Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

Розділ IX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Загальна характеристика розділу. Прикінцеві положення ЗКУ відповідно до законотворчої практики, що склалася на сьогодні, містять норми, якими ЗКУ "вписується" в систему діючого законодавства. Це положення про межі його дії, про співвідношення ЗКУ із іншими нормативними актами, а також у разі необхідності про узгодження діючих нормативних актів з новоприйнятим ЗКУ, та розробку нормативних актів, направлених на реалізацію норм кодексу.

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року.

Набрання чинності ЗКУ з 01.01.2002 означає, що до всіх правовідносин, що виникли після цієї дати і які підпадають під гіпотезу норм даного кодексу, повинен застосовуватись саме даний ЗКУ.

Поняття "чинності" ЗКУ охоплює характеристики дії цього нормативного акта. Іншими словами, ЗКУ як нормативний акт почав діяти з 01.01.2002. Момент набуття чинності нерозривно пов'язаний з п. 2 розділу IX "Прикінцеві положення" і вказує на те, що земельні відносини з цієї дати будуть врегульовуватись новим ЗКУ.

Напрям дії ЗКУ встановлюється на майбутнє, тобто по відношенню до тих юридичних фактів, що матимуть місце, починаючи з 01.01.2002 -діє норма ст. 58 Конституції України: "закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи ".

Момент припинення дії чинного ЗКУ в цілому не встановлено - він діє безстроково до: скасування іншим законом, фактичної відміни у зв'язку з прийняттям іншого нормативного акта, який передбачає відмінні норми з приводу регулювання аналогічних суспільних відносин тощо. Викладене стосується як ЗКУ в цілому, так і окремих його норм (як приклад, див. п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ та коментар до нього).

Важливо відзначити, що деякі окремі норми ЗКУ мають наперед визначений строк дії, після спливу якого застосовуватись не повинні (див., наприклад, п.п.12-15 Розділу X "Перехідні положення"). При цьому момент припинення може бути визначено як вказівкою на календарну дату (п. 13), так і пов'язано з настанням певної обставини (п.п. 12, 14, 15).

Варто відзначити, що численними є випадки, коли правовідносини виникли до 01.01.2002 p., проте продовжують існувати на момент набрання кодексом чинності. Спосіб застосу­вання кодексу до таких відносин не завжди є однозначним та очевидним, у зв'язку із чим законодавець встановив спеціальні правила застосування кодексу (про це йдеться у розділі X "Перехідні положення" ЗКУ).

2. Визнати таким, що втратив чинність, Земельний кодекс України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 10, ст. 98; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 25, ст. 354; 1993 р., N 10, ст. 79, N 26, ст. 276; 1999 р., N 18, ст. 138; 2000 р., N 39, ст. 333).

До юридичних фактів, що мають та матимуть місце після 01.01.2002. ЗКУ 1990 poку не застосовується. Застосування норм останнього можливе тільки по відношенню юридичних фактів, що мали місце до 01.01.2002, та правовідносин, що виникли на їх підставі.

3. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Поза всяким сумнівом, вирішення питання про застосування норм ЗКУ та норм ІНШИХ актів, що прийняті раніше та вступають із ним у колізію, залежить від юридичної сили останніх. Коментовану норму розуміти буквально не можна.

Так, якщо мова йде про підзаконні нормативні акти (укази Президента України, ПКМ та Верховної Ради України, нормативні акти центральних чи місцевих органів виконавчої влади тощо), то проблема колізії норм фактично відсутня - застосовуються норми акта вищої юридичної сили, тобто ЗКУ.

Випадок суперечності норми ЗКУ із нормою іншого закону, на нашу думку, є складнішим для вирішення і має три варіації: (1) встановлення у ЗКУ правил, аналогічних за обсягом врегульованих відносин правилам, які містяться у раніше прийнятому акті, (2) встановлення у ЗКУ спеціальної норми по відношенню до норми, що міститься у раніше прийнятому акті, (3) встановлення у ЗКУ загальної норми по відношенню до норми, що міститься у раніше прийнятому акті.

У першому випадку мова йде про заміну однієї норми іншою, що врегульовує те ж саме коло правовідносин. Діє правило lex posterior derogat priori - закон, прийнятий пізніше, відміняє попередній.

