З історії грошей України

2.1. Поява грошового обігу на території сучасної України у перші століття нової ери

Перші монети, які знали давньослов'янські народи, були грецькі монети. Проте найбільшого розповсюдження набули срібні денарії Римської імперії. Основними функціями монет того часу були:

накопичення багатства;

використання як сировини для виготовлення прикрас. Лише незначною мірою вони виступали в ролі грошей при торговельних операціях між знаттю та купцями.

У II ст. н. е. найбільшого поширення в Україні набувають денарії Антонія Пія, Марка Аврелія.

Основними районами поширення римських монет є Подністров'я, Прикарпаття, Південна Волинь, Поділля і Правобережжя Дніпра.

Особливо багато таких монет виявлено на території Тернопільської області. Загалом зареєстровано близько тисячі знахідок того часу, майже 30 тисяч екземплярів монет; це, безумовно, незначна кількість усіх знахідок того часу.

Більшість римських монет потрапляла до рук східних слов'ян у результаті торговельних відносин з римлянами в обмін на продукти місцевого виробництва. Достовірно відомо про те, що римляни з Дакїі вивозили багато збіжжя. Окрім зерна, слов'янські племена черняхівської культури (II — III ст. н. е.) продавали римлянам хутро, шкіру, мед, віск. Головним імпортом на східнослов'янські землі, як свідчать скарби, були римські монети.

Вивчення знахідок римських монет дає підстави стверджувати, що у більш-менш значних кількостях вони починають з'являтись на території Тернопільської та Чернівецької областей з періоду правління імператора Нерона (І ст. н. е).

Монетні знахідки свідчать не лише про тривалі економічні зв'язки ранніх слов'ян з римськими провінціями, а й дають підстави стверджувати про зародження в них певного кола елементарних понять про рахунок і вагу монет, якість металу, а також деяких термінів, що, очевидно, отримало подальший розвиток у Київській Русі.

Грошовий обіг римських монет значно скоротився за часів правління римського імператора Септімія Севера (193 — 211 pp.). Причиною скорочення, а пізніше й припинення надходжень римських монет у Східну Європу було погіршення їхньої якості в період політичної та економічної кризи Римської держави в III ст. н. е. Саме тому монети пізніших століть зустрічаються рідко. Крім того, вторгнення готів у Північне Причорномор'я (30—40-ві pp. ІІІ ст. н. е.) перервало основні зв'язки римлян зі Східною Європою.

Можливо, що певний час населення користувалось нагромадженим запасомримських монет; пізніше — до масової появи арабських монет наприкінці VIII ст. — в обігу перебувають візантійські монети V — VII ст., а також сасанідські драхми VI — VII ст.

Арабський дірхем

Справжній грошовий обіг на території Східної Європи розпочався у VIII ст., відколи масового поширення набули арабські срібні дірхеми (куфічні монети), які вже виконували основні функції грошей, зокрема, були засобами купівлі-продажу. Ці монети карбувались на великій території Арабського халіфату — у багатьох містах Середньої Азії, Ірану, Закавказзя, Месопотамії та Малої Азії, на Африканському узбережжі Середземного моря та в арабській частині Іспанії. Упродовж двохсотлітнього їх потрапляння на Русь відбувались різні династичні зміни й політичні перегрупування на Сході, Що знайшло своє відображення в монетній справі. Завдяки іменам династій, що приходили до влади, можна виділити кілька груп монет, які ті карбували. Час обігу арабських монет у Східній Європі та на Русі можна поділити на чотири періоди:

1.Друга половина VIII ст. — 833 р. В обігу перебували дірхеми, що карбували династії Омайядів і Аббасидів у Північній Африці, меншою мірою - в Азії. Незначну за обсягом кількість становили поодинокі срібні драхми, які карбували іранські царі династії Сасанідів у IV — VII ст., вони більше розповсюджені в басейні ріки Ками, звідки разом з дірхемами потрапили у грошовий обіг на теперішніх українських землях.

