Глава 1









N82 зрозумів, що зробив помилку, коли в будівлі зачинилися двері і припинилося стрекотіння нічних комах. Потім жаби, що залишилися далі в плантації фабрики, теж замовкли у впорядкованому ставку. Там хтось рухався у темряві.




Пробратися сюди було легко напередодні увечері, під парканом, у місці, де земля просіла від дощу. N82 дійшов висновку, що йому не слід було проходити цим маршрутом двічі. Він глянув на овальну хмару, що пройшла перед півмісяцем, і поповз назад, маючи намір повернутися тим самим шляхом. У темряві він, звичайно, не міг ризикувати йти іншою дорогою.




Він не боявся доберманпінчерів. Запах сук у течці в аерозолі був надійним репелентом. Між іншим, четверо великих красивих тварин щойно сиділи поруч із воротарем на головній дорозі. Щоб він ясно їх бачив і думав: "Тепер, коли вони не патрулюють, я міг би увійти". У нього зачесалася голова. Ця пастка була добре підготовлена.




Він був у тривозі, і спробував зникнути. Він поповз швидше. Кроки долинали до нього з різних боків. Потім нічого не лишалося. Він підвівся і витягнув свій 9,5-мм револьвер Chiefs Airweight Special.




N82 був Х'юбертом П. Дюмоном, міцним молодим хлопцем з потягом до пригод, блискучим швидким літакам і дівчатам, які були в тілі. Єдиний недолік для нього був помічений як «нерозсудливість» в оцінних аркушах AX. Можливо, це було через його яскраво-руде волосся, гарний сміх і велику м'язову силу.




Він пройшов інтенсивне дворічне навчання AX та кілька тестових завдань. А тепер він пробрався через непроглядну темряву долини в Колорадо, бо попросив про це завдання. Він отримав його, бо Девід Хок мав надто мало вільних людей. Нік Картер був у Європі, і все, що відбувалося, було звичним обстеженням. Дивіться, записуйте, звітуйте.




Але щоб бути напоготові, адже ви хотіли бути на висоті, чи не так? Х'юбі обмірковував це, оглядаючи головну будівлю комплексу Reed-Farben Ltd.




Він змінив напрямок і поповз праворуч, бо кроки, що долинали ліворуч і тупцювали свіжу траву, тепер почулися ясніше. Дивні кроки, вони були схожі на кроки слонів, які навчилися ходити навшпиньки. Вони змінили напрямок разом із ним і погрожували наздогнати його.




Овальна хмара рухалася далі, знову пропускаючи бліде місячне світло. Він випростався і побачив величезну постать, що наближалася до нього. Його крок був перерваний, а потім його схопили руки, можливо, сильніші за його власні.




Сморід, який випускав цей чоловік, викликав у нього блювотні позиви — суміш хімікатів з операційної та відходів скотобійні. — Відпусти, або я стрілятиму, — голосно сказав Х'юбі. Він діяв за інструкцією. Три попередження. 'Випусти. Випусти...'




Рука потяглася до його пістолета. Рука, що стискає його лівий біцепс, обвилася довкола його шиї. Притиснутий до широких грудей, Х'юбі задихався. Він стріляв у напруженій позі, але обережно. Восьмидюймовий стовбур увігнав першу кулю під грудну клітку людини, зі злегка приглушеним звуком між їхніми тілами, що борються.




Нападник на Х'юбі затремтів, але лещата його рук стиснулися ще сильніше. Х'юбі вистрілив ще чотири рази; патрони калібру 9,5 мм Special щоразу вдаряли віддачею прикладу про його долоню. Він відчув отруйний укол голки в спину і зрозумів, що людина, яка переслідувала його, тепер приєдналася до бою. Він спробував штовхнути людину перед собою і подумав про п'ять 9,5-мм кулей — цей хлопець, мабуть, зроблений з бетону!




Х'юбі встиг вивернути долоню з-під руки супротивника і зігнутися, не розуміючи, що за цим немає ніякої швидкості та сили. Голова в нього закружляла, він відчув слабкість, ніби сп'янів, і впав. Людина, в яку він вистрілив, впала разом з нею. Х'юбі лежав нерухомо, затиснутий в обіймах мерця.




Коли через два дні після своєї фатальної нічної пригоди N82 так і не відповів, на величезній карті в штаб-квартирі AX з'явився жовтий прапор. Після того, як цей попереджувальний знак залишався на місці протягом восьмої години, Бернард Сантос зі штабу був повідомлений про це. Він ретельно довідався по телефону в Денвері. Оскільки наступного ранку жовтий прапор усе ще був на картці, він повідомив про це Девіду Хоку, як того вимагала процедура.




У AX елітна розвідувальна служба. Девід Хоук, як його шановний глава, може отримувати кошти від Конгресу так само легко, як і інші сімнадцять розвідувальних та охоронних агенцій будь-якої значущості. Можливо, секрет хороших результатів AX частково полягає в тому, що вона працює з бюджетом, який становить лише невелику частину інших організацій.




Зрештою, багато вашого часу може бути витрачено на витрачання грошей та залучення нових коштів. Високопоставлена адміністрація душить дію. З іншого боку, AX має в резерві лише обмежену кількість людей; кожен з яких суперагент, отже, Х'юберт був один з них.




Цікаво відзначити, що в той час як співробітники ФБР є «агентами» і багато хто називає їх «хлопцями з ЦРУ», знаючі люди називають співробітників AX «заступниками». Цей термін використовується сенаторами та вищими посадовими особами уряду та судової системи. Агенти AX, у тому числі Девід Хоук, цінують це, хоча вони продовжують називати себе людьми AX, включаючи реєстраційну справу та номери.




Хьюбі Дюмон потрапив у категорію N через свій інтелект та атлетизм. Якби він вижив і продемонстрував свої навички та кмітливість, він міг би стати вбивцею — майстерним убивцею. Ці кілька бійців AX представляють Сполучені Штати і мають право діяти у надзвичайній ситуації на власний розсуд, не притягуючись до відповідальності. Дотепний, сповнений фантазії журналіст, який розкопав деякі деталі справ AX, потім назвав їх Майстерами вбивцями. Людям із AX це ім'я не дуже подобалося, але воно прижилося.




Х'юбі Дюмон міг би це зробити (лише один із п'ятнадцяти, хто приходить на випускний іспит та підсумкові тести, і це вже загартовані бійці AX), але коли Девід Хоук отримав повідомлення «більше ніяких звітів», він подумав про що завгодно, але тільки не про це. . Зі свого офісу в центрі Вашингтона, в Дюпон-Серкл, він розмовляв з Сантосом приватною лінією за допомогою шифратора мови.




"Берні, що стосується N82 - чи є ще повідомлення з тих місць?"




- Нічого, сер. Телекс порожній. Державний детектив про це нічого не знає. Як і шериф. Місцева поліція проїжджає там нечасто. Їх лише троє чоловіків та коні. Я не дзвонив їм, тому що це може призвести до різноманітних ускладнень. Вони класифікуються як C-4. Мені однаково спробувати?




Зморшкувате обличчя Хоука було дуже серйозним. - 'Ні. А як щодо N3?





'В Парижі. Повернеться завтра.




'Будь ласка, надішліть його до мене. Якомога швидше.'




- Добре, сер.




Хоук повісив трубку і дістав із нижньої скриньки столу папку REED-FARBEN Ltd. та відкрив. Він швидко прочитав кілька аркушів усередині.




Ви можете думати про Reed-Farben як про швидкозростаючу компанію в фармацевтичній галузі, що так само швидко розвивається, а можете думати про неї як про щось біса загадкове. Це залежало від вашого досвіду та вашої інтуїції. Фінансування було добрим, але частково це були іноземні гроші. Найвище керівництво так і не виявилося, як і більшість ключових співробітників. Було найнято німецькі, японські та французькі вчені, але так було в багатьох суспільствах. Вони збудували власний аеропорт і відмовилися від фінансової допомоги від уряду. Вони могли похвалитися дуже прибутковим виробництвом хімікатів для промислового використання та ліків, а також провідними біологами та лікарем, який був авторитетом у галузі пересадки серця та нирок. Як не дивно, він не дав інтерв'ю, тому що працював у Reed-Farben.




Куточки рота Хоука стиснулися. N82 був відправлений для підбиття підсумків. Коли агент AX перестав доповідати, особливо такий рішучий молодик, як Хьюбі Дюмон, ви могли бути впевнені, що ваші первісні підозри були цілком обґрунтовані. Хоук повільно закрив папку і поклав її у праву верхню шухляду, яку він називав своїм кошиком на випадок надзвичайної ситуації.





Марта Вагнер сумувала за Хьюбі. Крім AX, вона була єдиною, хто помітив порожнечу, яку він залишив після себе. Вона сумувала за товариством за обідом, а також даремно чекала зустрічі з ним на ранковій каві або обіді.




Марта була молода жінка, яка знала, чого вона хоче. Вона була досить пухка, але це її не бентежило - гарна постать, але з чимось ще.




Вона була Мартою з неонових вивісок уздовж головної дороги:





РЕСТОРАН БЕРЕЗНИ - ВІДМІННА КУХНЯ - КОКТЕЙЛІ.





Шість років тому легені її батька передчасно зруйнувалися через шахтний пил, але він отримав 6000 доларів від страхової компанії з додатковою компенсацією від його роботодавця, а також від профспілки.




До цього Марта майже два роки працювала у ресторані Perlinson's у Колорадо-Спрінгс. Вона знала, як стиснути зуби, добре заробляти і спробувати приборкати пияцтво свого брата Піта, щоб він міг зберегти свою останню роботу репортера в Rocky Mountain News. У свої нечисленні вихідні вони каталися на лижах у долині Копперпот, і одного разу Марта придивилася до закусочної Щасливчика Еда. Лаки було сімдесят, і ця забігайлівка була брудним місцем, але все одно добре продавалася. То був єдиний ресторан на території.




Вона купила його, взяла у справу з собою Боба Полуворона — індіанця, який був одним із найкращих кухарів Перлінсона, — і за кілька місяців вам доводилося чекати в ресторані Марти під час відпустки, щоб звільнився столик.




Незалежно від того, чи був Піт Вагнер хорошим журналістом, баланс між його досягненнями та випивкою виявився надто нестійким, і він став менеджером компанії своєї сестри. Це виявились цікаві стосунки, бо Боб Полуворона ненавидів міцні напої («Ось що знищило мою расу»). Коли Боб не працював на кухні - тепер у його підпорядкуванні було чотири кухарі - він був досвідченим барменом. - хороший фахівець та цікавий співрозмовник. Якось він сказав Марті довірливо:




«Мені подобається подавати алкоголь білим людям. Я завжди говорю їм: «Думаю, з вас достатньо, сер», але вони ніколи не хочуть слухати».




Він був добрим сторожовим псом для Піта. Вони були близькими друзями, за винятком періодичних випадків, коли Піт брав одну чарку, потім іншу, а потім збивався з рахунку. Одного разу Боб пройшов весь довгий шлях до Бойса, щоб відвезти його додому.




Кілька років тому Марта знесла бульдозером дерев'яну халупу Еда і збудувала нове кафе-ресторан-закусочну — усередині все було з нержавіючої сталі та пластику, а зовні — з лакованого дерева. Навіть тоді вам часто доводилося чекати, поки звільниться столик під час курортного сезону та лижного сезону.




Марта сумувала за Хьюбі Дюмоном, тому що він підходив до неї так само, як вона підходила до багатьох людей. Він був уважний, милий, і можна було сказати, що в його рукаві набагато більше, ніж він показував. А Марта була здоровою жінкою; її життєві соки все ще хотіли кипіти, хоча вона працювала десять годин на день і відхиляла багато пропозицій. З усією своєю обережністю вона зрозуміла, що, хоча Х'юбі розмовляв з ним лише близько п'яти разів, вона могла бути тим чоловіком, якого вона завжди шукала і якого потребувала.




Він сказав, що він хімічний агент. Він назвав це цікавою роботою.




Якось він записав усе це на плівку, зробив їй комплімент і зумів розповісти більшу частину історії її життя. У неї було відчуття, що він придумав побачення — можливо наступного разу?




Тієї ночі, коли його непритомно внесли до будівлі без вікон, до якої він збирався заглянути, Марта Вагнер сиділа у своєму ресторані зі склянкою пива ще довго після закриття. Нарешті на її обличчі з'явилася звичайна сувора посмішка, вона знизала плечима і поїхала машиною одну милю до бунгало, де вони жили з Пітом.




Марта Вагнер була здивована, коли з'явилася ще одна нова постать. Мабуть, це був добрий рік для мене, подумала вона, або, можливо, я виглядаю привабливіше. Цей був вищий за Хьюбі, у нього було каштанове волосся замість рудого, але манери у нього були такі ж плавні. Хоча він був ввічливий і навіть стриманий, ви відчували, що ви йому цікаві і що він приваблює вас. Він був симпатичним на вигляд, хоча це не було б думкою дівчат, які віддають перевагу вузьколицьим носіям бакенбардів. У Джима Перрі було повне кругле підборіддя і рота над ним, який симпатично сміявся, хоча робив це нечасто. Їй здалося, що він мав найгостріший погляд, який вона колись помічала після Боба Полуворона.




Він водив чотирирічний Ford, але він завжди виглядав бездоганно. Він сказав зі своєю усмішкою, що він із району Піттсбурга і що він шукає роботу. Він наситився сталеливарними заводами.




Тієї першої ночі Марта ретельно оцінила Джима Перрі і затрималася в магазині далеко за годину, коли вона зазвичай йшла додому, щоб прийти до тями після напруженого робочого дня. Вона не була певна, чому. (Я не чекаю, казала вона собі кілька разів того вечора, щоб стрибати на чоловіка.) Їй було вже двадцять сім, працьовита, відмінного здоров'я, мала розум багатьох більше і часто складала компанію в охайному будинку, з її братом Пітом. У вівторок вранці вона мала приємне звернення до покоївки, яка приходила раз на тиждень. Вона підписалася на чотири журнали та нью-йоркську газету. Піт навчив її грати у шахи. То чому вона має прагнути до чоловіка?




Вона уявила, що оцінює Джима Перрі як запобіжний захід. Зрештою, вона мала шість торгових автоматів у фойє між баром і їдальнею, і, як і у всіх, вона не оподатковувала всі свої продажі. Цей Джим Перрі цілком міг бути із податкової служби. Він був таким акуратним та охайним. І ви майже сказали б, що він надто виглядає для звичайного робітника на сталеливарному заводі або водія вантажівки.




Ця думка з'явилася після того, як він підійшов до неї в її особистому куточку з питанням. Він сказав це дуже спокійно, чемно і з сором'язливою усмішкою; він ні в якому разі не був сміливцем.




- Міс Вагнер? Мене звуть Джим Перрі. Чи не могли б ви порекомендувати пристойний, але не надто дорогий гостьовий будинок у цьому районі? Я не потребую, але й не накачений грошима».




Вона глянула на нього поглядом досвідченого банкіра. Потім вона помітила пильні, широко розставлені сірі очі і хлоп'ячий вигин його підборіддя та щік. Але то був уже не хлопчик. Про її вік. Коли Нік Картер дізнався, як його розглядають, він був радий, що не має контактних лінз. (Відділ гриму AX дав йому саме ті очі, волосся та риси обличчя, які були потрібні, але ця дівчина шукала недоліки.)




«Спробуй у Альпійському. Сім кілометрів на захід; це не можна пропустити. І не ведіть на ці старі будинки. У Ейба Фіпса є дещо для вас.




'Дякую.' - Він сором'язливо вагався. — Чи не хочете ви перевести в готівку для мене чек? Не одразу, я маю на увазі. Ви можете надіслати їх до банку, а потім дати мені гроші, коли вони будуть переведені на ваш рахунок.




'Це добре. У кого його зняли з реєстрації?




"На сталеливарному заводі Мононгахела". Він дав їй чек на 159,32 доларів. «Моя остання тижнева зарплатня. Я спитав Боба у барі, і він сказав, що ви могли б…




'Чудово.' - Вона на мить завагалася. Її приватний куточок користувався повагою завсідників. Коли незнайомець сідав без запрошення, невдовзі з'являвся Боб Полуворона і пропонував: «Чому б тобі не сісти за столик?».




- Сідай, - сказала вона.




'Дякую. Чи можу я запропонувати вам дещо?




'Пиво. Але від мого імені. Ви не повинні починати з покупки квитка для кондуктора.




— Зазвичай, я теж так роблю. Але оскільки ви жінка, я відхиляюся від правила.




Вони мали розсміятися. Боб Полуворона вже прибув. Марта показала йому, що все гаразд — ліва рука на столі — і запитала: «Чи не принесеш ти нам два кухлі пива, Бобе?».




Нік сказав: «У вас тут гарне місце. Коли тут заправляв Щасливчик Ед, ви були щасливі, якщо вижили після його їжі.




"Ти бував тут раніше?"




'Кататися на лижах. Коли Lyman Electronics збудувала будівлю, в якій зараз знаходиться Reed-Farben. Я намагався влаштуватись туди на роботу, але в них нічого для мене не було. Мені дуже хотілося тут жити, тут широкі можливості для катання на лижах та полювання, чим я дуже люблю займатися. Коли я наситився цією сталлю, я знову приїхав сюди.




Хочете влаштуватися на роботу в Reed-Farben?




'Вірно.'




"Це хімічна компанія".




«У мене є права водія вантажівки у Колорадо. Але я хочу взяти права й тут.




"Вони вимагають перевірки надійності".




«Я вже маю такий документ. У Мононгахелі ми багато робили для військового міністерства.




Марта замислилась. Чек та його свідчення розвіяли в неї всі сумніви. Джим Перрі був просто вільним птахом, а не від податкової інспекції чи детективом. Той останній був ще гірший. Ви повинні були якийсь час вдавати, якщо ви поліцейський, або приходити зі своїми грошима, якщо це був податковий детектив. Вона вивчала Джима, розслабляючись та спостерігаючи за відвідувачами магазину.




У барі було троє співробітників; два для подачі та третій для розкладки їжі. Боб Полуворона стояв спокійно, стежачи за кухнею, за хуліганами та за касою. Піт мав вихідний. Нік захопився компонуванням корпусу. Сусідство робітників з цього боку відокремлено від туристичної їдальні з іншого боку холом, відокремленим подвійними дверима від кухні. Були навіть цілими сім'ями, і ресторан мав приносити пристойний обіг. За двома більярдними столами кілька людей чекали на свою чергу, а купка гравців за столом для трюків робила ставки по десять доларів з людини. Останнє могло виявитися небезпечним, але широкоплечий Боб Полуворона, який дозволяв своїм чорним очам блукати по всьому приміщенню і стояв як укопаний, безперечно припиняв будь-які неприємності в зародку.




"Як давно ви у цьому бізнесі, міс Вагнер?" - Запитав Нік. 'П'ять років. Два роки тому я наказала знести старий заклад Еда.




«Я був тут приблизно на той час. Мабуть, це був час, коли компанія Reed-Farben розпочала роботу». В її очі дивилися сірі очі, лукаві, але водночас вогненні. Вона відчула нотку пристрасті. Заспокойся, дівчинко, сказала вона собі. Водій вантажівки без ПМП!




"Правильно", - відповіла вона.




— Значить, ти обрала найкращий час. Дуже ймовірно, що оборот потроїться, і тоді ви купили єдину тут закусочну. Ви вміла ділова жінка.




"Можливо, мені пощастило".




Він посміхнувся і рухав однією зі своїх темних брів угору й униз, ніби погоджуючись із чимось, що вони обоє зрозуміли. Вона подумала: «Який розумний мудак». Навіть Боб і Піт не дізналися, що Перлі Ебботт, колишній конгресмен і вправний малий у всьому, від банківської справи до нерухомості у восьми різних штатах, повідомив їй про Перлінсона, у справи якого в нього вже були вкладені гроші.




Пізніше він сказав: «Березня, я ніколи не думав, що ти так швидко бігаєш. І тобі справді довелося вкрасти нашого найкращого кухаря?




Вона дала йому зрозуміти, що в Перлінсона залишилося багато кухарів, а в неї тільки Боб, у витівці, яка була для неї надзвичайно ризикованою. Два підборіддя Еббота над його бездоганно білою сорокадоларовою сорочкою прихильно дивилися на неї, і вона дозволила йому трохи пошарити. Вона могла б уникнути його товстої руки під скатертиною, але якщо ти комусь щось винен...




Через рік їй не довелося робити ні Перлі, ні комусь ще послуг, хоча вона й не думала турбувати Перлі. Він з'являвся не рідше одного разу на місяць, іноді з усією компанією, через що у неї залишався неоплачений рахунок на суму близько 100 доларів, якщо він не сигналізував, що один з його товаришів по обіді готовий заплатити. Їй не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що його інтерес до Reed-Farben був чим завгодно, але тільки не забаганкою.




“Reed-Farben наймає багато людей, але вони дуже важкі. Я маю на увазі... є хлопці з району, яким вони безперечно не потрібні, тоді як багатьом доводиться проїжджати щодня по сотні миль, щоб працювати тут. Начальник штабу – Кенні Ебботт. Він має... політичні зв'язки. Думаю, вам не відразу вдасться з ним поговорити, але якщо ви побачите його, ви можете сказати йому, що я назву йому ваше ім'я. Скажу йому... Я готівку ваші чеки.




Очі Марти – темно-зелені, як оливки – зупинилися на сірих очах Ніка. Вона перша подивилася вниз. Чому? Вона ніколи не виключала ці стосунки, щоб простягнути руку допомоги незнайомцю.




- Дякую, - м'яко сказав Нік. «Я використовуватиму його лише у разі потреби, і то дуже скромно».





— Я переконана у цьому. Інакше я не запропонувала б його.





За мить Нік сказав: «Спасибі за все, міс Вагнер. Ви зробили мені більше за кілька хвилин, ніж інші за роки. Я просто збираюся побачити цих Фіпсів зараз. Сьогодні я мав довгу поїздку, і я хочу завтра вранці виглядати свіжим у Reed-Farben і не пахнути пивом».





"Кличте мене Мартою - все тут так роблять. Якщо ви цього не зробите, вони навіть не зрозуміють, про кого ви говорите". Скажи Ейбу Фіпса, що це я тебе послала.





'Дякую ще раз. На добраніч.'





"На добраніч... Джим."







Ім'я Марти Вагнер створило чудеса з Ейб Фіппс. Ніку дали котедж у дві кімнати на сорок метрів - маленький, дерев'яний і зі старомодною сантехнікою, але "чистий" і охайний, як каюта першого класу корабля. Коли мився, то помітив, що крани працюють добре, не течуть. не капають, і вода текла поступово.




у деяких будинках горіло світло, і через якісь дротяні двері до нього долинали невиразні телевізійні шуми. Нік дійшов висновку, що він знаходиться досить далеко від будинку Ейба, щоб за його приходом і доглядом не стежили надто уважно. Коли він знайшов вихід наприкінці низки будинків, він був цілком переконаний. Ейбу треба було одягнути окуляри нічного бачення, і Нік справді помітив блакитний екран телевізора в кімнаті за кабінетом Ейба.




Він повільно проїхав повз лабораторій Рід-Фарбен. За часів Lyman Electronics у центрі ділянки стояла величезна двоповерхова будівля, позбавлена уяви, сучасна, без вікон та з кондиціонерами для прецизійного обладнання. Згідно з повідомленням AX, вони збанкрутували, коли НАСА не продовжило свої контракти, а колишня конгресменша Перлі Ебботт (для якої опозиційні газети використовували особливо неприємні прізвиська) була пов'язана з групою Reed-Farben, яка купила нерухомість. Брудна гра? - дивувався Нік.




Освітлення, особливо ковзне світло на кутах багатьох будівель та кольорові вогні вздовж проїжджої частини та в парках, дозволило Ніку побачити, наскільки великим був комплекс. Тепер це було на трьох рівнях. Вони проклали дороги вгору схилом, і тепер там стояли вдома. Він продовжував йти за парканом. Він оточував весь комплекс, і, згідно з топографічною картою, яку вивчив Нік, інших під'їзних шляхів не було. Це означало, що будинки на схилі також були під охороною. Ви повинні були входити і виходити через заводські ворота, де ви мали показати свою перепустку при яскравому світлі.




Таким був звичайний стан справ у військовій промисловості. Для стеження вони використовують якихось некваліфікованих безробітних, які поступово починають почуватися важливими та стають їх вірними прихильниками. Але як вказав Хоук у Вашингтоні за п'ять днів до цього, щось пішло не так.




Рід Фарбен Лтд. добре фінансувався, але перші вклади прибули зі Швейцарії через Chase Manhattan Bank, First National City Bank та United California Bank. Сторонніх акцій не було, наявні податкові звіти протягом останніх трьох років були у повному порядку, а кредиторами були представники міжнародних зацікавлених груп, із якими неможливо було зв'язатися.




Ви могли зв'язатися лише з їхніми юридичними консультантами та бухгалтерами.




Вони виготовляли хімікати, але минулого року майже не отримували прибутку. Говорили, що мають великий науково-дослідний відділ, який займається комплексними випробуваннями імплантації. У всій літературі було лише одне інтерв'ю із науковим співробітником Reed-Farben. Відомий сирійський дослідник загалом заявив, що вони працюють над простагландинами: «Наш прорив, який, з наукового погляду, може статися через пару або шість років, принесе велике покращення для недосконалих людських організмів. Ми працюємо з шістнадцятьма простагландинами — хімічними речовинами, які можуть змінити функції органів менш ніж за мільярдну частку грама. Тоді ми зможемо запропонувати ліки від високого кров'яного тиску та хвороб нирок, головного мозку, легень, молочних залоз, щитовидної залози, очних оболонок та репродуктивних органів».




Коли Нік прочитав це, Хоук прокоментував: «Звучить як шарлатанська реклама, чи не так? Ось чому ми відправили Білла Роде в Гарвард поговорити з Візерспун. Виявилося, що все можливе. У Гарварді також є такі проекти. Але... Візерспун мав таке ж неприємне почуття, як і в нас, що й викликало в нас таку цікавість. Щось не так. Співробітники Reed-Farben ніколи не обмінюються досвідом з іншими вченими. Вони також не ходять на виставки. Вони не рекламують нічого, окрім своїх звичайних хімічних препаратів. Нарешті, їх науковий склад складається здебільшого з іноземців, ні з ким не пов'язаних».




— А що про той маленький аеропорт? - Запитав Нік.





«Ще одна дивина. Вони купили спеціальний пристрій для свого керування. Вони збудували аеропорт у долині відразу за першою горою за заводом. Все однаково дорого; вражаюча злітно-посадкова смуга, яку можна використовувати лише вдень. У нас є авіаційна влада, яка дуже обережно пропонує федеральні засоби посадки. Їм це не подобається. Це страшенно дивний бізнес, якщо вони навіть не зацікавлені в будь-якій допомозі.




Нік думав про цю розмову, поки їхав звивистою головною дорогою, що виходила з долини через глибоку ущелину. Паркан уже не йшов паралельно дорозі — він уже помітив це дорогою туди, — а йшов вертикально проти схилу, і там же наглухо закривав заводський майданчик площею 75 га. Сюди не входить аеропорт; це ще 200 га; раніше там було дві ферми.




На ділянці дороги через яр була коротка тверда узбіччя - ідеальне місце для паркування його машини. Нік повернувся до кута паркану і забрався туди, де бачив яр, що спускався схилом під перилами. Економно використовуючи ліхтарик, він виявив слід на розмитій землі по сусідству, а також були докази того, що хтось або кілька людей проповзали через цю траншею. Слід розміром близько 47 може бути N82. Простий спосіб проникнути всередину, подумав Нік, та й надто простий. Якщо вони зробили всі ці запобіжні заходи, чому вони згаяли це?




Х'юбі виступав під своїм ім'ям, як часто робили "морські свинки" на цих простих завданнях. Але якби Хьюбі обдурила ця приваблива дірка під парканом, справа могла бути набагато цікавішою. Частини головоломки, здавалося, складалися воєдино.




Нік бачив рудого N82 чотири рази; серед іншого, він провів з ним цілий день, стежачи за підозрілою фігурою у Філадельфії. Нік дав молодій людині гарну оцінку. Хлопець був розумний, швидкий і впевнений у собі. Він хотів чогось досягти. З цими рисами ви отримуєте... людину, яка пролазить під паркан, щоб виконати завдання, яке вона далеко не недооцінює.




Нік проїхав тридцять миль до Фордж-Джанкшн, виявив готель «Срібна хмара» та припаркувався через дві вулиці від нього. Місто готувалося до сну; єдиний місцевий кінотеатр був порожній, і, крім готелю, ресторану через широку головну вулицю та пари кафе, все було оповите мороком. Тут не стали витрачати гроші на висвітлення вітрин після закриття.




Він одягнув м'який коричневий капелюх, одягнув коричневий жакет — він ніколи не носив коричневий, але це був гарний колір, щоб його можна було неправильно впізнати, — і зняв номер у готелі «Срібна хмара». Він заплатив уперед і отримав номер 26. У Х'юбі був номер 18. Коридор був порожній, коли він тихо пройшов ним, після двох хвилин обережного підбору відмичок номер 18 відкрився і Нік прослизнув усередину.




Не включаючи світло — у невеликих місцях люди помічають, як тільки з'являється світло десь там, де на нього не чекають — Нік обшукав кімнату і речі Х'юбі з ліхтариком. Він переконався, що хтось і раніше порався з ними. Його речі були безладні, але Х'юбі був акуратний і точний. Сищики знайшли б тільки те, що вказувало на те, що Х'юбі був хімічним агентом з Нью-Йорка. Коли Нік виявив, що з маленького магнітофона Хьюбі зникли всі касети, він зрозумів, що мав рацію. Вони забрали їх із собою, щоб вивчити на дозвіллі.




Якби Х'юбі точно дотримувався правил і вони не знайшли його звіту... Нік знайшов Біблію Гедеона в глибині ящика столу. У задній частині обкладинки був проріз, у якому знаходилася стрічка. Люди з AX розподіляють Біблії з місцем зберігання і забирають звичайні копії, які розповсюджує в готелях Суспільство Гідеона. Вони беруть екземпляр AX із собою, коли їдуть, і коли їдуть, що може пояснити статистично встановлений факт, що Біблії — це книги, які найпоширеніші у світі.




Нік поклав касету в кишеню і переконався, що нічого не забув.




Коли він відчинив двері в коридор, якийсь чоловік підійшов і став перед ним. Навіть у напівтемряві Нік дізнався зброю, що стирчить у стегна чоловіка. Кольт, офіційна службова модель. Отримати його в наш час практично неможливо. Коли знаєш, що можуть зробити кулі, випущені з нього, завмираєш і сподіваєшся на краще. - Повернися всередину, - сказав чоловік. Нік повернувся усередину.




Чоловік підійшов до нього і ввімкнув світло. Нік не казав йому цього не робити. Чоловік був товстий і огрядний. У нього були плечі, які були навіть ширші, ніж у Ніка, і стиснутий ніс, який забагато разів били кулаками чи кастетом — або лише один раз важкою зброєю ближнього бою. Тріснула носова кістка була широкої та неправильної форми, і на ній все ще були шрами.





- Що ти вкрав? – мова відповідала особі.





'Я? Я помилився номером?





"Що ти шукав."





"Я шукав свою кімнату".





'Який номер?'





"Вісімнадцять, я думав."





“Ну… і я бачив, як ти розкривав замок 18-го номера. Чому?





— Я вже тобі це казав. Пістолет зробив нетерплячий рух. Нік приготувався. - Ти мені нічого не сказав. Повернися.





- Ти поліцейський агент?





"Ха, ха!" Навіть сміх звучав підозріло. 'Так це я. І просто повернися.





Нік сказав: «Давай поговоримо. Я нічого не забрав звідси. Що, коли я піду?





Кінг-Конг подумав, що це дуже комічно, і знову засміявся. У тренувальній кімнаті AX ви дізнаєтеся, що сміх часто тимчасово порушує гостроту зору. Кінг-Конг застогнав, коли рука витяглася, як голова кобри, піднімаючи пістолет. Його рука була складена навпіл і закинута за плече. Нік зробив крок уперед і поставив на нього свою вагу.




Нижній випад тренованої людини на пістолет, коли рука зі зброєю і вся відведена назад через плече, є маневром, що обеззброює, який майже неможливо зупинити. Потім м'язи плечей та спини вимикають м'язи рук. Коли рука зі зброєю рухається далі, рука складається вдвічі і вказівний палець — якщо він на спусковому гачку — загрожує зламатися. Потім відпускає зброю.




Це теорія. Зазвичай це працює, але не з цим Кінг-Конг. Він був кремезним і сильним і інстинктивно опустив пістолет, перш ніж Нік встиг пронести його повз вухо. Він мало не притиснув пістолет і Ніка майже до підлоги. Нік викинув уперед пальці лівої руки і врізав у трахею супротивника. Він потрапив у щелепу, тверду, як у осла. Двоє чоловіків побилися через зброю. Перебуваючи так близько до землі, Кінг-Конг мав певну перевагу. Є ідіоти, які стверджують — і це навіть увійшло до деяких підручників з бійок (але не підручників AX), — що пістолет не вистрілить, коли ви тримаєте затвор. Вони навіть кажуть, що ви повинні тримати його дуже міцно. Не вірте!




Спробуй один раз - у тебе на якийсь час буде паралізована рука, не кажучи вже про щось гірше. Має сенс спробувати піднести руку до курка револьвера, якщо у цієї штуки немає курка, або для курка пістолета, якщо він випирає. Але вам, можливо, доведеться надто багато уваги приділяти бійці, щоби присвятити себе таким деталям. Так було й із Ніком.




У Кінг-Конга була можливість завдати удару лівою рукою, і Нік відчув себе так, ніби осел ударив його ногою в живіт. Величезний осел. Чоловік нижче чи не в такій прекрасній формі випустив би пістолет. Нік застогнав і відштовхнувся обома руками, напружуючи силу ніг і спини, коли Кінг-Конг знову завдав удару. Удар, отриманий Ніком праворуч, також змінив положення його лівої руки. Цього разу це було схоже на менший удар ослика. Ніку вдалося перетягнути праву руку чоловіка далі через плече, а потім притиснути до себе. Пістолет упав на підлогу. Вони обоє потяглися до нього. Кінг-Конг, який був ближче, був на дюйм попереду. Він міцно стиснув зброю правою рукою і потягнув великим пальцем за запобіжник. Нік почув клацання. бум!




Кольт голосно вистрілив у підлогу. Нік узяв зап'ястя і долонею полоснув по м'язистій шиї. Кінг-Конг вирішив повністю зосередитись на зброї. Вони боролися. бум! Ще одна куля, цього разу у стіну.




Тепер Нік обвив це зап'ястя двома руками, розсунув ноги і напружився. Він заручився допомогою своїх найсильніших м'язів, щоб подолати менші м'язи свого супротивника – тепер це був акт балансування м'язів його спини проти м'язів рук та зап'ястей Кінг-Конга. Він повільно повернув кольт до живота супротивника. Вони подивилися один на одного, менший чоловік дивився на Ніка. Він зблід; його потворне обличчя раптом прийняло дитяче і перелякане вираз, ніби благає про якусь підтримку проти надто великої загрози. Кінг-Конг згадав, на що здатні ці великі 11,5 мм кулі. Його кишки стиснулися, ніби він проковтнув брилу льоду.




Кінг-Конг був не більше боягузом, ніж особливо сміливою фігурою; він був досить делікатним, щоб впасти до однієї з цих крайнощів. Як і більшість чоловіків, їм рухало те, що з ним станеться в найближчому майбутньому, і зараз йому здавалося, що в нього взагалі немає майбутнього.




Це була битва між сильним великим хлопцем та сильним маленьким хлопцем, і пістолет так і залишився спрямованим до його живота. Нік автоматично маневрував так, що стельовий світильник був за ним, і світло падало в очі Кінг-Конга, який стояв і зупинявся в страху, коли менша людина боролася з великим і нічого не досягла. Вони трохи човгали по тонкому килиму, як два бики, що вчепилися одне в одного рогами.




Хтось крикнув у коридорі. Задзвонив телефон. Кроки застукали сходами. - Ти хочеш вибратися звідси живим? - Запитав Нік.




Товста голова кивнула головою. Що мало означати так.





"Тоді відпусти пістолет і заспокойся".





Кінг-Конг вагався.





«Ти не мусиш відмовлятися від цього, — сказав Нік. - «Все, що мені потрібно зробити, це смикнути, і я прострілю тобі дупу».





Кінг-Конг відпустив пістолет, і Нік теж відпустив міцну хватку на зап'ясті чоловіка. Нік зробив крок назад із пістолетом у руці, а інший ривком відчинив двері кімнати. Зрештою, він перекинув нічний портьє, який зареєстрував Ніка. Він був високим хлопцем, і Кінг-Конг залишив його лежати на повний зріст на підлозі, ніби по ньому проскакав кінь.




Він глянув на Ніка широко розплющеними очима. — Що відбувається? Він сів спиною до стіни, коли Нік переступив через нього, заткнувши кольт за пояс.




То був її чоловік. Він вистрілив у мене. Жодних подій не було». Нік зник за рогом і побіг униз сходами




Мала зала була порожня. Кінг-Конг поспішав утекти. Він звернув за ріг, коли Нік вийшов надвір. Якщо й викликали місцеву поліцію, то нічого не було видно. Нік притулився до стіни будівлі, щоб сховатися від тих, хто міг би визирнути з вікон готелю, злякавшись пострілів. На вулиці поруч із його машиною нікого не було. Він проїхав чотири квартали, зробив кілька поворотів і зупинився на темній стоянці біля ринку, щоб сховати коричневу куртку та капелюх у багажник.




За три кілометри від міста він пройшов бетонний двосмуговий міст через яр. Далеко внизу вода струмка блищала у яскравому світлі місяця та зірок. Нік розібрав кольт, протер хусткою кожну деталь і кинув їх окремо у воду, кидаючи вниз під різними кутами.




У долині Копперпот він зіштовхнувся із кількома автомобілями. Бізнес Марти було закрито. Він в'їхав до Альпайну якомога тихіше і припаркував машину поряд зі своїм котеджем.




Усередині він задер штори і встановив свій дешевий магнітофон, який був підключений до такого ж дешевого радіо. Між іншим, та дешевизна була лише на вигляд; якщо врахувати зміни, внесені до нього Стюартом, фахівцем із лабораторії AX, вони коштують пристойну суму. Нік увімкнув касету, яку знайшов у Біблії, і почув запис Петра, Павла та Марії з радіостанції в Денвері, яку Хьюбі час від часу слухав. Нік ще трохи відхилився і клацнув перемикачем на задній панелі пристрою. Тепер з динаміка радіо долинув голос Х'юбі Дюмона. Нік повернув його якомога тихіше і тепер слухав нагостривши вуха.




N82 говорив голосом, який було важко дізнатися, як його вчили. «…ключ до таємниці має бути у головній будівлі. В інші будинки приходять робітники з району. Однак я не зміг знайти нікого, хто був у головній будівлі чи хотів вийти. Воно ретельно охороняється. Минулої ночі я підійшов ближче і виявив двох великих чоловіків - патрульних. Було схоже, що вони випивали чи перебували під дією наркотиків. Кожні дві години звичайні охоронці оминають будівлю. Літак прибув учора о першій годині дня. Я був у лісі біля злітно-посадкової смуги. Мій інформатор вже вдруге дає мені вірну інформацію про літаки, що прибувають. Чотирнадцять ящиків було вивантажено та доставлено до головної будівлі на вантажівці. Із нього вийшли п'ять пасажирів. Важливі люди, судячи з прийому. Зустрічені доктором Гретою Столц, доктором Доном Німурою, Кенні Ебботтом та ще двома чоловіками, які, як я вважаю, є високопоставленими співробітниками розглянутого суспільства. Я не зміг розпізнати жодного з п'яти, хоча уважно спостерігав за ними в бінокль. Одна людина закульгала, і її підтримали; у нього була пов'язка на обличчі. Чотири інших, мабуть, були північноєвропейського чи слов'янського походження. Коробки були різні за розміром та не дуже важкі. Дослідження продовжуються.




Нік вимкнув пристрій і відкинувся назад. Він був переконаний, що це «розслідування триває» призвело до другого відвідування через цей дражливий отвір під огородженням периметра Reed-Farben. Його приманювали – і досить відкрито! Ці п'яні охоронці могли бути частиною плану виманювання його з укриття. З цим все стало набагато простіше...




