Філософія українства

Сповнити «Заповіт»!

Сьогодні, коли ми вшановуємо пам'ять нашого Пророка Тараса Шевченка, не можемо похвалитися тим, що сповнили його «Заповіт», головний заклик якого: «Кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте!» Хоч і протягом всього XX ст. закликали до цього Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Степан Бандера, Зеновій Красівський.

Я знаю, що значна частина українців Галичини не погодиться зі мною і скаже, що «Заповіт» Тараса Шевченка виконаний, кайдани порвані, а Україна — нарешті вільна. Скаже так, бо живе в заповіднику українства — Галичині.

А чи задумуються галичани, як живеться свідомому українцю в Донецьку, Луганську, Симферополі, Запоріжжі, в Києві? Де заповідники українства займають лише кілька десятків, може сотень квадратних метрів — за адресою осередків українських партій.

Чи знають брати-галичани, що в цих та сотнях інших міст Наддніпрянської України невільно говорити українською мовою? Що за голосно сказане в громадських місцях українське слово можна наразитися на зневагу, образу, а якщо ти слабкий і нерішучий, то — будеш ще й побитий.

Ми, українські націоналісти Наддніпрянської України, бачимо, що кайдани ще не порвані, що вражою кров'ю воля ще не окроплена…

Брати-галичани! Не заспокоюйтесь передчасно. Не забувайте, що «Заповіт» Тараса Шевченка не сповнений нами!..

21 травня 1995 р.,

м. Заліщики Тернопільської обл.