24:33:42

ii)

Коли палає будинок, народ верещить: "Пожежа!", i можна сподiватися, що хоча б одна людина прибiжить допомогти; доречно волати: "Грабують!", коли нападають грабiжники - можливо, якийсь герой зглянеться на вас, щоб ствердити свiй геройський статус; ще можна вiдчайдушно верещати "рятуйте!"; а от коли близька людина вчиняє дурiсть, що робити, що промовляти? Можна, звiсно, промовити: "Старий, ти що, здурiв? Очманiв ти чи що? Що ти робиш?" Але як таке можна сказати рiдному батьковi, з яким в тебе завжди були непоганi стосунки? I не просто непоганi, а - чудовi! Втiм, якщо подумати, таке сказати можна, вiдвертiсть - запорука тривалих та довiрливих стосункiв. Але як можна виплеснути таке в його свiтле, радiсне обличчя? Ти - не народжений наволоччю, ти сказати таке не здатний. Вголос я сказав йому: "Ну, поздоровляю тебе". А сам думав: "За що? Чому?" Таке зазвичай думають тi люди, в кого раптово загинув хтось близький. За що? Чому?

А спочатку все складалося так добре. Я зустрiв батька в аеропорту на новiй машинi - нещодавно взяв у кредит "Нiсан", я був поведений на японських автомобiлях. Блискучий, срiбний. Мiй приятель Милиця сказав менi, що, згiдно i з соцiологiчними дослiдженнями, дiвчата чомусь вважають найбiльш сексуальними чоловiками власникiв саме блискучих металевих авто. Тому ми з ним i вибрали саме цей колiр. Не те, що ми з Милицею в таке вiримо, але - про всяк випадок. Як цим дослiдникам вдається робити подiбнi висновки? Я сам займаюся аналiтикою, але на таке не здатний, навiть уявити собi не можу, яким чином вони про таке дiзнаються.

Батько приїхав i з США, де жив близько восьми рокiв. Приїхав вiн не назавжди, а в гостi, щоб за традицiєю разом зi мною вiдсвяткувати Новий рiк. Я дуже йому радiв i чекав на його приїзд. Окрiм нового автомобiля, який я з гордiстю йому продемонстрував, в моєму життi були ще деякi новi речi, з якими менi кортiло його познайомити. На заднє сидiння машини я накидав купу нових книжок, я таке завжди робив: можна було б залишити їх удома, але батько звик як дитина вовтузитися з цими книжками на задньому сидiннi та щасливо посмiхатися. Я це бачив, коли повертав обличчя до нього. Вiн шурхотiв сторiнками, iнодi гриз нiготь, i я почувався так само щасливим. "Клас!" - казав вiн. А менi здавалося, що в цю мить ми помiнялися з ним мiсцями, i це мене тiшило.

Батько займався в США зв'язком. Вiн i тут цим займався, тiльки там за це набагато краще платять; батько сам собi вигадав прiзвисько "Радистка Кет". Вiн любив вигадувати прiзвиська, мене, наприклад, вiн звав Мiстером Iксом. Батько виглядав чудово, вiн нiколи не нарощував собi черево, був стрункий, займався спортом та надавав перевагу здоровiй їжi, але нiколи з цього приводу не занудствував, i не без задоволення смакував разом зi мною та Милицею пивом та львiвськими ковбасками.

Для мене це була улюблена традицiя нашого спiлкування. Я, вiн, Милиця, львiвськi ковбаски, пиво та спортивний канал! Мабуть, я мав би насторожитися вiдразу пiсля того, як вiн, задоволений, всiвся поруч зi мною. "А книжки?" - трохи розгублено промовив я. "Хочу трохи побути з тобою" - cказав вiн, притиснувши мене.