Всі діячі Reed-Farben, яких Х'юбі назвав за іменами на прийомі важливих осіб, були відомі AX. професор Штольц і професор Німура були науковими дослідниками. Штольц вивчав атомну енергію у промислових цілях, що могло означати будь-що, але Німура, лікар, а чи не фізик, як і Грета Штольц, працювала у Японії над трансплантацією серця і нирок, як приїхати до Колорадо. Нік прийняв гарячий душ, потім протер спиртом зап'ястя там, де його схопив Кінг Конг, і руку, забите кольтом. Ніч була запашною і приємно пахла соснами. Його котедж знаходився досить далеко від головної дороги, тому сільську атмосферу не порушували випадкові автомобілі або вантажівки. Приємний перехід від міського життя. Але навіщо народу псувати такі приємні місця своєю жадібністю та інтригами? Ця заспокійлива атмосфера зникла до сьомої години ранку. Караван гуркотливих, гудучих вантажівок та легкових автомобілів захопив головну дорогу. Більшість підрозділів Reed-Farben Ltd. працював у двозмінному режимі; перша зміна починалася о восьмій годині. Нік виявив навантажувальну станцію для вантажівок на дорозі навпроти Альпайну — звичайно, це порушувало тишу. А ще поряд із мотелем була майстерня, де сотнями ремонтували залізні бочки. Кожна сама собою виробляла какофонію шуму, коли їх чистили, шліфували і обприскували. Не дивно, що Ейб Фіппс брав таку низьку квартплату.




Нік проїхав вісім миль на захід, щоб поснідати на фабриці Дедвуд Дікс. Поки він пив склянку апельсинового соку, чашку кави та їв сендвіч, він обмірковував ходи N82 і свої власні, як гросмейстер після партії. N82 діяв логічно та вміло, хоча, мабуть, надто впевнено. Він подумав про Марта Вагнера. Темпераментна, приваблива – та розумна. Що б тут не діялося, вона знала про все, навіть якщо не знала про це сама особисто. Вона була схожа на бродячих котів




Джим Перрі звик до ситуації. Вони ніколи не робили нічого логічного; це також було б нелогічно!




Нік купив ще бутерброд із ростбіфом та два яблука на виніс. Він вибрав стару дорогу, яка, як виявилося, належала шахті, на основі своєї топографічної карти 1931 року, і припаркував машину наприкінці її. З дешевою камерою на шиї він провів день у горах, що оточували комплекс Рід-Фарбен та прилеглу злітно-посадкову смугу. Він виявив старі покинуті дороги, залізничні колії зі знятими рейками та покинуту ферму.




У бінокль він спостерігав, як приходять і йдуть мешканці будинків на широкій території Рід-Фарбен, жінки та діти.




О третій годині в'їхав жовтий шкільний автобус, який, як і всі легкові та вантажні автомобілі, мав проїхати через центральні ворота.




Повільно він направив свій бінокль у бік будівель, у яких велися справи Рід-Фарбен. До одного з них під'їхала вантажівка. Бінокль Ніка зупинився на розвантаженні ящиків бригадою з трьох людей під пильним оком японця у білому халаті.




Японець щось сказав чоловікам; один із них, мабуть, розлютившись, перестав відповідати йому. Японець нетерпляче жестом наказав йому поквапитися. Чоловіки тепер були квапливіші. Раптом на землю впав ящик. Кришка відкрилася, і більшість вмісту випала з коробки.




Нік здивовано підняв брови. Це були людські руки, ідеальної форми, до смішного справжні... Деякі зі стиснутим кулаком, готовим завдати гарного удару; інші ніби чіплялися за невидимий об'єкт.




Чоловіки теж виглядали здивованими. Потужний бінокль Ніка так чітко вловив їхнє здивування, що він, здавалося, стояв просто поряд з ними. Тільки японець зберігав холоднокровність. Він нахилився і поклав жахливі речі назад у коробку. Його губи, здавалося, вже рахували їх.




Люди у вантажівці стояли як заворожені, і двоє з них шепотіли один з одним. Вони, звісно, не зрозуміли, що вони несли. Японець схопив кришку та поклав її назад на труну.




Розвантаження відновилося. Японець натиснув кнопку на бічній стіні будівлі, і з'явився ще один чоловік у білому халаті. Вони поговорили якийсь час, а потім другий повернувся усередину. Він повернувся за п'ять хвилин з невеликим пакетом в одній з кишень куртки; було видно лише верхню частину пакета.




Він підійшов до передньої частини вантажівки. Японець пішов туди, де працювали чоловіки, і тепер пильно стежив за ними. Інший відкрив капот, дістав із кишені пакет, засунув його кудись між двигуном та іншими деталями та знову закрив капот. Нік був майже впевнений, що люди з вантажівки його навіть не бачили. Нік відчув бісеринки поту на шиї.




Менш як за годину троє чоловіків сіли у вантажівку та поїхали у дальній кут фабрики. Нік був не зовсім готовий до короткої гучної бавовни, що розірвала машину на частини. З двигуна вирвалося полум'я. Шматки металу розплескалися і встромилися в землю. Ніку здалося, що він побачив закривавлену голову, що злетіла в небо. Нарешті він опустив бінокль.




Він не міг цього пояснити. Вбивство трьох чоловіків пройшло настільки гладко, що мало бути сплановане за заздалегідь складеним планом. Позбавлятися всіх, хто міг побачити щось підозріле. Але чому? Що, чорт забирай, їм треба було приховувати? Чому вони так сильно ризикували? Він повернувся до своєї машини о шостій тридцять і поїхав до ресторану Марти. Він затримався в барі, поки не звільнився столик поряд із особистим куточком Марти, і замовив фірмову страву: гуляш із яловичини. Вона не помічала його, поки він майже не доїв рисовий пудинг та каву і не зупинився біля свого столика, посміхаючись.





«Привіт, Джіме. Чим це скінчилося?





Хм, що сталося?





Із вашою заявою.





"О." Він відвів погляд і сказав: «О, сьогодні я не встиг. Я був у горах. Погода була така гарна, і я не повернувся вчасно. Я піду туди завтра.





З виглядом люблячої матері вона повільно сіла навпроти нього. Все пройшло так гладко, що він відчув себе трохи винним і не зводив очей з порожньої чашки кави.





«Ви могли б використати вихідний після поїздки, — сказала вона, — але вам справді треба поїхати туди завтра. Робота не змушує чекати, чи знаєте, і, можливо, просто піде від вас. Ще кави?





Нік випив ще кави, потім замовив ще два кухлі пива, і його проводили у власний кут Марти. Тепер він дозволив їй бути матір'ю. Цю роль може взяти він практично будь-яка жінка, але грати її складно. Ви граєте роль сина, з невеликими слабкостями, з якими можна впоратися, і вас люблять за ваші переваги. Час від часу, коли Марта енергійно йшла, він спостерігав, як рухається її тверде, щедре тіло. Під цими вигинами були м'язи - вона знала, як боротися, і це підтримувало її у формі.





— Я хотів би відвезти тебе додому, — сором'язливо запропонував Нік, — але, гадаю, ти сама маєш машину.





Вона задумливо подивилася на нього і подумала, що він тепер дуже привабливий. Вона запитувала себе, чому він був так трохи неврівноважений. Він не був схожий на її питущого брата - багаторічний досвід спілкування з Пітом дав їй гарне уявлення про це. Ймовірно, він дрейфував за течією без жодної особливої причини і так і не міг знайти якірну стоянку. Вона спитала його: «Хочеш поїхати?»





"У мене точно є машина."





— Тоді ходімо зі мною. Все, вирішила вона, цей хлопчик просто самотній. Незабаром його помітить череда привабливих дівчат у Рід-Фарбен. У Марти був «лінкольн континенталь кабріолет», що блищав чорним у світлі паркування за магазином. Вони помчали шосе на захід, і вона помітила: «Ця машина — велика розкіш для мене. Я так довго роз'їжджала в машинах, що напіврозвалилися, що коли вона розбагатіла… ну.





- Ти це заслужила, - відповів Нік. «Те, як ти живеш і працюєш, тож ти багато заробляєш, Марто. Я просто хочу сказати... багато дівчат не були б такі добрі до звичайного водія вантажівки, якби ти була такою.





«Я нічого не маю проти водіїв вантажівок, поки вони дивляться далі за свій нос. У нас є такі хлопці, які взимку навчаються в університеті. Ти навіть не схожий на водія вантажівки, Джіме. Чим ви займалися на тій роботі у Мононгахелі?





«Я працював установником мікрохвильових установок у Western Union. Тоді я провів ту лижну відпустку тут. Коли я пішов, я був майстром.





- Тоді чому ти пішов? Це була хороша робота, чи не так?





«Завжди треба було їхати кудись ще. Наша наступна робота мала бути в Каліфорнії».





Марта засміялася. — Отже, ти справді не любиш подорожувати? Ні, я так не думаю. Це сталося само собою». Нік зітхнув: «Тут та область, де я хотів би залишитися».





Марта добре водила. Вони легко і без ризикованих маневрів ковзали по звивистих гірських дорогах. Проїхавши кілька миль від фабрики, вона звернула з головної дороги і пішла простою бічною дорогою, яка круто йшла вгору через сосновий ліс. Раптом вони опинилися на скелястому уступі, звідки відкривався вид на багато миль. Гори здавалися зазубреними силуетами в місячному світлі. Далеко внизу мерехтіли вогні. Це було байдуже, що дивитися вниз з літака.




Марта припаркувала машину носом до прірви. «Раніше це була дорога до Загубленої козячої шахти, але остання ділянка зникла через ерозію. Подивіться на ці вогні далеко. Звідси видно на вісімдесят кілометрів.





"Це здорово, - сказав Нік, - але зазвичай я не застрягаю в машині на такому першому побаченні".





Вона розсміялася разом із ним і простягла йому сигарету. Він простяг запалений сірник перш, ніж вона змогла знайти запальничку. «Чуваку, тобі нема про що турбуватися», — сказала вона. «Я майже ніколи не роблю нічого подібного. Взагалі, я привела тебе сюди, щоб запитати дещо. Я хочу, щоб ти пообіцяв мені...





— Це теж буває… мати застерігала мене від таких ночей, і я пообіцяв їй, що, як доведеться, повернуся додому пішки. Але це довгий шлях, і я, мабуть, заблукав би і впав зі скелі або щось таке. Я лише маленький хлопчик і...





Зупинися! Лівою рукою їй вдалося знайти місце між його ребрами, яке він не міг лоскотати. Він затамував подих, засміявся і штовхнув люгер Вільгельміну ще далі під пахву. Вона майже торкнулася пістолета. - А тепер серйозно, Джіме. Це важливо.'





Він повернувся до неї і нахилився вперед, поки його ніс торкнувся її волосся. Смачно пахло. 'У тебе гарне волосся. Тобі обов'язково їхати до Денвера, щоб підстригтися?





О ні. У Енн Паркер у Хайленді все гаразд. Але давайте не говоритимемо про моє волосся; ви тепер є предметом нашої розмови. Куди ви ходили сьогодні замість того, щоб улаштуватися на роботу?





Його розум розум розглядав можливості. Марта перевіряла його від чийогось імені? Він вирішив довіритися своїй інтуїції та зазвичай гарному погляду на людей. «Я спеціально нікуди не ходив. Я просто трохи втомився після цього довгого шляху. Я ходив у гори.





- А зараз ти трохи відпочив?





'Звісно.' - Він ніжно і ласкаво погладив її правою рукою. — І дякую за всю увагу, Марто. Це дає мені приємне відчуття, що я... хоч для когось значу.





— Ти зробиш щось для мене — і для себе?





'Можливо. Що це?'





«Йди завтра на цю роботу. Чи не відкладай. Вирішуйте зараз піти туди вранці і зробити все можливе. Обіцяєш мені це?





'Обіцяю.' - Йому стало тепло на серці. Ця жінка бачила, як приходять і йдуть сотні людей, і він був переконаний, що вона ретельно контролює свої почуття та симпатії. Вона допомагала Джиму Перрі, тому що виявила в ньому щось, що їй подобалося, і було приємно, коли хтось співчуває тобі, навіть якщо тебе звуть Нік Картер, а не Джим Перрі.





- Дякую, - сказала вона. — Зрештою ми так любимо відкладати такі справи.





Вітер, що дме у вікна, пах сосни. Ухнула сова, і на її поклик відповіли вдалині.





— Ви ніколи не були одружені? — спитала Марта. Вона одразу пошкодувала про це делікатне питання. Чому вона промовилася?





- Майже один раз, - відповів Нік. Це було не так далеко від істини. "І після цього ... Я, напевно, мало буваю вдома". Що було абсолютно вірно.





Так. сказала вона собі, так воно й буде. Горе сильно вплинуло б на нього; Ви могли б сказати, що він був чутливим за цим ставленням мені все одно. Він продовжував блукати, щоб не виставляти на показ свої найглибші почуття знову.





Сублімована потреба Марти у прихильності шукала вихід. Вона більше не запитувала себе, чому її так тягне до цього виключно чутливого чоловіка. Вона зітхнула, розуміючи, що вона бажана і все ж таки контролює ситуацію. Вона звикла впорядковувати речі на біговій доріжці довгого годинника і важкої роботи і тим самим придушувала свою життєву потребу в дружбі та пристрасті.





Нік поклав свою велику руку на її, ніжно погладив її, потім повернув долонею вгору. Його лоскоче дотик зігріло її. Вона відчула себе комфортно. Він трохи вагається, подумала вона, бо він також обережний з жінками, як і з новими ситуаціями, такими як заява про прийом на роботу. Хтось має звернутися до нього. Він того вартий. Ви можете сказати, що він має хороші, тверді якості під цією видимістю болю.





Він почекав досить довго, перш ніж обійняти її. Коли він, нарешті, це зробив, вона згоряла від нетерпіння бути схопленою, поцілованою та лагідною. Вона уявляла собі, що хоче допомогти йому вирватися на волю і дізнатися, якою прекрасною може бути справжня дружба. Натягувати на нього поводи було останнім, про що вона думала; коли настане час, вона побачить, що робити. Він поцілував її, і його губи були такими, як вона собі уявляла: м'якими та терплячими. Вона притулилася до нього з подихом насолоди.





"Дуже особлива дівчина", - подумав Нік. Справа була не тільки в її солодкому запаху та теплому, сильному тілі; він засновував свою думку на загальній картині, яку вона створила у ньому останні два дні.





Він пестив її, і вона грала разом з ним у приємну гру. Коли його губи досягли її сосків, які він спритно оголив, ніби це було найлогічнішою річчю у світі, вона подумала, що настав час натягнути поводи. Вона саме думала про те, яку тактику використовувати, коли він відчинив двері, і вони напівлежали на сидінні машини.





Ні, — пробурмотіла вона.





Відразу ж теплий тиск було знято, і вона відчула полегшення і водночас була обділена. Мрійно глянувши нагору, вона побачила дві зірки. Їхнє золотисте мерехтіння здавалося всього за кілька дюймів від темного силуету його потужної щелепи і вилиці. Вона хихикнула.





'Що тут відбувається?'





'Зірки...'





'На мою думку?'





— Ні, про твоє обличчя. Дві яскраві зірки намагаються зробити тебе схожим на ангела.





Потрібно більше, ніж кілька зірок, — м'яко сказав він, озираючись назад. Хмари розсіялися, і зірки яскраво сяяли у чистому гірському повітрі. Вони покрили весь небозвід сяючими золотими крупинками. - Як гарно, - сказав він.





Вона зітхнула, трохи поворухнулася, і їй сподобалося, як близько він був до неї — такий легкий, але з всепроникним теплом, що поколювало, яке змушувало її світитися від самого руху. Це тепло було не тільки на поверхні, — подумала вона, коли він знову поцілував її. Вона відчула це десь у горлі та в грудях — чи це в серці було? - І вздовж її спини.





Раптом вона сказала: «О… ооо. повільно потяглася з глибокими зітханнями.





Марта раптом стала такою лютою, як людина, яка якийсь час був без води і чия спрага нарешті могла бути вгамована. Вона потяглася до його сорочки і задерла її, насолоджуючись дотиком його теплої шкіри. Її рука поповзла вниз, розстебнула його ремінь та розстебнула штани. Вона здригнулася, розглядаючи його. Вона проникла язиком глибоко в його рот і звивалася, ніби відчайдушно бажаючи ще ближчого дотику.





Її сідниці перекочувалися з одного боку дивана на іншу в правильному ритмі, спідниця була стягнута майже до талії, а він водив пальцями, що танцюють, по внутрішній стороні її стегон. Він розстебнув її панчохи, і вона підняла свій таз, щоб дати можливість зняти з неї трусики.





Це прийшло до нього швидко та легко. Її подих м'яко і короткими чергами вдаряв йому в обличчя. Потім вона трохи повернула голову, щоб проникнути язиком у його вухо і зробити короткі гострі укуси в його шию. Її твердий зад тепер був між двома сидіннями, але її тіло продовжувало рухатися в тому ж ритмі.





Вона застогнала. Якось, коли він пішов дуже далеко, вона скрикнула. У нього був такий самий стійкий темп, як і в неї, і він підтримував його, навіть коли вона починала рухатися швидше. Вона підняла ноги, а потім підняла стегна, щоб міцно притиснутись до нього.





Його руки стиснули її сідниці і одним пальцем він погладив м'яку улоговину між ними. Коли він масажував її гладку, теплу шкіру, його тіло смикалося довгими рухами. Він відчув, як її дихання проривається крізь горло.




Наразі він повністю контролював ситуацію. Вона лежала майже нерухомо; її тіло тремтіло від його пристрасті. Його рухи ставали швидше і сильнішими в міру того, як він досягав вершин позачасової, вічної пристрасті.





Він ковзнув уперед по кушетці, підняв голову і вдався до швидких запеклих поштовхів. Десь далеко йому здалося, що він почув її шепіт у дусі: «Боже... милий... о-о... Її руки міцніше обхопили його, а пальці глибоко вп'ялися йому в спину. Напруга наростала, і вогненна хвиля захльостувала їх обох.





Нік злизнув сльози, що котилися її щоками. Він був майже впевнений, що Марта Вагнер ніколи не плакала під час статевого акту, не кажучи вже про інші її заняття, але це був справді підходящий момент для цього, у потрібному місці (ця думка його безмірно тішила) з потрібним чоловіком. Він помітив, що його власне дихання стало таким самим швидким, як і її — рефлекторно до рухів їхніх тіл. Він провів язиком її нижньої губи. Вона здригнулася від задоволення і з тугою припала до нього. Нігті однієї руки вп'ялися в шкіру його правого стегна, а нігті другої під пахвою, наче пазурі зляканої, але не злісної тварини.





Він міцно схопив її і зрозумів те, що вже підозрював: він виявив щось незвичайне та рідкісне. Варто тримати. Вона тягла його безповоротно; їхня спільна подорож по хвилюючій вируючій течії могла змінити курс не більше, ніж швидке легке каное. Але тепер, коли не було безпосередньої небезпеки, вони відчували лише стимулюючу свободу. Течія, що їх несла, била з теплих джерел, а пороги не знали валунів і обов'язково впадали в тепле мирне озеро.





Він зробив паузу на мить і щосили намагався тримати свої м'язи під контролем. Потім підняв голову, прислухався до звуків, які не належали цьому нічному середовищу, і нічого не вловив. таке траплялося з ним нечасто, і він знав, що йому не доведеться кілька хвилин звертати увагу на зовнішні враження. що тепер він міг налаштувати свою вічно пильну антену лише на одну довжину хвилі. Це було знахідкою. Він мав почуття доброго в житті, і в суспільстві, де справжнє спілкування між чоловіком і дружиною стало таким важким, треба було скористатися такою можливістю.





Він провів рукою по її голій спині і притиснув її до себе, знову прискоривши темп. Вона відповідала криками схвалення на його сильні удари. Вони подолали ревючі пороги, ковзали по скелястих стрімчаках у своїй славній подорожі, і тепер вони прямували до кульмінації своєї хтивої пригоди, жоден з них не міг і не хотів зупинятися.





Коли їхнє перше вогнище згасло і вони попливли в тепле озеро, він зрозумів, що мав рацію. Це було щось особливе, і він відчував, що має достатньо досвіду і проникливості, щоб судити про це. Ви помітили, а для цього був потрібний тільки досвід, що вони були чесні - від початку до кінця.





Він сперся здебільшого своєї ваги на лаву і слухав, як заспокоюється її подих. Він відчув, як сповільнилося його серцебиття, яке було настільки швидким, що він чув пульсацію у вухах. Через деякий час вона сказала: "Це було ... чудово, Джим".





Він поцілував її в ніс і в лоб на знак згоди. Через мить вона сказала: «Мені це теж подобається, але одна нога оніміла».





Він обережно ковзнув назад і ніжно помасажував її ноги. Вона зітхнула із задоволенням. - Ти візьми ключ, - сказала вона. «Ви колись купалися в теплому гірському озері?»





"Кілька хвилин тому," відповів він. Я сів з тобою в чарівне каное, і ми попливли приємним порогом, а потім опинилися в маленькому озерці. Ми немовби плавали на ній і в ній одночасно. Наче каное пливло разом із нами.





— Я теж щось подібне відчув. Але я серйозно. Ходімо зі мною...'





Вона вислизнула з машини, і в примарному світлі місяця та зірок він побачив, як вона зняла спідницю та блузку. Вона сіла на край дивана і зняла панчохи. — Роздягайся, — наказала вона. "Ви здивуєтеся..."





Він роздягнувся, витяг Вільгельміну з-під сидіння і засунув її собі в штани. 'Красиво. Тоді покажи це мені. Я беру з собою лише штани, бо в них мій гаманець та ключі».





'Хороша ідея. ходімо! Вона взяла його за руку і швидко пішла геть від скелі через чагарники.





Він пішов за нею і виявив, що слабкі обриси її оголеного тіла, яке, здавалося, набувало м'якого сяйва там, де на шляху світла нічного неба не стояли дерева, приємно збуджували його. Без зайвих роздумів, подумав він, твоя енергія повернеться миттєво.





"Я думав, що ці гірські струмки замерзли", - сказав він.





«Це не струмок, це кам'яний ставок. Він бере воду з невеликого джерела та переливається так повільно, що залишається теплим. Якщо вдень світило сонце. Вона допомогла йому піднятися коротким схилом. «Тут легко дертися по скелях».





Вони досягли вершини схилу і побачили воду, блискучу в місячному світлі. Під ними була калюжа шириною близько десяти ярдів, з рядом сосен на протилежному боці. Марта зняла туфлі і потягла його за собою. 'Ну давай же. Крім того, зніміть взуття. Тут тепло. І глибоко.





Справді, це було так. Вода виявилася дивно м'якою і майже маслянистою на дотик, коли вони випливли і сіли під сосни. Він сказав: «Чорт, це чудово. Під ним має бути гаряче джерело.





Я не знаю. Можливо тому, що вода ніколи не замерзає. Він обійшов воду, щоб одягти штани та туфлі, і знову сів поруч із нею. Вона сказала: «У мене в машині пляшка випивки та цигарки, Джіме. Я не думав про це. Вони здалися мені... зайвими.





Він обернувся до неї і взяв її на руки. Вони поцілувалися і опустилися на ложі з голок. Коли він провів губами по її шиї, щоб дотягнутися до соска, вона пробурмотіла: «Ні, Джіме. Немає більше... У нас немає... Не зараз...





Її рука погладила його напружений живіт, і в неї перехопило подих.





Вона якийсь час чинила опір, кілька слабких і марних протестів, про які вона, мабуть, дуже швидко забула.





Кремний хлопець, з яким Нік бився у Фордж-Джанкшен, якого він називав Кінг-Конгом, під'їхав до воротаря «Рід-Фарбен» і зупинився під світлом ліхтарів. Охоронець перевірив його посвідчення особи та кивнув, що може продовжувати. Чоловік припаркував свій «Меркурій» на стоянці біля головного корпусу та його ще раз перевірили на в'їзді. Йому довелося чекати десять хвилин, поки за ним прийде Кенні Еббот.





Кенні виглядав сучасним молодим співробітником, який міг би стати директором, його вагома постава та жести передбачали рішучість, але переходили в автоматичну звичку, нагадуючи лише судомні рухи манекена. Він носив обов'язковий темний костюм та краватку з вишуканими деталями. Він дивився на тебе з важливим обличчям, але в той же час дещо стримано, і рот його ставав твердим і скривдженим, як тільки зникала посмішка або якщо ти дивився на нього непомітно, особливо збоку. Він дуже широко розплющував очі, коли дивився на тебе, але звужував їх, коли думав, що ніхто цього не помітив.





Більшість людей вірили і довіряли Кенні, якщо вони не потрапили на очі такому типу людей після якогось неприємного досвіду. - Привіт, Джо, - сказав Кенні. 'Все добре?'





Кремкий чоловік пробурмотів вітання і пройшов поряд з ним через другі вхідні двері в широкий коридор. Він ухилився від уважного погляду Кенні, але Кенні не почув запобігання. Джо ніколи не дивився просто на тебе. - Гм, так, - сказав Джо. — Я прочухав ту кімнату. Нічого такого. Прийшов ще один хлопець. Довелося стежити за ним. Теж нічого.





— Він увійшов до тієї кімнати?





- Хм, так.





— Вам краще сказати про це містеру Бенну.





Джо пирхнув, коли вони проходили повз вход до лабораторії. Він завжди вважав, що нічого на світі не боїться, але тутешня суміш запахів викликала в нього мурашки по шкірі. Це нагадувало кабінет дантиста, який щойно розкрив нарив. Одного разу Джо заглянув в одну з дверей. Це було схоже на величезну лікарню; скрізь біла плитка та нержавіюча сталь, і люди в білих халатах.





Вони увійшли до великого кабінету. Містер Бенн сидів за своїм столом, прикривши рота звичайною марлевою пов'язкою. Джо помітив, що він ніколи не піднімав правої руки. Чи був він паралізований, чи в нього його більше не було? Бенн смикав за ниточки. Те, що він сказав, сталося. Справжній великий вибух.





Джо розмірковував про людину, яка була у номері 18 у готелі «Срібна хмара» у Фордж-Джанкшн. Він поцікавився, чи прибрав його містер Бенн з дороги. Це було дійсно щось нове для Бенна. Джо бачив таких людей. Добре кажуть але будьте обережні! Коли Джо раптово згадав про те, що насправді сталося з ним у номері 18, він занепокоївся.





«Дже бачив ще когось у цій кімнаті, містере Бенне, — сказав Кенні Ебботт.





'Так!' Очі над марлевою маскою були холодними та жорсткими. Голос із дивним акцентом намагався звучати доброзичливо. - Розкажи мені про це, Джозефе.





«Ну, я порився і нічого не знайшов, як я і сказав, коли дзвонив. Так що я пішов коридором і пильно дивився, як ви сказали мені. Жодної людини три дні. Я збирався залишити помешкання тієї ночі, як було наказано, але тут підійшов хлопець. Він відімкнув двері відмичкою і ввійшов усередину. Він грюкнув дверима, і я почекав, поки він вийде, а потім схопив його. То був зловмисник. Думав, що я працюю в готелі і намагався підкупити мене. Я вдав, але тут у двері постукав швейцар, і я вийшов».





Тиша. Очі над маскою нагадували фари автомобіля у густому тумані. Джо проковтнув. Бенн сказав: "Кенні, дай нам спокій, добре?"





Кенні вийшов із кімнати. Джо переступив з ноги на ногу. Чорт цей хлопець може діяти на нерви. Він сам не був таким крутим хлопцем. Він не міг конкурувати з цим Бенном. І крім того, він не виносив гнилий сморід, що висів там.





- Опиши цю людину, - м'яко сказав Бенн.





— Е… великий. Більше п'яти футів восьми дюймів. Близько двохсот фунтів, подумав я. Коричневий костюм. Чорний капелюх. Остання Джо не міг згадати; ось чому він подумав про це.





— Ви обшукували його, щоб дізнатися, чи знайшов він щось?





— Еге... так, звичайно.





— А потім ви його відпустили, щоби не шуміти?





'Так.' Він мені не вірить, з тривогою подумав Джо. Він одразу помітив щось подібне. Він мав справу з багатьма такими ділками з тих пір, як повернувся спиною до вугільних шахт, щоб працювати в організації штрейкбрехерів. Кар'єрний діяч, якого він зустрів на роботі в районі видобутку міді, переконав його, що тепер він детектив. Зрештою, він теж працював у приватній розшуковій службі, чи не так? Джо щось побачив у цьому.





Але чомусь він ніколи не протримався там довго як «детектива». Він дійшов висновку, що люди не люблять його, бо він незграбний. Потім Перлі Ебботт влаштував його на роботу в Reed-Farben через його двоюрідного брата Кенні. Він заздалегідь попросив Джо: «Я хотів би точно знати, що там відбувається, хлопчику Джо, і я подбаю про те, щоб тобі добре заплатили за додатковий час та зусилля». Джо знав про Перлі все. Цей проникливий політик міг би вкрасти навіть розпечену піч без рукавичок. Джо був цілком задоволений такою домовленістю — оплата з обох сторін та гроші Перлі без урахування податків. Проблема полягала в тому, що він так мало знав про "Рід-Фарбен", що йому доводилося самому вигадувати відомості для Перлі, а його уява була не такою вже багатою.





Містер Бен так довго мовчав, що це злякало Джо. Він мені не вірить! Має пістолет у тому столі? Деякі люди похилого віку можуть бути небезпечні, і цей здається одним з найнебезпечніших.





- Послухайте, Джо, - тихо продовжив містер Бенн. — Ти маєш особливу роботу для мене. Ви добре розглянули обличчя цієї людини?





Джо помітив, що Бенн хотів звинуватити його в брехні, але передумав. 'Так. Ми простояли разом під лампою чотири чи п'ять хвилин».





У нього був спортивний тип? Ви сказали, що він був високим і важким, але чи був він також гарним?





- Хм, так, я б так сказав.





— Він одного разу з'явиться. Я думаю, ти ще побачиш його, якщо тусуватимешся в ресторані, на факторії та в шахтарській лавці. А в село треба їздити хоча б раз на день. Завжди будьте напоготові. Він неодмінно прийде.





'Я теж так думаю.'





— Я дам тобі велику винагороду, якщо ти його знайдеш. Скажімо… чотириста доларів.





«Якщо я тільки пронюхаю про нього, я його дістану, містере Бенн». - Джо посміхнувся, киваючи. Цікаво, що за акцент у Бенна? Можливо, це була угорська або чеська мова, якою говорили ці диваки в шахтах, де він працював. Він був не те щоб великим, але з холодними очима, що стирчали з-під маски, і правою рукою, яку ви ніколи не бачили, він наводив на вас жах. Він хотів поставити десять доларів на те, що це був протез.





Джо теж не міг знати, що правої руки не було. але хитромудрий металевий протез із пістолетом — або, точніше, частина протеза з нержавіючої сталі була пістолетом, спрямованим прямо в живіт Джо.





- Я запропоную тобі щось краще, - сказав Бенн. — Якщо ти його вб'єш чи спіймаєш і привезеш сюди, я заплачу тобі в двадцять разів більше і відправлю тебе на рік у чудове місто на березі Середземного моря. Зі збереженням заробітної плати. Ви щось скажете з цього приводу?





«Ну, це говорить багато про що! Якщо він десь поряд зі мною, я знайду його.





- Якщо ти його знайдеш, я тобі раджу... ти не заперечуєш, якщо я пораджу так зробити, Джозефе?





Голова Джо Фелікса квапливо замоталася з боку на бік.





Тоді дивися, щоб він тебе не впізнав. Якщо ти зможеш йти за ним до темряви, це буде ідеально. Не намагайтеся схопити його. Навіть не розмовляй із ним. Стріляй йому в спину. Кілька разів просто для впевненості. Тобі не треба буде боятися поліції, бо все, що тобі треба зробити, це приїхати сюди, і я відвезу тебе звідси на власному літаку. Як короля.





Джо засяяв. — Все буде гаразд, містере Бенне.










Розділ 2








Наступного ранку о дев'ятій годині Нік був з «Рід-Фарбен» у відділі кадрів. Він був одягнений у зелені бавовняні штани, відповідну сорочку та сірий жакет із джерсі, який не поєднувався з ними. З собою в нього були робочі рукавички, облямовані кінською шкірою, і ходив він у високих туфлях із шнурками. На його кепці кольору хакі була значок профспілки. Все чисто і охайно, ідеально підходить для тієї ролі, яку він хотів зіграти.





Красива але дурна на вигляд брюнетка посміхнулася йому променистою усмішкою і простягла йому довгі форми для заповнення. Він ретельно записав деталі свого минулого як водія вантажівки, підготовлені AX. Він назвав свою адресу та номер телефону в Альпайні як своє нинішнє місцезнаходження. Коли він здав форми, брюнетка сказала: «Дякую. Ми зателефонуємо вам, коли ми матимемо щось для вас.





Так. Не звертайтесь до нас, ми звернемося до вас. Він сором'язливо глянув на стіл і сказав: «Вони сказали мені запитати містера Кеннета Ебботта. Він може знати про мене.





- О... тоді почекай хвилинку. Вона взяла слухавку та натиснула кнопку. «Здрастуйте, Мері Енн? У мене є водій вантажівки, яку направили до містера Еббота. Хвилина мовчання. «О так…» Карі очі з надлишком зелених тіней обернулися до нього. — Хто послав вас до містера Еббота?





Він зробив чесне хлоп'яче обличчя. - "Міс Марта Вагнер".





Брюнетка передала інформацію, вислухала та поклала слухавку. — Присядь на хвилинку. Містер Еббот прийме вас за хвилину.





Незабаром це стало цілою годиною. Нік читав журнал Look, побачив, як його заявку забирає хлопчик на побігеньках, побачив, як з'явилися ще семеро претендентів, які ретельно заповнюють свої форми, і їх відіслали зі словами: «Ми подзвонимо вам, якщо знадобиться». .' О десятій годині брюнетка відповіла на дзвінок, провела його через два двері та короткий коридор і передала його іншій дівчині. Вона була копією брюнетки тільки з іншим кольором волосся. Вона привела його до дуже доглянутого Кенні Еббот.





Еббот не підвівся і не потиснув руки. Він вказав на стілець перед своїм столом. Нік побачив, що перед ним лежить бланк заяви, і він уважно його переглядає. - Як давно ви знаєте Марту Вагнер?





- Недовго, містере Еббот. Вона переводила в готівку мої чеки.





'Про вірно. Навіщо ви приїхали до Колорадо?





«Я був тут раніше; Я люблю цей район».





Кенні вдав, що вивчає форму Ніка. Вже дуже підозрілий за вдачею, він намагався вивудити з відповідей Ніка більше, ніж було написано на папері. Він відповів би так, якби знав більше, ніж хотів сказати. Він добре знав Марту. То був перший чоловік, якого вона порекомендувала.





Найважливіше; він знав, що його дядько Перлі дуже добре знав її - можливо, він спав з нею час від часу - і йому не хотілося жодним чином дратувати Перлі. Перлі влаштував його на роботу за десять тисяч доларів на рік, хоча йому потрібно було вдвічі більше, щоб жити так, як він хотів. Перлі був таким розумним, як і його комп'ютерне обладнання. Він завжди був на чеку. Кенні працював з Бенном, Ріком та іншими зі своїми власними ідеями – у такий період краще не робити помилок. Достатньо було однієї речі, щоб все пішло не так, і ваш картковий будиночок впав.





Цей хлопець гарний - він подивився на форму - цей Джим Перрі не виглядав би безглуздо, якби ви одягли на нього якийсь пристойний одяг. Гарна постава. Марта не мала постійного хлопця. Чи було б це так? Чи була вона особисто зацікавлена в цьому хлопці, і Перлі не має до цього жодного стосунку? Тим не менш, якщо він завадить Марті і вона поскаржилася б Перлі.





«Містере Перрі, ми завжди дуже ретельно перевіряємо рекомендації. Чи не заперечуєте, якщо ми зателефонуємо вашим попереднім роботодавцям та іншим людям, яких ви перерахували?





'Звісно. У мене гарний послужний список. Ви помітите це.





"Ви отримаєте дозвіл від місцевого офісу профспілки?" Нік підняв кепку і вказав на значок. "Немає заперечень". Нехай Кенні перевірить усі рекомендації. Якби він не отримав чудову інформацію про «Джима Перрі» усюди, AX міг би збирати свої валізи. Якщо для когось вигадували псевдонім, це завжди було непромокальним.





"Я не знаю, чи можемо ми використовувати іншого водія", - сказав двоюрідний брат Перлі, перевіряючи його. «У нас працює лише близько п'ятнадцяти тягачів, більшість із них везуть трейлери до Денвера, звідки вони вирушають потягом. Ви можете впоратися із цим?





— Я багато працював із причепами та контейнерами, — збрехав Нік. «Мені дуже потрібна робота, містере Еббот. Я справді хочу виконувати послуги дублера, якщо це необхідно».





Кенні зітхнув. Або цей хлопець був спритнішим, ніж виглядав, або він знав, що може поскаржитися Марті чи Перлі і чинити на нього тиск. - Зачекайте зовні, містере Перрі. Я подивлюся, що я можу зробити для вас.





Нік повернувся до кімнати очікування відділу кадрів. Через двадцять хвилин брюнетка вручила йому ще бланки, зазначила його номер соціального страхування, почастувала його дурними розмовами про те, як добре працювати в «Рід-Фарбен» і які особливі привілеї він там отримає. Він пішов із наказом з'явитися до начальника експедиції о четвертій годині наступного дня.





Опинившись усередині воріт, Нік проїхав на «форді» навколо головної будівлі, вивчив його широкою галявиною з травою і незабаром знайшов дорогу до вантажних майданчиків за новими довгими фабричними будинками.





Це були підрозділи, які виготовляли звичайні хімікати та фармацевтичні препарати Reed-Farben, які приносили солідний прибуток у річному звіті. Якби вони розробили ці дії, щоб приховати те, що вони насправді мали намір робити, вони вибрали б корисні продукти. Безперечно, допомога Перлі в отриманні державних контрактів виявилася доречною. Це може бути один із тих випадків, коли прикриття надає капітал для незаконної діяльності. У цьому було щось підозріле, але треба було враховувати усі чинники.





Вантажівки були змішаною картиною. Маки, Гросмейстери та кілька Інтернаціоналів. Нік знизав плечима. Він міг упоратися з цим. Чоловіки AX були навчені водити майже все, що рухається, включаючи гребні човни та двомоторні літаки





Начальник експедиції виявився зацькованою людиною з лисою головою та голеним обличчям. Нік підійшов до нього і сказав: «Я Джім Перрі. Я мушу прийти сюди завтра о четвертій годині. Лисий зупинився, витер піт зі своєї блискучої голови і сказав: «Добре». Його очі були червоні й сльозливі, але вони нічого не впустили. Він помітив значок профспілки. «Мене звуть Рейні. В мене вже є водії вантажівок. Але я шукаю водіїв траків. Ви це знаєте?




«Контейнери, трейлери? Так.





'Чудово. Тоді ви можете допомогти мені з вантажем для Денвера завтра.




Нік швидко зрозумів. Чому він це запитав? Потім його осяяло: Рейні не вистачало досвідчених робітників, і він хотів трохи попрацювати з членами профспілки. 'Це добре.'





"Відмінно, Джим. Тоді побачимося в другу зміну. Ми..."





Конвеєрна стрічка, що перекачує картонні коробки у вантажівку, вийшла з-під контролю двох чоловіків, які її обслуговували. Ящики покотилися платформою. Рейні ривком відвернувся від нього і сказав останнє: «Тоді побачимося завтра».





Коли Нік повернувся до свого Форда, поряд з ним було припарковано патрульну машину компанії. Охоронець запитав його: "У тебе перепустка?"





«Мене щойно взяли на роботу».





'О. Але якщо у вас немає перепустки, ви можете їздити туди і назад тільки між воротами та гостьовим паркуванням».





'Вибачаюсь. Де я можу отримати таку перепустку?





"Коли ви повинні почати?"





'Завтра.'





- Тоді він буде готовий біля воріт.





'Дякую.' – Нік під'їхав до воріт, а потім виїхав на головну дорогу. У них там усе було добре організовано.





Він пішов у ресторан Марти і випив чашку кави та печива. Марти ще не було. Він дістав листівку, яку дала йому брюнетка. На лицьовій стороні було написано:





Ласкаво просимо до REED-FARBEN - ДЕ ПРИЄМНО ПРАЦЮВАТИ.





Він прочитав це швидко. Після реклами джентльмена, що чекала на нього, на останній сторінці з'явилося попередження: «Не говори мовою. Крім виробництва звичайної комерційної продукції, ваша компанія займається державними контрактами суворо секретного характеру. Пам'ятайте, що ворог може бути будь-де. Жоден комуніст не схожий на комуніста. Будь уважний і тому не говори мовою.





Там також була фотографія чоловіка в кафетерії із двома іншими, які схилилися до нього з обох боків. У них були надто великі вуха. Погано виконано, подумав Нік.





У ресторані, як завжди, між сніданком та обідом було дуже тихо, і всі, здавалося, чекали полуденної метушні. Піт Вагнер схвильований і роздратований зачинив перевірену ним касову скриньку. Він підійшов до бару та налив собі пива. Потім він підійшов до Ніка.





- Привіт, Джіме. Він опустився на стілець. «Який поганий ранок! Вантажівка з м'ясом спізнюється, дві офіціантки не приходять, а цей чортовий касовий апарат показує різницю в дев'ять доларів — якщо це забагато. Потім я отримав ще один телефонний дзвінок, що тренер хоче пришвартуватись тут на обід завтра. П'ятдесят двоє людей, і вони теж хочуть, щоб їх обслужили швидко. Усі замовили біфштекси. Він швидко випив свою склянку.





