Філософія українства

Повірити в свою місію!

Ми сильніші від багатьох партій, навіть чисельніших, тому, що у нашій організації від початку не було інтернаціоналізму, тому, що ми перебороли в своїх лавах демократизм. Нема у нас і страху перед ворогом. Єдине, що може нейтралізувати наші зусилля — це недостатнє відчуття особливої ваги, необхідності дотримання внутріорганізаційної ієрархії, добровільного бажання підкоритися. Фамільярно класти руку на плече обласному керівнику неприпустимо. Панібратству у відношенні до керівників будь-якого рівня треба покласти край.

Сьогодні завдання: в кожній області створити боєздатну українську меншість, дієві осередки ДСУ, присутність яких буде відчутною в місті, селі, районному центрі.

Хотів би зупинитися на такому важливому чиннику — як віра в себе, в свою організацію. Кілька років тому Григорій Гребенюк почав вбивати в мене думку, що крім нас з ним у Києві більше нема нікого. В тому сенсі, що лише ми розуміємо суть національної проблеми українства, що лише ми є виразниками національної правди, національної ідеї. Років два я опирався, не сприймав цієї правди, вважав, що Гребенюк перебільшує. А він вбивав в мене цю думку, вбивав. Говорив, що я повинен відчути, що клин зійшовся на мені. І, врешті, я повірив у свою місію, повірив, що саме на мені зійшовся клин, що саме я зроблю те, чого не можуть зробити інші. Ця віра веде мною, окрилює мене, заряджає енергією, робить мої зусилля результативними…

До чого я веду? Я хочу, щоб ви, члени ДСУ, повірили в свою місію, в своє призначення, повірили, що саме на вас зійшовся клин, що саме ви здійсните те, на що не спромоглися покоління наших попередників. Перейміться вірою в те, що нема жодної перешкоди, яку ви не можете здолати. Якщо ви повірите, що прийшли в цей світ здійснити героїчний чин в ім'я Батьківщини, наша організація стане непереможною, прийде до влади, зробить Україну українською.

Перед членами організації стоїть психологічне завдання: повірити в свою місію зробити свій народ великим. є запорукою цього буде нестримна пропаганда національного колективізму.

Українці ніколи не мали почуття «отарної єдностіє, хизувалися своїм індивідуалізмом, який і допровадив їх врешті-решт до поразок. Перед нами, членами ДСУ, стоїть завдання пропаганди національного колективізму.

Воля до опору у нас є, необхідно виплекати волю до перемоги, індивідуальної та колективної. Ми змушені перерости в рух молодих спеціалістів із пропаганди, бізнесу та насилля. Такий рух зупинити буде неможливо.

Вірю: Україна стане одним тілом, єдиною організацією. І назва цієї організації вже відома сьогодні: Державна самостійність України.

30 жовтня 1994 р.,

Київ.