Вибрані романи

Примітки

1

Ідеться про іронічні статті Міґеля де Унамуно, які провінційна читацька аудиторія не розуміла, вважаючи, що він справді принижує талант Сервантеса. «Культура» з великої літери К — це німецьке написання слова «культура» (Kultur), яке в іспанській мові починається з літери с. В одній зі своїх статей, надрукованій у «Мундо графіко», Унамуно застосував слово Kultur, щоби провести різницю між культурою (cultura) і цивілізацією (Kultur), тобто зовнішньою стороною, що організовує життєдіяльність духу (тут і далі примітки, не позначені як примітки автора, належать перекладачам).

2

Луїс Табоада (1848-1906) — іспанський письменник, автор гумористичних оповідань, що черпав матеріал для творчості з дрібнобуржуазного побуту. Був за життя дуже популярним.

3

Джакомо Леопарді (1798-1837) — італійський письменник-романтик, творець песимістичної теорії infelicita, «універсального зла», що панує у всесвіті. Своєю цікавістю до проблем моралі, до класичного стародавнього світу, мінливості всього сущого та пошуками найвищого виправдання людського існування Леопарді був дуже близький Унамуно й безпосередньо впливав на його поетичну творчість.

4

Етьєн Півер де Сенанкур (1770-1846) — французький письменник-романтик, автор роману в листах «Оберман».

5

Антеру Теркіну ді Кентал (1842-1891) — португальський поет-романтик.

6

Вісенте Пастор Дуран — один з уславлених матадорів початку XX сторіччя.

7

Ксенофонт у молодості був учнем філософа Сократа, чий образ він відтворив у «Сократичних творах», куди входять «Спогади про Сократа», «Захист Сократа на суді» і «Бенкет». Епізод, який наводить Унамуно, входить до одинадцятого розділу третьої книги «Спогадів» — «Розмова з Теодотою про друзів».

8

Йдеться про працю середньовічного іспанського філософа, поета і місіонера Раймона Луллія (1235-1315).

9

Андая — французьке містечко на узбережжі Біскайської затоки, неподалік од іспанського кордону, де Унамуно жив у добровільному вигнанні в 1926-1930 рр.

10

Унамуно був прихильником країн Антанти, передусім Франції.

11

Трагедія «Інший», написана в 1926 році, поставлена в 1932-му, підбиває підсумок розвитку однієї з головних тем творчості Унамуно, теми «іншого», тісно пов’язаної з гемою Авеля та Каїна, темою роздвоєння людської особистості, розпаду її на два начала, що ворогують між собою, проте невід’ємні одне від одного.

12

Унамуно дев’ятирічним хлопчиком був свідком другої карлістської війни, яка велася проти уряду карлістів, прихильників претендента на престіл дона Карлоса, який опирався на найреакційнішу частину духівництва та земельної аристократії.

13

Герой роману «Кохання й педагогіка».

14

Ідеться про персонажів Унамуно: Педро Антоніо та Хосефа Іґнасія — герої роману «Мир під час війни», дон Авіто Карраскаль та Марина — герої роману «Кохання й педагогіка», Ауґусто Перес, Евхенія, Домінґо та Росаріто — герої роману «Туман», Алехандро Гомес та Хулія — герої роману «Справжній чоловік», Хоакін Монеґро, Абель Санчес і Елена — герої роману «Абель Санчес», тітка Тула, її сестра, її зять і її небожі та небоги — персонажі «Тітки Тули», святий Мануель Добрий та Анхела Карбальїно — герої роману «Святий Мануель Добрий», дон Сандаліо — герой «Новели про дона Сандаліо, гравця в шахи», Еметеріо Альфонсо й Селедоніо Ібаньєс — персонажі новели «Бідний багатий чоловік або комічне відчуття життя», Рікардо й Лідувіна — герої оповідання «Історія одного кохання», але персонажі з такими іменами є й у «Тумані».

15

Антоніо Кановас дель Кастільйо (1828-1897) — іспанський політичний діяч, лідер консервативної партії, що сприяв реставрації монархії Бурбонів у 1874 році.

16

Матео Саґаста Пракседес (1827-1903) — іспанський політичний діяч, керівник ліберальної партії.

17

Альфонс XIII — іспанський король, якого скинули з престолу внаслідок революції 1931 року.

