Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина — статечного й робітного хлопця, та й сам не сидів склавши руки. Але бідність не могли вони подужати і тому жили у скруті.
— Агов, батьку, досить із мене!.. Піду я у світ, і будете видіти, що знайду ліпшу долю.
І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж за поле. А там починався великий лісище. Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув:
— Та чи побачу ще тебе? Гай-гай!
Як вимовив це слово, з'явився коло нього якийсь чоловік. Чорний-чорнезний і страшно паскудний! Каже:
— Я тут!
— А ми не кликали тебе, — відповідає батько.
— Я не глухий, чув, як ти крикнув: «Гайгай!»
— То я зі своїм сином прощався: «Гай-гай, — кажу, — чи побачу я ще тебе, сину, за свого життя?»
— Ну, — каже чорний чоловік, — щоб ти знав: я головний серед усіх нечистих, і звуть мене Гайгай. Коли ти вимовив це слово, я подумав, що ти мене кличеш.
І Гайгай уже намірився було йти геть. А потім щось собі надумав, повернувся і спитав чолов'ягу:
— А куди ти виряджаєш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?
— Іде у світ на заробітки, бо вдома така скрута, що не можемо дати собі ради.
— А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкої роботи він мати не буде, але біду відігнати годен: можете забагатіти.
Батько налякався: до проводиря нечистої сили відпустити єдиного сина? Але тут сам хлопець слівце докинув:
— Я, батьку беруся!
Гайгай поплескав його по плечу:
— Такого легеня мені й треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав біди, візьми оці гроші.
І дав батькові мішок золота.
Чорний-чорнезний чоловік із хлопцем миттю щез. А батько, геть зажурений, вернувся додому. Проте чого сумувати: жити вже є з чого, з голоду не вмре!
А що сталося з сином? Гайгай поніс його в далекий незнайомий край. Завів хлопця до свого палацу, до пишної кімнати, й наказує:
— Тут і будеш жити. Я ж говорив, що в мене не тяжка робота. Будеш собі в кімнаті сидіти, їсти й пити, чого душа забажає. Але виходити не смій; ні митися, ні стригтися, ні голитися тобі не дозволяю. Якщо витримаєш рік, по твоїй заслузі тобі заплачу. Чи згоден?
— Згоден.
Гайгай замкнув двері, й хлопець лишився в кімнаті один.
Так перебув він рік. За той час обріс і став дуже брудним. З'явився Гайгай.
— Вірно ти служив. Можемо з тобою вже розрахуватися. Але я просив би зостатися ще на один рік.
— Та добре вже, зостануся, — погодився хлопець.
Витерпів він і другий рік. Тоді Гайгай умовив його, щоб побув і третій.
Так хлопець три роки жив у нечистоті. Зробився з нього здоровенний хлопчище, тільки страшно подертий і такий нечистий, що аж почорнів.
— Такого відданого слуги, — каже дідько, — у мене ще не було. Тому не хочу тобі віддячити звичайною платою. Маю дяку тебе оженити. Даєш свою згоду?
— Як на мене, то добре було би. Лиш хто піде за мене — такого немитого і оброслого?
— То не твоя жура. Ти візьмеш царівну і станеш багачем. Але, коли будеш уже сам собі паном, даси мені три задачі, які б я не міг виконати. Інакше пропадете — і ти, і твоя жінка!
— Хай буде!
Нечистий на радощах аж підскочив:
— Ну, тоді готуйся. Ідемо сватати.
— Так оце — неодягнений, нечистий?
— Так, слухайся мене…
Сіли вони у бричку і рушили в путь. Спинилися аж перед високими царськими палатами. Гайгай, вбраний у срібло-злото, пішов до царя. Привітався й каже:
— У мене є син. Я прийшов за нього сватати царівну!
А в царя на відданні були аж три доньки.
— Я дуже радий, — сказав цар сватачеві. — Але таке вже це діло, хай кожна з дівчат відповість: любить чи не любить того легеня.
Цар закликав дочок і розповів, що прийшов сватач.
— А де молодий? — питають дівчата.
— Там, у бричці. Йдіть і подивіться…
Наперед вибігла старша. Заглянула у бричку а там сидить хлопчище — страшний, волохатий, одягнений у дрантя.
Вернулася до палацу й каже:
— Я його не хочу.
Побігла середуща, але і їй не сподобався хлопець.
— Ну, бачиш, — каже цар, — твого сина не хочуть дівчата.
— А може, ще полюбиться третій?
— Хай іде, погляне, бо я своїх дочок силою не буду віддавати.
Побігла й наймолодша. Хлопець сидить у бричці вже якийсь засмучений. Оглянула царівна його з одного боку, з другого… «Хлопець ніби непоганий, тільки б обчистити!» — подумала про себе. Повернулася до батька і сказала:
— Непоганий молодий, мені подобається.
— От бачиш, — засміявся до царя Гай-гай, — будемо сватами.
Сіли за стіл домовлятися, коли весілля. Гайгай довго не засиджувався, швидко відкланявся і вернувся з хлопцем до свого палацу. А вдома говорить:
— Наймолодша із царевих дочок засватана за тебе. Подобається?
— Так!
