Чорна зоря

10

Трампус не був певен, чи не ждуть тут на нього нові загадки; а можливо, серед цих розкиданих паперів він знайде те, що проллє світло на заплутану історію. Пішов у сад, однак ніяких слідів не помітив. Як пощастило злодієві добутися до кабінету? Певне, по дощечках. Присвічував собі ліхтариком, який потім забув. Знайшовши на гачку ключа, одчинив стіл, але саме тоді, мабуть, зачув у садку кроки детектива, і нерви не витримали. Можливо, хотів понишпорити і в спальні, але на те йому забракло часу. Трампус зателефонував у районне відділення КНБ, чи не помітили сьогодні вночі між третьою й п'ятою чогось підозрілого біля вілли артистки. Чому саме між третьою і п'ятою годиною? А тому, що Салачова повернулася до Праги близько другої. Доти Барбаросса мав якусь надію, що зустріне її, та в цьому йому перешкодив тішновський конвой, про який завбачливо подбав Клубічко. Барбаросса намагався захопити Салачову, аби дізнатися про те, що вона зіпсувала, загубивши сумку. Відтак він мусив спробувати знайти це у віллі на Вінічних горах. Очевидно, здогадувався: те, що Салачова везла до Брно, лише копія, а оригінал у віллі. Проте вдертися вдруге побоявся, переконавшись, що віллу стережуть.

Трампус повернув до кабінету і почав нишпорити серед розкиданих паперів. Але це не мало сенсу, бо якби в них щось було, злодій забрав би. Він порпався нехотя, не уявляючи собі, що шукає в безлічі виписок. В ту хвилину, коли він перегортав сторінки з цитатами Дідро, Лессінга й Станіславського, до кімнати влетіла засапана Трекова н вигукнула:

— В саду перекинуто статую!

— Яку статую?

— Не знаю… статую… Зобража якусь жінку в тому сороміцькому короткому вбранні, яке зараз, на щастя, перестають носити. Над лобом у неї — місячний серп. Вона тут, либонь, стільки ж, як і я. А тепер лежить у траві. Я не була в тому місці від учора, і садівник теж не був, бо в нього запалення легенів. Я туди прийшла зовсім випадково, аж бачу — богиня лежить носом у траві.

— Богиня? Звідки ви знаєте, що це богиня?.

— Мадам казала.

— Ану ходімо.

Промені сонця, прорізавши ранковий туман, визолотили тремтливе листя дерев. Перекинуту статую видно було, ще здалеку. Вона лежала біля дерева, яке ніби відчувало свою смертну годину, бо листя його тремтіло.

Кост і Трампус підійшли мовчки до статуї. Один — незворушний, другий — схвильований дужче, ніж сам собі в тому признавався. Трампусові здалося, що він упізнає її. Це коротке опереткове вбрання, лук, грецька зачіска, місячний серп над чолом! Нахилився й помалу перевернув статую.

— Це вона, — сказав.

— Хто? — спитав засапаний Кост.

— Артеміда…

— Гм… — буркнув детектив.

Трампус уважно обдивився статую. Ця сестра Аполлона, яку пізніше поступово нарекли богинею Місяця, полювання, вроди, світла, природи, звірів і людей, охоронницею дівочої цноти і яку римляни ототожнювали з Діаною, була, мов дві краплі води, схожа на ту, котру Трампус бачив у Жегушицькому парку, тільки хіба що жегушицька була з пісковику. Не була порожниста. Відтак Трампус зазирнув у круглу ямку під статуєю. Не схоже, щоб там щось ховали. Кост щось сказав Трампусові, але той не чув.

«Це зробив Барбаросса! — думав він. — Як звучав вірш, що його декламував Клубічко з уявної ролі? Бог його знає, але Артеміда в ньому згадувалась. І тут теж була Артеміда… За якихось сто двадцять кроків од кабінету Салачової…»

— Чи знав Клубічко про цю другу Артеміду? — мовив уголос.

Трекова не вагаючись потвердила:

— Навіть напевно, бо він знає геть усе чисто. Послухайте, пане Трампус, якось я довго не могла знайти гольника. Я страшно переживала, а ваш шеф каже: «А загляньте-но до холодильника». — «До холодильника? — здивувалась я. — Ви жартуєте!» Алє послухалась— і справді знайшла свій гольник у холодильнику біля слоїка з полуничним варенням, йду до пана Клубічка й дорікаю йому, що він збиткується наді мною. «Ви його мені туди сховали», — кажу. Присягається, що ні. «Тоді звідки ви могли знати, що він там?» — «Бачив, — відповідає,— як мадам грається з гольником. Потім сказала, що їй хочеться полуничного варення, й пішла по нього. Вернулася з блюдцем варення, але без гольника. При її неуважності неважко здогадатися, що вона поклала його до холодильника».

Трампус не слухав Трекову. «Тут знати пальці Барбаросси, котрому відомо про якусь причетність Салачової до Артеміди», — міркував він. Так, він знав пароль «Артеміда», але чому не зачепив Артеміди вчора — цьому є тільки одне пояснення. Пароль «Артеміда» виказав йому Тихий, котрий узнав його від Салачової під час її відвідин у Брно. Одначе Салачова, певно, сама не знала, що Артеміда в її саду — не таємниця. Та справжня Артеміда в Жегушицях. Цілком імовірно, що Барбаросса оглянув Артеміду вже вчора уночі».

