З історії грошей України - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Н. В. Дорофєєва (Тема 3 Грошова система українських земель XIV

Тема 3 Грошова система українських земель XIV — XVIII століть

3.1. Грошова система українських земель, що перебували у складі Польщі та Литви (XIV — XVI СТ.)

Карбування монет на українських землях відновлюється у другій половині XIV ст. На початку власного карбування монет Галицька Русь володіла розвинутим грошовим господарством, що підтверджується не лише знахідками монет допольських часів, а й існуванням системи кредитних відносин, яка виникла розвивалась на основі інтенсивної зовнішньої і внутрішньої торгівлі галицьких міст.

У Галичині після окупації її Польщею у 1349 р. Казимир III (1333 — 1370) і його наступники — Людовик Угорський (1370–1382), Владислав Опольський (1372 — 1378), Владислав Ягайло (1380 — 1434) — карбували у Львові срібні півгроші з гербом Галичини і написом «moneta Russie» (1337 — 1403) та мідні монети – пули (1351 — 1382), які випускались як дрібна розмінна монета для міської торгівлі (1 квартник — 6 — 8 пул).

Людовик Угорський (карбував галицькі монети у 1379 — 1382). Його руські півгроші (як і монети Казимира III) характерні незначною кількістю варіантів, їх емісія була нетривалою.

Розглянемо більш детально їх зовнішній вигляд і пов'язані з цим особливості. Отже, на аверсі вміщено герб Галицької Русі й Львова — лев, навколо якого, поміж крапковими обідками, — напис «moneta Russie», реверс — в оточенні 4 дуг — ініціал короля «L», легенда «Lodvici R. Ungarie» (Людовика, короля Угорщини). Вага монети — 1,12 г, розмір — 18-19 мм, проба — 875°.

Монетне карбування Владислава Ягайла за обсягом значно перевищувало карбування всього попереднього періоду. Якщо галицьких монет Казимира III, Владислава Опольського, Людовика Угорського загалом відомо 100 екземплярів, то руські й львівські півгроші Владислава Ягайла зустрічаються у досить великій кількості (близько 400 екземплярів).

За Ягайла відбувся перехід від карбування традиційної галицької монети, високопробних руських півгрошів, що не входили у польську монетну систему, до виробництва низькопробних, львівських півгрошів, які внаслідок своїх якостей могли перебувати у вільному обігу на всій території Польської держави, у складі якої перебувала й Галичина. У зв'язку з цим відбулись певні зміни у зображенні на зворотному боці — ініціали монетного сеньйора в обідку з 4 дуг змінено на державний герб Польщі — орла. За Владислава Ягайла поступово було ліквідовано залишки певної автономії Галичини, що, безумовно, відбилось на монетному господарстві цих земель.

Вага новокарбованої монети становила 0,95 г, розмір — 18-19 мм, проба — 875°.

У 1399 році відбулись зміни у польській монетній справі — було запроваджено півгроші більшого розміру. Рисунок нових львівських півгрошей — грубий і примітивний, рельєф — жорсткий і плоский, багато деталей втрачено. Легенди зазнали кардинальної переробки — напис лицьового боку «moneta Russie» («монета руська») змінено на «moneta Lemberg» (Lembur, Lemburd, Lemborg) («монета львівська»). Вага цієї монети — 1,58 г, розмір - 21-22 мм, проба — 875°.

Еволюцію грошового виробництва на теренах Галичини у XIV — початку XV ст. варто представити у порівняльній таблиці:

Півгроші Галицької Русі були типовими регіональними монетами, які обслуговували грошовий ринок цього регіону. Однак територія їх поширення була досить значною: Галицька Русь, Волинь, Поділля, Київщина, Польща, Молдова, що пояснюється широким розмахом міжнародних торговельних зв'язків Галицької Русі.

На думку М. Котляра, емісія галицьких монет зародилась на місцевому економічному грунті і лише за часом збіглась із захопленням Галичини Польщею. Випуск галицьких монет, таким чином, розпочався на початку 50-х років XIV ст. і тривав до 1414-1415 pp.

У 60-х роках XIV ст. відновлюється карбування монет у Києві в період правління князя Володимира Ольгердовича (1362 — 1394).

Монети Володимира Ольгердовича були введені до наукового обігу після давньоруських златників. У 1906 р. з'явилось повідомлення К. Болсуновського про знахідку скарбу з київськими монетами XIV ст. Відомо п'ять типів київських монет князя Володимира Ольгердовича.

Подамо характеристику кожного з них. Отже, перший тип монет. На аверсі вміщено княжий знак, на реверсі — в крапковому обідку — плетенка (орнаментальний мотив), довкола якої — легенда з ім'ям князя.

Певні відмінності є у монетах другого типу. Аверс залишено без міни (князівський знак), на реверсі — літера «К» у крапковому обідку або в обідку суцільної лінії, довкола — легенда.

Монети третього типу на реверсі вмішують зображення хреста в крапковому обідку або в обідку суцільної лінії, довкола — легенда, в основі якої — ім'я князя.

Брактеати {монети четвертого типу) містять зображення князівського знака, легенда на них відсутня.

Монети п'ятого типу — ті ж брактеати із зображенням хреста в крапковому обідку, легенда на них відсутня (у більшості випадків).

