Чорне й біле в сірих тонах

-21-

Вогонь потріскував у каміні дров’яними душами й теплими золотистими відблисками мінився в бокалі з добрим вином. Вино було настільки хороше, що полум’я звучало над його поверхнею.

Сегіт зі спокійним статичним задоволенням милувався вогнем у каміні крізь стінки бокала. Оллі, примруживши повіки, просто грілася теплом вишневих дров. Добрик відклав убік наполовину списаний аркуш. Він розривався між бажанням відкинути усі думки й також насолоджуватись розкішним напоєм без осаду розмови із Сегітом, яка зайшла в таку безвихідь, що жоден із трьох не знав, що сказати далі.

У хол зайшов Остап Забіла, молодий чоловік, що разом із Оллі був у тому рейді, коли ангели підібрали Добрика на пустирі біля «Астера». Він запитально глянув на ватажка клубу. Сегіт залишив бокал на полиці каміна і вийшов з Остапом у коридор.

— Ви мене викликали? — запитав Забіла після легкого поклону.

— Так, — Андрій Сегіт витягнув конверт із задньої кишені джинсів. — Остапе, ти хочеш стати командиром вашого загону?

— Я готовий служити нашій справі в будь-якому чині, — чемно відповів молодик.

— Я питаю прямо: хочеш? І чудово знаю твою відповідь! Давай без зайвої скромності.

— Чесно? Звісно, що хочу!

Сегіт подав конверт, нахилився до Забіли й прошепотів:

— Тоді ти повинен зґвалтувати одну дівчину. Вона «чорна» й заслуговує наруги! Отримай задоволення, бо дівка напрочуд гарна. У конверті дані про неї й фото. Її звати Єва Грінтик.

Забіла обережно взяв конверт двома пальцями й перелякано подивився на нього, наче це був розплавлений метал.

— Ми домовилися? Чи ти не вартий нашої довіри? — Сегіт на якусь мить вп’явся очима в хлопця, і той аж відступив крок назад.

— Можете в мені не сумніватися. Я вірний нашій справі, — так само пошепки відповів Забіла і сховав конверт у кишеньку сорочки.

— Я знаю, що не помилився, коли не дозволив тобі стрибнути з даху хмарочоса!

Сегіт повернувся до каміна, взяв бокал і з насолодою відпив великий ковток. Поки господаря не було, Лісовий зібрався з думками й вирішив підсумувати сказане досі.

— Отже, це —, який тримає в зубах власний хвіст. На вашу думку, зло потрібно знищити фізично? Тобто вбивати тих, хто вбиває сам, ґвалтує, грабує, шантажує, торгує зброєю, наркотиками й жіночим тілом, щоб інші боялися й не робили такого? На мою думку, зло треба викорінювати поступово, а не відрізати по-живому, працювати з душами людей, зі світом, який змушує їх так поводитися.

— Ти не можеш змінити внутрішню сутність більшості злочинців. Вони насправді не заслуговують на життя. Чи ти вважаєш, що проповідями наставиш на путь істинний того, хто вдарив тебе ножем, чи тих, хто ледь не зґвалтував на твоїх очах дівчину? Ти будеш лізти зі шкіри, щоб достукатися до них, а вони слухатимуть тебе, киватимуть головою, молитимуться в церкві, а через годину робитимуть те саме, що робили завжди, бо так вони живуть, таке їхнє нутро, — Сегіт презирливо скривив кутики губ і знову відпив вина.

— Немає сенсу вбивати цих людей. Кожен із них — це окрема історія, яку потрібно дослідити й розібрати на мотиви, на ланцюг причин і наслідків. Усіх не переб’єш, а звільнену нішу одразу займуть інші. Слід зробити так, щоб їм просто не було місця в суспільстві. Навіть якщо більшість злочинців через страх перестане чинити насильство чи принижувати інших, це ще не означає, що вони стануть праведниками, що зла поменшає. Силова демонстрація переваг добра над злом мало що дасть, треба боротися із самим злом у людях! Потрібно, якщо не знищити ті передумови, які породжують ганебні явища в суспільстві, то хоч взяти їх під контроль. Люди не винні, що так живуть. Щось же їх спонукало до цього! Не варто ненавидіти того, хто стріляє в тебе, а перш за все розібратися з тим, хто вкладає зброю в його руки. Я не конкретно про замовників убивства, а загалом про тих людей, що мешкають ось у таких палацах і живуть за рахунок інших, — побачивши погано приховану гримасу обурення на обличчі Сегіта, Добрик відразу ж уточнив: — Андрію, я не переходжу на персоналії, ти сам чудово розумієш, кого я маю на увазі. Просто певний прошарок людей керує нашим життям за спинами політиків. Вони контролюють майже все. Їм вигідний бандитизм, рекет, проституція, бо вони на цьому заробляють, і нічого дорожчого за гроші у них немає. Саме до цих виродків потрібно прийти в першу чергу, а не розстрілювати їхніх пішаків.

