Житія Святих - Лютий

Пам'ять преподобного отця нашого Прокопія Декаполита, ісповідника

Декаполитський край від десяти градів так називається, що біля моря Галилейського, про нього ж у благовістуванні святого Марка згадано: "Прийшов [Ісус] над море Галилейське, між межами Декаполійськими". З того краю родом був преподобний Прокопій-ісповідник, який монаше життя спершу пройшов, і всіляке пощення ретельно випробував, і досконалою прикрасився чистотою, відомий був серед отців преподобних. Аж ось почалася єресь іконоборна, її ж винахідником першим був АевІсаврянин, беззаконний цар грецький, ікони святі ідолами, а тих, що шанують їх і поклоняються їм, — ідолопоклонниками брехливо називаючи. І багато із правовірних неправедно і немилостиво убивав, усіх же, що були перед тим, православних царів й архиєреїв, і христойменних людей, що перед іконами поклоніння берегли, передавав прокляттю той, хто сам усіма проклятий. Тоді великий цей і непохитний благочестя стовп і правовір'я твердий захисник став мужньо проти єретичних полків, які втілення слова нечестиво ображали і Христову за людськістю подобу, на іконі зображену, безчесно відкидали. І сповнював їх сорому, викриваючи безумне їхнє мудрування, і непереможними богонатхненними словами перемагав, наче павутину, хитрословесні їхні переплетення шматуючи. Через те зрушив на гнів звіра йменням і звичаями — царя, який, як лев, що з пустелі вийшов, рикаючи, шукав, кого проковтнути. За наказом-бо його взятий, битий був преподобний жорстоко. Тоді знаряддям залізним стругали його люто по цілому тілу і в темницю темну і смердючу вкинули — а він всіляке, що в путах буває, злостраждання великодушно перетерпів, маючи у всіх стражданнях своїх друга і співстраждальця преподобного Василія, його ж і в постництві своєму раніше мав спільником і люб'язним співмешканцем. З ним після прийняття багатьох за святі ікони ран пута в'язничні терпів довгий час, аж до пагубної кончини катової. Коли ж той злочестивий цар тимчасового, а разом і вічного життя позбувся, померши тілом і душею, тоді святого Прокопія зі співстраждальцем святим Василієм і з иншими святими і преподобними отцями відпущено було з пут і в'язниці на свободу — і прожив подальший час життя у звичних собі постницьких трудах, багатьох на чесноти наставляючи і до спасення приводячи. Тоді в старості глибокій до Христа Господа відійшов — бачити Його вже не на образі, але у власному Його Лику і прийняти подвійну за труди свої винагороду — як постник і як Христовий страждалець, що за ікону Його святу подвизався до крови.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Талалея