Звiсно, що я зрадiв, хоча спочатку засмутився, що не побачу дитяче батькове вовтузiння з книжками. Почав розповiдати йому iсторiю придбання мого авто, в листах я вже пообiцяв розповiсти йому про це детальнiше. Але вiдчув, що вiн слухає мене не так уважно, як завжди. А коли я замовк i запитав, то як справи в нього, вiн замiсть оповiдi про своє вашингтонське життя-буття, почав розповiдати iсторiю про те, як вiн запiзнився на лiтак, про це вiн менi встиг похапцем повiдомити по телефону, щоб я не нервувався. А зараз розповiдав в деталях. Вся ця iсторiя була зав'язана на помаранчевих шаликах, було доволi цiкаво, вiн розповiв менi, що забалакався з дiвчиною про революцiю, про те, як вони з'ясували, що прогавили свою лiтакову чергу, про те, як батько схопив їхнi паспорти та намагався вирiшити питання або з вiзами, або з квитками, i це йому вдалося. Їй конче необхiдно було саме сьогоднi бути в Києвi, i батько це забезпечив, витратив свої грошi, нерви. Я пишався ним. Навiть видав на честь батька iндiйський войовничiй клич. Мiй батько - супергерой! Я про це знав давно, з тих самих часiв, коли вiн викликав мене пiдлiтком до Америки, i ми мандрували на старому фургонi Диким Заходом, i потрапляли в складнi ситуацiї, особливо в ковбойських пабах, але батько завжди все вирiшував та рятував нашi дупи, мабуть, саме тодi ми i перетворилися у по-справжньому близьких людей. Можливо, саме тодi, в п'ятнадцять рокiв, я вiдчув, що таке - родина, що насправдi стоїть за цим словом.

"Слухай, я стiльки розповiдаю, а я ж можу тобi її показати, вона - фантастична дiвчина, чесно. Зараз-зараз, я її засняв, коли ми летiли". Батько захоплювався фотографуванням. - "Поглянь! Як тобi?" На мене дивилася шатенка в помаранчевому светрi, волосся її було забрано. Низькуватий лоб, темнi очi; дивно, але синцi пiд очима їй пасують. Втаємничують її. Смаглява; темнi, але не нафарбованi губи. Скiльки їй рокiв, збагнути було важко. Симпатична. Я так i сказав: "В принципi, симпатична. Вона що, з Балкан?" - "Нi, мiсцева, але в неї є якась циганська кров". "Правда, гарненька. Познайомиш?" - Сам не знаю, чого я таке бовкнув. Напевне, тодi вона менi сподобалася, чи просто треба було щось сказати. "Аякже!" - батько випромiнював задоволення.

"Знаєш, з нею менi було дуже просто. Спочатку я почав їй розповiдати усiлякi iсторiї зi свого життя, деякi вигадував, деякi були правдивими, щоб розважити її i щоб вона припинила плакати. Я бачив, як вона може плакати. I я подумав, що якщо зараз знову буде iстерика, я цього не зможу винести, ти ж знаєш, як на мене дiють дiвочi сльози. А потiм я усвiдомив, що менi самому хочеться все їй розповiдати. Ти тiльки подумай! Вона набагато менше патякала, нiж я. Дотепна, уважна. До речi, сказала, що обов'язково поверне менi грошi. Хоча я почуваюся винним у тому, що ми прогавили лiтак. Це я забив їй голову своїми питаннями. Можливо, ми повечеряємо завтра, вона сказала, що винна менi вечерю. А я сказав, що завинив їй обiд, бо те, чим нас годували в лiтаку, хоча й коштувало 500 євро, було схоже на пайок для бiженцiв, але не на обiд". Я сказав тодi, що це класно i незвичайно - зустрiти людину, якiй хочеться розповiсти дещо про своє життя. Навiщо я це сказав? Я ж не знав, що вiн незабаром пригадає менi цi мої слова, i чути таке менi буде огидно. Як я мiг таке сказати? Короткозорий бовдур.

