Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика) - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора В. М. Білоконев (ч. notes)

Примечания

1

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. “Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 9–11.

2

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — 384 с.

3

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 8.

4

Кримінальний кодекс Української РСР. — Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. — С. 8.

5

Кримінальний кодекс Української РСР. — Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. — С. 17.

6

Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. — Х.: Вища школа. Изд-во Харьк. ун-та, 1979. — С. 23.

7

Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — С. 333.

8

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 22.

9

Письменский Е.А. Уголовно-правовые последствия судимости // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. — 2007. — № 2. — С. 85.

10

11

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 201.

12

Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 119.

13

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атака, 2004. — С. 28–29, 60.

14

Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 256–257.

15

Яценко С.С. Інститут кримінальної відповідальності в новому Кримінальному кодексі України та інших нормативно-правих актах: аспект узгодженості / Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. Між нар. наук-практ. конф. [Харків] 25–26 жовтня 2001 р. — К — Х: Юрінком інтер, 2002. — С. 43.

16

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 180.

17

Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 257.

18

Заради об’єктивності слід відзначити, що В.І. Тютюгін одночасно звертає увагу на те, що як в законі, так і в юридичній літературі проголошення обвинувального вироку без призначення покарання традиційно називають звільненням від покарання і тому відносять до такого його виду, як звільнення від призначеного покарання. На наш погляд, таке рішення є не зовсім коректним, бо будь-яке звільнення від покарання (на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності) припускає попереднє його призначення, тобто може здійснюватися лише після призначення покарання судом. Якщо ж проголошується обвинувальний вирок, але зазначене у відповідній санкції Особливої частини КК покарання цим вироком не призначається, то і звільняти від нього особу не можливо, бо воно їй взагалі ще не призначалось. У таких випадках складається ситуація, сутність якої полягає у тому, що суд не звільняє особу від покарання, яке призначено, а відмовляється від його призначення, тобто не призначає покарання, передбачене у відповідній санкції статті КК, і засуджує особу без призначення покарання. Саме так визначає сутність такої ситуації закон стосовно, наприклад, додаткового покарання в ч. 2 ст. 69 КК, де прямо зазначається, що суд не звільняє особу від додаткового покарання, а може не призначати таке додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове (дивись: Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 257).

19

Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України. — К: Атіка, 2003. — С. 16.

20

Білоконев В.М. Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика). — Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2009. — С. 72.

21

Більш детально ці питання були розглянуті нами в науково-методичному посібнику (Див. Білоконев В.М. Застосування амністії в Україні (судова практика). — Запоріжжя, 2009. — С. 102–119).

22

В той же час, у ст. 152 КВК відзначено, що підставами звільнення від відбування покарання є, зокрема закон України про амністію.

23

Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України. — К.: Атака, 2003. — С. 16.

24

Не відповідність назви заголовку ст. 84 КК та її змісту приводить до висновків про те, що особи, які звільненні від покарання за тяжкою хворобою повинні вважатися судимими, не дивлячись на те, що вони були звільненні від покарання. Частину 3 ст. 88 КК слід тлумачити обмежено. Додатковим аргументом є і те, що у разі одужання зазначених у ч. 1 і 2 ст. 84 КК осіб, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання, що було б неможливим, якби особи не вважалися не судимими (Див.: Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С.183). На наш погляд, проблема не у тому, що ч. 3 ст. 88 КК треба тлумачити обмежено, а у тому, що у ст. 84 КК сплутанні підстави «звільнення осіб від покарання» з підставами «звільнення осіб від відбування покарання».

25

Зельдов С.И. Нормы об освобождении от отбывания наказания и его замене в уголовном и уголовно-исполнительном законодательстве // Актуальные проблемы формирования правового государства. Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской конференции. 24–26 октября 1990 г. — Харьков: Юрид. институт, 1990. — С. 214–216.

26

Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України. — К.: Атака, 2003. — С. 3.

27

Зельдов С.И. Освобождение от наказания и его отбывания. М.: Юрид. лит., 1982. — С. 13.

28

Кримінальне право України: Загальна частина. — К.: Юрінком інтер, 2007. — С. 409.

29

Пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 181.

30

До речі, у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» відсутні слова «якщо особу звільнено від відбування покарання на підставі акту амністії». Крім того, Г. повинен був звільнений районним судом не «відподальшого відбування покарання», а згідно п. «б» ст. 3 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 р., - «від покарання», а точніше «від невідбутої частини покарання», оскільки на день набрання чинності акту амністії вже відбув більше половини призначеного судом строку основного покарання.

31

Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 6. — С. 20–21.

32

www. nau. kieu. ua № 5-852км09, 02.04.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

33

Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні. — Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08. — К., 2004. — С. 14.

34

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 269.

35

До речі в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» № 2 від 15 травня 2006 року вже відзначається, що примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК (Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 7. — С. 11). Ще один приклад того, чому треба відрізняти «звільнення від покарання» від «звільнення від відбування покарання».

36

Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 255–256.

37

38

39

Литвак О., Палійчук О. Кримінопенологичний аналіз амністії та помилування // Право України. — 2008. — № 4. — С. 95.

40

Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — К., 2004. — С. 102.

41

Паневін В.О. Застосування законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 6. — С. 44.

42

43

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 115–118.

44

Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 1. — С. 28–29.

45

Судова практика з питань кваліфікації повторності та сукупності злочинів (статті 32, 33, 35 Кримінального кодексу України) // Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 3. — С. 28.

46

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 184–185.

47

Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 84–86.

48

Бюллетень Верховного Суда УССР. — 1971. — № 20. — С. 92.

49

Бюллетень Верховного Суда УССР. — 1974. — № 11. — С. 95.

50

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 184.

51

Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 131.

52

Слід звернути увагу на те, що Закон України «Про застосування амністії в Україні» був прийнятий 01 жовтня 1996 р., коли ще діяв Кримінальний кодекс України 1960 р., а тому слід повністю погодитися з В.В. Голіна у тому, що залежність погашення або зняття судимості від терміну фактично відбутого винним покарання існувала згідно вимог ч. 3 ст. 55 КК 1960 р. Строк погашення судимості за чинним кримінальним законодавством не залежить від строку фактично відбутого покарання, оскільки на підставі ст. 90 КК погашення судимості здійснюється, виходячи із виду відбутого покарання і ступеня тяжкості вчиненого особою злочину, а перебіг строку погашення судимості дійсно здійснюється з дня фактично відбутого покарання (Див.: Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 185).

53

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 184–185.

54

До речі, Є.О. Письменський в дисертації сам же правильно стверджує зокрема про те, що ч. 3 ст. 88 КК має на увазі повне звільнення від покарання без реального його відбування (навіть часткового)… Якщо за скоєний злочин особа не піддавалася покаранню, то стан судимості виключається (Див. Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 64–65; 127).

55

Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні. — Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08. — К., 2004. — С. 12.