18

Міґель Прімо де Рівера (1870-1930) — голова диктаторського режиму 1923-1929 років (так званої Директорії), запровадженого внаслідок військового перевороту. Прімо де Рівера особисто підписав наказ про заслання Унамуно на Канарські острови.

19

Беніто Гальдос Перес (1843-1920) — чільний представник критичного реалізму в іспанській літературі. Унамуно високо цінував творчість Гальдоса як основоположника сучасного іспанського роману, хоч іноді і критикував стиль його романів, який здавався Унамуно надто риторичним і «знеособленим».

20

Хосе Марія де Переда (1833-1900) — іспанський письменник-реаліст. Унамуно високо цінував деякі його романи, водночас протиставляючи «монологічному» зовнішньому пейзажу Переди свої нові принципи зображення природи на основі духовного діалогу людини та навколишнього світу.

21

Марселіно Менендес-і-Пелайо (1856-1912) — іспанський історик літератури.

22

В арамейські переклади Біблії тлумачі нерідко вставляли різні легенди та перекази, яких не було в оригіналі.

23

У незвичайному — чоловічому — закінченні прізвища Евхенії вже таїться натяк на ту непритаманну жіночим персонажам роль, яку вона відіграє в романі, — роль активного, діяльного начала, що підкоряє собі безвольного, схильного до споглядальності героя.

24

Піндар — грецький поет V сторіччя до Р. X., прославлений своїми епінікіями — одами, написаними складними розмірами з багатьма міфологічними відступами.

25

Хуан — одне з найпоширеніших в Іспанії імен. Дон Хуан Теноріо — персонаж комедії «Севільський шибеник, або Кам’яний гість» іспанського драматурга XVII сторіччя Тірсо де Моліни. Після п’єси Тірсо цей сюжет став предметом численних переробок (Мольєр, Соррілья, Пушкін та ін.), а його герой (по-французьки — Дон Жуан) — одним із «вічних образів» світової літератури.

26

Життя людини на землі в борні минає (лат.).

27

Жереб кинуто (лат.).

28

від початку (лат.).

29

Ми не хочемо того, що знаємо наперед (лат.).

30

ми не знаємо того, чого хочемо наперед (лат.).

31

Патмос — острів, на якому був у засланні Йоан Богослов, автор Євангелії від Йоана. Згідно з церковною традицією, він є автором також Апокаліпсису, однієї з книг Нового Заповіту, яку написав на острові Патмос.

32

Сова Мінерви — у стародавніх греків сова за її нічний і усамітнений спосіб життя вважалася символом споглядальних роздумів і її нерідко ототожнювали з богинею мудрості Афіною, яку в римській міфології називали Мінервою.

33

Коркубйон — приморське місто в Іспанії (провінція Корунья).

34

Астурійський діалект іспанської мови.

35

Кохаю — отже, існую (лат.).

36

після шлюбу (лат.).

37

Іспанська літера «h», яка не вимовляється, а отже, як вважає дон Фермін, що пропагує економні принципи есперанто, вона не має права на існування. Так само він вважає зайвою в іспанській мові літеру «с», звучання якої в одних позиціях збігається із «седою» (z), а в інших — із «ка» (к).

38

Складаємо Тобі подяку за Твою велику славу (лат.).

39

Цю історію можна прочитати в моєму романі «Кохання й педагогіка» (прим, автора).

40

Сайнет — одноактна п’єса нерідко жартівливого змісту.

41

Мануель Мачадо (1874-1947) — поет і драматург, один із представників модерністського напряму в іспанській поезії XX сторіччя.

42

Антоніо Мачадо (1875-1939) — один із найвизначніших іспанських поетів XX сторіччя.

43

Едуард Бено (1822-1897) — іспанський філолог і політичний діяч.

44

Селестіна — звідниця, один із головних персонажів «Трагікомедії про Калісто та Мелібею» Фернандо де Рохаса (повне видання вийшло в 1502 році) — однієї з найбільших пам’яток іспанської літератури раннього Відродження. Уже в XVI сторіччі ім’я Селестіна стало в Іспанії символічним.

45

Чуло — чоловіки із мадридського простолюду.

46

Рамон де Кампоамор (1817-1901) — іспанський поет, філософ і політик.

