Анатомія неоголошеної війни

Від автора

Кажуть, що поезія, справжня, яка зворушує душі інших, яка сприймається серцем і розумом, твориться лише тоді, коли зранена душа поета вже не може мовчати. Тоді кожний написаний рядок стає криком і болем, що вириваються назовні. Події, про які піде мова, — це крик і біль, інколи перемішані з миттєвою радістю і захопленням.

Час, коли молода держава Україна, одягнена в будівельне риштування, відбудовує себе заново, — це найважчий перiод відродження самосвідомості людей, розуміння того, що таке незалежність, свобода. Можна назвати сотні причин, які не давали Україні змоги здобути незалежність, про яку століттями мріяли наші пращури, боролися за неї і вмирали з надією і яка, врешті-решт, утоптувалася в землю. Але найбільша трагедія — це нерозбуджене в народі усвідомлення необхідності для нації незалежності та свободи. Ідея, яку роками втовкмачували в свідомість українців, що начебто української нації взагалі немає, а якщо і є, то вона ніщо без старших братів — росiян, лишила свій слід. Ідея єдиної спільності людей — радянського народу — входила в свідомість і в кров українців з дитячих років з материнським молоком.

Не ганьблю, не картаю тих, хто так і не зміг позбутися почуття, що він — молодший брат, не зміг убити в собі раба. Це трагедiя, в якій довелося бути мені не просто споглядачем. Погрішу проти істини, якщо напишу, що власне прозріння, звільнення від стереотипів свідомості, розуміння, хто ти, проходило для мене просто. Мені як людині військовій, та й тисячам таких, як я, вихованих на комуністичній ідеї (такою була вся система освіти), найскладніше було зрозуміти процеси, що відбуваються в Україні, прийти до того, щоб будівництво незалежної держави стало спочатку частиною мого життя, а потім і самим життям.

Проблеми Чорноморського флоту і будівництва Військово-Морських Сил України стали тою своєрідною краплиною, в якій віддзеркалилися всі трагічні моменти здобування Україною незалежності, помилки й серйозні промахи керівництва молодої української держави, тих, хто прагнув будувати свій український флот. Але ця книжка — не тільки розповідь про невдачі та прорахунки. Це насамперед оповідь про тих, хто повірив у майбутнє України і, незважаючи на репресивні заходи з боку проросійського командування Чорноморського флоту, не сподіваючись одержати житло, а згодом поступаючись чорноморцям у зарплаті в кілька разів, будував свої Військово-Морські Сили з нуля. У книжці немає ідеальних героїв, є звичайні люди — з усіма їхніми добрими рисами і зі всіма вадами.

Політичні процеси в Криму, сепаратизм тих, хто хотів відокремити півострів від України й зробити його російським, наклали серйозний відбиток на процес творення незалежної української держави і її Військово-Морських Сил. Дійсність була така, що українські військові моряки були вигнанцями на власній землі, в своїй державі, не мали необхідної підтримки. Їх водночас начебто повели в атаку, а потім покинули на виживання без патронів.

Багато тих, що йшли в перших шерегах, остаточно разчарувалися в iдеалах, у які вірили, втомилися битись об стіну, звільнилися в запас. Це був наш спільний біль.

Немає, певно, більшої трагедії для людини, аніж втратити надію. Однак ніхто не переконає мене в тому, що боротьба була марною, як і все зроблене.

Я не вважав себе патрiотом України. Але коли день у день бачив, у яких муках народжувалася її незалежність, як били її в одну щоку, а вона підставляла другу, але йшла вперед, — її горе і радість, її майбутнє стали моїми.

Є це майбутнє і в житті двох народів — українського та російського. Впевнений, що між ними завжди будуть гарні стосунки, але ця книжка нехай буде нагадуванням тим, хто ще не позбувся психології “старшого брата”, не зрозумів тої простої істини, що співіснування двох незалежних держав, взаємовигідне співробітництво можливі лише за рівноправного, шанобливого ставлення однієї до другої.

Якщо цього не буде усвідомлено, коли-небудь знову знайдеться “чорноморський флот”, за допомогою якого можна буде посіяти ворожнечу між нашими народами.

Цю книжку я написав як громадянин України. Викладене в ній не є офіційною позицією прес-центру ВМС України і командування українського флоту.