо його в ліс, бо він не годен мишей ловити.

— Продайте його мені.

І купив у них того кота. Приносить його додому, а мати сварить:

— Що ж ти приводиш мені то псів, то котів? У нас і так нема чого їсти, а тут ще й їх годуй.

— Нічого, мамо, хай у нас будуть песик і котик.

Посилає мати Івана третій раз за хлібом. А він дивиться, хлопці б'ють гадюку. Він їм кричить:

— Не вбивайте, я куплю її у вас!

І забрав собі ту гадюку. Годував її рік. І гадюка так виросла, що вже могла його везти. І ось каже йому гадюка:

— Сідай на мене, поїдемо до моєї матері. Вона тобі дасть, що захочеш. Буде тобі давати гроші, золото, але ти нічого не бери, лиш кажи, хай дасть золотий перстень.

Приїхали вони до старої змії, а вона й питає:

— Що тобі, Іване, дати за те, що врятував мою дочку?

Пропонує стара змія хлопцеві золото, гроші, а він нічого не хоче, лиш золотий перстень. Стара змія віддала йому перстень і пояснила, як ним користуватися:

— Із правої руки перекинь на ліву, і що задумаєш, то зразу буде. І нікому про цей перстень не кажи.

Узяв Іван той перстень і думає: «Моя мама так бідно живе. Треба зробити, щоб у нас був добрий палац». Перекинув він перстень із правої руки на ліву, і відразу де не взявся палац і велике хазяйство. Що хочеш там було: коні, свині, кури, гуси. Уже Іван із мамою добре живуть.

Якось пішла чутка, що цар має віддавати дочку. Та й вирішив Іван до неї посвататися. А цар дав йому завдання:

— Якщо зробиш точно такі чобітки, як у моєї дочки, то піде за тебе, а як не зробиш, відрубаю тобі голову.

Приходить Іван додому, перекинув перстень із правої руки на ліву — є чобітки, як у царівни. Віднесла їх мама царівні. Подивився цар — чобітки, як викапані!

— Ну що ж, — каже, — раз таке діло, то віддам за нього дочку. Але хай виконає ще одну роботу: хай зробить точно таке плаття, як у моєї дочки. Щоб було шите й не шите, краяне й не краяне. То буде весільне плаття.

Іван узяв перстень, перекинув із правої руки на ліву, і з'явилося точно таке плаття, як у царівни. Цар побачив і каже:

— Віддам за нього дочку, але хай ще зробить дзеркальний шлях від мого палацу до церкви. А повз дорогу з обох боків щоб росли дерева. І щоб коли молоді йшли до шлюбу, дерева ті цвіли, а коли молоді поберуться і вертатимуться з церкви, щоб дерева вже вродили.

Іван перекинув перстень із руки на руку, і все те збулося.

Подумав цар і каже до дочки:

— Це щось не те. Як будеш із ним жити, то вивідай, що до чого. Не своїм розумом він усе це робить.

Одружилися молодята, відгуляли пишне весілля та й почали жити і хазяйнувати. Питає одного разу жінка:

— Що ти маєш, Іване, такого, що в тебе все так добре виходить?

Іван довго не хотів признаватися, але жінка не відступалася, і він розповів про перстень. Узяла вона той перстень, коли чоловік спав, перекинула із правої руки на ліву і зачарувала Івана у стовп. А сама поїхала додому.

А пес каже котові:

— Ходімо відвідаємо Івана, побачимо, як він там живе.

Приходять, а Іван у стовпі. Зажурилися пес і кіт, не знають, де шукати господаря. Ходили вони, ходили, і кіт почув, що у стовпі ніби хтось говорить. Видряпався кіт на стовп, заліз до Івана, а Іван каже:

— Вирятував я вас із біди, вирятуйте й ви мене!

Та й розказав, як усе було.

Вирушили кіт із псом до царівни за перснем. Ішли вони полями, лісами, горами й дійшли до моря. Кіт сів на пса, і пес поплив. Перепливли вони море і добралися до того палацу, де жила царівна. Кіт заходить туди, а царівна саме вмивається. Кіт ухопив перстень, вибіг до пса і побігли вони до моря. Прибігли, кіт сів на пса і попливли. А перстень у кота в роті. Пливли вони, пливли, кіт і каже псові:

— Пливи швидше.

А перстень упав із рота і пішов на дно.

Вийшли вони на берег і думають: «Що робити?» Та й надумали. Почали ловити й бити жаб. А одна жаба, найстарша поміж ними, каже:

— Не бийте, я вам що хочете зроблю.

— Нам нічого не треба, — кажуть кіт і пес, — лише дістань нам із морського дна перстень.

— Зараз буде, — каже жаба.

Та й дає завдання всім жабам, щоб шукали на дні морському перстень. Жаби знайшли його і віддали котові. Кіт і пес узяли перстень і побігли до Івана. А Іван узяв перстень, перекинув із руки на руку — і стовп розвалився. Вийшов Іван зі стовпа, перекинув перстень із правої руки на ліву і зачарував царівну в такий самий стовп, як вона його зачарувала. А сам оженився на такій бідній дівчині, як він сам колись був.