Шепіт на вітрі

Розділ 14 Прекрасна принцеса

Пітер переліз через підвіконня і опинився у великій кімнаті, розкіш якої приголомшила його. Ніколи раніше йому не доводилося бувати в таких покоях. На стінах висіли дорогоцінні гобелени й картини, підлогу вкривав перський килим. Біля стіни стояв столик, на якому містилася колекція чудових каменів. Там були опал і яшма, димчастий кварц, закам’яніле дерево, болотний агат, бурштин і хризопраз.

На килимі ручні кроленята бавилися. Ластівки спорудили свої вапнисті гнізда прямо під стелею. Пташки приносили комах своїм пташенятам.

У глибині кімнати на книжкових полицях Пітер помітив три томи «Володаря кілець». Там стояли всі «Нарнійські хроніки», «Аліса в Країні Чудес», «Острів скарбів» і багато книжок про коней. На верхній полиці біля вази з польовими квітами спав, згорнувшись, опоссум. Мальтійський тер’єр, кошлатий, як вовняний килим, спочивав на канапі.

За столом у центрі кімнати сиділа дівчина незрівнянної краси. Таких вродливих дівчат Пітер ще ніколи не бачив. Її довге світле волосся сягало майже до пояса і облямовувало обличчя двома золотими хвилями.

Її сині очі, глибокі й променисті, осявали кімнату яскравим світлом, женучи геть похмурі тіні.

Сірий дрізд, що дзьобав крихти на підвіконні, співав про красу принцеси, але хіба міг його заливистий спів передати її чарівність. Ані білі лебеді у вечірньому небі, ані тендітні орхідеї, осяяні місячним світлом, не могли зрівнятися з красою принцеси.

Дивитися на неї було щастям.

Принцеса була приголомшена. Вона саме робила уроки. На столі перед нею лежала розгорнута книга і твір, над яким вона працювала. Ніколи досі незнайомці не заходили до її кімнати без рекомендації, тому вона надзвичайно здивувалася несподіваній появі Пітера, який уліз через вікно. Принцеса підвелася з-за столу й глянула на хлопця широко розкритими очима. Її шовкова сукня, синя, мов крило волового очка, виблискувала коштовними каменями й мерехтіла, мов місячне сяйво на воді. Це було вбрання, гідне принцеси.

Пітер не міг вимовити й слова. Він узагалі не вмів розмовляти з дівчатами, а звертатися до прекрасної принцеси йому було ще важче. Хлопець просто не знав, що й сказати.

Вона усміхнулася до нього й промовила:

— Ви, напевно, принц, який пробрався крізь ліси й гори, щоб визволити мене?

Її голос бринів, як музика. Горбань Мик так і казав Пітеру: «У принцеси, яку ти знайдеш, буде чудовий голос. У всіх принцес такі голоси».

— Я не справжній принц, — відповів Пітер, — але я скоро ним стану.

— У вас вбрання принца.

— Так, мій одяг стає вишуканішим з кожним днем. Вам подобається мій капелюх? Він прикрашений страусячим пером.

— Чудовий капелюх, і добре, що саме із страусячим пером. У деяких принців на капелюхах пера білої чаплі. Каміла — моя покоївка — казала, що вони вбивають чапель, щоб добути собі ті пера, тому я не хочу знатися з принцами, які мають на капелюхах пера білої чаплі. А тепер розкажіть про себе.

Пітер розповів їй про своє життя з горбанем Миком, про свої пригоди з того часу, як він вирушив визволяти прекрасну принцесу. Хлопець повідав їй про Сіру Шкурку і її чарівну сумку. Він говорив і говорив, а принцеса слухала, спершись ліктями на стіл, бо хотіла дізнатися все про нього і його друзів. Розповідь Пітера вразила принцесу, а коли вона почула, що хлопець був змушений покинути кенгуру, щоб зустрітися з нею, вона підвелася й промовила:

— Ми повинні врятувати її!

А далі трохи замислилась і докинула:

— Прикро, що я ув’язнена в цій кімнаті. Як тільки виходжу з неї, мене оточує варта. Заждіть трохи, я знайду вихід.

— Я згоджуся на це, якщо Сірій Шкурці нічого не загрожує,— мовив Пітер.

— З нею нічого поганого не станеться, — пообіцяла принцеса.

— Чому ви ув’язнені? — запитав Пітер. — Як вас звати? Я прийшов, щоб визволити вас. Я маю знати ваше ім’я і все про вас.

— Мене звати Лованою. Гарне ім’я?

— Мені подобається.

— Це ім’я аборигенів. Воно означає «перша донька».

— Розкажіть мені ще щось.

— Мені є що розповісти вам. Як це чудово, коли є кому розповідати про все. Спочатку — про свої відчуття.

Принцеса розказала йому, що світ за вікном її кімнати здавався їй повним чудес і краси.