Другий випадок дозволяє застосувати, окрім правила lex posterior, ще й правило lex specialis derogat generali - спеціальний закон відміняє (для даного випадку) дію загального закону. Тобто у даному випадку перевагу має також ЗКУ.

Що ж стосується третього випадку, він є найскладнішим, оскільки потребує з'ясування того, чи спрямована більш пізня воля законодавця, висловлена у загальному правилі, на скасування прийнятого раніше спеціального правила. Якщо у прикінцевих положеннях акту зазначено, що прийняті раніше акти законодавства застосовуються "у частині, що не супере­чить цьому закону", це є вагомим свідченням того, що нове загальне правило скасовує дію попередніх спеціальних. Наприклад. ЗУ "Про плату за землю" (ст.ст. 2, 5) визнає об'єктами плати за землю земельні ділянки, а також земельні частки (паї). У той же час, ст. 206 ЗКУ визнає об'єктом плати за землю (а отже, і земельного податку) лише земельні ділянки. Як вже зазначалося (див. коментар до ст. 206 ЗКУ), ми вважаємо, що ЗКУ у даному випадку змінив спеціальне правило ЗУ "Про плату за землю". З іншого боку, автори не виключають можливості того, що у певних актах законодавства, що були прийняті до набрання ЗКУ чинності, містяться спеціальні правила, щодо яких законодавець не мав наміру скасування загальними нормами ЗКУ. Проте для того, щоб не застосовувати по відношенню до таких спеціальних правил положення коментованого пункту, потрібні дуже вагомі аргументи.

Варто також звернути увагу на те, що буквальне тлумачення коментованої норми вказує на те, що вона стосується актів, прийнятих до набуття чинності ЗКУ, незалежно від дати введення їх в дію. Під "прийняттям" варто розуміти виконання всіх юридично значимих та обов'язкових для даного виду нормативного акта дій щодо формалізації даного акта як завершеного та остаточно сформованого документа, підписаного уповноваженою на те осо­бою. Очевидно, що прийняття не включає в себе оприлюднення, в т.ч. опублікування. Більше того, зазначена в прийнятому акті дата вступу його в силу може бути значно віддаленою в часі від дати прийняття і припадати на дату, що настала після 01.01.2002.

Аналіз співвідношення нормативних актів, що підпадають під диспозицію даної норми, варто проводити в розрізі конкретних статей, пунктів, окремих норм.

4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк після опублікування цього Кодексу:

а) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України та Президенту України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають із цього Кодексу;

б) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;

в) розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом, у тому числі проекти законів про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежування земель права державної та комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності тощо;

г) забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом, а також перегляд і скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Кодексу;

ґ) вжити заходів щодо забезпечення потреб вчителів, лікарів, інших працівників соціальної сфери, що проживають у сільській місцевості, а також громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та евакуйовані із зони відчуження, переселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, які проживають у сільській місцевості, у земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства і садівництва у межах норм безплатної приватизації, а також для городництва і сінокосіння за рахунок земель запасу та резервного фонду;

д) вирішити питання в установленому порядку про введення посад інженерів-землевпорядників у штати сільських, селищних рад та організацію державних відділів (управлінь) земельних ресурсів у міських радах;

є) визначити потреби наукових установ та навчальних закладів у земельних ділянках для проведення наукових досліджень, вирощування елітного насіннєвого матеріалу, потреб племінного поголів'я худоби у кормах, здійснення навчального процесу і вирішити питання щодо земель наукових установ та навчальних закладів, які можуть бути передані для іншого використання;

є) розробити та затвердити методику експертної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

Загальна характеристика. Положення даного пункту розкривають зміст дій, котрі мав вчинити KM України протягом 6 місяців після опублікування цього Кодексу для того, щоби норми останнього "запрацювали" на практиці.

Проаналізуємо по пунктах стан виконання викладених у них вказівок.

До пункту "а". Нажаль, робота з розробки та прийняття нормативних актів, що випливають зі змісту ЗКУ, триває й досі - див. коментар до п. "в". Свідченням цьому є хоча б продовження дії п.п. 13-15 Розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, адже строки, встановлені у цих пунктах, пов'язувались із завершенням розробки та введенням в дію відповідних актів законодавства.