2. 833 — 900 pp. В обігу й далі перебувають омайядські та аббасидські дірхеми, переважно азійського карбування, але їхній обсяг незначний.

3. 900 — 938 pp. Порівняно з попереднім періодом приплив арабських монет збільшився; серед них головне місце посідали монети Сасанідів, карбовані в Азії.

4. 938 — кінець X cm. Територія обігу арабських монет (в основному сасанідських) розширилася.

Розглядаючи знахідки сасанідських монет у Прикам'ї, дослідник В. Янін зауважив, що, вірогідно, згаданий район був тим центром, звідки, із залученням слов'ян до східної торгівлі, розповсюджувались ранні сасанідські монети як домішки до куфічних.

Те саме можна сказати і про територію України, хоча немає підстав стверджувати про її зв'язки із Прикам'ям у VIII — IX ст. Варто підкреслити, що знахідки сасанідських драхм (науці відомий лише один випадок виявлення сасанідської монети в скарбі, захованому після 833 р. у Новолазарівці Миколаївської області), надто великий процент випадків виявлення поодиноких куфічних монет першої половини VIII ст., нарешті, наявність у скарбах того періоду дуже ранніх дірхемів дають підстави відсунути нижню межу проникнення куфічних монет до Східної Європи й датувати це явище не кінцем, а принаймні серединою VIII ст. Ареал розповсюдження східних монет першого періоду у вигляді пасма наштовхує на думку, що вони фіксують шлях проникнення куфічних дірхемів на терени України. І досі залишається дискусійним питання про те, якими саме шляхами потрапляли куфічні монети до Східної Європи. Хоча не можна виключати можливостей безпосередніх подорожей слов'янських купців до мусульманських країн, а арабських — до слов'янських, все ж, для VIII — початку IX ст. головним методом торгівлі залишався обмін між цими купцями на певних міжнародних ринках. Встановлено, що у Східній Європі було два таких ринки: Ітіль — у Хозарії та Булгар — у державі Волзьких Булгарів.

Донедавна вважалось, що головною артерією східної торгівлі Русі був шлях Дінцем із Києва до Хозарії.

Усі знахідки (як скарбів, так і поодиноких монет) свідчать, що слов'янська торгівля зі Сходом у той час велась головним чином Дінцем, тобто хозарським шляхом. Хозарський шлях йшов не відразу на Київ, а спочатку до Чернігівської землі, де розгалужувався на два рукави: на південь — по Дніпру і на північ — також уздовж Дніпра. Не можна, звісно, виключати можливості надходження дірхемів на територію України північним шляхом. Він існував поруч із південним, але, на нашу думку, у VIII—IX ст. був другорядним. Отже, куфічні монети потрапляли на слов'янські землі переважно південним, хозарським шляхом, уздовж Дінця, тому немає нічого дивного, що саме в районі хозарського шляху були найбільш ранні знахідки згаданих монет.

Обіг куфічних монет у другому періоді представлений у нашій топографії дуже скромно — лише трьома знахідками. Та й ті перебувають поза межами ареалу розповсюдження куфічних монет першого періоду. Важко сказати щось більше на матеріалі трьох знахідок. Проте саме їхня нечисленність не дозволяє стверджувати, що в другому періоді темп надходження східної монети до Європи начебто не сповільнюється, але й не збільшується. Адже перший період у топографії охоплює 16 знахідок (серед них — 9 скарбів).

Третій період представлений у топографії 17 знахідками куфічних дірхемів (серед них — 8 скарбів). Знахідки 900 — 938 pp. зосереджені навколо двох визначних політичних і економічних центрів Давньої Русі — Києва та Чернігова. Дві поодинокі знахідки на нинішній Сумщині можуть свідчити про те, що торгівля з Хозарією, а через неї — з Халіфатом, та надходження куфічного дірхема південним шляхом продовжувались.

