Bitches get everything

00:00:01:08

Скажіть, а вам цікаво буде почитати не про дурнуваті Трішині ідеї всіляких там короткометражок і помпезних «претендентів на Оскара», а побачити бодай щось реально написане чи адаптоване нею під літературний сценарій? Ну, якщо цікаво, то хере ю аре, як кажуть у нас на селі. Ось тут накидано кістяк фільму, в котрому вона так сильно хотіла би бачити Давида.

ІНТ. ПРОСТОРЕ ДОРОГЕ ПОМЕШКАННЯ. ВЕЧІР (або затулені штори).

Камера «приглядається» до одіозних атрибутів джентльмена: фляга віскі, масивна запальничка, товста сиґара, дорогі запонки… Звучить закадровий чоловічий монолог, але одночасно з наїздом камери на персону, форманти голосу ми піднімаємо [53], і в кадрі з'являється ґламурно-епатажна мадам нестандартного покрою.

ЧОЛОВІК-ЖІНКА

– Anyone can make mistakes. But not everyone has a chance to make them. Not everyone tries… I am the worst climber. The worst carter. The worst diver. I'm just playing a clown when I'm – for example – hiking, I do this to disguise my need for pity and help of others. Why do I go on doing all that? Because I am the one who tries. How many of you would do these things much better than me? Almost all of you. The problem is that you will never try it. And not even think оf trying. How can you try something that doesn't exist in your own private world?…

Жінка сидить на дизайнерській канапі або на краєчку велетенського ліжка в помпезному інтер'єрі. Вона курить, її лице широким планом, фактура шкіри тощо. (Можливо ч/б).

ЖІНКА

– Have you ever been to Riga?

– Fuck Riga. I live in Kyiv. The ****est place in the world. I've got everything a woman of my age and nationality could want. I can admire my glamour car from my window, it's just in front of the church in the oldest area of this city. I can stay in bed as long as I want. I can have any woman or man who's around. But nothing brings me satisfaction. So you may call me a frigid bitch. Well, you could. 'Cause this is not my story.

EKCT. ДОРОГА. ШУМ. МАШИНИ. ДРАЙВ. ПОВНИЙ ДЕННИЙ КОЛІР, (контраст із попередньою картинкою)

Передісторія:

В Артура нарколепсія - хвороба, при якій людина від найменшого емоційного шоку зненацька може відключитися і впасти в глибокий сон. На короткий час. Можна плеснути в долоні, коли він за компом сидить, і він вирубаться. Ніби прикольно, бо при нагоді це можна ще й симулювати. Але єдина річ, яка його віднедавна зайо-бує - це те, що сни однотипні. Вони про машинки, розбивання вікон об'єктивом камери і те де. Він дуже хотів би стати злим фотографом, котрий зриває всі призи на фестивалях, можливо, радше тuм фотокором, котрий шугає по бойових гарячих точках, але через цю хворобу його не беруть навіть на змагання з легкої атлетики. Тож у його снах являються звичайні нереалізовані бажання - типу того, що в об'єктива його камери виростають сталеві ікла, вони вгризаються у темне скло чийогось джипа, аби зафіксувати всі жахіття, що творяться там, в салоні…

Починається його історія тим, що він падає з моторолера. Типу, засинає за кермом. У глядача враження, що герой убився. Камера віддаляється, вид тільця на снігу високо згори, починається монолог за кадром:

АРТУР

– The only dreams I can see by now are dreams of my car. Traffic lights, crossroads, jams, other cars, big and small ones, aggressive or slow and stupid. There's nothing I can do with it! I can't change anything. Whom did I become?

Час «переїздить» назад – відлітає, як в «Ефекті Метелика». Починається сторі його попереднього життя з вкрапленнями фрагментів хвороби.

В гаражі в Артура машина, яку він любить і вилизує, але на ній не їздить через хворобу. Він час від часу поглядає на календар, п'є якісь таблетки, щасливо зітхає - от-от буде зрушення і все врешті стане чудово. Він мріє про перегони й екшн у своєму житті. Він закоханий у незвичайну дівчину, і йому явно є заради чого існувати. Глядач починає дужче симпатизувати героєві й переймається кожною дрібницею, що з ним стається.

