Під час написання цієї книжки я зустрічався з багатьма людьми, знайомими з Біллі Мілліганом протягом періоду, який охоплює моя розповідь. Я хочу подякувати їм усім за виділений час і спогади. Більшість з них постають у цій розповіді під справжніми іменами, однак я хотів би додатково висловити їм свою вдячність.
Також хочу подякувати всім, хто погоджувався давати інтерв’ю, розповідати подробиці чи шукати підтвердження фактам, а особливо:
• покійному доктору Девіду Колу, головному лікарю Афінського центру психічного здоров’я; наглядачеві з Дейтонського центру судової експертизи Алану Вогелю; головному лікарю Регіонального центру судової експертизи Центрального Огайо, доктору Джудіт Бокс; психіатру доктору Стеллі Керолін; а також доктору психології Шейлі Портер;
• покійному адвокату Ґері Швейкарту; громадському захиснику Рендаллу Дані (і членам його команди); громадському захиснику Франклінського округу Джеймсу Курі; судді Афінського округу Алану Ґолдсбері та його колишньому помічникові Стівену Томпсону;
• детективу Віллу Зібеллу з вашингтонського поліцейського відділку в Беллінгемі, а також його колезі Тіму Колу, які допомогли мені з’ясувати подробиці втечі Міллігана у Вашингтон.
Танді Бартлі, яка погодилася дати мені велике інтерв’ю після весілля з Біллі (ще до того, як пішла від нього) — це дозволило мені детально зрозуміти події, що відбувалися під час підготовки до весілля.
Мері за її щоденник, який вона зберегла та дозволила використовувати для написання книжки; Джеральду Остіну, який став покровителем Біллі, а згодом працедавцем і представником його інтересів.
Важливу роль у створенні та публікації цієї книжки відіграли Лу Ароніка з видання «Беннем Букс» (а точніше, його віра у цей проект), Дженніфер Герші з її уважною редактурою, адвокат Лорен Філд з його цінною передвидавничою критикою, агенція Вільяма Морріса, співробітники якої підтримували мене й боролися за цю книжку та її публікування в інших країнах (а це Рон Нолт і керівник відділу міжнародних прав Марсі Поснер), та особливо мій відданий агент Джим Стайн, що підтримував мене й не покинув навіть у найскладніші часи.
Окремо хочу подякувати Хіроші Хаякаві, який ознайомив японський народ з історією Біллі Міллігана.
І наостанок ще раз подякую за підтримку своїм дочкам Гілларі та Леслі, а також дружині Ореї, яка невтомно працювала з рукописами й записами інтерв’ю та протягом багатьох років допомагала мені шукати інформацію й писати продовження історії Міллігана.
Усім цим людям, а також багатьом іншим, ім’я яких я не можу назвати з різних причин, щиро дякую.