Принагідно варто згадати, що знахідки куфічних монет на території сучасних Харківської та Сумської областей, тобто поза межами району розселення слов'ян у VIII — IX ст., свідчать про те, що на згаданій території жило осіле, а не кочове населення, що тут існували торговельні центри. Адже кожен скарб є, зазвичай, продуктом місцевого грошового обігу та потрапляє до схованки з рук місцевого жителя, а не приїжджого купця.

Четвертий період обігу куфічного дірхема на теренах України представлений у топографії також 17 знахідками (з них — 13 скарбів). Важливо зазначити, що в першій половині цього періоду ареал розповсюдження куфічних монет навіть розширюється — усупереч поширеній у нумізматиці думці про звуження району обігу дірхема в X ст. У той час куфічні монети з'являються на Поділлі. Три скарби у невеликому за площею районі Поділля виключають припущення щодо випадковості цих знахідок. Сім знахідок розташовані в районі південного (хозарського) шляху слов'янської торгівлі зі Сходом. Отже, цей шлях продовжував діяти і в середині X ст. Дві знахідки зафіксовані у Києві, одна — на Переяславщині, чотири — на Чернігівщині.

Ми не випадково підкреслили важливість знахідок куфічних монет на Поділлі. VIII — IX ст. датовано знахідки куфічних дірхемів на території сучасних Івано-Франківської та Закарпатської областей. Коли пов'язати ці західноукраїнські знахідки (точне датування їх, на жаль, не відоме) з подільськими, то виникає припущення, що нумізматичні релікти визначають напрямок торговельного шляху, який пов'язував Київську Русь із Заходом.

У другій половині X ст. кількість знахідок куфічних монет на території Європи помітно зменшується. Відомий скарб останньої чверті X ст. — із Любеча на Чернігівщині, який складався з 5 дірхемів, молодший з яких датовано 975 — 976 pp. Цей скарб стає в один ряд із знайденим на незначній відстані від нього скарбом із Рудок з молодшою монетою 991 p., а отже, сумнівною виглядає випадковість виявлення двох близьких і хронологічно, і територіально скарбів. Можна говорити лише про деяке обмеження використання цих монет населенням Чернігівської землі у цей період.

Остання срібна куфічна монета (дірхем) із скарбів на території України датована 1008-1009 pp., однак у Києві знайдена золота хаммуддідська монета (динар) 1033-1034 pp. Зрозуміло, що частка останніх у монетному масиві X—XI ст. на території сучасної України була дуже незначною.

Отже, після 970 року приплив куфічних монет на сучасну територію України слабшає, а на початку XI ст. — і зовсім припиняється. Проте динари беруть участь в обігу до кінця XI ст. Саме в останній чверті X ст. розпочинається карбування найдавніших руських монет — златників і срібників у Києві та Новгороді.

Велика кількість скарбів арабських монет на нашій території свідчить про те, що їхній приплив був значно більшим від припливу римських монет і є яскравим доказом майнової нерівності у східних слов'ян. Адже ці монети були власністю окремих осіб. Арабський дірхем відомий у давньоруських писемних джерелах під назвою «куна» і «ногата».

Поряд із арабськими дірхемами в грошовому обігу українських земель перебували візантійські монети — срібний міліарісій, золотий солід, рідше — мідний фоліс. Вони становлять другу за кількістю після куфічних монет групу знахідок VIII — XI ст. на території України. Відомі поодинокі знахідки цих монет і невеликі скарби з VIII — IX ст., їхня кількість дещо зростає у X—XI ст. Найпоширенішими серед інших монет тих часів були соліди та міліаріси.

Соліди Василя І та Костянтина VII (867 — 887 pp.) — кругла невелика золота монета, на аверсі якої був викарбуваний хрест, а зліва та справа від нього — поясні зображення двох імператорів. На реверсі — зображення Ісуса Христа на тлі хреста, по краях — напис.

