Без права на реабилитацию

Заява Комітету ветеранів війни Ради організації ветеранів України

Президенту України ЮЩЕНКУ В. А.

Голові Верховної Ради України ЛИТВИНУ В.М.

Прем’єр-міністру України ТИМОШЕНКО Ю.В.

Міністр праці і соціальної політики України В.А.Кириленко, за повідомленням Укрінформу, зробив заяву, що міністерством підготовлено для розгляду Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України законопроект «Про внесення змін до Закону України» «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Характеризуючи проект документу, міністр зазначив, що його завданням є «по-перше, відновити історичну справедливість і прирівняти в правах усіх українців, що воювали на фронтах Другої світової війни, по-друге, сприяти примиренню ветеранів різних армій і, головне, надати всім ветеранам відповідний статус і соціальні гарантії.

Ветеранам УПА названим законопроектом буде установлено статус учасників бойових дій, інвалідів війни, учасників війни, що надасть можливість цим літнім людям користуватися всіма належними їм соціальними пільгами».

Міністр і автори проекту зовсім проігнорували різницю правової і моральної сторін участі у війні ветеранів Великої Вітчизняної і бойовиків УПА. Ними штучно прийнято за критерій справедливості етнічній фактор. Зовсім не взято до уваги, що цілі ветеранів і бойовиків були різні, як і мотивація участі у війні. При цьому грубо і цинічно знехтувана істина, за яку ветерани Великої Вітчизняної війни боролися та проливали кров, захищаючи свій народ, свою землю та народи Європи від фашизму. Червона Армія на той час була основною частиною антигітлерівської коаліції.

УПА ж вела боротьбу у співдружності і на користь гітлерівської Німеччини та її сателітів. І цього ніхто не може заперечити.

Невже це рівнозначні, рівновеликі внески в розгром фашизму, в Перемогу над ним, щоб надати рівні права тим, хто воював по різні сторони фронту? Істина також у тому, що якби перемогла гітлерівська Німеччина, не було б а ні України як держави, а ні українського народу як етносу!

Радикально-націоналістичні сили та підтримуючі їх державні структури, порушуючи національне і міжнародне право, намагаються силою вдатися до Закону та адміністративно-політичним шантажем реабілітувати ідеологію і практичну діяльність ОУН-УПА та їх бойовиків. І це при тому, як стверджує відомий канадський дослідник В.Поліщук, що ОУН у міжвоєнний період була членом Фашистського Інтернаціоналу.

Під лозунгами так званого «примирення», «історичної справедливості» бачимо лише одне — обілити і визнати УПА, її бойовиків «бійцями за національну незалежність», «головну силу визволення України» не тільки від фашистської окупації, але й, за їх висловлюванням, від радянської.

Головне ж, кінцеве намагання — проголосити український націоналізм державною ідеологією, відкрити шлях до відбудови націо-кратичної, мононаціональної держави.

ОУН всіх модифікацій, бойовики УПА з юридичної, політичної, воєнної і моральної точок зору були нелегальними (іррегулярними) збройними формуваннями, які були створені, фінансувалися, озброювалися і використовувалися злочинними гітлерівськими організаціями. Саме так визнав Міжнародний воєнний трибунал в Нюрнберзі організації Німеччини: НСДАП, ОКВ, генеральний штаб, СД, СА, СС, гестапо. Керманичі ОУН-УПА були на службі деяких з цих організацій, організовували за їх дорученнями шпигунство, збройну боротьбу проти Радянського Союзу та інших країн, тобто вели відкрито злочинну діяльність.

У відповідності до міжнародного права (праці американських вчених Оппенгейма, Хайта та ін.) діяльність УПА не може бути оцінена як «повстанська, партизанська» або «національно-визвольний рух» тому, що під час війни такими їх не визнавав ні Радянський Союз, ні інші держави антигітлерівської коаліції.

Радянський Союз був суб’єктом міжнародного права, членом антигітлерівської коаліції, а тому діяльність ОУН-УПА проти нього була антидержавною, на користь агресора — гітлерівської Німеччини, а значить злочинною.

У відповідності з міжнародним правом бойовиків УПА не можна визнавати ветеранами (комбатантами), оскільки вони не були ні солдатами регулярної армії, ні учасниками партизанського руху, ні повстанцями. Останніми визнаються люди, які за власним бажанням вступають до армії. У лавах УПА на 1943 рік перебувало понад 50 відсотків мобілізованих селян Галичини і Волині. Саме тому єдина в світі Міжнародна Асоціація комбатантів Другої світової війни не прийняла до свого складу організацію колишніх бойовиків УПА. Від їхніх рук загинуло більш як 120 тис. поляків, 40 тис. українців, росіян, євреїв і людей інших національностей. Тільки в післявоєнні роки вони знищили 20 тис. цивільних громадян, насамперед вчителів, медичних працівників, інших фахівців, а також 30 тис. військовослужбовців. І це при тому, що під час Другої світової війни у випадкових сутичках вони зуміли знищити близько тисячі гітлерівців. Тож питається: за що і проти кого вони воювали?

Невже за ті «подвиги» надаються почесні державні статуси та пільга?

В Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в статтях 4, 5 і 6 визнані учасниками бойових дій ті вояки УПА, які брали участь у бойових діях проти німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території України в 1941–1944 роках і які не вчинили злочинів проти миру і людства та реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Стаття 2 останнього Закону також не дозволяє реабілітувати осіб, які скоїли ті злочини. Законом не передбачено надавати такий статус і тим, хто організував і вів збройну боротьбу проти Радянської України. Сьогодні така боротьба має один статус — статус тероризму.