Був Талалей святий із Киликійського краю родом. Зневаживши ж суєту світу цього, прийшов спершу в обитель преподобного Сави Освяченого і полюбив постницьке в інокуванні перебування, прийняв на себе ангельський образ і за добродійне життя своє пресвітерського сану сподобився. Тоді, через декілька років, прийшов у град Сирійський, що Гавала називався і під митрополією Лаодикійською був. Від того града за двадцять стадій була одна могила велика, і бісівське на ній капище старе, й еллінська давня гробниця, і багато бісів там перебувало. Страшним же було те місце для всіх, хто через нього переходив: біси-бо не лише примарами і привидами страшили, але людинозгубно нападали та ранили багатьох, людей же і худобу. Про те чувши, преподобний Талалей пішов і там оселився, малу звівши хатинку, і жив для Бога, постницькимиподвизаючися трудами й умертвлюючи себе злостражданнями, ненастанно вдень і вночі молячися. Біси ж не терпіли такого сусіда біля себе мати, зібрали свої нечисті полчища і страшилища і з люттю великою кинулися на нього нападати, безчинними голосами жахаючи й убивчо погрожуючи, і всіма своїми хитропідступними силами намагаючися відігнати святого з того місця, яке наче за своє власне здавна мали. А преподобний Талалей міцно в Бозі утверджувався, молитвою і знаменням хресним загороджуючися, стояв, як воїн хоробрий і непереможний у день боротьби, і насміхався з немічної їхньої сили. Таку з бісами боротьбу цілими днями, а найбільше ночами мужньо подвижник довгий час мав, врешті переміг їх, допомогою Вишнього, і втекли вони із соромом, не мігши здолати нездоланного воїна Христового. Прогнавши ж бісів, угодник Божий влаштував собі найтіснішу келію не в міру зросту свого: два лікті у висоту, а в ширину лікоть один — у ній же не лише стояти, але навіть сидіти просто не міг, великий-бо був тілом, — завжди голову до колін схилену мав, сидячи. У такій тісноті перебував він десять літ. Прийшов відвідати його єпископ КиринейськийТеодорит і застав його, коли збирав він собі зі святого Євангелія користь. І коли спитав єпископ, чому таке вибрав життя, відповів святий: "Маю багато гріхів і вірю, що багато мук вічних чекають на мене. Тому знайшов для себе таку добровільну в'язницю, щоб, караючи тіло малими цими муками, від великих, сподіваних, врятуватися". І прийняв єпископ від нього велику користь. Дарував же Бог преподобному Талалею і чудотворення дар, щоб зцілювати всілякі хвороби і недуги не лише в людей, але і в худоби. Через те багато хто до нього, як до джерела цілющого, приходив і черпав здоров'я тілесне, разом же і душевне, бо елліни, які в навколишніх селах були, наверталися до Христа Бога. І всі, які в межах Гавальськогограда були, ідолопоклонники, між християнами живучи, їх же тоді було багато, просвітилися досконалою святою вірою через чуда, що їх святий Талалей творив, до пізнання істини приведені. І з допомогою тих новонавернених людей зруйнував преподобний капище бісівське і гробниці еллінські розкидав. І, очистивши те місце від давніх скверн бісівських, збудував на ньому церкву в ім'я всіх мучеників святих і повсякденне в ній Боже славослов'я влаштував. І прожив решту днів своїх у звичних для себе подвигах, і, угодивши врешті Богові, переставився до Нього у старості добрій. Про цього преподобного святий Софроній Єрусалимський у Лимонарії пише так: "Авва Петро, пресвітер Лаври святого Сави, розповідав нам про аввуТалалеяКиликійського, який перебував шістдесят років у чернечому образі, ніколи не перестаючи плакати. Розповідав усім про причину: "Час цей, браття, дав нам Бог на покання. І якщо його втратимо, дуже за те будемо покарані".

У той самий день житіє преподобного отця нашого Тита, пресвітера Печерського

Як відкривається гнів Божий із Небес на гнів людський, також і мир Божий перевищує всілякий розум, як зберігає серце і розуміння, кажу ж, тіло і душу людини, що шукає миру, — сповістив нам відкрито з одкровення свого Тит блаженний.