56

До речі, Ю.В. Баулін в цьому випадку, в критерій відмежування між повним чи частковим звільненням від кримінальної відповідальності вкладає зовсім інше юридичне значення. З його точки зору, “буквальне тлумачення ч. 2 ст. 86 КК веде до висновку, що Кримінальний кодекс України передбачає два види звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію — повне та часткове…. Можна пояснити положення ч. 2 ст. 86 КК про часткове звільнення від кримінальної відповідальності тими випадками, коли особа вчинила декілька злочинів (сукупність злочинів), на частину з яких поширюється, а на іншу частину — не поширюється дія закону про амністію” (Див. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атака, 2004 — С. 182).

57

Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні. — дис. на здобуття наукового ступеня канд… юрид. наук. — К., 2004. — С. 102.

58

59

Рішення Верховного Суду України. — 2003. — С. 110–112.

60

Бюллетень Верховного Суда УССР. — 1976. — № 20. — С. 98.

61

Архів Бердянського міськрайсуду Запорізької області. — 2005. — справа № 1-238.

62

www. nau. kieu. ua № 5-6772км06, 20.03.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

63

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 43.

64

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 43.

65

Мельник М., Навроцький В. Злочин без покарання // Право України. — 2004. — № 7. — С. 151.

66

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 16, 18.

67

Казаченко И.Я. Проблемы «зачетного» наказания // Правоведение. — 2001. — № 1. — С. 163.

68

Казаченко И.Я. Проблемы «зачетного» наказания // Правоведение. — 2001. — № 1. — С. 163–164.

69

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 60.

70

Постановления Пленума Верховного Суда СССР (1924–1986 гг.). — М.: «Известия», 1987. — С. 495.

71

Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1978. — № 5. — С. 14.

72

73

Білоконев В.М. Застосування амністії в Україні (судова практика). — Запоріжжя, 2009. — С. 55.

74

До таких видів покарань слід віднести позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (п. 3 ч. 1 ст. 89 КК), службове обмеження для військовослужбовців, а також, якщо останні відбували покарання на гауптвахті замість арешту (п. 4 ч. 1 ст. 89 КК).

75

www. nau. kieu. ua № 5-2304км07, 19.06.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

76

Рішення Верховного Суду України. — 2005. — № 1. — С. 92–93.

77

www. nau. kieu. ua № 5-20п07, 27.04.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

78

В зв’язку з вищевказаним, ми в цілому погоджуємося з позицією Верховного Суду України, який в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» відзначив, що «при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості». Однак, на наш погляд, в постанові Пленуму замість «звільнення від відбування покарання» необхідно записати «звільнення від покарання», тобто в цих випадках особа звільняється безумовно. При цьому звертаємо увагу на те, що особа на підставі ч. 1 ст. 78 КК звільняється також не від відбування покарання, а від призначеного йому покарання, тобто звільняється безумовно.

79

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 115–118.

80

Ми повинні визнати, що звільнення осіб від покарання у виді громадських робіт, виправних робіт, арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, наприклад на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 р., (засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та за злочини, вчинені із необережності, за які законом передбачено менш суворе покарання, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, осіб зазначених в цій статті), помилково відносили до звільнених від покарання (Див.: Білоконев В.М. Застосування амністії в Україні (судова практика). — Запоріжжя, 2009. — С. 123), замість того, щоб вважати їх звільненими від невідбутої частини покарання, оскільки після такого звільнення, якщо такі особи реально відбували покарання, вони визнаються судимими на підставі пунктів 6–9 ч. 1 ст. 89 КК).

81

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12 “Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності // Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 2. — С. 15.

82

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 60.

83

Між тим, слід погодитись з В.О. Навроцьким у тому, що для того, аби звільнити особу від кримінальної відповідальності, потрібно встановити факт вчинення нею злочину, причому відповідної категорії. Адже невинний не потребує звільнення від відповідальності, він їй просто не підлягає…В той час (ч. 1 ст. 62 Конституції України) особа може бути визнана винною лише тоді, коли її буде визнано винною вироком суду і цей вирок вступить в законну силу. Однак, після того фактично можна говорити про звільнення не від кримінальної відповідальності, а від покарання. Тому звільнення підсудного від кримінальної відповідальності повинно оформлюватися обвинувальним вироком суду, яким підсудний визнається винним і, одночасно з цим звільнюється від кримінальної відповідальності. Для уникнення непорозуміння в цьому питанні слід в ст. 88 КК зазначити, що вступ в законну силу обвинувального вироку суду з звільненням особи від кримінальної відповідальності, судимості не тягне (Див.: Навроцький В.О. Про співвідношення положень кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1. — К.: Правова єдність, 2009. — С. 397.

84

www. nau. kieu. ua № 5-4401км06, 07.09.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

85

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 185–186.

86

Кримінальний кодекс України // Закон і бізнес. — 2001. — № 25–26. — С. 138.

87

Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 2. — С. 5.

88

www. nau. kieu. ua № 5-3127к08, 28.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

89

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 186.

90

Відомості Верховної Ради України. — 2008. — № 24. — Ст. 236.

91

Капліна О.В. Проблеми реабілітації у кримінальному процесі України. Автореф. дис… канд. юрид. наук. — Х.: 1998. — С. 3.

92

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 186.

93

Реабілітація репресованих: Законодавство та судова практика / За ред. В.Т. Маляренко. — К.: Юрінком, 1997. — С. 410–411.

94

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 24.

95

Однак, в теорії кримінального права існує і інша точка зору проте, що до рецидиву злочинів необхідно віднести і вчинення необережних злочинів. Так, А.Ф. Зелинський відзначав, що не можна погодитись с точкою зору проте, що рецидив можуть утворювати тільки умисні злочини. Необережність — одна із двох форм вини, і в багатьох випадках вона виражається в свідомому не додержанні правил безпеки (Див.: Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование), — Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. Ун-те, 1980. — С. 9).

96

www. nau. kieu. ua № 5-5962км06, 09.11.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

97

Ці питання більш детально будуть розглянуті нами у розділу 2 цього посібника.

98

www. nau. kieu. ua № 5-2456к08, 10.07.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

99

www. nau. kieu. ua № 5-3699км09, 26.11.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

100

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2007. — С. 118 — 120.

101

www. nau. kieu. ua № 5-3392км08, 14.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

102

www. nau. kieu. ua № 5-3806км07, 14.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

103

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 266.

104

Слід відзначити, що в КК 1960 року рецидив злочину ураховувався при призначенні покарання, наприклад, за вчинення крадіжки особливо небезпечним рецидивістом передбачалась кримінальна відповідальність не по ч. 1 ст. 81 КК 1960 р., а по ч. 4 ст. 81 КК 1960 р.

105

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 червня 2010 р. «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» // Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 7. — С. 10.