"У деякі дні краще не вставати", - відповів Нік. Приблизно так сказав би водій вантажівки, що нудьгує. Насправді він хотів зазначити, що люди в усьому світі хваляться, страждають, турбуються і вмирають. Проводять безнадійний годинник у в'язницях та лікарнях. Сотні мільйонів голодують. Піт був добре одягнений, мав пристойну машину, гроші в кишені, вгодоване тіло — і тут йому теж довелося скаржитися!





Нік зробив майже зневажливий вираз обличчя, але Піт йому подобався. У цієї людини було багато добрих якостей Марти. Можливо, він був розумніший за свою сестру, але він також був більш нервовим, галасливим і некерованим. Вияви розуміння, сказав собі Нік, у кожного, кого ти зустрінеш, є свої труднощі та проблеми.




- Ви отримали цю роботу? - Запитав Піт.





"Я почну завтра".





— Тобі подобається ця робота — керувати вантажівками?





'Так. Ви можете побачити всю країну. Це не так одноманітно працювати як на заводі».





Піт допив свою склянку, підійшов до бару і налив ще склянку. Нік дивився, як чорні незбагненні очі Боба Полуворона спостерігають за Пітом. Той факт, що вони постійно стежили за Пітом, змусив його багато про що задуматися.





Піт знову сів і випив половину склянки. — Ви щось знаєте про це підприємство?




- Яким?




«Рід Фарбен. Ваш новий роботодавець.





"Не більше того, що мені сказали", - сказав Нік. - Звичайна фабрика. Я починаю буксирувати контейнери до Денвера. Він передав Піту брошуру, яку дала йому брюнетка. Піт перегорнув його, прочитав кілька уривків і повернув назад. - Я знаю це. Саме те, що в ньому не сказано, мене зачаровує, Джіммі. Хочеш заробити трохи більше?





— Завжди є про що поговорити, — сказав Нік.





Піт понизив голос. - Ви знаєте, що я журналіст. Я маю на увазі, що зараз я тут, щоб допомогти Марті, але в якийсь момент я обов'язково повернуся до роботи.





Нік кивнув. Піт не знав, що Нік чув про його історію, коли його звільнили із трьох газет за пияцтво.





«У цьому є хороша історія, – сказав Піт. Він допив свою склянку і забув говорити тихо, але його голос не долинав далі від їхнього столика. «Вони або знайшли там щось нове, що відкине всю індустрію назад і принесе мільйони, або це така сама підробка, як фальшива доларова купюра. Звичайно, вони виробляють хімікати та ліки, але що вони роблять у старій будівлі Лаймана? Що ж?'





'Я не знаю.' Нік похитав головою, але нахилився вперед, широко розплющив очі і спитав пошепки: — А що потім?





Піт усміхнувся білозубою посмішкою. - 'Ніхто не знає. Якщо ви можете це з'ясувати чи допомогти мені відстежити це, я розберуся з цим, і коли ми матимемо достатньо даних, я зроблю з цього статтю. Потім ми ділимо гонорар».





«Чого мені слід остерігатися?» — недбало спитав Нік. — У тебе є ідея, чи не так?




'Вірно.' Обличчя Піта тепер було набагато жвавіше, ніж коли він приєднався. Він підійшов до бару зі своєю порожньою склянкою, опустив його в раковину — було чути, як хлюпає вода — і налив собі ще пива, цього разу у велику склянку. Він повернувся знову. Нік побачив, що Боб Полуворона тепер із підозрою шпигує за Пітом.




Піт зробив великий ковток. Він чудово знав про це. «Можете посперечатися, я маю ідею. Вони залучили експертів у галузі хімії та медицини з усього світу. Вони тягнуть і включають усі можливі пристрої, ніби хочуть оновити це все. Вони навіть збудували для себе аеропорт, і ніхто не знає, звідки беруться деякі речі і куди вони йдуть. Їхнє стеження — дивне видовище. Вони діють так само жорстоко по відношенню до своїх людей, як і по відношенню до чужинців.




Нік вдав, що здивований. - Як це можливо?




"Так, вони це роблять." Піт нахилився вперед. Тепер він нагадував мудру сову з червоною головою. «Сусіди, які працюють у виробничих цехах, ніколи не заглядають усередину головної будівлі. Вночі його оточує спеціальна група таємної охорони. Звідки вони? Вони не мешкають тут. А найшвидший спосіб бути викинутим із роботи — виявляти цікавість». Нік, на свій подив, помітив, що велика склянка вже порожня.




— А покоївки чи прибиральниці? - Запитав Нік. Напевно, вони щось бачать?




"Всі ці співробітники живуть у розкішних будинках на території заводу".




"Тоді підійдіть до тих хлопців, якщо вони прийдуть сюди у вихідний день".




«Вони ніколи цього не роблять. Вони навіть не розмовляють із місцевими жителями. Коли вони виходять на вихідний, вони проводять його в Денвері або за його межами. Деякі з їхніх дітей їздять шкільним автобусом, але від дітей багато чого не добитися. Крім того, вони, звісно, нічого не знають.




Нік кивнув і виявив інтерес. «Я триматиму вухо гостро, Піте, але чому ти вирішив, що в мене буде шанс щось виявити?»




- Ти бував скрізь, Джіме. Напевно ти розумніший за звичайний водій. Тримаю парі, ти не все життя їздив на вантажівці. Можливо, ви дізнаєтеся дещо тут і там, можливо, ви побачите, що вони посилають. Якщо є якась система, яку потрібно виявити, то ми вдвох, напевно, зможемо це з'ясувати? Домовились зустрітися? Він простяг руку, яка трохи тремтіла.




Нік схопив руку меншої людини, яка майже здавалася карликовою поруч із його рукою. Але хватка Піта була міцною, а долоня твердою. - Я постараюся, - сказав Нік.




'Добре.' Піт посміхнувся і підійшов до бару зі своєю склянкою. Його обличчя світилося. Це те, що відразу впадає у вічі, вирішив Нік. Однак він міг пити протягом кількох днів, перш ніж непритомнів.




Боб Полуворона, що стояв біля торгового прилавка, як зловісна коричнева статуя, раптово обернувся, відсунув дверцята з червоного дерева і підійшов до Ніку. Те, що хотів сказати індіанець, призначалося лише для вух Ніка. «Завжди галас, коли він п'є. Спробуйте зупинити його або позбутися його. Подумай про Марту.




Марта увійшла через головний вхід. Пробираючись через все більш і більше переповнений бар, вона виглядала чудово у своєму синьому костюмі. Вона натрапила на Піта, коли він повертався до столу з пінявою склянкою пива в руці. Обидва на мить завмерли. Ніку стало їх шкода. Ви просто відчували їхній гнів, розчарування та безсилля.




Марта підійшла з братом до столика в кутку, але пружність її ходи і рум'янець обличчя зникли, як за помахом чарівної палички. «Доброго ранку, Джиме».




Нік подивився на неї якомога підбадьорливо. — Доброго ранку, Марто. Класно виглядаєш.'




'Дякую.'




Мертва тиша. Піт зробив великий ковток жестом, що виглядав як виклик. Нік не міг не думати про не дуже хорошу телевізійну програму. Він знав передісторію, бо був присутній на вступних сценах, яких не знали глядачі. Піт, алкоголік, знову був на межі запою. Марта, терпляча сестра, яка сподівалася на краще, але розуміла, що може очікувати найгіршого. Боб Полуворона, вірний друг удома, завжди готовий подбати про Піта або витерти їм підлогу, але знаючи, що ні те, ні інше не допоможе. Нік згадав технічне визначення алкоголізму: форма фізичної алергії, що супроводжується неминучим психологічним потягом.




Він уже почав трохи наповнюватись. Годинник над барною стійкою показував одну хвилину дванадцяту. Піт сказав: «Я приступаю до роботи. Подумай ще раз, Джіме.




- Добре, - відповів Нік. Піт відніс залишок пива до U-подібного бару навпроти дверей.




'Що він сказав?' — спитала Марта.




«Він вважає, що із секретів Reed-Farben можна зробити статтю. Якщо я зможу допомогти йому, він поділить зі мною гонорар».




Марта виглядала розсердженою; потім втомлений вираз прогнав суворість з її обличчя. вона сказала. - «Та Піт репортер. Він співпрацював із кількома добрими газетами, але не зміг утриматися. Щоразу, коли він... засмучується, він шукає спосіб повернутися до роботи. То ти маєш цю роботу?




'Так.'




— Тоді роби свою роботу і не намагайся допомогти Піту. Це тільки зробить тебе нещасним і ти опинишся на вулиці… зовсім як він.




- Він п'є?




Її обличчя на мить напружилося; потім вона опустила плечі. 'Так.'




«Можливо, я зможу допомогти йому написати чудову історію і позбутися запою». Не те, щоб Нік у це вірив. Ви можете перетворити п'яницю брата на бізнес-менеджера і дати йому ще 10 000 доларів бонусу, але потім він знову зап'є, щоб відсвяткувати все це. Вони не зупиняться, доки не опиняться на землі або не отримають правильну психологічну допомогу. Але як нехитрий водій Джим Перрі, він дозволив ідеї швидкого лікування вийти на перший план.




- Слухай мене уважно, Джіме. Просто робіть свою роботу в Reed-Farben і не суньте свій ніс в інші справи. Я серйозно.




"Що вони повинні бути такими потайливими в цьому?" — спитав Нік із усією невинністю, на яку був здатний. — Я маю посвідчення про несудимість, і я не збираюся копатися в державних секретах, але якщо це просто гарна стаття… — Марта на мить поклала свою руку на його руку. — Слухай, любий хлопчику, — тихо сказала вона, — ти думаєш, я не знала, про що казала?




— Ви, мабуть, знаєте. Ти тут набагато довше, ніж я.





«Reed-Farben працює у світі великого бізнесу. Ви ніколи не чули про промислове шпигунство? Наприклад, компанія, яка має чудовий новий продукт і яка потребує його захисту? Що ж, ця фірма також робить такий захист. Не втручайся в це.




«Чи знайшли вони спосіб відростити нове волосся або схуднути без дієт? Щось подібне принесе мільйони».




Вона трохи звузила очі, і на мить він подумав, що зайшов надто далеко. Коли ви грали роль, щось приховували, хотіли зібрати інформацію та продумати план дій — усі одразу — ви балансували, як канатоходець.




"Просто подумай про те, що вони можуть робити", - сказала вона йому. - Ти говорив з Кенні?




'Так. Я тільки що сказав, що ти перевела в готівку мої чеки, і все пройшло гладко. Їм потрібний був водій. Це те, що я дізнався від хлопця з експедиції Рейні. Ви знаєте його?'




Він іноді приходить сюди. Ти дійсно обіцяєш мені, що не шпигуватимеш?




'Добре. Але я, звичайно, можу тримати очі відкритими, правда? Інакше люди подумають, що я божевільний».




Це було добре для сміху з її боку. Йому подобалося, як пом'якшилися її губи та налилися щоки. Боб Полуворона просигналив. Марта підвелася. "Мені потрібно йти на роботу. Удачі, Джіме.




— Я не почну завтра до четвертої години. Побачимося сьогодні близько дев'ятої.




— Добре, — прошепотіла вона.




Нік був надто зайнятий оточуючими, щоб стежити за місцем, яке тепер було переповнене. Він раптом відчув на собі погляд чиїхось очей. Він виявив це на півдорозі до бару. Вони впіймали його погляд і відвернулися.




Вони належали чоловікові, який був нижчим за нього і ширшим на зріст, ніж більшість інших. Жорсткі допитливі очі на негарному обличчі з плескатим носом. Це був Кінг-Конг, людина, чий Кольт він забрав із кімнати Х'юбі в готелі «Срібна хмара» у Фордж-Джанкшн.










Розділ 3










У Ніка був жорсткий вираз обличчя, хоча помітити це можна було, тільки стоячи поряд з ним, дивлячись у куточки його широко розставлених сірих очей та живого рота.




Він подумав: «Отже, містер Ван-крутий, але не такий розумний! Як ви мене знайшли - за наведенням чи випадково? Що він має зробити? Чи дізнається він мене, незважаючи на моє маскування у Ковальському перехресті?




Коричневий капелюх і пальто здавалися достатньою гарантією, особливо з огляду на тьмяне світло в номері 18 та в коридорі готелю «Срібна хмара». Кінг-Конг часом міг бути невпевненим. Нік встав і підійшов до каси біля вхідних дверей, де були зайняті Піт та касир. Дійшовши до кінця черги, Піт нахилився вперед, взяв квитанцію та відсунув доларову купюру Ніка. — Не треба, старовина. Я побачу тебе сьогодні ввечері?




'Так. Дякую.'




Нік неквапливо перетнув велике паркування, повертаючи голову кожні кілька секунд рівно настільки, щоб стежити за дверима позаду нього. Ще не дійшовши до свого Форда, він побачив, що Кінг-Конг вийшов і уважно озирнувся. Нік швидко відвернувся і пішов до машини. Він намацав двері і побачив, як Кінг-Конг зробив кілька кроків у його бік. Нік повернувся і швидко пішов назад у ресторан; проходячи повз цю людину, він обдарував його порожнім поглядом, звичайним у компанії зовсім незнайомих людей.




Джо Фелікс не знав, де він стоїть. Напередодні ввечері він намагався спустошити якийсь маловідомий бар, і тепер його голова розколювалася, очі горіли, і йому відчайдушно був потрібний тонізуючий засіб, який він навіть не встиг там замовити. Обміркований курс Ніка змусив його відійти убік. Те, як сірі очі дивилися крізь нього, не впізнаючи, потрясло його. Ви тримаєте парі, що це була та людина! Чи ні? Кучеряве каштанове волосся під граціозно притиснутою до потилиці шапочкою виглядало зовсім не так, як вислоухий коричневий капелюх. Хлопець у тій кімнаті не був схожим на звичайного робітника. Майже мимоволі Джо Фелікс пробурмотів: «Гей…»




Нік обернувся і відповів із сильним південним акцентом: «Так?»




— Скажи… Хіба я не знаю тебе?




'Можливо. Але хто ж ти тоді?




"Хіба ми не..." Джо Фелікс проковтнув і замислився. Що, чорт забирай, він міг сказати зараз? Звичайно, це був той хлопець, але він не міг застрелити його прямо тут, на місці, чи не так? Він провів мовою по пересохлих губах. Господи, цей робітник зовсім не був схожим на того хлопця. Інший не був таким дурним селянським хлопцем. Джо вирішив бути розумним детективом. «Хіба ми не зустрічалися на Ковальському перехресті кілька днів тому?»




Нік похитав головою. 'О ні. Тому що я був у дорозі. Але, мабуть, це був мій брат Джон. Люди завжди плутають нас. Він ніколи не проковтне цю підробку, подумав Нік.




Джо відчув величезне полегшення. Ось так. - Хм, так, - сказав він, - тепер я пригадую, що його звали Джон. Він мав бути там?




— Це може бути. Він запізнився на нашу гру в покер.




- Де зараз Джон?




Нік прикинувся підозрілим. — Що вам потрібно від нього?




— Я… я все ще винен йому кілька доларів.




— Задай мені, а я передам йому.





О ні, я краще зустрінуся з ним сам. Ми добре порозумілися. Де я можу зв'язатися із ним?




Нік щосили намагався виглядати простим сільським хлопцем. — Точно не знаю, чуваку. Просто скажи мені де ти, і я скажу йому, щоб він пішов до тебе, коли повернеться.




— Коли це?




«Через три-чотири дні».




Джо Фелікс поліз у внутрішню кишеню. Нік завмер. Кремкий чоловік дістав блокнот і кулькову ручку, записав число і віддав Ніку. 'Ось він може мені зателефонувати за цим номером.




Скажи йому, що маю для нього гроші. Яке твоє прізвище?'




- Перрі, - сказав Нік, потім насупився, наче розлютившись. 'А як тебе звати?'




'Джо. Не забудь сказати йому, що все гаразд, і я можу дати йому добре заробити».




- Я скажу, - сказав Джім і зайшов усередину.




Джо Фелікс дивився йому вслід, чухаючи потилицю і постукуючи кулаком по товстому черепу над правим вухом, ніби бажаючи дізнатися, чи не залишилося чогось у бочці. Він вирішив одержати ці гроші від Оги. Навколо Марти було не так багато людей, які його знали, але він не повинен був кидати виклик успіху. Він може дізнатися про Джона Перрі пізніше, коли його брата не буде поряд.




Нік терпляче чекав, поки зможе спіймати Піта у тихий момент. Він описав людину, яка щойно пішла, і запитав, чи знає її Піт. Піт сказав, що бачив його раз чи два, але нічого про нього не знає.




Марта не могла згадати цю людину.




Нік встав поруч із Бобом Полувороном, який стежив за роботою касового апарату та натисканнями клавіш, і поставив йому запитання. "Він каже, що його звуть Джо".




Не відриваючи очей від своєї роботи, Боб тихо сказав: «Його звати Джо Фелікс. Крутиться тут сім чи вісім місяців. Виконує певну роботу вдома для великих босів Ріда. З'являється і знову зникає. Він не працює. Сумнівний тип. Слідкуйте за ним. Втрачає гроші, граючи в кістки в Оги. Має пістолет. Ти йому не дуже подобається.




Нік моргнув. - Дякую, Бобе. Генерал Кастер був би вам корисним.




«Він завдячує мені своєю поразкою».




Нік посміхнувся і знову пішов шукати свій Форд. Джо Фелікса ніде не було видно. Нік відкрив капот і уважно перевірив трамблер. Притулившись до фургона, він зупинився на яскравому сонці, щоб помилуватися блакитним відтінком найближчої гірської вершини. Іноді вам щастило, а іноді траплялися невдачі. Знайти касету Хьюбі і отримати цю роботу було просто даром Божим; Зіткнення з Джо Феліксом було невдачею. Було два великі знаки питання. Чи шукав Фелікс «Джона Перрі» за власним бажанням, бо за його різкою зовнішністю ховався бульдог, чи начальство «Рід-Фарбен» послало його за людиною, яку він знайшов у кімнаті Х'юбі? Якщо він діяв з власної ініціативи, то цілком імовірно, що він не повідомив би про виявлення сліду Джона Перрі. Якби цей квест був призначений йому, він, мабуть, повідомив би про свій прогрес, бо треба було продемонструвати результати. Але був розумний шанс, що він якийсь час триматиме це при собі, бо захоче надолужити втрату пістолета та свою поразку в готельному номері своїм успіхом.




Нік витер дзеркало заднього виду автомобіля носовою хусткою. На цих гірських дорогах доводилося постійно стежити за ними. Він не знав, що й думати. Джо Фелікс був небезпечний, можливо, навіть небезпечний для життя. Звичайно, як тільки Кенні або інші виявлять зв'язок між Джоном і Джимом Перрі, вони відразу ж розкусять його.




Джим поїхав на «форді» до придорожньої забігайлівки Оги за двадцять миль звідси і знайшов Джо Фелікса, який почував себе набагато краще після пива та кількох віскі і тепер намагався кинути п'ять кісток.




Азартні ігри в Огі за ці роки не змінилися. Це тривало по п'ятнадцять годин на день у задній кімнаті. без перерви та під охороною місцевої влади. Джо продовжував кидати неправильно і кидав, перш ніж його повністю поділили. Нік сів і поставив невеликі суми. Невдовзі його помітив Джо Фелікс. Він кивнув і насупився. Він раз у раз поглядав на Ніка. Він здавався здивованим і напружено думав. Поки Нік розпитував Піта, Марту та Боба про Джо Фелікса, він зробив саме те, що планував Нік. Він під'їхав до найближчого намету, де, за словами Боба, часто сидів Боб. Він пішов прямо до бару, випив дві порції віскі та пива, а потім зробив щось, про що Нік не міг знати.




Він увійшов до телефонної будки і набрав секретну телефонну лінію Бенна за кодовим номером. Его Джо дійсно гостро потребувала успіху, хоча він вдавав, що вже досяг свого призначення, повідомивши багатообіцяючі результати. На дивне привітання Бенна Джо одразу сказав: «Я на зв'язку з ним».




На мить настала тиша, а потім була спокійна відповідь з густими гортанними звуками: «Добре. Як його звати?'




Джон Перрі.




Жорсткі очі Бенна блиснули, коли він подумав, чи це правда. Він не знав Перрі у цьому районі, але він би це перевірив. Цікаво, чи пам'ятає цей ідіот Фелікс, що він не згадав свого імені під час розмови про інцидент на Ковальському перехресті і що Бен не спитав — навмисне. Тоді Фелікс заплутався б і збрехав ще більше, а це не допомогло б справі. Звичайно, люди Бенна вже відразу запитали про це портьє готелю. У гостьовій книзі було ім'я Генрі Рігель, але це нічого не означало. Бенн сказав: «Ви йдете у правильному напрямку. Чи діятимете ви, як я запропонував?




'Так. Але це триватиме деякий час.




— Але ж ви не очікуєте подальших неприємностей?




'Ні. Вже все добре.'




Бен не довіряв жодному телефону. Були ще питання, які він хотів поставити. Їм залишалося лише чекати. - Вам потрібна допомога?




'Ні.' Джо подумав про суму грошей, про яку говорив Бенн. Він більше не хотів ускладнень. — Мені треба повісити слухавку. Я зателефоную тобі пізніше.'




Він повернувся до бару і випив ще чарку і ще склянку пива, ніби то був солоний арахіс. Він витер піт із верхньої губи. Він збрехав Бенну, але знайде цього Перрі. Він зрозумів, що поспішно забув спитати у брата його ім'я. Це не було катастрофою. Місцеві поштові відділення знали всіх. Він би знайшов. Віскі почав діяти. Йому стало краще, і він вирішив ризикнути.




Після того, як Джо повісив слухавку, Бенн обережно поклав свою штучну руку на стіл, задоволений тим, з якою точністю він тепер може використати свій протез. Очі над маскою були безпристрасні і холодні, наче з льоду. Він натиснув кнопку. Людина, відома як Роберт Рік, увійшла через бічні двері.




Рік був сивим, струнким і ходив прямолінійно. Тип, який відразу звертає увагу на поворот за кут і плескає в долоні.




Бенн сказав німецькою мовою: «Людиною, яку Фелікс знайшов у Ковальському перехресті, був Джон Перрі. Фелікс ганяється за ним, але він тупий, як свиняча дупа. Розставте людей у цьому ресторані та на фабриці. Знайдіть цього Перрі.




"Коли ми знайдемо його... ліквідувати?"




'Обов'язково. І негайно, якщо це можливо.




Рік зрозумів його, і його голос раптом прозвучав дружелюбно: «Ти дуже напружений, любий друже. Як ви вважаєте, це один з AX? Можливо, людина з AX?




"Опис вірний".




«Ой що! Ми так ретельно підготувалися до цього – і ми такі близькі до успіху. Ще кілька тижнів, максимум два місяці.




«Щоб досягти успіху». Бенн хруснув металевою кульковою ручкою між двома щупальцями своєї штучної руки, наче ламав зубочистку навпіл. "Ми майже підійшли до моменту, коли можемо... запропонувати людству великі... зміни".




Сміх Ріка був зловтішним, зовсім не таким, як у благодійника людства. — Ми спіймаємо його, Мартіне, і що раніше, то краще. Ви вірите, що вони можуть знати про експеримент у Небрасці?




— Я був певен, що ні досі. У нас такі гарні зв'язки у Вашингтоні. Я не думаю, що вони знають про Небраску, але ви знаєте, як хитрий цей диявол. Скільки чоловіків у нього є? Вони могли б знайти обладнання для Небраски. Склад поруч із ракетною базою був би безпечнішим місцем, ніж тут. Давайте надішлемо те, що у нас є.




Це все одно, що покласти деякі з наших яєць в інше гніздо.




— Дуже добре порівняння, Генріху! Так, частина яєць, які ми висиділи, вирушають до іншого гнізда». Сталева рука врізалася у стіл. 'Тоді все гаразд. Щойно з'явиться літак. Виправте це завтра. А поки що розставте хороші пастки для цього Перрі.




— Все вийде, мій любий друже. Рік пішов.




Бенн тричі впустив сталеву руку на край столу. Щоразу він повільно піднімав його, а потім швидко опускав, як сокиру. Цей диявол! Той таємничий американець, який коштував йому скарбів, зруйнував його найвитонченіші плани, перешкодив йому в Індонезії, Нідерландах, а також у Родезії. Ви ніколи не могли бути впевнені, як він виглядав, за винятком того, що у нього була велика і небезпечна статура та швидкодіючий мозок. Він пристосувався до своєї справи, як хамелеон. Логіка та копіткі дослідження показали, що Нік Картер був із AX, але як ви могли бути у цьому впевнені?




Бен ходив по трупах і думав, що не знає страху. Він прожив одразу двадцять життів, але цей диявол переслідував його уві сні.




В останні роки він страждав від нічних кошмарів, і всі вони були однакові. Він мріяв, що починає ще більші проекти, використовуючи свій величезний стан і свою міжнародну мережу колишніх товаришів. Він займав мільярди, підкуповував уряди та взаємодіяв із нафтовим картелем та комбінацією атомних електростанцій, щоб монополізувати реальне джерело всіх грошей. Але якраз коли він збирався з'явитися у своєму істинному образі і відновити старий порядок у всій його красі, один з його довірених помічників зняв з нього перуку та маскування і сказав: "Я з AX..."




Липкий піт виступив назовні, коли він прокинувся.




Коли зловили того хлопця на заводі, він подумав, що досяг успіху, але ні. З усіма їхніми спеціальними зверненнями вони не могли отримати від нього більшого, ніж те, що він був багатообіцяючим співробітником ФБР. Німура і фон Дірксен дотримувалися думки, що, можливо, це була реакція, що гіпнотично передається.




Перрі? Сталева рука знову опустилася.



*********




Нік програв 29 доларів. Він не виявив жодного втручання з боку персоналу, але було кілька інструментів та методів, які можна було перевірити лише за наявності часу та інструментів. Він колись бачив стіл із мініатюрними схемами, вбудованими у фанерну стільницю, а різноманітність форм та заокруглень сучасних гральних кісток була невичерпною.




Джо Фелікс втратив щонайменше п'ятдесят доларів. Він не думав про це. Зрештою, він здався і повернувся до бару. Він хотів поговорити з Перрі, але як йому це зробити? Жорсткі, бліді риси обличчя конвульсивно скривилися від його роздумів.




Нік позбавив його проблем, підійшовши до нього. "Привіт, Джо. Я нічого не отримую від цього. Як ти?"




«Марно. Ви хочете випити?




"Із задоволенням. Я розбитий. Тебе не цікавить гарний пістолет, чи не так?




Фелікс мало не проковтнув цигарку. прокляття! Це був жарт? Чи це був дурний успіх? Після того невдачі за столом для гри в кістки він справді мав право на щасливий шанс! 'Може бути. Я дійсно хотів купити один.




'Це хороша річ. Автоматичний.




- Армійська модель?




"Так."




Настрій Джо покращав. 'Скільки?'




Нік звузив очі, сподіваючись, що виглядає хитро. Він схожий на того парубка, подумав Джо. Його брат? Чи можливо, що...? Нік сказав: «З усіма цими новими законами про зброю вони коштуватимуть більше. Сотню доларів?




— Ну… ці старі пістолети не варті стільки. Як ця річ виглядає?




'Відмінно.'




Джо насупив важкі брови. Коли він мав проблеми, він був схожий на мавпу навіть більше, ніж зазвичай. Якби він тільки міг побачити цього хлопця в мішкуватому коричневому капелюсі. Він сказав: Подивимося.




"Він у мене вдома".




"Якщо в цьому немає нічого поганого, я куплю його за сто доларів".




Нік осушив свою склянку. — Я чекатиму тебе за милю звідси. Ось моя машина, Форд.




За мить він їхав попереду Кінг-Конга на своєму «Меркурії» невеликою дорогою, яку йому представила Марта, але зупинився на галявині незадовго до оглядового майданчика. Йому не хотілося везти Кінг-Конга в те місце, про яке мав такі теплі спогади. Він уже вийшов і притулився до дверей "форда", коли Джо зупинився за ним і висунув голову з вікна. — А що ми тут робимо?




«Я сховав цей пістолет десь у лісі. Ходімо зі мною.' Шумаючи, Джо Фелікс вибрався зі свого «Меркурія». Коли він був приблизно за чотири фути від Ніка, Нік сказав зовсім іншим тоном - уривчасто, наказово і різко: - Не йди далі, Джо.




Джо зупинився і розширив очі. Нік уже насунув кепку на чоло. Водночас голосом це справило ефект. - 'Прокляття! Ти хлопець із того готельного номера. Це щодо твого брата було просто безглуздо. Так, - відповів Нік. — А тепер ми з тобою трохи побалакаємо. Можливо, ми зможемо зробити щось одне для одного».




Джо зробив похмуре обличчя. Це було надто швидко для нього. У задній кишені він мав невеличкий пістолет. Якби тільки він міг витягти це і використати, бо на кону стояли його 4000 доларів плюс оплачувану відпустку. Джо м'яко розмахував руками, вивчаючи незворушне обличчя людини, що притулилася до «форда», ніби хотів неквапливо позасмагати. Очі дивилися прямо на нього; саме вони турбували Джо його життя. Очі людей, які не знали провини та не боялися. Ви часто бачили їх у поліцейських – ви навчилися їх розрізняти.




Нік зрозумів більшу частину думок, які виходили з-під важких брів Джо. Він не планував цього заздалегідь — так сталося через обставини. Він не міг дозволити Джо Феліксу піти, відмовитися від маскування та зруйнувати все розслідування «Рід-Фарбен». Він заманив Фелікса разом із наміром схопити його та передати AX. Ідея холоднокровно вбити його не спадала Ніку на думку. Він був Кіллмайстром, але не вбивцею.





Можливо, випивка надала Джо більше мужності. Він потягся за пістолетом. Але перш ніж його рука встигла схопити зброю, він уп'явся в короткий стовбур Вільгельміни, яка так швидко прицілилася в нього, що він не міг згадати рухи руки Перрі. Джо відсахнувся на крок від цього чорного ока долі. Джо не вистачило примітивної мужності, або щось таке! Він зробив ще крок назад. 'Чим ти плануєш зайнятися? Що ти задумав?'




«Рід-Фарбен тебе більше не потребує».




'Хіба? Але Бенн сказав...




Джо з червоним обличчям проковтнув слова. Він був розгублений, злий і не міг контролювати ситуацію. Але він зрозумів, що не мав би згадувати Бенна. Він обернувся і побіг.




Для свого розміру Джо біг досить швидко. Нік пішов за ним великими кроками. Йому майже не доводилося підвищувати голосу. - Стій спокійно, Джо. Джо біг ще швидше. — дійшов до кінця плато з чудовим виглядом і продовжив рух праворуч по краю прірви.




Нік гаркнув на нього. - "Стій!". Він мав би вдарити його ззаду? Він вагався при думці про те, яку відстань йому доведеться нести важкого Джо назад до машин. Він вважав за краще привести з собою Фелікса, який був би свідомий і міг рухатися вперед самостійно.




- Стій! Нік підвищив голос. «Ніхто не завдасть тобі шкоди».




Він мав на увазі саме це. Незважаючи на свої погрози, Нік не збирався стріляти комусь у спину або навіть стріляти комусь у ногу ззаду. Джо кинувся з галявини на ділянку, що поросла бур'янами і підліском по пояс, і пішов стежкою по сланцевому покриттю. Нік кинувся за ним, перевірив, чи цілий «люгер», і підняв зброю. Але коли він побіг за Феліксом за кілька футів від нього, він стримався. Людина могла впасти в прірву. Без того, щоб Нік нічого не робив, саме це й сталося. Одного разу він біг повз виступаючий валун, а наступного його вже не було. Його крик загубився в гуркоті падаючих валунів і шматків сланцю. Нік відскочив від яру і тримався за каміння. — Чорт… чорт, — промимрив він сам собі.




Десь у глибині пролунав похмурий стукіт.




Нік знову сховав Вільгельміну в кобуру і трохи подобався до краю, поки з виступаючого уступу не побачив бездушне тіло Фелікса, що лежить у десятках футів унизу. Ніку знадобилася цілу годину, щоб спуститися по стрімкій скелі до тіла. Зламана шия та серйозні травми голови. Нік ретельно обшукав його сумки. Склав усе назад і нічого з собою не взяв. За дві години він повернувся додому до Альпайну, де записав і сховав повний звіт. Чи можуть пройти дні, перш ніж тіло Фелікса буде виявлено. Якщо хтось пам'ятав, що бачив їх разом у Оги, шанси, що хтось із того намету розкриє рота, були мізерно малі. До речі, вони поїхали на своїх машинах.




У Марти, Піта та Боба Полуворона – інша справа. Вони б згадали, що Нік питав про Джо Фелікса. То був невдалий хід, але як він міг це передбачити? Якщо детективи запитають їх, чи знають вони щось про Джо, чи скажуть вони, що Джим Перрі питав про нього? Нік спохмурнів. Він мав бути обережним із ними. Якщо йому пощастить, смерть Джо спишуть на нещасний випадок чи самогубство, і на цьому буде скінчено, якщо не вважати того, що його можуть запідозрити його нові друзі в ресторані Марти.




І містер Марвін Бенн, звісно. Коли Фелікс згадав це ім'я, він зазначив, що працює на Бенна. Це також означало, що Бенн отримав опис людини, яка обшукувала готельний номер. Він сподівався, що вони шукали когось у коричневій куртці і з широким коричневим капелюхом.




Пан Марвін Бенн, голова ради директорів корпорації Prostaglandins, президент Reed-Farben і уповноважений кількох інших компаній. Таємничий містер Бенн, ще загадковіша фігура, ніж Говард Флюджес. Ніхто не мав фотографії Бенна, навіть старої. За кордоном, де Рід-Фарбен мав свої зв'язки — у Швейцарії, Німеччині, Японії та Франції — Марвіна Бенна не було. Спробуйте надіслати йому повістку з'явитися до податкового інспектора, і ви матимете справу з юристом та бухгалтером, які ніколи не бачили свого клієнта.




Містер Бенн, подумав Нік, ви занадто красиві, або занадто потворні, щоб бути правдою.




Роберт Рік, бездоганний і доброзичливий співробітник Reed-Farben, запитав Марту Вагнер, чи вона знає Джона Перрі. Рік був добрим клієнтом. Він часто приїжджав до неї у справах цілою компанією. Вона обдарувала його наймилішою посмішкою і сказала: Ні. Я ніколи не чув цього імені. Я спитаю у персоналу.




Рік із гострими очима та прямою спиною нічого не запідозрив. Марта звикла до питань місцевої поліції, кредиторів, детективів, співробітників ФБР, ревнивих чоловіків та розгніваних дружин.




Вона залишила Ріка і сказала Піту та Бобу Полуворону: «Якщо хтось запитає, ви ніколи не чули про Перрі, чи звати його Джим, Джон чи якось ще».




Обидва чоловіки весело кивнули та продовжили свою роботу.




Вона повернулася до столу, де сидів Рік із двома великими хлопцями, схожими на мускулистих молодих співробітників. - Вони його не знають, - сказала вона з ноткою жалю в голосі. "Чи я маю запитати деяких інших людей сьогодні ввечері?"




- Якщо ти будеш такою гарною, - сказав Рік. «Я був би дуже вдячний за це».




Коли вони йшли, він засунув їй у руку згорнутий долар і вже залишив один на столі для офіціантки. Марта подзвонила Ейбу Фіпса і попросила його нікому не говорити, що Джим Перрі живе в нього.




Ейб не шкодував слів. — Зберись, Марто.




Він повідомив про це Ніку. Незабаром після цього з'явилися Рік і два його супутники, не отримали від Ейба жодної відповіді та пішли далі. За півгодини чорний «лінкольн» Марти в'їхав на непримітне паркування за будинком Ейба. Ейб вийшов через задні двері. «Джим живе у номері тридцять чотири. Рік був тут.




- Дякую, Ейб.




- Правоохоронні органи?




- Ні, особиста справа. Дякую ще раз.'




- Не згадуй про це.




Марта пройшла за ряд будинків і постукала у двері Ніка. Коли вона опинилася всередині, то відразу впала в його обійми. Коли вони вирвалися з обіймів, Нік поплескав її по плечу. «Хоч би що трапилося — дякую».




«Я не знаю, що трапилося, – сказала вона. — Але тебе шукають Роберт Рік та двоє його людей.




- Я не знаю цього.




«Вони запитували про Джона Перрі, але це надто схоже на Джима Перрі, щоб посилатися на когось ще. Чим ти займався, Джіме? Або... хто ти?




'Хто я?'




Березня сіла у крісло поруч із вентилятором. - Так, Джіме, хто?




Він підійшов, щоб стати поруч з нею і погладив її волосся, не плутаючи їх. «Нічого, крім мандрівного водія, який піклується про вас».




«Я хотіла б у це вірити». Вона зітхнула. - Але я Марта, ти знаєш? Що, на вашу думку, було досить зручним, щоб зайняти намет Щасливчика Еда до того, як Рід-Фарбен розпочне великі справи. З чотирнадцяти років я мала справу з різними людьми, які хотіли щось створити. Ти молодець, Джіме. Я маю на увазі, що ти добре граєш свою роль, але я не торгую нею. Тобі подобається сплачувати податки?




- Ні, - сказав Нік. Це була та брехня, яку він не любив — обдурити того, хто тобі подобався і заслуговував на чесну відповідь. «Я чесно плачу податки, але я знаю, що деякі мультимільйонери, які можуть дозволити собі бути розумними юристами та бухгалтерами, сплачують менше податків, ніж їхні працівники. Ні, люба, податки не для мене.




- Ну, не те. Ти або працюєш у поліції, або в бігах від поліції, або...




'Або що?'




— Або ти небезпечний у чомусь іншому. Я була досить дурна, щоб зробити тебе на роботу в Рід-Фарбен, але тепер вони виявили, що ти небезпечний. Ти мені дуже подобаєшся, Джіме, але я не хочу дозволяти тобі руйнувати все, що я побудувала.




Він дістав дві баночки холодного пива з маленького пластикового холодильника. Без посмішки вона взяла один із його. "Ну, Джиме. Я все ще чекаю."




«Дорога, все стає набагато гірше. Джо Фелікс пірнув у прірву, де ми стояли з машиною. Він мертвий.




Вона широко розплющила очі. «Він працював на Бенна та Ріка. Боб Полуворона сказав тобі, що був із Рідом. Ви загрузнете в цій справі по вуха.




Чи розповість Боб комусь, що я питав про нього?




«Я вже попередила Боба і Піта, щоб вони не говорили Ріку або комусь ще, що поблизу є якийсь Перрі.




'Дякую. Можливо, вони не зможуть мене знайти ще кілька днів.




'Ти не в своєму розумі? Хіба ви тоді не подавали заяви від імені Перрі?




'Так. А Ейб? Якщо вони збираються перевірити тут… Березня почервоніла. - Я теж натякнула йому. Він прикриває вас, якщо вас не переслідує морська поліція.





'Ні. Це буде просто Рік та його люди. Нік нахилився і дуже ніжно поцілував її. «Дякую, Марто. Ви жінка, якою чоловік може пишатися. Ти спочатку заступаєшся за нього, а потім ставиш йому запитання.




«Я більше не ставлю запитань, бо все одно не отримую відповіді. А якщо перевірять тут? Не йди занадто далеко, дорогий. Не так далеко, щоб ми не змогли зустрітися знову, але досить далеко, щоб ми обоє не заплуталися. Я вважаю, що ви приносите труднощі, які ми тут не впораємося.




— Я не піду відразу, люба. Ви мені вже дуже допомогли, і, можливо, я зможу пробути ще кілька днів, перш ніж вовки вкусять. У мене таке відчуття, що Ріку та Бенну знадобиться деякий час, перш ніж вони почнуть перевіряти свій список персоналу. Хіба це не останнє місце, де ти шукатимеш мене?




«Боже, Джіме! Ти хочеш себе убити?




«Я люблю життя, дороге».




— Виходить, ти щось задумав. Ти збираєшся вкрасти одну з їхніх машин?




- Ви так думаєте?




'Ні.




Вона просиділа до п'ятої вечора. Розмова згасла. Вона зрозуміла, що її заперечення марні. Притулившись до неї на ліжку, Нік розслабився. Тільки коли він подумав про ситуацію, в якій опинився, він відчув напругу та занепокоєння, які йому доводилося приховувати від неї. Він потрапив у підступні задуми злих людей, і його нові друзі тепер були у небезпеці разом із ним. Звісно, йому доведеться піти. Х'юбі Дюмон теж повинен був очорнити його, коли він ще мав можливість. Декілька людей з AX вже стикалися з цією проблемою в минулому. Деякі з них тепер були просто іменами у списку пошани.




Обов'язок, подумав він. Деякі виконують його, дехто ні.




Це була найбільша авантюра, яку він колись робив. Рахунок був нічийним, як і у випадку з бейсбольною командою з двох осіб у десятому іннінгу: один брейк, один промах, один поворот долі міг вибрати того, хто програв, і дозволити настати моменту, коли світло згасне. Коли Джона чи Джима Перрі виявлять — а одного з них неодмінно виявлять, — йому здасться, ніби він перебуває у колодязі, в яку опустили цебро з живими гримучими зміями.