— Наші можливості ще надто обмежені! У нас не має ні сили, ні влади, щоб увійти в пряме протистояння з половиною людей вищого класу, — а ти говориш саме про них! Зате наші патрульні врятували вже не один десяток життів! А ти, здається, за глобальними планами нової утопії забуваєш про таку дрібничку, як кожне окреме життя!

— Я не проти ваших патрулів. Чудово розумію, що добро повинне бути сильним, щоб з ним рахувалися. Але не конче розправлятися з бандитами їхніми ж методами. Я хочу, щоб ви спрямовували свої ресурси не на кіношний план добрих месників, а насамперед на школи, лікарні, театри, гуртки для бідних, на освіту й виховання мешканців фавел Леополісу, тих, кого ви вбиваєте й калічите!

— Ти мрійник і надто відходиш від дійсності.

— Тоді які ж ви мої послідовники? Я писав свої романи не для такої еліти, як ти, Сегіте, а для людей, які живуть на дні суспільства.

— Та хто з них читає тебе?

— Ось у цьому й проблема. Дайте їм можливість виховувати своїх дітей не в собачих підворіттях, не на порнофільмах і бойовиках-м’ясорубках, не на алкоголі й наркотиках. Допоможіть побачити їм інші цінності в житті! Зробіть у бідних районах бібліотеки, клуби фехтування й бойових мистецтв, театральні гуртки і творчі майстерні, станції юних натуралістів. Зробіть не для себе, зробіть для них.

— Зараз ми говоримо про різні речі, які мало пов’язані між собою. Але згодом можемо досягти компромісу.

— Маю на це надію! Інакше ви залишитеся клубом супергероїв, якими захоплюються одні й ненавидять інші!

— Білі Ангели стають для підлітків прикладом для наслідування!

— Особливо для тих підлітків, брата, батька, товариша яких ви побили, зарізали чи застрелили! Тоді ви не їхні кумири, а їхні вороги. Те, що ви почали в нашому місті, більше схоже на громадянську війну, ніж на доброчинність.

— Добрику, як ти гадаєш, чи так само думають родичі й коханий тієї дівчини, яку почали ґвалтувати на твоїх очах і яку ми врятували?

Добрик у відповідь лише засопів. Надто свіжими були спогади тієї ночі. А Сегіт продовжував:

— Сьогодні ми не дійдемо згоди, а завтра покаже, хто із нас правий. Тільки я хотів би, щоб ти збагнув нарешті, що і ти, і «Білі Ангели» — всі ми боремося за одні ідеали, тільки по-різному! — Андрій одним ковтком осушив бокал і поставив його на столик. Завершуючи розмову, промовив: — Я радий, що ми поговорили. Тепер кожен із нас повинен добре обмізкувати слова іншого.

— З цим я згоден. І ще одне… — Добрик зробив паузу, розмірковуючи, як м’якше сформулювати запитання, яке крутилося на язику. Але ні м’якшого, ні взагалі якогось іншого формулювання воно просто не могло мати, тому Добрик сказав як є: — Декілька днів тому Сату Санту намагалися застрелити в її квартирі. Нападник був у білому одязі. Це бува не частина вашого плану покращення світу?

— Хтось намагався нас підставити, — пробурмотів Сегіт, не зводячи погляду з вогню в каміні.

— Ну, тоді добраніч вам, а я спробую ще щось написати під впливом сьогоднішніх емоцій, — Лісовий допив вино і рушив сходами нагору, до своїх апартаментів.

Вже у кімнаті він зупинився, намагаючись пригадати, де подів аркуш із начерками подальших сюжетних ходів історії Дібровника й Астери. Здається, залишив на столику в холі. Коли він спустився в хол, там уже нікого не було, проте з оранжереї за стіною долинав приглушений голос Сегіта, майже шепіт. Добрик хотів було відразу повернутися до себе, щоб не підслуховувати чужу розмову, але не встиг, бо до його вух долетіли слова головного білого ангела.

— Оллі, ти повинна сьогодні з ним переспати!

Почуте змусило Лісового закам’яніти, прирости ногами до килима, а вухами — до потаємної розмови.

— Ти робиш з мене повію! — перечила Сегітові Оллі. — Мені ця гра вже не дуже подобається!

— Це політика, а не проституція!

— Не вловлюю різниці!

— Ти ж бачиш, що він починає вигадувати!? Треба якомога швидше заспокоїти його! У тебе це вийде ідеально! Добрик аж стікає слиною, коли бачить тебе! Він потрібен нам, і саме ти можеш зробити його слухняним.

— Та добре, добре. Не смикай мене. Сьогодні ж оформлю нашого білого й пухнастого генія.

Коли через півгодини Оллі зайшла у кімнату Лісового, той попросив залишити його наодинці: мовляв, втомився, голова болить, поганий настрій, хочу спати.