106

Як правильно відзначала О.І. Зінченко, «саме цим відрізняються приписи п. 1 ч. 1 ст. 67 КК 2001 р. від положень п. 1 ст. 41 КК 1960 р., у якому обставиною, що обтяжувала відповідальність визнавалося вчинення злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин. Таким чином, за КК 1960 р. для наявності повторності не мало значення, чи був знову вчинений злочин тотожним, однорідним або, навіть, різнорідним. Тому цілком слушно зазначав тоді М.І. Бажанов, що «для наявності такої повторності не треба тотожності, однаковості злочинів, що в неї входять. Не треба і того, щоб злочини, які входять в повторність, були однорідними. Досить вчинення будь-яких злочинів, щоб констатувати таку повторність» (Бажанов М.І. Повторність злочинів як множинність злочинів /Конспект лекції/. — Х.: УЮА, 1993. — С. 9)» (Див.: Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 163).

107

Тютюгін В.І. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — С. 234.

108

В.І. Тютюгін (Див.: Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — С. 234).

109

Архів Гуляйпольского райсуду Запорізької області. — 2006. — крим. справа № 1- 37.

110

111

www. nau. kieu. ua № 5-2302к08, 03.07.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

112

www. nau. kieu. ua № 5-2967км08, 13.11.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

113

Кримінальне судочинство. Судова практика у кримінальних справах. — 2007. — № 3. — С. 20–23.

114

Архів Бердянського міськрайсуду Запорізької області. — 2006. — крим. справа № 1-148.

115

www. nau. kieu. ua № 5-5962км06, 09.11.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

116

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2007. — С. 118 — 120.

117

Може це пов’язано з тим, що під час дії Кримінального кодексу УРСР це питання було дискусійним в теорії кримінального права. Одні вчені вважали, що не можна при призначенні покарання враховувати обставину, яка обтяжує покарання, якщо вона передбачена як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію (Див.: Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. — М.: Юрид. лит., 1973. — С. 198; Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). — Харьков: Вища школа, 1980. — С. 79). Інші вчені вважали, що можливо при призначенні покарання враховувати обставину, яка обтяжує покарання, якщо вона передбачена як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію (Див.: Бородин С.В. Рассмотрение судом уголовных дел об убийствах. — М.: Юрид. лит., 1964. — С. 137; Бажанов М. Мотивування кваліфікації злочину і міри покарання в судовому вироку. — Радянське право. — 1968. — № 6. — С. 43).

118

www. nau. kieu. ua № 5-3455км09, 06.10.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

119

www. nau. kieu. ua № 5-921км08, 17.04.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

120

Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 164; Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — С. 234.

121

122

123

www. nau. kieu. ua № 5-2371км08, 29.07.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

124

www. nau. kieu. ua № 5-3053к09, 10.09.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

125

Заради об’єктивності слід визначити, що в даному прикладі рецидив злочинів, як обставина, що обтяжує покарання, все таки існував — вчинення нового умисного злочину, передбаченого п.п. 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК, яка має судимість за умисний злочин, передбачений ч. 1 ст. 187 КК.

126

www. nau. kieu. ua № 5-439км08, 26.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

127

www. nau. kieu. ua № 5-3949км08, 16.12.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

128

www. nau. kieu. ua № 5-3319к08, 09.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

129

www. nau. kieu. ua № 5-2302к08, 03.07.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

130

www. nau. kieu. ua № 5-921км08, 17.04.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

131

132

www. nau. kieu. ua № 5-3455км09, 06.10.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

133

Зельдов С.И. О соотношении институтов повторности и судимости // Сборник статей адъюнктов и соискателей; Высшая школа МООП СССР. — М.: НИиРИО, 1966. — С. 61.

134

135

Архів Мелітопольського міськрайсуду Запорізької області. — 2008. — крим. справа № 1-37.

136

Слід визнати, що у Верховного Суду України по цьому питанню є інша точка зору. Так, по одній із кримінальних справ, Верховний Суд України, зокрема відзначив, що необхідно змінити та виключити з вироку посилання суду на вчинення В. нового злочину у період іспитового строку як на обставину, що обтяжує покарання засудженої, оскільки наведена обставина не може визнаватись такою, враховуючи вичерпний перелік обставин, що обтяжують покарання, визначений ст. 67 КК (Див.: www. nau. kieu. ua № 5-871км08, 08.04.2008, Ухвала, Верховний Суд України).

137

Архів Апеляційного суду Запорізької області. — 2008. — крим. справа № 1-09.

138

Становський М.Н. Назначение наказания. — СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 1999. — С. 247.

139

www. nau. kieu. ua № 5-53п07, 24.10.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

140

141

Див.: «Вчинення злочину повторно та рецидив злочинів, зокрема є обставиною, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) з врахуванням обмежень, передбачених ч. 4 ст. 67 КК».

142

www. nau. kieu. ua № 5-4626к07, 06.12.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

143

www. nau. kieu. ua № 5-4791км06, 21.09.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

144

Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. — М.: Юрид. лит., 1961. — С. 121.

145

Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). — Харьков: Вища школа, 1980. — С. 84–85

146

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар за заг. Ред… В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Вид. третє, переробл. та доповн. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. — С. 230; Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 166.

147

www. nau. kieu. ua № 5-5719км06, 05.12.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

148

www. nau. kieu. ua № 5-5480км06, 07.11.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

149

www. nau. kieu. ua № 5-1449ск07, 17.05.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

150

Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 1. — С. 26–27.

151

www. nau. kieu. ua № 5-1776к08, 15.05.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

152

www. nau. kieu. ua № 5-4796км09, 12.01.2010, Ухвала, Верховний Суд України.

153

Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 6. — С. 29–30.

154

Архів Хортицького райсуду м. Запоріжжя. — 2009. — крим. справа № 1-149.

155

www. nau. kieu. ua № 5-3693км08, 09.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

156

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 207.

157

Бажанов М.И., Сташис В.В. Новое в уголовном законодательстве. — М.: Юрид. лит., 1970. — С. 66.

158

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 75, 103.

159

Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 2. — С. 14.

160

161

На наш погляд, саме відсутність такої кримінально-правової норми у Кримінальному кодексі України 1960 р., а також у Кримінальних кодексах інших радянських республік, дозволяло деяким вченим стверджувати про те, що погашені чи зняті судимості можуть бути враховані в «плані характеристики особистості винного». При цьому вони посилалися на практику Верховного Суду БРСР, де такі судимості розглядалися в якості негативних ознак його особистості, які свідчили про стійку антисоціальну орієнтацію особи. З їх точки зору, погашені або знятті судимості могли посилювати відповідальність винного як обставина, що негативно його характеризує і враховуватися на підставі ст. 36 КК БРСР (ст. 39 КК 1960 р. — В.Б.), а не п. 1 ст. 38 КК БРСР (п. 1 ст. 41 КК 1960 р. — В.Б.) (Див.: Горелик И.И., Тишкевич И.С. Вопросы уголовного права (Общей части) в практике Верховного Суда БССР. — Минск, 1973. — С. 183. Тому не випадково в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР № 3 від 29 червня 1979 р. «Про практику застосування судами загальних засад призначення покарання» зазначалося, що знята або погашена судимість підлягає врахуванню при призначенні покарання, тому що стосується характеристики особи винного, а не обтяжуючих обставин (Див. Сборник постановлений Пленумов Верховного Суда Российской Федерации (СССР, РСФСР) по уголовным делам. — М.: Проспект, 2000. — С. 31).