Хоча він не був впевнений, як вони могли приховати його присутність, він міг уявити. Мало хто знав Перрі, а головні з них - Марта, Піт, Боб Хаф-Кроу і Ейб Фіппс - відразу замовкли.




Методичний Роберт Рік дійсно перевірив список персоналу і в процесі натрапив на людину на ім'я Перрі: Фло-Марі Перрі, яка проїжджала по сто миль на день на роботу в пакувальному відділі. Щодо неї було розпочато розслідування. Вона була дочкою дрібного гірського фермера, справжнє ім'я якого було Перрін. Вона була неписьменною, але могла прочитати певні слова на коробках та дорожніх знаках. "Це через телевізор", - розчаровано сказав її батько емісарові Ріка. — Я думаю, це чудово, що ти збирався виховати її на фабриці, але це правда. Це не її справа. Фло-Марі справді не вміє читати.




Команда Ріка переслідувала будь-якого на ім'я Перрі в радіусі ста п'ятдесяти миль.




Вони звірялися з телефонними довідниками та отримували інформацію з поштових відділень. Однак підозрюваного Джона Перрі так і не виявили.




Основний захист Ніка полягала у складному управлінні такою великою справою. Список персоналу, який переглянув Рік, був тижневою давністю. Дані Джима Перрі потрапили з відділу кадрів через розрахунок заробітної плати в комп'ютер і не повинні були з'явитися в наступному списку персоналу, який мав з'явитися до десятого наступного місяця.




Поки Бенн і Рік, а тепер ще два десятки поплічників шукали Ніка, він проїжджав на вантажівках компанії в кількох сотнях ярдів повз їхні офіси без вікон.




Ніка називали Джимом для всіх, хто не питав далі. Якщо йому доводилося використовувати прізвище, він бурмотів Бенні і робив нерозбірливі каракулі на квитанціях.




Він виявив, що більша частина вхідного вантажу для головної будівлі складалася з цистерн з молоком, глюкозою, олією та сиропами. Вони були негайно вивантажені під час розвантаження, а потім співробітники в білих халатах приходили з головної будівлі, щоб приєднати пластикові або гумові шланги, за допомогою яких відкачувалися вантажівки. Людям у цій будівлі не дозволялося говорити з вами. Вони підписувалися, щоби отримати вантаж, говорили «Добре» і знову зникли.




Якось увечері Рейні наполягав на тому, щоб Нік сходив з ним випити пива після роботи, і від цього нікуди не було подітися. Тому він тут же надав випивці вигідного вигляду, запропонувавши купити коробку з шести банок і випити її в лісовій прохолоді. Рейні погодився. — Справді, страшенно дешевше.




Коли вони випили по три банки, вони пішли за іншою коробкою, бо добре порозумілися між собою і ще не про все поговорили. Рейні заявив, що задоволений роботою Ніка і займається лише своїми справами. Нік натякнув, що втік від колишньої дружини, яка присудила великі аліменти, і літній чоловік мало не заплакав від співчуття.




"Якщо хтось запитає про бідного Джима Перрі, - запропонував Нік, - будь ласка, забудьте, що я існую".




— Я вже не пам'ятаю, — відповів Рейні. "Тепер я розумію, чому ти кілька разів підписувався ім'ям Бенні". Нік моргнув. Ніколи нікого не недооцінюйте! Він перевів розмову до «Рід-Фарбена».




Потік слів Рейні був нестримний. "Маріхуана", - заявив він. — Боже мій, у них є золота копальня. Я теж трохи розумію. Є багато чоловіків, які цим займаються. Але насправді тут не той клімат, і ми почали це надто пізно. Ціна вже зросла до ста доларів за фунт. Нік знав, що в Мексиці поточна ціна конопель без бур'янів становить близько тридцяти доларів за фунт, а в Сполучених Штатах зазвичай удвічі більша. Де знайти хороший ринок для марихуани у цій гірській країні?




- Мені доведеться зайнятися садівництвом, - сказав Нік. - Хороша ціна. Але чи не перенасичується ринок? Скільки Денвер може вивезти? Ми повинні відправляти товар через півкраїни - до Лос-Анджелеса, Сент-Луїса, Чикаго..."




На цьому він зупинився. Рейні посміхнулася. «Та гаразд. Вам просто потрібно залишити його у військових таборах. Всі ці хлопці з В'єтнаму звикли до цього, і вони тягнуть за собою багатьох інших. Просто візьміть Форт Худ. Десять тисяч клієнтів. Їм потрібні товсті, чисті живці. За це добре платять. Скажімо шість штук чоловікові на день, щоб залишатися милим і нудним. Якщо ви кажете про ринок… і це лише одна база».




"Господи, якщо вони зловлять нас на шляху..."




«Хто має нас зловити? Хлопці з військової поліції також курять. У мене добрі зв'язки. В армії цього бояться. Коли забрали сімох хлопців із 518-го, майже вся база була в шоці. Дозвольте мені сказати вам, що це гарна угода!




Нік дозволив собі помітити. "І ви думаєте, що наш бізнес має до цього відношення?"




'Що ще має бути? О, вони роблять штучні серця або щось таке, але це для виду. Я скажу вам, що вони роблять у головній будівлі. складні речі. Б'юся об заклад, вони винайшли супер ЛСД. Я завжди перевіряю накладні. Я бачив досить багато, ерготаміну, тартрату, ріжків і багато іншого. Ви знаєте, що це?




— Так, я знаю, що це.




Рейні багатозначно кивнув у темряві. - Я відразу зрозумів, коли побачив тебе, Джіме. чашка. Погляньмо, як ми можемо отримати тут прибуток.




- Ми дізнаємося, - запевнив його Нік. "І я вже бачу наш перший крок".




'Що тоді зробимо?'




«Залучайте мене якнайбільше при доставці та навантаженні в головній будівлі. Рано чи пізно мені доведеться зіткнутися з чимось, що зробить нас мудрішим.




Рейні вдарив Ніка по плечу. 'Ти мені подобаєшся. Я збирався посадити тебе на маршрут до Небраски наступного тижня, але вони замінили його високошвидкісним повітряним транспортом. Наша фабрика там, мабуть, є складом для Чикаго.




Нік швидко зрозумів. Небраска? Дані AX про Reed-Farben нічого не говорять про фабрику в Небрасці — цікавому штаті, враховуючи той факт, що там було більше військових штабів, ніж передбачала більшість людей. Небраска є домом для Верховного стратегічного командування ВПС, Верховного командування збройних сил та Штабу керованих ракет. Інформаційні офіцери хочуть, щоб ви повірили, що у разі війни президент, конгрес і генеральний штаб підуть у підземні бункери десь у Меріленді чи Вірджинії. Забудь, подумав Нік. Він сказав: "Чорт, я навіть не знав, що у нас там є фабрика".




- Насправді склад. Я не посилав на нього кілька років, але я пам'ятав. А потім минулого тижня хотіли відправити туди вантаж, але знову скасували.




'Ближче до Шика?




'Ні. Більше у бік Норт-Платте. Навіть не за п'ятсот миль звідси. Ось чому так безглуздо відправляти його повітряним транспортом. І все-таки вони це роблять.




- Це з головної будівлі?




'Так. Але тепер вони збираються використовувати одну зі своїх вантажівок, щоб доставити речі до аеропорту. Цим займаються білі халати.




— Мене знають у Норт-Платті. Якщо я колись поїду туди, я перевірю цей склад. Можливо, я зіткнуся з чимось. Це маршрут 80?




'Ні.' Рейні відкрив ще одну банку пива. «Крім 80-го, 61-го. Не здивуюся, якщо там нарізають та пакують товар».




- Ми дізнаємось. Нам безперечно є на чому заробити».




Він потягнувся і зітхнув, зовні ліниво, внутрішньо нагадуючи деякі подробиці, що зберігалися в такій разючій кількості в його пам'яті. Він згадав, як відвідав примарне місто біля витоків Північного Лу. Майор військової розвідки, який показав йому будівлю, яка стане командним пунктом AX у разі надзвичайної ситуації в країні, тихо зауважив: "Все, що ви бачите, будується у двох примірниках - глибоко під землею".




Кажуть, що склад, про який говорив Рейні, знаходиться приблизно за п'ятдесят миль від найтаємнішого і найважливішого нервового вузла уряду США. Звісно, про його існування було відомо; це було некеровано у комплексі, над яким працювало десять тисяч чоловік і мав гарнізон із двох полків та батальйону морської піхоти.




Він спробував отримати більше інформації від Рейні, але той більше нічого не мав у запасі. Він так само, як і Нік, прагнув дізнатися ще більше, а потім скористатися цим.






Наступного ранку Кенні Еббот прийшов до офісу Бенна. Він з радістю використав будь-яку нагоду, щоб бути на увазі у начальства. Бенн здавався дуже роздратованим: Що таке? Щось важливе, ти сказав...




«Поліція викликала. Джо Фелікс мертвий. Вони вважають, що він упав або зістрибнув у прірву.




'Де?'




«На Піці Чудаков. Там була припаркована його машина.




"Скажи їм, що ми шкодуємо".




"Вони хочуть знати, чи був він на особливому завданні".




'Ні. Він був поза службою.




Кенні вийшов із офісу. Чому в нього завжди мурашки по шкірі від цього хлопця?




Бенн хмикнув собі під ніс. Нещасний випадок? Самогубство? Ну, давай же! Фелікс справді напав на слід Перрі.




Для зовнішнього світу Марвін Бенн (якого деякі старі товариші досі називали Мартіном) завжди демонстрував незворушний вигляд. Але внутрішньо! Ах, подумав він, якби ви могли заглянути в середину. Чому у моєї зірки такі списи та западини? Чи посадив AX цього Ніка Картера — я думаю, що так, але навіть це може бути ще одним хитрощом AX — назавжди на мою шию?



Я засмучений цим. Зверніть увагу на Круппов! Навіть якийсь Арндт отримував півмільйона на рік за своє життя, бо так розпорядився фюрер Третього рейху. А мені ще треба за це боротися, та до того ж я зав'язаю з цими ідіотами та слабаками.




Він покликав Ріка, який увійшов. "Перрі!" - Заявив Бенн. - Ти знаєш, що він убив Фелікса. Фелікс, мабуть, був у нього на хвості. У вас є якісь зачіпки?




'Трохи. Мої люди вистежують його, як шукачі. Ми скоро дістанемося до нього».




— Чи були розставлені пастки?




'Скрізь.'




Бенн роздавив сталевими пальцями ще одну кулькову ручку. — Якщо Фелікс зміг його знайти, він був недалеко. У мене відчуття, що це просто у нас під носом. Можливо, він сміється з нас.




Великий автопоїзд проїхав дорогою за межами будівлі без вікон. Над реєстраційними даними було обережно написано Reed-Farben Ltd. пофарбовані. За кермом траку International знаходився Нік, якому потрібно було везти вантаж до Колорадо-Спрінгсу.










Розділ 4










Нік любив кататися горами з важким спорядженням. Коли ти розганяєш великий дизельний двигун і відчуваєш, як трак під'їжджає до дороги на крутих схилах, це схоже на їзду на п'ятистах конях. На небезпечно звивистих спусках ви звертаєте увагу на тиск повітря і були єдиним цілим з машиною, коли чули шипіння і відчували ривок при натисканні на гальмо. Тоді ви знали, що робите щось відповідальне.




Він припаркувався біля залізничної станції, просидів у кабіні протягом чотирьох годин, а потім попрямував до Джорджа Стівенса, якого мав зустріти на перехресті у форті Логан. Джордж був худорлявим, цілком надійним хлопцем, який працював у чиказькому офісі AX. Той факт, що Хоук додав його до Ніка як кур'єра, зв'язкового та рятівника, вказував на те, яке значення бос надавав справі Рід-Фарбен.




Джордж застрибнув у таксі, залишивши свою машину наполовину прихованої від машин на двосмуговій дорозі. Під час їхнього короткого привітання Нік передав йому касети. - Усі на них, Джордже. Він дав короткий огляд минулого тижня.




Це був стандарт у AX. Коли ви працюєте з колегами, вони мають право знати все; Зрештою, ти можеш померти, і тоді їм доведеться продовжувати вашу справу завтра. Коли Нік закінчив говорити, Джордж сказав: «Ти потрапив у скрутне становище. Вони знайдуть Перрі будь-якої хвилини і зловлять тебе. Х'юбі пішов без сліду, як у шахту.




«Можливо, так воно і є. Я вважаю, що він проліз через фальшиву дірку під парканом. Сподіватимемося, що він все ще живий десь у головній будівлі.




Ти справді збираєшся проникнути туди і знайти його?




«Я давно хотів це зробити, але спочатку мені потрібно було вивчити місцевість навколо нього. Якщо ми дізнаємося, що вони там задумують, ми будемо набагато ближчими до вирішення наших проблем. Ідея Рейні про наркотики не має сенсу. Хоча деякі люди можуть мати хороший додатковий прибуток від цього.




Після короткої паузи Джордж задумливо сказав: — Але цей склад поруч із військовим штабом має сенс. Вони так приховують це, що очікують, що ми дізнаємось, хто купує карти цього району. Цілком можливо, що вони фотографують об'єкт або наносять на карту. Може, вони підраховують трафік і стежать за обладнанням, що проходить. Або виношують план диверсії...




"Білл Роде все ще в Чикаго?"




- Так, - відповів Джордж.




— Я пропоную вам зустрітися з ним у Норт-Платті. Знайдіть цей будинок Reed-Farben і стежте за ним, залишивши там Білла. Якщо вони пролетять над цим, я приєднаюся до нього, і тоді ми з Біллом зможемо зрозуміти, що вони задумують. Коли я вирушаю на пошуки Хьюбі, мені потрібно більше часу, щоб проникнути на фабрику, але тепер зрозуміло, що нам потрібно робити. Завдання полягає в тому, що ми маємо насамперед захищати штаб.




'Зрозумів.' Джордж простяг йому свою тверду руку.




Нік забрав у компанії порожній причіп у вантажному центрі FKM і вирушив до аеропорту, щоб забрати вантаж. Його вміст здивував: це були клітини з мавпами. Він підписав квитанцію недбало подряпаним Q. Бенні і вивчив накладну, сидячи в салоні. Вантаж включав орангутангів, шимпанзе, гібонів, бабуїнів, макак-резусів та сов. То були цінні піддослідні тварини для лабораторії. Він поринув у свої думки, коли мчав до горбистій місцевості.




Навіть гігантські суми, такі щедро витрачені на федеральну систему автомагістралей, не змогли змінити того факту, що схили Колорадо особливо круті. Там, де проходять дороги, у багатьох місцях нерівний ландшафт було поглиблено, піднято або наведено міст, але дорога все ще піднімається і опускається. На, здавалося б, нескінченній крутій трасі Латропа Нік обережно дотримувався правої смуги. Раптом його увагу привернула лампа поломки машини, що стоїть. Коли його дальнє світло досягло машини, він побачив жінку, що похмуро стоїть біля своєї машини.




З антени майоріла біла носова хустка. Вміло вигадано, подумав він. Сьогодні ввечері не так багато пробок, але зрештою мотоциклетна поліція знайде вас. Це був червоний Porsche Coupé 912, мабуть, 68-го року. Він відпустив акселератор і загальмував на узбіччі. Червоний порше купе! Ви не побачили б таких багато, звичайно один був на стоянці для керівників у головної будівлі Reed-Farben.




Він вистрибнув із кабіни і пішов назад. Жінка підійшла до нього в темряві, яскраво освітленій задніми фарами вантажівки та аварійною лампою «Порше»: «Доброго вечора, — сказала вона. Впевнений голос із іноземним акцентом. — Радий, що ти захотів зупинитись. Мій двигун заглух, коли я піднімалася схилом». Вона мала струнку фігуру, і вона була одягнена в білий костюм.




Він сказав: «Я з Reed-Farben. Тобі обов'язково треба туди?




"Так Так. Я Грета Штольц. Яке це благословення? Але ти думаєш, що зможеш полагодити мою машину?




Нік потер підборіддя. Можливо, але він не збирався цього робити. Він згадав файли AX. Доктор Грета Штольц, хімік, науковий співробітник та член правління!




Він дістав ліхтарик, відкрив капот і вдав, що перевіряє трамблер, свічкові дроти та карбюратор. Він сів і спробував завести, потім знову вийшов, і запаху бензину не було, хоч датчик показував, що бак наполовину сповнений. «Засміялася подача палива чи зламався насос», — сказав він. 'Хочеш покататися? На найближчому СТО можна сказати, щоб забрали вашу машину. Є станція за кілька миль звідси.




"Так Так. Я це зроблю. Але, можливо, я зможу повернутися з механіком.




Нік допоміг їй сісти у високу кабіну, Потім спитав жінку. — Може, тобі краще їхати зі мною всю дорогу? Якщо їм потрібна деталь цього Порше, ти застрягнеш тут до завтра. Ймовірно, вони мають отримати цю деталь з Денвера…»




'Це правда? Ну я зрозуміла – можна. Запчастини для іномарки. Це правда. Дуже мило, що ви зупинилися, сер...




- Тіммі Бенні, - відповів Нік. «Мені не подобається бачити жінку, якій не щастить на шосе. Я знаю...'




'Так. Я теж не почувала себе комфортно. Там так мало проїжджає машин.




— Чи не могли б ви зробити мені ласку?




Він майже відчув, як вона напружилася. 'Яке?'




«Ну, бачите, ми ніколи не маємо зупинятися. Ні за що, ні для кого. Якби ви нікому не сказали, що я допоміг вам, я не став би ризикувати своєю роботою.




— Але я професор Штольц. Вони будуть вам вдячні...




«Керівництво може мені дякувати, але в моєму відділі завжди пам'ятатимуть, що я порушив регламент. Ми дуже шкода... ну, ви ж знаєте, наскільки суворі вони у Reed-Farben. Зрештою, це все одно турбуватиме мене».




Її сміх був теплим та мелодійним. - О... звичайно, містер Бенні. Я не скажу жодного слова. Він зупинився біля СТО. Вона поговорила з механіком і залізла назад до кабіни Ніка. Тяжкий трак дерся по схилах. Іноді їх обганяла легкова машина. "Як мені тепер це зробити", - подумав Нік. Я хочу з нею потоваришувати, але небезпечно підходити до жінки, не знаючи її характеру. Ви можете назавжди настроїти її проти вас, вибравши неправильний підхід. Хлопець, який стверджував, що поводиться з герцогинею як зі повією, і навпаки, мабуть, дуже мало спілкувався з дамами вищого суспільства або простолюдинками.




Нарешті він сказав: "Ви давно працюєте в Reed-Farben?"




'Так. Ти хочеш сказати, що ніколи не чув про мене? Вона відчула, на що це схоже, і знову засміялася — з глибини душі, наче сміх вирвався назовні через її щедре обличчя.




Нік посміхнувся у темряві. Яка ідея! Скільки їй було років за файлом? Сорок шість? Вона, як і раніше, добре виглядала. Наскільки він міг бачити, у неї була гарна постать і безперечно не було зайвої ваги. Вона рухалася граціозно, бездоганно виглядаючи до кінчиків своїх коричнево-білих туфель. 'Ні. Вибачаюсь. Стільки людей там працює. Я навіть не знаю решти водіїв. Ви лікар. Тоді ви безперечно перебуваєте в медичному обслуговуванні або щось таке. Я ніколи не помиляюсь. Я не лікар, хоч я пройшла досить багато медичних курсів. Тож я можу впоратися з більшістю хвороб. Але я проводжу там дослідження».




"Яка то хімія?"




"Звичайно, хімія".




Нік зітхнув. «У мене таке було у школі. Мені подобалося встановлювати поєднання хімікатів. Тоді я подумав, чи зміг би хтось зібрати ці речовини разом у такій самій кількості і так само. Що трапилося б потім? І подивитись, що саме відбувається.




— Але, містере Бенні, ви повинні були бути вченим-дослідником. Ви описали це... чудово. Саме це лежить в основі дослідження. Ви ніколи не намагалися продовжувати хімічні дослідження?




- Ні. Довелося шукати роботу. Але, знаєте, якось мені вбили в голову елементи. Не з атомними вагами, а по-старому. Наш учитель подумав, що це чудово». Він сміявся. На жаль, Каліфорнія тоді ще не було. Символ Сf. Атомна вага 246. Чи не так, гарна назва — Каліфорній?




— Де ти навчився цього? Інтерес Грети до нього порушився. Вона подумала, що їй треба дізнатися більше. Щойно потрапляєш у тісну систему Reed-Farben, забуваєш, які цікаві люди є на світі. І що цікаво – чоловіки...




"Да дуже шкода." - Він зробив так, щоб його голос звучав трохи гірко. "Такий спосіб отримати знання".




— Це дуже добрий спосіб, — підбадьорливо сказала Грета. 'Читати. Книги є сховищем знань людства. А з журналами не відстаєш від знань. Я думаю, це чудово, що ти згадав про Каліфорнію. Чи не могли б ви продовжити навчання пізніше?




— З нашим робочим годинником? Більшість водіїв пересуваються, як цигани».




- О... - пролунало сумно.




Вантажівка досягла вершини схилу, а потім поїхала рівною ділянкою дороги. Нік сказав: «Зазвичай я зупиняюся тут, щоб дати мотору охолонути і випити чашку кави. Вас це також цікавить? Чи ти волієш випити?




"Із задоволенням. Якщо я можу платити.




«Це найкраща пропозиція дня».




Кафе-ресторан «Алжир» був здоровенний будинок з неоновою вивіскою, що стояла осторонь дороги в свого роду оазисі під назвою Астерпарк. Перед рестораном, поряд із фаст-фудом, був бар у стилі Дикого Заходу для любителів віскі та коктейлів. Нік знайшов місце на великій стоянці, провів Грету через чорний хід і відразу знайшов тихий столик. У кімнаті пахло гарячими тілами, тютюном та лікером. Група з п'яти чоловік люто грала.




Після невеликого обговорення, чи не варто їй просто випити пива, Грета погодилася на мартіні з горілкою. — Я ніколи тут не була, — сказала вона, озираючись на всі боки. - «Це дуже невимушено».




— Ой, та гаразд, — заперечив Нік. — Ви хочете сказати, що така гарненька жінка, як ви, — принаймні лікарю, — ніколи не виходить з дому? Тоді ви можете взяти сюди свого чоловіка.




"У мене немає чоловіка".




«Тоді всі ті хлопці, з якими ти працюєш, безперечно сліпі. Чи ви відкидаєте усі їхні підходи? Він добре її пройняв. — Ні, я не вірю в це.




— У моєму… моєму відділі не так багато цікавих чоловіків. Всі вони одружені і живуть на території підприємства. Це дуже замкнене коло».




'Я це помітив.'




"І саме тому я не виходжу з дому часто". Вона підняла свою склянку і зробила великий ковток. Він хотів би це побачити. У Ніка була легка огида до алкоголю - через це він бачив безліч нещасть на роботі, - але він дійсно ненавидів те, що він називав повільним маренням. Ти пив чи не пив. Якщо ви грали зі своєю склянкою, і ця поза відображала всю її манірність, ви були вилитим гравцем у покер, що блискує при жмені тузів.




Вони добре порозумілися. Після чотирьох танців, трьох мартіні та бутерброду з ростбіфом ("Як смачно", - сказала Грета, коли він робив замовлення. "Ти виглядаєш як європеєць. Напої краще, якщо до них щось з'їсти").... вони зблизили Грету і Тіма один з одним.




Вона навіть не заперечувала, коли він замовив четвертий напій — а «Алжирці» досі вихваляються, що «коктейлі не поступаються нашим горам».




Їй стало шкода Тіма Бенні. Такий красивий молодий хлопець. Ну, я теж не стара, сказала вона собі. І я побачила більше життя, ніж п'ятдесят цих жінок разом. Падіння Третього рейху, втеча до Австрії з Хассі Зекдорфом та двома хлопчиками. Це виявилося помилкою. Багато місяців вони вели зацьковане існування, при якому були змушені ховатися, голодувати та красти. Алвін, застрелений поліцією. Вони з Алвіном любили один одного, хоча з роками вона зрозуміла, що це була лише дитяча забаганка. Потім період у Відні, ще голодніший, але він тоді вчився. Та перша робота в «Петрохімекспері»; вісім важких років, протягом яких їй доводилося використовувати кожну вільну хвилину, аби закінчити дисертацію. Було лише шість чоловіків, з якими у неї були сексуальні стосунки. Вона уважно це наголосила. Недостатньо, іноді вона над цим хихотіла. Я не крута жінка, в жодному разі! Іноді її нічний спокій порушували думки про чоловіка. Він не визначила який. Просто друг, коханець, чоловік, тепла і турботлива людина.




Такий чоловік тут, але за інших обставин, подумала вона, милуючись гарним профілем Ніка. Власний чоловік. Ніколи більше не бути самотнім, ніколи не прокидатися вночі і просто думати і тужити і відчувати порожнечу, що повільно обертається. Вона знову глянула на нього. Чоловік, з яким могла бути будь-яка жінка. Як шкода, що він не зміг продовжити свою освіту. Або їй пощастило, бо, можливо, було б краще, якби вона не зустріла його. Та гаразд, Грето, — казала вона собі, — це ідеї для дівчаток-підлітків. Чи ні?




Вона помітила, що йому подобається. Спокійне поєднання його поваги і чоловічої уваги приносило їй задоволення. Що він знову сказав? Я думаю, що "лікар" звучить вагомо, але Грета звучить красивіше.




Вона була б ще більш задоволена, якби знала, про що думає Нік, а його міркування ґрунтувалися на досвіді. Вона цікава жінка. Я вважаю, це сріблясто-русяве волосся приховує сивину, але яка фігура! І ці яскраві блакитні очі нічого не втрачають. У ній є доброта інтелігента, який побачив дещо зі світу, - типу того, що з примітивних політиків одразу вибиває, як тільки вони приходять до влади.




«Мабуть, приємно мати докторський ступінь, — сказав він. «Я маю на увазі - я продовжую бачити в тобі гарну жінку і думаю: «Гут, і вона також лікар». Це як сказати: "Це Софі Лорен, і вона також лауреат Нобелівської премії".




Це знову спричинило її глибоку, повну посмішку. «Це найприємніший комплімент у моєму житті. Чи я маю ревнувати до Софії?




'О ні. Ви... ви справляєте враження жінки найвищого ладу. Гарна жінка. Але потім вам спадає на думку, що ви набагато більше цього. Можливо, це тому, що я зрозумів, що найкрасивіші жінки набагато менші, ніж здаються».




«У тебе очі не в мішку. Тім. Я можу це бачити.




«Чим насправді займається лікар у дослідницькому відділі? Завжди шукаєте нові ліки – наприклад, від раку?




«Я спеціалізуюся на геріатрії. Це дуже складна сфера роботи в наші дні. У колишні часи це означало вивчення старості та супутніх їй хвороб; Нині упор робиться вивчення молодих людей, де виникають мікроби цих хвороб».




«Ви також займаєтеся трансплантацією серця та іншого?»




'Так. Навіть із штучним виготовленням частин тіла. Адже все походить від природи. Якщо правильно поєднувати потрібні інгредієнти, то в якийсь момент можна вигадати щось нове — як Солку, наприклад, це вдалося».




Грета схопилася на стільці. Він побачив, що вона стала мертвенно-білою. 'Тим! Ти просив мене нікому не говорити, що дозволив мені покататися з тобою. Тепер перевернемо це. Ніколи не розповідай, що я розмовляла з тобою про свою роботу.




'Добре. Промислові секрети, так? Кажуть, ми ось-ось придумаємо щось грандіозне…




"Викиньте це з голови, будь ласка..."




"Це вже все забулося".




Потрібна була ще одна порція мартіні з горілкою, щоб знову заспокоїти її, і ще одна, щоб тримати її притиснутою до нього, поки вона танцювала. Він помітив, що вона насолоджувалась і любила його. Чи будували жінки, які обіймають високі пости, повітряні замки навколо справжніх чоловіків-дальнобійників?




Коли вони пішли, вона йшла повільно, але неухильно. Мартіні послабив її голос і погляд, але точно не вплинув на її мозок. Вона знала, як тримати себе в руках! Мало хто міг би стільки випити. Він зупинився на перехресті біля долини Копперпот на великій стоянці, яка взимку використовувалася як тренувальний майданчик для лижників. Він знайшов місце подалі від дороги, вимкнув основне світло і взяв її на руки. Вона не чинила опір. Її губи виявилися дуже сприйнятливими, і вона міцно притулилася до нього. Вона затиснула його мову між своїми губами і тонким вказівним пальцем погладила його вухо. Ну-ну, подумав він, - у неї, мабуть, не було іншого виходу...




Прихильність? Грета була просто паровим казаном, а він її віддушиною. Вона пристрасно поцілувала його, як молодий собака вітає свого господаря, а потім з технікою афінської дівчини на виклик, яка практикувалася в Стамбулі, але навчилася хитрощам ремесла у сутенера в Порт-Саїді. Вона пестила кожну частину його тіла, до якої могла дотягнутися, і кожна реакція з його боку підживлювала її запал. Вона безперечно не займалася любов'ю на дозвіллі. Чорт, подумав він, коли вона потягла його за труси, якщо вона так старанно працює в лабораторії, отже, вона є експертом у дослідженнях. Вона зупинилася, і він не рухався, сподіваючись, що вона продовжить. Вона спитала. - 'Вам це подобається?'




'Я люблю це.' - Він нахилився і поцілував її в голову.




Вона дозволила своїм рукам, ногам та роту працювати одночасно. - У тебе гарна постать, Тім. Хочете піти далі? Мартіні посилив її іноземний акцент, але він не мав проблем з її розумінням.




— Грета, люба, — прошепотів він. — Я не думав ні про що інше останні кілька хвилин.




Сидіння в кабіні траку було досить великим і розташовувалося досить високо, щоб заглянути всередину знадобилися сходи. Вона почала вилазити з бюстгальтера, який він зняв. Він допоміг їй, а потім підвівся. Вона завмерла. 'Що це?'




"Дивися." - Він відсунув штори перед сидінням у задній частині. «Поверхом вище. Повноцінне ліжко.




Вона сміялася. Це був вибух гарячого дихання та алкоголю, і зовсім не неприємний. Він хотів підняти її. - Ні, - заперечила вона. - Піднімися нагору. Тоді я покажу тобі щось.




Вона зробила його голим в одну мить і навіть не дозволила йому залишити шкарпетки. Один спритний маневр, і її тверде тіло опустилося на нього, м'яка шкіра на мускулистому чоловічому тілі. Скрізь, де вона торкалася його, шпилькові уколи, здавалося, підпалювали його.




Решта пройшла так швидко, що він встигав тільки стогнати від насолоди. Вона ковзала по ньому, як гімнастка, досконала єдність, без зайвих рухів та затримок. Її крики були відображенням виконання його хтивості.




Він опустив голову назад. А потім кажуть, що тільки японки вміють принести задоволення чоловікові! Він не зовсім звик до цього, але це було безумовно краще, ніж годинами кохатися і тим часом втрачати частину драйву. Він мав би робити більше, але… Він заплющив очі і зітхнув. Якщо немає іншого виходу, просто розслабтеся та отримуйте задоволення.




Потім, трохи пізніше, але кожну минулу мить, сповнену емоцій, він звертав на неї увагу. Вона любила це і дала йому знати. А потім, ніби пальник вимкнули, він розслабився. Вона трохи поплакала у темряві і спробувала пояснити.




- Люба, - заспокоював він, гладячи її по волоссю, - немає нічого чеснішого за це. Коли ти поцілувала мене, моя температура була такою ж високою, як і твоя. Вам сподобалось? Прекрасно. Тоді запам'ятай це, або забудь, або чекай наступного разу».




Вона трохи посміхнулася і сказала: «Минув рік, чи бачите. Я не знаю тут чоловіків, окрім як на заводі. І я боюсь... я маю на увазі, що мені не потрібно.




Він був переконаний, що вона хотіла сказати: я їх боюсь. Разом вони викурили одну цигарку. — А що, коли я підкину вас до телефону-автомата на цьому боці долини, коли не буде заторів? Хіба це не відмінна ідея?




'Так. І - дякую. Тім Бенні. Коли вона говорила так тихо, це звучало як солодка музика. Це щось чутливе. Марлен Дітріх теж мав цей дар.




— А щодо подяки — це від мене, люба. Ви потрапили в халепу. Ти потребувала мене? Я теж, ти ж знаєш! Все вірно - у певному сенсі...




Вона погладила його руку. - Я рада, що ти зупинився заради мене, Тім.




— Грето, я хотів би повечеряти з тобою завтра. Ми не ризикуємо, ми дивимося далеко».




"Це ... я б хотіла ..." - Вона зважила це, все за і проти. Він продовжував... "Де ми можемо безпечно зустрітися?" — нарешті спитала вона.




— Сподіваюся, на той час ваша машина буде готова.




"Інакше я візьму іншу напрокат."




«Приїжджайте до «Алжиру». Ми не залишимось там. Просто припаркуйся там. Маю синій Форд Седан.




'Добре. Добре!' Останнє звучало дуже схвильовано.





Він зупинився біля телефонної будки. Їхні губи швидко, але міцно стикалися, і раптом вона зникла. Він поїхав далі і доставив трейлер до головної будівлі, де його зустріла одна з небалакучих фігур у білому халаті, яка показала йому, як припаркуватися, а потім подала знак йти.




Перш ніж вирушити до Альпайну, він об'їхав ділянку головною дорогою. Він збудував потворну пику, дивлячись на гігантську довгасту коробку головної будівлі, що височіла з пояса вогнів у чорне небо. Це було схоже на монстра, що старанно спостерігав. Чим вони там займалися? Чи там жила істота, яка ковтала тонни глюкози та інших дорогих продуктів? Можливо, вони мали свій Кінг-Конг. Чи мільярди небезпечних для життя комах?




Він пішов у свій будиночок, зробив із подушок і ковдр манекен, поклав його у своє ліжко і, закутавшись у ковдру, ліг спати в кущі біля своєї машини. «Перрі поки живий», — подумав він, засинаючи, але, мабуть, ненадовго, якщо тільки не буде обережний!










Розділ 5










Джим Перрі був ще живий, коли машини на фабриці з несамовитим гуркотом почали чистити відпрацьовані бочки і повз з шумом промайнула ранкова зміна «Рід-Фарбен». Нік дуже інтенсивно обшукав кущі у цьому районі, потім прослизнув у свій котедж і прийняв душ.




Він під'їхав до ресторану Марти, попрямував до бокового входу, і Марта зустріла його ще до того, як він увійшов усередину. Вона вискочила і потягла його назад, у кухню кухні, де зазвичай їла прислуга. "Джим... Джіме, я не можу повірити, що ти ще живий!" Вона стояла, схилившись над старим, але добре очищеним столом. - Ейб бачив, як ти прийшов минулої ночі. Він подзвонив мені, коли ти дістався туди, і сказав, що ти заснув у підліску, тому я подумала, що краще не приходити.




— Навіть щоб подивитися, чи є на мені ковдра?




«Ейб Фіппс сказав, що в нас був один…» Вона почервоніла. — А тепер будь серйозним. Ви знали, що знайшли тіло Джо Фелікса?




'Ні. Я знову стаю серйозним після того, як з'їм два яйця-пашот і гарну скибочку шинки. І кава прямо зараз.




Вона встала і за мить повернулася з двома чашками кави. «У поліції кажуть, що це був нещасний випадок, але мій знайомий думає інакше і йому є що сказати. Вони розглянуть це.




'Залиш це. Я навіть не знав цього парубка.




'О ні? Мабуть, він прийшов сюди випадково, і ви спитали нас про нього, тому що ви, звичайно, не думали, що це ваш брат, якого ви не бачили багато років. Пішли, Джіме. Нік посміхнувся великими веселими очима. — Так, люба, це цілком може бути правдою.




— Було б краще, якби ви твердо стояли на ногах і планували вибратися звідси. Роберт Рік та його хлопці не дарма тебе відстежують.




Один із них стежить за рестораном тут із учорашнього дня. Вони змінюють одне одного. Іноді сидять усередині, іноді в машині на дорозі чи стоянці».




— Але вони не знають мене, люба.




«У них є добрий опис вас. Вони вивертають навиворіт будь-кого, хто схожий на тебе. Вони постійно запитують. - "Джим Перрі, Джим Перрі?" Я не можу уявити, як ти зміг так довго триматися подалі від них. Деякі з них знову обшукали всі мотелі. Це те, що сказав мені Ейб Фіппс. Як, чорт забирай, тобі вдається працювати там, не трапляючись?




Він хотів би знати це сам. "Схоже, я не дуже відомий. І непомітний."




— Радуйся цьому. Цей їхній інтерес до тебе...




'Так?' - Недбало сказав Нік, але не зводив з неї очей. 'Звідки ти це знаєш?'




Вона знову почервоніла. «У мене є стосунки. Іноді я щось дізнаюсь.




'Все в порядку. Хто сказав вам, що смерть Фелікса не могла бути нещасним випадком?




"Хтось важливий".




'Хто?'




- Я б не хотів цього говорити, Джіме, вибач...




- Перлі Еббот?




Вона з гуркотом опустила чашку. — Як… чому ти подумав…




«Не заплющуйте очі зараз. Якщо не хочеш мені говорити, то й скажи.




То була правильна тактика. Марта зітхнула. - 'Так любов моя. Наш знаменитий колишній конгресмен».




— У нього вкладено гроші у «Рід-Фарбен»? Тож у Кенні така легка робота, і він тебе слухає?




Вона сприйняла це надто важко. Її соковиті червоні губи, які були м'якими й заклопотаними, швидко стиснулися, як у матері, що піднімає погляд із-за коляски на надокучливого вуличного торговця. - Ти запитуєш багато запитань, Джіме. Перлі мій знайомий, як і Кенні. Я не знаю що відбувається. Я взагалі навіть не знаю, хто ти такий. Але я знаю, що тобі краще негайно забратися з цього осиного гнізда.




«Ах, люба, це одна велика помилка. До речі, тепер усе чи нічого, вирішив він. - Я чув, що один мій старий друг був тут недалеко, але я не зміг знайти його слідів. Хлопець з рудим волоссям. Працював хіміком. Страшенно милий хлопчик. Його звуть Хьюбі Дюмон. Ви колись зустрічалися з ним?




Тепер вона більше не червоніла. Вона була бліда, вражена і приголомшена. Вона посмикала застібку-блискавку на своїй красивій синій блузці. Її голова з тугим волоссям моталася з боку в бік, але це не означало заперечення. "Хьюбі..." Вона проковтнула. - Ти знаєш Х'юбі?




"Мій старий товариш".




Вона глибоко зітхнула. «Він був тут кілька разів. Я його не бачив кілька днів.




— У тебе є якісь ідеї, куди він подівся?




Вона не насмілювалася дивитися йому в очі. - 'Ні.'




Він вважав, що це, мабуть, правда і що вона хотіла б не думати про можливості. Кухар приніс шинку та яйця. Він їв повільно та непомітно вивчав її. Вона випила свою каву, загасила цигарку, і майже одразу ж запалила нову. Він намагався придумати спосіб виманити її з ресторану, не засмучуючи ще більше.




Піт підійшов до них через обертові двері їдальні. Можна сказати, маневруючи боком. Його обличчя було червоним і опухлим від втоми, яку він більше не відчував, він був схожий на людину, яка посміхається, спостерігаючи за лихом. Його можна було відчути ще до того, як він дістався столу. Нік здогадався, що тієї ночі він не лягав спати і намагався втриматися на ногах накачаний віскі.




Він сказав з великим ентузіазмом: "Гей, Джіме... як справи, мій любий?" Він заплющив одне око. Це нагадувало підморгування клоуна, що плаче. — Чи можу я взяти сьогодні вихідний, Марто? Я маю ще один вільний день. Він навіть не став чекати на відповідь. — Я повернусь завтра вранці. Я взяв з каси банкноту п'ятдесят. І доклав квитанції.




Йому було важко повернутись. Він використав стіну, щоб відштовхнутися від неї, і був схожий на корабель, що повертає кормою у вузькій гавані. Марта не могла приховати тривогу у своєму голосі. 'Куди ти йдеш? Хочеш поїхати зі мною до Денвера?




Піт повернувся і подарував сестрі посмішку, яка зійшла за подяку. «Дякую, Марто, але в мене є деякі справи». Він потягся, наче збираючись зібратися. — Думаю, я теж вип'ю чашку кави.




Він налив собі чашку і сів поруч. У Ніка склалося враження, що Піт збирався пережити день, вірячи в те з необґрунтованою впевненістю затятого пияка, що після кількох чашок кави він знову буде на вершині Дзен.




- Піт, - сказала Марта, - тобі треба відпочити день. Якщо тобі не хочеться їхати до Денвера, чому б тобі не позасмагати біля басейну Перлини?




"Можливо, я буду там," відповів Піт. 'Що ж. Послухай, Марто, на сьогодні все вирішено. Боб склав меню і весь персонал ранньої зміни прийшов. Якщо Молді Рейні прийде, у вас буде зайва офіціантка на обід».




