Таємниця піратських печер

Розділ XVII АЛІНА ТА ПЕПЕ РИЗИКУЮТЬ

А що як спробувати шукати ящики в таборі археологів? Ця думка Маркоса сподобалася всім. Діти рушили берегом. Аліна гралася з Мочітою. Вона закидала вперед червону палицю, цуценя приносило її й клало до ніг дівчинки, а потім усе повторювалося спочатку. Зрештою палиця впала на піщану косу.

— Гей! Ідіть сюди! — покликала Аліна. — Тут якісь сліди.

Діти підійшли. Це були сліди босих ніг. Навіть пальці було чітко видно. Одні йшли від скель, через пісок, і зникали в морі, а інші вели в зворотному напрямку.

— Судячи з розміру, їх залишила висока людина. Наприклад, Хасінто, — вголос розмірковував Маркос і, підвівши очі, здивувався — От так штука! Сюди йдуть археологи!

І справді, з чагарників вийшли Ірма та Енріке і попрямували до дітей.

— Добридень, — привіталася жінка і незворушно спитала — Ловили рибу?

— Зараз? Ні,— відповів Пако і, на превеликий подив своїх товаришів, додав — Учора ввечері ловили.

— Учора погода була не для ловлі,— зауважила Ірма і звернулась до Аліни — 3 вами не було когось дорослого?

— Артеміо, сусід. Він ночував тут і недавно пішов. А ви коли повернулись?

— Сьогодні вранці,— сказав Енріке. — Нам лишилося дещо оглянути.

Маркос кинув оком на археологів і, здається, почав щось розуміти.

— Ну, що? До табору? Треба навести там лад, — обернувся до друзів хлопчик.

Усі добре знали, що там повний порядок, тож збагнули — це лиш привід. Вони розпрощалися з археологами її рушили. Мочіта побігла за ними з червоною палицею в зубах. У гущавині Маркос зупинив товаришів.

— Треба вирішити, що робити далі,— сказав він. Усі посідали колом на траву.

— Послухай, Пако, чому ти сказав, що ми вчора увечері ловили рибу? — спитала Аліна.

— А щоб вони не зрозуміли, що я спостерігав за печерою, якщо бачили світло мого ліхтарика.

— Ні, ні. Думаю, що вони нічого не бачили, — втрутився Маркос. — Я здогадуюсь, що сталося з ящиками.

— Що? — вигукнули діти майже в один голос.

— Все дуже просто. Вони прибули сьогодні зранку, коли Пако вже повернувся до намету, і спокійно забрали ящики.

Діти мовчали. Вони сподівалися почути розгадку великої таємниці, а все виявилось настільки простим.

— Так воно й було, — сказав нарешті Пепе. — Але якщо вони повернулись, значить, робота ще триває. Може, вони перенесли ящики в інше місце. Я обов’язково знайду їх.

— Пропоную ось що, — оголосив Маркос. — Я йду до Індіанської бухти: може, пощастить зловити щось на сніданок. Пепе шукатиме ящики. А Пако та Аліна можуть сходити на Соснову гору й почекати, поки Хасінто піде з дому.

— А коли впевнимось, що він вийшов, то зайдемо, — підхопила Аліна.

— Ні,— заперечив її брат. — Як побачите, що він вийшов, прийдете й скажете мені. Сходимо разом. Гаразд?

Діти погодились. Кожен подався своєю дорогою.

Коли Пако та Аліна добулись на вершину Соснової гори, хлопчик поглянув у долину, де стояла хатина.

— Будемо чатувати в різних місцях, — сказав він, — Так ми побачимо не тільки як він вийде, а й куди піде.

Аліна згодилась, і вони взяли хатину в облогу. Дівчинка зачаїлася у траві з боку моря, де вони ховалися й минулого разу. Аліна непокоїлась. З братом вона домовилася. Але чи можна бути впевненим, що Хасінто не повернеться додому тоді, коли вони шукатимуть Маркоса? Ні, вона не хотіла пропустити такої нагоди.

Невдовзі вона зі своєї схованки побачила, як вийшов Хасінто. Дівчинка зігнулась у траві і, коли чоловік пройшов повз неї, провела його поглядом. Він підійшов до човна і почав лаштувати снасті.

Аліна подумала, що настала довгождана нагода. Хасінто ловитиме рибу і затримається. То навіщо гаяти часі йти кликати Маркоса? Куди краще піднести вже знайдений скарб як сюрприз. Отож вона обережно вибралася зі схованки і наблизилась до хатини.

