Як читати класиків

Епілог: власне мистецтво

Якщо перекласти давньогрецькою слово «дорога», матимемо метод — спосіб досягнення конкретної мети, до якої прямуємо. Латинський відповідник аналогів у сучасних мовах не дав, окрім прикрого словосполучення rupta via (заїжджена, звична дорога), що далі через французьку перетворилося на рутину — регулярний, повторюваний і тому нецікавий процес. Якщо нам бракує методу і мети, то повсякдення стає рутинним; від блиску та ясності давньогрецької культури ми потрапляємо у сувору впорядкованість культури античного Риму. Макс Вебер пов’язував продуктивність із протестантизмом, але розмірений та невибагливий рух життям, вочевидь, винайдено значно раніше. Немов карбований крок легіонів, який може спинити тільки смерть. У-у, які пристрасті! А не можна прожити дрібку лагідніше?

Ми здобуваємо фах, шліфуємо професійні навики, виконуємо щоденні обов’язки («Ви допомагаєте консьєржці виносити сміття, містере Андерсон», — повідомляє Нео агент Сміт), але нам постійно бракує небуденного, нерутинного. Крім польотів на Марс, які, цілком можливо, у нас ще попереду, щось повинне роздерти цей жорстокий ритм повсякдення. І на це здатне мистецтво.

Тому кожному і кожній треба винайти для себе, дослідити цей вихід — цей ретрит, що дасть можливість усамітнитися й медитувати про справи вічні. Якщо не творити, тоді відтворювати.

Маю кількох щасливих знайомих, що володіють музичними інструментами. Не лише мають у власності — золотистий саксофон чи губну гармоніку «Hohner», а володіють продуктивно — вміють видобувати з них мелодійні звуки. У них в житті, як і у всіх нас, можуть траплятися різні пертурбації, включно з втратою роботи, зниженням зарплат чи невдачами їхніх проектів, плюс, звісно, складнощами в особистому житті (а в кого їх немає?), проте вони таки залишаються щасливими — бо у них завжди є музика. Сідаєш за клавіші чи береш гітару — і ти вже на іншій планеті.

Хтось може писати музичні композиції, а інші відтворюють з нот чи на слух чужі твори, врешті, можна просто імпровізувати, навіть не маючи на меті досягнути якоїсь стравної гармонії. Неважливо. Головне, що є спосіб розірвати нав’язливий плин повсякденності й зануритися у щось зовсім інше. Всі мистецтва дають саме такий шанс.

Ретроспективно існує яскравий образ давньогрецької культури, що, мовляв, була буквально пронизана мистецькими імпульсами — як не різьбив давній грек ошатні скульптури, то принаймні ліпив та розписував амфори. Не має значення, чи і справді так було, — нам просто подобається уявляти такий світ. А може, греки дійсно зрозуміли, що життя без мистецтва — тлін?

Все повертається. Щойно наша раціональна й технологічна цивілізація останніх кількох століть достатньо помудріша-ла, ми радісно кинулися второваним шляхом — застосували грецький метод, так би мовити. Навіть не сподіваючись досягти визнання чи сякої-такої майстерності, ми записуємося на курси графіки та живопису, щоб малювати оголених моделей обох статей, на майстер-класи фотографії, аби одного літнього дня впритул зловити об’єктивом джмеля на конюшинці, й також письма, щоб нарешті гарно розказати те, чим давно хочемо поділитися. Може вдатися, а може ні. Проте спробувати таки вартує.

Утім, існує простіший варіант: більшість із тих, котрі музикують, виконують чужі твори й роблять це із меншою чи більшою майстерністю. Проте й того досить, щоби перенестися у мистецький вимір, де ні смутку, ні страждання або ж смуток та страждання минущі. А хіба не те саме пропонує нам читання? Ніжний струм кларнетів поезії, валторни поем та новели скрипок, густий баритон віолончелей роману. І коли вдарять литаври епосу й увесь оркестр озветься єдиним акордом, нам стане зрозумілою вся глибинна музика літератури. Бо ми ніколи не читаємо одну книгу — через кожну ми доєднуємося до вічної симфонії на мільярди сторінок. Читання — окреме мистецтво зі своїми техніками, тренінгами, стадіями вдосконалення і таємними вміннями. Щось було сказано тут, а інше належить віднайти самостійно. Головне, щоб ми знали: добра книжка цілком може зробити нам день, література — здатна наповнити сенсом ціле життя.