— Дякую, Піте, — відповіла Марта. Вона не відводила очей від стільниці.




Якби ви не помітили його невиразну промову, Піт зараз був справді діловим.




Нік люб'язно зауважив: «Піт, ти чудово попрацював. Організувати все цілий день у такому разі, напевно, не так просто, як здається. Краєм ока він помітив, що Марта пильно дивиться на нього. Піт тільки кивнув. Нік продовжив. «Ви маєте вирішити, якою має бути допомога — залучити додаткових людей…»




Піт кивнув ствердно.




«Ви маєте бути впевнені, що товари будуть доставлені вчасно. Навіть із таким великим холодильним складом у вас можуть закінчитися запаси...»




Піт зітхнув від думки про ці обов'язки.




"І це не дитяча гра, коли поспіх і сиплються замовлення..."




'Ось так.' Піт зізнався, що мав важку роботу.




- Ти пам'ятаєш Х'юбі Дюмона?




- Так, цікаво ... - Піт зупинився, повернувши голову до Ніка, щоб допомогти своїм затуманеним очам. "Х'юбі хто?"




— Я сказала йому, що Х'юбі був тут, — неохоче сказала Марта.




Піт звузив очі, доки червоні куточки не зникли. - Справді, - повільно сказав він. 'Хороший хлопець. Марта добре його знала, чи не так, сестро? А потім він пішов! Думаю, він міг би попрощатися зі мною.




— Він також сказав, над чим працює? - Запитав Нік. "Я хотів би знову побачити цього хлопця".




"Ні..." Піт вагався; У Ніка було багато думок




... він говорив о.




Боб Полуворона вийшов із ресторану на кухню. Він проігнорував Піта та Ніка і сказав Марті: «На сьогодні все виглядає добре. Я йду додому на дві години. Отто там; за столиком біля вхідних дверей.




Високий індіанець пішов. Марта тихо сказала: — Джим, Отто — один із людей Ріка. Можливо, вони довідалися, яка в тебе машина.




'Я так не думаю. Якби вони це знали, вони вже стрибнули б мені на шию».




Вона встала. - Я побачу тебе сьогодні ввечері?




'Ні. Маю, мабуть, пізню зміну. Він знав, що не зможе позбутися цього таким чином. Піт згадав, що Моллі Рейні працювала офіціанткою. Безперечно пов'язана з наглядачем Дюком Рейні. Якби ви знали що-небудь про жінок, ви могли б зрозуміти, що Марта могла б порадитися з нею про його робочий час («Ви знаєте, той новенький із Сент-Луїса або щось таке»). І Моллі дізналася б це в Дюка. Нік дуже сподівався, що Марта не згадала його прізвище. Якщо такий клієнт, як Отто, запитає офіціантку на кшталт Моллі, чи чула вона колись про Джима Перрі, Моллі може сказати: "О так, він працює на Дюка в Reed!"




Коли вони залишилися одні, Нік запитав Піта: Ти збираєшся поплавати?




'Я думаю так.'




— Думаєш, я теж можу там скупатися?




- Звичайно. Там не перевіряють. Постав там машину і просто зайди. Тримай одяг. Є кілька роздягальень.




'Де це знаходиться?'




«Сіклер-роуд. Кілометри два за Астерпарком повертаєш. Асфальтована дорога через Жебрак Нотч. За три кілометри ви побачите залізну огорожу.




— Іди подріми там, Піте. Може, я тебе розбуджу.




Нік пішов, а Піт підозріло подивився йому услід. Тому не слід просити сильно питущого лягати спати. Виглядаючи як кішка за мишами, Нік знайшов місце для своєї машини на стоянці для персоналу Reed-Farben. Він знайшов Рейні у скляному кабінеті наприкінці великого відділу відвантажень. Більшість трейлерів зникли, і ще четверо водіїв чекали на лавці. Нік дав Рейні накладні на відвантаження, і як тільки вони залишилися самі, запитав: Що ти скажеш на це?




— Дуже просто, — пробурмотів чоловік похилого віку так тихо, що інші на лавці зовні його не чули. «Вони використовують цих мавп, щоб випробувати те, що вони роблять. Що більше схоже на людину, ніж мавпи? Їх завжди використовують у лабораторіях. Він посміхнувся і перегорнув свої папери. «Я хотів би побачити їх якось. Уявіть собі: купка бабуїнів під наркотою!




- У мене є й інші новини, - сказав Нік, цікавлячись, де Рейні проводить вільний час. Ви іноді відпочиваєте в Долині Копперпота або у Ковальському перехресті. — Ти можеш дати мені трохи вільного часу?




"Зі мною все в порядку. Якщо вам не шкода витрачати на це гроші. Я, звичайно, не можу це зробити для вас. Цей клятий комп'ютер звіряє кожну поїздку з табелями обліку робочого часу. Що ти виявив нового?




«Я переспав із Гретою Штольц».




Рейні стримано свиснув. 'Вперед, продовжуй! Я ніколи не думав про це. Господи, ну так, такий гарний хлопчик, як ти... Якщо тобі вдасться спокусити її, у нас може бути добрий шанс. Використовуй його, мужику!




Нік проковтнув. Попередив про обережність. - Рейні, не згадуйте тут моє ім'я. Я маю на увазі, якщо немає іншого вибору, просто скажи Джиму, коли інші водії будуть поблизу».




— Хіба Грета не знає, що ти тут працюєш?




"Так, але такий зв'язок не робить ім'я Перрі дуже популярним серед інших босів, розумієте?"




- Так, - дуже тихо сказав Рейні. «Ти чудово з цим справляєшся. Добре.'




"Ще одне питання, яке я хотів у вас запитати: ви знаєте Моллі Рейні?"




'Звісно. Це дочка мого брата.




— Вона питала про мене?




'Звідки ти це знаєш? Так, вона сказала, що Марта хотіла знати, чи ви гарні для своїх грошей.




— Марта дуже добре знає, що це нормально. Вона просто хотіла знати, коли я працюю і як маю справи».




— Я думаю, тобі краще сказати Марті, щоб вона заткнулася щодо Перрі.




— Я це теж зробив. Але вона розіграла мене з Моллі до того, як дізналася, що я думаю щось ще. Ви знаєте, як думають жінки.




'Так.' Дюк потер підборіддя. Його сірі брови зійшлися. - Хочеш, я скажу Моллі, щоб вона заткнулася?




- Вона здатна на це?




'Ні.'- Д'юк знизав плечима. - А потім їй теж стає цікаво.




«Давайте не надто фантазуватимемо і сподіватимемося на краще».







Нік підібрав свої плавки і знайшов заклад Перлі Еббот у горах, як і сказав йому Піт. Воно знаходилося у віддаленому куточку Астер-парку та займало площу близько двадцяти гектарів. Воно лежало між двома гірськими піками, більше половини його було гарним, рівним лугом, а на решті ще можна було працювати з тягловими тваринами, бо трактор завжди міг перекинутися на схилах.




Долина ніколи не висихає повністю, але й на пристойне життя тут теж не заробиш. Місце було гарне, ґрунт хороший, але літо було коротким, і раз на п'ять-шість років була дуже сувора зима. Такі зими, звичайно, не доводили Перлі Ебботта до крайності, але він не залежав ні від пори року, ні від важкої роботи на свіжому повітрі. Тепер луки були акуратно підстрижені, але це було лише для вигляду. За огорожею з білого паркану було чотири будівлі Аппалуза.




Попередній власник перетворив ферму на будинок із дванадцятьма кімнатами. Перлі повністю переробив його, додавши крило ще з десятьма кімнатами. Два комори також були перероблені та пофарбовані в білий колір, також був доданий гараж на вісім автомобілів та великий басейн із рядом кабінок для перевдягання з одного боку. Чоловік у хакі полірував «кадилак» перед однією з автомобільних будок. Нік припаркував машину, кивнув чоловікові, ніби той був завсідником, і швидко пішов звивистою гравійною доріжкою до басейну. Піт сидів один, поряд з ним на столі стояли кавник та пляшка віскі.




'Вітання.' Він помахав Ніку, потім вказав на кабіну за ним. — Ти можеш перевдягнутися там.




Нік викупався, витерся, підійшов до Піта і випив. Піт виглядав не краще і не гірше, ніж того ранку. Він сказав: «Я думав, що ти прийдеш. Вас цікавить те, що я дізнався про «Рід-Фарбен», чи не так?




- Так, - чесно сказав Нік. 'Вірно. І тепер, коли я ближче познайомився з пристроєм компанії, я зрозумів, що ви маєте на увазі. Їхня охорона надійна, як сейф. Я доставив кілька вантажів у головну будівлю і дещо забрав, але до дверей вантажного майданчика близько не підберешся. Ці білі халати навіть не вітаються. Вони просто дають вам папери чи підписують їх.




«Я навіть не думаю, що багато хто з них розмовляє англійською».




«Перлі зацікавлений у цьому?»




Піт зупинив руку на півдорозі до пляшки і повільно відсмикнув її. "Ти теж відразу все помічаєш". Він оглянув Ніка з голови до ніг і задумливо сказав: - Ти досить м'язистий, чувак. Звідки в тебе ці шрами?




«Багато було різних зіткнень. Що тепер із Перлі?




'Що ж. Ймовірно, ви знаєте більше, ніж ви хочете визнати. Так, він допоміг розробити план компанії. На чужі гроші, зрозуміло. Перлі не вірить у фінансові гарантії. Його відносини у Вашингтоні є приманкою. Ви бачили, як виходить з ладу армійське спорядження. Ці вантажі у спеціальній упаковці – водонепроникних коробках.




— Так, я це бачив. Нічого страшного, якщо ти трубиш про цю історію. Ви не можете розголошувати військових секретів. Таким чином, звичайно, Перлі розсердиться, і він, чи Бенн, чи хтось ще зможе бойкотувати бізнес Марти. Такі речі вже траплялися.




Піт знизав плечима. «Я таки журналіст». Він сказав це так, ніби хотів переконати себе. "Я знаю, як далеко я можу зайти".




— Як ви вважаєте, Х'юбі Дюмон цікавився компанією «Рід-Фарбен»?




'Так. Він хотів продавати там хімікати.




'Ну давай же. Зрештою, це було щось більше.




"Ну ..." Піт нарешті схопив пляшку і налив собі. «Добре, тоді: так. Він ставив дуже багато запитань.




— Можливо, небезпечні питання?




"Я не знаю про це."




— Ви вірите, що Джо Фелікс і Х'юбі знали одне одного?




Піт не допив склянку на третину і вдав, що проковтнув її цілком. «Можливо, ти ставиш надто багато запитань, Джіме».




«Звичайно, все це може стосуватися історії, яку ви досліджуєте.




Нік почув, як дорогою через долину їде машина. Він ковзнув униз у своєму кріслі, ніби хотів більше сонця на своєму обличчі. Піт підвівся і підійшов до краю патіо. Машина в'їхала на стоянку.




'Це хто?' — тихо спитав Нік.




«Кенні Ебботт. Приходить одержувати накази від свого дядька.




- Перлі всередині?




'Так. Зазвичай він буває тут улітку.




Нік сказав: Я сховаюся. Мовчи про мене, Піте.




Але було надто пізно. Кенні Ебботт і пишнотіла молода людина в обов'язковому одязі майбутніх співробітників — темний костюм, біла сорочка, смугаста краватка — швидко увійшли до внутрішнього дворика.




Кенні сказав: "Привіт, Піт". Коли він виявив Ніка, він зупинився. "Привіт - Перрі, здається, так?" (Невимовний коментар: «Якого біса ти тут робиш?»)




- Привіт, Кенні, привіт, Барте, - сказав Піт. - Ви, здається, знаєте Джима Перрі. Я попросив його прийти викупатися.





'Про вірно. Привіт Перрі. Це Барт Окінклосс. Він із нами. "З нами", - припустив Нік, - мав на увазі "Рід-Фарбен".




Він міг угадати думки молодого Еббота. Як тільки у Кенні з'явиться шанс, він дасть зрозуміти Піту, що не можна дозволяти водіям вантажівок тинятися навколо басейну Перлини, навіть якщо його дядько сказав Піту, що він може брати будь-кого. Зрештою, є обмеження.




У будинку з боку басейну зачинилися двері. Великий вантажний чоловік помахав їм і перетнув чистий лужок. Він був одягнений у білу спортивну сорочку та бежеві штани — пошиті на замовлення, як зауважив Нік, бо навіть найбільшого розміру йому не пасував. Перлі Еббот безперечно важив понад двісті п'ятдесят фунтів. Він мав велику квадратну голову з неприродно нав'язливим, привітним виразом обличчя. Рожева дружелюбність літніх сімейних чоловіків у телевізійних сюжетах. Але було очевидне непорозуміння, якщо Перлі вважали таким. Він просто намагався виглядати так.





Він підійшов і обдарував усіх своєю швидкою широкою посмішкою. Піт, насилу вимовляючи слова, представив Ніка. Рука Ніка була переплетена рукою того самого розміру, як і його, але дуже слабкою. - Як справи, Джіме? Мені завжди приємно зустрічатися з людьми з Reed. Я допоміг створити цю фабрику. Нам тут потрібні здорові компанії, які забезпечують достатню зайнятість, щоб люди могли продовжувати жити в нашій прекрасній гірській країні. Сподіваюся, вам сподобається ваша робота і залишитеся у фірмі на довгий час.




Побудуйте своє майбутнє, допоможіть побудувати компанію, тоді ви також допоможете країні».




Нік був переконаний, що Перлі може розмовляти так цілу годину, навіть не попросивши ковток води. Він говорив гучним голосом, який можна було почути на багато миль довкола. Слова лилися плавно та легко. ніби кожне з них виштовхнули. Коли повернувся до Кенні, він побачив, що волосся літнього джентльмена було зовсім білим і довгим — зачіска, яку в парламенті вважали юнацькою та прогресивною.




Кенні був зовсім не схожий на нього. Він коротко сказав: «Перрі водить вантажівки. Зустріч із Максом скасовується. Він влаштувався працювати в авіакомпанію і сьогодні вранці відлетів у Даллас.




"Ах, це правда." Перлі тепер говорив швидше, але з тією ж гучністю. «Я хотів прилетіти до Бартлетта, щоб зустрітися з Максом. Чи не могли б ви позичити одного з пілотів Бенна?




— Я вже пробував. Все зайнято.




Нік сказав: Тобі потрібен пілот? Я маю ліцензію. Також для нічних польотів та двомоторних літаків».




Перлі повернулася, як слон у балеті. "Ну скажіть..."




Нік був радий бачити Кенні, що стояла з відкритим ротом.










Розділ 6










Колишній конгресмен був хрестоматійним зразком «Достатнього державного діяча», оскільки він дивився на Ніка з високо піднятою головою, навіть нагадуючи одного з державних діячів Стародавнього Риму, можливо, Цицерона, яким його собі уявляв молодий юрист. Перлі сказав: «Ну, скажіть, містере Перрі, це вдалий збіг. У нас є Cessna 172 в аеропорту компанії. Чи знаєте ви такі пристрої?




Нік зробив чарівне та впевнене обличчя. 'Чудово. Відмінний пристрій. Максимальна висота польоту – чотириста метрів. Чотири особи плюс багаж.




— Ви можете приділити нам чотири чи п'ять годин? Я просто хочу полетіти на аеродром у Бартлетта, залишитися там на двадцять хвилин, залишити щось і забрати дещо назад. Ми повернемося сьогодні до обіду.




- У мене сьогодні вихідний, - сказав Нік.




Через двадцять хвилин вони були в одному з кадилак Перлі і прямували в аеропорт Рід-Фарбен. Піт, здавалося, природно включився до компанії. Йому дозволили піти. Пізніше Нік зрозумів, що це було помилкою, навіть незважаючи на те, що четвертий пасажир не так багато важив. Кенні не захотів літати; він повертався додому машиною, яка пізніше забрала його з аеропорту.




Того теплого літнього ранку багато хто помилявся. Марвін Бенн і Роберт Рік вже зробили це, не уточнивши у Кенні Еббота, чи не найняв він Джима Перрі. Роберт Рік влаштував систематичне полювання, оскільки видобуток мало не став на шляху. Бенн зробив ще одну помилку, відправивши пілота Ширкліффа в Даллас, щоб тримати його подалі. Бенн планував убити Перлі Ебботта в найближчому майбутньому на «Цесні», де він любив літати. Але щодо Ширкліффа Бенн мав інші плани. Ця людина була гарним пілотом, і незабаром Бенну знадобляться ще пілоти.




Перлі звинувачував себе, хоча Бенн уже збирався прибрати його з дороги, натякнувши, що аварія з Джо Феліксом була чимось на кшталт провалу, і висловивши сподівання, що таких подій більше не буде. "Подібні ліквідації, - сказав він Бенну звучним голосом, - створюють нам погану репутацію".




«Жодної реклами взагалі немає», — холодно відповів Бенн. - Могло бути... могло бути. У молодості я був крутим хлопцем, Марвіне. Але я пом'якшав. І тепер у нас є щось чудове, збудоване тут. Давай просто помовчимо, гаразд?




- Можливо, - запевнив Бенн. Тихо. Вічний спокій влаштує тебе більше, шахрай ти шахрай. Цікаво, що б ви зробили, якби дізналися, які реальні плани Reed-Farben? Обурилися? Забрали частину прибутку? Бенн сказав Перлі та багатьом іншим, що Reed-Farben стоїть на порозі великої медичної революції. Лікування від раку? Ні, навіть краще. Ще краще, панове! Згодом конкуренти зможуть знайти ліки від раку. Ми, сказав він їм, перебуваємо на порозі створення досконалих штучних органів — точніше їх розведення. Більше не доведеться чекати ні серця, ні нирки, ні сітківки ока від сумнівного трупа. Компанія Reed-Farben вироблятиме їх!




Все це було брехнею, звісно. Не зовсім, але це була брехня. Бенн, Рік та справжні інсайдери брехали всім. Справжніми інсайдерами була закрита група відданих своїй справі людей, які багато років знали один одного, працювали разом і часто стояли пліч-о-пліч у бою. Так звані інсайдери були діловими авантюристами, спритними хлопцями та мультимільйонерами, які зібрали більшу частину vpn-грошей для проекту. Такі чоловіки, як Стозіс із Греції та Каупер із Техасу. Чоловіки, які могли нажити стан на обставинах та інших людях, але які лізли зі шкіри, коли зв'язувалися з Бенном, Ріком та їм подібними.




Це був день фатальних помилок, в основному народжених для цього фігур. І з однією колосальною помилкою, яку припустився Нік Картер...




У черговому ангарі він перевірив літак, звірився з картами і поговорив з молодим чоловіком, який здійснював цю послугу.




Перлі, Кенні та Барт Очінлосс принесли кілька коробок з «кадилака» у вантажний відсік літака. Нік спитав, скільки приблизно це важить.




"П'ятдесят кілограмів", - відповів Барт. "Гарна погода. Слабкий вітер. Нік дав літаку тихий довгий старт проти східного вітру. Він набрав досить багато висоти, перш ніж зробити два повороти на 90 градусів і попрямувати до перевалу Squawpack. Згідно з картою, це було всього 3245 метрів над рівнем моря, через хребет, який височів, як величезний паркан. Ви могли б пройти це приблизно за годину.




Гори раптово поглинули їх. Зухвала Cessna мчала між першими піками, як муха між книжковими полицями в бібліотеці. Нік пересунув румпель на дюйм уперед і назад. Управління було легким, але пристрій реагувало мляво. Він відрегулював підйомну силу та збільшив подачу палива. Літак летів добре, але був слабко керований.




Зубчасті хребти простягали свої темно-сірі руки, нижче лінії дерев відтінки мінялися від зеленого до коричневого. Нік летів на піку Ралстон нижче, ніж він розраховував, і описав S-подібний поворот, щоб обійти його. Він сказав: "Містер Еббот, ви літали цим маршрутом раніше на цьому літаку?"




'Звісно. Три чи чотири рази із Ширкліффом. Тут щось не так?




Нік заперечливо похитав головою. Він досить налітав навколо Алегейні, щоб знати важливі підказки, потрібні гірському пілоту. (Літайте проти вітру над піками, уникаючи спуску. Беріть гребені з невеликим кутом підходу і не перпендикулярно, щоб можна було згорнути без занадто великого повороту. Літайте з сонцем вгору схилом, щоб позбутися вітру. Зверніть увагу до вашої стелі, вітру, погоді і вашій вазі.) Варто тільки зробити одну помилку з маленьким літаком у горах і ви падаєте зі швидкістю 600 метрів за хвилину, що рівносильно падати із парасолькою з моста Джорджа Вашингтона.




Еббот нахилився вперед, щоб розглянути навколишній дикий світ. Він наповнював своє місце, як сливовий пудинг у чашці. Він весело сказав: - Не хвилюйся, Перрі. Ми на правильному шляху. Що таке Ральстон | Перевал Сквоупек знаходиться приблизно за дванадцять миль звідси.




Пролом у гірському хребті, через який проходив перевал Сквоупак, справді був попереду — і, за оцінкою Ніка, ще за 250 ярдів над ними!





Нік перевірив висоту, швидкість польоту та скоропідйомність, які впали майже до нуля. Він літав на багатьох Cessna, у тому числі на 172-му. Цей літак показав себе добре; тільки лізти нагору не хотів. Вони були вищими за 2000 метрів, але вище не піднімалися.




- Мене не турбує наш курс, - спокійно зауважив Нік. — Але ви колись літали так низько повз Ралстона? Ти дуже чекаєш на це.




'Ні. Але це таке чудове видовище.




Вони пройшли крізь турбулентний шар повітря. Вітер, що піднявся, підхопив їх, і на мить Нік подумав, що їхні біди закінчилися. Але раптом знову втратили висоту – ривком. Нік скоригував курс. Пристрій у порядку. Безпечний маршрут. Мабуть, щось ще не так! - Містере Ебботе, - раптом наполегливо запитав він, - скільки чоловіків було на борту, коли ви прилетіли сюди з Шерркліффом?




'Тільки ми удвох.'




— А нікого більше не було?




'Ні.'




- У вас було багато багажу? Як ті коробки, які ми маємо зараз?




«Хм… ні. Ні, просто величезна сумка.




Тепер це було ясно Ніку. 172 розраховані на чотирьох осіб плюс 55 кг багажу. Ви навіть можете розмістити п'ятого пасажира на відкидному сидінні у багажному відділенні, за умови, що він важить не більше 55 кг і з собою не везете багаж. Також є запас міцності; при необхідності літак може завантажитися ще більше - але точно не в високогір'ях, де бувають попутні вітри!




Нік швидко підсумував. Ці 55 кілограмів для багажу вже повністю належали до зайвої ваги Перлі! Барт відмовився від п'ятдесяти кілограмів із-за коробок, які він поклав у трюм. Крім того, Барт не був схожим на хлопчика, якому колись у житті доводилося піднімати щось важке — його мати подбала б про це. Нік запитав: "Барте, скільки коробок ти взяв на борт?"




'Шість.'




— Вони були важкі?




- Хм - все гаразд.




Він сказав це, звичайно, просто щоб тримати голову вище. Нік згадав, що хлопцю було дуже важко доставити цю партію коробок. Це були зовсім не взуттєві коробки. Він підрахував. Навіть лише на двадцять кілограмів на кожну коробку.




Млинець!




Він став дуже уважно виглядати залите сонцем місце між піками, куди можна було б звернути. Нічого слушного не було. Він підлетів так близько до скель правого борту, як тільки наважився, але побоювався поривів вітру. Тепер він міг чітко розрізнити шари сланцю та сульфату міді. На цьому боці перевалу Сквоупак було кілька ділянок, яких він не міг бачити. Можливо, там була можливість де він міг піти або де він міг зробити поворот. Він уявив карту — ні, навряд.




Літак тепер нагадував орла, що влетів у горизонтальну шахту на схилі гори. Він не мав місця для розвороту, і він врізався в кам'яну стіну. Але орел міг зупинитись, а вона не могла!




Нік включив радіо на хвилю екстреної допомоги, назвав їх реєстраційний номер та місцезнаходження, а потім сказав: «Мейдей, мейдей, будьте готові до мейдей, будь ласка. Доповісти мені за кілька хвилин. Запросіть допомогу з бази ВПС Річардс-Гебаур.




- Боже мій, невже все так погано? - проревів Перлі.




'Що тут відбувається?' — спитав Барт тихим голосом. - Зберігайте спокій, чоловіки, - сказав Нік. «Ми перевантажені та обрали неправильний день».




"Давай викинемо дещо за борт", - зажурився Перлі.




— Заткнися і залишайся на місці, — гаркнув Нік. Якби вони мали час, вони могли б викинути ящики, але тепер вони були в небезпечній близькості від скель. Своїм дуже пильним оком Нік розрізняв на дні яру деталі — непривітні на вигляд сосни звичайні, ялівці та кедри, де-не-де стрілою горда сосна, що стирчить. Пустош не давала шансів на виживання. Вони минули крутий схил із пісковика глибиною до двохсот метрів з кількома горизонтальними смугами, схожими на вузькі щаблі. Намагаєтесь приземлитися на одному з них? Це було рівносильно самогубству. Літак впаде та розіб'ється.




"Боже мій", - Перлі. Чи означає це, що ми не можемо розвернутися і не можемо подолати це?





Нік глянув на три подвійні підборіддя. Перлі сильно впав духом; на щоках його був гарячковий рум'янець, ніби він був розмальованим трупом. Нік почував себе винним. Це була його провина, що вони були у небезпеці, навіть якщо Барт був справжнім винуватцем. Пілот мав усе перевірити.




Він широко посміхнувся Перлі. - Зачекайте, містере Ебботе, і я покажу вам, що таке політ. Не хвилюйтеся.'




Барт Меккерд: Неможливо розвернутися. Літак зісковзне вниз або впадає».




- Заткнися, - відповів Нік. "Спочатку відпрацюйте свій наліт і отримайте ліцензію, а потім я вас послухаю".




За його спиною Нік почув, як Піт сказав: "Хай буде як він скаже, Барт ... Він відмінний пілот". Піт сказав щось, щоб заспокоїти хлопця, але, мабуть, йому самому було начхати. З тим самим успіхом можна було йти на блискавку так чи інакше, аби удар був сильним і все скоро скінчилося б.




Нік не спромігся включити радіо, щоб подивитися, чи був прийнятий його сигнал лиха. Вони не набрали жодного сантиметра висоти.




Тепер літак летів у сонячному світлі. Наче раптово спалахнуло сильне джерело світла. Схил із пісковика зник, і Нік з тривогою простежив за дугою, що описує гору. Він крадькома глянув на стіну з іншого боку — приблизно за двісті ярдів? — але це були не більше, ніж спалахи, бо йому доводилося не зводити очей із найближчої скелі. Він був подібний до водія, який завзято тримається за узбіччя дороги, перш ніж різко повернути. Ось тільки під ним нічого не було, крім розрідженого повітря, а кермо не дуже добре працювало.




Він почав поворот, ковзаючи по залитій сонцем стіні, сподіваючись на посилення вітру. Літак майже не реагував, коли його намагалися запровадити у горизонтальний віраж без ковзання.




Законцювання крила у внутрішньому вигині просіла і наполегливо відмовлялася підніматися. Вони повільно обернулися — десять, п'ятнадцять градусів. Потім літак знову втратив висоту, продовжив ковзати і впав, як птах, надто знесилений, щоб тримати крила розправленими.




Нік відчув це кінчиками пальців. Збалансований літак як би хотів сказати: "Я теж не для забави, але у мене під крилами нічого не залишилося, і холодне повітря штовхає мене вниз, і в цьому місці потрібно мати швидкість, а щоб набрати швидкість заввишки". Нік ризикнув і збільшив швидкість.




Вони пірнули вниз по стрімкій скелі під кутом, не долетівши до горизонтальних виступів на кілька дециметрів. Нік відчував, як пристрій відгукується на його вимогливі пальці, як нервова жінка, питаючи, коли він збирається під'їхати, ніби немає сенсу врізатися у дно яру.




Він дозволив літаку йти своїм курсом і втратити ще більшу дорогу висоту, перш ніж зрозумів, що тепер з'явилася можливість. Тепер, якщо це не спрацює належним чином, вони можуть впасти. Він повільно потягнув кажана до себе, відчуваючи протитиск, коли літак боровся з падінням хвоста та підйомом під новим кутом атаки. Скальний виступ вказував їм шлях; Нік перекинув через нього закінчування лівого крила, і вони поринули в довге пікірування на дно з швидкістю, що постійно збільшується, якби тільки він міг знайти місце, щоб використовувати її.




Літак знову зреагував моментально, частково через збільшену швидкість, частково через збільшену щільність повітря на менших висотах, а також, як він припустив, завдяки щасливому випадку залетівши в ущелину проти вітру.




Нік пролетів прямо над соснами, намагаючись розігнати літак до максимальної швидкості, і здійнявся над нерівномірно виступаючими верхівками дерев, вивчаючи висоти, що височіли перед ним. Він був нижче крутого схилу, з якого вони щойно спустилися, але його випробувальний погляд виявив, що найнижча точка все ще була за сто п'ятдесят футів над ними.




Вони всі розмовляли один з одним. Вони постійно робили зауваження, але потім від них відгородився. Тепер до нього дійшло голосне запитання Перлі: «Я думав, що ми там загинемо. Чи можемо ми впоратися з цим?




Нік знову посміхнувся йому. - 'Ймовірно. Не хвилюйтеся. А тепер насолоджуйся цією найкращою трюковою роботою».




Нік дозволив літаку піднятися. Шанс п'ятдесят відсотків, подумав він, і я маю йти прямо до цього краю. Якщо я полечу під кутом, ми можемо не встигнути. Якщо я хочу подолати це, я маю піднятися ще на тридцять метрів вище, щоб не вдаритися об борт.




Двигун ревів так, ніби не зупинявся, ніби вони летіли на шатлі зі Страудсбурга до Тетерборо. Лісова смуга опускалася під ними, але схили з їхньою нижньою рослинністю були поруч і продовжувалися вгору. Вставай, хлопчику, вставай, ну...




Найнижча точка схилу була попереду їх — і все ще над ними. Вони пролетіли над низьким чагарником, а потім над коричневою скелею, яка була стерта вітром, дощем, снігом та часом.




За ними лежала глибока прірва, яр смерті. Попереду зворотний шлях, простір для польоту та поступовий спуск по хребтах та мису.




Але спочатку вони мали повернутися до цього.




Нік дійшов висновку, що вони не виживуть. Просто не... Яка може бути різниця всього десять метрів...










Розділ 7










Коли ви швидко реагуєте і ваш мозок працює правильно, здається, що решта світу рухається повільно. Поки вони боролися за останні кілька футів, які, як знав Нік, їм не пройти, час, здавалося, зупинився.




Ви можете кваліфікувати Ніка вище, ніж більшість пілотів. У нього також було набагато більше досвіду, ніж у більшості любителів, тому що під час навчання AX літальним апаратам та літакам ви проводили багато часу у всіх їх типах. Але цього разу він повернувся не до тренування AX; це був багато годинників, які він провів у спортивних польотах з могилом Деніелсом на краю Катскіллса недалеко від Кінгстона.




Спогади про це прийшли йому в голову, коли до них наблизилася скеля, що продувається вітром. Він ніколи не міг сказати, чи він діяв у той час виключно з інтуїції. Він думав потім, що зробив це свідомо, але в нього точно не було часу подумати. Замість того, щоб цілитися в скелястий уступ, який вони не могли подолати, він трохи опустив пристрій, що реагує. Він втратив близько десяти метрів, ударився об останню ділянку схилу хребта і врізався шасі один, два, три рази, як літак, що здійснює аварійну посадку на лузі. Вони втратили частину швидкості, але ненабагато, оскільки двигун продовжував працювати рівно, а пропелер уперто обертався в розрідженому повітрі.




Цими стрибками літак подолав гірський хребет!




Земля раптово стала на 600 метрів нижче за них. Нік перевів літак у піку і сказав йому: «Гарний хлопчик, молодець. А тепер заспокойся. Cessna знизилася на 250 метрів, а потім Нік заспокоївся. Під ними були лише нижчі гори та пагорби, що відокремлювали його від канзаських прерій.




Перлі важко зітхнув, потім знову почав говорити, можливо, вперше в житті втратив упевненість. — Я думав, ми там були. Що, чорт забирай, пішло не так? Перрі – з літаком було все гаразд? Двигун недостатньо тягнув чи ще щось?




Нік озирнувся. Піт сидів, похмуро дивлячись у вікно. Барта вирвало в носову хустку. Нік активував мікрофон та скинув сигнал. База пробурчала: «Якби ви нарешті представили свої плани польотів до нашої служби, ви прожили б довше».




- Ти абсолютно правий, - заспокоїв Нік. "Але ми мали багато поривів вітру сьогодні".




"У вас буває це там щодня."




Нік посміхнувся і глянув на Перлі. «Надто велике навантаження, як я вже сказав. Ви досить товстий, містере Еббот. І якщо ми зважимо ці коробки, то, напевно, отримаємо набагато більше п'ятдесяти кілограмів».




Перлі глянув через плече на Барта. - "Тупий виродок!" Барт спробував витерти рота. Він нічого не відповів.




Нік зв'язався з Кенні, щоб попросити його забрати його машиною. Він керував літаком обережно, як жінка, яка ставить кришталеву вазу. Поки вони чекали на машину, Перлі витер лоб і відвів Ніка вбік. «Пері, то був політ! У цій надмірній вазі винен не ти, а Барт. Нам потрібно позбутися цього хлопця. Я звик тусуватися з дурнями, але так безглуздо загинути — ні».




"Ймовірно, йому не доводилося багато піднімати у своєму житті", - пояснив Нік.




— То ти хотів би бути моїм пілотом? Ми можемо домовитися про те, щоб ви звільнилися від чергування, коли ви знадобитеся, або я міг би найняти вас на повний робочий день і літати на літаку компанії, коли я не використовую свій літак».




Нік міг дуже жваво уявити, як Перлі дзвонить Бенну і каже: «Я знайшов пілота, який працює у нас водієм. Я переведу його до нашої льотної служби.




Він сказав: «Мені хотілося б політати з вами, містере Ебботе, але…»




'Але що?'




«Бос і хлопці з експедиції будуть відчайдушно потребувати мене протягом наступних кількох днів, і я не хочу, щоб вони думали, що я піднімаюся вище. Я маю кілька причин для цього. Отже, якщо ви нічого не скажете про мій переклад протягом приблизно тижня - поки я не скажу вам, коли це може бути ... Діловий хлопчик, подумав Перлі. Може, в нього щось у рукаві. Тип, що мені підходить! І він може літати як найкращий пілот, чорт забирай! Він ляснув Ніка по плечу. - Ми чудово порозуміємося, Джіме. Знаєш, робота на мене може час від часу приносити задоволення».




"Хтось ще використовує вашу "Цесну"?" - Запитав Нік. «Якщо ні, то я можу трохи політати на ній та відрегулювати мотор. У мене є досвід роботи механіком з таких пристроїв».




"Чорт, я отримав хорошого фахівця!" це звучало захоплено. Ні, ніхто не буде користуватися цією коробкою, крім нас з вами. Де я можу зв'язатися з вами, якщо я поспішаю?




Нік записав номер телефону Алпайна на папері. За ним він поставив підпис Джима Пілота, сподіваючись, що Перлі забуде ім'я Перрі. - Чи не хочете ви сьогодні піднятися в небо, містере Еббот?




- Напиши це у себе на животі. Сьогодні ми були досить близько до воріт раю». Коли Кенні під'їхав, Перлі звелів поставити коробки в машину і доставити їх. Він ні про що не говорив з Бартом, який заповз на переднє сидіння, як побитий собака. Вони мовчки поїхали назад до заміського будинку Перлі.




Нік залишив Піта з пляшкою віскі біля басейну і поїхав своєю машиною назад до аеропорту. Молода людина в офісі ангару радісно привітала його і вимкнула музику в стилі кантрі-енд-вестерн. — Ти збираєшся спробувати ще раз?




Нік зніяковіло посміхнувся. — То ти це чув, чи не так?




Хлопець вказав на велику люльку, бурмотіння якої заглушала програма радіостанції.




- Ти сам не літаєш?




«Я вчуся цьому. Потроху. Маю лише п'ятнадцять годин нальоту.




- Я новий пілот Перлі. Дай мені кілька днів повозитися з літаком, а потім я час від часу підніматиму тебе в повітря.




Молода людина засяяла. 'Фантастика! Мені завжди доводиться їхати до Денвера, щоб отримати літак та інструктора… і це дорого коштує».




"Вони не літають сюди з невеликим обладнанням, чи не так?"




'Ні. У них тут був Бічкрафт від компанії, а цих хлопців ти навіть здалеку не бачив. Те саме було і з вантажними пілотами. Я ніколи не бачив таких зарозумілих ублюдків.




Нік дивився на імпровізовану злітно-посадкову смугу, що сяє на сонці. Попереду бульдозер із гуркотом розрівнював смугу землі. — Робити нема чого, га?




'Ні. Я справді тут лише для шоу.




— Хіба останніми днями нічого не почалося?




«Минулої ночі прибув DC-3, а сьогодні рано-вранці відлетів».




'Ах да?! Нік з цікавістю подивився на свого нового друга. «Стара вірна кобила! З хлопцями із фірми?




«Ні, фрахт. Принаймні так вони сказали.




'Тоді які вантажі? Ліки та хімікати.




'Я б не впізнав. Ці виродки нічого мені не показали.




- Та так собі, - задумливо сказав Нік. «Ти не дивуєшся, куди можна везти такий великий вантаж».




Молодий чоловік посміхнувся. — Ми не маємо цього знати. Але мій брат працює у службі повітряного руху. Він відстежував їх на радарі ВПС. Вони прямували до Небраски.




Нік засміявся. — Дуже зручно, мати такого брата. Він потягнувся. "Давай, я подзвоню, а потім трохи політаю".




"Якщо це місцевий дзвінок, ви можете зателефонувати звідси".




"Ні, на дальню відстань".




Нік підійшов до телефону-автомата і передав повідомлення з коротким кодом на номер у Чикаго, якого не було у довіднику. Жінка на іншому кінці лінії просто сказала: «Справді. Це «дійсно» означало, що його прохання про зустріч із Джорджем Стівенсом та Біллом Роде у поштовому відділенні Норт-Платта буде негайно передано.




Він летів на «Сесні» над горбистій місцевістю і за півгодини був над Саут-Платтом. Іноді ви відчували, що маємо діяти, коли деякі деталі ставали ясними і вказували в одному напрямку.




Він зустрів двох своїх колег із AX, залишив на стоянці орендовану машину, і Джордж на величезній швидкості повіз їх трьох у північно-західному напрямку. Ведучи надпотужний автомобіль AX по шосе на південь від штаб-квартири, Джордж сказав: «Цей склад Reed-Farben – найдальше місце, куди можна дістатися без пропуску зі штаб-квартири. Боб Клайн спостерігає за ним.




- Що вони там роблять? - Запитав Нік.




'Нічого не бачу. Зазвичай, раз на добу машина в'їжджає або виїжджає з воріт. Ми ще не знаємо хто охоронець.




"Вантази були доставлені сьогодні вранці?"




'Так. Вперше відколи ми за ними стежимо. Два вантажі з вантажівкою Avis. Цю машину орендував чоловік на ім'я Коулз, на ім'я якого зареєстровані номерні знаки. За словами співробітника РАГСу, він живе у готелі «Стокман». Але він не був там відколи отримав ключі. Ми припускаємо, що він мешкає на складі. Він вніс заставу за вантажівку Avis.




Вони знайшли Боба Клайна за покинутим сараєм, з видом на невелику сучасну будівлю через головну дорогу. Він був у хорошому стані, включаючи галявину перед будинком. Тут міг розміститися невеликий завод пластмасових виробів або підрядник.




- Ось воно, - сказав Джордж Ніку. Орендований тим самим Коулзом за неймовірною ціною з тієї компанії, що його збудувала. Вони хотіли мати цю будівлю будь-що-будь. Він згадав Reed-Farben, і так ми про це дізналися. Він сказав, що це для надсекретних експериментів або щось таке.




Нік привітав Боба Клайна, серйозного чоловіка, за лагідністю якого ховалася завзятість бульдога та мізки, що обмірковують усі можливі та неможливі сторони справи. Боб простяг йому бінокль. «Вони щось там роблять. Вони відкрили жалюзі з цього боку вперше».




Нік вдивився через підлісок у бінокль. Він не міг зазирнути всередину і не міг наблизитись непоміченим. Нік зітхнув. Так було й зараз... Їм, можливо, доведеться оглянути будинок поблизу, перш ніж знайти в ньому щось цікаве, звіривши номери машин, зробивши телефотографії людей, що входять і виходять, або шляхом подальших розслідувань таємничого Коулза.




- Ну, - сказав Нік, - я сам би цього хотів. Чому мені не зовсім зрозуміло. Схоже, мені слід було краще спостерігати за материнською компанією».




Він попрощався з ним кількома добрими словами і разом з Джорджем вирушив назад у місто, залишивши двох інших напоготові. Ще не доїхавши до 80-го маршруту, в машині дзижчала трубка. Джордж втрутився, і розмірений голос Боба Клайна сказав: «Гірський цап дев'ять, бак три. Ти розумієш мене?'