ІНТ: ЛІКАРНЯ. КАБІНЕТ РЕНТГЕНОЛОГА. ВСЕ ЗЕЛЕНЕ І ПО-СОВКОВОМУ БЕЗНАДІЙНЕ.

Медсестра в руках із томографією головного мозку Артура. Перелякано підносить знімок до світла, в неї ледь не тремтять руки. Говорить різким високим голосом до Артура:

МЕДСЕТРА

– Oh sweet Jesus, what is it, young man?!

АРТУР (розгублено-іронічно)

– Well, I'd like to know it myself…

МЕДСЕСТРА (втаємничено)

– Ah! I see… You're the one I have to talk about to our head of department… I should call her now.

АРТУР (в німому ступорі)

– ?…

МЕДСЕСТРА (киваючи головою)

– Yeah, right… You're that boy who we suspect of having…

Сцена зависає й на тому обривається.

ІНТ. ПОМЕШКАННЯ АРТУРА (Обстановка панківська, але стильна і не зашарпана. Старе піаніно із запалими подекуди клавішами. Втім, Артур примудряється, ще й непогано, на ньому трохи грати.)

Артур і його Сара стоять біля дзеркала. Обоє топлес. Він позаду, обіймає її… Вона закинула голову, закрила очі. Він пестить своїми пальцями її руку, в якій затиснуто мобільний [54]. (Рінгтон може повторювати фразу з мелодії, що її Артур любить час від часу награвати на розбитому ф-но.) Він цілує дівчині шию, відтак шепоче:

АРТУР

– І love you so, I can't stick it any longer, the next time you call to my mobile phone I will fuck myself with it.

CAPA

– Well, it's just funny we communicate not via megaphones… Or would you like me to grant you one?

Вона це каже трохи збриджено, звільняється з його обіймів, одягає футболку і залишає Артурове помешкання.

Сара спускається старими сходами солітнього – майже «под снос» – будинку. Вона гладить рукою пришпилений на хіднику велосипед, але передумала їхати і просто пішки йде геть. Широким планом те, як вона ступає, камера «вихоплює» об'єкти на вулиці, вітрини, архітектурні деталі, обличчя перехожих, що ніби плигають їй в очі.

САРА

– Every morning I wake up with a strange feeling of unhappiness. I dream of high mountains, maybe of the Himalayas, all night long but closer to the morning they turn into some kind of decoration for a stupid school show. And every of my days is just in the same vein. I've got everything a woman of my age and nationality would want: my great bike, my stylish room in our rented apartment, absolutly OK job and on top of it this strange problematic boy, with whom I may be even in love. Yeah, I don't like simple, so-called normal people, only jerks. So why? What the hell, why nothing gives me satisfaction? May I wait for some real happening? For some real story of mine?

Сара в себе вдома. Іде в ванну. Постаратися красиво, і в той же час трешово зняти її під душем. Потім обгортається рушником чи саронгом, іде боса коридором, залишаючи мокрі сліди. Ніжки у неї маленькі, але камера фіксується на її сліді – 45-го розміру. Дівчинка раптом зупиняється, ніби сама це помітила вперше. Ставить ступню коло свого сліду, але навіть не дивується.

САРА (в камеру, як в очі, довірливо)

– They say men with big feet are supposed to have big dicks. Well, I'd be quite a shitty man then…

Вона накидає на себе якусь одьожку (типу халатиків Літвінової в «Настройщику» – все має бути в естетиці між dirty amp; sexy). Іде на кухню. Відкриває мрачною відкривачкою банку кукурудзи, їсть її паличками, одним плечем притискаючи до вуха величезну телефонну трубку (ефект «хендз-бізі»: совкова трубка під'єднана дротом до мобільного - вінтажний шок). З Сарою говорить по телефону Артур. Він також їсть – повторюваність моментів їх синхронізації. Він їсть в кафе.

ЕКСТ. КАФЕ З ВЕЛИКИМИ ВІКНАМИ.

ІНТ. КАФЕ СВІТЛЕ, ЛЮДНО.