— Я розуміла, що лише в дитинстві зовнішній світ можна назавжди зробити частиною свого життя, — вела вона далі,— мені хотілося обійняти все живе, як щось рідне й дороге. Але діти повинні вчитися. Мене ув’язнили і заборонили дивитися на те, як розквітають в лісі орхідеї. Я мала сісти за книжки і вчитися, але не бачила літер перед очима, подумки я танцювала серед дерев у лісі й підкидала в повітря квіти. Мої батьки — король і королева — дуже суворі. Вони вирішили тримати мене під замком у цій кімнаті, поки я складу випускні іспити й отримаю атестата. Кожного ранку вони читають мені нотації. А горбань Мик читає вам нотації?

— Ні,— відповів Пітер. — Він любить мене і тому ніколи не читає мені нотацій. Коли я був маленький, він познайомив мене з усіма лісовими пташками, квітами й тваринами. Я знаю в лісі геть усе. Коли я підріс, він читав мені книжки, які розповідали про все на світі, потім я прочитав їх сам. Ось так я вчився.

— Мій батько поводиться інакше, — сказала Лована. — Я стою перед ним, а він мене відчитує: «Не хочу, щоб моя донька була дурнішою за інших дівчат. Всі діти, які мешкають у замку, вже склали випускні іспити й отримали атестати. Я хочу пишатися тобою, а мені стає соромно, коли я чую, що інші дівчата вже склали іспити. Я теж хочу заявити, що моя донька одержала атестат. Як ти можеш вийти в світ, якщо в тебе менше знань, ніж в інших дівчат? А все тому, що ти ледача і не хочеш учитися. Мені й матері соромно дивитися людям у вічі через те, що в нас дурна донька. Складеш іспити, отримаєш атестата — і я звільню тебе. Принцам і рицарям нема чого їздити сюди й просити твоєї руки. Я дам їм такі завдання, які вони ніколи не зможуть виконати, а потім відрубаю їм голови».

«Правильно, — погодилася на це королева. — Ось дочка сера Реджинальда Мальтраверса вже склала іспити, а їй лише п’ятнадцять років. Тепер багатий і вельможний принц хоче одружитися з нею».

«Ганьба!» — зробив висновок король.

— Я часто плачу, — оповідала Лована, — бо знаю, що не складу іспитів і буду ув’язнена усе своє життя, якщо ви не врятуєте мене.

— На мою думку, ви дуже розумна дівчина, — сказав Пітер. — Досить подивитися на вас, щоб зрозуміти це. Я заберу вас звідси, а коли ви підростете, ми одружимося і будемо жити разом з горбанем Миком. Ви допомагатимете нам готувати сніданок, годувати тварин і птахів. Ми прибиратимемо в хижі, стелитимемо ліжка і пригощатимемо гостей чаєм. Ми дістанемо вам поні, такого, як Місячне Сяйво, і щодня будемо їздити лісом. Я навчу вас рубати дрова для вогнища і смажити на вугіллях м’ясо. Ми прочитаємо сотні книжок.

— Чудово, — вигукнула Лована. — Мені ніколи не дозволяли робити такі речі, а я страшенно хочу їх робити. Я з радістю рубатиму дрова і смажитиму м’ясо на вугіллі. Зараз, коли я хочу їсти, то дзеленчу в дзвіночок. Бачите, он ті дзвіночки.

На полиці поруч із ліжком принцеси Пітер побачив низку дзвіночків, схожих на тронки.

— Кожний призначається для окремої особи, — пояснила Лована. — Найбільший — для кухаря, оцей — для покоївки, найменший — для мого вихователя. Сьогодні я маю подзвонити йому, коли вивчу всіх дослідників Австралії. Вранці я маю перелічити їх своєму батькові. Скажіть, якщо нам дозволять одружитися, я справді зможу готувати вам і горбаневі Мику їжу, доглядати вас, коли заслабнете, їздити верхи на Місячному Сяйві, годувати пташок і тварин?

— Ви все це робитимете, а ми вдвох будемо допомагати вам. Ми завжди допомагаємо один одному. Лише тоді, коли хворітиму, я не зможу допомагати вам, будете поратися самі.

— Яке у вас чудове життя! — мовила Лована. — Які ви щасливі!

— Так, ми щасливі, — сказав Пітер. — Але зараз я дуже хвилююся за долю Сірої Шкурки. Я б хотів, щоб ви чимскоріше склали іспити і були вільною. Тоді ми зможемо піти й розшукати її.

— Складність у тому, що я не дуже кмітлива, — сумно зауважила Лована. — Я ніколи не складу іспитів.

— Складете, — запевнив її Пітер. — Послухайте, в мене є для вас подарунок.

Він витяг з торбинки, що висіла в нього на шиї, чарівну пелюстку і простягнув її Ловані.

— Візьміть. Затисніть її в руці. Прошу вас. Це надзвичайно гарний подарунок. От побачите.

