Українські казки

Грубий Іванко

Був собі чоловік. І мав він три сини. Самого меншого сина звали Грубий Іванко. Іде якось старий на ярмарок, а Іванко каже:

— Візьми, тату, й мене.

— Чого ж ти туди поїдеш? У тебе ж грошей нема, — каже батько.

— Будуть, — відповідає Іванко.

Їдуть вони шляхом, переїжджають мурований міст. А назустріч їм везе візник сивим конем бочку з водою. І такий той кінь худий! Скочив Іванко з воза і до того візника:

— Продай коня. Що ти хочеш за нього?

— Три рублі, — каже візник.

— Тату, дайте три рублі, — просить Іванко.

А батько йому каже:

— Я не маю грошей.

Тут їде якийсь чоловік. Іванко тоді до нього:

— Позичте три рублі.

Батько і думає собі: «Що то буде? Він уже в чужих людей грошей просить». А той чоловік виймає з кишені три рублі і дає Іванкові. Заплатив Іванко візникові й забрав коня.

Веде Іванко коня додому. І каже йому кінь:

— Іванку, правим вухом влізь, а лівим вилізь.

Вліз Іванко правим коневим вухом, а лівим виліз. І таку силу в собі почув, якої ще ніколи не мав.

Приходить він із конем додому, завів його у стайню, нагодував і вичистив. А батько приїжджає з ярмарку і бідкається:

— Що ти, Іванку, наробив! Ти позичив у чужого чоловіка гроші, а як їх віддавати?

— Ви не журіться, — каже Іванко. — Я сам маю розрахуватися.

А йому тоді ще не було й семи років.

Устають вони рано, а Іванко каже татові:

— Їдьмо до царя — дочку сватати.

— Що ти надумав! — каже батько. — Хочеш, щоб цар усю нашу сім'ю знищив?

— Ви не журіться. Я маю за це сам відбуватися.

А брати кажуть:

— Як отакий Іванко їде, то чого ж нам не їхати?

І поїхали всі три.

Їдуть вони, їдуть і приїхали до якоїсь хати. Коло хати — стайня. Заводять вони туди коней. Бачать: є овес, сіно — дають коням їсти. Заходять у хату. А в хаті на столах є що їсти, є що й пити. От вони й повечеряли.

— Будемо тут жити, — каже Іванко, — але тут повинен хтось бути.

А недалеко від тої хати стояв залізний міст. Іванко і каже старшому братові:

— Василю, ти йдеш цю ніч вартувати на міст. Але дивися, щоб не заснув, бо тоді ми пропали.

Пішов Василь вартувати, а Іванко трохи полежав, а перед дванадцятою годиною взяв під пахву півня і пішов на міст. Приходить, а брат спить. Ходить Іванко по мості. Коли це закукурікав півень. Подивився Іванко — летить змій на три голови і на три верстви вогнем палить. Долітає змій до моста — кінь під ним спотикається.

— Стій, коню, не спотикайся, на мене і на себе смерті не сподівайся. Понад нас більшої сили нема, — каже змій коневі. — Кажуть, що є на світі Грубий Іванко, але він до семи літ не дійшов, до нас битися не прийшов.

Тут виходить Іванко. Змій і говорить:

— Здоров, Грубий Іванку. За чим прийшов: битися чи миритися?

— Добрий молодець ніколи не йде за тим, щоб миритися, а щоб тільки битися.

Змій каже:

— То підемо битися на Залізний тік.

В'яже змій коня, і йдуть вони на Залізний тік битися. Як замахне змій Іванком — Іванко лиш похилився. Як замахне Іванко змієм — змій на коліна! Як замахне змій Іванком ще раз — Іванко на коліна! А Іванко як кинув змія — змій на плечі впав! Іванко відрубав йому дві голови, а одна ще лишилася. Змій хотів піднятися, та Іванко відрубав йому й третю голову. А тоді повідрізав з усіх трьох голів язики і забрав їх. А одну змієву голову прикотив до брата, який ще спав. А змієвого коня узяв за повід, завів у стайню, а сам пішов спати.