Коли Артур туди підходив, помітив жінку з першої сцени, побачив він її віддзеркалення у вуличній вітрині або в самому кафе, де вона п'є каву. Трохи скривився на її вигляд, бо не любить таких ґламурних сук, а любить свою дєвочку-маргіналку.

Можна вихоплювати вперебивку обличчя інших людей за столиками, шматки їх побутових, а подекуди й абсурдно екзистенціальних діалогів. Приміром, білявка в кепчику каже типовому дяді-менеджеру срєднєва звєна:

ТЬОЛКА (зітхаючи, покусуючи булочку)

– Ремонт, мама, всякие разные дела. Вот так и жизнь проходит.

ЖЛОБ (по телефону, колупаючись зубочисткою в роті)

– Ну і где бабло, я спрашую? Ми на кагда дагаварілісь? А сьодня какое? Калян, ти шо, гоніш?! Сматрі, Калян, тебе жить…

ЯПОНСЬКА ДІВЧИНКА

Задумливо, розфокусованим поглядом дивиться у вікно. Артур зненацька розуміє, що легко читає її думки, хоча незрозумілою йому мовою. Він на секунду завмирає коло неї, але йде за інший столик.

Відтак ми бачимо його їдло – щось на кшталт салату «цезар». Якусь таку страву, де багато всього різного. Контраст із панк-девочкою і її раціоном.

САРА (в телефон)

– Hey there! I just wanted to ask, what's your shoe size?

АРТУР

– What?

CAPA

– What's your shoe size.

АРТУР

– It's 43 European.

CAPA

– Ah, it's O.K. then.

АРТУР

– Emmm… Wait a minute. WHAT is O.K?

CAPA

– Well. IT is O.K.

АРТУР

– Are you… are you all right?

CAPA

– Yeah, I'm fine. Just maybe feeling a bit sad.

АРТУР

– Why so?

CAPA

– Just realized I'd never become a poet.

IHT. ПОМЕШКАННЯ САРИ. КУХНЯ.

ІНТ. ПОМЕШКАННЯ АРТУРА

Хлопчик повертається додому і лягає в ліжко (перед тим може зайти в подобу гаража, на машину свою помилуватися. Може в ній посидіти, поуявляти, як вони з дівчинкою кохаються на повній швидкості). Ліжко в нього з темною постіллю, майже кольору асфальту. Він різко відгортає край ковдри і скаче в ліжко. На «місці дівчинки», котра не залишилася тут спати, – обведений крейдою контур тіла, типу як контури трупака на асфальті при ДТП. Вже лежачи він п'є таблетки і дивиться на календар. Зітхає й гасить олд-скульну настільну лампу. Перед тим можна ще показати обкладинку книги, яку він не став читати… Медичний довідник, що розгортається на закладеній сторінці, де опис його хвороби і способи її лікування.

Можна йому в сон вмонтувати обривки розмов із психоаналітиком (невропатологом?), які перебиваються візіями гоночок і девочки. Додати фрази «недосяжного» роботодавця. Типу там: «Sorry, Kid. You're quite talented, but we can't assume such responsibility… You may just FAIL any time – and what I'd supposed to do if it happens in the middle of… for example… your foreign trip – or – and that's even worse – during some mega-star photo session?!» Потім може йому ввижатися якийсь типу культовий фотограф (чи його колишній друг, а тепер конкурент), що регоче злобно, дивлячись на рентгенівські знімки його мозку. Потім девочка, що закриває з жахом рот руками і показує в сторону джипа: There! Тоді він кидається доганяти той джип, у його фотика виростають ікла, в'їдаються в скло авта на ходу, в кінці він може таки зазирнути в джип і побачити АБО:

Що він замочив девочку кусками скла.

Що сама девочка лиховісно посміхається, одягнута в яку-небудь одьожку морочливої фам фаталь.

ІНТ. ПОМЕШКАННЯ САРИ.

Дівчинка лежить в якійсь божевільній підвісній конструкції. Спочатку їй не спиться. Вона трохи гойдається й вирішує піти прогулятися нічним містом. Живе в доволі жирному районі, але сама – явна яппі-кіллер. Настає епізод з білявками та міні-купером.

ЕКСТ. НІЧНА ВУЛИЦЯ. БІЛЯ ДОМУ КІНО.