162

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 207.

163

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 102.

164

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 5.

165

166

Слід відзначити, що автор помилявся, коли стверджував, що «не може бути застосована амністія до осіб, які раніше були судимі за умисні злочини, але судимість була погашена або знята згідно Закону, оскільки цю категорію осіб не можна віднести до засуджених вперше за умисні злочини» (Див.: Білоконев В.М. Застосування амністії в Україні (судова практика). — Запоріжжя, 2009. — С. 32).

167

Судебная практика к Уголовному кодексу Российской Федерации. — М.: Спарк, 2001. — С. 351–352.

168

Становський М.Н. Назначение наказания. — СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 1999. — С. 166–167.

169

Під час дії Кримінального кодексу УРСР серед вчених виникла дискусія про необхідність відмовитися від врахування строків погашення судимості. Першим, хто запропонував фактично відмовитись від інституту судимості, був А.А. Герцензон, який вважав ураховувати судимість, навіть тоді, коли вона була погашена або знята (Див.: Герцензон А.А. Об Основах уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. — М.: Госюриздат, 1959. — С. 59). А. Степічев, прихильник цієї точки зору, зокрема стверджував, що існування інституту судимості є не доцільним, оскільки при повній відсутності позитивних сторін він має ряд негативних моментів… Вряд лі хто буде стверджувати, що особа, яка має три судимості за крадіжки і вчинивши четверту крадіжку, представляє більшу безпеку для суспільства, чим особа, яка скоїла десять крадіжок, однак осуджена за них вперше… (Див.: Степичев С. Нужен ли институт судимости? // Социалистическая законность. — 1965. — № 9. — С. 14–18). Однак, ця точка зору не була підтримана, ні в теорії кримінального права, ні в судовій практиці. Так, В.Н. Кудрявцев відзначав, що закінчення строку погашення судимості свідчить проте, що в поведінці засудженого не можна побачити єдиної лінії злочинної поведінки, а тому в таких випадках не можна не враховувати проміжок часу між першим та другим злочином (Див.: Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. — М.: Юрид. лит., 1963. — С. 309). По конкретній справі Верховний Суд СРСР відзначив, що повторним може вважатися злочин лише в тих випадках, коли не усунуті правові наслідки раніше вчиненого злочину, до яких відносяться, зокрема зняття або погашення судимості (Див.: Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1963. — № 5. — С. 32).

170

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 19.

171

А.Ф. Зелінський, коментуючи ст. 55 КК 1960 р., підкреслював, що строки погашення судимості визначенні у законі досить свавільно (Див.: Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). — Харьков: Вища школа, 1980. — С. 8); В.В. Голіна відзначає, що строки погашення судимості диференціюються в залежності від ступеня тяжкості злочину, яка визначається законом розміром максимальної санкції у виді позбавлення волі, що може призначити суд… Практично розмір погашення судимості залишився таким самим, як це було у ст. 55 Кримінального кодексу 1960 р. (Див.: Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 205).

172

Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 2. — С. 14.

173

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 57.

174

Бантишев О., Ангелуца Н. Деякі питання загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності // Юридичний радник. — 2007. — № 2. — С. 87.

175

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 128–129. Між тим, важко погодитись з позицією Ю.В. Бауліна у тому, що якщо особу буде звільнено від кримінальної відповідальності за перший злочин (який стосовно неї розглядався в суді і в цей період вона вчинила новий злочин невеликої тяжкості), то це є перепоною вважати вчинений злочин вперше. Оскільки особа повинна саме на день вчинення такого злочину бути звільнена за раніше вчинений злочин від кримінальної відповідальності за підставами, передбаченими законом, або судимість на цей час за нього повинна бути погашена або знята (Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 128–129). По перше, якщо особа мала право на звільнення від кримінальної відповідальності на момент вчинення другого злочину, наприклад у зв’язку із закінченням строків давності, то застосування до особи ст. 49 КК, як до вчинення нового злочину, так і після нього, ніяким чином не може тягнути до нього негативні наслідки. По цьому шляху йде і судова практика (Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2004. — № 1. — С. 82–84). Відсутні такі вимоги і в ч. 4 ст. 32 КК. І останнє, якщо особу було звільнено від кримінальної відповідальності за перший злочин, то не має ніякого сенсу вести розмову про те, що судимість на цей час за нього повинна бути погашена або знята, оскільки особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком.… (ч. 1 ст. 88 КК), а не з дня набрання законної сили постанови суду про закриття кримінальної справи.

176

Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 85–87.

177

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 75.

178

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 67.

179

180

При розмові по цьому питанню з одним із молодих суддів, чому він у вироках суду вказує про погашену судимість засуджених, відповів, що він вважав, якщо органи досудового слідства вказали всі попередні судимості в обвинувальному висновку, то так і треба. Він ніколи до цієї розмови не перевіряв, погашенні чи не погашенні судимості обвинуваченому вказуються органи досудового слідства, він їх просто автоматично переносив в вступну частину вироку.

181

www. nau. kieu. ua № 5-5480км06, 07.11.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

182

Рішення Верховного Суду України. — 1997. — С. 152–153.

183

Кирись Б. Припинення судимості // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 1999. — № 34 — С. 178.

184

Расюк А.О. Правові наслідки судимості (окремі аспекти) // Актуальні проблеми юридичної науки: збірник тез міжнародної наукової конференції, Хмельницький, 26–27 жовтня 2007 р. Частина третя. — Хмельницький: Вид. Хмельницького університету управління та права., 2007. — С. 273.

185

Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 92.

186

Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1962. — № 11. — С. 11.

187

Сборник постановлений Пленума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда СССР (1959–1971 гг.). — М.: Юрид. лит., 1972. — С. 134–135.

188

На наш погляд, зміст ст. 18 КВК суперечить вимогам ст. 155 КВК, в якій вказано, що особи, які відбули покарання, несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.

189

Кирись Б. Припинення судимості // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична, 1999. Вип. 34. — С. 180.

190

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 101–102.

191

Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 12.

192

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — С. 218. (За ради об’єктивності слід визнати, що у Збройних Силах України не можуть проходити військову службу військовослужбовці строкової служби, які були засуджені до позбавлення волі, оскільки згідно вимог ст. 18 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» звільняються від призову на строкову військову службу громадяни України, які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт, у тому числі із звільненням від відбування покарання. Таким чином ч. 2 ст. 62 КК практично неможливо застосувати на практиці).

193

Закон України “Про амністію” // Урядовий кур'єр. — 2008. — 26 грудня.

194

195

Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 3. — С. 12, 23.