"Слухай, я запросив Шу в гостi. Ти не хвилюйся, нiчого не готуй-купуй, всього цього не треба, я просто хочу, щоб ви познайомилися. Ми самi все принесемо, вже обговорили меню, це буде сюрприз, але тобi сподобається!" - "Що-що? Що за Шу?" - зашушокався я, наче старий в кашлю, або бугай в очеретi. Батько зазвичай спiлкувався з людьми рiзних нацiональностей, але взяти i притягти додому на вечерю незнайомого китайця? Ще й каже, щоб я нiчого не готував, та я не микитрю нiчого в китайськiй кухнi, курчат вони солодких люблять та солонi тiстечка, чи то не вони? Батько стрекотiв наче з кулемета. "Ну - Шу, а не що! Я ж тобi розповiдав про неї. Не гальмуй! Все тобi треба пояснювати, Мiстере. Я маю на увазi Олександру, зву її Шу, це вiд Шурки. Слухай, якщо в тебе є час, можеш дiстати червонi маки?" - "Цукерки?" - нарештi зреагував я. "Нi, квiти - вона дуже любить. А я ж не знаю, чи можна в Києвi таке знайти, а менi б хотiлося, у Вашингтонi я б запросто, а тут…" Квiти, Шу, о, Боже мiй. Та вiн так нiколи не розмовляє! Шу, Олександра. Ну, авжеж, я її пам'ятаю, як я можу забути її? Серед осiб жiночої статi бiльше за цю Шу емоцiй в батька викликали тiльки улюблена акторка Жульєт Бiнош та Юлiя Тимошенко. I що це значить "познайомитися"? В якому це сенсi? Як i з ким? В якiй якостi? Невже вiн тодi сприйняв мої слова буквально? Чорт мене забирай, чому я не сказав йому тодi, що в мене вже є дiвчина, якщо вiн має на увазi саме таке знайомство? А тепер через моє замовчування реальностi складається iдiотська ситуацiя. "Батьку, слухай, може повечеряємо не вдома, а вийдемо десь в кав'ярню? I взагалi, може виникнути незручна ситуацiя, я тобi цього не сказав, але в мене є… Що ти кажеш?" Вiн говорив про те, що нiколи не думав, що йому буде так легко i радiсно знайомити мене з жiнкою, яку вiн кохає… А потiм почав верзти серiальнi дурницi про те, що взагалi нiколи не думав, що таке на схилi рокiв може з ним трапитися, що взагалi таке буває, що вiн вiдчуває спорiдненiсть душ, що йому надзвичайно цiкаво навiть спостерiгати за тим, як вона рухається, що вона говорить, як прибирає волосся. "Ти розумiєш, вона ж виглядає такою юною, я подумав, що ви - однолiтки, навiть хотiв, щоб ви зiйшлися, бо вона - чудова i ти в мене - орел, аж потiм з'ясувалося, що їй за тридцять. Тридцять три роки. Вона сказала, що я хочу зробити з неї педофiлку, ми так смiялися. I їй подобаються чоловiки, якi хоча б трохи старшi за неї, а я ж старший! Та це - чудо, малий!"

Вiн продовжував нести всю цю романтичну маячню, чим нагадував менi курку, а в мене почалася панiка. Я злився. Блiн, я ж так хотiв, та нi! Я мрiяв! Щоб вiн познайомився з Аделiною. Я нiколи не знайомив його зi своїми дiвчатами, хоча вони в мене були. Не було поштовху знайомити. Навiть не тому, що вiн жив в Штатах. Мої дiвчиська - навiщо вони батьковi? Що вiн мiг менi сказати з їхнього приводу? "В тебе непоганий смак, синку". А в мене нiяких визначених смакiв не було. Бiлявка - добре, сьогоднi буде бiлявка, якщо в неї такi ноги, як у Лiзи. Брюнетка? Добре, тодi буде брюнетка, бо в цьому тонкому бiлому светрику її груди, що не впаковано в лiфчик, темнiють, наче таловини пiд березневим снiгом. Аделiна - iнша справа. Вона справжня жiнка, вона - надзвичайна. Я думав, що це буде сюрприз. Я навiть уявляв собi, як вiн на мене подивиться, як потiм притисне до себе. А потiм я його притисну до себе. Вiн зрозумiє, що я подорослiшав, що я став вiдповiдальним. Бути поруч з такою жiнкою, як Аделiна - вчинок набагато зрiлiший, нiж купiвля нового авто. Аделiна буде стояти та спостерiгати за нами своїми дивовижними видовженими очима. Та, скорше за все, потiм зарегоче, рвучко хитнувши головою, та скаже: "Придурки, якi ж ви обидва придурки", - чим дорiвняє нас iз батьком, i ми теж зарегочемо. Але все котилося бозна-куди. По-перше, Аделiна десь зникла. Я пiдозрював, що вона не любителька знайомитися з батьками, i нiчого попередньо про приїзд батька їй не казав, але Аделiна, - в нiй є щось тваринне, - це вiдчула, залишила бiлий клаптик паперу з лiтерою "П", i все. Цим вона попрощалася й повiдомила, що повернеться. Я навчився розшифровувати її написи. Я й сам навчився спiлкуватися у такий спосiб. "Ще i який П!" - думав я зараз. А по-друге, замiсть того, щоб дозволити сину познайомити батька зi своєю жiнкою, батько тягне свою жiнку знайомити зi своїм сином. Це ж iдiотизм. Це неприродно. Це мене ображає, це несправедливо мiняє нас мiсцями, i я так не хочу!