— Тепер три дні будеш тільки купатися.
Коли хлопець вийшов із триденної купелі, став такий красивий леґінь, що любо було глянути на нього.
А як убрався у парадний одяг, всі почали казати, що такого хлопця пошукати треба!
— Тепер можемо їхати до царя на весілля.
Повезли з собою і музик, покликали високих гостей — з'явилися до царя з великою пишнотою.
А старшим царевим донькам не терпиться глянути у бричку. «Ану, який? — думають собі про нареченого. — Хоч посміються усі з нього!» Відхилилися дверцята, й вийшов такий леґінь, що старша із жалю аж зомліла. А середуща миттю схопилася за голову: од такого красеня відмовилася! Під вечір скочила у воду і втопилася. А за середущою і старша…
— Ну, — шепоче хлопцеві нечистий, — дві душі вже мої, і то твоя заслуга! А скоро і третя — твоя наречена — дістанеться мені.
Але хлопець тільки засміявся. Думає собі: «Пропав би ти, дідьку, я ж тобі найду такі завдання, що голову об них поламаєш!».
Смуток запанував у царських палатах: дві доньки загинули. Цар схилився на край столу сльози закапали з очей. Але треба весілля справляти, коли вже почали. А як відгуляли, Гайгай посадив молодих у бричку і відвіз до себе.
— Ну, — говорить хлопцеві, — живи з жінкою в палаці — пануй над моїми землями! А через три роки я прийду. За той час мусиш придумати такі три завдання, які я б не міг виконати.
І щез, наче крізь землю провалився.
Хлопець почав царювати. Добре йому велося, але час швидко минав. Промайнули три роки, і Гайгай — мовби з неба впав:
— Ну, легеню, час: давай таке завдання, яке було б мені не під силу.
Хлопець сушив собі голову, сушив, та й придумав. Каже:
— Постав мені за одну ніч палац із чистого срібла-золота, і щоб до палацу вів кришталевий міст із височенними стовпами, а на тих стовпах золоті пташки співали.
Гайгай хитро посміхнувся і згинув. Хлопець тішився з того, що вигадав нездійсниму річ. А треба сказати, що жінці він не зізнався, яку оказію має з нечистим.
Рано повставали цар із царицею, та й не впізнають, де знаходяться: замість старого палацу — золота палата, від неї до царського двору веде чудовий кришталевий міст із високими стовпами, а на стовпах пташки золоті співають.
Не знає хлопець — чи радіти, чи журитися.
А нечистий знову перед ним:
— Ну, початок є! Нічого ти не виграв. Давай другу роботу.
Хлопець каже йому сердито:
— Усі гори у царстві за одну ніч мусиш розрівняти, з них золото, срібло й каміння знести сюди в купу! А на тому місці, де стояли гори, хай зеленіє засіяне поле!
— Ще тяжче завдання, — сміється Гай-гай. — Та не біда, щось будемо робити.
Рано встають цар із царицею і бачать: гори десь пропали, навколо палацу лежать купи золота, срібла і каміння; а там, де стояли гори, поле зеленіє.
Тепер хлопець злякався. Дідько виконав такі тяжкі завдання! Тільки одне зосталося — і доведеться душу занапастити.
— Чого ти такий смутний та невеселий? — стривожилася жінка. — Така краса сталася, а ти не радієш!
Що робити? Довелося їй розказати про угоду із Гай гаєм.
— Зосталося останнє завдання. Якщо і те нечистий виконає, нам буде кінець!
Жінка подумала і каже:
— Знаєш що? Сховайся. А як прийде сюди Гайгай, я з ним поговорю!
З'явився нечистий і питає:
— Де молодий цар?
— Та він чогось нині дуже задуманий, пішов на прогулянку. До вечора, може, й не повернеться. Якщо вам щось треба, скажіть, я зроблю.
— Дай нову роботу — мушу її зробити ще сьогодні.
І молода жінка, довго не розмірковуючи, вирвала кучеряву волосинку зі своєї пишної зачіски:
— Бачите цю волосинку? Треба її вирівняти. Мусить стати пряма, як стріла!
Гайгай засміявся. Взяв волосинку за два кінці й легенько натяг:
— Готова робота. Пряма волосинка.
— Ану лиш відпустіть її!
Відпустив нечистий, а волосинка ще більше скрутилася.
— Треба, щоб стала рівна!
Гайгай пробував усяко, але нічого не виходило. Коли добряче намучився, вдарив себе рукою по лобі й каже:
— Та я ж бачив, як ковалі залізо наперед нагріють, а тоді вирівнюють!
І всунув волосинку у вогонь. А та — звісна річ! — зашкварчала й лишила по собі кульку попелу.
— Такий ти силач?! — сміється з дідька жінка. — Тоненьку волосинку — і не зміг вирівняти. Забирайся з хати!
Гайгай, як побачив, що програв, вдарився об землю і розсипався на порох. І миттю воскресли ті сестри, що втопилися.
— Ну, ходи сюди, — покликала жінка чоловіка. — Третє завдання нас порятувало. І запам'ятай: прислів'я про жінок, що у них довге волосся, а розум короткий, неправильно вигадане.
І відтоді вони добре жили.