Міліаріси братів Василя II та Костянтина VIII (976 — 1026 pp.) — срібні монети грубого, примітивного карбування; на аверсі вміщено зображення візантійського хреста, з боків — погруддя братів-імператорів, довкола — їхні імена; на реверсі — написи.

Наприкінці X ст. обіг монет зменшується в зв'язку з кризою срібла на Сході (спричиненою вичерпанням родовищ, призупиненням видобутку в найбільших із них, суперечками та війнами на Сході).

Зрозуміло, припинення надходжень арабських і візантійських монет сприяло власному монетному карбуванню руських князів.

Візантійський міліаріс імператорів Василя II і Костянтина VIII

2.2. Формування грошової системи Київської Держави

Джерелами ознайомлення з монетною системою Київської Русі є численні нумізматичні знахідки, «Руська Правда» та випадкові згадки в літописі.

Перші руські монети (златники і срібники) були викарбувані наприкінці X — на початку XI ст., у часи правління князів Володимира Святославовича (978 — 1015), Святополка Окаянного (1018), Ярослава Мудрого (1019 — 1054 pp.). За зразок для їхнього карбування було прийнято візантійські монети.

За зображеннями, підписами та родовими знаками князів монети X—XI ст. поділяються на 7—8 типів (з іменами Володимира, Святополка, Ярослава). Це дало дослідникам підстави виокремити такі композиційні схеми:

1) зображення правителя (аверс) — зображення Христа Пантократора (реверс);

2) зображення правителя (аверс) — зображення родового знаку Рюриковичів (реверс).

На реверсі златників і срібників першого типу вміщено образ Христа, а на монетах другого — 'родовий знак Рюриковичів (тризуб). Цим князь Володимир рішуче відійшов від візантійського зразка карбування монет. Монети другого типу карбувались упродовж одного-двох років.

На сьогодні науці відомо близько 350 монет, випущених наприкінці X — на початку XI ст. Усі відомі монети, виявлені в Київському скарбі (1876 p.), були карбовані 24 парами лицьових і зворотних штемпелів. За змістом їхні легенди поділяються на чотири підгрупи:

1. Владимиръ на столе — 1сусъ Христось

2. Владимиръ а сє єго срєбро — Ісусъ Христосъ

3. Владнмиръ на столє— ИС*IC*XC

4. Владнмиръ а се єго срєбро — ИС*IС*XС.

Златник Володимира Великого мав вагу 4,4 г, срібник — довільну вагу — від 1,73 до 4,68 г.

Легенди перших монет Володимира, на думку вченого М. Котляра, є першими державними документами Русі, які в оригіналі збереглись до наших днів.

Мета випуску златників і срібників була суто пропагандистською та політичною, насамперед — проголосити на весь світ про суверенність Давньоруської держави. Ці монети були доволі поширені у грошовому обігу як на території Київської держави, так і поза її межами, а отже, мету возвеличення князя та його держави, можна вважати, було досягнуто.

Останніми за часом та послідовністю емісій з'явилися монети з іменем Святополка. Іх зафіксовано близько 70 екземплярів. На аверсі цих монет зображено портрет Святополка з іменем «Скятополкъ»» чи «Пєтръ»» (християнське ім'я князя), на реверсі — двозубець (позаяк Святополк вважав своїм батьком Ярополка Святославовича, а не Володимира).

Монети князя Святополка з його портретом і гербовим знаком

Монета князя Ярослава з образом св. Георгія, поч. XI ст.

Срібні монети були випущені під час князювання Ярослава Мудрого у Новгороді (до 1015 р.). На лицьовому боці вміщено схематичне зображення святого Юрія та напис «Святий Георгій» — християнське ім'я Ярослава було Георгій (Юрій), на зворотному — київський родовий знак тризуб, доточений легендою «Ярославле срєбро».

Проте, посівши 1019 року великокняжий престол у Києві, Ярослав не продовжив монетного карбування, прагнучи, вочевидь, підтримати велич і утвердити суверенітет держави не карбуванням дешевих монет, а розбудовою міст, вдалим веденням зовнішньої та внутрішньої політики.