Сучасна Україна як суб’єкт міжнародного права, як член ООН є правонаступницею Радянської України. А тому вона не може надавати державні пільги тим, хто вів збройну боротьбу проти неї на користь гітлерівської Німеччини.

Враховуючи похилий вік, стан здоров’я вояків УПА, якщо вони не користуються пільгами відповідно до чинного законодавства, вони можуть користуватись гуманітарною допомогою в першу чергу від відповідних політичних та громадських організацій, але ніяк не від держави.

Комітет ветеранів війни, аналізуючи численні звернення громадян, організацій, спираючись на дослідження вітчизняних і закордонних вчених, керуючись вітчизняним і міжнародним правом, рішуче заявляє протест проти будь-яких форм протиправної реабілітації організацій ОУН-УПА і їх бойовиків, які скоїли воєнні злочини проти миру і людства.

Одночасно Комітет ветеранів війни заявляє:

— по-перше, про свою недовіру міністру В.А.Кириленку і вимагає його відставки за вияв неповаги до ветеранів війни, безвідповідальні дії та втрату авторитету з боку ветеранів війни, яких він першочергово повинен захищати, а не ображати;

— по-друге, підстав для так званого «примирення» ветеранів Великої Вітчизняної війни з колишніми бойовиками ОУН-УПА не може бути з таких причин: державою не дано виваженої юридичної оцінки ОУН-УПА; відповідно до міжнародного права матеріали судових процесів над колишніми бойовиками УПА, які повсюдно відбувалися у післявоєнний час, дають всі підстави для визнання ОУН і УПА злочинними організаціями.

Саме до таких висновків дійшов у 1946 році Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі, який визнав злочинними ряд організацій Німеччини.

Протистояння в суспільстві ініціюють не ветерани-фронтовики, а колишні бойовики ОУН, їх нащадки, керівники та симпатики. Вони ж розвернули «холодну війну» проти ветеранів Великої Вітчизняної війни. Дехто з них вдаються навіть до нахабних вимагань «покаяння» від справжніх героїв боротьби з фашизмом.

У той же час деякі державні чиновники вдаються до адміністративного тиску на ветеранські організації, обмежують виконання статутної діяльності, проведення наукових досліджень, можливість публікацій праць ветеранів-вчених.

У державі спостерігається збурення ветеранської громадськості (і не тільки ветеранської) шантажем чергових законопроектів як соціального, так і політичного забарвлення, фальсифікацією, зневагою до нашої історії, її пам’яток та героїв.

Невже за цих обставин і здорового глузду можна щось говорити про примирення?

Все це більш нагадує примушення до капітуляції.

Можна схилити до «примирення-капітуляції» лише окремих ветеранів, але всю структуровану ветеранську спільноту — ні!

І це державним діячам треба враховувати, а не ігнорувати.

У ФРН, яку постійно згадують, нацизм засуджено на державному рівні. Так, німці, вірніше, керівники держави, покаялися, вибачилися передусім перед нашим народом за скоєні злочини і біль, і взагалі перед світовою спільнотою.

У ФРН переслідуються за законом будь-які прояви фашизму чи нацизму.

У жодній з держав не вибачили колаборантів. Росія не вибачила власівців, Норвегія — квислінгівців, Франція — петенівців, з США, Англії депортують злочинців УПА і т. ін. Приклади, які наводять деякі діячі, до нашої проблеми не мають ніякого відношення ні з історичної, ні з юридичної точок зору. Вони мають інколи суто пропагандистське значення — і не більше.

Голова Ради Організації ветеранів України на Пленумі Ради в березні 2005 року заявив, що сьогодні мову можна вести тільки про взаємотерпіння на підґрунті взаємопорозуміння.

Для цього повинні бути виконані та умови ветеранів:

— по-перше, за скоєні бойовиками УПА і керівництвом ОУН воєнні злочини і злочини проти миру і людства Україна на державному рівні має визнати організації ОУН і УПА злочинними;

— по-друге, урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА в підсумках врахувати позиції компетентних органів і науковців Польщі, Росії, Білорусі, Ізраїлю та інших зацікавлених у цій справі держав. До оголошення висновків оголосити мораторій щодо публікацій діяльності ОУН-УПА;

— по-третє, враховуючи те, що діяльність ОУН-УПА відбувалася більш за все на теренах України, Білорусі і Росії, а також те, що ми в роки війни були одною державою з однією історією, створити Міжнародну редакційну колегію (комісію) з включенням до неї вчених, державних діячів; створити єдину концепцію висвітлення історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років і видати єдину наукову працю по історії радянського періоду, в т.ч. і Великої Вітчизняної і взагалі Другої світової війни;

— по-четверте, — відбудувати зруйновані пам’ятники, пам’ятні знаки, повернути назви вулицям, майданом, районам, які мали назви героїв і подій Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років;

— по-п’яте, і головне, колишнім бойовикам УПА, як і членам ОУН, вибачитись перед народом за злочини, як вони скоїли в найбільш тяжки роки, коли абсолютна більшість українського народу разом з усім радянським народом боролася проти гітлерівських окупантів в лавах Червоної Армії, партизанських загонах, у підпіллі, працювала в глибокому тилу заради Перемоги.

Ми, ветерани війни, вимагаємо не декларативної, а дійсної шани

і поваги з боку держави до завойованого в боях високого звання Ветеран Великої Вітчизняної війни!

Не перетворюйте Закон в пільгову картку споживача!

^{В.О.Анастасієв.}

^{Киевский вестник. 2005. — 25 июня.}