Василь на мості спохватився рано — біля нього голова змія. Він ту голову під пахву і йде до братів.

— Чи ви бачите? Дивіться, що я вбив!

А Іванко підняв голову з подушки й каже:

— То добре, як убив. Лягай спати.

На другий вечір посилає Іванко на міст середущого брата.

— Тільки не спи, — каже, — бо ми пропадемо, як ти заснеш.

Пішов середущий брат вартувати на міст Ходить, ходить, але близько дванадцятої години зморив його сон. Ліг він і заснув. А Іванко півня під пахву, шаблю через плече і йде до мосту. А тут півень закукурікав. Летить змій на шість голів і на шість верств вогнем палить. Аж поруччя мосту почервоніли від того вогню. І тут кінь під змієм спіткнувся. А змій каже:

— Стій, коню, не спотикайся. На мене й на себе смерті не сподівайся. Понад нас більшої сили нема. Кажуть, що є на світі Грубий Іванко, але він ще до семи літ не дійшов і до нас битися не прийшов.

Іванко виходить із-під моста, а змій каже:

— Добрий день, Грубий Іванку!

— Добрий день, нечиста сило, невидюща твар!

— За чим ти, Груби Іванку, прийшов: битися чи миритися?

— Добрий молодець не йде за тим, щоб миритися, а щоб тільки битися.

— То пішли на Залізний тік боротися, — говорить змій.

В'яже змій коня, і йдуть вони боротися.

Як замахне змій Іванком — лиш трошки Іванка похилив. А Іванко як замахне змієм — нахилився змій, але не впав. Змій як замахне Іванком — по кісточки Іванко в землю заліз. А Іванко як замахне змієм — вище колін загнав змія в землю! І стяв йому три голови. Змій як замахне Іванком — по коліна Іванко в землю заліз. А Іванко замахнув змієм останній раз — загнав його в землю до пояса і стяв решту голів.

Вирізав він з усіх змієвих голів язики і забрав їх. Одну голову змія підкотив до сплячого брата, а решту затягнув під міст. Відв'язав Іванко змієвого коня, взяв півня під пахву і пішов собі. А брат і далі спить коло моста. Прив'язав Іванко коня у стайні та й ліг спати.

Розвидніло, прокинувся брат коло моста, а біля нього — змієва голова. Він ту голову взяв під пахву і приніс до братів:

— А дивіться, що я приніс!

— Добре, що не спав, — говорить Іванко.

Перебули вони той день до вечора, і каже Іванко:

— Хлопці, а тепер мені пора вартувати.

Чіпляє він нагайку на кілок у стіні й говорить братам:

— Як буде сильно гудіти і вітер віяти, то щоб ви надвір не виходили, а як із моєї нагайки буде кров текти, то щоб випустили мого коня. Дивіться, щоб не заспали і коня відв'язали.

Повечеряли вони. Іванко — півня під руку шаблю через плече і йде до моста вартувати. Ходить він, ходить. Півень лиш закукурікав, летить змій на дванадцять голів і на дванадцять верств вогнем палить. Як долітав, то кінь лиш трохи зігнув ногу. Змій говорить:

— Стій, коню, не спотикайся, на мене й на себе смерті не сподівайся. Понад нас більшої сили на світі нема. Кажуть, що є Грубий Іванко, але він до семи літ не дійшов, до нас битися не прийшов.

Іванко виходить, а змій йому:

— Здрастуй, Грубий Іванку!

— Здрастуй, нечиста сило, невидюща твар.

— За чим, Грубий Іванку, прийшов: битися чи миритися?

— Добрий молодець не йде ніколи за тим, щоб миритися, а щоб тільки битися, — каже Іванко.

