Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Розділ VІ. Правила погашення та зняття судимості

Підставою для правил про погашення або зняття судимості є насамперед Кримінальні кодекси України 1960 р. та 2001 р., Кримінально-процесуальний кодекс України, постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. «Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості», судова практика, а також праці відомих юристів [438].

Правило 1. Вся інформація про непогашену або не зняту судимість особи, яка має правове значення по кримінальній справі, повинна знаходитися у вступній частині вироку (постанови, ухвали). Ніхто, крім суддів, не вправі остаточно вирішувати питання про наявність (чи відсутність) судимості у засуджених осіб.

Аналіз судових рішень свідчить про те, що судді, на жаль, цим питанням не приділяють необхідної уваги. Приведемо тільки один приклад із судової практики.

Суддям необхідно ретельно перевіряти всі дані про попередні судимості особи, з’ясовувати, чи не скасовувалися або не змінювалися вироки відповідними судовими інстанціями, чи не скорочувався строк покарання за амністією, в порядку помилування і коли саме особа була фактично звільнена від покарання. Дані про час звільнення містяться у довідках про звільнення із виправно-трудової установи, а також можуть бути одержані в інформаційних центрах МВС тощо, а про відбуття додаткового покарання — в місцевих органах Державного департаменту України з питань виконання вироків [440].

По-перше, на наш погляд, повинна бути насамперед інформація про те, коли, яким судом, по якій статті КК, який вид і розмір покарання (основного та додаткового) був призначений, коли і на якій підставі чого засуджений був звільнений.

Наприклад, запис в вироку повинна бути наступною: «- раніше судимого: 06.06.2005 р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, звільненого 23.03.2008 р. по відбуттю покарання»;

По-друге, якщо особа має дві чи більше судимостей, то повинна бути інформація також і про те, коли після першої (другої, третьої…) судимості той вчинив новий злочин, оскільки, згідно з ч. 5 ст. 90 КК, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново.

Наприклад, запис в вироку повинна бути наступною: «- раніше судимого:

1) 06.06.2002 р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі, звільненого 23.03.2004 р. по відбуттю покарання;

2) 11.09.2007 р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК, який той вчинив 13.02.2007 р., на 2 роки позбавлення волі, звільненого 11.09.2009 р. по відбуттю покарання» [441].

Якщо не вказувати в цьому прикладі час вчинення нового злочину, то із той інформації яка є, неможливо з’ясувати, до закінчення (або не до закінчення) строку погашення судимості був вчинений новий злочин, оскільки згідно з п. 7 ч. 1 ст. 89 КК особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, визнаються такими, що не мають судимості, якщо протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

В третє, якщо особа засуджується за два і більше злочинів (сукупність злочинів), то повинна бути інформація про те, який вид і розмір покарання призначений за кожен злочин, який вид і розмір покарання призначений за сукупністю злочинів, оскільки у цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за сукупністю злочинів.

Наприклад, запис в вироку повинна бути наступною: «- раніше судимого: 06.01.2005 р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 296 КК на 2 роки обмеження волі, за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого 23.03.2008 р. по відбуттю покарання»;

В четверте, у вступній частині вироку повинна бути інформація про те, які злочини особа вчинила будучи неповнолітньою, оскільки, якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосовуватися положення не тільки ст. ст. 88–91 КК, а й ст. 108 КК [442].

Зокрема, нерідко суди не враховують того, що строки погашення судимості для неповнолітніх злочинців засуджених до позбавлення волі (п. п. 2–4 ч. 2 ст. 108 КК) значно менші від строків, які передбачені для дорослих злочинців (п. п. 6–9 ст. 89 КК).

Наприклад, запис в вироку повинна бути наступною: «- раніше судимого: 06.01.2005 р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК, який він вчинив будучи неповнолітнім, на 3 роки позбавлення волі, звільненого 06.01.2008 р. по відбуттю покарання».

Правило 2. Дані про зняту чи погашену судимість не повинні заноситись до вступної частини вироку. В таких випадках суди зазначають у вироку, що особа не має судимості, з посиланням на відповідні норми КК 1960 р. чи КК 2001 р. залежно від того, за яким законом вирішено це питання”[443].

Правило 3. Якщо у особи є одночасно підстави для звільнення її як від відбування покарання, так і для звільнення її від покарання, то суд повинен звільнити цю особу тільки від покарання, оскільки, згідно ч. 3 ст. 88 КК, вони визнаються такими, що не мають судимості. Звільнення же особи від відбування покарання в цьому випадку погіршує її становище, оскільки, наприклад, на протязі іспитового строку вона має судимість (ст. ст. 75, 89 КК).

Правило 4. Знята або погашена судимість анулює всі кримінально-правові наслідки для особи, а тому не може враховуватися судами, у тому числі і при призначенні покарання, як характеризуючи дані про вину особу.

Правило 5. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Правило 6. Строк судимості визначається окремо щодо кожного злочину і включає в себе:

— проміжок часу з дня набрання сили обвинувального вироку і до початку відбуття покарання;

— проміжок часу відбуття покарання (основного та додаткового);

— певний строк після відбуття покарання (строк погашення судимості).

