Анатомія неоголошеної війни

Пірати “Челекена”

27 березня 1994 року було проведено опитування жителів Криму. Значна частина з тих, хто взяв у ньому участь, відповіли позитивно на запитання про те, чи повинні відносини між Україною та Кримом будуватися на договірній основі, висловилися за подвійне громадянство та надання сили законів указам президента Криму з питань, тимчасово не врегульованих кримським законодавством.

Звичайно, це опитування не набувало сили закону, але воно стало ще одним кроком на шляху зміцнення позиції Росії в Криму, а значить, і давало ще один козир при вирішуванні проблеми ЧФ, яка після Масандрівської зустрічі залишалася мовби у замороженому стані.

Після того, як стали відомі результати опитування, президент Республіки Крим Юрій Мєшков одразу ж заявив, що в реалізації результатів опитування він надіється на Чорноморський флот. Це була ще одна спроба втягнути в політику військовослужбовців Чорноморського флоту.

Такий стан невизначеностi міг би тривати й далі, якби не події, що сталися в Одесі. 8 квітня 1994 року о 20 годині 20 хвилин заступник командира бригади капiтан 2-го рангу М. Жибарєв доповів з Одеси оперативному черговому ВМС України про гідрографічне судно “Челекен”, яке було під Андріївським прапором і готувалося до відплиття. На борту судна була радiонавiгаційна апаратура, знята напередодні з маяків, і це призвело до повної втрати безпеки плавання кораблів та суден у північно-західній частині Чорного моря. Через шість хвилин було одержано наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України про заборону виходу “Челекена” з Одеси. До недопущення незаконного вивозу майна підключилися прикордонники України. Одразу ж на причалі було виставлено вахтових зі складу батальйону морської піхоти ВМС України. О 22 годині на судні спробували заарештувати прибулих для переговорів капітана 1-го рангу В. Орлова і капітана 2-го рангу М. Жибарєва. Щоб усе-таки вивести судно в море, о 23 годині 40 хвилин на причал було виведено взвод автоматників зі складу 318-го дивізіону Чорноморського флоту на чолі з начальником штабу капітаном 2-го рангу А. Зеленком і командиром берегової бази капітаном 2-го рангу Д. Стариковим. Особовому складові дали команду зарядити зброю і стріляти без попередження в разі спроб затримати судно.

Незважаючи на порушення норм безпеки, заборону на вихід старшого морського начальника Одеси та інших служб порту, екіпаж, відрубавши швартов, вивів “Челекен” у море. Вимогу морських прикордонників України застопорити хід команда судна також не виконала.

О 6 годині 9 квітня катери прикордонних військ України почали переслідувати судно ЧФ на переході. Назустріч гідрографічному судну вийшли ще 4 українські прикордонні катери. В повітря було піднято 4 штурмовики СУ-15 військ Протиповітряної оборони України. Для супроводу судна з Севастополя вийшла корабельна ударна група ЧФ. Увечері 9 квітня “Челекен” відшвартувався у Севастопольськiй бухті.

Проте на цьому інцидент не було вичерпано. 10 квітня в Одесі військовослужбовці Одеського гарнізону для попередження несанкціонованих дій блокували розташування 318-го дивізіону ЧФ, озброєний особовий склад якого брав участь у подіях з “Челекеном”. Було також затримано групу офіцерів: командира дивізіону капітана 1-го рангу О. Феоктистова, командира бербази Д. Старикова та начальника штабу дивізіону капітана 2-го рангу А. Зеленка, які створювали реальну загрозу безпеці судноплавства в акваторії Одеського порту і сприяли вивозові з Одеси матеріальних цінностей на велику суму. Дії цих офіцерів були спрямовані на провокування збройного конфлікту між військовослужбовцями ЧФ і посадовими особами порту, прикордонниками та особовим складом ВМС України. Як виявилося, серед матросів Чорноморського флоту, кинутих на розв’язання конфлікту з “Челекеном”, були громадяни України. Тобто командування ЧФ спровокувало ситуацію, коли дула автоматів одних громадян України було направлено проти таких самих українських громадян.

Після одеських подій Президент України Л. Кравчук уперше після тривалого мовчання назвав Масандрівські домовленості щодо Чорноморського флоту “тільки протокольним дорученням”, відзначивши, що “на протоколах не можна будувати структуру рішення”. Ніхто не скасовував Ялтинську та Завидівську домовленості, заявив при цьому Президент (“Крымская правда”, 12 квітня 1994 р.).

Одразу ж цю позицію Президента підтримало і Міністерство закордонних справ України. Так поволі “крига рушила”. Міністр оборони Сполучених Штатів Америки В. Перрi тоді заявив, що, коли Україна і Росія звернуться до Америки з проханням бути арбiтром у розв’язанні проблеми Чорноморського флоту, США готові виступити в такій ролі (“Українські телевізійні новини”, 13 квітня 1994 р.). Цією пропозицією обидві держави так і не скористалися.

Ажiотаж навколо одеських подій ущух не одразу. Прес-центр ЧФ розповсюдив брехливу інформацію про те, що український спецназ надівав наручники на офіцерів-чорноморців, побив та вивіз у село Чабанка (під Одесою) цивільний персонал, який проживає на території дивізіону, про поранених, зокрема й дітей. Ця інформація схвилювала людей у Криму і Севастополі. Командування ЧФ, підігріваючи пристрасті, планувало послати десантний корабель та ударну групу кораблів для евакуації військовослужбовців ЧФ та їхніх сімей з Одеси. Міністр оборони України, щоб запобігти небажаним наслідкам, заборонив захід кораблів ЧФ у порти Одеси, Миколаєва та Очакова. На одному з військових аеродромів України у підвищений ступінь бойової готовності було приведено авіаційний підрозділ. Незважаючи на це, командування Чорноморського флоту все ж послало в Одесу великий десантний корабель.

Щоб запобігти можливому конфліктові, начальник штабу ВМС України контр-адмірал Олексій Риженко вирішив, обминаючи всілякі iнстанції, сам подзвонити міністрові оборони Росії Павлу Грачову, щоб урегулювати ситуацію. Мені довелося бути свідком спроб Риженка переговорити з Грачовим, який був однокашником адмірала по Академії Генерального штабу. Зв’язатися так і не пощастило, ад’ютант Грачова кожного разу наводив “вагомі” аргументи. Проте великий десантний корабель усе ж вдалося повернути до Севастополя.

А життя одеського дивізіону входило в своє русло. Військовослужбовці та службовці 46-го гiдрорайону з десятьма суднами і радiотехнічна рота Чорноморського флоту добровільно перейшли у ВМС України. На базі було сформовано українські військові частини, які утворили Західний морський район. Його командиром було призначено капітана 1-го рангу Дмитра Українця. Отож, в Одесі не залишилося підрозділів ЧФ.

Використовуючи ситуацію, що склалася, командування ВМС спланувало взяти під свою юрисдикцію й інші гарнізони Південно-західного району. Для відправлення в Очаків, Iзмаїл та Миколаїв було вже підготовлено офіцерів, які мали очолити існуючі там з’єднання. Формувалися й відповідні органи управління в ці гарнізони. Проте переговори, що почалися 15 квітня в Москві між президентами України і Росії, на яких було підписано Угоду про поетапне врегулювання проблеми Чорноморського флоту, призупинили процес переведення військових частин під юрисдикцію України.