Житія Святих - Лютий

Пам'ять преподобного отця нашого Овксентія

За царювання Теодосія молодшого був у Царгороді муж чесний, у воїнському чині і в царських палатах відомий, на ім'я Овксентій, син Ади Перса. У Божественному Писанні і в зовнішній філософії досвідчений і добрими прикрашений ділами, він, познайомившися із преподобним Маркіяном, який пізніше був економом великої церкви, та з Йоаном, монахом добродійним, який при церкві святого Йоана Предтечі на передмісті, що Євдома називалося, жив, і з иншими богобоязливими мужами, наслідував життя їхнє і, покинувши світу цього суєту і гамір, став воїном Цареві Христові, прийнявши на себе чернечий образ, і став служителем Божим спершу в дияконському, тоді — у пресвітерському чині. І прийняв владу на бісів, щоб виганяти їх із людей, через що славлений був у царському граді. Він же, слави людської уникаючи, бажаючи ж безмовнішого життя, покинув багатолюдний град і відійшов у Витинію, і прийшов в гору пустельну, що Оксія називалася, містилася від Халкедона десь за десять стадій. Полюбивши ж те місце, вийшов на горб і, ставши на камені, підніс святі свої руки, хвалячи Бога й кажучи: "Бо ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно! И оселився в горі тій, яку пізніше від імени його прозвали Овксентієвою, як же у житії преподобного Стефана, який після того в тій же горі інокував і за ікони постраждав, сказано.

