Бувайте, і дякуємо за рибу

Розділ 34

На зворотньому шляху з ними в літаку сиділа жінка, яка дивилася на них доволі дивно.

Вони тихо розмовляли між собою

— Мені все ще треба дізнатися, — сказала Фенчьорч, — і я твердо відчуваю, що ти знаєш щось, але мені не кажеш.

Артур зітхнув і дістав шматочок паперу.

— В тебе є олівець? — запитав він. Вона трохи порилася і таки знайшла.

— Серденько, що ти робиш? — запитала вона, після того як він провів двадцять хвилин суплячись, жуючи олівця, малюючи щось на папері, закреслюючи, знову малюючи, жуючи олівця знову і роздратовано щось буркочучи.

— Намагаюся згадати адресу, яку мені колись хтось дав.

— Твоє життя буде набагато простішим, — сказала вона, — якщо ти придбаєш адресну книгу.

Нарешті він передав їй шматочок паперу.

— Слідкуй за ним, — сказав він.

Вона поглянула на листок. Серед усіх закарлючок і закреслень були слова: «Гори Квентулус Квазґар. Севурбопстрі. Планета Прелюмтарна. Сонце-Зарсс. Галактичний Сектор QQ7 Активний J Гамма.»

— Що там?

— Очевидно, — сказав Артур, — Останнє Повідомлення Бога до Свого Творіння.

— Звучить правдоподібно, — сказала Фенчьорч. — Як нам туди дістатися?

— Ти справді…

— Так, — рішуче сказала Фенчьорч, — Я справді хочу дізнатись.

Артур споглядав через маленьке подряпане плексигласове віконце відкритий простір неба.

— Вибачте, — раптом сказала жінка, яка дивилась на них доволі дивно, — сподіваюсь ви не подумаєте, що я не ввічлива. Просто мені стає так нудно протягом цих тривалих перельотів, і так чудово з кимось погомоніти. Мене звати Енід Капелсен, я з Бостона. Скажіть, а ви часто літаєте?