Весна-красна

«А в неділю п'ю, п'ю…»

У колгоспі «Зелена нива» перше засідання правління разом з колгоспним активом для обговорення справ підготовки до весняної посівної кампанії призначили були на 6 січня.

Голова правління наказав рахівникові:

— Ти ж мені там усе приготуй як слід! Щоб усе мені було розплановано, щоб і цифри мені всі були як на долоні! Я зроблю доповідь по всьому колгоспу, а бригадири доповідатимуть кожний по своїй бригаді! Доповнюватимуть, сказать би, мене! О! Усім бригадирам до 6-го провести побригадні наради з ланковими! Щоб кожна ланка знала, де, на якій ділянці і яку культуру вона сіятиме! О! Справа дуже важлива! Та щоб гній на поле возили! Де є хоч трохи снігу, щоб снігозатримання зробили!

Було це 3 січня.

— Гадаю, — сказав голова, — що до шостого і ти, й бригадири встигнуть усе це зробити! А я завтра до району з'їздю, треба в районі дещо там полагодити та порадитись.

Рахівник почав готуватись до засідання.

І бригадири почали готуватись до засідання.

А голова правління поїхав до району дещо там полагодити та порадитись.

Раптом 5 січня голова дзвонить по телефону рахівникові.

— Степан Степанович?

— Я, Прохоре Прохоровичу!

— Тю на нас із тобою!

— А що таке?

— На яке число ми засідання з приводу весняної сівби призначили?

— На шосте!

— А святвечір у нас коли?

— Ото! Я й забув, Прохоре Прохоровичу!

— Ну, хай я, як голова, заклопотаний, а тобі б слід пам'ятати!

— Та розумієте, Прохоре Прохоровичу, ну, як засліпило! Після зустрічі Нового року і досі ще сирівець п'ю.

— Одклади!

— А на коли?

— Вирахуй! Святвечір та три дні свят… Там далі голодна кутя, водохреща… Виходить, значить, після дев'ятнадцятого! Давай, щоб уже бути певними й ще раз не відкладати, на двадцяте! Добре?

— Добре, Прохоре Прохоровичу! Ну, як там у районі?

— Ой, тут у Секлети Федорівни такий, що куди нашому?! І досі трубка в руках підскакує… Ми ще так не навчились! Бувай! Приїду шостого надвечір, щоб якраз на кутю!

Одкутювали, одсвяткували й одводохрещилися зеленонивці й почали готуватися до спільного з колгоспним активом засідання 20 січня.

19 січня, якраз на водохреща, заходить до голови правління комірник.

— Драстуйте! З водохрещем!

— І тебе також!

— Так просю ж вас, Прохоре Прохоровичу, взавтра обов'язково до мене на весілля!

— Тю! З ким?

— З Ганною Нелатаною, з Гусячої Балки.

— Так у нас же узавтра засідання правління разом з колгоспним активом… Одклади весілля!

— Не можна, ніяк не можна, Прохоре Прохоровичу, бо кабана заколов, свати й родичі приїдуть. Ніяк не можна, Прохоре Прохоровичу!

— Що ж його робити?

— Одкладіть засідання! Коли ще там сіяти! Встигнемо приготуватись!

— Ну, катай до Степана Степановича, хай сповістить усіх, що засідання відкладається! Стривай! А на коли? На двадцять п'яте!

— Двадцять п'ятого Шкандибиха Уляну заміж за Петра Перестрибуна віддає! До 25-го в мене, а з 25-го від мене до Шкандибихи. Там, самі знаєте, менш, як за п'ять день не одкрутимось. Значить, виходить, тридцятого. А тридцятого хрестини у Сільпа. Дочка ж у нього породилася. Одклав у зв'язку з весіллями хрестини аж на тридцяте! Та нічого, дитинка здоровенька, видержить… Чи видержимо ми? Ну, хрестини не більш, як два дні. Тридцяте й тридцять перше! Другого лютого храм у Заячому Ключі! Там же і ваші свати, й мої, й Степана Степановича! Хіба ж не знаєте, що менше тижня вони гостей не держать.

— Ну, що ти робитимеш?

— Ну, а далі ж стрітення, зима з літом зустрічаються, одсвяткуємо стрітення, зробимо засідання, намітимо, що робити. Воно якраз і вчасно, весна надійде, план у голові буде свіжий, не забудеться…

— Виходить, не раніш, як 1 березня?

— Виходить, що так!

— Ну, гаразд, скажи рахівникові, що 1 березня! А в район хай протелефонує, що засідання відбулося, план намічено, до сівби колгосп готовий!

— Добре, Прохоре Прохоровичу!

— Ну, а на взавтра якого наготував?

— Горить, Прохоре Прохоровичу!

— Горить? Їй-бо, горить?

— Хай мене бог поб'є, горить! І як сльоза!

Незабаром погорів і сам Прохор Прохорович! Погорів на звітно-виборних зборах. І була в нього не сльоза, а сльози.