Нi, я нiколи не думав, що батько нi з ким не спить. Вiн не визнавав аскетичного утримування. В мою першу поїздку до США ми з ним разом, штовхаючи одне одного як пришелепкуватi пiдлiтки, вибирали презервативи. I кепкували одне з одного: "Як вашi справи, мiстере Мiнi-пенiс? Чи не завеликий ви собi обрали капелюх?" А менi тiльки-но виповнилося п'ятнадцять, i завдяки батьковi я не нiяковiв i не почувався наче ґвалтiвник чи телепень. Менi не довелося стикатися з пiдозрiло-злими поглядами аптекарш чи касирш в супермаркетах. Милиця менi такi жахи про них розповiдав! Коли я повернувся до України, я був впевненим у собi, а впевнена людина не притягує до себе пiдозрiлi погляди, та й сама на них не концентрується. Я був переконаний, що вiн час вiд часу заводить якiсь романи, я виходив з того, що батько був симпатичний, заробляв достатньо, i пильнував своє здоров'я. Коли я гостював у нього, я чув, як йому телефонувала iнструктор з гiрських лиж, i вiн так i з нею розмовляв, що i тупенко зрозумiв би: мiж цими двома не тiльки i не стiльки лижi, а стовiдсотково - батькiв член. Але щоб отак?

"То ви що, одружуєтеся?" - не стримався я, хоча давав собi слово нiколи не говорити банальних речей. Це була наша домовленiсть з Аделiною - краще не договорювати, але не вимовляти банальщину. Батько, натомiсть, не звернув увагу на еманацiю цього запитання та його банальнiсть, а щиро вiдповiв, що вiн про це думав. "Сподiваюся, ми це владнаємо найближчим часом", - сказав вiн веселим голосом, а менi здалося, що хтось повiдомив мене про те, що я загинув в авiакатастрофi. "О…" - тiльки i вимовив я. "Ну!" - радiсно вiдгукнувся батько.

"Привiт" - прорипiв я Милицi. "Ну, i веселе привiтання.

Ти гриз горiх та вигриз зуби? Чи тобi в рота насцяв голуб - принiс звiстку про мир в усьому свiтi? Що там в тебе сталося, кажи швидше, бо я мушу бiгти на тренування". - "Голуби не сцуть. В мене - нiчого. А от батько збирається одружуватися". - "Голуби сцуть. Опа. Я зараз до тебе приїду". - "Не треба. Вони незабаром з'являться. Менi тiльки тебе бракувало. В мене сьогоднi оглядини, хто б мiг подумати, хє-хє". - "Хє то воно хє. Ну, i як ти?" - "Погано". - "Це нiчого. Не тебе ж оглядають! А Аделiна?" - "Збiгла". - "Ну, це може й на краще, я ж тобi говорив, що твоєму батьку може намаритися, що Аде…" - "Тему закрито. Ти ж поспiшав!" - "Та нiчого. Вiзьму тачку. Слухай, а вона хто? Америкоска?" - "Нi, наша. Пам'ятаєш, я розповiдав тобi, як вiн зняв бабу в лiтаку?" - "В аеропорту?" Милиця - дуже марудний тип, i в нього небезпечно хороша пам'ять. Я не збирався потурати його звичцi все уточнювати: "То це вона i є". - "Так ти ж казав, що вiн вас хотiв знайомити". "То вiн й знайомить. Що тут, на твiй погляд, не збiгається?" - "Це не те саме. Тобто зовсiм не те саме. А скiльки їй рокiв?" - "Наче тридцять три". - "Ого! Тобто вона на дев'ять рокiв старша за тебе?" - "Ну". - "Тобто коли ти був першаком, вона - випускницею, так?" - "Приблизно, i що?" "Блiн, то якби все було навпаки, то вона могла б нести тебе на плечах, а ти дзеленчав би дзвоником на червонiй стрiчцi… Офiгєть…" - "Милиця…" - "Що? Нi, ти тiльки уяви собi, як ти…" - "Пiшов ти". I я поклав слухавку.

Я й не думав дiставати червонi маки, я сам червонiв, наче мак. Спочатку менi було холодно, я випив вiскi з чаєм, потiм чай iз вiскi, потiм чистий вiскi, потiм менi стало спекотно i я вирiшив бiльше чаю не пити. Тут вони й завiтали. Вона в джинсах та чорному светрi, волосся зiбране та гладко зачесане, як на фотцi, яку менi демонстрував батько. I батько. Не пам'ятаю в чому, я на нього не дивився. Не мiг. "Привiт", - сказала вона i простягнула вологувату руку. Нервується - констатував я, навiть без задоволення. Я б теж нервувався. Власний шлунок рвав мене навпiл. "Привiт" - вiдповiв я. "Максим" - додав. Вийшло: "Привiт, Максим", наче привiтався сам i з собою. Почав реготати. Не знаю, як вони реагували на це, не дивився; натомiсть, зробивши слов'янський уклiн, ледве встояв на ногах, i запросив їх до кiмнати. Сам здивувався, а чого, власне, я їх запрошую, це ж батькова хата? Вона була менi схожа на нечепур-циганок, якi вешталися парком та намагалися ошукувати натхненних студенток та викладачок унiверситету, який було розшатовано поруч, та й взагалi довiрливих позаунiверситетських людей. До мене циганки не пiдходили, мабуть, у них упередження щодо чоловiкiв. Скоро довiрливi жiнки скiнчаться, i циганки переключать увагу на недовiрливих жiнок, а вже потiм i на чоловiкiв. "От буде нам тодi щастя", - подумалося менi.