Перехід до карбування брактеатів був викликаний поступово зростаючою потребою грошового обігу Київської землі в монеті. Щодо техніки виконання, монети Володимира були примітивні. Учені вважають ці монети перехідним явищем. Вони не затримались надовго в грошовому обігу. Основними регіонами їх розповсюдження була Київська та Чернігівська землі, часом перебували ці монети в обігу Литовської держави.

Монети Володимира Ольгердовича знаходять у скарбах, у переважній більшості — з празькими грошима. Ці монети відображають одну з найменш досліджених епох в історії грошей України періоду феодалізму.

Майже кожен другий з українських скарбів XIV — XV ст. містив празькі гроші, про які ми згадували трохи вище. Вони були випущені на межі XIII і XIV ст. за правління чеського короля Вацлава II (вагою 3,7 г, діаметром — ЗО мм), виготовлені з високопробного срібла, ці монети досить швидко витіснили з грошового обігу Чехії, Польщі та інших сусідніх країн низькопробні і занадто легкі монети. До кінця XV ст. празькі гроші домінували на ринках Східної Європи.

Монети Володимира Ольгердовича

Празький гріш XIV ст.

Празькі гроші випускали й при наступниках Вацлава II — Янові І (1310 - 1346), Карлові І (1346 - 1378), Вацлаві III (1378 - 1419), аж поки Гуситські війни не перервали емісію цієї надзвичайно популярної монети.

Щодо поширення празьких грошей на землях України, то побутують кілька версій. Ось найпоширеніші з них.

Автором першої є А. Сіверс, котрий вважає, що празькі гроші потрапляли на українські, російські, білоруські землі північно-західним шляхом через Литву.

Інший дослідник — В. Рябцевич піддав критиці цю думку. Він вважав, що чеські монети надходили на ці землі двома шляхами: південно-західним — через Південно-Східну Польщу та Галицьку Русь і південно-східним — через Чернігівську землю (цей шлях дослідник відзначає як основний).

Нумізматичний матеріал свідчить, що празькі гроші спочатку з'являються у Галицькій Русі і на Волині (перша половина XIV ст.), а згодом звідти розповсюджуються на інші українські, російські, білоруські землі. Головним шляхом, на думку М. Котляра, був південно-західний шлях — через Львів і Луцьк.

Значну групу монет, поряд з празькими грошима, на українському грошовому ринку становили литовські денарії. Їх відомо чотири типи:

І — монети з написом «печат» і зображенням списа;

ІІ — монети із зображенням списа і литовського герба «коломни»;

III — монети із зображенням литовських гербів «погонь», «коломни»;

IV — монети із зображенням «погоні» і подвійного хреста.

Угрошовому обігу українських земель найчастіше зустрічаються монети другого типу.

У XV — XVI ст. поряд з великою кількістю празьких грошей та інших іноземних монет в обігу перебували польські та литовські монети, які з часу Люблінської унії (1569 р.) стали однаковими щодо вартості (до Унії 1 польський гріш = 4/5 литовського гроша), правда, зображення, що містились на монетах, були дещо відмінні. Це були, головним чином, півгроші, у меншій кількості їх номінали: шостаки, трояки, гроші, третяки, денари.

Гроші литовського карбування були кращими від польських за якістю. 8 литовських грошів за кількістю монетарного срібла відповідали 10 польським. Литовська копа — 60 грошам або 600 литовським денаріям чи 75 польським грошам, польська копа = 60 польським грошам. Литовський гріш =10 денаріям, польський гріш — 2 півгрошам або 2 солідам. В Україні солід називали шелягом; гроші — осьмаками, оскільки, вони дорівнювали 8 литовським денаріям.

З початку правління Стефана Баторія (1576 — 1586) у розвитку польсько-литовської монетної системи відбулись значні зміни. Припиняється карбування денарів, зменшується виробництво півгрошів.

У 1578 році відбулась уніфікація польської і литовської монетної системи за ординацією Стефана Баторія, і вже з 1579-го почато карбування литовської і польської монет за єдиною монетною стопою.

Литовський злотий містив 24 польських грошей.

Злотий закріпився у монетній лічбі українських земель Польщі й пізніше став основою польської національної грошової системи.

У час правління короля Сигізмунда III (1587 — 1632) розпочалось карбування нових грошей. Усі номінали узгоджувались зі злотовою системою лічби.

Характерна ознака правління Сигізмунда III — за його правління відбувається значний приплив у Річ Посполиту золотих і срібних монет — дукатів та талерів, що великою мірою знайшло своє відображення в грошовому обігу українських земель. Ці монети з'являються на українському грошовому ринку наприкінці XVI ст. Вага талера приблизно 30 г, виготовлялись зі срібла. Талери відігравали роль своєрідних світових грошей епохи середньовіччя, які вільно долали державні кордони і були розповсюджені чи не в усьому світі.

ВИСНОВКИ

Грошовий обіг на території України, який зазнав значного розвитку в другій половині XІV — початку XVI ст., наприкінці XVI cm. поступово призупиняється.

Наприкінці 20-х років XV cm. емісія, а разом з нею і приплив празьких грошів в Україну припиняється. Хоча ці монети залишаються в обігу українських земель до кінця XV ст., проте їх кількість дедалі зменшується, а якість поступово погіршується, вони втрачають свою цінність через витирання, кращі екземпляри (емісії ранішого періоду) випадають у скарби.

