На кленовім мості

І

Золотоосінь налетіла —

Щедрозлотом все укрила,

Щедро, щедро, срібнокрила...

Тихо сум стікає сивий,

Зажурилось небо синє.

У душі —мінор осінній:

Плаче, плаче морок сірий.

Осінь все чогось чекала:

Щедро злото дарувала,

Мене кликала — шукала...

Злото інеєм укрилось,

У світанках затаїлось,

А в душі звучить піано:

— Рано тобі, зимо, рано...

II

Листопадовий сум,

Листопадовий плач,

Листопадове небо осіннє...

Я тебе не знайду,

Не знайду, не побачу, —

Не зустріну тебе, не зустріну...

Чи ти мене знайшов,

Чи я тебе зустріла?

Спасибі за любов,

За вічне розуміння...

Вклонився і пішов,

І зник у сивій млі,

Ні слова ти мені,

Ні слова не промовив...

В листопадовий час

Забрідає життя,

І зринає то згадка, то слово.

Листопадовий сум,

Листопадовий вальс,

Листопадова даль непрозора...

III

Чорніє дерево у чистоті осінній.

Багряний обрій — тягне на мороз.

Як вкрадливо підходять зими!

І у житті, і у природі...