Чорне й біле в сірих тонах

-36-

— Вставай, тобі пощастило.

Ґрати прочинились і в камеру пройшли молода жінка й підстаркуватий чоловік. Добрик спробував розплющити запухлі очі, але спромігся глянути на відвідувачів лише правим.

— Вставай, герою! — Айзеншпік поплескав Добрика по плечу. — Скажи «дякую» цій красуні. Якби вона не прийшла до мене й не розповіла, що тебе забрали в каталажку, то зник би ти в цих катакомбах надовго.

Зіниця в щілині правого ока сфокусувалася на жінці.

— Єва?

— Так. Мені розказав Олько. Він бачив, як тебе тягли непритомного до поліцейського фургона. А я, як це не дивно, не змогла залишити тебе напризволяще.

— Скільки я тут? — Добрик сів на нарах і закашлявся.

— Добу, — просвітив його Георгій Айзеншпік.

— Нічого не пам’ятаю після арешту!

— Дивно, що ти розмовляєш. А пам’ятати нема що. Тебе просто сильно побили, судячи з твого вигляду. Проте зуби цілі, очі цілі, руки-ноги — також. Зараз поїдеш на обстеження до лікарні.

— На мені купа звинувачень!

Айзеншпік знизав плечима.

— Нічого на тобі вже немає. Мої адвокати поговорили і з тією повією, яку ти начебто зґвалтував, і з тим жебраком, якого ти, мабуть, жорстоко побив. За невеличку суму обоє забрали свої заяви. З баром розрахуєшся сам, хоча в мене таке враження, що там тебе просто обікрали! Але не треба було стільки пити! Тієї дитини, яку ти намагався розбестити, ніхто не знайшов. Напевно, її взагалі не було. Одне слово, хтось дуже хотів, щоб ти надовго загримів за ґрати. Але тепер ти вільний, тільки в боргу перед цією дівчиною.

Лісовий, тримаючись за стіну, підвівся й потиснув протягнуту йому Євину долоню.

— Дякую тобі за все. І вибач мені.

Грінтик притримала його за плече й обережно поцілувала в щоку.

— Я знала, що з тобою коїться щось погане, тому останнім часом не дивувалася тобі. Багато що мені пояснив Остап Забіла. Він виявився дуже хорошим хлопцем.

— Ти з ним зустрічаєшся?

— Ну… — Єва забарилася з відповіддю. — Так.

— Тоді чому прийшла до мене?

— Бо, крім кохання, є ще й дружба, а я вважаю тебе своїм другом. А кохання я сама собі навіяла. Ти ж супергерой, популярний письменник, який своїми творами зробив більше, ніж будь-який політик. От я й заплуталась у своїх почуттях.

— Я також. Мені потрібен був ідеал дівчини, я вигадав його з тебе, у нього й закохався. Хоча навряд чи я хоча б приблизно знаю, яка ти насправді. Ти дорога мені як людина, але це ще не означає, що я в тебе закоханий.

— Ходімо звідси, — Єва обійняла Добрика за талію. — Може, ти вже й прижився в тюрмі, а мені тут моторошно.

Айзеншпік вийшов за ними в коридор.

— Чекайте, чекайте, а де дівчинка? Делія! — Добрик схвильовано дивився то на Грінтик, то на Айзеншпіка.

— Яка Делія? Не було ніякої Делії.

Лісовий якусь мить оторопіло дивився на сіру стіну, а потім слухняно рушив до виходу.

На вулиці Айзеншпік притримав дверцята таксі, яке мало везти Добрика до лікарні, потім зазирнув у салон і замість прощання сказав:

— До речі, знайшлася Сата Санта.