Мешкав же преподобний Овксентій у названій горі, і зустріли його пастирі, що шукали заблукалих овець стада, — їх же знайшли молитвами преподобного. З того часу відомим став преподобний, і почали приходити до нього люди: одні задля зцілення тілесного, бо всілякі хвороби молитвами його виліковувалися, инші ж — задля користи душевної. Тоді зібралися з навколишніх сіл благоговійні люди і збудували йому келію на верху гори. У ній же замкнувшися, преподобний через мале віконце з тими, що приходили до нього, розмовляв, на чесноти навчаючи і зцілюючи недужих: був-бо джерелом зцілень, сповнений Божої благодаті, і сходилися до нього з різних градів як до безкорисливого лікаря. Комитиса6 одна з Никомидії, яка осліпла очима, прийшла, взиваючи: "Помилуй мене, рабе Бога Вишнього". Він же, до всіх, що там були, сказав: "Грішним я є чоловіком і подібний пристрастями до вас, якщо ж вірите, що Той, Хто зцілив сліпого від народження не зневажить і цієї, то помолімося за неї до Бога ревно". Коли ж усі молилися, святий торкнувся очей її і мовив: "Зцілює тебе Ісус Христос, Світло істинне". І зразу прозріла жінка, і всі дякували Богові. Подала ж та комитиса милостиню велику жебракам, які сиділи при горі і просили подаяння від тих, хто приходив до святого. Про них же і сам святий піклувався, учнів маючи, що принесений хліб роздавали. Окрім зцілення, мав преподобний яснобачення дар: якось-бо прийшло до нього двоє чоловіків: один правовірний, другий же — єретичного мудрування. Правовірного-бо прийняв з любов'ю святий і бесідував з ним про душевну користь, до зловірного ж не промовив і слова, побачивши в ньому невірство. І коли відійшли від святого, почав зловірний ображати преподобного і злословити, лицеміром його називаючи. Ще ж вони не дійшли до свого дому, перестрів хлопець зловірного, сповіщаючи, що на доньку його напав біс і люто її мучить, і був той у печалі великій, і, пізнавши гріх свій, повів доньку біснувату до преподобного зі смиренним проханням. І зцілена була дівчина від бісівського катування, батько ж її — від зловірства. Двоє прокажених прийшло зцілення просити, спитав же їх святий: "Які ваші гріхи, що за них найшла на вас кара від Бога?" Вони ж, поклонившися, мовили: "Помилуй нас, рабе Христовий, і помолися за нас, щоб ми зцілилися". Сказав їм святий: "Це трапилося з вами, о браття, через клятву вашу, бо звикли ви часто божитися і клястися, і зрушили на гнів Бога". Вони ж, чувши те, були налякані, що знає про прогрішення їхні, і, впавши, каялися. Змилосердившися над ними, преподобний помастив їх єлеєм святим з голови до ніг, кажучи: "Зцілює вас Ісус Христос, я ж — чоловік грішний". І зразу прокажені очистилися від недуги своєї. Розслабленого, який лежав на одрі, привезли на колісниці батьки ж його, припадаючи до святого з плачем, говорили: "Через велику кількість гріхів наших розслаблення трапилося із сином нашим". Святий же сказав їм: "Чи вірите, що через мене, смиренного й відкинутого, Бог сильний зцілити його?" Вони ж сказали: "Воістину, ангеле Божий, ти посланий на спасення наше, і віримо, що все є в Бога можливе". Він же сказав їм: "За вірою вашою хай буде вам". І, взявши єлей святий, помастив ціле тіло розслабленого — і зразу той встав здоровий, і славили Бога всі. Про біснуватих же не іистачає слів оповісти, нелічено-бо, скількох від катування диявольського визволив Овксентій преподобний, до нього ж весь час із різних і найвіддаленіших країв і міст багато приходило, а инших, мучених лукавими духами, траплялося, насильно приводили — і всі зцілювалися молитвами його святими, мав-бо від Бога велику на бісів владу і силу. Прикликаний же був на Вселенський четвертий у Халкедоні святих отців Собор, і багато потрудився, подвизаючись на Євтихієву єресь і на Несторієве зловір'я, через те й дошкулянь багато від єретиків перетерпів. Благочестивий же цар Маркіян вельми його шанував, і всі святі отці його любили вельми, і виявився визначним серед отців святих як правовірний і чудотворець, премудрий і непереможний у слові, що добре знав тайни Божественного Писання, і просто хай буде сказано за Писанням: "Муж, сильний ділом і словом перед Богом і всіма людьми". Утвердивши ж зі святими Отцями православну віру, повернувся знову у свою пустельну в горі келію, багато ж і великих чуд на шляху, у Халкедон ідучи і звідтіля повертаючися, зробив, бісів з людей виганяючи і всілякі хвороби й недуги зцілюючи. Сидячи ж у келії своїй, велику користь приносив вселенній прикладом добродійного свого життя і богомовними повчаннями, ними ж насолоджувалися всі, що приходили до нього звідусіль, і чудодіянням. Ясновидними ж очима і на великій відстані бачив, наче близько перебувало, і дивився на безтілесних духів і душі праведних. Однієї ночі, замкнувшися, звичні свої до Бога посилав молитви. Учні ж та инші, що до святого прийшли, зовні спали, коли преподобний несподівано й незвично відчинив віконце, возвав велегласно, кажучи: "Благословенний Господь Бог, благоловенний Господь Бог, благословенний Господь Бог". І, тяжко зітхнувши, схилив голову до землі. До тих же, що близько стояли, але спитати його про те не сміли, сказав: "Світило, що було на Сході, о діти, Симеон, батько наш, упокоївся". Те сказавши, плакав дуже і знову мовив: "Святий отець наш, стовп і утвердження істини, Симеон Стовпник спочив, непорочна ж його і чиста душа мене, недостойного й нечистого, не погидувала, коли йшла мимо, привітати". І нажахані були ті, що чули про таке його ясновидіння. Запам'ятали ж годину, коли те мовив преподобний. І за якийсь час до благочестивого царя Лева, який після Маркіяна царство прийняв, прийшла вістка про переставлення преподобного Симеона Стовпника, і розійшлася вістка та зразу по всіх усюдах, учні ж Овксентія преподобного, вичекавши, побачили насправді, що в той час переставився преподобний Симеон, в який же сказав про успіння його святий Овксентій. Невдовзі ж після преподобного Симеона наблизилася блаженна кончина й до Овксеніия преподобного, який, у старість достатню вже прийшовши, благочесно і преподобно проживши та монастирів багато по різних місцях благословінням своїм влаштувавши, і аввою цілого Митійського краю бувши, і багатьох на спасення наставивши, перейшов до Господа.

У той самий день житіє преподовного отця нашого Ісакія, Затворника Печерського

Неможливо, щоб не приходили спокуси на людей. Якщо-бо до самого Господа спокусник у пустелі приступити посмів, наскільки більше насмілиться спокушати Господнього раба. Проте, як же золото, вогнем випробуване, стає перед людиною світлим, так і сама людина, випробувана напастями ворога, який вогню вічному переданий, просвітиться перед Богом добрими ділами, як сонце. Стала відомою річ ця явно на преподобному отцеві нашому Ісакію Затворнику. Цей-бо преподобний, родом торопчанин, у житті світському купцем був багатим. Тоді, вирішивши стати ченцем, роздав усі маєтки свої потребуючим та монастирям і прийшов до преподобного Антонія в печеру, просячи його, щоб прийняв його в чернечий чин. Преподобний же Антоній, прозрівши, що добродійне в ньому життя має бути рівноангельним і у всьому достойним ангельського образу, прохання його сповнив. Тоді преподобний отець наш, Ісакій-чернець цей, прийняв життя суворе, не досить-бо йому було одягнутися у волосяницю, але звелів купити собі козу й обдерти з неї шкіру, і натягнув на волосяницю свою шкіру ту ще сиру та мокру, щоб на тілі його висохла. І так на одній вулиці печерній замкнув себе в келії малій, що чотири лікті була, і тут молився Богові зі сльозами, їжею ж його була просфора одна, і то через день, і води в міру пив. Це ж приносив йому преподобний Антоній і подавав через таке віконце, де ледь поміщалася рука. До того ж на бік ніколи не лягав, але, сидячи, трохи сну приймав — і в такому житті сім літ перебував, не виходячи з келії.