Одночасно з празькими грошима змін зазнає грошове господарство галицьких земель. Тут відбувається злиття монетних систем Галичини і Польщі, що знайшли свій вияв в емісії низькопробних, схожих до польських львівських півгрошів, які витіснили з обігу руські півгроші високої якості. Ці півгроші були символом автономного грошового господарства Галицької Русі другої половини XIV cm.

1394-й став останнім роком правління Володимира Ольгердовича в Києві, а отже, припиненням його монетного карбування. Проте розвиток економіки того часу виключав збільшення кількості монет у грошовому обігу, що й сталося в наступних століттях.

Польські монети, хоч і поступались перед литовськими на українському ринку кінця XV ст., проте займали на ньому помітне місце.

XVI ст., на думку вчених, характеризується не дуже жвавим грошовим обігом.

3.2. Характеристика грошового господарства України XVII - XVIII століть

3.2.1. Грошовий обіг XVII століття

На початку XVII ст. у грошовому господарстві панівне становище посідають соліди і гроші, а згодом — півторагрошовики, які карбують у великій кількості. На українських землях найбільшого поширення набули півторагрошовики 1621 — 1627 pp. (на ці роки припадає час найбільшого розмаху іїх емісії).

У 1621 — 1627 роках у Речі Посполитій карбували орти (1/4 талера), шестигрошовики і потрійні гроші.

Монети Речі Посполитої були головною, проте не єдиною великою групою платіжних засобів українського грошового обігу XVII ст. Переважна більшість знахідок того часу — п'ять видів монет: Речі Посполитої, Прибалтійських володінь Швеції і Бранденбурзько-Прусської держави.

1621 року Швеція відібрала у Речі Посполитої Ригу і розпочала там власне монетне виготовлення. У 1628 — 1634 pp. шведський уряд, захопивши Ельблонг у Речі Посполитої, карбував монети, з яких в Україні можна зустріти дрейпелькери і соліди, рідше — потрійні гроші й гроші.

У 40-х роках XVII ст. на українських землях широкого розповсюдження набули талери.

Вони були найбільш авторитетними монетами українського грошового ринку. Ними сплачували борги, у талерах укладали важливі торговельні угоди. Охоче накопичувала талери шляхта, у тому числі й українська.

Поряд з талерами, переважно у великих фінансових операціях, виступають і золоті монети — т. зв. червоні золоті або просто червоні, як називають їх джерела. Це дукати — монети західноєвропейського походження. Назву «червоний» отримали, ймовірно, від кольору золота високої проби, з якого їх карбували.

Незалежно від місця карбування всі дукати мали приблизно однакову вагу (в XVII ст. у середньому 3,5 г) і пробу металу, тому вільно долали державні кордони.

Їх курс майже вдвічі перевищував курс талера.

Помітну групу серед знахідок золотих монет в Україні того періоду становлять угорські дукати, а також — венеційські дукати (цехіни).

У час правління короля Владислава IV (1632 — 1649) обсяг монетного виробництва Речі Посполитої значно зменшився, випускали лише дукати і талери.

У Речі Посполитій у середині XVII ст. різко погіршилась якість монет. Польські монети другої половини XVII ст. були поганими навіть порівняно зі сучасними їм монетами інших західноєвропейських країн, у сріблі яких також містилось багато лігатури.

Зростаюче засилля неповноцінних і фальшивих монет завдавало торгівлі особливої шкоди, і фактично дезорганізовувало грошовий обіг у другій половині XVII ст.

1659 року королівський уряд підтримав пропозицію італійського фінансиста Т. Боратіні карбувати мідні соліди, щоб Річ Посполита вийшла з економічної кризи. Таким чином, за період 1659 — 1666 років було випущено 10 млн. таких монет.

Псування монети, що безперервно прогресувало, призвело до того, що гроші знецінювались, зростала дорожнеча, фінансове становище країни погіршувалось. З грошового обігу зникли талери, орти, шестигрошовики; на ринку посіли панівне становище мідні соліди.

Емісія великої кількості мідних грошей зруйнувала грошовий ринок Речі Посполитої. Країна потрапляє у глибоку фінансово-економічну кризу. Таке становище залишалось аж до кінця XVIII ст.

На Лівобережжі, яке в силу історичних подій (Переяславська рада 1654 р.) перебувало у складі Російської держави, у середині XVII ст. в обігу були поширені копійки царя Олексія Михайловича (1645 — 1676).

У 1660 — 1663 роках карбувались мідні копійки, які були досить низької вартості. Це й інші фактори (серед яких — погіршення становища населення Російської імперії) призвели до повстання, т. зв. мідного бунту, в результаті якого мідні копійки було вилучено з обігу, натомість запроваджено срібні копійки. їх карбували з високоякісного срібла західноєвропейських талерів, проте через дрібність і брак кратних номіналів вони були досить незручні в обігу.

Тому 1686 — 1687 pp. було здійснено заміну старих польських чехів і копійок на т. зв. «севські чехи», що виготовлялись у м. Севську (тоді — на кордоні України з Росією) і були схожі до чехів Сигізмунда III, але через злочинні операції монетарів вони також були досить низької якості. Тому севські чехи було вилучено з обігу й відновлено обіг старих чехів Сигізмунда III.

У той період карбували також подвійний талер, дублон (подвійний дукат), півпортугал (5 дукатів), португал (10 дукатів).

3.2.2. Грошове господарство козацько-гетьманської доби (XVII ст.)

Нумізматичні пам'ятки грошового господарства українських земель 'XVII ст. є надзвичайно численні.