«Гірський козел дев'ять сидить поруч із козлом три і два», — відповів Джордж у висловлюваннях, покликаних виключити непосвячених. 'Вперед, продовжувати.'




«Дві старші військові кицьки із сержантом за кермом щойно вирушили на північ. Армійський лімузин. Тризірковий вимпел.




Нік вистрілив. Старші офіцери виїжджають, коли ніхто не в'їжджав? І їдуть до штабу? Він сказав тихо: «Розгорнись».



зв'язок



Джордж розгорнув Меркурій. - Наздоженіть їх, - сказав Нік. "Дай повний газ".




На швидкості 180 км/год «Меркурій» з вереском мчав рівною дорогою через прерії. Якби цей сержант перевищував швидкість, армійська машина доїхала б до воріт штабу раніше за них. Було кілька речей, які він міг зробити тепер, коли він мав радіозв'язок... і також можливо, що військова машина була абсолютно звичайною. Що, якщо склад був секретним виходом із штаб-квартири? Нік відчув, як піт заливає його пахви. Не було зв'язку, щоб прив'язати це до чогось. напружені




Він почав робити висновки. Вони наздоженуть іншу машину приблизно за сорок хвилин, навіть якщо вона їде зі швидкістю 130. Що насправді можуть означати ці цифри, щоб виправдати тривогу?




Якби він зміг побачити, як до воріт штаб-квартири під'їжджає акуратно відполірований штабний автомобіль, він зрозумів би, що троє його пасажирів дуже напружені. Часовий у будці був так зайнятий, стоячи по стійці смирно і ненав'язливо натискаючи на кнопку виклику, що ледь глянув на їхні рожеві пластикові перепустки та значки, які сержант показав у віконце.




Вахтовий сержант, що втік із вартового приміщення через дорогу, мав гострий погляд. Генерал-лейтенант ВПС США Паккард і генерал-майор Бернс із сержантом Свенсоном як водій.




Вахтовий сержант відступив назад і зразково відсалютував.




Лімузин мчав широкою під'їзною дорогою до штаб-квартири. Ніхто з трьох пасажирів не сказав жодного слова. Два генерали ззаду сиділи зовсім прямо, їхні голови були потемнілими безпристрасними, проте сильно настороженими. Сержант був майстерний і вів машину з надзвичайною точністю. Насправді, машина та її пасажири були надто досконалі. Це виглядало як надто гарний твір сумлінного реквізиту та гримерів телебачення.




Автомобіль вдруге повернув праворуч і поїхав двосмуговою дорогою до одного з житлових комплексів, також огороджених високим парканом. Один із кварталів у містечку... Тут перевірка була ще більш ретельною, хоча троє чергових військових перейнялися тим самим духом благоговіння та покірності. Блискуча оливково-зелена машина ковзнула під огорожу.




Проїхавши пост, машина зупинилася перед головним входом до великого двоповерхового будинку на околиці аеропорту цього «містечка». Він виглядав як зменшена копія Пентагону.




Два генерали вийшли і пройшли через вхід та контрольно-пропускний пункт біля ліфтів у великому підвальному приміщенні, яке було більшим, ніж наземна будівля. Нарешті вони прибули до кабінету полковника Беррінджера М. Фрістоуна, чергового офіцера відділу планування та інспекції.




Генерали Паккард та Бернс похвалили полковника Фрістоуна за хорошу роботу. Фрістоун, стурбований вилученням коштів із запланованого ангару на користь розширення злітно-посадкової смуги — не фальсифікацію, а навмисне неправильне тлумачення наказів, — був надто доброзичливий. Коли йому вручили листи головнокомандувача, він перестав думати про це. Листи були «особисто підписані».




Якби Фрістоун залишалося довго жити, він автоматично не знайшов би в реєстрі обох генералів з особистих і службових причин. У якомусь сенсі навіть добре, що Фрістоун, який походив із роду професійних офіцерів і, відповідно, страждав на дуже обмежену спостережливість, так і не дізнався про це.




Генерал Паккард сказав: «У листі йдеться про проведення загальної інспекції, але я думаю, що бос був обережний у своїх словах. Ми залишимо цю інспекцію генерал-ад'ютантові. Насправді ми маємо на увазі архів та командний пункт ЦПД».




Фрістоун мало не задихнувся. "Генерал..." Він шукав слова. — Є секрети величезної важливості. Це може бути зроблено лише з дозволу генерала Світа...




— Очевидно, — погодився Паккард із кисло-солодкою усмішкою. "Просто зателефонуйте йому".




Фрістоун відчував, що ніколи не зустрічав двох генералів, більш схожих на членів Генерального штабу, ніж Паккард та Бернс. Пильний погляд, квадратні голови, сто вісімдесят фунтів ваги. Вони мали багато спільного. Усі старші офіцери штабу, до речі, виглядали більш-менш однаково.




Генерала Світа зараз тут немає, — похмуро сказав він, знаючи, що на нього чекає. Цього ранку він вилетів до Лос-Анджелеса на екстрену зустріч з Рендом. Він не повернеться до п'яти..."




Генерал Паккард тепер виглядав менш доброзичливим. — Це не зовсім за правилами, чи не так? Технічно зараз ніхто тут не командує». На цьому він зупинився. Фрістоун відчував, як висить у нього на шиї, як ярмо. «Розумієте, це лише основа для можливої надзвичайної ситуації. Навряд чи це можна було б назвати робітником за нормальних обставин. Ми, звичайно, завжди готові до негайних дій, і генерал Світ розставить усі крапки над i і перекреслить їх, запевняю вас.




Захист був слабким, він знав про це. Генерал Паккард зітхнув. Я розумію це, полковнику. До речі, це не є твоєю проблемою. Ми обговоримо з ним це питання, коли побачимось. Я вважаю, що ви могли б показати нам командний пункт.




"Звичайно, генерале." Тепер Фрістоун зробив помилку, і це була його остання помилка. Відвідувачі командного пункту, а також ті, хто хотів ознайомитися з таємними файлами, повинні були пройти подвійну перевірку безпеки... Він проводив своїх відвідувачів до ліфта.




У схожому на печеру командному пункті була мінімальна кількість персоналу. Чотири резервісти для функцій зв'язку та управління, розрахованих на сорок осіб, та один капітан на червоному кріслі для перегляду шістдесятиметрової проекції земної кулі.




Це перетворилося на бійню. Спершу два дужі генерали вистрілили у Фрістоуна, за ним у капітана і чотирьох резервістів. У звукоізольованому приміщенні пролунали постріли. Паккард та Бернс виконали свою місію без зайвих слів. Бернс підійшов до шахт ліфтів, де визначив, що жоден із трьох ліфтів не рухається і що кабіна, в якій вони спустилися, все ще чекає на них.




Паккард підійшов до низької картотечної шафи з двома ящиками ліворуч від капітана, що згорбився в червоному кріслі. У шафі було два замки; в одного був ключ із зображенням на ньому. Паккард, наче прицілившись, прострілив інший замок кулею магнум, що впала в ящик, перш ніж відкрити шафу.




Він дістав три червоні папки завтовшки всього один-два дюйми і чорну пластикову коробку висотою близько чотирьох дюймів з численними заглушками на дні. У цьому маленькому розподільчому щитку були провідники кількох десятків телевізорів, що мали особливу функцію. Якби всі ініційовані людські особи були мертвими або зникли безвісти, ящик або його дублікат у Вашингтоні могли б продовжувати оборону Північноамериканського континенту, а також організувати контратаки. Якби його докладно вивчили експерти, він, звичайно, розкрив би деталі складних установок, якими керував.




Паккард загорнув папки і «мозкову коробку» в тонкі гумові, які дістав із внутрішньої кишені. Вони з Бернсом піднялися ліфтом сходами, взяли кашкети в кабінеті Фрістоуна, пройшли назад довгими, майже пустельними коридорами і весело відгукнулися на контрольно-пропускних пунктах на старанно надані їм військові почесті...




Звістка про їхнє прибуття тим часом рознеслася по колу... Біля головного входу з'явився капітан військової поліції, щоб гідно проводити важливих гостей ("інспекція зверху" називалася внутрішнім телефоном). Вони відповіли на його тверде привітання привітними жестами.




У караульному приміщенні задзвонив телефон. Вартовий підхопив його, проковтнув від жаху, схопився і закричав: «Капітане, затримайте їх, кажуть!»




Капітан заревів: «Стій!» до задньої частини автомобіля, що помчав так, ніби ніхто з пасажирів його не чув. Він звернувся до вартового: «Чому? Що вони сказали? Хто телефонував?'




«Щось вкрали з командного пункту… кажуть». Останні слова вартового висловлювали сумнів.




Капітан Фаунс підбіг до свого джипа і помчав за великою машиною, не чекаючи на підкріплення. Здавалося, він не може ухвалити ситуацію. Насправді це були два генерали! Як це можливо!




Звичайно, на довгій прямій джип не міг наздогнати швидку легкову машину. Вони летіли над дорогою! Джордж і Нік побачили, як дві машини наближаються до бази, куди на максимальній швидкості мчала їхня власна машина.




«Гальма!» - Сказав Нік. «Відбувається щось дивне…»




Знову інтуїція, але цього разу вона потрапила до яблучка.




- Так, - напружено сказав Джордж. "Їх намагається наздогнати армійський джип".




'Розгорнися.'




Джордж різко зменшив швидкість, довівши швидкість «Меркурія» до сотні, потім увійшов у поворот у хмарі пилу та гальки відкритим полем і тепер мчав за двома машинами. За триста метрів від джипа вони були лише третіми у гонці.





Капітан Фаунс все ще мучився сумнівами. Він мав із собою пістолет. А чи могли б ви зупинити двох генералів? Якщо ви зробите це неправильно, ви негайно поставите жирну крапку у кар'єрі. Він побачив, як один із них дивиться на нього через заднє скло. У всякому разі, вони знали, що він їх переслідує. Він видав серію коротких гудків - перевірений часом знак стоп. Він побачив, як спустилося заднє скло. Агов, у того хлопця був пістолет!




Сумніви капітана Фоуна знайшли безславний кінець. Він витяг пістолет, але зрозумів, що в патроннику немає патрона, а через кермо йому було дуже важко відкрити замок. Нарешті, він розробив шаблон. Майже водночас куля «магнум» пролетіла над капотом позашляховика через лобове скло і потрапила Фаунсу в груди. Травма не була смертельною, але те, що було за нею, було. Джип почав кренитися і перекидатися, як ящик, що котиться схилом. Через те, що коліна капітана заклинило під кермом, він застряг у машині при першому ж перекиді. У другому випадку борт фургона мало не розрубав його навпіл, і відразу ж після цього його відкинуло від уламків, як бездиханого кролика відганяє полум'яний мисливський собака.




Нік і Джордж затамували подих, коли джип почав перекидатися. Джордж повів «Меркурій» з дороги і щосили намагався втримати курс на нерівній місцевості. Він трохи пригальмував, щоб збалансувати машину. Не зупиняйся, - сказав Нік. «Я бачив стрілянину з передньої машини. Я гадаю, що вони його підстрелили. Джордж нічого не сказав на це, але тільки-но він знову взяв «Меркурій» у руки, він знову дав повний газ і повів машину назад на дорогу.




Вони все ще були за триста ярдів позаду. - Думаєш, ти їх наздоженеш? - Запитав Нік.




«Ставлю десять доларів, що ми швидше».




'Прийнято.' – Нік витяг Вільгельміну з-під руки. Казали, що це незграбна зброя, навіть із укороченим стволом та звуженим прикладом. Зброя зручно лежала в руці і добре підходила для такої жахливої ситуації, як ця.





Нік побачив тінь раніше, ніж почув шум двигуна. Він висунув голову у вікно. Блакитний гелікоптер повільно пролетів над ними до великої машини спереду.




— Можеш говорити, що хочеш, — пробурчав Джордж, — але ці хлопці серйозно налаштовані.




"Він підлітає!" - вигукнув Джордж.




Вертоліт сповільнив хід, поки не опинився прямо над машиною оливкового кольору і завис над нею, як чапля, що збирається зловити форель. Тепер «Меркурій» швидко наздогнав велику машину - Нік був радий дізнатися, що він програв за десять доларів. З вертольота впала мотузка. Кошик, здавалося, висів на кінці його.




— Не можу повірити, — здивовано вигукнув Джордж. "Вони не можуть допомогти тим хлопцям із цим..."




«Можливо, це спрацює, – відповів Нік, – але ця коробка надто мала. Вони безперечно збираються щось передати цьому вертольоту.




Джордж нахилився вперед, його руки були на кермі. Вони були всього за триста ярдів від великої машини. 'Догляди їх. Знову гармата!




Нік висунувся з вікна, прицілився і вистрілив у людину, що дивиться на них через ліву частину відчиненого заднього вікна. Червоне полум'я рушило в їхній бік. Нік щосили намагався точно прицілитися, йому заважали трясіння машини, тиск вітру і очі, що сльозилися. Це було навіть складніше, ніж стріляти по голубах у вітряну погоду. Щось відскочило від їхньої машини. Інша людина першою потрапила в ціль, але Нік вважав, що і його кулі потрапили в ціль. Він знову прицілився в мішень, що рухалася, і знову смикнув курок.




Обличчя з пістолетом зникло. Руки просунули у вікно і поклали щось у кошик. Нік наважився. Йому хотілося б спочатку обговорити це з Джорджем, тому що він знав свою справу. Але це була одна з ситуацій, для яких вони давали вам особливу кваліфікацію. N3 підняв свій Люгер і випустив останні три кулі до кабіни цього невеликого вертольота.




Пілот вертольота був задоволений. Він наблизився до армійської машини точно у встановленому місці та у встановленому порядку. Він дозволив кошику завмерти біля вікна машини, як це було за старих добрих часів, коли він ще був каскадером у кіно. Він не мав почуття провини. Він знав, що його покровителі були шахраями і, мабуть, займалися якоюсь формою шпигунства. Але платили добре...




Раптовий біль став нестерпним. Він закашлявся, у нього перехопило подих, і він нахилив румпель уперед. Невелике повітряне судно вилило праворуч, з гуркотом врізалося в землю і ще кілька разів перевернулося, розкидаючи уламки, як конфетті.




Лімузин мчав уперед, «Меркурій» слідував за ним. Нік вставив у пістолет запасну обойму. Джордж висловив словами те, що було в них на думці: «Ці хлопці, мабуть, мали до цього якесь відношення. І ми самі бачили, як вони застрелили цього капітана».




«Сподіватимемося, що це не телевізійна постановка», — відповів Нік. "Зараз я спробую вистрілити їх по шинах".




У задньому вікні з'явилося ще одне обличчя, дуже схоже на перше, що вони бачили. Воно було зовсім невиразне. Можна подумати, що люди виявлятимуть якісь емоції у такій ситуації. Непорушні, подумав Нік, стріляючи.




Він потрапив у шину. Чоловік щойно висунув у вікно щось, схоже на великокаліберний револьвер, коли лімузин почав кренитися, танцюючи безглузду самбу з одного боку дороги на іншу. Джордж загальмував так сильно, що Меркурій смикнувся з криком теплої абразивної гуми. Військовий автомобіль занесло і він одного разу перекинувся, перш ніж він зупинився. «Меркурій» зупинився метрів за двадцять.




- Прикрий мене, - сказав Нік Джорджу.




Він біг, пригинаючись і зигзагами, до хмари пилу, що огортає лімузин. Він зупинився на відстані п'яти метрів і побачив, як двоє чоловіків вийшли і стали поруч з машиною, як лакеї. Сержант стояв по стійці смирно поруч із водійськими дверима, а генерал-лейтенант ліворуч від неї. Вони були одного зросту, засмаглі і мали гарні постаті. Вони здавалися родичами. Обидва були абсолютно безпристрасні - їхні обличчя нічого не висловлювали.




— Руки вгору, — гаркнув на них Нік.




Жоден із них не здригнувся. Нік приготувався. На дні машини все ще могла бути захована ще одна людина. Раптом він почув бляшаний голос, як через трубку. У того генерала у кашкеті? Нік зрозумів: «Підірвати...»




Генерал поліз у мундир. Сержант швидко обернувся, засунув голову в машину і щось натиснув чи потягнув. Нік почув шипіння та тріск. Він повернувся і побіг до невеликого пагорба, який минув по дорозі до лімузина і який мав на увазі як можливе укриття на випадок перестрілки. Перший вибух пролунав ще до того, як він досяг пагорба, і останні два метри його буквально віднесло до нього. Після цього вибухи були настільки ж сильними. Він відкрив рота, щоб зменшити тиск на барабанні перетинки, і підповз до «Меркурія». Джордж упав на живіт. Вони обидва залишалися в обіймах ще десять секунд. Нік повільно й розгублено звів очі. Потрібна була мить, перш ніж він знову зміг ясно бачити. Оливково-зелена машина була морем полум'я. У десяти ярдах валялася купа палаючої тканини, яка могла належати генералові. Сержант взагалі випарувався. Нік пирхнув і закашлявся. Кордить, нітрогліцерин, бензин і горіле м'ясо.




Джордж встав поруч із ним. "Ісусе, поговоримо про кишки..."




- Або дисципліни. Яких національностей були ці хлопці? Усі вони виглядали однаково.




Джордж похитав головою, закашлявся і потер шию. — Нік, якби ми не впали, це лайно було б на нас усюди. Ви бачили, як воно летіло над нами? Хто вони? Без поняття.'




"Ми були трохи нижче ударної хвилі", - сказав Нік. Він уявив обличчя людей, які так раптово і так рішуче померли. Вони виглядали як хлопці з дорогих каталогів, що рекламують крутий повсякденний одяг. Як актори, які поринули у свої ролі. Яка відданість чи дисципліна стояли за цим?




Вдалині завила сирена. — Ходімо, — сказав Нік. «Залишіть мене на тому перехресті, щоб ви могли повернутися і допомогти військовим та місцевій поліції розібратися у деталях. Нічого не кажіть про мене. Моє прикриття тепер має першорядне значення.




Джордж погнав "Меркурій" назад на шосе. У лобовому склі було дві дірки. "Якщо ці хлопці передали їм ваш опис, ви, можливо, втратили прикриття, - сказав він. - Якби хтось із них знав вас..."




"Тоді треба напружитися", - зізнався Нік. — Але ця банда надто небезпечна, щоб віддалятися від неї зараз. Ці люди хитрі, небезпечні та мають за спиною багато грошей. Я думаю, ви знайдете, що вони увірвалися до штаб-квартири і вкрали там щось дуже важливе.




— Сподіватимемося, — сказав Джордж, випускаючи Ніка, а потім швидко повертаючись на Меркурії до місця події.




Нік витер обличчя носовою хусткою і повільно пішов далі. Джордж мав чудове почуття гумору. Ніка підвіз пастор-методист.




У Норт-Платті Нік подякував йому за підвіз і побажав всього найкращого. Чоловік зробив задумливе, але добре обличчя і сказав: «І вам удачі. Думаю, я просто намагаюся з'ясувати, чи я справді християнин».




«Сессна» привезла його назад у високогір'я на заході сонця. Літак було так легко тримати в руках, що мав достатньо часу, щоб подумати.




Він запізнився на кілька хвилин, коли припаркував "форд" поряд із червоним "порше" Грети на стоянці "Алжиру". Він допоміг їй сісти до його машини. Вона виглядала сяючою та веселою в жовтій сукні, яка підкреслювала її рум'яне обличчя та акуратно покладену сріблясто-сиву зачіску. Вона лагідно посміхнулася йому і потиснула йому руку. "Приємно знову зустрітися з вами, Грета".




Він відвіз її до ресторану Chez Rouge дорогою до Денвера. Він мав чудову репутацію. Він виявив, що атмосфера була такою ж чудовою, як і ціни.




Грета була веселою та розслабленою, як учениця школи-інтернату, яка проводить ніч у спокійній обстановці. З першим мартіні з горілкою вона ще впоралася насилу, але другий пішов швидше, а третій зник у неї в горлі відразу після отримання. Нік сидів поруч із нею у м'якому блакитному світлі напівкруглого м'якого дивана. «Мене представили колишньому конгресменові Ебботту. Цікавий хлопець. Він один із ваших великих кредиторів.




Грета завмерла. - Так, - нерішуче сказала вона. — Він… комісар нашої компанії.




Нік нахилився до неї, начебто збирався відкрити великий секрет. «У мене таке почуття, що Рід збирається зробити щось велике. Щось глобальне значення. Цей старий лис робить це не так.




— Ми завжди проводимо дослідження, — сказала вона, старанно підбираючи слово, — але… — Вона поклала руку на нього. «Будь ласка, пам'ятайте, що я вам сказала. Рід не хоче, щоб хтось про це знав - забудь про це. Просто роби свою роботу, не говори про це і не шпигунь».




«Хто говорить про шпигунство? Я просто хочу мати можливість заробити трохи додаткових грошей. Я вже трохи відклав грошей. Якщо вони на шляху до чогось хорошого, звичайно, я також можу цим скористатися? Тримаю парі, що такі великі хлопчики, як Перлі, роблять те саме. Чому тільки ці хлопці завжди мають отримувати велику видобуток?




Вона зітхнула. 'Ти правий. Але вони такі... такі неприступні. Він був упевнений, що вона сказала б «небезпечні», якби була менш задумливою. «Якщо вони думали, що нам навіть цікаві їхні результати, тоді «ми б закінчили кар'єру».




Йому здалося, що слово «закінчили» пролунало надто ударно. — Вони не впізнають, якщо ми триматимемо язик за зубами. Єдине питання: що вони роблять?




— Що ж, ви маєте рацію, говорячи, що це має глобальне значення.




Він улаштувався трохи нижче на дивані. Їхні тіла зіткнулися одне з одним. Він погладив її руку, припускаючи, що робить це зовсім ненавмисно. "Достатньо глобальне, щоб деякі люди могли розбагатіти на цьому?"




'Так. Ви щось знаєте про пересадку серця?




'Так.'




«Велика проблема – отримати серця. А також нирки та інші органи. Штучні органи працюють все ефективніше, але є ще кращий спосіб, який розробляє тільки Рід…»




"Ще найкращий спосіб?" — обережно спитав він.




"Вирощування нових органів".




Ну давай же! Як нова шкіра точно...'




'Так. В лабораторії. Виростити їх повністю, а потім пересадити».




— Мільйони, — промимрив він. "Мільярди, якщо вони зможуть зберегти монополію на це".




"Вони це можуть."




'Наскільки?'




'Я не знаю. Більшості з нас навіть не дозволяють потрапити до великої будівлі для вирощування». Вона гірко засміялася. 'Уявити! Дехто з нас думає, що все це просто смішно, але що з цим робити? У будь-якому випадку, лише мало хто може побачити готовий продукт. Але я сама надивилася на це достатньо. І зробила також.




— Ви брали участь у цій роботі? Грета, люба, адже ти й сама маєш право скористатися цим! Ці великі організації завжди одержують гроші. Чому люди, які виконують розумову чи брудну роботу, мають задовольнятися жалюгідною пенсією? Як ви вважаєте, вони скоро виставлять його на продаж?




"Я думаю так." Вона грала зі своєю порожньою склянкою. «Я вже культивувала перше серце у своєму відділенні понад шість місяців тому».




"Яке хвилювання, мабуть, було," сказав він з ентузіазмом. «Бачачи, що ваша робота дає результати в такий спосіб. Вам довелося розпочинати з існуючого органу? Я маю на увазі, чи потрібні їм для цього частини старого серця?




'Ні ні. Є тільки така ж модель зростання, можна сказати. Ця нескінченно складна комбінація дрібних частинок, з допомогою якої комп'ютер може конкретизувати різні фази процесу зростання».




'О Боже.' Він здавався враженим, і він був вражений. 'Крок за кроком. Можна сказати, частка за часткою - під контролем комп'ютера!




'Вірно. Люди не могли цього вдіяти. Крім того, вам знадобилася б тисяча або більше людей, які вдень і вночі нічого не робили б, окрім як вивчали та просували процес зростання. Як я… ми налаштували це автоматизовано.




'Приголомшливо. Фантастика! Отже, як тільки програмування завершено, можна розпочинати процес зростання. Після першої копії виробництво стає навіть дитячою грою, бо метод фіксується.




Їй було приємно, що він виявив такий інтерес та ентузіазм. — Тобі просто треба повторювати це знову і знову. Але ви бачили б перші клітинні структури. Збори з тисяч кольорових кульок розміром навіть менші за шпилькову головку на дротяному каркасі розміром з письмовий стіл. Німур зробив першу копію. Він геній ... » Коли вона згадала ім'я Німура, вона раптово схопилася на ноги насправді. Вона схопила Ніка за руку. «Тобі безперечно не слід нікому про це розповідати. Вони надзвичайно замкнуті у цьому».




— Егоїстичні, ти маєш на увазі. Не хвилюйся, дитинко. Питання лише у тому, як ми матимемо з цього?




— Доведеться це вам залишити. Купівля акцій, але заради нас обох не дозволяйте собі дивитися в карту!




Інакше фальшиві карти вилізуть із рукава, подумав він. Очевидно, вона нічого не знала про фінансове походження фірми. Reed-Farben була приватною компанією. Ніяка частина його не могла бути отримана через офіційні канали чи обхідними шляхами. Рясні кошти з цього загадкового швейцарського джерела допомогли компанії розпочати роботу, а прибуток від звичайних хімічних та фармацевтичних продуктів підтримував бізнес. Він запитував, як далеко зайде Марвін Бенн у серйозному бізнесі. Не те щоб компанія Reed-Farben була несерйозною, але в багатьох сенсах відбувалося щось дивне.




Вони взяли шатобріан та дві пляшки рожевого вина. У слушний момент, за кавою з коньяком, Нік запитав: «Ви коли-небудь зустрічали мого друга - Хьюбі Дюмона?»




Вона відкинула голову на м'які перила. Її відповідь прийшла без жодних вагань. - Дюмон? Ні. Ніколи про нього не чула. Хто він і що робить?




«Представник з хімікатів. Я думав, що ви могли замовити в його фірмі.




'Ні.' Вона думала. «Дрейк веде переговори. Я просто пишу запити. Вони роблять все можливе, щоб завадити нам вступити в особистий контакт із представниками».




Він повірив їй. У Грети було щось таке, що змушувало повірити, що вона рідко, якщо взагалі коли-небудь, брехала, хоча могла робити це дуже спритно, якщо це було абсолютно необхідним. Можна було сказати про дрібниці, наприклад, про те, як відверто вона ковтнула напій, і як вона відповіла на його поцілунок минулої ночі. У справах важливіших вона виявляла стоїчний погляд, свідомість того, що ти скоро все забудеш і що все скоро забуде і тебе. Вона була тим, кого можна було б назвати зрілою жінкою, уклав він, але було в ній щось зіпсоване, що свідчило про те, що процес дорослішання не завдав їй шкоди. Шкода, що вона опинилася в цій фірмі. Вона б справила фурор у вашингтонських колах і, мабуть, незабаром знайшла хорошу людину.




Вона замріяно подивилася на нього. "Що б ви зробили, якби у вас було багато грошей і вам більше не доводилося водити вантажівки?"




'Взяв вихідний. Ви щось відчуваєте до Гаваїв?




Вона засміялася і провела щокою по його підборідді. У цей момент він підняв погляд на здивовані і сердиті очі Марти Вагнер.




Нік натягнуто посміхнувся і почав вітатись, але вона продовжувала йти. Вона була одна. Навіть це, подумав він, мало того, що за мною женеться вся банда «Рід-Фарбен», тепер мої найкращі стосунки стали небезпечними настільки, наскільки може бути небезпечною покинуту жінку — і це важливо. Він сказав: «Вибачте, Грето», — і пішов за Мартою через бар.




Спина Марти була пряма, коли вона йшла через довгу кімнату. Вона, певне, шукала когось — у барі чи за столиками. Нік наздогнав її, коли вона пройшла дві третини шляху до дверей на іншому кінці. Він поклав руку їй на руку і сказав: "Березня..."




— Ах, дай мені спокій. Вона відсмикнула руку, на мить оглянулась і вийшла з бару. Нік пішов за нею.




"Березня, ти шукаєш Піта?"




Вона зупинилася під різнобарвними вогнями на шляху до стоянки. Вона виглядала сумною, злою, схвильованою і дуже гарною! - Як ти вгадаєш? Це була саркастична зауваження, на яку ніхто не чекав відповіді.




"Я залишив його у Перлі".




'Я знаю це. Я чула, як добре ти вмієш літати. І що ви спитали, чи знає Хьюбі Джо Фелікса. І ще, що ти працюватимеш на Перлі. У м'ясорубку потрапиш – ось що з тобою буде! Як ти думаєш, що зроблять Рік та інші, коли Перлі скаже їм, що найняв тебе?




- Вони все ще тусуються з тобою у пошуках Джима Перрі?




Вона зробила кілька кроків, її плечі, які вона раніше тримала прямо, як хлопчик із кадетського училища, тепер здавалися втомленими та переможеними. "Чому я маю говорити вам щось ще?" Він ішов із нею. — Бо ми разом, Марто. Ми обидва однаково схильні до ризику.




— Ти це казав і Греті Штольц?




"Швидко йти." Він обійняв її рукою – дуже ніжно. «Ви можете здогадатися, чому я тусуюсь із Гретою».




- І, чи! Бо хочеш розкопати ще більше того лайна, яким займався Піт».




'О. Ти маєш на увазі, що Піт ніколи не пив, поки я його не обдурив.




Вона глянула на нього. Її очі були вологими та допитливими. Потім вона раптово посміхнулася, коротка та зіпсована. Це звучало гірко, начебто вона хотіла показати, що розуміє ситуацію. Вона обдарувала його короткою цинічною усмішкою.




- Ну гаразд, Джіме, - сказала вона, більше не відсмикуючи руку. — Я шукаю Піта із семи. Він часто приходить сюди. Так, ці хлопці від Ріка все ще стежать за ділом. Думаю, велике начальство ще не чуло ім'я водія Джима Перрі, хоча мені справді цікаво, як це…




"З якоїсь причини вони забули запитати Кенні про мене".




— Або вони приготували тобі дуже хитру пастку.




- Так, - зітхнув він. — Марто, повертайся до своїх справ. Я відвезу Грету додому, як тільки зможу позбутися її пристойним чином, а потім прийду до тебе. За цей час ти можеш дізнатися щось про Піта. Якщо ні, то я допоможу тобі знайти його.




У напівтемряві він поцілував її. Вона запитувала себе, чи знав він, як сильно вона потребувала когось, щоб хоч трохи полегшити її тягар, хоча б ненадовго. — Я чекатиму на тебе, — прошепотіла вона.




Повертаючись через бар, він ретельно витер губи хусткою.




Придушивши наростаючу позіхання, Грета сказала: «Нам потрібне повітря, крім цього задушливого диму», — і стиснула його руку. Коли він сплатив рахунок і відмовився від її внеску, він сказав, коли вони йшли до машини: «Ти мав довгий день, Грето? Вам багато доводиться стояти на роботі? Ти втомилася, дитино?




«Дні справді довгі, і я досить багато ходжу. Але я чудово почуваюся…» Вона повела його до правого боку його машини. — Я гадаю, це ти втомився. Дайте мені поїхати – я люблю щоразу пробувати іншу машину».




Вона сіла за кермо і зачинила двері. Він зітхнув. Який підхід йому слід вибрати зараз? Вона спритно вивела машину з паркування і повернула ліворуч, подалі від долини Копперпот. Подвійний мартіні або без подвійного мартіні, вона їхала добре, уважно, не надто жорстко і з правильним становищем рук на кермі. Він знову позіхнув і притулився до неї.




- Ось і все, - люб'язно сказала вона. — Ти мав важкий день, чи не так?




"Я почуваюся так, що мене побили", - відповів він.




'Бідний хлопчик. Ти, мабуть, спізнився минулої ночі через мене. А тепер заспокойся...




Вона звернула з головної дороги на бруковану стежку до гори Джона Ріда, проїхала біля милі і зупинила машину на пустельному пасовищі біля струмка, що, ймовірно, був причиною того, що давним-давно тут був невеликий фермерський будинок. Наскільки він міг розгледіти в темряві, не залишилося жодної будівлі. Жінки чудово зуміли пристосуватися, тут кожна представниця жіночої статі обрала собі гніздечко для стоянки у горах.




Вона відрізнялася від Марти, яка діяла імпульсивно, і відрізнялася від багатьох жінок, яких він знав, якщо вже на те пішло. Грета звикла методично аналізувати, а потім робити висновки. Вона гладила його, пестила, шепотіла йому всякі милі дрібниці, напівроздягала його, лизала йому вуха, дряпала його соски кінчиками нігтів, покушувала його язик - вона нападала широким фронтом!




Нік розслабився. Особливо не сперечайся. Будьте милим. Подумайте, чого вона хотіла. У її житті вже було стільки розчарувань. Він здригнувся, коли вона застосувала незвичайну комбінацію хваток та ласок. Що ж, Картер, зізнайся: це майстерність. Він весело витяг плед, що лежав на задньому сидінні. Хоук міг пишатися ним.




З нескошеної трави вийшов чудовий матрац. Він побачив, як Грета вішає одяг на деревці при світлі зірок. Хоук, напевно, оцінить цю жінку. Цілеспрямована та акуратна. Якби він запропонував їй...




Йому не дали більше змоги для приємних припущень. Грета повністю поглинула його. Як і в кабіні вантажівки, були сюрпризи, тільки тепер їх побільшало, бо було де розвернутися та застосувати варіації. Грета знала чого хоче і як саме. Після приємного досвіду він знову впав на траву. Якби Грета колись вступила в контакт із чоловіком, який зміг би все це оцінити, це могло б обернутися довічним зобов'язанням.




Цей активний та різноманітний підхід був стимулюючим. Подібні речі не траплялися так часто. Можливо, це було через телевізор: ви сиділи і насолоджувалися двомірною релаксацією і забули, як використати своє тіло для роботи із справжнім задоволенням. Отримайте чудовий досвід! Якщо ви порівняєте цю жінку з позбавленими уяви, лінивими, переляканими фігурами, з якими ви зіткнетеся у ці дні у Вашингтоні. Або, що ще більше дратувало, самозакоханість, яка прив'язалася до нього, як безформний пудинг, і пішла у свій світ мрій.




Грета взяла на себе ініціативу, поки не відчула, що настав час її партнеру взяти кермо влади в свої руки, і це було приємно. Вочевидь, вона не вичерпала свій діапазон можливостей у кабіні.




— Обернися, — сказала вона, обережно потягнувши його за стегно. Він обернувся.




Ще одна новинка, ще одна геніальна знахідка. Через мить вона ахнула йому у вухо: «Тебе важко дістати, я рада...»




— Це довше зберігає веселощі, — прошепотів він.




Ах яка жінка! Чоловікам просто подобалися добре навчені коні та сексуально досвідчені жінки. Він посміхнувся, радіючи, що вона не може дивитися йому у вічі. Але тоді треба було починати із гарного матеріалу. Мудрість і ентузіазм були незамінні, тому що кожне вміння залежить від того, що каже вам ваш розум.




- А тепер, - сказала вона, - уперед.




Він перестав думати про задоволення і взявся до справи. Через деякий час, коли він лежав, дивлячись на зірки, вона засунула сигарету між його губами, залишивши його на деякий час, щоб узяти пачку з машини. - Ти дуже втомився? Вона пригорнулася до нього. — Ти крутий робітник, ти знаєш це?




Він узявся за руку. — А ти дуже винахідлива, Грето. Мабуть, ти диявольський художник у лабораторії.




Він глянув на зірки, розсипані темним небом, як блискучий штучний сніг на ялинці. Чому люди не можуть просто насолоджуватися життям, гарною їжею, насолодами, сексом... Добре, що він подумав про це. Він повинен був покласти цьому кінець і продовжити свою роботу і знайти Піта. Але він мав ще багато часу; жоден з варіантів потрапити в головну будівлю не був хорошим, і чим пізніше він би спробував, тим краще. Більше того, Грета могла виявитися гарною контактною особою. Ви можете подати це як частину його обов'язків. Він видавив цигарку, повернувся і знову знайшов її губи.




Опівночі він висадив її біля червоного «порше». Вона зрозуміла, коли він сказав, що повинен вставати о п'ятій, і тим більше, коли він запропонував зустрітися в тому ж місці і в той же час у п'ятницю.




Це зробило прощання легким. Грета знала, що таке самодисципліна. Їй доводилося нав'язувати це собі все життя. Повертаючись до своєї квартири на ділянці Рід-Фарбен, вона згадала слова Ніка про заробляння грошей. Це було розумно та небезпечно, але дуже привабливо. Було б дуже добре мати гроші та бути вільним. поряд з такою людиною, як Джим Перрі...







Нік знайшов Марту і Боба Полуворонов у затишному куточку її ресторану. З першого погляду він зрозумів, що Піта ще немає. Як тільки він побачив слушний момент, він тихо запитав, які їхні плани. Чи міг він допомогти?




Марта зітхнула. — Ми можемо знову перевірити усі намети. Зазвичай він тиняється тут кілька днів, перш ніж дозволити вогням міста залучити його. І невдовзі це сталося з ним.




— Хіба господарі тих заповітів не дзвонять тобі, коли він там з'являється? То ти не попередиш тих хлопців?




«Вони мене не люблять. Піт витрачає великі гроші.




Це було зрозуміло. Нік сказав: "Скажи мені, куди йти, і я піду".




"Ти знаєш Оги, Дедвуда, Ферндейла і ..."




'Так. І Бар-Нутін, і Джим Перро, і Трейс Квік — я прямую на захід.




Він виїжджав своєю машиною через бічні двері, коли звідти вискочив Боб Полуворона, легко, як олень, перестрибнув через залізні ворота і зупинив його. Індіанець увійшов. Нам щойно подзвонили. Піт знаходиться на вулиці Віггл Пасс.




Нік вискочив на головну дорогу. - З ним все гаразд?




'Ні. Він поранений.




Вони подолали сім кілометрів за двісті секунд і зупинилися на місці, де на правій узбіччі стояли чотири машини. Одна була перекинута, але не виглядала сильно пошкодженою. На іншій машині горіла червона мигалка. Людина у формі спробувала включити рацію, яка тріщала і шипіла. Нік та Боб побігли до машини в канаві. Якийсь чоловік спрямовував ліхтар на Піта, який сидів попереду і стогнав, переважно праворуч і нахилившись ліворуч, ніби він і не був за кермом. Він був сильно побитий і весь у крові. Нік впізнав його за статурою, формою голови та курткою. З його горла вирвався хрипкий звук. Світло відбивалося від зубів, що прилипли до підборіддя в криваво-червоній масі.




Нік сказав: — Продовжуй наглядати за ним, Бобе. Я візьму ковдру. Двері машини Піта не були розбиті. Вони підняли його якнайбережніше і загорнули в ковдру. Піт спробував поворухнутися, коли його передали, і сказав щось більше схоже на тарабарщину, що булькає.




Нік схилився над ним. - Заспокойся, Піте. Просто не хвилюйся. Це я – Джим.




"Я?" "я?" Потріскані губи і розбита щелепа не могли вимовити жодного слова. Нік тримав руку Піта, і вона ніжно стиснула його.




- Так, Джіме, - заспокійливо сказав Нік. — Ти знову будеш гаразд. Він підніс губи до вуха Піта. 'Хто зробив це?' Слина та кров потрапили на щоку Ніка, коли він приклав вухо до губ пораненого. "З'аке'єнсе". Піт витяг його з великими труднощами. Він закашлявся, виплюнув блювоту і знову запитав: Джим?




Нік стиснув його руку і прошепотів: «Так, Джіме. Заспокойся, хлопче. Хто це зробив?




"Z'make'ense..." Хвилина мовчання, потім Піт зробив ще одне судомне зусилля: "Z'make'mense...".




Грубий голос ззаду і зверху спитав Ніка: Що ти там робиш? Його не можна чіпати.




Нік підвівся. Місцева поліція. Нік просто подивився на чоловіка при світлі машин і сказав: «Схоже, він ось-ось шокує. Ось чому я загорнув його у ковдру.




— Тобі не слід його чіпати. Ти знаєш його?'




Його звуть Піт Вагнер. Ми – його друзі.




«Швидка допомога вже у дорозі. Я знаю його ім'я. Коли ви бачили його востаннє?




Боб Полуворона сказав йому.




Нік спробував сказати із місцевим акцентом. "Його не так сильно поранила та машина".




Ні, схоже, вони схопили та пограбували його. Його гаманець зник.




До розмови приєднався міцно складений хлопець у комбінезоні, що тримався віддалік. «Я добре знаю Піта. Я побачив, як він їде на схід і посигналив йому. За кермом був ще один хлопець, і тут я побачив у дзеркалі як машина робить повний оборот. За нею була ще одна машина. Я майже впевнений, що з неї вийшов якийсь хлопець і вони продовжили шлях на схід. Я одразу обернувся і знайшов його прямо тут». Його слова звучали щиро. — Я зателефонував до його сестри.