"Ми принесли м'ясо, рибу та соуси". - "Багато соусiв" - додав батько, вiн тримав її за руку. Вони якимось чином примудрялися тримати пакети з м'ясом-рибою-соусами та триматися за руки. Iдiотизм. "Давайте сюди вашi пакунки". Вони одночасно простягли менi пакунки. "Синхронiсти хрєновi", - в мене не виникало жодної позитивної думки. Вона подивилася на скатертину. "Ми можемо це заляпати". - "Зараз, я знаю, де лежить полi етиленова скатертина", - сказав батько, i вони хутко схилилися над шухлядою, тицнувшися лобами. I, звiсно, розреготалися. Скiльки менi ще доведеться це витримувати? Годину, тиждень, все моє життя?

Чорт забирай. Прямо з шухляди вивалилися рожевими кавалками гумовi грiлки. Їх було двадцять шiсть. Батько i Клята Шу дивилися на них, як на представникiв iншої цивiлiзацiї. "Ти їх що, розводиш…" - почала вона. "Для продажу?" - продовжив батько. Вона тицнула кулачком в його грудну клiтину. Мабуть, думала, що це виглядає кумедно. Насправдi це виглядало огидно. Доросла жiнка, яка поводиться, як хлопчисько - мене майже знудило. А вони реготали собi, радiли грiлкам, як дурний миловi. "В п'ятницю не можна стiльки реготати, в понедiлок доведеться плакати", - видав я мамчине прислiв'я. Батько принаймнi реготати припинив, уважно подивився на мене, а вона продовжувала посмiхатися. Мабуть, думає, що я поводжуся, як придурок. То й пiшла вона. "Сiдайте за стiл, я зараз це приберу i витягну скатертину" - сказав я.

Гумовi грiлки були схожi на дохлих камбал. Круглi та рожево-помаранчевi. В Аделiни були проблеми з кровообiгом, грiлками вона намагалася пiдтримати тепло, щоб заснути. Втiм, навiщо я брешу? Аделiна ширялася. I я нiчого не мiг з цим вдiяти. "Це не твоя справа" - говорила вона. А коли вона таке говорила, то саме це мала на увазi. Я поважав її за те, що вона нiколи не грала в статевi iгри. Не кокетувала, не брехала, не намагалася виглядати слабшою або сильнiшою, нiж була насправдi. Коли ширки або грошей на неї не було, а таке час вiд часу траплялося, Аделiну лихоманило, тодi вона вкладалася в лiжко, куталася в ковдри та обкладалася гумовими грiлками. Вздовж всього свого тiла вкладала кругленькi рожевi грiлки, як поросят бiля свиноматки, та ще й перекладала ними тiло. Її худеньке тiло пiд вгодованими грiлками - як я сильно її кохав, особливо я це вiдчував саме в такi моменти. Нестримно та нестерпно, до болю. Коли грiлки холонули, я приносив iншi…

"Максе, а розкажи нам, як ти вперше опинився в Америцi. Пам'ятаєш, як нам тодi було весело?" Батько був надзвичайно бадьорим, грався келихом з червоним вином, постiйно прокручував його в своїх сильних пальцях, клята Шу спостерiгала за ним. Я знизав плечима, я розумiв, що потрiбно було про щось розмовляти, то чого б не про це? Це були теплi спогади. "Вперше я потрапив у США в п'ятнадцять рокiв…" - "Та ти що? Майже, як я! Правда, я рокiв у тринадцять". Вона миттєво перехопила iнiцiативу. Я помiтив, що Клята Шу спiлкується в спосiб, у який працюють порносайти. Варто сказати одне слово (натиснути на одне порносайтове вiконце), вона вiдгукується кiлькома (вiдкриваються штук десять рiзних i спробуй ще все це закрити! Наступного дня кiлька з них знову виникнуть!) "Ну, любонько, ти з мене слова бiльше не вичавиш", - застановив я собi. Батько такого собi не застановляв, вiн повернувся до неї, хотiв слухати її iсторiю. I Клята Шу з нею не забарилася.