Чорне й біле в сірих тонах

-32-

Лісовий, похитуючись, вийшов із бару. Він пам’ятав, що в кишені лежить ще п’ятдесят одиниць. Нудило. Спека нічної вулиці ввірвалася в його тіло і перегріла шлунок. Витягнувши невпевненими пальцями купюру, Добрик ледве спромігся роздивитися на ній число «50».

— Хочеш потрахатись?

Він ступив ще декілька кроків і лише тоді збагнув, що запитання адресувалося йому. Обернувся. Припершись до брудної вітрини, перед ним стояла жінка. Важко збагнути, скільки їй років, — стільки на ній було косметики. Десь між п’ятнадцятьома і двадцятьома п’ятьома. Якби єгипетської маси з косметики не було, вона здавалося б значно молодшою. Крізь прозору майку видно маленькі груди, спідничка настільки коротка, що зверху і знизу проглядають шнурки трусиків. Але, незважаючи на відштовхуючу вульгарність макіяжу, одягу й погляду, її тіло було красивим.

Кивнувши на купюру, повія додала:

— Вистачить. Ідемо до тебе?

Добрик завмер. Перед ним повія. Істота, яка досі була для нього такою ж нереальною, як сукуби, чорні ельфійки й рабині з амазонок. І ця істота пропонує тобі себе за цю купюру.

Коли ти закоханий, то довгий час ходиш колами, уявляєш безліч ситуацій і себе в них, готуєшся до першого побачення, наче до першої сповіді. А зараз… За одну купюру ти отримаєш те, що завойовується ціною неабияких зусиль, якщо ці зусилля спрямовані на дівчину, в яку закоханий. На Астеру, наприклад, заради одного погляду якої Дібровник пройшов болото Чорного Туману. А ця жінка готова віддати тобі своє тіло негайно і за безцінь. І з нею ти можеш уявляти під собою будь-кого. Або нічого не уявляти. Яка ж різниця? Звісно, різниця є, але скільки коштує секс із недоступною коханою і з доступною некоханою?

Хіба так можна?.. Але ж ти пообіцяв собі не відмовлятися від справжнього світу.

Але навіщо???

Поки Добрик зачиняв двері, повія вже звільнилася від свого нехитрого одягу й лягла на ліжко. Він насунувся на неї, наче скажений звір, готовий розірвати її тіло. Спочатку затопив нафарбовані губи диким поцілунком, кусаючи її язик, розсуваючи щелепи, наче вона була анакондою, наче він хотів зникнути в її роті, поміж ароматів сигаретного диму, алкоголю, жуйки й аїрної есенції. Потім, розсунувши худі ноги, Добрик вдерся в її лоно, намагаючись відразу пробити нутрощі жінки до самої душі. Перші секунди повія намагалася стерпіти це вторгнення, але не втрималася й закричала:

— Перестань! А-а-а-а! Заспокойся! Легше! Надто глибоко! Ти вб’єш мене! Боляче! Перестань!!! Звір!!!

Вона гамселила його кулаками по голові й по плечах, та він усе глибше й швидше входив у неї. Закуте в сталеві обійми тіло звивалося під ним, наче змія в лещатах.

Через кілька хвилин їй вдалося скинути з себе чоловіка. Повія не те що не взяла з нього гроші за послугу, а навіть залишила свою сумочку. Схопивши одяг, наче поламані крила, нічний метелик прожогом вискочила за двері.

Затиснувши голову долонями, Лісовий сповз із ліжка й сів на підлогу.

— Тепер ти зрозумів, хто такі жінки? М’ясо! Вітаю з п’ятим колом розпусти, — промовив до болю знайомий голос.

Добрик метнувся в протилежний бік від цих слів і зірвався на рівні ноги. Алкогольне сп’яніння минуло за лічені секунди.

На кріслі біля розбитого вікна сидів Андрій Сегіт.

— Але ж ти загинув! — закричав Добрик, опираючись на стіну. Все навколо попливло, захиталось, потьмарилось.

— Я не можу загинути, бо без мене загине світ, — візитер посміхнувся, показуючи рівненькі білі зуби. Його чорні зіниці заблискотіли дивним вогнем. — Я прийшов запропонувати тобі співпрацю, бо ти потрібен мені, а я тобі!

— Ми вже намагались співпрацювати!

— Ну, це було в рамках людського світу. Тепер межі нашої співпраці можуть значно розширитись. І ти навіть не уявляєш собі наскільки!

Перед очима Добрика, наче сцени німого кіно, попливли видіння мільйонних натовпів з піднятими вгору руками й палаючими очима; сотень переплетених оголених жіночих тіл; куполів церков, що валяться на землю; селян, які кидають коси й падають на коліна; розкішних зал із безліччю людей, які обнімаються між собою; розпатланих красунь на стовпах, обкладених дровами, й розкішних напіводягнених вродливиць, яких несе на руках біснуватий натовп; солдатів, які з усмішками на обличчях ступають по тілах щойно вбитих ними цивільних людей. А над усім цим — він, ідол, бог, вождь, живий вміст мавзолеїв — Добрик Лісовий, Добрик Невмирущий, Добрик Всевидячий, Добрик Єдиний!