Одного разу, коли вечір настав, почав за звичаєм своїм коліноприклоніння творити, співаючи псалми аж до півночі. Коли ж стомився, погасив свічу, сів на місці своїм, і ось раптом засіяло в печері, наче від сонця, світло велике, що забирало зір людині. І прийшли до нього два біси в подобі юнаків прекрасних, їх же лиця блищали, наче сонце, і промовили до нього: "Ісакію, ми — ангели, а ось іде до тебе Христос з иншими ангелами". Вставши ж, Ісакій бачив багато бісів, їх же лиця були наче сонце. Один же серед них понад усіх сяяв, і від лиця його проміння розходилося. І сказали святому: "Ісакію, це Христос, впавши, поклонися йому". Ісакій же, не зрозумівши бісівської дії, не нагадав собі, що треба загородити себе знаменням хресним, поклонився йому, як Христові. Біси ж зразу крик великий вчинили, вигукуючи: "Наш ти є, Ісакію". Його ж посадивши, почали й самі сідати навколо нього, і були повні бісів і келія, і вулиця печерна. Тоді ж сказав один із бісів, гаданий Христос: "Візьміть сопілки, тимпани й гуслі і вдаряйте. Ісакій нам нехай танцює". І зразу вдарили в сопілки, тимпани і гуслі, Ісакія ж взявши, почали з ним скакати й танцювати багато часу і, замучивши його, покинули ледь живого. І так позбиткувавшися над ним, зникли. Наступного ж дня, коли наспів час куштування хліба, прийшов преподобний Антоній за звичаєм до віконця і мовив: "Благослови, отче Ісакію". І не було відповіді. Він же багато разів те промовляв, але не було голосу чути. Тоді сказав до себе: "Невже переставився уже?" І послав у монастир по преподобного Теодосія і по братів. Коли ж прийшли брати, відкопали, де ж було загороджено прохід, і взяли Ісакія, думаючи, що він мертвий. Винісши, поклали його перед печерою і бачили, що живий є. І сказав ігумен преподобний Теодосій: "Справді від бісівської дії це йому". Поклали-бо його на одрі, і служив йому святий Антоній. У ті ж дні трапилося князеві київському Із'яславу повернутися до Києва із польських земель, і почав гніватися на преподобного Антонія через Всеслава, князя полоцького, який у дні преподобного київське князювання деякий час мав через бунт людей. Прислав же князь Святослав із Чернігова серед ночі по святого Антонія, і той, прийшовши до Чернігова, полюбив місце, що називалося гора Болдині, і, викопавши печеру, поселився в ній, де ж і нині є монастир. Преподобний же ігумен Теодосій, довідавшися, що Антоній святий відійшов до Чернігова, прийшов із братами до печери і, взявши Ісакія, переніс його в келію свою і служив йому: був-бо той розслаблений розумом і тілом, що неможливо йому було ні сидіти, ні встати, ні повернутися на другий бік, але лежав на одному боці. Багато разів і черви кидалися під нього, преподобний же Теодосій сам своїми руками мив і доглядав його, і так лежачому йому два роки служив. Це ж дивно, що протягом двох років не їв хліба і води, ані овочів, ні иншої їжі, але живим бути міг, німий і глухий лежав. Преподобний же Теодосій молитви творив над ним удень і вночі, допоки той на третій рік не заговорив і, як дитина, не почав ходити, але не зважувався до церкви іти, що ледве не примусом тягнули його, — і так помалу почав до церкви ходити. І після цього почав ходити на трапезу, де посадили його окремо від братів і поклали перед ним хліб, але не хотів його брати. Брати ж вкладали йому в руку, але преподобний Теодосій казав: "Покладіть перед ним хліб і не вкладайте в руку його, нехай сам їсть". І не давав цілий тиждень вкладати йому. Він же, помалу дивлячись на инших, їв хліб і так навчився їсти. І таким чином врятував його преподобний Теодосій від підступів диявола і від зваби його.