Нік раптово схилився над сильно ушкодженою головою Піта. Він намацав яремну вену і обережно доторкнувся до віку, коли поліцейський сказав: «Гей, не чіпай його, поки не приїде швидка допомога».




Нік підвівся і зітхнув. — Зачекайте на них, але я не думаю, що йому потрібна швидка допомога.




Нік мав рацію. Піт був мертвий. Співробітники швидкої допомоги забрали його тіло, а Боб допоміг поліцейському з даними звіту. Потім він поїхав назад, щоб повідомити Марту. Боб Полуворона пройшов на кухню. — Ти скажи їй.




Нік зробив. Вони були в її розі ззаду, і він зробив так, щоб все виглядало не так погано, як було насправді. Вона не плакала і не засмучувалася; вона погодилася, але її темні очі стали вологими та водночас жорсткими. Нік приніс їм каву та стопку віскі. Після кількох коротких сумних зауважень вона довго мовчала. Потім вона запитала: "Ви залишили його з Перлі?"




- Як я вже сказав, так.




Вона підійшла до телефонної будки і повернулася за хвилину. — Він пішов звідти близько п'ятої години. І нічого не сталося.




«Краще б ми його зустріли…»




- Я бачила, як ти намагався. У "Chez Rouge".




«Це нечесно, люба. Я ризикнув би своєю шиєю заради Піта, хочете ви в це вірити чи ні.




Вона опустила очі. 'Вибачаюсь. Але я дізнаюся, хто залишив його вмирати!




"Поліція шукатиме".




— Ці хлопці не можуть знайти навіть чоловічого туалету. І якщо вони досягнуть успіху, ти зможеш підкупити їх здаванням з автомата.




Вона була, звичайно, дуже засмучена. Нік подумав про те, що вона сказала, коли з'явилася поліція — людина, яку він уже зустрічав, а тепер ще й детектив. Ставили звичайні питання і нічого більше. Нік залишився осторонь. Марта уникала згадувати ім'я Перлі і сказала, що Піт напився. Вони кивнули, начебто це все пояснювало.




Коли вони пішли, вона сказала: Бачиш?




'Не зовсім. Вони перевантажені роботою. Ти теж не сказала, що знала. Вони могли скористатися підказкою, що він пішов від Перлі о п'ятій.




Вона зробила похмуре обличчя. Двоє добре одягнених, веселих хлопців пройшли до бару з великою помпою. Марта дозволила йому сісти та підійшла до них. Нік обійняв Боба Полуворона в іншому кінці кімнати і вказав головою на двох чоловіків поряд із Мартою. 'Ви знаєте їх?




«Флеш Волдо та Бен Міллікен».




- Вони знали Піта?




'Так.'




— Вони були його друзями з випивки?




'Іноді. Але вони не завдали б йому шкоди.




Нік повернувся до столу. Марта негайно почала розпитувати про чоловіків, які могли влаштувати Піту засідку. Коли вона повернулася до нього, він недбало запитав: Ти що-небудь дізналася?




'Ні. Вони тільки-но вийшли з Фордж-Джанкшен.




— Ти можеш їм повірити?




"Я починаю нікому не вірити".




"Могли б ви подумати, що, можливо, він хотів отримати кілька особистих інтерв'ю для своєї історії про Reed-Farben - і що вони з підозрою поставилися до його питань?"




Вона широко розплющила свої темні очі. У ньому були гнів та страх. "Я вірю... вони не будуть..."




"Можливо ні."




Він уже мав свою відповідь. Не з її слів; він не повірив, і вона також, подумав він. Він допив свою каву і сказав: «Мені шкода тебе, Марто». Гадаю, ти хочеш побути сама. Побачимося завтра.'




Він знав, що вона не хоче залишатися сама. Вона хотіла, щоб він допоміг їй помститися за Піта. Її прохолодне "Спасибі" поранило його більше, ніж він думав.




Він поїхав до Альпайна, відкрив багажник свого «форда», відніс три сумки до свого котеджу і ретельно засмикнув там штори. Коли він одягнув чорні туфлі на креповій підошві та темно-синю сорочку, можна було побачити, як він став зовсім іншою людиною. Ніколас Дж. Хантінгтон Картер III став Ніком Картером, N3 з AX, людиною, спеціально навченою та екіпірованою для цієї роботи. Чоловік у кімнаті більше не був Джимом Перрі.




Він задер сорочку і підперезав щось схоже на білий нейлоновий пояс для грошей. У різних відсіках були різні твори Еглінтон і Суарта, начальників технічних підрозділів AX. Там були щупи із загартованої сталі, гаки, жетони, вибухові речовини С4 різної форми, смертоносні та паралізуючі бомби, флакони, що не б'ються, наповнені сірчаною або пікриновою кислотою.




У сумках були інші паски для інших компаній. У тому числі і дуже хитромудрий з пристроєм, що підслуховує, і радар-детектором, і такий, який дозволяв якийсь час залишатися в живих у глушині.




Вільгельміна, «Люгер» з коротким стовбуром та вузьким пластиковим прикладом, була в тісній сумці у нього під пахвою. Х'юго, гострий як бритва стилет, лежав біля його лівого передпліччя. Він розіпхав по кишенях ще кілька речей і прибрав сумки назад у багажне відділення.




Перш ніж вимкнути світло, він ще повісив на пояс сумку з Пепітами — швидкодіючими газовими гранатами, які тимчасово виводять когось із ладу, не завдаючи при цьому постійної шкоди. Вільгельміна, Хьюго, Пепіта, П'єр та Лулубель... з'являються як корисні кодові слова для запиту зброї. «Пришліть мені шведських немовлят», якщо ворог підслуховував, звучало краще, ніж «пришліть мені два пістолети-кулемети шведського типу».




Як і у випадку з військовими, де вони знали своїх Довгого Тома, Чесного Джона та Веселого Гаррі, ці назви для найстрашнішої зброї тепер знайшли визнання серед бійців AX.





Він поїхав на захід, подалі від «Рід-Фарбен», і по дорозі, що оминає фабрику, попрямував трохи далі до злітно-посадкової смуги. Загалом за милю від злітно-посадкової смуги він вів «Форд» через густий підлісок старої лісовозної стежки, яку виявив під час свого першого дослідження. За двісті метрів він не міг іти далі і вимкнув світло. Судячи з його карти і судячи з паркану, тепер він повинен бути за кількасот ярдів від задньої частини комплексу, де він піднімався на пагорб за приміщенням персоналу. Це здавалося логічним місцем для проникнення. Там, в оточенні сімей з дітьми, не можна було бути надто необережними зі смертельними пастками, високовольтними проводами та зубастими доберманськими мордами. Йому довелося пробиватися через нетрі порослі дубів та молодих хвойних дерев. Це була справжня мука, але вона також вказувала на те, що охорона не вважала спробу вторгнення з цього боку дуже ймовірною. Він мало не наскочив на паркан у темряві.




Він уже вирізав дві палички з прорізом на кінцях. Тепер він вставив у щілини відрізок дроту, тримав палиці у гумових рукавичках і заземлив огорожу. Нічого не трапилося. Це був звичайний заводський паркан із трьома рядами колючого дроту поверху. Він на мить посвітив на нього ліхтариком. Один шматок колючого дроту був прикріплений до ізоляторів. Якщо перерізати цей провід, спрацює реле та спрацює сигналізація. Він витяг з підліска велику соснову гілку до паркану і притулив до неї, потім перерізав два ряди знеструмленого колючого дроту, обережно проліз під сигнальний провід і зістрибнув на землю з іншого боку.




Він мовчав та слухав. Все було тихо. Він встромив у вухо підслуховуючий пристрій і знову прислухався. Він чув звичайні звуки, але вони були слабкими. Він повільно пройшов далі, уважно прислухаючись. Амплітуда сигналів не змінилася. Він з'єднав у мережу провід, який використовував для заземлення огорожі, і виявив, що частково блокує сигнали в його напрямку. Електронні сторожові пси стояли не вздовж паркану, а далі всередині.




Він переповз через горб і побачив вогні фабричних корпусів. Звуки та тріск у вухах ставали все гучнішими. Він обережно сповз по схилу і за допомогою дротяної сітки знайшов джерело одного з сигналів. Колона схожа на стовп старого паркану. Він піддався, коли він натиснув на нього плечем. Він нахилився, як лайнсмен в американській команді з регбі, і кинувся на неї. Стійка зламалася і впала. Він потяг її ще на кілька футів, так що всі дроти в його підставі були відірвані.




Потім побіг по діагоналі через пагорб в інший бік до головної будівлі; тепер він минув виробничі цехи по скошеному лужку. Він дістався до обгородженої трансформаторної будки і впав на землю за нею.




Майданчик тут був усюди освітлений, і він відповз у темний кут, який зміг знайти, лежачи на животі біля основи закритої площі. Над ним тихо гула установка.




Автомобіль мчав угору схилом від будиночка воротаря; своїм прожектором він висвітлював паркан, де міг, а де не міг, територію навколо нього. З хатинки воротаря вийшов охоронець - з такої відстані він здавався іграшковим солдатиком - і взяв із загону добермана. Він пішов на схід уздовж паркану. Йому буде потрібно годину, щоб пройти через бар'єр туди, де Нік перерізав колючий дріт. Також існувала ймовірність того, що на той час він припинить свої дослідження.




Ніку це здалося лише першою реакцією на тривогу. Це часто траплялося з ними, коли тварини вступали в контакт із ланцюгами або внаслідок нещасних випадків. Почати на сполох міг великий птах, який підхопив черв'яка. Але якимось чином інша команда тепер запитувала себе, чому ланцюги повністю відключилися. Якби минулої ночі перед осцилографом сидів якийсь тямущий хлопець, вони знайшли б зруйнований стовп протягом хвилини, але, ймовірно, цього не сталося. Проникливі охоронці - майже вимерла порода.




Після того, як машина і людина з собакою зникли з поля зору, Нік побіг по траві і проїжджій частині, застрибнув на вантажний майданчик і присів біля головних дверей будинку, що пропускають людей у білих халатах під час навантаження або розвантаження. За допомогою зонда та кількох ключів він швидко відчинив двері. Він прослизнув усередину і закрив її за собою. Сигналізацій не було. Можливо, сигналізація була підключена до основної системи, яку він відключив, або перегорів головний запобіжник, коли він відривав дроти від стовпа.




Він стояв у блискучому коридорі, викладеному білою плиткою. Ліворуч було два вікна, а кабінки за ними були огорнуті темрявою. Він продовжив шлях до Т-подібного коридору.




Він визирнув з-за рогу трохи далі вліво та вправо. Яке місце для роботи! Довгі коридори були схожі на тунелі із сліпучо-білого льоду, кришталево чисті й зловісні, немов у холодному склепі. Був запах, який, здавалося, виходив із усіх операційних та консультаційних кабінетів лікарів та стоматологів у всьому світі. Слабкий і проникливий - він не міг не думати про гостру сталь у плоті, про неминучість смерті. Ефір та парний альдегід, спирт та луг, сірка та нафта, запахи, завдяки яким людина приходить у світ і знову йде. Нік здригнувся. Йому подобалося уявляти себе людиною, вільною від емоцій під час роботи, але це було дуже моторошно.




Далеко ліворуч, у напрямку до офісної частини будівлі, фігура, одягнена в біле, примарно перетнула хол, мабуть, переходячи від одного столу до іншого. Нік повернув праворуч, як тільки привид зник, і швидко пішов блискучим коридором. Його темне тіло на білому тлі було б легкою мішенню для стрільця.




Він проминув офіси. Двері одних були відчинені, інших зачинені, на дверях були написані імена. Скрізь було темно. Він бачив лабораторні приміщення розміром із бенкетний зал; горіло єдине світло, і він чув гудіння насосів чи моторів. І раптом він опинився там, де хотів бути. Подвійні сталеві двері, які мали відкриватися в центральний простір будівлі, де колись розташовувався виробничий відділ Lyman Electronics. На дверях красувалися запобіжні таблички чотирма мовами:





НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ. НЕ ВХОДИТИ. ДОСТУП ТІЛЬКИ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ З СПЕЦІАЛЬНИМ ДОЗВІЛОМ.





У ній був дорогий замок, який зносився через безліч ключів, вставлених незліченну кількість разів. Через тридцять секунд Нік відчинив двері і зачинив її за собою. Одразу за дверима була ширма від нескромних поглядів. Нік озирнувся і затамував подих. Знову ця емоція, але цього разу цілком прийнятна!




Вони були схожі на гігантські винні пляшки, що зберігалися в чотири шари в асептичній операційній, такій великій, що там міг би приземлитися спортивний літак. Ні, не пляшки, а шестифутові пробірки, трохи нахилені назовні, в кожній з яких було тіло голого чоловіка, який тупо дивився на нього!




Порівняно з коридорами величезний простір був досить висвітлений. Нік увійшов до третього ряду. Відкриті сталеві сходи через рівні проміжки вели на орбіту згори чи знизу, а між протилежними рядами скляних трун була мережа пішохідних мостів. Він глянув угору. Монорейки проходили між високими стелажами; пробірки можна було експлуатувати чи знімати з допомогою свого роду козлового крана. Там було зовсім тихо. Тисячі очей викликали в нього мурашки по шкірі. Машинально його рука полізла в кишеню під сорочкою, з якої він вийняв маску з прорізами для очей, носа та рота. При ньому була чорно-біла маска, складена в пакет розміром не більше за рекламний буклет сірників. Чомусь вибрав чорну. Мовчки, на крепових підошвах, він спустився першими сходами, схожими на корабельну, і підійшов до першого ряду людей з їхнім гротескним виглядом у пробірках. Потім у задній частині будівельних лісів він виявив хитромудрий комплекс трубок і проводів, що нагадує акуратно скріплені різнокольорові пуповини. Він опустився навколішки і глянув крізь скляні люльки. Кожне нерухоме тіло мало білу трубку, що веде туди, де має бути пупок, від синьої трубки до області живота, червоний провід до голови та зелений провід до грудей.




Він уважно подивився на найближчі тіла і дійшов висновку, що їх помістили головою вниз, залишивши повіки відкритими. Чи це було масове вбивство чи пограбування могил в особливо великих розмірах? Йому довелося щось проковтнути, і він придушив озноб. Безперечно, ви опинитеся серед таких смертей! Він обережно пройшов повз ряд цих порожніх тіл, і тут його щось раптом осяяло. Наскільки він міг бачити всі тіла були однаковими. Цілком можливо, що вони були створені синтетичним шляхом!




Він затамував подих. Піт, звичайно, теж заліз так далеко, мабуть, через ту дірку в паркані, якою вони заманювали в пастку надто цікавих. Знаючи деякі деталі, він зміг ухилитися від охорони та проникнути всередину. Вони спіймали його, планували загнати його в прірву, щоб це виглядало як нещасний випадок, але водій, швидше за все, запанікував, коли цей міцний хлопець посигналив і загальмував у машині Піта, бо не Піт був за кермом. Щось у цьому дусі, мабуть, сталося. Але ж це не можна було пояснити! Якщо тільки вони не хотіли виростити цілісну людину та вирізати з синтетичного прототипу необхідні органи! Замовте своє нове серце, і ми виріжемо його для вас із номера G999. У Ніка знову мурашки по шкірі. Чоловічі постаті здавалися завершеними у деталях. А жіночі? «Вибачте, мем, але у нас немає в наявності грудей та маток.




Що означала ця червона нитка на голові? Чи могли ці фігури нарешті набути розумової сили? Хочете стати власником якомога більшої кількості Монстрів Франкенштейна? Чи планувала компанія Reed-Farben продавати слухняних готових рабів? «Купіть собі помічника і користуйтеся ним все життя - глюкоза для його харчування коштуватиме вам менше долара на тиждень!




Він дивився, як пуповини тягнуться через кімнату, як сполучні дроти від величезної телефонної станції. Він виявив, що вони проходили крізь стіну через проріз, мабуть, прибраних двостулкових дверей. Його погляд також впав на двері по сусідству з позначкою ЗАВЖДИ ТРИМАТИ ЗАКРИТОЮ. Він прослизнув усередину і заповз за закритий резервуар заввишки близько трьох футів.




Ця кімната, не така велика, як інші, була біля навантажувальних доків. Труби йшли від вбудованих резервуарів із нержавіючої сталі до зовнішньої стіни, а пуповини, згорнуті в товсті білі пластикові труби, були підключені до резервуарів. Це пояснювало проблему із харчуванням. Він почув тихе бурмотіння, клацання і дзижчання і поповз уздовж ряду баків на звук.




Чоловік у білому халаті дрімав, обхопивши голову руками, біля U-подібного розподільчого щита. Все це нагадувало диспетчерську електростанцію або нафтопереробного заводу, або футуристичну установку для управління повітряним рухом. За кафедрою, на якій незліченні вогні створювали враження міста, побаченого вночі з літака, на всю стіну займали два гігантські комп'ютери та допоміжні пристрої. Гудіння було викликане обертанням магнітних стрічок пам'яті. Так ці мізки працювали! Але якби вони могли запрограмувати такий метод штучного розмноження за власним бажанням – що вам потрібно, лікар, адвокат, вождь індіанського племені, солдат, політик, начальник відділу чи грабіжник? - тоді вони мали силу небаченої величини!




На кафедрі тихо задзвенів дзвіночок. Чоловік у білому підняв голову, подивився на датчики, натиснув кнопки, клацнув вимикачем, глянув на годинник... і знову опустив голову. На годиннику було чотири години, зазначив Нік. Час йти до світанку. Ніколи не вгадаєш, які цікаві пастки приготувала ця організація для тих, кому вдалося прослизнути через бар'єри. Вони вже могли виявити перерізаний колючий дріт. Замість компанії, яка мала лише комерційні цілі, Reed-Farben здавалася озброєною до зубів.




Він прослизнув назад у велику кімнату і зачинив двері. Він обережно прокрався повз стелажів «трун росту», як він їх подумки називав. Він був за шість кроків від сходів, якими спустився, коли раптом відчув, як щось таємно мчить до нього з проходу між містками.




Він надто пізно схаменувся. Його схопили ззаду і схопили обома руками, що мало не збило його з ніг. Сильні руки здавались обтягнутими шкірою затискачами.




Перш ніж вони змогли завершити захоплення, він розпочав контрнаступ. Він тупав пальцями ніг, бив п'ятами по гомілки, звивався назад, згинався і звивався. Він ніколи не відчував чогось настільки потужного, незворушного та жахливого. Щупальці стиснулися ще дужче і завдали йому болю.




Він змістив свій центр тяжкості, щоб спробувати виконати кидок нагевадза чи атаку атемівадза, залежно від хватки чи захисту противника. Біда була в тому, що всі його дії здавалися ідеальними! Великі пальці намацали вразливі місця передпліччя.




Нік зробив паузу, хоча його мозок працював швидше, ніж стійка реле. Знову той нудотний лікарняний запах з рота, що пронісся повз його нос. Нік, який провів місяці на борцівському килимі, відпрацьовуючи всі бойові прийоми, об'єднані загальною назвою «дзюдо», міг знати, що таке досконалість у цій галузі. Коли він відмовився від сдзізенхонтая, або ідеального балансу, його противник був готовий дозволити йому спробувати конкретний кидок або прийом, але Нік знав, що його відразу поб'ють ще кращим варіантом, заснованим на його власному виборі.




Нік зупинився. Те саме зробив і його противник, його великий палець доповз до нерва руки Ніка і мало не зламав йому ребра ще одним захопленням. Потужним поштовхом ніг Нік кинув усю свою вагу убік – прямо на найближчий ряд скляних трубок, де порожні очі «чоловіків» дивилися на грізну боротьбу.




Гігант на його спині вилив разом з ним, а потім відтягнув його від величезних пробірок. Нік знову кинувся до лісів. То була правильна тактика; його противник не хотів, щоб їх було пошкоджено. Руки навколо нього ослабили хватку, одна рука стиснула його зап'ястя, інша спробувала схопити його за руку, щоб виконати захоплення рандорикату. Останній відігнав Ніка, вдаривши супротивника двома пальцями.




Натомість він отримав кидок ногою. Він був відкинутий до стіни, як останній із недосвідчених дітей. Це виглядало набагато гірше, ніж було насправді, тому що Нік дозволив собі піти; це переривання було для нього дуже доречним, і він дозволив своєму ворогові подумати на мить, що він виграв. З руками, повернутими всередину і зігнутими в ліктях, Нік приземлився на стіну в приймання емпо укемі.




За шість метрів від того, хто збив його з ніг, він знову рвонувся вгору, негайно в ідеальній рівновазі хідарисдзизентай — великим пальцем лівої ноги назовні.




Раптом він зрозумів, що зараз перебуває віч-на-віч з одним із «чоловіків» з пробірок! Штучна людина? Він сумнівався. Цей здавався дуже реальним та живим... На ньому була біла сорочка без рукавів, білі штани та сині кросівки без шнурків. Істота відразу прийняла позу сиден-хонтай - ідеальний баланс з ногами на одному рівні. Нік перейшов до migisjizentai - правий великий палець вперед, але завжди в ідеальній центральній рівновазі. Його супротивник нерухомо стояв перед ним.




Але розбирання ще не закінчилося. Немов дві холодні, розважливі, пульсуючі ртутні лампи, блідо-блакитні очі дивилися в Ніка. Нік підняв праву руку, як боксер, який починає свій останній раунд, і запитав, чи зможе він виконати кидок через плече. Рука його ворога просунулася на дюйм, але недостатньо, щоб викликати кузурету або дисбаланс, який би обмежив його можливості.




Якби комп'ютери навчали цих хлопців відповідно до вказівок програмістів, подумав Нік, програмісти багато залишили б на волю випадку. Їм точно не потрібно було нагадувати цьому роботу, що таке хороший дзюдоїст на даному етапі.




Нік знову подумав про Франкенштейна. Тепер він сам застряг у сутичці з таким чудовиськом; у нього була така ж прямокутна голова, але не ті жахливі шрами. Його монстр виглядав набагато більш доглянутим, як ідеальний вбивця з прямим безпристрасним обличчям. Двісті сорок фунтів ваги, за оцінкою Ніка, і нічого, крім кісток та м'язів.









Розділ 8








Фільм про те, що було за цим, на чорній гумовій підлозі серед антисептичного та стерильного на вигляд вмісту гігантського лабораторного виробничого приміщення коштував би цілий стан. Таку річ більше не можна імітувати. Чи зможете ви коли-небудь зібрати разом двох істот, одна з яких бореться за своє життя, а інша бореться чи його життя не має значення, і обидва вони майстри дзюдо, карате, савате та численних варіантів цих бойових прийомів?




Щоразу, коли Нік намагався втекти чи розпочати атаку, білий гігант брався до справи. Вони використовували греко-римську боротьбу, джиу-джитсу, грубі кидки та удари. На кожну атаку є захист, на кожну захист протидія. І практично на будь-яку протидію... принаймні прочитайте праці доктора Кано, який прославився своєю книгою Sodeturikomigosji.




Нік навіть не знайшов своєї переваги в дзюдо в інструкторів AX. Його виключно гострий погляд, його чудова чуйність і його постійний добрий стан навіть змушували його протистояти їм. Але це тут...




Істота атакувала, захищалася, парирувала, блокувала — все чудово. Якоїсь миті Нік потрапив у жорстоку мертву хватку дзюдо: хадакадзіме. Легкі хворіли, і коли він звільнився від цієї вбивчої хватки, йому здалося, що він звалився з Ніагарського водоспаду, замкнений у пивній бочці. Він був переконаний, що не зміг би вирватися на волю, якби не провів стільки годин, відпрацьовуючи спеціальні прийоми з Джорджем Стівенсом.




Пінки Ніка в пах чудовиська були точно відбиті схрещеними руками. Він також використав цей захист сам, а потім схопився за гомілку. На його велике задоволення, йому вдалося струсити з себе супротивника... ледве уникнувши катагури. Нік завдав удару у відповідь, ледь не отримавши удар в сонячне сплетіння і удар по шиї.




Він виявив, що за наявності можливості зайняти ідеальне положення рівноваги монстр наслідуватиме йому і залишатиме ініціативу йому. Істота негайно реагувала на будь-яку атаку чи ослаблення захисту... та її захисні рухи та випади були надзвичайно точними.




Нік швидко подумки просканував свою зброю. Газові бомби і Х'юго не підходили — йому ніколи не вистачило б часу дістати першу, а будь-який добре підготовлений дзюдоїст міг легко відбити ножову атаку.




Потім залишилася тільки Вільгельміна, але в нього склалося стійке враження, що ця кімната, а також сусідня кімната, були обладнані сигналізацією, що реагує на будь-який гучний шум. Мабуть, я запрограмований на поразку, подумав він.




Запрограмовано? Вони дивилися один одному в очі зблизька.




Спробуємо зараз щось, чого немає в програмі? - Запитав Нік.




Нема відповіді. Блакитні очі блищали.




Нік розвернувся і побіг.




Він не смів озирнутися. Хоч би яку швидкість він міг розвинути, він сподівався на свої сильні м'язи ніг. У цьому спринті він показав час, близький до рекордного – тепер залишалося лише сподіватися, що вони не зробили хлопців, які також побивали рекорди!




Він втяг голову між плечима і хитнув руками. Цілком можливо, що він побив якийсь рекорд між їхньою батальною сценою та білою плитковою стіною біля диспетчерської. Він швидко підійшов ближче. Він погрожував, що пробіжить крізь нього або розіб'ється головою.




Можна припустити, що ці істоти були навчені — запрограмовані — на переслідування. І, якщо вони наздогнали вас, атакували, вдаряли та кидали. Все залежало від швидкості - вони, мабуть, недостатньо запрограмували їх, щоб зупинитися. Будь-хто може зупинитися. Ще за три метри від стіни. Нік пригнувся, загальмував, повернувся і вдарив по стіні тим же земпо укемі хаучі, який він застосував, коли монстр жбурнув його до іншої стіни. Він розвернувся і відштовхнувся у протилежному напрямку, як плавець на повороті.




Монстр сповільнився і сповільнився. Нік вдарився ногами на рівні колін і встиг вивихнути кісточку. У монстра все ще була непогана інерція, коли він врізався головою в плитку.




Нік перекотився на бік і лежав, важко дихаючи. Він ще ніколи не відчував себе настільки виснаженим фізично чи морально. Голова чудовиська була викривлена і притиснута до шиї, ніби вона поринула в цементний ставок, у якому не було води. З відкритого рота вирвався тихий останній шепіт, і з губ на гумовий килим капав червоний струмок. Блакитні очі залишалися напіввідкритими. Вони втратили свій блиск.




Нік простяг руку і занурив два пальці у червону рідину. Він відчув це. Це справді була кров. Потім, важко дихаючи, він побіг дорогою, якою прийшов.




Хтось щось виявив. Усі вогні на території були увімкнені. Біля пагорба, яким він приїхав, стояли три машини служби безпеки, скануючи місцевість прожекторами. Охоронець, що вирушив патрулювати з доберманом, спустився вниз, жестикулюючи, і інший охоронець зустрів його з будиночка воротаря з двома іншими собаками.




Нік пробіг повз велику будівлю, за низьким кущем, і по дузі попрямував до головної дороги. Коли він повернув за кут і збирався попрямувати на схід, дорогу йому перегородила величезна постать, Великий, двісті сорок фунтів, блакитноокий - монстр!




Нік завмер. Він відчував, що холодіє всередині. Це була людина, яку він щойно бачив умираючим, або те, що зламалося! Квадратна голова, безглузде красиве обличчя, блискучі блакитні очі, що нагадують погляд сіамської кішки, що гордо спостерігає за цуценям. Але це був інший, у темному одязі та в капелюсі! Нік глибоко зітхнув, Так що ще один! Той, що робив обхід ззовні. Нік відійшов убік. Істота зробила те саме, сказавши: «Ходімо зі мною, будь ласка».




Голос звучав повно і музично, вимова відмінна. Говорив він так само механічно та плавно, як диктор по радіо чи по телебаченню.




'Як тебе звати?' — тихо спитав Нік.




'Джон. Будь ласка, підемо зі мною.




«Вони мали називати тебе Френком Другим. Я щойно зустрів твого приятеля Френка Першого.




«Ходімо зі мною, будь ласка».




Нік потягнув Вільгельміну так швидко, як міг, і тримав зброю просто під носом істоти. - Відійди, Джоне!




Джон підійшов до нього, пірнувши прямо повз нього, коли він підняв руку. Ще один, подумав Нік, ідеально запрограмований для ураження всіх видів зброї. Він двічі вистрілив Джону в ліву колінну чашечку, чудово знаючи, що перша куля потрапила в центр диска, але він не знав, чи є у цих істот чутлива підколінна ямка. Джон звалився, як вежа, біля якої вибухнув заряд вибухової речовини. Блакитні очі стали білими. Виходить, він відчував біль.




Нік обшукав його в пошуках зброї, не зводячи очей з загрозливих для життя рук і ніг. Він нічого не знайшов і більше не нападав. Можливо, сильний больовий імпульс цих синтетичних людей викликав таке ж коротке замикання в мозку, як і в реальних людей.




Нік побіг через лужок, все ще захищений кущами між ним і будиночком воротаря. До того часу, як охоронець із собакою прийшов подивитися, хто стріляв, N3 був лише маленькою фігуркою, що дерлася вниз схилом до отвору під парканом біля головної дороги. Незадовго до того, як повністю зникнути з поля зору фабрики і території фабрики, Нік озирнувся. Служба безпеки Reed-Farben, схоже, була дуже зайнята цього раннього ранку. Він запитував, чи знав хтось із чоловіків, які мчали на машинах, переслідували з собаками, підіймалися на пагорб, на який він пробрався, чи тягся по лужку слідом за доберманом, який пронюхав про нову стежку, в чому річ? Можливо, ні. Синтетичні охоронці мали стежити, щоб уразливе ядро великої будівлі залишалося недоступним для сторонніх. Він зняв чорну маску і поклав її до кишені.




Він проповз під парканом, залишив чіткі сліди на дорозі у бік Денвера, потім кількома легкими стрибками перейшов дорогу і пішов кам'янистою ділянкою до лісу. Нарешті, якнайшвидше перетнувши покинуті пасовища на схід, він за три чверті години дістався охайного будиночка Боба Полуворона. Нік постукав у задні двері. Усередині загавкав собака, який тут же заглушив командний тон Боба. Здоров'як відчинив двері, і у Ніка виникло відчуття, що дробовик чи карабін перебувають у межах досяжності однієї з цих могутніх рук.




Нік сказав: «Мене треба підвезти зараз. Близько десяти миль, Бобе. Через три секунди чорні очі індіанця, здавалося, зробили висновки з чорного одягу Ніка, прохолодного, ще неяскравого світанку та пустельного шосе. - Сідай, - сказав Боб. 'Я йду.'




Camaro Боб стояв у гаражі з відкритими дверима. Нік знайшов на верстаті шматок мотузки і прив'язав її до одного зі своїх гумових черевиків. Коли Боб прийшов і сів, Нік підняв черевик. — Буде краще, якщо я протягну цю штуку на кілька миль за твоєю машиною. Це відволікає собак від вашого будинку. Вони подумають, що я хотів украсти твою машину, але в ній не було ключів.




- Вони знають, хто ти? - Боб повільно їхав під'їзною доріжкою. Нік викинув черевик із дверей на дорогу.




'Ні. Я не вірю, що вони мають уявлення. Поверніть праворуч, будь ласка.




— Ви шукаєте вбивцю Піта?




'Так.' - Це була напіввідповідь, але це було правдою.




«Якщо у них є дійсно хороший слідопит, вони не дозволять цьому взуттю обдурити себе. Така людина незабаром зрозуміє, що сталося.




«Мабуть, це чоловіки з доберманами та співробітники служби безпеки з цього району. Чи є хтось, хто може щось із цим зробити?




'Ні.'




Нік подякував Бобу, коли вони дісталися до тартака. Чорні очі були незбагненні, коли Боб сказав: «Поки ти допомагаєш Марті або шукаєш вбивцю Піта, я допомагатиму тобі. Але якщо ти зробиш щось, що роздратує Марту, нам кінець.




"Березня - мій друг", - відповів Нік. Він пішов по зарослій стежці, щоб забрати свою машину.




О сьомій годині Нік поїхав на важкому автопоїзді з фабрики в низину. Він залишив трейлер на вантажному майданчику, причепив порожній до свого тягача і якраз вчасно зустрів Джорджа Стівенса на роздоріжжі Форт-Логан. Навіть якби «Рід-Фарбен» послала за ним людину — а він її шукав, — це було б невинно. Ви зупинилися випити філіжанку кави з термоса і вирішили на стоянці перекинутися парою слів з туристами.




Цього разу туристом був худорлявий сивий чоловік у звичайному темно-синьому костюмі, який міг бути багатим на дядька Джорджа Стівенса. Це був Хоук, гранично прямий і спостережливий, але завдяки тому, що він тривалий час спілкувався з ним, Нік міг прочитати занепокоєння у кількох зайвих зморшках у його живих, добрих очах. Без подальших церемоній Нік сказав: Привіт, Джордже. Ласкаво просимо до Скелясті гори, сер.




Коли вони стояли біля дороги, милуючись горами, він підсунув Хоуку касету, на якій записав події останніх кількох годин у мотелі. Не дивлячись на них, доки вони говорили, він усно резюмував свої дії. Коли його тиха розповідь закінчилася, Хоук сказав: Це ще не дуже багато. Але може бути найбрудніший бізнес, з яким ми коли-небудь стикалися. Між іншим, останні слова Піта — ви вірите, що він намагався сказати, що вони роблять людей?




'Конкретно. Піт був добрим репортером. Він зібрав матеріал для своєї розповіді... але він не мав можливості записати його».




- Джордже, - сказав Хоук, - розкажи Ніку, що трапилося в штаб-квартирі.




Джордж розповів Ніку, що ці два генерали зробили. Нік зітхнув з полегшенням. "Я радий, що ми зрозуміли це правильно. Що сказав коронер?"




«Там було не так багато останків, щоби зрозуміти. Можливо, Відділ щось зробить тепер, коли ми знаємо, що це були роботи.




- Сумніваюся, - сказав Нік. «Ці зразки вирощені у природних умовах. Я думаю, що нічого не залишилося, крім плоті та крові. Чи можемо ми пов'язати цей рейд у штаб-квартирі з Рід-Фарбен?




- Не одразу, - сказав Хоук. «Те, що ми можемо надати як доказ, — це лише наша заява про те, що машина прибула з їхнього складу».




— Тоді йдіть і подивіться там.




“Ми вже зробили це. У них там є транспортні засоби та деякі хімікати навалом. Охоронець зник. Дзвінок у штаб-квартиру показав, що їхнє поселення в Небрасці не використовується».




"Вони загнали нас у середину лабіринту", - з усмішкою зауважив Нік. "Ми не знаємо, в якому напрямку рухатися".




— Ми могли б зробити наліт на фабричний комплекс у Колорадо, — задумливо сказав Хоук, — але якщо він виглядає так само нешкідливо, як їхня компанія в Небрасці, ми нічого не досягли б і викрили б себе. А Перлі Еббот подбає про те, щоб у Вашингтоні нам відмовили. Нік, ти готовий діяти відповідно до того, що сказав Піт? Я не казатиму вам, що робити, але ви повинні припустити, що він щось там виявив.




— Я в цьому майже певен.




— Тоді бий сильно, якщо потрібно. Вони зовсім не вчені-дослідники, які роблять ласку людству за допомогою штучних органів, вони хитрі злочинці, хоч би якими поважними вони були. Але що вони роблять із цими синтетичними людьми?




"Я міг би придумати цьому сотню різних застосувань", - сказав Нік. «Дев'яносто дев'ять із яких були поганими».




— Я хотів би побачити цього Марвіна Бенна, — задумливо сказав Хоук. «Ця людина підозріло ховається на задньому плані».




«Цілком законно! Така анонімна постать, як він, здатна скупити всю Неваду».




«Бен готовий до цього. Він працює над арбітражною справою, яка принесе йому або «Рід-Фарбен» не менше півмільйона на рік…»




'Що це означає?'




«Він купує та продає акції, витратні матеріали та іноземну валюту з невеликим, але надійним прибутком, бо побудував хорошу систему зв'язку. Це окрема історія, Нік.




Нік тихенько свиснув. «Людина, яка розвинула таку силу і здатна таким чином підтримувати себе, — геній. Ви б майже подумали...




Хоук кивнув головою. - 'Це Юда!'. Він стояв там, як дорогий турист, милуючись далекими гірськими вершинами. "Ми шукаємо його".




Нік зневажливо пирхнув. «Хіба ми не можемо вистежити цього хлопця, незважаючи на наші комп'ютери та сімнадцять спецслужб?»




"Ми навіть не можемо знайти квитанції про оренду з нашого офісу в Сайгоні", - саркастично сказав Хоук. «Вони повідомили Агентству військової розвідки, що вони мають понад сто п'ятдесят погонних метрів архівних ящиків з необробленими даними. Десь усередині є потрібна мені інформація. Він зняв обгортку з сигари. «Ви маєте уважно вивчити історію Джорджа Вашингтона, хлопці. Він не мав грошей, мало людей, мало співробітників, і він був оточений зрадниками. Він працював по вісімнадцяту годину на добу. За один рік він організував чудову розвідувальну службу. У нього були мізки. Нік і Джордж мовчали. Коли Хоук наводив приклади з американської історії, слухав уважно — він завжди робив це дуже натхненно. «Ми живемо в епоху насильства, – продовжив Хоук. «Це у повітрі. Доглядай їх, Нік. Я вірю, що мають великі плани. Вони особливо небезпечні. Грета може бути ключем до розгадки. Ти зустрічаєшся з нею сьогодні ввечері?




- Я збирався зустрітися.




'Відмінна робота.' Хоук на мить розслабився, і його очі заблищали. «Березня може бути цікавішою, але за інформацією вам слід звернутися до Грети. Тож наше життя робить насильство над нашими особистими уподобаннями...




Вони обговорили, чим останнім часом займався Перлі Еббот, у тому числі його анонімний вплив на федеральний закон про дорожнє планування та швидке зростання компаній-підрядників, у яких він був таємним партнером. Ніхто з них не ставив велике питання: наскільки Перлі залучений до справ Reed-Farben? Вони дозволяли сумнівам працювати на його користь доти, доки його не спіймали.




Нік прийняв душ до п'яти. Зараз він був у ресторані Марти – збирався замовити біфштекс. Як тільки Нік сів, до його столика підійшов Боб Полуворона: «Джим, Марта кудись пішла».




Нік зробив таке ж незбагненне обличчя, як у індіанця, і подивився на нього. 'Коли? Що трапилося?'




'Нічого не сталося. Вона прийшла близько дев'ятої години і сказала, що ненадовго відлучиться, але повернеться до обідньої перерви. Після цього її ніхто не бачив.




- А її машина?




'Її немає.'




Можливо, вона переживає і взяла відпустку на день або близько того.




Чорні очі пильно дивилися на нього. — Ти знаєш Марту, а я знаю її ще краще. Вона не робить таких речей.




— Тоді маєш якісь ідеї?




«Цей Рік тусувався тут досить довго і виглядав не щасливим. Але сьогодні його взагалі не бачив.





Боб обернувся і пішов. Стейк Ніка був ніжним та ідеально приготовленим. Він з'їв його без задоволення. У призначений час — десять хвилин на сьому — він зателефонував за номером, який дала йому Грета. На дзвінок відповіла інша жінка і спитала, з ким вона розмовляє. Нік використав ім'я, про яке вони домовилися: Вільям Дойч. Через кілька секунд до телефону підійшла Грета. - Вітання. Я така рада, що ти подзвонив.




'Хочеш пограти в боулінг? На тому ж місці – близько восьмої години?




"Так Так. Добре.' Вона почепила трубку.




Нік повільно поклав слухавку. Голос Грети звучав дивно. Це надзвичайно дуже коротка розмова. Можна сказати, що у її голосі був страх.




Коли вона припаркувала червоний «Порше» і сіла з ним у «форд», він одразу помітив, що вона нервує. Коли вони під'їжджали до свого затишного місця, він попросив її запалити йому сигарету і краєм ока помітив, як тремтять її руки. Нерви? Вона була з жахом! І це при тому, що Грету Штольц було не так просто засмутити. Він сказав: «Зізнайся, люба».




Її голос був схвильований. - Що ви сказали?'




— Розкажи мені, що трапилося, — заспокійливо попросив він. "Хтось налякав тебе сьогодні".




Вона схопила його за руку і притулилася до нього. Він знайшов знайому галявину серед дерев, позадкував до неї, погасив світло і ніжно поцілував її. «Заспокойся, люба. Я простежу, щоб ніхто не завдав тобі шкоди.




— Ви їх не знаєте, — сказала вона, і кожне слово було сповнене розпачу. "Вони такі…"




- Зразки?




Вона напружилася і затамувала подих. 'Чому ти це сказав?'




«Усі ці великі люди перетворюються на монстрів. Для них немає інших людей у світі».




— Так, — відповіла вона, — правильно сказано. Вони справді монстри.




'Хто особливо? Бен? Рік? Німура?