Сара випадково зустрічає знайомих, стоїть з одним із них, вони курять, поки інший приятель, на джипі, збирається розвернутися. В цей момент до закритої брами у двір під'їздить рожевий міні-купер. Дві білявки всередині заходяться істерично сигналити, щоби їм відчинили ворота. Сара з приятелем хихотять – білявки! Поки машина білявок чекає під брамою, джип наближається заднім ходом майже впритул до міні-купера, Сара з приятелем стукають по капоту джипа, щоби зупинився. Той зупиняється. Скло в машині білявок опускається.

БІЛЯВКИ (манірним тоном)

– Спасіба, рєбята-а-а…

– (інша) А кто там за рульом?

– (перша зневажливо) Мужик?!!

ІНТ. ПОМЕШКАННЯ САРИ.

Сара повертається додому і знову влягається у свій гамак.

Їй може снитися, як на неї завалюються і майже хоронять під собою стоси журналів «Космополітан» та інша поп-хуйня. Типу, витіснені бажання…

Артур – у мріях фотограф – в реалі може бути продавцем у медіа-магазині. Лівачить тим, що записує дорогущі проги по 10 грн за болванку. Девочка може бути журналісткою якогось попсовго видання, від тупості роботи її нудить, але ж треба вчасно платити за цю її стайліш рум. Має фобію: боїться мотоциклів. Це теж синхронізація: Артур боїться водити машину, бо заснути може, а вона взагалі боїться мотобайків і їздить велосипедом, бо колись у неї була на мопеді травма. (Можна цю історію зазначити в азійському антуражі - комусь Артур буде її розповідати – як девочка впала з байка, а місцеві жителі просто позбіалися і втикали, що в неї теж червона кров і як це прикольно, але нічим не допомагали і як вона сама там шукала аптеку і весь такий піздєц у ХХІ ст…)

Тому:

Цей моторолер, що з'являвся на початку, Артур збирається подарувати Сарі і допомогти їй подолати страх, що, як він вірить, стане ще одним кроком у подоланні його власної хвороби. Подарунок цінний і незвичний, його треба довезти цілим, щоби девочка вибачила його «мобільні збочення» і взагалі всіляко потішилася. Ось чому він так дбайливо протирає дзеркальце і те де.

Йому трохи стрьомно, що він зненацька може вирубатися, того й не поспішає…

FINAL:

ЕКСТ. ОБОЧИНА ДОРОГИ. ЛІС.

Артур лежить на узбіччі біля моторолера. Тепер стає зрозуміло, що він ні грама не мертвий, а просто заснув. Типу, всі з полегкістю зітхнули, бо хароший красівий мальчік, пазітівний герой буде жити і хепі-енд вашій мамі. Але ні фіґа! Дух Тарантіно і Роба Зомбі з нами! Раптом з бічної дороги виїздить «камаз», в кабіні його мерзкий бик. Йому нема коли дивитися на дорогу, він зажимає пітняву жирну бабу. У них смердюча ідилія, дальнобойщицька романтика, грає солодка мєсна поп-звезда, в кабіні фотки заморських голих тьотьок, замурзані м'які іграшки, іконки з Матінкою Божою і Св. Миколаєм, штучні ліани й гірлянди. Баба з понтом ламається, шофер мацає її цицьки, намагається запхати руку під спідницю і в рейтузи. Баба весело верещить, і в цей момент їхній «камаз» переїздить сплячого Артура…

Тут можна дати коротку нарізку з фрагментів прожитого і не прожитого життя хлопця - мрії, щасливі і не дуже будні, обличчя лікаря, котрий щось обіцяє, кохана, що на нього чекае… Але де там. Тільки переїхане і розтрощене піаніно на землі. Ось і все.

Бик за кермом, типу, нічого не помітив, він розвертається в камеру і з диким рагульським акцентом, посміхаючись своїми гнилими зубами, каже:

БИК (нагло-радісно)

БІКОЗ ЗИС ІЗ МАЙ СТОРІ!