Коли дівчинка опинилась перед дверима, то не втрималась від спокуси і ввійшла в хатину. Пако її не помітив і не зміг цьому перешкодити. Аліні було страшно, але цікавість, непереборне бажання відшукати скарб переважили.

— Який безлад! — прошепотіла вона, оббігши очима мотлох і розвішане на стінах лахміття.

Біля вікна висіла шабля з написом «Кокоанут». А ось під ліжком і те, що Аліна шукала: лопату. Вона взяла її. Хвилювання переповнювало дівчинку. Вона поспіхом підійшла до того місця, звідки Хасінто видобув скриньку.

Певна, що знайде скарб, Аліна заходилася копати. Землю відкидала вбік. Лопата вгрузала легко, діло посувалося швидко. Недовго вона й копала, як лопата натрапила на щось тверде. На звук то було дерево.

— Знайшла! — промовила вона стиха.

Викидала землю, аж поки не розчистила поверхню вузької скриньки. Тоді вона опустила руки в яму і спробувала витягти скриньку. їй вдалося зробити це лише з другої спроби. Коли здобич опинилась перед нею, Аліна збиралась підняти віко. І тут якась тінь впала дівчинці на руку. Вона скрикнула і обернулась. У дверях стояв високий чоловік із зморшкуватим обличчям.

У цей час Пепе йшов до археологів і міркував так: Ірма та Енріке не могли здогадатись, що ми знаємо про існування ящиків. Отже, якщо вони забрали ящики з печери, але досі не вивезли їх з узбережжя, значить, ще не закінчили свою роботу.

А що Ірма та Енріке досі були на березі, Пепе вирішив піти до них.

Прийшовши до табору, він насамперед зазирнув у джип. Ні на передніх сидіннях, ні ззаду нічого цікавого не знайшов. За словами Пако, ящики були такого розміру, що їх не просто сховати.

«Напевне, стоять у наметі», — вирішив хлопчик.

Відхилив запону. Щось побачити заважала його власна тінь. Пепе трохи нагнувся. Окрім спальних мішків, там було кайло, яким Енріке користувався під час розкопок, а в глибині намету — якийсь ящик.

Пепе відразу зрозумів, що то.

«Якщо я зараз не наважусь, то не знатиму, що вони знайшли», — подумав хлопчик і ввійшов.

Запона опустилась, і всередині стало темнувато. Пепе підійшов до ящика і відкрив його. Встиг помітити тільки якісь закриті картонні коробочки, зошит для записів та щось загорнуте в тканину.

Надворі почувся якийсь шерех. Кинути останній погляд і закрити ящик було справою однієї секунди. Коли

Ірма та Енріке вийшли з плавнів, Пепе вже сховався в чагарнику, неподалік від намету.

«Мало не заскочили на гарячому», — подумав хлопчик і повеселішав.

Чоловік підійшов до джипу, дістав дві бляшанки консервів і кухонне начиння. Ірма взялася розпалювати вогнище.

«Снідатимуть», — відзначив Пепе.

Хлопчик був збентежений тим, що побачив у наметі.

Тому він занишк у своїй схованці і вичікував слушного моменту, щоб непомітно зникнути. Невдовзі такий момент настав. Як тільки джип на якусь мить закрив його від археологів, Пепе чкурнув нагинці від табору. Діставшись на вершину, він упевнився, що археологи досі пораються коло намету, і бігцем подався геть.

Щойно хлопчик зник з поля зору, як Ірма поглянула в бік гори.

— Вже пішов, — сказала вона.

За кілька хвилин Пепе був в Індіанській бухті. Та тільки-но збирався розповісти Маркосу про свою пригоду, як з’явився Пако.

— Хасінто спіймав Аліну! — вигукнув він, знеможений швидким бігом.

— Як?! — перепитав Маркос, приголомшений такою несподіваною халепою.

Ледь переводячи дух, Пако розказав, що він спокійно чатував у домовленому місці. Час минав. Нарешті він подався шукати Аліну, але не знайшов її. Тоді, пересвідчившись, що в хатині нікого немає, вийшов на галявину і встиг побачити, як Хасінто садовив Аліну в човен.

— Я відразу побіг до вас, — скінчив він.

— Треба щось робити! — схвильовано вигукнув Маркос і глянув мимоволі на море. Те, що він побачив, змусило його заніміти.

До них по морю рухався човен. У ньому сиділо двоє. На веслах був Хасінто. А Аліна жваво розмахувала руками, немов подавала якісь знаки і… здавалося, усміхалась.