196

www. nau. kieu. ua № 5-3235км07, 02.10.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

197

www. nau. kieu. ua № 5-139км08, 12.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

198

www. nau. kieu. ua № 5-3517км06, 12.10.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

199

www. nau. kieu. ua № 5-2913км08, 09.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

200

www. nau. kieu. ua № 5-4595км07, 27.11.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

201

Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 2. — С. 14.

202

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4.06.2010 р. «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» // Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 7. — С. 10.

203

Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 33.

204

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 57.

205

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. — Вид. 3-є переробл. та доп. — К.: Юридична думка, 2004. — С. 213.

206

Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: дис. … канд… юрид. наук. — Х., 2003. — С. 98.

207

Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 85–86.

208

Більш детально ця проблема була розглянута при розгляді питання «чи може при призначені покарання винному враховуватися судимість, яка була знята або погашена в установленому законом порядку»?

209

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 262.

210

www. nau. kieu. ua № 5-2561км07, 10.07.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

211

www. nau. kieu. ua № 5-938км07, 27.02.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

212

www. nau. kieu. ua № 5-1086км07, 06.03.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

213

Кримінальне судочинство. Судова практика у кримінальних справах. — 2007. — № 3. — С. 38–39.

214

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2008. — С. 208 — 210.

215

www. nau. kieu. ua № 5-1439км07, 17.05.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

216

Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1963. — № 10. — С. 13.

217

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 червня.2010 р. «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» // Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 7. — С. 10.

218

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2008. — С. 316 — 318.

219

www. nau. kieu. ua № 5-2962км08, 21.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

220

www. nau. kieu. ua № 5-3785км08, 02.12.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

221

Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

222

Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 164.

223

www. nau. kieu. ua № 5-56к09, 17.02.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

224

www. nau. kieu. ua № 5-4213км09, 03.11.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

225

www. nau. kieu. ua № 5-729км07, 15.02.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

226

www. nau. kieu. ua № 5-139км08, 12.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

227

228

www. nau. kieu. ua № 5-3764км08, 09.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

229

Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону у часі: Монографія. — К.: Атака, 2005. — С. 116.

230

Для спрощення ситуації розглянемо ці питання тільки відносно злочинів, які є найбільш поширеними в судовій практиці і які передбаченні статтями 307 та 309 КК.

231

Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 161; Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. — К.: Лагос, 1998. — С. 93; Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону у часі: Монографія. — К.: Атака, 2005. — С. 116.

232

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. — С. 847.

233

Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 366.

234

Архів Пологівського райсуду Запорізької області. — 2006. — справа № 1-174.

235

Судова практика. — 2008. — № 1. — С. 61–62.

236

www.nau.kiev.ua № 5-1354км07, 15.05.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

237

www.nau.kiev.ua № 5-1535км08, 10.04.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

238

Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. — М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. — С. 502.

239

Білоконев В.М. Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика). — Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2009. — С. 142.

240

Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 369.

241

В судовій практиці давно існує потрібність в сучасному науковому дослідженні питань про одиночні злочини, зокрема і про відмінність одиночних злочинів між собою.

242

www. nau. kieu. ua № 5-4189км07, 04.12.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

243

Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 163.

244

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 25.

245

Між тим, згідно п. 6, 6.1 Методичних рекомендацій та орієнтовних питань по юридичним дисциплінам для підготовки кандидатів на посаду судді, які призначаються вперше, и перевірки їх професійних знань у Вищій раді юстиції, затверджених ВРЮ від 05.11.2003 р., - якщо особа має погашену чи зняту судимість, або відбував покарання у містах позбавлення волі, ця обставина може бути перешкодою для внесення подання відносно цієї особи на посаду судді. На наш погляд, коментар в таких випадках зайвий.

246

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 203–204.

247

Пункт 5 «Положення про здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України № 1118/2005 від 19.07.2005 р.

248

Вісник Верховного Суду України. — 2010. — № 3. — С. 7–8.

249

Чтобы стать судьей, надо жениться на несудимых сиротах?! // Судебно-юридическая газета. — 2010. — 21 июня.

250

Зельдов С.И. О понятии судимости // Правоведение. — 1792. — № 1. — С. 66.

251

www. nau. kieu. ua № 5-4797км08, 09.12.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

252

253

Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2007. — С. 118 — 120.

254

www. nau. kieu. ua № 5-3785км08, 02.12.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

255

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 188, 190; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 207.

256

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін..; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — С. 269. (До речі, ч. 1 ст. 78 КК передбачено звільнення засудженого судом від призначеного покарання, а не від відбування покарання).

257

Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 135.

258

До речі, ч. 1 ст. 78 КК передбачено звільнення засудженого судом від призначеного покарання, а не від відбування покарання.

259

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. «Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості» // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.

260

261

262

www. nau. kieu. ua № 5-5278км06, 30.11.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

263

До речі, вони ж не заперечують проти того, що початок іспитового строку (день постановлення вироку, яким особу звільненого від відбування покарання з випробуванням) і початок судимості у цьому випадку (день набрання законної сили обвинувальним вироком), не співпадають між собою у часі.

264

На наш погляд, підставою для помилкової позиції кримінально-виконавчої інспекції є не зовсім чіткий зміст ч. 1 ст. 78 КК та ч. 2 ст. 165 КВК проте, що після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного покарання. Між тим, підставою для відмови в звільнені засудженого від призначеного покарання, є не просто вчинення нового злочину, а вчинення нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку, як це правильно передбачено ч. 2 ст. 75 КК.

265

Архів Михайлівського райсуду Запорізької області. — 2010. — крим. справа № 1–5.

266

www. nau. kieu. ua № 5-438км08, 26.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

267

www. nau. kieu. ua № 5-3723км07, 14.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

268

Рішення Верховного Суду України. — 2005. — № 1. — С. 92–93.

269

Між тим, слід визнати, що визначення часу вчинення триваючого злочину (його початок та закінчення) визиває в судовій практиці певні труднощі (Див.: Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 38).

270

Спиркин А.Г. Основы философии. — М.: Политиздат, 1988. — С. 231.

271

Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. Ч. 2. — М.: Политиздат, 1989. — С. 122.

272

Такі випадки можливі в тих ситуаціях, коли строки на подачу апеляційної та касаційної скарги на таку постанову суду про не правомірне звільнення особи від покарання, пропущені, а перегляд судового рішення в порядку виключного провадження через неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону з метою погіршити становище засудженого, не допускається на підставі ч. 2 ст. 400-4 КПК.

273

До речі, таких випадків під час дії ст. 45 КК 1960 р. (умовне засудження) не могло бути, оскільки процесуальна форма — автоматичне звільнення особи від покарання, в результаті помилки про «вдале» закінчення іспитового строку, ніяким чином не могло вплинути, на зміст (кримінально-правові наслідки судимості) для винної особи.

274

Навроцький В.О. Про співвідношення положень кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1. — К.: Правова єдність, 2009. — С. 391.

275

276

Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 5. — С. 13–14.

277

Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — № 1–2. — С. 140.

278

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 268.

