Бувайте, і дякуємо за рибу

Розділ 4

Чи він був п'яним, хворим чи самогубцем, випадковому спостерігачу зрозуміло не було. І справді ви не зустрінете випадкового відвідувача в барі Старий Рожевий Пес, що в південній частині міста Хен Долд, тому що це було одне з тих місць, де ви не можете дозволити собі робити щось випадково чи ненавмисне, якщо хочете залишатись живим. Будь-які спостерігачі в цьому місці був схожими на яструбів, добре озброєні, з болючою пульсацією в голові, що часто змушувала їх робити божевільні речі коли вони бачили щось, що їм не подобалось.

Одна з тих нестерпних мовчанок опустилася на це місце. Вона була схожа на ракетну кризу, коли всі боєголовки були направлені в одну ціль.

Навіть огидна пташка, яка сиділа на сідалі в барі, перестала викрикувати імена і адреси місцевих найманих кіллерів. А це, між іншим, послуга, яка надавалася безкоштовно.

Всі погляди були спрямовані на Форда Префекта. У деяких навіть очі повилазили з орбіт.

Особливий спосіб, в який Форд сьогодні вирішив зіграти зі смертю, полягав у тому, що він намагався оплатити рахунок за випивку (який складав оборонний бюджет невеликої держави) за допомогою карти Амерікан Експрес (яку не приймали в жодному куточку розвіданого всесвіту).

— Що вас турбує? — запитав він бадьорим голосом, — Термін дії карти? Ви, хлопці, що ніколи не чули про неорелятивістику? Це ціла галузь фізики, яка займається подібними питаннями. Ефекти розширення часу, темпоральна реластатика…

— Нас не хвилює термін дії, — сказав чоловік, до якого звертався Форд. Цей чоловік був небезпечним барменом, в небезпечному місті. Його голос скидався на низьке м'яке мурчання. Точно таке саме низьке м'яке мурчання, можна почути під час відкриття бункера міжконтинентальної балістичної ракети. А його рука, розміром зі свинячу тушу, лягла на стіл, і злегка прим'яла його.

— Ну от і добре, — сказав Форд, пакуючи свою сумку.

Він вже був збирався йти, але раптом вказівний палець легенько ліг на його плече. Цей палець надійно утримував Форда Префекта.

Хоча палець кріпився до схожої на цеглину руки, а рука кріпилась, до схожого на дубину передпліччя, в свою чергу передпліччя ні до чого не кріпилось. Ну хіба, що в метафоричному сенсі воно кріпилось шаленою собачою вірністю до барної стійки. Раніше кінцівка більш зручно трималась початкового власника бару, який на смертному одрі несподівано вирішив заповісти її медицині. Медицині не дуже сподобався вигляд руки, і вона вирішила заповісти її назад, в бар Старий Рожевий Пес.

Новий бармен не вірив у надприродне чи полтергейста, чи будь-які інші вигадки. Він точно знав, що знайшов собі нового помічника. І рука посіла своє нове місце на барі. Вона приймала замовлення, подавала напої, і розправлялася з тими, хто поводився так, ніби хотів, щоб з ним розправилися. Форд Префект сидів непорушно.

— Нас не хвилює термін дії. — повторив бармен, задоволений тим, що повністю оволодів увагою Форда, — Нас хвилює цей шматок пластику.

— Що? — запитав Форд. Він здавався приголомшеним.

— Ось це, — сказав бармен, тримаючи карту так, ніби то була маленька рибка, чия душа відлетіла у кращий світ тижні три тому, — ми не приймаємо.

Форд запитав себе, чи слід повідомляти їм той факт, що він не має інших способів оплати. За мить він вирішив, що, мабуть, краще не треба. А безтілесна рука тим часом стисла його плече більш надійно, між вказівним і великим пальцями.

— Але ви не розумієте, — продовжував Форд, його слова потроху переростали від слабкого приголомшення до шаленої недовіри. — Це карта Амерікан Експрес. Найліпший спосіб оплати рахунків відомий людям. Хіба ви не читали їх рекламних листівок?