На початку XX ст. у зв'язку з хвилею національного відродження особливе зацікавлення істориків викликало питання дослідження історії козацько-гетьманської держави, а відповідно, вчені зацікавились і грошовим господарством Козаччини. Так, 1918 року в Чернігові було видрукувано працю «Монета и денежный счет в Левобережной Украине в XVII веке» В. Шугаєвського. Далі ці дослідження розвивались, і вже в 1923-му в Одесі виходить друком третій том праці «Организация хозяйства Украины от Хмельницкого до мировой войны» М. Слабченка, де вчений підтверджує [версію про карбування «власне української монети» вже у 1649 році.

Такий самий факт викладено у «Записки дьяке Гр. Кулакове о добытых им в бытность в Польше сведениях касательно войны поляков с казаками в 1649 г.»: «...А в Чигирине, де, учинил Б. Хмельницкий, мынзу и денги делают, а на тех новых денгах на одной стороне мечь, а на другой стороне єго, Богданово имя».

1924 року з'являються ще дві праці І. Крип'якевича та І. Борщака, в яких висловлено припущення про можливість емісії монет при Б. Хмельницькому. У монографії середини 50-х років І. Крип'якевич висловлював думку, що «Хмельницький вживав заходів щодо випуску власної монети».

Відомо, що гетьман від самого початку Визвольної війни (1648 — 1654) прагнув провадити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності.

Емісія власної монети дала б змогу Б. Хмельницькому регулювати грошовий обіг в Україні, уніфікувати ціни і податки, позбутись анархії грошового ринку, де панували іноземні монети.

У Головному архіві давніх актів у Варшаві зберігається лист подільського воєводи С. Потоцького до короля Яна Казимира від 29 жовтня 1652 р. У цьому листі Потоцький скаржиться на «свавілля Б. Хмельницького, що зазіхає на права короля і карбує власні гроші».

Існує повідомлення у «Gasette de France» за 1652 рік про те, що «у Польщі почалось обурення з приводу того, що козацький гетьман Б. Хмельницький почав карбувати монети «за власним зразком».

Після Визвольної війни було запроваджено одну з найвищих посад у гетьманській адміністрації — посаду генерального «підскарбія», до обов'язків якого входила відповідальність за стан фінансів козацького війська, за розподіл натуральних і грошових податків, встановлювання мита, очолювання скарбової канцелярії та ін.

Проте нумізматичні знахідки на підтвердження думки про те, що Б. Хмельницький карбував власні монети, — відсутні.

Ще однією спробою запровадити власну грошову систему в Україні став Гадяцький договір 1658 p., укладений між урядом Речі Посполитої і козацькою верхівкою на чолі з гетьманом І. Виговським. Гадяцький договір визначав права й обов'язки українського козацького війська.

Один з пунктів цієї угоди зазначав: «Волно будет ковати козацкую монету, на заплату тилко козацкому войску. Менниця (монетний двір) для деланя чекану и всяких денег в Киеве, или где способнее усмотрено будет, имеет быти устроена». А в іншій статті Гадяцької угоди сказано: «Деньги делать будут по обычаю княжества Литовского».

Проте, наскільки відомо дослідникам, суттєвих кроків щодо реалізації намічених пунктів не було зроблено.

Обраний 1665 року гетьманом Правобережної України, П. Дорошенко став продовжувачем справи Хмельницького у творенні Української держави від Перемишля до Путивля. В організації своєї держави Дорошенко провів важливі реформи: створив постійне військо, а щоб утримувати його, він пильно дбав про державні фінанси, заходився карбувати монету. Для цього було організовано карбівню у м. Лисянці, де випускались півтораки, які в Україні називали чехами. Вони були копією польських срібних монет вартістю 1,5 гроша і вагою 1,08 г (з них 1,31 г чистого срібла).

На лицьовому боці монет унизу містилось число «3», яке означало її вартість у 3 півгроші, які тоді вже не карбувались, а на зворотному боці — традиційна цифра — 24 (гроші) як пам'ятка колишньої вартості талера.

Дослідники початку XX ст. торкались питання щодо карбування монет гетьманом П. Дорошенком (1665 — 1676).

Історик М. Слабченко вважав, що Дорошенко спочатку в Тарговиці, згодом у Лисянці, що на Вінниччині, карбував власні гроші.

Натомість В. Шугаєвський, заперечуючи це, пише, що гетьман П. Дорошенко не мав жодного відношення до Тарговицького монетного двору, на якому виготовляли татарські й турецькі монети. А в Лисянці не виготовляли власних гетьманських монет, лише наслідували старі польські чехи (півтораки Яна Казимира) з датами до 1662 року.

1676 року П. Дорошенко зрікся булави, після цього випуск його грошей припинився. Монетарія Янка Гранковського було заарештовано і на допиті в Малоросійському приказі він зізнався, що карбував у Лисянці гроші для П. Дорошенка.

Ця сторінка в історії грошей потребує ще подальшого вивчення та пошуку нових матеріалів.

Зі середини XVII ст. на території Української козацької держави поширились російські срібні і в незначній кількості мідні монети. Срібні монети — російські талери або єфимки в грошовому обігу того часу відігравали незначну роль.

3.2.3. Поширення грошової системи Російської імперії в Україні (XVIII ст.)

До кінця XVII ст. на Гетьманщині домінували грошові одиниці, відкарбовані в Польщі та в інших західноєвропейських державах.