Відсутність міцної сировинної бази, недоліки в технічній організації карбування, а також повне незнання законів товарно-грошового обігу дались взнаки, передусім це відобразилося на якості руських монет X—XI ст. Срібло, скажімо, розбавляли лігатурою доти, доки воно само не ставало домішком до неї.

Монети давньоруських князів з їхніми портретами, зображеннями родового знаку Рюриковичів — тризубом — та слов'янськими написами є, безперечно, своєрідним і самобутнім явищем в історії грошового обігу, тоді як західноєвропейські монети того ж періоду були ледь не простими копіями римських монет.

Наприкінці X ст., на думку М. Котляра, пожвавилась торгівля Русі із Західною Європою, звідки у грошовий обіг руських земель надходять західноєвропейські срібні денарії. Здебільшого це були німецькі пфенінги, англо-саксонські пенні, денарії Чехії, Італії та інших країн. Ці монети у скарбах зустрічаються поруч із арабськими. Найбільше таких знахідок виявлено в Києві, Переяславі, Чернігові.

Під час обігу іноземних монет на наших землях виникли їхні давньоруські назви — куна, ногата, резана, векша, і склалось грошово-лічильне поняття гривня, якому з кінця XI ст. відповідали певні злитки срібла або ж т. зв. монетні гривні. Гривні були засобом платежу та нагромадження, а після припинення ввезення іноземних монет вони стали головною одиницею грошового обігу руських земель.

Тут варто подати докладніший аналіз елементів грошово-лічильної системи Київської Русі. Отож, куною давні слов'яни називали римський денарій. Схожа, співзвучна назва з'явилась на означення римського денарія в Північній Європі — coin (від лат. cunens — «кований»). Оскільки куна стала грошовою одиницею, то вся тогочасна грошова система одержала назву кунної системи.

Відомості про функціонування кунної системи грошей зафіксовано у «Руській Правді» — першому кодексі законів Київської держави, розробленому Ярославом Мудрим.

У ті часи 1 арабський дірхем дорівнював 1 шкурці куниці, відповідно його стали називати куною.

Правдоподібно, це була помічена, проштемпельована шкірка куниці.

Резану і веверицю (векшу) вчені-нумізмати схильні розглядати як різні частини куни. Скажімо, вони вважають, що рєзана відповідає 1/2 дірхема, а векші — 1/4 дірхема.

Назва ногата (від арабського «ногд» — хороша, добірна монета) виникла у зв'язку з необхідністю відрізняти доброякісні дірхеми від гірших, що також перебували в обігу.

XII—XIII ст. у нумізматичній літературі прийнято називати безмонетним періодом. У XII ст. з обігу давньоруських земель майже цілковито зникає карбована монета, натомість у скарбах трапляються гривні — срібні злитки різної форми та ваги. Гривня стає основним елементом грошової системи Стародавньої Русі.

Термін «гривня» спочатку був пов'язаний із нашийним обручем — жіночою прикрасою (гривна) із дорогоцінного металу. Пізніше він набуває нового значення — еквівалента певної кількості (ваги) срібла, тобто з'являється срібна гривня.

Позаяк цей еквівалент міг відповідати певній кількості однакових монет, поряд із вагою застосовувався поштучний рахунок. Певне число срібних монет складало гривню кун. Срібна гривня (вагова) та гривня кун (лічильна) стають платіжно-грошовими, або лічильно-грошовими одиницями.

У «Руській Правді» — давньому зводі руських законів — майже за всі порушення і злочини вказано певний грошовий штраф. За крадіжку коня — 2 гривні, за кобилу — 60 резан, за вола — 1 гривню, за корову — 40 резан, за телятко — 5 резан, за барана — 1 ногату і т. ін.

Повідомлення деяких іноземних письменників підтверджують хутрово-шкіряну суть кунних грошей. Зокрема, перський учений Ахмед Турський у творі «Дива творіння» (1160 р.) пише: «І в руських шкіряні гроші — шкірки білок, і шкірки без хутра з передніми та задніми лапками й кігтями». Цікавим є співвідношення між основними одиницями грошово-лічильної системи Давньоруської держави. Скажімо, у X—XI ст. співвідношення гривні срібла до гривні кун було 1 : 4 (гривня срібла містила 204,7 г срібла, гривня кун — 51,19 г, ногата — 2,56 г, куна — 2,05 г, рєзана — 1,02 г). Дещо змінюється вагове співвідношення у XII—XIII ст.: гривня срібла — 204,7 г, гривня кун — 51,19 г, ногата — 2,56 г, куна — 1,02 г, векша — 0,34 г.

Найпоширеніші гривні — як платіжно-грошові одиниці — трьох типів: київська, чернігівська, новгородська; іноді зустрічаються литовські й татарські гривні.

1. Новгородська гривня

2. Чернігівська гривня

3. Татарська гривня

Київські гривні, безумовно, були головним платіжним засобом у великих операціях купівлі-продажу XII — початку XIII ст. на території Південної та Південно-Західної Русі. За формою вони нагадували ромб із обрізаними кутами вагою 160 — 196 г. Те, що київські гривні знаходять у скарбах поряд із дорогоцінними прикрасами, красномовно свідчить, що у XII—XIII ст. монетні злитки були радше засобом накопичення багатств, аніж засобом обігу.

Щодо чернігівської гривні існує думка про перехідний характер цього платіжного засобу від київської до новгородської гривні. Вона датується другою половиною XIII ст. В основу чернігівської гривні покладено злиток у формі ромба (як і в київської гривні), але кути його було розплющено.

Новгородські гривні у XII—XIII ст. були основною одиницею т. зв. північної системи руської ваги. Новгородські гривні — подовгасті бруски срібла, здебільшого трикутні в розрізі (на зразок палички у формі човника).

Як уке згадувалось, у скарбах можна натрапити ще й на литовські гривні (період їхнього поширення, за М. Котляром, припадає на 1240 — 1250-ті pp.) — злитки паличкоподібної форми із заглибинами, вагою приблизно 190 г.

Навала монголо-татарів і пограбування руських земель призвели до того, що багато срібла було переховано у скарби, решту вивезли загарбники. З цих залишків у XIII ст. вони відливали схожі формою на човник татарські гривні вагою 196 г.

Для господарства Південно-Західної Русі, на думку того ж М. Котляра, також характерні золоті гривні (злитки). Вони значно більшою мірою, аніж срібні, служили засобом накопичення і використовувались лише у великих торговельних операціях.

У XIII ст. з'явились карбованці — срібні злитки, вагою вдвічі менші за гривню. Ця грошова одиниця побутувала переважно в Новгородській та Московській землях. У XV ст. у Новгороді срібний карбованець остаточно витіснив гривню з обігу.

ВИСНОВКИ

– Велике значення мають давньоруські монети як пам'ятки політичних відносин епохи середньовіччя. Вони є цінним історичним джерелом при вивченні політики Стародавньої Русі періоду найвищого розквіту Київської держави.

– Монети першопочаткового карбування — це особливо цінний матеріал для вивчення давньоруської писемності й давньоруської мови.

– Надзвичайно цікавими с руські монети X -XI ст. і як пам'ятки мистецтва, які зберегли до нашого часу найдавніші руські портрети.

– Варто зазначити, що монети давньоруських князів з їхніми портретами, зображеннями гербів, слов'янськими написами є, безперечно, своєрідним явищем в історії грошового обігу, тоді як західноєвропейські монети того ж періоду були ледь не простими копіями римських монет.

2.3. Розвиток досліджень з історії грошових відносин Київської Русі

Зробивши огляд грошової системи Київської Русі, варто також, на нашу думку, розглянути питання досліджень історії грошового господарства Київської держави.