— Не пам'ятаєте, чи тут стояла статуя, коли ви прийшли сюди? — спитав він Коста.

Кост хвилю подумав:

— Начебто перекинутого нічого не було. Але дививсь я на цю статую тільки мимохідь, вона мене не обходила, та пригадую, що за нею були гарні зелені кущі.

— Два старі рододендрони, — зазначила Трекова. І, показуючи на дві ями в землі, додала: — Щойно росли — і ф'юїть! Їй-богу, ще вчора ввечері вони були тут.

Трампус не звернув уваги на її слова, але згадав два слова з уявної ролі: «з двома…». І це виказала Салачова Тихому. Та Барбаросса під ними нічого не знайшов, інакше б не вдирався до кабінету. Трампус був уже певен, що Барбаросса не знайшов нічого і в кабінеті; те, чого він шукає, сховане в Жегушицях. А там пантрує Клубічко, котрий, очевидно, поїхав туди вночі. Він схопить Барбароссу. Достоту так, як завбачав. Аж прикро, що завше на його виходить… Тільки тепер Трампус згадав: Клубічко казав ще в Брно, що в Салачової в саду є статуя Артеміди. Так, але яка Артеміда його цікавила: жегушицька чи ця, з Вінічних гір?

— Чим він копав? — спитав Трампус. Трекова розглянулася.

— Оцим заступом. Наш садівник забув сховати. Проте цим заступом користується і пан професор Соумар. У вільну часину він завжди приїздив сюди працювати. «Коли не можу працювати у власному саду, то принаймні здобрюватиму своїм потом ваш», — казав він мадам. Інколи приїздив на світанні, відмикав ворота — він має від них ключ — і від'їздив, перш ніж я вставала.

Кост, котрий почав розуміти хід думок свого шефа, раптом осміхнувся і промовив, ніби сам до себе:

— То ми поряд…

«Без сумніву, поряд», — подумав Трампус.

Пильно оглянувши садок, вони повернулися до кабінету й зупинилися безпорадно перед купою розкиданих паперів і записників.

Кост дивився у вікно на мур довкола саду, який мусив перелізти злодій.

— Той чоловік, — мовив за хвилю, — мусив. бути легенький, як пір'їнка, І спритний, як мавпа. Мур щонайменше півтора метра заввишки. Трампус устав од паперів і теж подивився на мур.

— Еге, — притакнув замислено. В пам'яті йому мимохіть постала одна картина, його з дружиною Мальвіною запросили в гості. Оскільки більшість гостей були літні люди, розважалися розмовою про ознаки старості. Хтось сказав, що тільки юнак може без допомоги рук підвестися з підлоги, якщо сяде, схрестивши ноги. Пробували молоді і старі, але нікому не щастило; молодикам, мабуть, через те, що перебрали міру під час випивки. Пристали до скромного літнього і незвично кволого чоловіка з яскраво-червоною бородоює. «Дайте спокій, — відмагався він, — мені вже п'ятдесят…» Але коли його все-таки присилували, він зробив це досить легко. Його тоді носили на руках по кімнаті і частували моряцьким грогом. «Хто це, скажи, будь ласка?» — спитав Трампус дружину. «Ти таки не знаєш нікого, крім злочинців, — засміялася Мальпіна. — Та це ж славетний професор Соумар. Його книжку про поперекову пункцію переклали, певно, на всі мови». — «Хірург?» — «І хірург також, — відказала Мальвіна, — він майстер на всі руки. Та головне — терапевт»,

Ні, таки справді, то був Соумар, він, мабуть, і тепер ще спритний, як танцівник. Але… ошелешений Трампус несамохіть схопив Коста за плече, аж тому стало боляче.

— Вам погано?

— Ні, я щось пригадав, — відказав Трампус. Його вразила червона борода Соумара. Чому Клубічко почав звати незнайомого, котрий переслідував Салачову, Барбароссою? Адже це означає «Червонобородий». Невже він ще в Брно запідозрив Соумара?.. Але це суперечить його основному правилу: на людину не можна класти більше, ніж вона здужає донести. Професор Соумар був не з цих…

Трампус знов подивився на мур, і знову йому майнула думка… Голец казав, що Соумар приїхав звідкись невдовзі по тому, як привезли Салачову до лікарні. Соумар пояснив, що був у хворого в селі. Але відразу ж по тому відвіз Голца до його помешкання і сказав, що поспішає до іншого хворого. А вранці Трампусові поскаржився, що згайнував цілу ніч. Сюди ж хтось вдирався між третьою і п'ятою годиною; по третій годині Соумар поїхав з Голцем з лікарні, і то, здається, в напрямі Ганспаулка; вернувся до своєї квартири десь по п'ятій, бо о пів на шосту нарікав, що Трампус витяг його з постелі, заледве він ліг.

Схвильований Трампус розпачливо глянув не детектива і, помітивши, що Кост дивиться на нього так само, промовив:

— Чи не були б ви такі люб'язні ще раз докладно обстежити сад і мур довкола нього?

Кост стражденно посміхнувся і тихо сказав:

— Та йду вже, йду, пане. Але викиньте з голови, якщо дозволите вам порадити. Воно не схоже на цього джентльмена. Це все той суб'єкт, що тоді доклав рук… Він ще нам покаже так, що аж у носі закрутить. Куди там пану професору Соумарові, адже він справжня панночка.