Після Полтавської битви 1709 р. Петро І примусово запровадив у грошовий обіг українських земель російську монету, аби довести всім (хоча б на прикладі монетного господарства краю), що автономію України ліквідовано.

Самійло Величко у своєму літописі розповідає, що російський цар Петро І (1682 — 1725) «после баталии Полтавской зо шведом, монету староверную Польскую зо всей Малой России, то есть леви, орлянки, чвертки, полталярки, орти, тимфи, шостарки, шаги, чехи, осмаки и лядские зо всей Малой России вывели выгубил; тилко таляров да червоных памятка осталася; а натомисть своею медною и сребною дробною и твердою, красным кунштом изданною, наполнил Малую Россию монетою».

Дослідник А. Єршов у своїй роботі подає співвідношення цих грошових одиниць: 1 осьмак польський — 1 орту — 1/4 талера =16 польських грошей (згодом — 18) = 10 2/3 (згодом — 12) копійкам; 1 лядська = 1/2 гроша (півгрошовик) = 9 грошиків польських (шеляги) = 1/3 копійки.

За Петра І було введено десяткову монетну систему: рубль, гривеник, копійка.

1713 року розпочато випуск копійок нового зразка з гербом на аверсі та написом «копейка» і датою (рік означений літерами) — на реверсі.

1723-й — рік випуску мідних 5 копійок; а 1724-го було відкарбовано золоті монети — червонець, 2 карбованці.

На всіх монетах є зображення царя Петра І і вказано номінал.

Упродовж XVIII ст. проводились реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, у тому числі Лівобережної України. Випускались мідні (копійка, п'ятаки), срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (до 1753 р. — червонці, з 1755 р. — 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети.

Поряд з російськими, в обігу українських земель перебували польські та західноєвропейські монети аж до 30-х років XVIII ст., а то й довше, незважаючи на розпорядження Петра І про примусове їх вилучення з обігу.

У 1730 — 1740 pp. відбувається зменшення царської казни, вивезення срібла і золота за кордон. Це призвело до початку нової грошової кризи.

З початку XIX ст. можна говорити про повну заміну в грошовому обігу України всієї іноземної монети російською.

Але окремі назви монет, такі, як «злотий» («злот»), «шаг», застосовувались до певних номіналів російської монети (наприклад, злотий =15 копійок, шаг =1/2 копійки), збереглись у деяких місцевостях України аж до революції 1917 року.

Із запровадженням грошової одиниці Російської імперії було ускладнено товарно-грошові відносини України з іноземними державами.

ВИСНОВКИ

– Російські гроші протягом XVIIIст. поширились на українських землях, витіснивши з обігу польсько-литовські монети.

– Грошово-фінансові відносини на території України у XIV — XVIII ст. були частиною загальноєвропейських процесів. Ось чому дослідження і вивчення історії грошей України варто проводити у взаємозв'язку з вивченням історії грошових відносин іноземних держав-сусідів, та й не лише їх.

З.З. З історії львівського монетного двору

Своєрідність виготовлення галицьких монет доводить, що монетна справа в Галичині була досить самостійною. Міські книги 1382 — 1389 pp. та розрахункові книги Львівського магістрату 1404 — 1414 років містять дані про існування монетного двору у Львові, подаючи імена монетних майстрів.

Діяльність Львівського монетного двору цікава тим, що Львівська карбівня — єдина на українських землях, про яку збереглись документальні відомості. Вони дають змогу відтворити картину організації монетного виробництва, простежити особливості фінансової та грошової політики Польсько-Литовської держави.

Благородних металів, необхідних для карбування монет, не було, тому уряд ухвалив рішення реквізувати церковне срібло. Очевидно, ситуація була надзвичайно критичною, оскільки католицьке духовенство погодилось віддати не лише церковні прикраси, а й ритуальний посуд для потреб монетного двору.

Обслуговуючий персонал монетарні складався з 50 осіб, серед них — гравери, золотники, слюсарі, ковалі, молотобійці, гайдуки-вартові та ін. На чолі карбівні були вардайн — відповідальний за пробу і вагу монет, і писар. Це були вихідці з міського патриціату, переважно італійці за походженням.

В існуванні Львівського монетного двору виділяють два періоди: перший датують початком 50-х років XIV ст. — 1414 роком.

Монетний двір належав королю, і весь прибуток від його діяльності цілком надходив у королівську скарбницю. Спроба місцевої львівської влади у 1408 — 1411 pp. купити монетний двір чи бодай карбувати власну монету, зазнала невдачі. Ліквідація галицької монети, поряд з ліквідацією інших ознак автономії Галицької Русі, зробила недоречним й, зрештою, непотрібним існування Львівського монетного двору — він був закритий, і лише через кілька століть його діяльність відновилась.

Другий період розпочався майже через 350 років і тривав кілька літ з перервами (1656 — 1663 рр). Львів не належав до традиційних «монетних» центрів Речі Посполитої, зокрема таких, як Краків. Короткочасна діяльність монетного двору в нашому місті у XVII ст. була зумовлена низкою надзвичайних політичних і економічних подій.

За короткий відрізок часу діяльності монетного двору у Львові (3,5 року) там змінилось кілька осіб, безпосередньо відповідальних за роботу підприємства. Це дає підставу поділити діяльність монетного двору на чотири етапи.