Першою за часом знахідкою був срібник Ярослава, виявлений 1792 року в Києві. До наукового обігу його ввів у 1797 р. X. Б. Фелькнер, проте цей учений не оцінював срібник як монету.

Наприкінці XVIII ст. до наукового обігу (за відомостями М. Котляра) було впроваджено монету з написом «Ярославле сребро», в чому заслуга графа О. Мусіна-Пушкіна, першовідкривача «Слова про Ігорів похід». Відомий історик М. Карамзін довів, що ця монета була відкарбована за часів правління Ярослава Мудрого.

1805 року академік Круг визнав факт існування монети Ярослава, хоч і не без певних сумнівів.

Серйозне дослідження давньоруських монет стало можливим після 1852-го, коли у Ніжині було виявлено великий скарб срібників Володимира, Святослава, Ярослава Володимировича, Святополка Окаянного, який налічував більш ніж 200 екземплярів, із них 179 були введені до наукового опрацювання та обігу, решта — знищені. На підставі знахідок із ніжинського скарбу стало відомо близько 1 ЗО пар штемпелів, якими було викарбувано приблизно 190 монет. Поряд з монетами київського скарбу ніжинські срібники належать ідо переважної кількості відомих давньоруських монет й їхніх штемпелів. 1876 року було виявлено другий скарб давньоруських монет у Києві. Знайшов їх нумізмат М. Чернєв. Зі знайдених майже 200 монет раніше відомі були тільки 42. За науковим значенням цей скарб був значно вагомішим, аніж ніжинський. Київський скарб складався тільки зі срібників Володимира, і то лише одного типу, пізніше визначеного ученими — нумізматами як перший. Згодом це дозволило дослідникам розділити срібники Володимира Святославовича на типи, визначити послідовність, навіть час випуску монет кожного типу.

1882 року виходить у світ книга «Древнейшие монеты Великого княжества Киевского» видатного російського нумізмата І. Толстого. У цій праці було зроблено першу спробу атрибуції та датування руських монет.

Значний внесок у наукове дослідження та опрацювання монет Київської держави зробив І. Спаський. Він вважав, що руське монетне карбування виникло незабаром після поширення християнства у Давньоруській державі й було стимульоване потребами ідеологічного характеру. І. Спаський також запропонував вивчати технічні особливості монет, а саме: групувати їхні штемпелі «за рукою», тобто за інструментарієм і стилем окремих майстрів, що дозволило уточнити хронологію срібників і златників, на яких, як відомо, датування відсутнє.

І. Спаський та його учениця М. Сотникова на підставі здійснених досліджень дійшли висновку, що всі відомі сьогодні златники та срібники карбовані упродовж близько 30 років.

Підсумовуючи та узагальнюючи усе вищевказане, не можна не погодитись з твердженням М. Сотникової щодо причин карбування у Київській державі власної монети. Першою з-поміж них вона називає запровадження християнства, а іншою, не менш важливою причиною, на думку вченої, є проголошення державної незалежності та рівності Київської держави з іншими європейськими країнами. Не можна не визнати цю думку слушною.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Денар, денарій (лат. — denarius) — старовинна срібна монета, карбована у Стародавньому Римі від ІІІст. до н. е., яка дорівнює 4 сестерціям, або 10 асам. Вага її спочатку становила 4,55 г, пізніше зменшилась.

Динар, динарій (dinar — від назви римської срібної монети denarius) — старовинна золота монета Арабського Сходу, дорівнює 10 дірхемам. Її почали карбувати у VII ст., вага динарія становила 4,25 г (дорівнює солідові), пізніше вона зменшилась до 2,5 г, згодом, навпаки, збільшилася до 5,8 г.