«Німура бачить лише свою роботу. Але два інші – фу! А потім урвалося, начебто відкрився запобіжний клапан. «Дорога, наші ідеї заробити на нових розробках Reed-Farben були абсолютно безглуздими. Я знав, що ми зробили певні прориви. Вони сказали мені, що можуть вирощувати штучні серця та інші органи. Я їх бачила. Але сьогодні я побачив інше. Ми вирощуємо повних штучних людей, а згодом вирізаємо органи. Але є ще дещо. Сьогодні Рік показав мені чоловіка, я маю на увазі справжнього чоловіка, над яким вони експериментують. Я мала випробувати його. Трансплантація синтетичної тканини, щоб з'ясувати, чи можна зробити її стійкою. Рік сказав мені, що штучні органи дуже добре працюють, коли їх поміщають у мавп і людей, але всі люди, яких вони розводять, помруть через 10-12 днів після того, як їх вилучать зі свого місця, якщо вони не будуть повторно включені через певні канали для заряджання».




— Я ніби підозрював це, — сказав Нік. "Чому вони раптом взяли тебе на цей проект?"




«Вони теж трохи шоковані. І не одна я. Вона гірко засміялася. «Сьогодні рано-вранці хтось увірвався у велику будівлю і вбив одного з прототипів, запрограмованого як охоронець. Вони не знають, чи це був звичайний грабіжник чи шпигун».




- Промисловий шпигун?




- Так кажуть, так. Але я думаю, що вони бояться уряду. Справедливо. Та людина, якій я пересадила цю тканину, не померла.




— Добре складений хлопець із рудим волоссям?




У неї перехопило подих. 'Звідки ти це знаєш?'




"Хтось, хто виглядає ось так, зник безвісти".




"О." Вона похмуро пригорнулася до нього. "Це не все..."




'Скажи-но. Це підніме настрій.




«Вони замкнули Марту Вагнер у лабораторії. Мені годі було її побачити, але коли ти працюєш у секретній лабораторії, важко щось приховати. Це одне величезне приміщення з лабораторними столами та приладами».




Ніку стало холодно. — Що вони збираються з нею робити? — тихо спитав він, намагаючись не виглядати схвильованим.




"Можливо, вони використовують її для трансплантації", - похмуро сказала Грета. «Вони дияволи. Або Рік намагається пов'язати її з одним із синтетичних самців. Звісно, це неможливо; принаймні я так думаю. Але таке його мислення».




"Ці хлопці напрошуються на неприємності", - зауважив Нік. — Може, нам залучити поліцію?




- Як тобі здасться краще. Я не уявляю нічого для них. Я знаю таких...




— Ти маєш на увазі з минулого?




'Так.'




Рік і Бенн вільно розмовляють німецькою?




'Ах да. Ми часто говоримо німецькою.




Нік погладив її підборіддя і помітив, що він вологий. Він витер холодний піт із шиї. Він запропонував їй звернутися до поліції, щоб дізнатися, що вона скаже. Отже, Бен і Рік були досить божевільними, щоб тримати Х'юбі та Марту замкненими в лабораторії, якщо тільки...




Він запитав. - «Що вони роблять з такою штучною людиною, коли вона вмирає?»




- Уявіть кислотний дезінсектор, - глухо сказала вона. «Щось на кшталт сміттєпереробного підприємства».




— Це у секретній лабораторії?




'Так.'




"Як ви думаєте, якщо ми підключимо поліцію, вони кинуть того рудоволосого чоловіка, з яким ви маєте справу, і Марту в цей дезінсектор?"




"Ах!" Грета схопила його за руку. — Ось чому вони, звісно, на тому боці лабораторії. Звісно! О Боже...'




«Я помітив, що біля вашого будинку багато машин, коли сьогодні проїжджав повз нього вантажівкою», — зазначив Нік. «Цікаво, що вони задумали. На вантажному майданчику вишикувалися одинадцять трейлерів, включаючи мій. Більше, ніж я колись бачив там. Якщо ви знаєте, що з цієї будівлі немає продукції для перевезення, ви починаєте думати про це. Ви вірите, що вони хочуть відвезти цих штучних людей ще кудись?




— Я, звісно, так вважаю. Можливо, вони просто були шоковані.




— Цих людей нелегко налякати. Але вони мають нерви. Тільки якщо вони можуть змусити доказ зникнути за кілька хвилин, ніхто нічого не зможе нічого довести».




— Тоді чому ви кажете, що вони нервують? Рік виглядав зовсім не нервовим. Скоріше вбивчо спокійним.




«Я вважаю, що вони вбили Піта Вагнера. Тепер вони запитують, чи він виклав свої підозри на папері. Саме тому вони схопили його сестру. Думаю, щоб перевірити її на детекторі брехні. Це не кажучи вже про твоє уявлення про Ріка та його жарти про розведення. Вони хотіли уявити смерть Піта як нещасний випадок, але їхній план провалився».




Грета зітхнула. «Яке божевілля. Я думала, що залишила це позаду назавжди...




Нік заспокійливо погладив її по руці, потім обернувся до нього і поцілував. Вона притиснулася до нього, як перелякана дитина, а не як гарна жінка у зрілому віці — вік, який їй точно не дали б, до речі. Вона прошепотіла йому на вухо: «Я нагромадила трохи грошей. Давайте поїдемо від цих жахів».




'Ні. Ми скористаємося цим. Ти повинна відвезти мене на стоянку біля того великого будинку. Ви знаєте ці ялинки біля під'їзної доріжки?




Вона задихнулася. 'Ні! Ви не можете…




"Тримайте парі, що я зможу." - твердо сказав він. «Я не дозволю цій банді безкарно вбивати безневинних, як вони хочуть зробити із цими двома ув'язненими. І, дитино, якщо у них відбувається щось важливе, я просто скажу їм, що мені потрібна частина видобутку. Я маю на увазі вас і мене разом, звичайно, але я не згадуватиму ваше ім'я, на випадок, якщо я накосячу. Я буду...'




'Ні ні!' - Закричала Грета. 'Я не хочу цього...'




'Добре. Тоді я піду один, небезпечним шляхом.




Йому знадобилося двадцять хвилин, щоб зупинити її сльози і переконати її, що він говорить серйозно. Ще двадцять хвилин пішло на те, щоб доїхати до Альпайна, одягнутися у чорний одяг та запакувати спорядження. Цього разу це був пояс зброї війни та руйнування — важкі із пластиковими бомбами С5 та С6 та смертоносний Гроте П'єр…




Дуже обережно, невидимий зовні Порше, він прямував маршрутом настільки швидко, наскільки дозволяли повороти. Перетинаємо головну дорогу, потім крутий поворот до сторожки, коротка пауза, після якої охоронці помахом руки пропускають знамениту червону машину доктора Штольц. Зупинка біля ялинок за п'ятнадцять метрів від головного входу до будівлі. Він вислизнув з машини, не кажучи жодного слова, і почув, як вона поїхала. Темна тінь залишилася серед низьких дерев, де вона була поза досяжністю потужних вогнів прожекторів за густою ялинковою зеленню.




Майже одночасно з тим, як Нік переконав Грету допомогти йому, Кенні Ебботт, Чет Ширткліфф і Барт Окінклосс були прийняті в кабінеті Бенна, де на них чекали великий бос, Роберт Рік і Перлі ... Доктор Німура і доктор фон Дірксен якраз йшли . Кенні здригнувся від нудотного запаху від двох учених. Сморід, що відповідає їхній професії, подумав він. Вони зібралися за столом переговорів і сіли на знак Ріка. Тільки Бен не зміг цього зробити. Він залишився за своїм столом через усю кімнату, зловісна постать без виразу обличчя через антисептичну маску.




Рік сказав: «Ми викликали вас, джентльмени, сьогодні ввечері, оскільки наші плани швидко наближаються до завершення. Містеру Ширкліффу вдалося об'єднати пілотів та літаки, щоб доставити нашу першу нову продукцію. Ти пам'ятаєш Чета?




"Звичайно", - відповів Кенні. Завжди було добре сказати щось, до чого великі хлопчики не могли торкнутися, і це показувало, що ти знаєш про останні події. — То був пілот Перлі. Ми замінили його Джимом Перрі».




Настала мертва тиша.




У Кенні виникло неприємне відчуття, що те, що він сказав, повністю паралізувало Бенна та Ріка. Маска примарної привиди за столом ніяково скривилася, а потім подивилася прямо на нього. Він не почував себе комфортно. Рік нахилився вперед і повернув голову. Він послав Кенні погляд, від якого той здригнувся.




'Хто це?' - Запитав Рік.




- Джім Перрі, - повторив Кенні. «Він працює у нас водієм вантажівки. Робив свою роботу добре. І він виявився першокласним льотчиком, відмінним льотчиком. Правда це чи ні, дядьку Перлі?




Нерви Перлі вловили загрозу в повітрі, але не знав, звідки вона виходила. Він обережно відповів: "Він гарний льотчик, так".




Рік закашлявся і відкашлявся. — Один із наших водіїв? А він у тебе теж літає? Але його немає у нашому штатному розкладі...




Кенні швидко зрозумів і з полегшенням сказав: «Його щойно найняли. Він буде у наступному списку.




Потік предметів пролетів над вухами Кенні. Бос - містер Бенн - шпурнув їх через свій письмовий стіл! Лівий кидок був надто високим. Кенні інстинктивно пригнувся. Прес-пап'є — 40-міліметрова граната, приварена до срібної основи, — ударило його ближче, відірвавши шмат шкіри з голови Кенні, і це завдало болю. Кенні скрикнув.




'Вітання!' - сказав Перлі, починаючи нести тарабарщину від хвилювання. "Раус!" — заревів Бенн і почав викидати лайку кількома мовами.





Кенні не зрозумів цих слів, але це явно були лайки та прокляття. Він побачив, як з'явилася таємнича прихована рука. Виготовлена із металу! Штучна рука! І навіть на такій відстані раптом він запідозрив, що чорний виступ на цьому інструменті — пістолет. Кенні закричав. Зброя була спрямована на неї. Він спробував схопитися зі стільця. Він перекинувся, і він разом із ним упав на землю. Гуркіт пролунав по кабінету...




Поки звук все ще лунав луною, Рік закричав: «Нейн!» Він схопився, підбіг до Бенна і заговорив з ним німецькою.




Чет Ширкліфф та Барт Окінклосс випередили Кенні та Перлі на кілька ярдів у гонці до дверей. Їм вдалося відкрити її і вийти, але Кузен і Дядько одночасно увірвалися в дверний отвір і на мить застрягли там. Липкий піт стікав по спині Кенні, коли він намагався вирватися, чекаючи на кулю. Його дядько сильно штовхнув його. Кілька секунд, які знадобилися Кенні, щоб стати на коліна за рогом дверного отвору, здалися вічністю. Потім схопився і побіг за рештою.




Електричні двері в хол були відчинені. Нічний сторож стояв за своїм столом, спостерігаючи за відступом Перлі. 'Що трапилося?' - з тривогою вигукнув він, коли Кенні пролетів повз нього і зник зовні.




Рік, який швидко розумів, просунув голову в двері офісу і проревів: «Це просто експеримент. Вибух. Нічого особливого. Зачини ці двері і залишайся на своєму посту. Сховавшись серед ялин, Нік став свідком захоплюючого видовища. Там вони вибігли з головних дверей - спочатку незнайомець, потім Окінклосс, за ним Перлі Еббот і, нарешті, Кенні. Вони помчали до своїх машин на представницькій стоянці і помчали на повному газі, з вереском шин і тремтячими руками на кермі.




Нік швидко подумав, очікуючи, що переслідувачів буде більше.




Коли виявилося, що це не так, він дійшов висновку, що все, що може спричинити хвилювання всередині, спрацює на його користь. Він перебіг галявину й увірвався у двостулкові двері. Охоронець стояв до нього спиною, перевіряючи, чи добре зачинені внутрішні двері з дистанційним керуванням. Вона залишалася закритою доти, доки її не відмикали ручкою на пульті або клямкою зсередини.




Охоронець був швидко збитий з ніг і йому заткнули рота. Удар двома пальцями, який ударив не сильніше, ніж це було потрібно. Нік сунув хустку до рота. Він міцно зв'язав його зап'ястя і щиколотки нейлоновими шнурами, які витяг з-за пояса, як ковбой, що зв'язує разом ноги великої рогатої худоби.




Нік штовхнув охоронця за його стіл і відчинив внутрішні двері за допомогою кнопки. Він стояв у довгому коридорі, коли за ним зачинилися двері. Раптом стало тихо.




Він мовчки пройшов повз двері кабінету. За іншим він почув голоси. Він вирішив не ризикувати бути виявленим – його головним інтересом була секретна лабораторія. Мабуть, поряд із кімнатою управління, яку він виявив під час свого попереднього проникнення до будівлі. Кімната з людиною в білому за клавіатурою.




Суміжні двері в коридорі на мить затримали його. Великими синіми літерами було написано:





НЕБЕЗПЕЧНО, ДОСТУП ТІЛЬКИ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ, МАЄ СПЕЦІАЛЬНЕ ДОЗВІЛ.





Він дійшов висновку, що вони мали як мінімум два види дозволів — синє та червоне. "У мене є повний дозвіл," пробурмотів він, як він проходив повз двері.




Цей відрізок коридору був таким самим, як він уже бачив раніше — повністю викладеним глянсовою білою плиткою. Або це був той самий, до якого він увійшов із задньої частини будівлі, або поверхом нижче. Вдалині він побачив людей, що йдуть туди-сюди. Один підійшов до нього. Нік кинувся до кабінету. Серед одягу, що висів на металевій вішалці біля стіни, він знайшов довгий фартух. Ось що він одягнув; потім він дістав із мішечка на поясі білу маску, якою прикрив частину голови.




Він мигцем побачив себе у дзеркалі на стіні. Мальовничо, подумав він, - жахливий сніговик, який відвідує дітей Дракули. Тому що фартух надає йому вигляду місцевого співробітника.




Якщо він хотів дістати щось зі свого пояса, він діставав два Великі П'єри і тримав їх у руці, їхні кільця тілесного кольору ковзали по його середньому пальцю.




На стіні висіла табличка, подібна до тих, що використовуються в лікарнях для запису даних про пацієнта. Він узяв це із собою, коли вийшов у коридор. Декілька людей підійшли ближче, більшість у білому, деякі в антисептичних масках. Він швидко ступив до них, прямуючи до сходів, якими користувався раніше.




Подібно до лікаря, подумки стурбованого даними у своїй руці, Нік пройшов повз деяких із цих людей. Він не підняв очей, хоч двоє з них повернулися, щоб кинути на нього запитальний погляд. Зараз він дійсно виглядав як гігантський сніговик, що ожив, але будь-хто, хто придивиться уважніше, виявить, що його темні штани не відповідають правилам.




Він швидко і легко спускався залізними сходами і минув нерухомих штучних людей. Йому довелося обійти трьох людей, які везли на візку, кілька гігантських пробірок у металевий транспортний контейнер, що вміщує шістьох людей. Краєм ока Нік спостерігав, як один із них обережно послабив пуповину.




Дійшовши до дверей з червоними попередженнями, він не вагався жодної секунди. Він відчинив її, увійшов і відразу зачинив за собою двері. Він повернувся до диспетчерської. Проходячи повз комутатора, він кивнув людині, що сидить за ним, у білому, не дивлячись на нього. Він пройшов в інші двері з червоними попередженнями, зачинив її за собою і виявив...




Так ось у чому секрет. Він стояв перед дверима із нержавіючої сталі з великим металевим циферблатом, як у сейфа. Не було щілин, куди б він міг вставити вибухівку, а з нею він, між іншим, підірвав би себе на шматки в цьому маленькому просторі.




Навіть коли Нік був справді загнаний у кут, він рідко висловлював свої почуття, а зараз лаявся, хоч і так тихо, що було ледве чутно. Він спробував циферблат, вивчив його, обережно помацав, чи може він зробити його хоч трохи мудрішим. Нічого такого. Вони не робили таких речей, як за часів Джиммі Валентайна. Він подумав про людину за столом. Чи змусить він його відчинити двері?




Але що, якщо він не потрапив до вищої категорії і не знав комбінації?




Двері, через які він увійшов, відчинилися. Нік вдав, що злякався, впустив дошку, поповз рачки, підняв і знову впустив.




— Ой, вибачте мені, — сказав чоловік у білому з докторським портфелем. "Допомогти тобі?"




- О, я такий тупий, - пробурмотів Нік з-під своєї білої маски. "І я зняв окуляри, тому що вони пітніють крізь маску, і я завжди залишаю цю штуку лежати без діла". Він обтрусився і додав прямо: "Я просто повернуся і заберу його".




Він вийшов назовні. Увійшов чоловік з мішком - без сумніву, з усмішкою, що співчуває, подумав Нік. Нік дав йому три секунди, потім обернувся і повернувся до кімнати. Чоловік щойно відчинив таємничі двері. Нік вдарив його Великим П'єром і використав вільну руку для удару та удару двома пальцями – швидко, ефективно та без незворотних пошкоджень, і ви могли б зробити це, якби зробили це правильно. Коли такі удари завдає неспеціаліст, вони мають фатальні наслідки.




Вони опинились у маленькому залі, за яким маячила велика лабораторія з лабіринтом інструментів, механізмів, довгих столів, блискучого скла та блискучих білих плиток. Нік увійшов до великої кімнати.




П'ятеро чоловіків працювали або грали в диявольську гру серед шматків м'яса та всіляких органів, що пульсують у скляних судинах та пляшках. Він побачив Марту Вагнер, що лежить на операційному столі. Відразу після цього він також виявив Хьюбі Дюмона. Це було огидно.




Х'юбі лежав на обробному столі, верхня частина якого була частково вкрита гумовим листом. Він був ще живий, але його було майже не впізнати. Його розрубане тіло та розпухла голова виглядали жахливо. Нік оцінив деформоване тіло у двісті п'ятдесят фунтів. Вони розкрили грудну клітку і черевну порожнину Х'юбі, судячи з швів і бинтів, з його тіла в кількох місцях виходили трубки. Під ним були плями крові, багряний слід на брезенті, а на очах у нього була забинтована пов'язка. Мабуть, один із катів мав момент слабкості...




Коли Нік стояв біля подрібненої м'ясної маси на столі спостерігаючи за тілом, його розум повернувся до колишніх днів. Він побачив Х'юбі таким, яким знав його раніше — здоровим, молодим, гордим своєю силою і сповненим життєрадісності. Потім зображення спотворилося, перетворившись на жахливе тіло, яке там лежало. Нік запитував, чи можна ще його вилікувати, але зрозумів, що це неможливо.




Він відвернувся і повільно пройшов через велику лабораторію, виглядаючи так, наче вивчав планшет, який все ще ніс із собою.




Істерика Марвіна Бенна була жорстокою, але недовгою: «До нас на службу! — закричав він на Ріка. — На нашій службі, чорт забирай! Чому ти не міг знайти його, Генріху? Ви нарешті довідалися, хто вбив Фелікса? Так точно! Тому що Перрі був людиною в кімнаті Дюмона. Він також той, хто вдерся сюди вчора і вбив Пфіка 287. І хоча ми його так добре запрограмували, і він міг жити довше...




Рік не надто переймався. Він і Бенн пережили разом надто багато страждань, щоб ця катастрофа розлучила їх як затятих друзів. Сам він більше цікавився фактами, як людина, яка вивчає надзвичайно складну проблему. — Тобі краще не використати моє колишнє ім'я, Марвін. Сьогодні чи завтра хтось може впізнати його. Молодий Еббот справді слабак, але я розумію затримку з появою імені Перрі у списку співробітників.




"Ба!" - Бенн обурено пирхнув. Він відкинувся на спинку стільця, знизав плечима і почав автоматично заряджати пістолет, вбудований у протез руки. - Йому вдалося завоювати довіру Перлі таким хитрим шляхом! "Відмінний пілот". Аби вони спустилися. І що він тут дізнався? Уявіть собі… водій на наших вантажівках! Це майже неймовірно… Рік незворушно потер підборіддя, як генеральний штаб, що обмірковує обхідний рух армійської частини, тоді як основні сили роблять маневр. Його дядько одного разу рекомендував таку операцію, в якій було вбито 175 000 чоловік, але оскільки французи та англійці втратили однакову кількість людей плюс двісті метрів землі, дядько отримав високу нагороду. — Наша система безпеки, Марвіне, досі була непробивною. Звідки він може бути з Інтерполу, AX, ЦРУ, ФБР? Чи від наших конкурентів – сицилійців Капалларо? Чи та британська організація, яка з кожним днем стає дедалі винахідливішою та небезпечнішою?




- Не знаю, - відповів Бенн. "Але якщо це людина з AX, яка вже завдала нам стільки неприємностей, то я майже готовий піти разом з нею на дно, якщо зможу її зловити".




— Тоді попередь мене, коли настане час. То був сухий гумор Ріка.




- Майже готовий, - сказав він. Бен підняв слухавку, заглянув у адресну книгу і набрав номер. 'Вітання! Вітання? Це Дюк?




Він слухав, кивав і говорив рішуче. — У тебе новий водій, чи не так? Джим Перрі. Це поліцейський шпигун. Бенн тримав трубку трохи подалі від вуха. Рік почув тріск; це нагадувало балаканину божевільної механічної ляльки.




"Заспокойся, заспокойся". Бенн припинив словоблуддя. Ні, звичайно, ви нічого не могли з цим вдіяти. Але якщо вам трапиться нагода послати його... у ліс, скажімо так, так глибоко в ліс, щоб він нас більше ніколи не потурбував, ваша винагорода буде вдесятеро більшою.




Коли Бен поклав трубку, Рік захоплено кивнув. "Ваша людина з експедиції?"




'Так. це була Рейні. Старомодна система контрольних сигналів, як і раніше, працює найкраще. З великою кількістю людей та регулярною оплатою – якщо є на це гроші. Він не міг не помітити Перрі. Але якщо він з'явиться завтра, його схоплять.




Задзижчав домофон. Бенн здивовано звів очі і натиснув кнопку.




У кабінеті пролунав низький голос. Містер Бен. Ми зловили людину в секретній лабораторії. Марта Вагнер назвала його ім'я. Його звати Джим. Великий хлопець. Був у масці. Темне волосся....'










Розділ 9










Дюк Рейні поклав слухавку після розмови з Бенном. Не говорячи ні слова дружині, він вибіг з дому. Коли він розганяв свою машину до 100 миль на годину на шляху до заводських воріт, він сидів і безперервно лаявся. Він під'їхав до траку, який чекав на Джима Перрі, і помчав через територію заводу до навантажувальної платформи поряд з головною будівлею.




Він був уражений натовпом у цей час ночі. Чоловіки завантажували залізні ящики в пару трейлерів, але 4107, який мав буксирувати Перрі, стояв порожній і покинутий.




Рейні підключив його, а потім поїхав на зарядну станцію в кількох сотнях ярдів, де припаркував його перед ремонтною майстернею. Він втрутився у гальмівну систему причепа, потім злив трохи гальмівної рідини та залив трохи води у бачок. Потім він відвіз трейлер назад до вантажного майданчика та припаркував трак там, де його знайшов.




Тільки коли він поїхав додому, він перестав лаятись. Це було в останній момент! Дурень! Він мав це відчути, коли Перрі був так готовий вплутатися в цей наркобізнес. Принаймні Перрі міг подумати про це завтра, коли спробує загальмувати на узвозі. Він сподівався, що Перрі впаде у прірву на закруті Берро. Прямо вниз понад сто метрів.




У Джима Перрі на той час були зовсім інші турботи. У його спробі виглядати як людина, яка має свої справи. він пройшов через велику лабораторію у пошуках можливості звільнити Марту та Хьюбі з цього пекла. Стоячи і дивлячись на Марту, він бачив, як її повіки моргнули. Або вона прокинулася від анестезії, яку їй запровадили, або подала йому сигнал. Один із білих халатів підійшов до неї, щоб помацати її пульс. Нік стояв нерухомо, як лікар під час консультації.




Лікар сказав крізь маску: — Мабуть, зараз вона одужує. Що, коли я зроблю їй ще один укол?





Нік повільно і владно похитав головою. Лікар глянув на нього, знизав плечима і одвернувся.




Вони схопили його після другого обходу лабораторії. До нього мчали чотири робота. У нього не було шансів, він не був рівним.




Боротьба з однією ідеально запрограмованою синтетичною людиною була майже рівною — проти чотирьох був потрібний простір і час. Вони зловили його, коли він відвернувся і пірнув убік. Він навіть не впав на підлогу. Один тримав його за ліву руку, другий за праву, третій напав на нього попереду, а четвертий зробив дуже точний круговий рух, щоб застосувати мертву хватку ззаду. Двоє по обидва боки тримали його за руки, його лікті притискалися до їх зігнутих передпліч. Вони могли б зламати його сильні руки, як сірники, якби захотіли.




Коли він стояв так безпорадно притиснутий, людина, яку він вибив ударом у двері, підійшла. Він притис мокру ганчірку до шиї. Він глянув на Ніка своїми жорсткими зеленими очима поверх марлевої маски. Отже, друже. Ти все ще винен мені дещо. Хто ти?'




"Я з Life", - відповів Нік. — Ми завжди відчуваємо його запах, коли є новини.




- Придумай інше виправдання, - сказав чоловік. Він підійшов до столу, на якому лежала Марта, і вигукнув: «Принесіть його сюди. Зніміть з нього маску.




Нік не торкався ногами підлоги, коли його несли туди. Робот позаду нього зняв з нього маску.




Навколо нього зібралося ще більше білих халатів, наче помічники на операції. Чоловік, який притискав компрес до своєї шиї, сказав: Я зовсім його не знаю. Хто-небудь тут знає цю людину? Коли ніхто не відповів, він сказав: "Нашатир". Хтось простяг йому пляшку. Він відкрив її і підніс до носа Марти. Вона скривилася і сіла. Її очі закотилися в орбітах.




Синтетичні чоловіки підштовхнули Ніка до столу. Погляд Марти звернувся до нього. Похмуро вона сказала: "О, Джіме... Мені так шкода..."




- Джіме, - сказав чоловік. "Джим хто?"




- Макнальті, - відповів Нік.




— Думаю, так, — сухо сказав другий. Він пройшов у кінець лабораторії, і вони могли чути звуки його голосу, коли він розмовляв телефоном.




Нік трохи зігнув пальці. Можливо, він все ще міг би дістати Grote Pierres. Але щоразу, коли він піднімав ногу хоч би на сантиметр, його миттєво притискали. Його руки ось-ось зламаються, а той, що тримав його мертвою хваткою ззаду, не давав йому можливості дихати.




І він не міг використати П'єрів. Чудові, смертоносні газові бомби, гордість Стюарта, геніального чарівника AX, уб'ють Марту та Хьюбі, хоча, можливо, саме цього Х'юбі й хотів. Сфери мали смертельний заряд під неймовірно високим тиском, який поширювався настільки ефективно всього через кілька секунд після відкриття, що ви навіть не могли б бачити крихітних частинок. Насправді тиск був настільки великий, що якщо кинути один у вогонь, то вибух був такої ж сили, як два кілограми тротилу. Штифт утримувався на місці зворотним тиском, і лише завдяки маленькому зрівняльному клапану його можна було витягнути. Красива річ. Єдина зброя, яка добре йому служила - а вона не могла її використовувати... Людина, яка дзвонила, підійшла, щоб зустрітися з Бенном і Ріком.




Поява вождя та його поплічників справила сильне враження. Шестеро синтетичних чоловіків у чорному марширували за ним, вишикувавшись уздовж стіни, наче тілоохоронці.




Бенн, невисокий, кульгавий, схожий неприродно жорстко, як зламаний механічний іграшковий солдатик, підійшов до Ніку і запитливо глянув на нього. - Отже, містере Перрі, тепер ви спіймані! Тому що це буде коштувати тобі життя. Через хвилину. Я завжди хотів побачити твоє обличчя. Обличчя людини, яка коштувала мені мільйони». Він обернувся до Ріка: «Можеш сказати, що це він? Він схожий на фотографії з Джакарти?




Рік уважно подивився на Ніка з кількох сторін, потім знизав плечима. 'Можливо. Однакова довжина та форма черепа. Волосся різне, але з цим можна щось зробити. Принаймні я пропоную його ліквідувати.




"Ми зробимо, так, ми це зробимо". Голос Бенна крізь маску звучав трохи голосніше. Навколо його рота утворилася волога пляма, яка зацікавила Ніка своєю неправильною формою. - Це ти, - рішуче сказав Бенн. 'Ти довів моїх союзників, китайців, до того, що вони знищили мої португальські комплекти.




Він зробив паузу, і Нік сказав: - Я ніколи про вас не чув. А що таке португальські комплекти?




'Ти брешеш! Ти також був у кімнаті Дюмона у Ковальському перехресті. Ви обидва з однієї організації?




— Я не знаю жодного Дюмона.




— Якщо тобі все одно. Pfiek 391. Знищувач сміття. Пфік 448, ви отримаєте людину за чотирнадцятим столом.




Він вигукував слова, як сержант-інструктор, і синтетичні люди реагували як слухняні солдати. Один підняв кришку з дірки в підлозі понад три фути в діаметрі, потім натиснув на вимикач. Масляниста субстанція в колодязі кипіла, пузирилась і диміла. Інший приніс загорнутого у пластикову плівку Х'юбі.




Кинути його туди.




Х'юбі - або труп Х'юбі - зіштовхнули через край у каламутну темну яму і він миттєво зник. Пролунав короткий вереск, ніби під водою працювала м'ясорубка, а потім нічого. Рідина продовжувала вирувати. - Тепер твоя черга, - сказав Бенн Ніку. — Я хотів би заспокоїтися у вашому випадку, але я не знаю, яку шкоду ти вже завдав. Ти надто небезпечний для нас. Я уважно вивчив твої хитрощі.




- Добре, мій любий Бенне, - сказав Нік. — А як же та жінка? Вона не має жодного відношення до справи.




Нік інстинктивно відчув, як Бен посміхається під маскою. 'Ах да. Але вона назвала тебе Джимом. Як би там не було, я ніколи не витрачав даремно гарну жіночу плоть. Pfiek 528 – відвезіть цю жінку на мій літак. Ти відповідаєш за неї.




Бенн відступив назад, подалі від небезпечної дірки у підлозі. Він не міг встояти перед спокусою показати Ніку, як один із синтетичних людей поспішно покинув свою посаду біля стіни, обгорнув Марту поліетиленовою плівкою і виніс її через плече, як згорнутий килим.




- Зачекай нас, - гаркнув йому вслід Бенн.




Нік сказав: Що ти збираєшся робити з цими синтетичними чоловіками? Я не бачу, як ви можете заробити на цьому, або порозумнішати. Значить, ти зовсім збожеволів?




Бен підійшов до нього. - 'Псих? Я? Так, я сам іноді ставлю це питання. Хіба ми не досягли успіху? А щодо того, щоб порозумнішати, не турбуйтеся про це. Світ буде здивований. Я навіть можу заснувати нову імперію. Ви не гірше за мене знаєте, що в епоху насильства багаті настільки налякані, що вимагають ще більше засобів насильства. Більше зброї – більше поліції – і смерть злочинцям!» Він підвищив голос, але тепер знову понизив його. «Я бачу їх усіх, згорнувшись калачиком у пилюці перед моїми незворушними, синтетичними людьми. Плати чи помри. Роби, що я говорю, чи помри! Правителі та фінансові магнати будуть штовхатися, щоб поцілувати мої туфлі! Мабуть, кричать - візьміть все це у нас! Залиш трохи мені та убий інших, але не мене!




- Мабуть, не всі, - сказав Нік, але слова застрягли у нього в горлі.




"Ви всі такі!" - заревів Бенн. — Тому що я також обіцяю їм мир та порядок!




З під'їзду, де чекала людина з Мартою за плечем, долинув крик. Пронизливий, несамовитий, пронизливий крик. Сплеск страху та гніву, що поширився по кімнаті, відскакуючи від стін; металевий вибух звуку з горла, яке було навчено віддавати накази крізь шум зали галасливих їдців. Бенн пошкандибав до дверей, де синтетична людина тримала Марту. Рік пішов за ним. Марта вибухнула новим крещендо. Бенн крикнув через плече синтетичним чоловікам позаду нього: «Киньте його».




Нік зімкнув пальці на долонях, затамував подих і витяг шпильку з Grote Pierres. Його потягли до сміттєпроводу. Один крок, другий, і постать зліва відпустила його. Той, що був перед ним, упав. Нік вирвався з хватки синтетичної людини праворуч, яка похитнулася, схопилася за горло і відвалилася. Потім поспішив до дверей зали. Вільгельміна раптово вислизнула з його руки, хоча спочатку йому довелося підняти фартух, щоб витягти зброю. Він застрелив людину, яка тримала Марту. Один, два, три постріли, перш ніж він помер. Бен і Рік зникли за рогом облицьованої плиткою стіни. Нік кинув Вільгельміну, щоб упіймати Марту, і з силою притиснув руку до її носа і рота, ніби збирався її задушити. Вона звивалася, дряпалася і брикалася, поки він тягнув її до дверей з кодовим замком, переслідуючи Бенна та Ріка. Йому вдалося провести її, і в той же час він пошкодував, що не дізнався про швидкість, з якою П'єри поширювали своє смертоносне дійство. Він продовжував йти, поки вони не минули диспетчерську і не зачинили за собою ще одні двері.




Людина в білому халаті за столом встала і закричала: «Що, чорт забирай, відбувається?» Він звалився, як вирване з коренем дерево, коли двері зачинилися за Ніком. Нік був сильно подряпаний, коли нарешті звільнив ніс і рот Марти зі своїх рук. Вона ахнула, коли він поплескав її по спині і потер шию. Їй довелося зробити глибокий вдих на півхвилини, перш ніж вона змогла сказати: Ти намагався мене задушити, після чого вона розплакалася.




'Отрутний газ!' - сказав він їй на вухо. "Ти можеш йти?"




Вона відразу встала, хотіла прикрити свою наготу поліетиленовою плівкою, потім зрозуміла, що вона прозора, і кинула її. Нік зняв фартух і простяг їй. Він зазирнув у коридор. Бен і Рік зникли.




— Стривай тут, — сказав він. "Я повинен взяти мій пістолет."




Знову затамувавши подих, про всяк випадок, він помчав назад через рубку управління. Труп синтетичної людини застряг у двері з кодовим замком, тримаючи її відчиненими. У лабораторії стало тихо, як у могилі, і вона стала могилою для безформних згорблених постатей, розкиданих по підлозі. Він знайшов Вільгельміну і побіг назад до Марти. Він прибув якраз вчасно. На них марширувала дюжина ремісників. Транспортери зникли; ланцюги візків усе ще м'яко хиталися туди-сюди. Коли синтетичні люди помітили його, вони утворили ліву та праву шеренги, просуваючись, як навчена піхота, по обидва боки проходу. Нік потяг Марту до найближчих залізних сходів. "Нагору - біжи так швидко, як тільки зможеш".




Березня була швидка. Вона пробігла по грубих залізних сходах по три за раз, не переймаючись своїми босими ногами. Вони були на півдорозі, коли синтетичні люди побігли, перетинаючи кімнату своїм тупотом із вражаючою швидкістю. Нік піднявся вище, повернувся і використав патрони Вільгельміни, що залишилися, щоб шпурнути перші три поверх решти. Це був побіжний вогонь, але кожна куля була спрямована в голову, певну крапку на голові. За цими людьми не можна було просто стріляти навмання.




Він провів Марту по одному з білих коридорів і відчинив двері, що вели на вантажний майданчик. Не було жодного сенсу намагатися дістатися до передньої частини будівлі та зіткнутися там з іншою групою рішучих штучних солдатів. Коли вони дісталися верхівки, він побачив, як синтетичні люди збігли на майданчик. Вони теж не знали страху.




Свіже повітря його потішило. — Забирайся звідси, — гукнув він Марті. Він повернувся і кинув осколково-фугасну гранату по діагоналі назад у коридор. Притримуючи двері, він кинув кілька найкращих винаходів Стюарта в те саме місце, сподіваючись, що деякі з них відскочать від плитки і спустяться сходами. Уламково-фугасні гранати – дві штуки. Картечні бомби, що розкидали сотню гострих як бритва частинок – три штуки. Гранати С6 із часом займання п'ятнадцять секунд – дві штуки.




Перший фугасний снаряд розірвався, коли він зачинив двері й побіг за Мартою. У тому напрямку, куди вона втекла, на вантажному майданчику заревів двигун вантажівки. Він почув крик Марти, а потім постріл. Він дістався до неї, коли вона сховалась за трейлером. - Це Рік, - видихнула вона. «Он у тій вантажівці. Він вистрілив у мене.




Двоє робітників виповзли з-під вантажного майданчика, а всередині будівлі продовжували гуркотіти вибухи. "Гей, що трапилося?"




- Вибух у лабораторії, - сказав Нік. "Ідіть, подивіться, чи зможеш ви допомогти їм там".




Чоловіки спустилися платформою, і Нік вивів Марту в інший бік. Коли тягач із причепом розгорнувся у світлі ковзного світла, він побачив номер, надрукований на задній частині великого алюмінієвого кузова: 4107.




Він сказав: "Мені потрібно взяти машину..."




У цей момент увесь світ наче полетів у небо. Вони відчули, як земля вислизає з-під їхніх ніг і розтяглися. Він спробував пом'якшити падіння Марти, але вони впали, як олов'яні солдатики.




Двері навантажувальних доків вивергали вогонь, а з будівлі вилітали уламки, наче їх вистрілили з гармат.




Уламки скла та цілі двері врізалися в схил на сотню ярдів. Звук був приголомшливим. Це звучало так, ніби у головній будівлі Reed-Farben вибухнула атомна бомба. Коли Нік оговтався від шоку, він відтяг Марту від полум'я, яке виривалося через усі отвори в будівлі.




Він запитав. - "Ти вдарилася?"




'Ні.'




«Якби на зовнішніх стінах були вікна, шибки б нас порізали».




"Ви... заклали там бомбу?"




«Ви не можете носити у кишені бомбу, достатньо потужну, щоб зробити таке. Думаю, мої гранати потрапили до кисню та інших горючих речовин.




Другий вибух струсив землю, коли вони підіймалися на пагорб. Нік сказав: — Нам краще повернути на головну дорогу. Від машин на стоянці тепер однаково нічого не залишиться.




«Вони поставили мою машину в один із ангарів аеропорту. Це те, що я чув від них.




- Як вони тебе дістали?




«Вони просто зупинили мене на дорозі. Вони сказали, що я точно знаю більше, ніж сказала їм».




Нік стиснув її руку. "Це було жахливо, чи не так?"





'Так. Але зараз я їм цього не сказав.






Наступного дня Нік повернувся на завод, щоб оглянути уламки тягача та причепа 4107. Ні тіл, ні крові. Це було невдачею. Поки він перевіряв гальмівну систему, до нього швидко підійшов сивий джентльмен. То був Девід Хоук. Після того, як вони привітали один одного, Хоук сказав: Ваш голос по телефону звучав так цікаво, що я вирішив подивитися що тут.




"Я радий, що ви це зробили." Нік вказав на гальмівну систему. «Ми можемо щось дізнатися із цього. Вони зіпсували гальма.




Вони піднялися схилом. Хоук сказав: Дуже хороша робота, Нік. МакГі та команда Reed-Farben просівають останні залишки. Їм потрібно, щоб ви підготували звіт, як тільки у вас буде час.




— Я піду туди зараз.




Чудово. Як тільки ви це зробите, завтра ви зможете повернутись до Вашингтона. Я знаю, що ти накопичив багато вихідних.




— Ви не заперечуєте, якщо я залишусь тут ще на день чи близько того? Нік подивився на гори, що височіли. "Чортово красиве місце, щоб подихати свіжим повітрям."




«У чиїй компанії? Марти? Чи Грети?




«Вони обидві заслужили на трохи відпочинку. Чи є звинувачення проти Грети?




'Можливо ні. Вона попередила вас, щойно запідозрила злочинний намір. Цього може бути замало для судді. Але ми не збираємося завдавати неприємностей таким людям. І, звичайно, не в останню чергу привабливій жінці, яким довелося нелегко!




Нік пробув у горах понад тиждень. Першого ж вечора він поїхав з Мартою на скельний виступ, звідки відкривався чудовий краєвид. Він виявив, що все це було насправді так само, як тієї першої ночі.




Щось екстраординарне та рідкісне, як він уже встановив. Варто затриматися – і повторювати...







Про книгу:





Щось безперечно дивне відбувалося на великому хімічному заводі Reed-Farben. Ходили чутки про відкриття, яке зробить пересадку людських органів так само просто, як видалення апендикса.




Попільно-русява симпатична жінка-вчений з фабрики підтверджує цей слух Ніку Картеру. Але чому Reed-Farben мав склад поряд із секретним штабом збройних сил США?




І чому зникли люди, які виявляли цікавість до хімзаводу?




Все стало трохи ясніше для Ніка Картера, коли він зіштовхнувся зі своїми нелюдськими супротивниками.








Картер Нік

Вбивство "Червоної Кобри"







Нік Картер





Вбивство "Червоної Кобри"





переклад Льва Шкловського






Назва оригіналу: The Cobra Kill








ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги