Вирвані сторінки з автобіографії

«Зовсім випадково мені потрапив до рук «шматок» газети, навіть не знаю і назви, де фото письменниці Марії Матіос, і стаття «Репресована свідомість реабілітується довше, ніж людина». З газети дізналась, що авторка має 6 поетичних і 2 прозові книги. А проживає в Києві. Чому пишу? Тому, що болить і крається серце за нині вже покійних батьків, бабуню, які свого часу проживали в Львівській області, а в 1950 по 1958 р. були виселені на спецпоселення в Хабаровський край.

Мама на той час ще не заміжня була і зі своєю мамою такою ж малограмотною (мама всього 2 кл. закінчила) була виселена сама не знаю і за що. Можливо так, як пише Марія Матіос через те лише, що прізвище було таке саме, як у тих, що якимсь чином за чиїмись спинами відкупились від Сибіру, тайги. Та Бог їм суддя. Забрали: спалили хату, навіть майно не описали, як треба було. Написали «Архівних даних немає» в довідці, яку видали, коли її я реабілітації добилася в 1991, здається, році. Та поїхавши, на її Батьківщину, підняли архіви. Записано - хата, стодола, так мамин брат двоюрідний сказав мені: «Так мама ж сіно не їла. Як була стодола то і ясно, що була корова, хата ж свиня і в хаті все». І от про відшкодування вартості майна, зайшла в Самбірське УМВС, в райраду по питанню реабілітованих. Та жінка сказала «Люди добрі. Держава бідна. Одною рукою дає, іншою забирає. Ви більше нічого не доб'єтеся. Більше витратите на ті довідки, ніж що отримаєте».

Мені болить інше. Мама, царство їй небесне, весь час згадувала яке там було життя серед комарів в тайзі влітку і взимку, на лісоповалі. Коли волосся в бараці примерзало до стіни (ну от плачу, бо це і мій біль, бо моя сестра Оля на рік старша і я там родились). І першу дитину (походивши по глибоких снігах і сильних морозах мама мало не втратила). Та слава Богу, врятували в утробі, а потім новонароджену з чиряками на голові.

Прошу мене пробачити, що пишу і плачу, болить душа, повернулись не на Батьківщину, а зовсім в інші краї на південь. В 1958 p., коли їх відпустили, але не радили їхати на Батьківщину. А куди їхати з сім'єю? Чоловік, 2 дітей і наша бабуня.

Що є цікаво, що мама там аж на далекому Сході знайшла свою долю. Теж зі Львівської області, але Старосамбірського району. І в 1955 р. одружилась. Як я вже писала в жовтні родилася моя сестра, а через рік - я. В цьому році 6 жовтня, як Бог дасть, доживу - 50 р. виповниться.

Та я хочу Вас попросити чи дати мого листа Марії Матіос чи її адресу. Я прагну прочитати ті 2 її прозові книги. Я хотіла б щоб вона мені їх вислала, я прочитаю і їй поверну. Я запитувала в бібліотеках наших, шкільну і сільську бібліотекаря, в районі. Якщо вона в них описала ті події, тих сталінських репресій - я так би мовити глибше влізу в шкіру моїх батьків і сама відчую той біль, страждання їх за своєю маленькою батьківщиною, за родом; так пекла душу мамина пісня «На Україну повернусь», що і я плачу і ридаю, коли чую її. Кажуть, «на все воля Божа». Можливо, туди і треба було потрапити, щоб знайти свою долю і дати життя нам 3. Та все ж не можу збагнути, чим завинили перед державою 2 баби, що Господь так розпорядився».