Як читати класиків

IV. Битва з Рембø: важке читання

У цьому розділі мова про тексти, які читати об’єктивно важко. Здебільшого, якщо ми стикаємося з подібними творами, нам хочеться відкласти книжку й повернутися до чогось більш стравного — де про нас, читачів, подбають, де стрімкий сюжет на багато пригод, карколомні колізії та гостра кульмінація, що вирішує конфлікт. Література — це цікаві історії. Але хто сказав, що акценти не може бути зміщено? Що як нам розкажуть історії не так цікаві, як важливі. Людський досвід різний. Що як нас занурять у чужі думки про суворі та сутнісні речі — віру, вірність, боротьбу, самотність, кохання, чекання і смерть, але на цей раз говоритимуть прямо, без прикриття фантастичними сюжетами і символіки апокаліптичних притч? Просто так, як це буває у дійсності. Є проза (і трохи поезія), пронизана свідомою відповідальністю за наше життя, де виникають проблеми, які можемо чи й маємо вирішити, не тікаючи в умовності сюжетів. Ми не чекали такого від літератури? Але в літературі це також є.

З іншого боку, що як автор чи авторка принципово не хочуть розповідати свої історії легко? Їм, можливо, взагалі не залежить на цілісності розповіді. Не це основне. Що як вони прагнуть продемонструвати нам, насамперед, власну словесну майстерність — навіть еквілібристику, коли граються словами, аби показати гнучкість мови або навіть просто нас подратува-ти? Трапляється й таке. І подібні тексти теж не будуть легкими для сприймання.

Словом, цей розділ про літературу, що вимагає від нас цілком свідомого підходу: ми тут більше думаємо, зважуємо, розгадуємо складніші ребуси. Такий досвід читання також потрібен. Особливо, якщо ми хочемо колись вийти на вищий рівень розуміння літератури. Окрім всього, саме тут найбільше дізнаємося про життя-як-воно-є. Без прикрас і вивертів. Бачимо правду, як би дивно це зараз не звучало. Справжній хід колишніх подій може нам повідомити історична монографія, проте плин почуттів та вражень здатна, нехай навіть гіпотетично, відтворити лише художня література.