279

Архів Шевченківсього райсуду м. Запоріжжя. — 2008. — крим. справа № 1-65.

280

www. nau. kieu. ua № 5-3261км09, 10.11.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

281

Така точка зору існує як у теорії кримінального права, так і в судовій практиці. Зокрема, В.І. Тютюгін відзначає, що «якщо санкція є не тільки альтернативною, а й одночасно кумулятивною, то, перш ніж призначати основне покарання в поєднанні з додатковим, суд повинен вирішити питання про те, з яким з альтернативно передбачених у санкції основних видів покарань закон допускає поєднання додаткового покарання. При вирішенні цього питання необхідно врахувати такі особливості побудови (конструкції) таких санкцій… У тексті інших санкцій перед додатковим покаранням або не ставиться кома і, отже, воно може приєднуватися тільки до того основного, услід за яким розташоване в санкції..» (Див.: Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін..; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — С. 224–225). Верховний Суд України по одній із кримінальних справ зазначив, що «за змістом санкції ч. 1 ст. 366 КК, якою передбачено два види основного покарання — штраф та обмеження волі, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, застосовується тільки у разі призначення основного покарання у виді обмеження волі» (Див.: www. nau. kieu. ua № 5-3208км09, 06.10.2009, Ухвала, Верховний Суд України).

282

Ковітіді О.Ф. Правові наслідки звільнення від покарання та його відбування за хворобою: деякі проблеми законодавчої регламентації // Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 12. — С. 37–38.

283

www. nau. kieu. ua № 5-3346км07, 13.09.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

284

www. nau. kieu. ua № 5-1439км07, 17.05.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

285

Практика прокурорского надзора при рассмотрении судами уголовных дел: Сборник документов. — М.: Юрид. лит., 1987. — С. 159–160.

286

www. nau. kieu. ua № 5-2535км079 08.10.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

287

Архів Хортицького райсуду м. Запоріжжя. — 2009. — крим. справа № 1-149.

288

www. nau. kieu. ua № 5-1232км09, 24.03.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

289

www. nau. kieu. ua № 5-439км08, 26.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

290

На наш погляд, таку точку зору займає і Верховний Суд України, який у п. 7 постанови Пленуму від 26.04.2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» відзначив, що згідно з ч. 1 ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково звільнено від відбування і додаткового покарання. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільняти достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 181).

291

292

Ще один приклад, того, коли «звільнення від відбування покарання» не відрізняється «від звільнення від покарання».

293

Більш детально ця ситуація буде розглянута нами в питанні обчислення строків погашення судимості при достроковому звільненні засуджених від відбування покарання, а також в розділі «Погашення судимості відповідно до вимог Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р.».

294

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 197.

295

www. nau. kieu. ua № 5-3376км07, 28.08.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

296

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 206.

297

www. nau. kieu. ua № 5-1232км09, 24.03.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

298

Деякі вчені звільнення осіб на підставі акта про амністію відносять до дострокового звільнення від відбування покарання (Див. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 209; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 196). Однак, як ми вже раніше відзначали, після прийняття нового Кримінального кодексу України у 2001 р., не один із прийнятих Верховною Радою України актів про амністію, не передбачає звільнення засуджених від відбування покарання, а передбачає звільнення таких осіб від покарання.

299

www. nau. kieu. ua № 5-1426к07, 19.04.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

300

301

Тютюгин В. Погашение судимости при назначении дополнительного наказания и освобождении от его отбывания // Советская юстиция. — 1981. — № 22. — С. 19–21.

302

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 207.

303

У зв’язку з цим, ми не можемо погодитись з В.В. Устименко у тому, що «часткове звільнення від відбування покарання полягає у зменшенні строку або розміру додаткового покарання, наприклад зменшенні розміру штрафу, строку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, частки конфіскованого майна тощо» (Див.: Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін..; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — С. 279).

304

Тютюгин В. Погашение судимости при назначении дополнительного наказания и освобождении от его отбывания // Советская юстиция. — 1981. — № 22. — С. 20.

305

306

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 207.

307

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 207.

308

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12 — С. 180–181.

309

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 178.

310

На наш погляд, термін «умовно-дострокове звільнення частково від відбування додаткового покарання», є невдалим, оскільки фактично мова йде не про «звільнення» від покарання, а про «скорочення» частини покарання, як це наприклад відбувається при застосуванні акту амністії.

311

Сборник постановлений Президиума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСФСР (1964–1972 гг.). — М.: Юрид. лит., 1974. — С. 144–145.

312

Сборник постановлений Пленума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда СССР (1959–1971 гг.). — М.: Юрид. лит., 1973. — С. 134–135.

313

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 198; Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 210.

314

Сборник постановлений Пленума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда СССР (1959–1971 гг.). — М.: Юрид. лит., 1973. — С. 125–127.

315

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 209.

316

Бажанов М.И., Сташис В.В. Новое в уголовном законодательстве. — М.: Юрид. лит., 1970. — С. 69–70.

317

318

Материалы судебной практики Верховного Суда Украинской ССР. Информационный бюллетень. — 1971. — № 1. — С. 55.

319

Сборник постановлений Президиума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСФСР (1964–1972 гг.). — М.: Юрид. лит., 1974. — С. 145–146.

320

Тютюгин В. Погашение судимости при назначении дополнительного наказания и освобождении от его отбывания // Советская юстиция. — 1981. — № 22. — С. 21.

321

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 181.

322

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 211.

323

Сборник постановлений Президиума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСФСР (1964–1972 гг.). — М.: Юрид. лит., 1974. — С. 146–147.

324

www. nau. kieu. ua № 5-2456к08, 10.07.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

325

www. nau. kieu. ua № 5-15п08, 12.03.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

326

www. nau. kieu. ua № 5-4771км07, 15.01.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

327

На жаль, Верховний Суд України цієї помилки районного суду не виправив, відзначивши, що Д. «раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину у сфері обігу наркотичних засобів, судимість за який на момент вчинення нового злочину не погашена».

328

www. nau. kieu. ua № 5-3392км08, 14.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

329

Яценко С.С. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юрид. вузів і фак. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 436; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 199; Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 211.

330

Зельдов С.И. Освобождение от наказания и его отбывания. М.: Юрид. лит., 1982 —С. 7.

331

Яценко С.С. (Див.: Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юрид. вузів і фак. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 436).

332

Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 267.

333

Питання призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК), коли засуджений після постановлення вироку, який ще не набрав законної сили, вчинив новий злочин, були піддані обґрунтованій критиці В.І. Тютюгіним (Див.: Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. — Харків: “Фінн”, 2008. — С. 244–252).

334

На наш погляд, це питання є «правовим вакуумом» серед юристів-практиків, які зовсім не звертають на нього увагу, хоча від цього ця проблема не зникає. Почну з себе, за 5 років тільки по тим справам, де я був доповідачем в апеляційній інстанції, знайшов дві кримінальні справи, де не звернув увагу на те, що строк погашення судимості, особам, яким було призначено покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та сукупністю вироків (ст. 71 КК), був обчислений місцевим судом, з нашої точки зору, неправильно. На жаль, як Кримінальний кодекс України, так і Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 16 від 26.12.2003 р. “Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості», відповіді на це питання не дають.