Перший етап тривав з 15 травня 1656 року по 24 січня 1657 року. Приводом відкриття монетного двору була невдала для Польщі війна зі Швецією (1655 — 1660 рр), королю Яну Казимиру для продовження воєнних дій потрібні були гроші, а державна скарбниця була порожня. Враховуючи, що монетні двори Польщі опинились у руках шведів, було вирішено відкрити монетний двір у Львові, куди в лютому 1656 року прибув король Ян Казимир.

За королівським універсалом від 1 березня 1656 року у Львові мали карбувати орти (18-грошова монета) і шестигрошовики з церковного срібла. Тим же універсалом король призначив адміністратором монетного двору канцлера коронного Ст. Корицинського, призначивши йому на допомогу королівського секретаря Ієроніма Піноцці, який і був керівником монетного двору у Львові.

Польський орт 1660 p., карбований на Львівському монетному деорі

Для монетного двору Піноцці було обрано будинок купця Якоба Жидкевича (нині буд. № 39, що на площі Ринок). Піноцці уклав договір зі спадкоємцями покійного Жидкевича про оренду «у зв'язку з великою потребою держави».

15 травня 1656 року розпочато карбування монет (ортів). За неповних дев'ять місяців відкарбовано близько 207 тис. ортів та 12 тис. шостаків. Унаслідок вичерпання запасів та у зв'язку з погрозами шляхти карбування монет припинилось наприкінці січня 1657 року.

Наприкінці 1660 року нечинна монета разом з усім інвентарем була передана в оренду італійцю Джованні Аморетті, який проживав у Польщі. За час діяльності Аморетті львівська монетарня карбувала срібні гроші різноманітного гатунку, а також і золоті дукати.

До найстаріших польських монет (найрідкісніших) належить талер, карбований у Львові з датою 1660 року та ініціалами Дж. Б. Аморетті. Єдиний відомий примірник цієї монети є зараз у Варшаві.

Діяльність Аморетті завершилась на початку липня 1662 року.

Третій етап діяльності Львівського монетного двору пов'язаний з відомим у Польщі німецьким монетарієм А. Тимфом — орендарем коронних монетних дворів, об'єднаних у так звану Генеральну Краківську месницю.

Згідно з контрактом він міг проводити карбування монет, починаючи з 1 липня 1662-го на монетарнях Кракова, Бидгощі, Познаня та Львова, використовуючи для цього будь-яку з них на власний розсуд. Про діяльність львівської монетарні в період від 1 липня 1662 року по 3 квітня 1663-го існували тільки здогадки.

Вивчення архівних матеріалів дало змогу встановити, що монетний двір діяв під керівництвом заступника А. Тимфа — монетарія зі Сілезії Христіяна Пфалера, який працював у Львові ще в період діяльності Аморетті.

На частині львівських шостаків, датованих 1662 і 1663 роками, присутнє скорочення АСРТ — ініціали Андрія Тимфа і Хр. Пфалера. Останній етап діяльності Львівського монетного двору (3 квітня — 19 вересня 1663 року) характерний карбуванням напівсрібних монет номінальною вартістю ЗО грошів, так званих злотівок. Карбування монет цього номіналу ухвалила Львівська комісія, щоб виплатити заборговану платню військові Речі Посполитої, доручивши виконання цього проекту монетаріям Андрію та Томашу Тимфам. Утіхою для громадян мав бути поданий на лицьовому боці монети вислів: «Ціну цій монеті надає спасіння вітчизни, яке є дорожчим від вартості металу».

Про діяльність монетного двору у Львові в той період і про його персонал збереглось небагато свідчень. Але відомо, що монетний двір, як і раніше, містився в будинку Я. Жидкевича. Наступником Тимфів у Львові був монетарій зі Сілезії Фолтин Тенгер. Про нього згадується в судових книгах міста у зв'язку з убивством монетного майстра Яна Кварціані.

19 вересня 1663 року закінчено карбування тимфів, і з цим Львівський монетний двір остаточно припинив свою діяльність.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Боратинки— дрібні мідні монети (шеляги) Польщі й Литви. Карбувались у 1659 — 1666 pp. для покриття державних боргів. Випущені в обіг у кількості близько 10 млн., боратинки негативно вплинули на розвиток монетної справи та економіки в цілому. Назву отримали від автора проекту випуску монет підприємця Т. Боратіні.

Гривеник— російська монета, карбована зі срібла, з'явилась в обігу в час правління Петра І у 1701 p., вартість гривеника — 10 коп. Назва «гривеник» збереглась на монетах і до кінця XVIII ст. (до 1796 р.). Така назва існує й досі — як народна назва монети вартістю 10 копійок.

Грош (від лат. grossus — великий, товстий; nummus grossus — великий гріш) — монета виготовлена зі срібла, яка з'явилась у середні віки на зміну знеціненого денарія. Гроші карбували багато країн у різні часи і під різними назвами (гро, гроссо, грот, грошей і т. ін.). Вміст срібла в грошах був неоднаковий і швидко зменшувався внаслідок псування монет. На Русі у XIV — XV ст. в обігу перебували празькі гроші, вага яких становила приблизно 3,5 г. На зразок празьких грошей у 1338 р. карбувала гроші Польща. Польські і литовські гроші в значній кількості були в обігу в Україні й Білорусі у XVI — XVII ст. З 1654 року карбувались гроші в Росії (мідний грош = 2 коп.). У другій половині XVIII — початку XIX ст. монеті вартістю 2 коп. дали народну назву «грош». Згодом монету вартістю 1/2 коп. теж почали називати «грош».