Коли ж переставився преподобний Теодосій і блаженний Стефан на його місце ігуменом став, Ісакій знову прийняв життя суворе, сказав до спокусника: "Ось уже звабив мене, дияволе, коли я сидів у печері на самоті, відтепер не буду замикатися, але маю тебе перемогти благодаттю Божою, трудячися в монастирі". Тоді знову одягнувся у волосяницю, на волосяницю ж вбрав свиту тісну і почав помагати кухарям та працювати для братів. На утреню швидше від усіх приходив і стояв твердо й непорушно. Коли ж надійшла зима і морози були люті, то стояв на утрені у взутті настільки подертому, що багато разів примерзали ноги його до каменя, та не поворухнув ногами, допоки не відспівав утреню. Після утрені ж швидше від усіх заходив на кухню і готував вогонь, дрова і воду, і тоді вже приходили инші з братів-кухарів. Якось же один із кухарів, на ім'я також Ісакій, сказав до блаженного, підсміхаючися: "Ісакію, ось ворон сидить, іди візьми його". Той же поклонився до землі, пішов взяв ворона і приніс його перед усіх кухарів. Вони ж настрашилися всі через те, що сталося, і розповідали ігуменові та братам. І почали брати його відтоді шанувати. Він же, не хотівши слави від людей, почав юродство чинити і пакості робити то ігуменові, то ж братам, то і світським людям, по світі ходячи, що й рани багато хто накладав на нього. І так юродивим себе зробивши, знову вселився, де ж був перше, у печеру преподобного Антонія, який уже був переставився. І почав збирати до себе инших, зі світських дітей, на них класти чернечі руби. І тоді-то від ігумена, уже блаженного Никона, покарання, часом же від батьків дітей тих рани приймав — те все з радістю терпів, зносячи наготу студену вдень і вночі. Однієї ж ночі, коли запалив блаженний піч у печері й розгорілася піч, що була з дірами, почало полум'я виходити вгору через шпари. Він же, не маючи чим шпари затулити, став босими ногами на полум'я і стояв, допоки не вигоріла піч, тоді зійшов, зовсім не ушкоджений. Такого ж й иншого багато дивного творив. І так перемогу взяв над бісами, наче над мухами, ні за що не мав їхніх погроз і марень. Багато разів-бо йому шкоду чинили біси і говорили: "Наш ти, Ісакію, бо нашому князеві поклонився". Він же казав їм: "Князь ваш бісівський Велзевул, його ж, як ідола мух [як же тлумачиться ім'я його], не боюся ані вас, рабів його, хоч мене і звабили були спочатку, бо не відав про підступи ваші і лукавство. Але вже нині силою Господа мого Ісуса Христа і молитвами преподобних отців Антонія і Теодосія маю перемогти вас". І знаменував себе хресним знаменням і так мух тих велзевулових відганяв. Було ж часом таке на блаженного примарами бісівськими лякання, що приходили до нього вночі, наче люду багато, з мотиками і лопатами, кажучи: "Розкопаємо печеру цю і цього тут загребемо". Инші ж говорили до нього: "Вийди, Ісакію, хочуть тебе загребти". Він же говорив до них: "Якщо б людьми були, то вдень ходили б, ви ж пітьмою є і в пітьмі ходите". Тоді знаменував себе хрестом, як же і при кожних привидах, — і біси ж зразу щезали. Часом страшили його в подобах ведмедя чи лева й инших лютих звірів. Часом, наче змії, повзли до нього і наче жаби, чи миші, і всіляка гадина, але не змогли нічого зробити йому, і казали: "О Ісакію, переміг ти нас". Він же відповідав: "Адже й ви перемогли були мене, явившись в образі Ісуса Христа й ангелів, недостойними будучи такого сану. Але ось справді нині добре являєтеся в образі звірів і худоби, зміїв і гадів, ті, що й самі нечисті". І відтоді не було йому прикрощів ніяких від бісів, з ними ж протягом трьох років боротьбу мав, вдруге оселившись у печері, як же сам розповідав. І після того почав непохитніше жити і більшу повстримність мати, піст і чування. І коли так жив він, настав кінець життя його, і розхворівся у печері. Брати ж несли його хворого в монастир, де ж прохворів до восьми днів і непроминущим шляхом до Господа відійшов у доброму ісповіданні. Ігумен, уже Йоан, і всі брати, вбравши тіло його, поховали чесно зі святими отцями в печері. Так-бо цей добрий воїн Христовий, якого спершу ворог переміг, потім перемогу прийняв і Царство Небесне отримав. Його ж: святими молитвами нехай сподобимося й ми, перемігши ворогів душ наших, царювати з Переможцем пекла Ісусом, Царем Слави, Йому ж належить всіляка слава, честь і поклоніння із безначальним Його Отцем і з пресвятим, і благим, і животворним Духом нині, і завжди, і на безкінечні віки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного Мирона Лустинника, і преподобного Авраама, єпископа Карійського в Месопотамії, і преподобного Кирила Філософа, учителя слов'янського.