Що з цього всього вийде, ви й самі зовсім скоро побачите, а я загадувати не буду, та й сама Тріша також не стане. Їй вистачає й купи всілякого іншого мотлоху в думках і подіях, приємних і не дуже. Із приємного було: живіт Давида, лідерство в піратських продажах фільмів за минулий тиждень, посмішка Психіатра, віза до Папуа й Нової Гвінеї, музика і бездомність. Із поганого: недостатня кількість Давида, надлишок уваги з боку маніяка (паку з червоною субстанцією жбурляв таки він, про що пізніше офіційно повідомив у підкинутому листі) і, знову ж таки, бездомність. Зрештою, якщо певна річ зустрічається двічі на протилежних полюсах – вона цілісна і має цілющі властивості. Принаймні ці два поняття Тріша вже точно не розділяла.

Юний фон Дафліш тим часом взагалі якось майже зник із її життя – така традиційна доленька колишніх чоловіків і мало-примітних коханців. Вони просто тануть, як туалетний папір під дощем, і жодних тобі чітких слідів. Ні в мемуари, ні на епітафію – як то кажуть.

– Вона егоїстичне, розмальоване заздрісне дівчисько! – отако ми, малесенькі, можемо бризкати слинкою, розповідаючи про старшу від нас на сім років Трішу.

– Вона стала дорослішою! – казна-чого захищає Трішу Стоґнєвіч.

– Ні, – не здається Дафліш, – вона, та, що мені сниться, зовсім інша. Ще не ця, ґламурно-ділова. У цієї вже нема ні мети, ні чогось святого!

Отутечки в самий раз було б бити в дзвони й підпалювати село (чи навпаки?). Ой сійся-родися, множся й не ділися, любий наш афекте! Ой заходьте, гості дорогі, сідайте зручненько, та й буде ж вам інтересне шову!

Якщо у вашій пам'яті про чувака не відклалося більше нічого, крім розміру його члена, це ще не значить, що так само нічого не відклалося у самого чувака:

– Вона подорослішала?! А в чому це виражається? В тому, що полюбила цифри і стала питати «хто його батьки»?

Не, ну ви подумайте, який нонсенс. Досить того, що вже одні батьки послали за Трішею детектива, а то й детектива у парі з маніяком. Ще одні батьківські збори Тріша б явно не подужала.

– Вона потворна як особистість! Вона… я намагаюся взагалі про неї не думати! Все! її нема!

Істерики, істерики, істерики. Чоловічі істерики печальніші за жіночі. Бо залишають таки нетривкі сліди: на стінах виїмкою від кулака чи плямою від вилитого вина. Ех, як же скучно. Зайві три бакси прибиральниці. Ліпше би просто залишалася зарубка – довжина члена на шкільній лінійці за 30 копійок.

Отже, юний Дафліш просто зник із поля зору Тріші, і навряд чи вона бодай здогадувалася про такі діалоги, що ми їх щойно чули. Її переймали головно дві речі – мистецтво і секс. А секс наразі мав ім'я Давид.

Давид мав ще купу практичних імен: Невизначеність, Незрозумілість, Фатальність. Роль його здавалася настільки доленосною, що Тріша Торнберґ, побачивши вже всього різного за своє життя, раз по раз прозрівала. Давид своєю безпосередністю і відсутністю канонічної турботи й відданості Тріші змушував її бачити «себе та інші звичні речі» геть по-новому.

І справа тут навіть не в сексі, хоча йому належить неабияке місце у житті 21-річного хлопчика. А втім… зрештою, неабияку роль секс грає і в житті зрілого 45-річного мачо-мена, тільки от навряд чи у самозакоханого «фатального генія» щось може вийти з такою юнацькою легкістю й невимушеністю. Варто закінчити, як починається знову, тобі 21, ти не акцентуєшся на власній нев'їбєнності, на тому, який ти розкішний коханець тощо тощо. Ти просто робиш це природно, ерекція у тебе не зникає, варто лише все насухо чи намокро витерти, щоб уникнути непотрібних ризиків. Їх у тебе і так вистачає: на картингу, на скелях, за кермом спортивного авта, на сноуборді, на обіді у Тріші Торнберґ, при безперервній замороченості самоідентифіка-цією…

Хай живуть 21-річні хлопчики. І тепер, і коли мені стукне 51, і через сто років по моїй смерті. Бо їхнім є Царство Життя.