Бадьорий голос Форда уже почав набридати вухам бармена. Він звучав наче хтось безперестанку грав на казу^[2] протягом найбільш похмурих частин Реквієм за Війною^[3]

Одна з кісток Фордового плеча почала зміщуватись відносно інших, в таким чином, ніби його руці пропонував вивчити основні принципи болю висококваліфікований хіропрактик. Він сподівався, що зможе вирішити всі питання до того, як його кістка почне зміщувати відносно інших частин його тіла. На щастя, це було не те плече, на якому висіла його сумка.

Бармен сунув карту Фордові.

— Ми ніколи, — сказав він з приглушеною жорстокістю, — не чули про цю річ.

І не дивно.

Форд отримав її через серйозну комп'ютерну помилку наприкінці п'ятнадцятого року тимчасового перебування на Землі. Компанія Амерікан Експрес, дуже швидко стала відомою, а домагання її відділу збору боргів стали настільки сильними, що їх зміг заглушити лише вибух цілої планети, який влаштували вогони, щоб прокласти гіперкосмічну магістраль.

З тих пір він носить її як зручний засіб оплати, який ніхто, ніде не приймає.

— Кредит? — запитав бармен, — Ааааагрх…

Ці два слова зазвичай сполучалися в барі Старий Рожевий Пес.

— Я думав, — ахнув Форд, — що це заклад високого ґатунку…

Він озирнувся навколо, на строкату колекцію вбивць, негідників і вповноважених компаній зі звукозапису, які ховались по краях плям приглушеного світла, якими була продірявлена внутрішня темнота бару. Їх всіх було добре видно з будь-якої сторони, крім тої, з якої сидів Форд. Вони знали, що зараз має статися, і не хотіли спостерігати це видовище, бо воно відволіче їх від напоїв.

— Хлопче, ти зараз помреш, — тихо пробурмотів бармен, і все свідчило на його користь. Раніше на барі висіла вивіска «Будь ласка, не просіть у нас кредит, тому що удар в лице часто ображає людей», але її акуратно переписали: «Будь ласка, не просіть у нас кредит, тому, що, горло, розірване дикою пташкою, і безтілесна рука, яка розбиває вашу голову об барну стійку часто ображають людей». Однак, хоч як акуратно вона не була переписана, повідомлення на вивісці з часом перетворилося у нерозбірливу кашу, та й в будь-якому випадку, воно втратило своє звучання. Тому табличку зняли знову.

Здавалося, що історія зараз піде на інший лад. Так воно і було.

— Дай-но я погляну на рахунок ще раз. — сказав Форд. Він взяв рахунок і почав його уважно вивчати, під злісним поглядом бармена, і таким же злісним поглядом пташки, яка саме довбала борозни в барній стійці своїми пазурями.

Це був досить довгий шматок паперу.

На його кінці був номер, схожий на серійний номер, який можна знайти на нижній частині стерео систем. Тільки згадати, скільки ж часу займає переписування його в реєстраційну форму. Форд, врешті решт, був у барі цілий день, і випив багато різного пійла з бульбашками, а ще жахливу кількість разів пригощав усіх тих негідників, вбивць, і вповноважених компаній звукозапису, які раптом не змогли згадати хто він.

Він дуже тихо прочистив горло і поплескав себе по кишенях. Нічого не змінилося, в них як і раніше було порожньо. Він легенько, але впевнено поклав ліву руку на напіввідкриту сумку. В той же час, безтілесна рука поновила свій тиск на праве плече.

— Розумієш, — сказав бармен, і його лице злісно погойдувалось перед лицем Форда, — в мене є репутація, яку я ціную. Розумієш, чи не так?

Ну ось і все, подумав Форд. Нічого більше не залишалось. Він підкорявся всім правилам, і зробив чесну спробу заплатити за рахунок, і цю спробу відхилили. Зараз його життя було в небезпеці.

— Ну що ж, — сказав він тихенько, — якщо це ваша репутація…

Зі швидкістю блискавки він відкрив рюкзак і кинув на барну стійку копію Путівника по Галактиці для космотуристів і офіційну картку, яка підтверджувала, що він польовий дослідник для Путівника, і що йому геть зовсім не дозволяється робити те, що він зараз робить.

— Хочете, я вас запишу?

Лице бармена застигло посередині погойдування. Пазурі пташки застигли посередині борозни. Рука поволі відпустила його плече.

— Це, — сказав бармен, ледь чутно, пошепки, сухими губами, — було б чудово, сер.