335

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 212–213.

336

Демин В. Вопросы погашения и снятия судимости // Советская юстиция. — 1964. — № 9. — С. 6.

337

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юрид. вузів і фак. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 434.

338

Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1962. — № 12. — С. 13.

339

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 182.

340

Тобто незалежно від строків призначення покарання у виді обмеження чи позбавлення волі і фактично відбутого покарання. При цьому звертаємо увагу судів на те, що за існуючою раніше концепцією (ст. 55 КК 1960 року), при обранні судом покарання (основного і додаткового) за сукупністю злочинів установлювалися судимість, загальний строк її погашення, виходячи з призначеного чи фактично відбутого сукупного покарання (Див.: Кирись Б.О. Погашення судимості при відбутті покарання, призначеного за сукупністю злочинів і вироків // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали І регіональної наукової конференції (лютий 1995 року). — Львів, 1995. — С. 107).

341

На відміну від вимог ч. 4 ст. 55 КК 1960 р., де було вказано, «якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку, що погашає судимість, переривається. Строк погашення судимості по першому злочину обчислюється заново після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. У цих випадках особа вважається судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них». Тобто при минулому законодавстві окремі злочини, що створювали сукупність, самі по собі не мали як самостійних строків погашення судимості, так і взагалі судимості за них.

342

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 222.

343

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 196.

344

www. nau. kieu. ua № 5-3053к09, 10.09.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

345

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 222.

346

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.: Вища школа, 1980. — С. 109.

347

Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — № 1. — С. 26–28.

348

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 214.

349

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 20.

350

Соловъев А.Д. Вопросы применения наказания по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 175.

351

Частина. 4 ст. 55 КК 1960 р. — В.Б.

352

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 215–216.

353

Демин В. Признание судимости при осуждении за совокупность преступлений // Социалистическая законность. — 1968. — № 5. — С. 33.

354

На наш погляд, для юристів характерно в своїй діяльності недооцінювати роль математики для гуманітарних наук. Приведемо тільки декілька прикладів із змісту Загальної частини КК, які відносяться до призначення покарання особам. Так, згідно ч. 1 ст. 72 КК при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи, зокрема з такого їх співвідношення: 1 дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі. З цього співвідношення арешту та обмеження волі можна зробити висновок проте, що арешт є більш суворим видом покарання ніж обмеження волі, однак такий висновок суперечить змісту ст. 51 КК в якій арешт та обмеження волі розташовані в послідовності від менш суворого до більш суворого. Приклад другий. Згідно до вимог ч. 1 ст. 72 КК 1 дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі, а 1 дню обмеження волі відповідають 3 дні виправних робіт або 8 годин громадських робіт. Питання для учня середньої школи, а скільком дням виправних робіт або скільком годинам громадських робіт відповідає 1 день арешту? Відповідь буде така, 1 дню арешту повинно відповідати 6 днів виправних робіт або 16 годин громадських робіт. Однак в ч. 1 ст. 72 КК відзначено, що 1 дню арешту відповідає 3 дні виправних робіт або 8 годин громадських робіт. Приклад третій. Нескладний математичний підрахунок свідчить проте, що співвідношення між виправними роботами та громадськими роботами, а також між виправними роботами та розміром неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в різних статтях Загальної частини КК, між собою не співпадають, так: а) співвідношення між виправними роботами та громадськими роботами для ч. 5 ст. 53 КК є — 1 день виправних робіт дорівнюється 1,33 годинам громадських робіт, в той же час, згідно вимог ч. 1 ст. 72 КК, — 1 день виправних робіт дорівнюється 2,66 годинам громадських робіт; б) згідно вимог ч. 3 ст. 57 КК, — 1 місяць виправних робіт дорівнюється 3 неоподаткованим мінімумів доходів громадян, в той же час, згідно вимог ч. 5 ст. 53 КК, — 1 місяць виправних робіт дорівнюється вже 4 неоподаткованим мінімумів доходів громадян. Приклад останній. Згідно до вимог ч. 1 ст. 72 КК, 1 дню арешту відповідають 8 годин громадських робіт, однак згідно ст. 321-4 КпАП, 1 дню арешту відповідають 5 годин громадських робіт. На наш погляд, коментарій в даних випадках не потрібен (Див.: Білоконев В.М. Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика). — Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2009. — С. 153–154).

355

Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 12. — С. 7.

356

Яковлев А.М. Совокупность преступлений. — М.: Госюриздат, 1960. — С. 112.

357

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 85.

358

Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1964. — № 1. — С. 9.

359

www.nau.kiev.ua № 5-4776к07, 31.10.2006, Ухвала, Верховний Суд України.

360

Білоконев В.М. Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика). — Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2009. — С. 52.

361

Правові підстави для такого «скорочення» строків, розглянуті нами раніше.

362

www. nau. kieu. ua № 5-729км07, 15.02.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

363

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 94; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.: Вища школа, 1980. — С. 170–171; Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юрид. вузів і фак. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 434.

364

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 223.

365

Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924–1963 гг.). — М.: Изд-во «Известия советов депутатов трудящихся СССР», 1964. — С. 176.

366

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973–1978) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — № 11. — С. 168.

367

www. nau. kieu. ua № 5-4213км09, 03.11.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

368

Однак, ця позиція має один недолік, який полягає у тому, що не можливо із тих відомостей, які є у вироку, відповідно до вимог ч. 5 ст. 90 КК, обчислити строк погашення судимості за злочини, за які особа була засуджена за попереднім вироком, після відбуття остаточного покарання за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК.

369

www. nau. kieu. ua № 5-3364км09, 03.11.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

370

www. nau. kieu. ua № 5-729км07, 15.02.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

371

Частина 1 ст. 296 КК — В.Б.

372

Між тим, з дня набрання чинності кримінального кодексу України 2001 р. не є особливо небезпечними рецидивістами особи, визнані такими відповідно до ст. 26 КК 1960 року.

373

www. nau. kieu. ua № 5-4169к07, 20.11.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

374

Малков В.П. Совокупность преступлений. — Казань, изд-во Казан. ун-та, 1974. — С. 292; Хабаров А.В. Погашение судимости в уголовном праве России // Российский юридический журнал. — 2001. — № 2. — С. 100–101.

375

www. nau. kieu. ua № 5-655км08, 27.03.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

376

Білоконев В.М. Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика). — Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2009. — С. 55–57.

377

www. nau. kieu. ua № 5-227км09, 26.03.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

378

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 227–228.

379

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 228.

380

www. nau. kieu. ua № 5-673км08, 20.03.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

381

Звертаємо увагу суддів на те, що питання призначення покарання на підставі ч. 3 ст. 72 КК є найбільш дискусійним у судовій практиці (Дивись більш докладніше: Білоконев В.М. Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика). — Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2009. — С. 146–159.