Дірхем (грец.) — старовинна арабська монета, виготовлялась зі срібла. Дірхем почали карбувати в 695 р. Вага і вміст срібла у цій монеті в різних частинах величезної території Арабського халіфату були неоднакові. Дірхем набув неабиякого поширення завдяки торгівлі. Особливо велику кількість дірхемів виявлено на тій частині теренів України, де вони були в обігу в VIII — IX ст. Їхня вага — 2,7—3,4 г; набули поширення під назвою «куфічні» (від араб, «куфі» — письмо, яким виконані написи на монеті).

Златник – перша золота монета, карбована в Київській державі наприкінці X — на початку XI ст. Вага її — 4,266 г. У зв'язку з відсутністю власної традиції монетного виробництва златник був значною мірою схожий на візантійський солід.

Срібник – перша срібна монета, карбована в Київській державі у X—XI ст. князями Володимиром, його синами Святополком, Ярославом, а також Олегом Святославовичем у Тмутаракані. Середня вага срібників становила 2,8 г.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Назвіть причини поширення іноземних монет на території сучасної України на початку нової ери.

2. Коли арабські дірхеми поширились на території України?

3. Що таке «куфічний дірхем» ?

4. Назвіть привід і причину започаткування власного монетного карбування у Київській державі.

5. Які монети з'явились упродовж X—XІ ст. у Київській державі? Які їхні головні ознаки?

6. Порівняйте співвідношення основних елементів грошової системи Київської держави X—XI та XII—XIII ст.

7. Скільки типів гривень ви знаєте? Дайте коротку характеристику кожному.

8. Коли виник і чим був спричинений безмонетний період у грошовому господарстві Київської держави?

9. Назвіть відомих дослідників-нумізматів, котрі вивчали історію грошей Київської держави, їхні дослідження з цієї проблематики.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Анохін В. Гроші Київської Русі // Археологія УРСР. Т. 3. — К., 1975.

2. Гловінський Є. Гроші // Енциклопедія українознавства. Т. 2. — Львів, 1993. — С 447-448.

3. Гнатишак М. Гроші Української держави 1917 — 1920 рр. — Чікаго, 1971.

4. Зварич В. «Володимир на столе а се его сребро» (Карбування монет на Україні-Русі) // Українська народна енциклопедія. — Львів, 1995. -С 62 - 69.

5. Зварич В. Нумізматичний словник. — Львів, 1972.

6. Клименко О., Клименко А. Римські монети І — III ст. н. е. на території Тернопільської та Чернівецької областей як джерело до вивчення ранньої історії східних слов'ян // Банківська система України: проблеми становлення та перспектива розвитку. Збірник тез доповідей. — Тернопіль, 1998. — С 60 - 61.

7. Котляр М. Грошовий обіг на Україні в епоху феодалізму. — К., 1971. -

8. Котляр М. Монети Київської Русі // Вісник НБУ. — 1995. — № 4. -С 57 - 61.

9. Котляр М. Шукачі та дослідники скарбів. — К., 1971.

10. Лучинский М. Деньги на Руси в IX — XII вв. — Казань, 1962.

11. Прошлое нашей Родины в памятниках нумизматики. Сборник статей. -М., 1977.

12. Романов Б. Деньги и денежное обращение // История культуры Древней Руси. Т. 1. — М.; Л., 1948.

13. Сотникова М. Сребреники Киевского клада 1876 г. // Нумизматика и сфрагистика. — 1968.— № 3. — С. 116 — 121.

14. Сотникова М. Нежинский клад сребреников 1852 г. // Нумизматика и сфрагистика. — 1971.— № 4. — С. 39 — 45.

15. Спасский И. Русская монетная система. — Л., 1961.

16. Спасский И., Сотникова М. Тысячелетие древнейших монет России. -Л., 1983.

17. Толстой И. Древнейшие монеты Великого княжества Киевского. — СПб., 1882.

18. Федоров-Давыдов Г. Монеты — свидетели прошлого. — М., 1985.

19. Ющенко В., Панченко В. Історія української гривні. — К., 1997.

20. Янин В. Денежно-весовые системы русского средневековья. Домонгольский период. — М., 1956.