Грошова система — це форма організації грошового обігу в країні, яка породжена її економічним і політичним розвитком й оформлена юридичними законами.

Гульден (нім. gulden — золотий) — золота монета, відкарбована вперше в Німеччині на початку XIV ст. на зразок флорина, була основним платіжним засобом до XVI ст. З 1559 року розпочато карбування гульдена, який мав вартість 60 крейцерів. На підставі монетної конвенції 1857 року австро-угорська грошова одиниця — гульден (флорин) дорівнювала 100 крейцерам. 1870-го розпочато карбування золотих монет номіналом 4 і 8 гульденів.

Дукат (від ducatus — останнього слова монетної легенди) — золота монета, вперше відкарбована в 1284 р. у Венеції дожем Дж. Долуоло. Назва «дукат» перейшла на всі інші золоті монети, карбовані за венеціанською стопою. Починаючи з другої чверті XIV ст., дукати карбувались в Угорщині, Австрії, Польщі. На українських землях дукати отримали назви «венеційські», «угорські», «цісарські».

Єфімок— російська назва талера, який у значній кількості завозили в Росію у XVI — XVII ст. і використовували лише як монетний метал для виготовлення російських срібних монет. Назва походить від «Iouchimsthaler» — перших талерів, карбованих у м. Йоахім-сталі (Богемія). У Росії за основу взяли не другу, а першу половину слова, і назвали талер єфімком.

Злотий (пол. — zlotu, zlotowka) — назва польської золотої монети, карбованої у XIV — XV ст., що дорівнювала 14 грошам. Вартість 1 дуката —30 грошів (срібних), тоді 30 грошів срібних прирівнювались до 1 злотого. Золота монета — дукат — називалась червоний злотий. Грошова реформа 1526 — 1528 pp. запровадила в Польщі злотову систему. Злотий ділився на 5 шостаків, 10 трояків, 30 грошів. Хоча монета мала номінальну вартість 30 грошів, реальна її вартість не перевищувала 18, тим самим польський злотий прирівнювався до орта або тимфа. 1794 року вперше у Польщі було випущено паперові гроші. Грошовою одиницею Польщі злотий знову став у 1924 — 1939 pp. (1 зл. = 100 грошів). В обігу, крім золотих монет вартістю 100, 50, 25, 20 злотих, до 1930-х років були срібні —10, 5, 2 злотих, нікелеві — 1 зл., 50, 20, 10 грошів, бронзові — 1, 2, 5 грошів.

Квартник (від лат. quarto) — 1/4 срібної польської монети, 1/96 — польської гривні (1 польська гривня = 200 грошів). Квартники карбувались у 1337 — 1403 pp. На початок карбування квартник = 1/2 гроша, згодом — 1/4 гроша, наприкінці XIV ст. — 1/6 гроша (1 гріш = 6 квартників). Квартники як «автономні монети» для Галичини після її загарбання Польщею у 1349-му карбувались у Львові (до 1379 p.). Наприкінці XIV ст. З денарії = 1 квартнику, його почали називати «третяком» (тернаром).

Орт— польська срібна монета. її назва — німецького походження і означає 1/4 частину великої грошової одиниці — талера. Початок карбування орта — 1608 рік у Гданську, тоді, коли 1 талер = 40 грошів (1 орт = 10 грошів), а згодом після зростання вартості талера 1 орт = 18 грошів. Характерною рисою тогочасних ортів (1650 — 1663) стала цифра «18» на монеті, що означало — 1 орт = 18 грошів.

Півгрош— польська срібна монета вартістю 1/2 гроша. У XV ст. півгрош був найпоширенішою монетою в Польщі (1,03 — 1,55 г). У Литві з XIV ст. до 1566 року карбували півгрош вартістю 5 денарів. Литовський півгрош виступав у співвідношенні до польського як 4 : 5.

Півторак— польська срібна монета вартістю 1,5 гроша, або 3 півгроша (тому цифру «З» постійно карбували на монеті). Вага півторака -1,54 г (0,72 г чистого срібла), пізніше зменшилась до 1,08 г (0,31 г чистого срібла). Півторак становив 1/2 трояка, карбувався у 1614,1628,1652 — 1666,1753 — 1756 роках.

Португал— велика золота португальська монета, яку вперше почав карбувати португальський король Мануел І (1495 — 1521). їх виготовляли на високому мистецькому рівні й використовували як нагороди. Португали іноземного виготовлення були відомі й у Росії (такий португал вагою 34 г золота Б. Хмельницькому подарував цар Олексій Миколайович з нагоди укладення Переяславської Ради 1654 року).

Празькі гроші(grossi pragenses) — початок карбування припадає на XIV ст. (у час правління чеського короля Вацлава II); карбувались майже з чистого срібла, їх вага становила 3,5 г. Карбування празьких грошей справило великий вплив на економіку і монетну справу Польщі. За їх зразком у 1338-му розпочато виготовлення польського гроша (вага — 3,11 г; з них чистого срібла — 2,62 г).

Пул — 1) мідна монета ханів Золотої Орди (карбували у XIV — XV ст.); 2) монети, виготовлені з міді, карбовані на Львівському дворі для Галичини у 1340 — 1382 pp.

Севські чехи — назва польського срібного півторака (1,5 гроша). Карбовані 1686-го у результаті вилучення з обігу іноземних монет в Україні. Чехи карбувались короткий час з низькопробного срібла. На них зазначалось місце карбування — Севськ (звідси й їх назва).