382

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 224–225.

383

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 225.

384

Більш детально ці питання будуть розглянуті у розділі V «Вплив «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р. на погашення судимості».

385

www. nau. kieu. ua № 5-4490км07, 20.11.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

386

Кримінальне судочинство. Судова практика у кримінальних справах. — 2007. — № 4. — С. 41–42.

387

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 211.

388

Пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України клопотань про погашення і дострокове зняття судимості» від 16 травня 1975 р. № 4 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — 1998. - № 11. — С. 91–92.

389

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 212.

390

Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). Харьков-Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002. — С. 142.

391

Рішення Верховного Суду України. — 2010. — № 1. — С. 105–106.

392

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 282–283.

393

394

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 295–298.

395

396

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 302–303.

397

www. nau. kieu. ua № 5-312к08, 21.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

398

www. nau. kieu. ua № 5-671к09, 31.03.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

399

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 305.

400

При складанні попереднього плану цього посібника, автор спочатку не включив цей «розділ» до нього, оскільки помилково вважав, що, оскільки пройшло 9 років з моменту, коли КК 2001 р. набрав чинності, то це чисто «теоретичне» питання, яке не має прямого відношення до судової практики, а тому буде не цікавим, насамперед для суддів.

401

Ми розглянемо найбільш складні питання застосування «Прикінцевих та перехідних положень» КК які зустрічаються в судовій практиці при погашенні судимості і на які, як правило, судді не звертають уваги. Більш докладно ці питання розглянуті В.В. Голіна (Див. Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 229–257).

402

До речі, при бесідах з молодими суддями, на питання чи є у них у робочому кабінеті Кримінальний кодекс України 1960 р., деякі відповідають запитанням, а навіщо він мені потрібен?

403

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 230–231.

404

Пономаренко Ю.А. Підстави зворотної дії кримінального закону в часі / Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. Між нар. наук-практ. конф. [Харків] 25–26 жовтня 2001 р. — К — Х: Юрінком інтер, 2002. — С. 48; Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону у часі: Монографія. — К.: Атака, 2005. — С. 188.

405

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 233.

406

На наш погляд, не можна визнати правильною позицію тих суддів, які у вироках вказують, що такі особи «не судимі в силу ст. 88 КК», оскільки їх правове становище нічим не відрізняється від тих осіб, які раніше не були осудженні судом. Крім того, звертаємо увагу суддів на те, що вони вважаються несудимими не з дня перегляду справ щодо осіб, які були засуджені на підставі КК 1960 р. або з дня набрання чинності новим Кодексом, а з дня винесення обвинувального вироку.

407

www. nau. kieu. ua № 5-3127к08, 28.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

408

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 244.

409

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 244.

410

411

На погляд деяких вчених, положення ст. 6 КК РРФСР (ст. 6 КК 1960 р. — В.Б.) про зворотну дію кримінального закону в часі не поширюється на деякі норми Загальної частини КК (подовжування строків давності та строків погашення судимості) і зміна останніх може погіршити стан винного, якщо злочин, який той вчинив, не був своєчасно розкритим (Див.: Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. — М.: МГУ, 1967. — С. 280–281).

412

Рішення Верховного Суду України. — 2010. — № 1. — С. 105–106.

413

414

www. nau. kieu. ua № 5-671к09, 31.03.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

415

www. nau. kieu. ua № 5-15п08, 12.03.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

416

Звертаємо увагу на те, що, хоча у цілому норми КК 2001 р. були більш сприятливими для засудженого Д., у порівнянні з нормами КК 1960 р., однак при обчислюванні строків погашення судимості за перший злочин (спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень) застосування п. 6 ч. 1 ст. 55 КК 1960 р. є більш сприятливим для останнього (5 років) чим застосування п. 8 ч. 1 ст. 89 КК (6 років). Виникає питання, чи можливо одночасно застосовувати кримінально-правові норми КК 1960 р. та КК 2001 р., якщо в конкретній ситуації вони є найбільш сприятливими для винної особи?

417

www. nau. kieu. ua № 5-4490км07, 20.11.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

418

www. nau. kieu. ua № 5-1232км09, 24.03.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

419

Хоча слід визнати, що незалежно від застосування КК 1960 р. чи КК 2001 р., судимість у цього засудженого буде погашена, однак, він не має судимості в силу ст. 55 КК 1960 р., а не ст. 89 КК 2001 р., оскільки норми КК 1960 р. є більш сприятливими для нього при обчислюванні строків погашення судимості.

420

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 930.

421

Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.

422

www. nau. kieu. ua № 5-3392км08, 14.10.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

423

www. nau. kieu. ua № 5-1038км07, 22.02.2007, Ухвала, Верховний Суд України.

424

Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. «Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості» // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.

425

Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону у часі: Монографія. — К.: Атака, 2005. — С. 188.

426

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 256.

427

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 256.

428

www. nau. kieu. ua № 5-671к09, 31.03.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

429

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 256.

430

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 256.

431

Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — № 1–2. — С. 109–110.

432

Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону у часі: Монографія. — К.: Атака, 2005. — С. 189–190.

433

Архів апеляційного суду Запорізької області. — 2006. — крим. справа № 1-12.

434

www. nau. kieu. ua № 5-312к08, 21.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

435

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 256–257.

436

Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону у часі: Монографія. — К.: Атака, 2005. — С. 189.

437

Пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. «Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості» // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.

438

На наш погляд, саме розробка таких правил є тією ознакою, чим конкретна методична допомога для суддів, у вигляді цього науково-методичного посібника, відрізняється від інших теоретичних праць, які присвячені питанням судимості. Для практикуючих юристів, у тому числі і суддів, цінність юридичної літератури визначається насамперед таким критерієм, чи можливо в тій чи іншій юридичній праці найти відповіді на ті питання, які виникають у юриста на практиці по конкретній справі? Наша мета полягає у тому, щоб запропоновані нами правила, які є фактично висновками у цій праці, дозволили практикуючим юристам знаходити відповіді на їх запитання, які виникають у них при погашенні чи знятті судимості.

439

www. nau. kieu. ua № 5-4760к07, 07.02.2008, Ухвала, Верховний Суд України.

440

441

При аналізі судових рішень, ми не зустріли жодного рішення, де була би інформація про те, коли після першої судимості особа вчинила новий злочин. У зв’язку з цим, щоб відповісти на питання до закінчення (після закінчення) строку погашення судимості особа знову вчинила злочин, необхідно дивитися у кримінальній справі другий вирок, де вказано про те, коли особа знову вчинила злочин. Ми судді повинні зрозуміти, просту істину, що ця інформація потрібна насамперед для нас і ніхто крім суддів нам у цьому питанню не допоможе.

442

Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. “Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.

443

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. “Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10.

444

445

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 190.

446

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 205.

447

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 197.

448

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 209.

449

Яценко С.С. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юрид. вузів і фак. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 436; Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 211.