— Про що ти? — закричав Добрик, втискуючись у стіну.

— Про владу, яку подарує тобі твій талант.

— Я тебе не розумію. Я п’яний!

— Сьогодні ти тверезий як ніколи! Може, тіло твоє й п’яне, але свідомість, нарешті, звільнилася від тих ілюзій, якими ти годував її досі. Чи ти вважаєш своє бачення світу не ілюзією?

— Ілюзією, — Лісовий покірливо схилив голову.

— Колись у мене були видатні особистості. Вони правили народами, але у них не було таланту. Колись у мене була Сата Санта. Я показав їй правдивий світ. Вона багато досягла, але йти далі їй забракло духу. А ти чоловік! Ти маєш талант! Тобі вистачить сили, щоб здобути всевладдя!

— Всевладдя? Що це таке?

— Коли своїми думками, які словами виринають з-під твоїх пальців на клавіатурі, ти твориш не лише фентезійні романи, а й дописуєш сторінки історії, вкладаєш свої розділи в життя людства, яке прагне і потребує твого втручання! Робиш світ кращим!

— Я… — Лісовий підняв очі на Сегіта й відразу опустив їх.

— Ти задумався?

— Так. Я завжди думав про це.

— У тебе є шанс. У тебе буде все! Скористайся тим, що пропоную!

— Я намагався творити добро своїми творами. І чого вони тепер варті?

— Це доброфальшиві ідеали, схожі на кодекс Білих Ангелів. А цих ідеалів так само не існує в цьому світі, як і ідеалів зла. Людина за своєю суттю не може бути лише доброю або лише злою. Вона насамперед грішна! І це не є її негативною рисою, це — її природа! Так само, як листя зелене, а вода мокра!

— Якщо я буду писати в союзі з тобою, що зміниться в цьому світі?

— Багато що. За тобою підуть не тисячі, а мільйони, цілі народи. А це вже не мало! І для цього ти повинен творити не добрі світи, а лише справедливі.

— І якими є справедливі світи?

— Чому в тебе завжди слабкий перемагає сильного, наївний — розумного, милосердний — жорстокого, а щедрий — скнару? Яка справедливість у тому, що заради кохання, заради власного щастя твої герої завдають стільки болю іншим? Який сенс у тому, щоб згубити себе заради ідеалів? Для чого ж тоді такі ідеали? Уяви собі справедливий світ, де кожен на своєму місці, де сильний перемагає слабшого й керує ним, де людські вади не ховають за сімома замками доброчесності, тому вони перестають бути такими небезпечними, як у вашому фальшивому суспільстві; світ, де плоть бере своє й тому невгамовані бажання не переростають у мучеництва й манії. Хіба такий світ не був би справедливим? Ідея-фікс добра — знищити зло. Як це по-доброму! Знищення чогось, що тобі протилежне. Розумний план зла (того, що ви вважаєте злом) — керувати добром, не знищуючи його! А це — переродження світу, в основі якого стоятимеш ти і я!

— Я… Відчепись від мене! Я втомлений! Покинь мене!

— Я не покидаю людей. Я супроводжую їх від народження й до смерті. І навіть після смерті не можу покинути вас! Хоч інколи це доводиться робити. Такі правила.

— Ти забираєш душі?

— Так, але не знищую їх!

— Але не всі душі ти отримуєш! І тих, які тобі не скоряються, ти найбільше жадаєш!

— Правильно! Ти відразу все зрозумів! Кожен хоче мати те, що йому не належить! Це один із головних принципів зміни суспільства!

— Але у мене були інші бачення перекроювання світу. У моєму світі сильний не принижує слабшого, а допомагає йому стати сильним!

— А щойно ти допомагав проститутці стати сильною?

— Це не твоя справа!

— Чому ж не моя? Все, що належить до гріховної сфери, якраз і є моїм профілем. А ти молодець!

— У всьому винен людський егоїзм. Ми надто багато думаємо про себе й надто мало уваги звертаємо на інших людей.

— Адам і Єва, яких створив Він, були егоїстами. Чому в їхніх нащадках не повинно бути цієї риси?

— Хто ти? Сатана? Люцифер? Мефістофель? Азазель? Диявол?

— Імена придумують люди. Я ж один. Щоправда, дуже різноманітний, тому мене багато.

— Я так хочу відлупцювати тебе! За те, що ти робиш з людьми, за те, що ти зробив із Сатою, за те, що ти зробив зі мною.

— О! Це в тобі, нарешті, говорить справедливість, — Сегіт засміявся. — Якось же треба було відкрити тобі очі. Ти збагнеш сенс життя. У тебе вийде. Головне — пройти цю дорогу до кінця, нікуди не звертаючи. А кінець у неї не такий страшний, як про нього говорять. Він величний! Особливо у тих, хто прямує до нього разом зі мною. У тебе є час, багато часу. Подумай, поміркуй, пройди інші кола пізнання. Створивши людину, Бог дав їй право вибору, і я не збираюся оспорювати це право.

Той, хто виглядав, як Сегіт, не пройшов крізь стіну, не розвіявся димом, не вилетів кажаном у вікно, а просто вийшов у прочинені двері.