До пункту "б". Приведення нормативних актів KM України у відповідність до норм чинного ЗКУ включає в себе внесення необхідних змін чи скасування тих актів, що не відповідають ЗКУ. Зауважимо, що на сьогодні лишається низка таких актів, що не приведені у відповідність до норм ЗКУ: ПКМ "Про порядок ведення державного земельного када­стру" від 12.01.1993 №15 не відповідає ч. 2 ст. 204 ЗКУ, ПКМ "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" від 25.12.1998 №2073 не узгоджена із нор­мами ч. 1 тієї ж статті, і такий перелік можна продовжувати. Численні випадки подібного характеру згадані у коментарях до різних норм ЗКУ.

До пункту "в". Коментоване положення свідчить про низький рівень юридичної техніки Кодексу і навіть про те, що саме слово "кодекс" в назві Земельного кодексу України вжите некоректно. Традиційно термін "кодекс" розуміють як систематизований законодавчий акт, що врегульовує всі (або майже всі) відносини у певній сфері (які взагалі потребують регулювання на рівні закону). Доручення розробити низку законів - свідчення того, що ЗКУ відповідні відносини вичерпно не врегулював (очевидно, цього навіть не планувалося робити).

Завдання із розробки відповідних законодавчих актів урядом виконано частково (до речі, у встановлений термін до ВРУ не було подано жодного з передбачених коментованим пунктом законопроектів)[438]. Так, на сьогодні прийнято Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003 N 858-IV, "Про оцінку земель" від 11.12.2003 N 1378-IV, "Про охорону земель" від 19.06.2003 N 962-IV, "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 N 1457-IV, "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" від 17.11.2009 N 1559-VI.

Отже, на даний час не прийнято закони про державний земельний кадастр, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі.

Доцільність прийняття Закону України "Про ринок землі" нам взагалі видається сумнівною. Слід погодитися із думкою багатьох сучасних представників доктрини про те, що відносини на ринку землі в цілому врегульовані законодавством (насамперед, ЗКУ та ЦКУ), і створювати паралельне правове регулювання не лише недоцільно, але й шкідливо[439].

Щодо закону про державний земельний (іпотечний) банк, див. нижче коментар до п. 6 даного розділу.

Нарешті, положення Закону України "Про державний земельний кадастр" (прийнятий ВРУ 20.03.2007, ветований Президентом України 13.04.2007), на наше глибоке переконання, більш ефективно увійдуть у вітчизняне правове поле у випадку, якщо будуть складовою єдиного, комплексного акта - Земельного кодексу України. Лише у сфері реєстрації прав на землю - однієї із основних складових ведення державного земельного кадастру - на сьогодні існує чимала кількість колізій та взаємодублюючих процедур, що фактично унеможливлюють здійснення реєстрації - надзвичайно важливої та соціально-значимої функції.

Прийняття на додачу до ЦКУ, ЗКУ, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель ще й Закону України "Про державний земельний кадастр" у редакції, що хоча б наближено нагадуватиме редакцію, ухвалену ВРУ, ще більше ускладнить існуюче правове регулювання та привнесе нові колізії. Показово, що у законі передбачено внесення лише кількох косметичних змін до ЗКУ, які не вирішують проблеми дублювання реєстраційних процедур, і не передбачено жодних змін до ЦКУ, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів.

До пункту "г". Частина нормативних актів центральних органів виконавчої влади не узгоджувалася із положеннями ЗКУ на момент набрання ним чинності 01.о і.2002 року, у зв'язку із чим KM України було доручено забезпечити внесення до них відповідних змін. Так, наприклад, істотні зміни після прийняття ЗКУ були внесені до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.1994 року №18/5 (зараз замінена Інструкцією, затвердженою наказом Мінюсту від 03.03.2004 №20/5) тощо.

У зв'язку із прийняттям ЗКУ було скасовано низку актів органів центральної виконавчої влади, зокрема, спільний наказ Держкомзему України та Мінюсту України "Про затвердження порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок від 06.06.1996 № 14/5/48, наказ Держкомзему України "Про розвиток ринку землі в Україні" від 15.05.2000 №56 та ін.