Третяк, тернар (лат. — ternarius) — дрібна польська срібна монета вартістю 3 денари. Першими третяками стали давні квартники князя Владислава Ягайла, які з 1396-го дорівнювали 1/6 гроша. Карбування третяка було відновлено 1527 — 1546 pp. Останній раз третяки карбували 1591 — 1630 р. У XIX ст. третяк був лічильним поняттям в Україні, що відповідав 3 шагам (6 копійкам).

Трояк (лат. grossus triplex — потрійний гріш) — польська срібна монета, що дорівнювала трьом грошам. Їх карбували з 1528 року в Польщі, з 1546-го — у Литві, а 1601-го виготовлення трояків припиняється. У 1618 — 1624 pp. карбування відновлюється з вартістю, меншою на половину. У 1765 — 1794 pp. налагоджено випуск мідних трояків. У 1794 році Австрійська імперія карбує для окупованих нею земель Галичини трояк; згодом трояк карбують Варшавське князівство (1810 — 1814), Королівство Польське (1815 — 1841), Краків (1835).

Чворак— срібна монета, вартість якої дорівнює 4 литовським, 5 польським грошам. Карбувались литовським монетним двором у 1565—1569 pp. За кордоном отримали назву «бородачі», оскільки короля на монеті було зображено з довгою бородою.

Шостак (пол. — szostak) — польська срібна монета, вартістю 6 мідних грошів. Карбування шостака розпочато 1528-го, вага його — 5,3 г (з них 4,6 г чистого срібла). У XIX ст. шостак був лічильним поняттям в Україні і відповідав 6 шагам (12 копійкам).

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Дати характеристику грошовому обігу на українських землях, які перебували у складі Польщі та Литви у XIV — XV cm.

2. Які монети карбував Владислав Ягайло?

3. Коли на землях України поширюються празькі гроші?

4. Якими були особливості грошового обігу у XV — XVI ст.в Україні?

5.До яких змін у грошовій системі призвела Люблінська унія (1569 р.)?

6. Описати грошове господарство українських земель другої половини XVII cm.

7. Що таке «севські чехи»? Дати їм характеристику.

8. Якими були грошові відносини козацько-гетьманської доби?

9. Які зміни в грошовому господарстві українських земель відбулись після Полтавської битви?

10 .Чи правильною є думка, що на початку XVIII cm. усі іноземні монети, що перебували в обігу в Україні, були ліквідовані? Відповідь обгрунтувати.

11. Коли на теренах України відбулася повна заміна іноземної монети

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Борщак І. Franco-ucrainica XVII — XIX s. // Стара Україна. — 1924. - № 7—8. — С 113-117.

2. Гловінський Є. Гроші // Енциклопедія українознавства. Т. 2. — Львів, 1993. — С 447-448.

3. Демени М. К вопросу о чеканке севских чехов //Записки нумизматического отделения Русского Археологического общества. Т. 1. — СПб., 1903.

4. Єршов А. До історії грошової лічби і монети на Лівобережній Україні у XVII віці. - К., 1923.

5. Зварич В. З історії Львівського монетного двору в середині XVII ст. // Архіви України. - 1971. - № 2. - С 57 - 59.

6. Зварич В., Обухівський Р. Найважливіші нумізматичні терміни. —Львів, 1966.

7. Ковальчак Г. Економічний розвиток західноукраїнських земель. — К., 1988.

8. Котляр М. Галицька Русь у другій половині XIV — першій чверті XV ст. — К., 1968.

9. Котляр М. Грошовий обіг на території України в епоху феодалізму.-К., 1971.

10. Котляр М. Літописи Самовидця, Грабянки та Величка про грошовий обіг України XVII ст. // Український історичний журнал. — 1970.-№ 1. - С 18 - 25.

11. Котляр Н. К вопросу о правовом положении Львовского монетного двора в XIV — XV вв. // Нумизматика и сфрагистика. — 1965. — №2. - С. 113 - 121.

12. Котляр Н. Монеты Владимира Ольгердовича // Нумизматика и сфрагистика. — 1971. — № 1. — С. 52 — 58.

13. Котляр Н. Монеты Червоной Руси в денежном обороте Польского государства в XIV— XV вв. // Нумизматика и сфрагистика. — 1965. -№ 5. - С. 18 - 32.

14. Котляр Н. Проблемы и основные итоги исследований монет Червоной Руси // Нумизматика и сфрагистика. — 1965. — № 2. — С. 91 — 11З.

15. Крип'якевич I. Богдан Хмельницький. — К., 1954.

16. Крип'якевич І. Монети Б. Хмельницького і П. Дорошенка // Стара Україна. - 1924. - № 1. — С. И - 15.

17. Рябцевич В. К вопросу о денежном обращении западнорусских земель в XIV — XV вв. // Нумизматика и сфрагистика. — 1965. — № 2. — С. 124 - 129.

18. Сивере А. Топография кладов с пражскими грошами. — СПб., 1922.

19. Стрішенець М. Основні засоби грошового обігу на борошномельному водяному промислі України у 2 полов. XVI — середина XVIII ст. //Банківська система України: проблеми становлення та перспективи розвитку. Збірник тез доповідей. — Тернопіль, 1998. — С. 42-43.

20. Ющенко В., Панченко В. Історія української гривні. — К, 1997.