Розділ 17


Зневіра, страждання. Ще більше зневіри і страждань. Йому була потрібна якась ціль і він знайшов собі таку.

Він відшукає де знаходиться його печера.

На доісторичній Землі в нього була печера, не дуже гарна, брудна, але… Вона безсумнівно була. Це була невимовно брудна печера, яку не можна було не ненавидіти. Але він прожив в ній протягом п’яти років, що зробило її певною мірою домом, а людям властиво слідкувати за своїми домами. Артур Дент був саме такою людиною, ось чому він вирушив до Ексетера, щоб придбати комп’ютер.

Це було, звісно, саме те, чого він потребував — комп’ютер. Але Артур відчував, що йому потрібна якась серйозна мета, перед тим як він піде і витратить купу грошей на те, що більшість людей помилково вважають просто забавкою. Отже це була його мета. Визначити точне розташування печери на доісторичній Землі. Він все пояснив продавцю в магазині.

— Навіщо? — запитав продавець.

Це був хитрий тип.

— Добре, це пропустимо, — продовжив продавець. Як?

— Тут, я якраз сподівався, що ви мені допоможете.

Чоловік зітхнув і його плечі опустились.

— У вас є хоч якийсь досвід роботи з комп’ютером?

Артур запитав себе, чи варто згадувати Едді, борткомп’ютер Золотого Серця, який виконував будь-які завдання за секунду, чи Глибоку Думку, чи… але він вирішив, що краще не варто.

— Ні, — відповів він.

— Схоже день буде веселий, — сказав продавець, але тихенько і до себе.

Артур придбав Еппл. Через кілька днів він також придбав кілька астрономічних програм, розрахував рух зірок, намалював кілька грубих діаграм зоряного неба, такого яким він бачив його зі своєї печери вночі. Тижнями працюючи над своєю справою, він бадьоро прийшов до висновку, до якого, він знав напевне, мав прийти — весь проект був повним безглуздям.

Грубі малюнки зірок, які він видобув з пам’яті були нікчемними. Артур навіть не знав як давно все це було, окрім не зовсім точного здогаду Форда Префекта, що вони потрапили на «кілька мільйонів років» у минуле. В нього взагалі ніяких даних не було.

Однак, в кінці кінців він розробив метод, який дасть хоч якийсь результат. Артур вирішив не зважати на той факт, що з цією незвичайно заплутаною сумішшю прихованих здогадок, несамовитих наближень і потраплянь пальцем в небо, яку він використовував, він буде щасливцем, якщо потрапить хоча б у потрібну галактику. Він просто зробить це і отримає результат.

Він буде вважати його правильним. А там, хто його знає?

І як це буває, серед міріад незбагненних шансів долі, він отримав якраз правильний, хоча про це він, звісно, ніколи не дізнається.

Артур поїхав до Лондона, і постукав у потрібні двері.

— Оу. Я думала ти спочатку подзвониш.

Артура мало не розірвало від здивування.

— Можеш увійти на кілька хвилин, — сказала Фенчьорч. — Я саме збиралася виходити.


Загрузка...