Хоча на виконання ЗКУ було прийнято цілу низку підзаконних нормативно-правових актів (див. коментар до ст. З ЗКУ), все-таки завдання "прийняття центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом" виконане не повністю. Наприклад, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів в порушення ч. 2 ст. 106 ЗКУ до сих пір не прийняв акту, яким визначалися б види межових знаків.

До пункту "ґ". Потреби працівників соціальної сфери села чи постраждалих від аварії на ЧАЕС у земельних ділянках на сьогодні забезпечуються нарівні із іншими категоріями фізичних осіб - на виконання норм ЗКУ урядом не приймались окремі нормативні акти щодо пільгового чи спрощеного порядку забезпечення даних осіб земельними ділянками (щодо "пільг" даних категорій осіб у питанні приватизації земельних ділянок див. ст 25 ЗКУ та коментар до неї, а також коментар до ч. 6 ст. 118 ЗКУ). KM України практично позбавлений важелів для забезпечення виконання коментованого пункту, особливо враховуючи п. 12 Розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, за яким з розпорядження органів виконавчої влади виведені землі населених пунктів. Тому практика "застосування" даної норми засвідчила її декларативний характер.

До пункту "д". Виконання доручення, передбаченого коментованим пунктом, практично було зірвано[440]. Завдання введення у штати місцевих рад посад інженерів-землевпорядників лишається актуальним і досі.

До пункту "е". Кабінетом Міністрів України були не в повному обсязі виконані заходи щодо визначення потреби наукових установ та навчальних закладів у земельних ділянках, передбачені коментованим пунктом, що змушена була констатувати ВР України у Постанові "Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення" 22.05.2003 №882-IV.

До пункту "є". На виконання коментованого пункту, щоправда, із порушенням відведеного строку, KM України своєю постановою від 11.10.2002 №1531 затвердив Методику експертної грошової оцінки земельних ділянок (див. ст. 201 ЗКУ та коментар до неї).

5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Кодексом.

На виконання коментованого пункту Верховною Радою АР Крим (постанова від 20.02.2002 №2282-2/02) було визнано такою, що втратила чинність, постанову "Про поло­ження про порядок розгляду у Верховній Раді Автономної Республіки Крим питань про вилучення та надання земельних ділянок" від 16.02.2000 №912-2/2000, а також (постанова від 16.11.2005 №1505-4/05) постанову від 19.12.2001 №2200-2/01 "Про дотримання на території Автономної Республіки Крим законодавства України в частині охорони та раціонального використання земельних ресурсів при розробці корисних копалин загальнодержавного значення".

6. Кабінету Міністрів України створити Державний земельний (іпотечний) банк з відповідною інфраструктурою та запровадити державну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цього Кодексу.

У частині створення Державного земельного (іпотечного) банку даний пункт на сьогодні лишається невиконаним. Перш за все, залишається неприйнятим закон про державний земельний (іпотечний) банк (див. пп. "в" п. 4 даного розділу). Поза сумнівом, потреба у правовому закріпленні статусу банку дійсно існує. Як вказує Н. Грищук на основі зарубіжного досвіду (насамперед, Німеччини), доцільно законодавчо встановити організаційно-правові форми спеціалізованого іпотечного банку, встановити перелік можливих його операцій (відмінний від аналогічного в неспеціалізованому банку), визначити спеціальні вимоги сто­совно нагляду за такими банками. Проте, як слушно звертає увагу І. І. Каракаш, "найбільш складним завданням є не розробка відповідного нормативно-правового акта щодо створення земельного (іпотечного) банку, а саме заснування такої державної банківської установи". Необхідність створення державного земельно-іпотечного банку в новітній історії української держави було офіційно визнано вперше ще в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10.11.1994, коли Кабінету Міністрів України було доручено розробити відповідно нормативно-правову базу; у коментованому розділі це доручення відтворено; проте про­блема, очевидно, полягає не у площині нормативно-правового регулювання, а у фінансовій, організаційній сфері.

Не набагато краща ситуація із державною реєстрацією прав на землю - див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї.