Дивні пригоди Петера Шлеміля

ДО НЬОГО Ж ВІД ФУКЕ

Зберігати повинні були ми, любий Едуарде, історію бідолашного Шлеміля, зберігати таким чином, щоб вона не потрапила на очі тим, кому не слід. А це нелегке завдання. Таких очей є сила. Та й хто з смертних може наперед визначити долю манускрипти — речі, яку встерегти важче, аніж вдержати слово, що ненароком вихопилось. І все ж таки я вчинив, як навісний, котрий, опинившись перед безоднею, аж тремтить від страху, а таки стрибає туди: я звелів надрукувати всю цю історію.

Одначе я, Едуарде, маю дуже серйозні й дуже вагомі підстави для такої моєї поведінки. Або навколо мене суцільний обман, або в нашій любій Німеччині б’ється багато сердець, здатних зрозуміти бідного Шлеміля, оцінити його, і на їхніх поштивих обличчях з’явиться співчутлива усмішка при тих гірких жартах, котрі над ним чинило життя, або від його власних простодушних витівок.

А ти, мій друже, якщо ж ти заглянеш у цю глибоко чесну книжку і подумаєш при тому, скільки невідомих однодумців разом з нами навчаться любити її, то, може, відчуєш, як цілющий бальзам краплинами спадає на гарячі рани твої, що їх тобі і всім, хто тебе любить, заподіяла смерть.

І нарешті: є — я не раз у цьому переконувався — є геній і друкарської справи, що вміє надруковану книжку допровадити до рук справжнього читача, і, коли не завжди, то дуже часто, вберегти її від невігласів. У всякому разі, він немовби вішає невидимий замок перед кожним витвором духа і мистецтва і нехибно та спритно вгадує, коли треба його відчиняти і коли зачиняти.

Цьому генію, мій найлюбіший Шлемілю, я довіряю твої усмішки і твої сльози, отож зоставайся з богом.

Неннгаузен, кінець травня 1814

Фуке