Правило 7. Строк погашення судимості залежить від виду призначеного покарання (пункти 1–6 ст. 89 КК), від ступені тяжкості вчиненого злочину (пункти 6–9 ст. 89 КК), застосування (або не застосування) звільнення від відбування покарання з випробуванням (пункти 1–2 ст. 89 КК). При цьому строк погашення судимості встановлений незалежно від строків призначеного покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання [444].

Правило 8. Відповідно до вимог пунктів 1–2 ч. 1 ст. 89 КК у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 79 КК) судимість погашається одразу після успішного спливу іспитового строку, тобто, якщо протягом іспитового строку вона не вчинить нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79 КК). Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання. Згідно ч. 1 ст. 165 КВК іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Правило 9. Погашення судимості у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням відбувається відразу після успішного спливу іспитового строку, незалежно від того, була звільнена особа від призначеного покарання чи ні [445].

Правило 10. Для деяких видів покарань судимість погашається самим фактом відбуття цього покарання або фактом звільнення від нього. До таких видів покарань відносяться:

а) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (п. 3 ч. 1 ст. 89 КК).

б) службове обмеження для військовослужбовців (п. 4 ч. 1 ст. 89 КК);

в) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (п. 4 ч. 1 ст. 89 КК);

г) відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту (п. 4 ч. 1 ст. 89 КК);

д) засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, якщо вони вчинили злочин, будучи неповнолітніми (ч. 2 ст. 108 КК).

Правило 11. Для решти видів покарань судимість погашається як самим фактом відбуття основного і додаткового покарання, так і спливанням після цього певного строку, який в залежності від виду покарання і ступеню тяжкості злочину, може тривати від 1 до 8 років. Ці диференційовані строки погашення судимості встановлюються:

а) в 1 рік, для осіб, які відбули покарання у виді штрафу, виправних робіт або арешту (п. 5 ст. 89 КК);

б) в 2 роки, для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі чи були засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі (п. 6 ст. 89 КК);

в) в 3 роки, для осіб, які були засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості (п. 7 ст. 89 КК);

г) в 6 років, для осіб, які були засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин (п. 8 ст. 89 КК);

д) в 8 років, для осіб, які були засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин (п. 9 ст. 89 КК). Закінчення цих строків і не вчинення протягом їх нового злочину свідчить проте, що така особа не має судимості.

Правило 12. Щоб визначити строк погашення судимості у конкретної особи, засудженої до позбавлення волі, необхідно:

1) установити статтю Особливої частини КК, за якою особа була остаточно засуджена судом;

2) звернути увагу на максимальну санкцію цієї статті (чи її частини, пункту) і таким чином класифікувати ступень тяжкості вчиненого злочину у відповідності до ст. 12 КК;

3) знайти серед п.п. 6–9 ст. 89 КК той з них, в якому указаний шуканий ступінь тяжкості злочину [446].

Правило 13. Обчислення строків погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання (ч. 1 ст. 90 КК). Ці строки починають текти з наступного дня після відбуття покарань, а закінчуються в останній день перебігу строку погашення судимості.

Правило 14. В тих випадках, коли після призначення засудженому покарання, суд звільняє останнього в залі суду із під варти, у зв’язку з відбуття тим покарання, строк погашення судимості обчислюється з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, а не з дня, коли його звільнили із під варти (виключення з основного правила).

Правило 15. Строк погашення судимості для додаткового покарання у виді права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю обчислюється:

1) з дня відбуття основних покарань у виді арешту, обмеження волі, триманні в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк (ч. 3 ст. 55 КК);

2) з дня набрання законної сили обвинувальним вироком для інших видів основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 КК (ч. 3 ст. 55 КК).

Правило 16. Якщо засудженому зменшується покарання у зв’язку із зміною кваліфікації його дій і при цьому останній на цей час відбув фактично більший строк покарання чим знову призначене йому покарання то, обчислення строку покарання в таких випадках необхідно обчислювати засудженому з дня закінчення зменшеної міри покарання, яке йому було призначено останнім судовим рішенням, а не фактично відбутого їм покарання [447].

Правило 17. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченню строків давності виконання вироку (ч. 2 ст. 90 КК). При цьому необхідно виконання трьох умов:

а) закінчення зазначених в ч. 1 ст. 80 цього Кодексу строків;

б) не ухилення засудженого від відбування покарання;

в) не вчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Правило 18. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування основного та додаткового покарання (ч. 3 ст. 90 КК).

Ці правила розповсюджуються і на осіб, які були достроково звільненні від покарання. Однак, в деяких випадках, особа вважається такою що не має судимості навіть з моменту дострокового звільнення від покарання (п. 4 ч. 1 ст. 89 КК).

Правило 19. Якщо при дострокову звільненні особи від відбування покарання, строк невідбутої частини покарання перевищує строк погашення судимості, то у цьому випадку строк погашення судимості продовжується до тих пір, доки не закінчиться невідбута частина покарання[448]

Правило 20. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого основного та додаткового покарання (ч. 4 ст. 90 КК).