Лована взяла пелюстку і міцно затиснула її в руці. Поступово вона стала перетворюватися на справжню принцесу. Її очі радісно блищали, на вустах грала зворушлива усмішка, яка до сліз розчулила Пітера.

Ледве-но хлопець дав принцесі пелюстку, як сам він теж змінився — став сильним, шляхетним і відважним.

— Ви стали зовсім іншим, — сказала Лована.

— Здається, що так. Як ви себе почуваєте?

— Казково. Я хочу негайно скласти іспити й отримати атестат. Цікаво, що це зі мною сталося?

— Вас відтепер люблять, і ви потрібні,— сказав Пітер. — Ви складете всі іспити. Покличте вихователя.

— Зараз. Заховайтеся в моїй спальні, а я подзвоню йому.

Вона зачинила за ним двері спальні й задзеленчала у маленький дзвіночок.

Вихователь не змусив себе чекати. Лована ще тримала дзвіночок, а він вже стукав у двері.

— Заходьте, — запросила його принцеса.

До кімнати увійшов згорблений чоловік у чорному забрудненому крейдою сюртуку. Окуляри в металевій оправі сиділи в нього на самому кінчику носа, так, щоб він міг дивитися поверх них.

— Ваша високість скінчили заняття? — запитав він.

— Я скінчила їх назавжди, — відповіла Лована. — І хочу зараз скласти випускні іспити. Дайте мені, будь ласка, контрольні роботи.

— Але ж, ваша високість, — заперечив вихователь, — ви самі добре знаєте, що вже тричі провалювали іспити. Ви, безперечно, ще не готові до складання іспитів. Розумієте, сидіти перед розкритою книгою ще не означає вчитися. Треба вміти зосереджуватися. Крім того, я певен, ви не знаєте, коли було страчено Карла І. А хто такий Вот Тайлер? А яка різниця між мисом і півостровом?

— Я чітко знаю, коли його стратили, і я також знаю, що не можна страчувати людей. До того ж я пам’ятаю все, що читала про миси і Вота Тайлера. Давайте мені негайно контрольні роботи.

Лована вірила в силу чарівної пелюстки.

— Гаразд, гаразд, — бурчав вихователь. — Але король знову розгнівається, якщо ви не складете іспитів.

Він пішов по контрольні і незабаром повернувся з купою аркушів.

— Ось ваші контрольні роботи на право одержання атестата, — урочисто проголосив він. — Сідайте за стіл і дайте відповідь на всі поставлені в них запитання. Розмовляти заборонено. Я сидітиму тут і стежитиму за вами.

Цього разу вона була цілком спокійна і не боялася читати запитання, бо була певна, що зможе відповісти на них.

Вихователь витяг з кишені жилета величезний годинник і подивився на нього.

— Я даю вам дві години для відповідей на всі запитання. Почнете за моєю командою.

Він мовчки дивився на годинник, потім вигукнув:

— Починайте!

Ніколи в житті Лована так швидко не писала. Її ручка без упину ковзала по паперу. Для неї не існувало складних запитань. Час від часу вона дивилася на пелюстку, затиснуту в лівій руці, потім писала ще швидше. Аркуш за аркушем лягали на купу поруч із нею, і, коли вихователь попередив: «Час вийшов!», Лована вже дала відповідь на всі запитання.

Вихователь зібрав роботи і сів їх перевіряти. Він читав аркуш за аркушем і не знайшов жодної помилки. Ловані, яка стежила за виразом його обличчя, було приємно чути його схвальні вигуки.

— О! А! О!

Вихователь скінчив читати, склав аркуші на столі й сказав:

— Я просто не вірю своїм очам. Ви склали випускні іспити на відмінно з відзнакою. Це неймовірно. А то ж було як об стіну горохом. Я вважав, ваша високосте, що природа нагородила вас красою, але обділила розумом. Що сталося? Я маю розповісти про все королю. Думаю, мене підвищать у посаді.

Він побіг розшукувати короля, а Лована пішла в спальню, щоб розповісти Пітеру, як склала іспити.

— Якщо це називається освіта, я її отримала, — сказала вона. — Не було жодного запитання про добро або безкорисливість. Мені не потрібно було доводити, що я чуйна й добра. Не було запитань про дикі квіти й птахів. І нічого про життя. Цього навчите мене ви і горбань Мик.

— Ви вже навчилися, — запевнив її Пітер і запитав: — Тепер ви вільні? — Він прагнув урятувати Сіру Шкурку.

— Так. Усі знають, чому мене тримали в ув’язненні, нині король має виконати свою обіцянку. Незабаром він прийде сюди з вихователем. Станьте поруч, щоб я не боялася. Батько зробить усе, щоб позбутися вас, і дасть вам три завдання, які ви не зможете виконати.

— Нас не залякати, — мовив Пітер. — Ми маємо чарівну пелюстку — вона нам допоможе.