В'яже змій коня, і йдуть вони на Залізний тік боротися. Як замахне змій Іванком — по кісточки загнав його в землю. А Іванко як махне змієм — теж по кісточки! Змій Іванком як замахне — вище кісточок! Іванко як замахне змієм — загнав його по коліна в землю і стяв три голови. А змій раз! — і прилизав хвостом ті голови. Та як махнув Іванком — вище колін загнав! Бачить Іванко — біда! Та знову змія по коліна загнав і стяв йому три голови. А змій махнув хвостом — і знову прилизав їх.

Стомився Іванко. Коли бачить — летить його кінь! Іванко тоді як махнув змієм — і по пояс його в землю! Що зітне три голови, то кінь їх копитами відіб'є. І змій не має як їх прилизати. Так стяв усі дванадцять голів, а кінь відбив їх копитами. Сів Іванко, відпочив, а тоді повідрізав язики з усіх дванадцяти голів, забрав ті язики і змієвого коня та й пішов до братів.

Прийшов Іванко, прив'язав коня, заходить у хату, а браття сплять. Він і каже:

— Добре ви спите — так спите, що я трохи не загинув. Я ж вам говорив коня пустити, а ви не пустили.

Тоді показує їм Іванко, де натекло крові з його нагайки, показує, де кінь сам відірвався.

— Що ж ви доброго зробили? — питає Іванко братів.

— Ми теж билися, — кажуть брати, — ми принесли по одній змієвій голові.

— А що ж у тих головах? — питає Іванко. — Ви ж принесли голови без язиків.

Подивилися брати — нема язиків. Тоді Іванко викладає на стіл двадцять один язик.

— Бачите, ви спали, поки я воював. Ходімо зі мною до моста.

Повів він братів тоді до моста і показав убитих зміїв.

Приходять вони назад. Іванко відв'язує коней. Дає старшому братові коня від змія на шість голів, а середущому дає того, що від змія на три голови:

— А коня, на котрому їхав дванадцятиголовий змій, дайте тому чоловікові, в котрого я позичив три рублі. Але дайте, бо я приїду і все перевірю. Повертайтеся додому, а я сяду на свого коня і поїду до царя його дочку сватати.

Їде Іванко, і каже йому кінь:

— Іванку, у праве вухо влізь, а в ліве вилізь.

Як вліз Іванко коневі у праве вухо, а лівим виліз, то такий сильний став і гарний, що й у світі такого більше нема.

Їде він далі і зустрічає по дорозі чоловіка. Привіталися вони, чоловік і питає:

— Куди, хлопче, їдеш?

— До царя дочку сватати.

— Бери й мене з собою.

— А хто ж ти?

— Я — Мороз. А ти хто?

— Я — Грубий Іванко. То їдьмо разом, їдуть вони удвох: то один їде, а другий іде, то другий сідає на коня. І здибують вони ще одного чоловіка.

— Куди, люди, йдете?

— До царя дочку сватати.

— А хто ви будете?

— Я — Грубий Іванко. А це — Мороз. А ти хто?

— Я — Вітер. Беріть і мене з собою.

— То ходімо.

Ідуть вони далі й зустрічають ще одного чоловіка.

— Куди, люди, йдете?

— До царя дочку сватати.

— А хто ви будете?

— Я — Грубий Іванко. А це — Мороз і Вітер. А ти хто?

— Я — Стрілець. Беріть і мене з собою.

— То ходімо.

Ідуть вони, йдуть і знову зустрічають чоловіка.

— Куди, люди, йдете?

— До царя дочку сватати.

— А хто ви будете?

— Я — Грубий Іванко. А це — Мороз, Вітер і Стрілець. А ти хто?

— Я — Голод. Беріть і мене з собою.

— То ходімо.

Ідуть вони далі, й побачили лан капусти. А довкола капусти ходить чоловік зі спутаними ногами.

— Добрий день!

— Добрий день! Куди, люди, йдете?

— До царя дочку сватати.

— А хто ж ваш молодий?

— Я, Грубий Іванко. А це мої товариші: Мороз, Вітер, Стрілець і Голод. А чого ти спутаний?

— Бо як ідуть зайці в капусту, то я спутаний якраз добре їх доганяю.

— А як тебе звати?

— Сторож. Беріть мене із собою.

— То й ходімо.

Прийшли вони всі до царя. Вийшла царська прислуга, побачила їх коло брами та й запитує:

— Що ви, люди, хочете?

— Ми прийшли царську дочку сватати.

— Котрий же ваш молодий? — питають їх.

— От він, Грубий Іванко.

А Іванко — красень, а не хлопець!

Прислуга доповіла цареві. Цар вийшов, подивився та й каже:

— А це що за страховища? Коня в них заберіть, а їх усіх у Залізну кузню! Та напаліть кузню, щоб вони всі погоріли.

Заперли їх у кузню і так напалили, що залізні сіни почервоніли. Іванко, Сторож і Голод аж мліють від того жару. А Мороз і Вітер говорять:

— Хлопці, ви ще до дня будете замерзати.

Та як потисне Мороз, а Вітер як повіє, і стіни кузні з червоних стали синіми. Ще раз потиснув Мороз і ще раз повіяв Вітер — стіни білі зробились, аж інеєм вкрилися. Замерзають вони всі, б'ють у стіни ногами і кричать: «Ґвалт!» Приходить прислуга до царя зі скаргою:

— Вони у стіни б'ють, «ґвалт!» кричать, що замерзають.

Цар каже:

— Що це за люди такі? Випускайте їх. Зарубайте дванадцять корів, спечіть дванадцять печей хліба і привезіть дванадцять бочок води. Занесіть усе це в кузню, а тоді заведіть їх усіх туди і закрийте знов. Як за ніч усе це не з'їдять, на ранок — голови з пліч.

Занесли все у кузню і заперли їх там. «От тепер нам смерть. Як ми стільки з'їмо?» — думають вони. А Голод каже:

— Хлопці, ви наїдайтеся з вечора, бо до ранку дуже захочете їсти.

Сіли вони, попоїли добре і полягали спати. А Голод як узявся, то з'їв усе наварене й напечене, випив усю воду і навіть кістки пообгризав, тільки тріски з них лишилися.

Цар встає рано і каже прислузі:

— Ану, ідіть подивіться на них.

Пішла прислуга. А вони так б'ють у залізні стіни, що аж кузня трясеться, і кричать: «їсти!» Приходить прислуга до царя, розповідає про все, а він і каже:

— Та не може такого бути.

Пішов туди сам цар. Подивився — лиш тріски від кісток валяються. І каже цар:

— Є в мене баба, дуже бистра. Як хтось із вас принесе з нею разом води, то віддам свою дочку. А як відстане — голова з пліч.

А Іванко запитує:

— Хто із нас піде по воду?

— Я піду, — каже Капустяний Сторож.

А до криниці було дуже далеко. Бере Сторож відра і бере баба, і йдуть вони по воду. Набрали води і повертаються. А Іванко, Мороз, Голод і Стрілець посідали та й чекають. Несли, несли воду, а баба каже:

— Що нам, синку, цар! Сідаймо спочинемо.

Сіли вони спочивати. Сторож ліг та й заснув. Лиш руку одну задер. А баба відра вхопила і пішла. Іванко каже:

— Нема Сторожа, пропали ми.

— Зараз він прокинеться, — говорить Стрілець.

Та як прицілився, та як пустив стрілу, то так Сторожеві в пальця на руці й поцілив. Той прокинувся, порвав пута на ногах та як побіг, то догнав бабу та ще й лишив її на півкілометра позаду.

Тоді цар сказав:

— Видно, що цей Іванко буде наш зять.

Царівна вийшла, привіталася і повела Іванка до хати. Зайшли й свати. Цар запросив усіх на весілля. І я там був, і їв, і пив, по бороді текло, а в роті сухо було.