47

Вальдепеньяс — популярне в Іспанії вино, що завдячує своєю назвою місту Вальдепеньяс (провінція Сьюдад-Реаль). Щоб вина не псувалися, до них додають трохи гіпсу, але в південних іспанських винах кількість гіпсу може бути більшою.

48

Рікардо Бесерро де Бенґоа (1845-1902) — іспанський учений, письменник і політик.

49

Аврелій Клемент Пруденцій (348 - бл. 405) — творець латинської християнської поезії, іспанець за походженням.

50

«Каліла й Дімна» — збірка казок, притч та апологій санскритського походження, яка поширилася в Середні віки в європейських літературах через перську та арабську версії. В Іспанії перший переклад збірки був зроблений ще в 1251 році за розпорядженням наступника престолу, майбутнього короля Альфонса Мудрого.

51

Хосе Франсиско де Ісла (1703-1781) — іспанський письменник-просвітитель. Перебуваючи у вигнанні в Італії, Ісла зробив вільний переклад французького шахрайського романау «Жіль Блас» Лесажа, назвавши його «Пригоди Хіль Власа із Сантильяни, викрадені в Іспанії, пристосовані для Франції мосьє Лесажем і повернені на батьківщину й перекладені рідною мовою ревним іспанцем, який не потерпить, щоби сміялися з його народу».

52

Антонін С. Папарриґопулос поширює модні в XIX і на початку XX сторіччя теорії про те, що ні Гомер, ні Шекспір не існували як реальні особи й що гомерівські поеми — це плід колективної творчості.

53

Аверроес — так у Західній Європі називали арабського мислителя Ібн Рошда (1129-1198), який, зокрема, створив учення про «єдиний інтелект», згідно з яким безсмертний не окремий індивід, а людський рід у цілому, безсмертний загальний розум як утілення спадкового зв’язку духовного життя всіх людських поколінь, як надіндивідуальний інтелект, завдяки якому людство споглядає абсолютну істину.

54

Тантал — міфічний цар Лідії, син Зевса, згідно з легендою, запросив богів на бенкет і, бажаючи випробувати їхню проникливість, запропонував їм страву, зготовлену з м’яса свого сина Пелопа. Боги розгадали задум Тантала. У покарання Зевс позбавив його безсмертя і скинув у Тартар, де він терпів голод і спрагу, стоячи по горло у воді і намагаючись зловити гілку з плодами, що вислизала від нього. Піндар подає свою версію цього міфу: Тантал, нібито, був позбавлений безсмертя за те, що викрав у богів нектар й амброзію, за допомогою яких боги зробили його безсмертним, й запропонував страву богів на бенкеті своїм друзям. В інтерпретації Піндара Тантал схожий на Прометея, що вирішив викрасти для людства вогонь.

55

для форми (лат.).

56

Поетичний переклад Катерини Оніщук.

57

Я їм, отже, існую (лат.).

58

Жозеф-Ернест Ренан (1823-1892) — французький філософ, письменник, автор багатотомного трактату «Походження християнства». «Аббатиса Жуарре» — одна з філософських драм Ренана.

59

Авіценна, або Ібн Сіна (980-1037) — арабський філософ, лікар, дослідник природи. Найвідоміший із його творів «Медичний канон» протягом п’ятьох століть вважався найавторитетнішим посібником для лікарів.

60

Опис «вишнього світу», який подає Орфей, посилаючись на Платона, справді цілком відповідає платонівському діалогу «Федон».

61

Св. Тереса Ісусова, або ж св. Тереза з Лізье, св. Тереза Авільська (1873-1897), монахиня-кармелітка, що прожила коротке, просте і приховане життя, але, завдяки посмертно опублікованому автобіографічному твору «Історія однієї душі», стала однією з найулюбленіших католицьких святих, 1997 року папа Іван Павло II проголосив її Вчителем Церкви.

62

Антигона, вірші 511-521, переклад Бориса Тена.

63

В іспанській мові середнього роду немає, тільки чоловічий і жіночий.

64

Йдеться про застаріле слово «Fraulein»: у німецькій мові воно є справді іменником середнього роду.

65

Дуже популярна збірка коротких, орієнтованих на простолюд, комічних пісеньок, що були зібрані в одній книзі в Італії на початку XVIII століття: її центральний персонаж — Бертольдо — хитруватий і гострий розумом блазень при дворі ланґобардського короля Альбоїна.

66

у житті вічному (лат.).