Правило 21. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин (ч. 5 ст. 90 КК). При цьому стан судимості особи за перший злочин як би «заморожуються» на період часу з дня вчинення останнього злочину і до дня коли засуджений фактично відбуде покарання (основне та додаткове) за останній злочин.

На відміну від положень ч. 5 ст. 55 КК 1960 р., де особа вважалася судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них, два строки погашення судимості за перший і другий злочин будуть спливати паралельно і закінчаться кожен із них самостійно, залежно від їх тривалості.

Правило 22. Зміст ч. 5 ст. 90 КК дозволяє не враховувати судимість за злочини, за які особа була засуджена пізніше і враховувати судимість за злочини, за які особа була засуджена, наприклад в перший раз. Це ще одна із відмінностей Кримінального кодексу України 2001 р. від Кримінального кодексу України 1960 р., оскільки згідно вимог останнього — це зробити було не можливим, так як можливо було не враховувати судимість тільки за злочини, за які особа була засуджена раніше.

Правило 23. У разі звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання, вчинення нового злочину не перериває строк погашення судимості за попередній злочин [449].

У разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) за останній злочин, строк погашення судимості за попередній злочин переривається і його необхідно обчислювати з дня набрання законної сили обвинувальним вироком.

Важко погодитися з висновком Верховного суду України про те, що апеляційним судом не було враховано, що Т. раніше засуджувався за умисний злочин, передбачений ч. 2 ст. 215-3 КК 1960 р., судимість за який не погашена, оскільки, на наш погляд, судимості засудженого Т. за обидва злочини (ст. 215-3 ч. 2 КК 1960 р. та ст. 185 ч. 3 КК) погашені. Вчинення Т. злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, перервало перебіг строку погашення судимості за злочин, передбачений ч. 2 ст. 215-3 КК 1960 р., який згідно п. 5 ч. 1 ст. 55 КК 1960 р., дорівнювався 3 рокам з дня відбуття покарання [451]. Якщо обвинувальний вирок від 29.01.2002 р., наприклад набрав законної сили через 15 діб після закінчення строку на подання апеляції, то строк погашення судимості за злочин, передбачений ч. 2 ст. 215-3 КК 1960 р., закінчився 13.02.2005 р. (13.02.2002 р. + 3 роки). Строк погашення судимості за злочин передбачений ч. 3 ст. 185 КК закінчився ще 29.07.2003 р. (29.01.2002 р. + 1 рік 6 місяців). Таким чином, коли Т. 18.11.2005 р. вчиняв злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК, судимості за раніше вчиненні ним злочини, були погашені відповідно до законодавства України.

Правило 24. У разі призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків строки погашення судимості повинні обчислюватися окремо для кожного злочину з дня відбуття остаточно призначеного покарання (основного та додаткового) за сукупністю злочинів або вироків.

Правило 25. При призначені покарання за сукупністю злочинів за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, особа має тільки одну судимість.

Правило 26. Дострокове зняття судимості можливе:

— щодо осіб, які відбули покарання тільки у виді позбавлення волі або обмеження волі (ч. 1 ст. 91 КК);

— щодо засуджених, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням для праці (ч. 1 ст. 91 КК);

— після спливу не менше половини строку погашення судимості, встановлених законом (ч. 2 ст. 91 КК);

— при дотриманні порядку зняття судимості. (ч. 3 ст. 91 КК).

Правило 27. Якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосовуватися положення не тільки статей 88–91 КК, а й статті 108 КК [452].

Відповідно до вимог ст. ст. 88–91 КК початок і закінчення судимості (ст. 88 КК), погашення судимості при звільненні від відбування покарання на підставі ст. 104 КК (п. 1 ст. 89 КК), порядок обчислення строків її погашення (ст. 90 КК), перебіг строків погашення судимості при вчиненні засудженим нового злочину (ч. 3 ст. 90 КК) такий же для неповнолітніх злочинців як і для повнолітніх.

Правило 28. Особливості погашення судимості у неповнолітніх (ч.ч. 1–2 ст. 108 КК):

1) норми ст. 108 КК поширюються тільки на осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку:

2) такими, що не мають судимості визнаються неповнолітні:

— засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

— засуджені до позбавлення волі, після спливу певного строку, обумовленого ступеню тяжкості вчиненого злочину.

Правило 29. Особливості дострокового зняття судимості щодо неповнолітніх (ч. 3 ст. 108 КК):

1) такі особи повинні бути засуджена до позбавлення волі і відбути це покарання за тяжкий або особливо тяжкий злочин;

2) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного в п. п. 3 і 4 ч. 2 ст. 108 КК;

3) така особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Правило 30. Правила встановлені Кримінальним кодексом України 1960 р. щодо погашення і зняття судимості, поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо Кримінальним кодексом України 2001 р. пом’якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб [453].

Правило 31. У разі вчинення особою злочину до набрання чинності КК 2001 р., а також наявності у такої особи не погашеної і не знятої у встановленому законом порядку судимості враховуються при кваліфікації вчиненого нею нового злочину, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом [454].