Він-бо, інокуючи в Печерському монастирі, коли саном пресвітерства вшанований був, наставлений був на подвиги, достойні блаженства святих, — трапилася тоді річ така. Мав цей блаженний пресвітер Тит брата по духу, чорноризця того ж монастиря на ім'я Євагрій, який саном був диякон. З ним же блаженний цей пресвітер Тит мав любов велику й нелицемірну, що всі дивувалися однодумству і щирому любленню їхньому. Ворог же, що ненавидить добро, який звик сіяти кукіль поміж пшеницю, посіяв ворожнечу між ними і так гнівом та ненавистю потьмарив їх, що й один на одного не могли поглянути, але всіляко взаємно одне одного уникали. Коли-бо ішов один з них з кадилом у церкві, тоді другий втікав від ладану. Чи якщо той не відходив, тоді инший минав його, не покадивши. І перебували багато часу у великому мороці гріховному, що й приносити Божественні Дари і причащатися насмілювалися, не помирившися між собою ані прощення не отримавши. Ворог озброїв їх один на одного. Брати ж багато разів просили їх помиритися між собою, але вони ані слухати про те не хотіли. Одного разу, з допусту Божого, трапилося цьому блаженному пресвітерові Титу розхворітися люто, і вже не мав надії на життя, тоді почав плакати гірко через своє прогрішення і послав до диякона Євагрія з великим розчуленням, кажучи: "Пробач мені, брате, задля Господа, що образив тебе гнівом своїм". Той же не лише не пробачив, а и жорстокими словами проклинав його. Проте брати, бачивши, що Тит уже помирає, притягнули Євагрія силоміць, аби попрощався з братом. Хворий же, бачивши його, зразу поклонився, впав ниць перед ногами його зі сльозами, кажучи: "Прости мені, отче, і благослови". Але Євагрій, немилостивий нелюд, відвернувся від брата і люті ці перед усіма промовив слова: "Ніколи не хочу з ним прощення мати, ані в цьому віці, ані в прийдешньому". І, те мовивши, вирвався з рук братів і зразу впав. Брати ж хотіли підняти його і побачили, що він бездиханний, і не могли йому ані рук зігнути, ані уст зімкнути, ані очей стулити, наче давно помер. Хворий же пресвітер, цей блаженний Тит, у той же час встав і, ніби ніколи не хворів, здоровий був. Охопив-бо жах усіх через таку раптову смерть одного, иншого ж швидке одужання. І почали питати зціленого блаженного цього пресвітера, що то було. Блаженний же Тит відповідав їм, розповідаючи детально відкрите йому все: "Коли хворів, — казав, — люто у гніві цьому, бачив ангелів, що відступилися від мене і плакали над загибеллю душі моєї, і бісів же, що раділи через гнів мій. Через те почав просити вас, щоб ішли до брата прощення для мене випросити. Коли ж привели його до мене і я поклонився йому, а він же відвернувся від мене, бачив одного ангела немилостивого, який тримав палаючий спис, — ним же вдарив того, що не пробачив. І зразу впав той мертвий. Мені ж той ангел подав руку і поставив мене — і ось я здоровий". |

Так настрашені були брати, багато плакали за померлим люто Євагрієм і поховали його, очі та вуста мав відкриті, руки ж розтягнені. Самі ж почали дуже пильнуватися від гніву, прощаючи, коли хтось на когось мав жаль. І пам'ятали добре настанову — слова Господні про те, що кожен, хто гнівається на брата свого марне, буде осуджений. До того ж і Єфрем святий каже: "Якщо комусь трапиться у ворогуванні померти, невмолимий суд він здобуде". І було тоді прийнято говорити про покараних братів тих: "Мир великий тим, що люблять закон твій, Господи. Але найбільше сам блаженний цей пресвітер Тит, бачивши, що за пошук миру з братом знайшов мир зі Самим Богом, Який вберіг його від смерти тілесної і духовної, відтоді ані не думав гнів мати, але викорінив його зовсім, здобув ніколи не минаючу до всіх братів у Бозі любов, яка .є союзом досконалости як корінь миру. Любов же від чистого серця і совісти доброї, і віри нелицемірної, любов довготерпеливу, милосердну, незаздрісну, що й усі инші чесноти має, найбільше ж ці: цноту, піст, молитву постійну. Послухав-бо блаженний цей пресвітер Писання цього: "Будьте мудрі, — казав, — і пильнуйте в молитвах, найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!" І так втілив у своїх пресвітерських жертвах і ті розумні євангельські слова, що любити Бога і ближнього є більше від всепалень і жертв. Здобув же і мир досконалий, що неможливо було йому, покритому досконалою любов'ю, засумувати, кажучи: "Нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх" Але більш досконалий праведного цього постника мир такий був, що на ньому сповнилися правдиві слова апостола: "Не є царство Боже їжею і питтям правдою і миром". Тому ж з ним і на небесах достойним упокоєння виявився Тит преподобний — його ж забажавши, по трудах богоугодних великих і багатьох заснув у Господі і спочиває тілом нетлінним у печері, сповненій святих, як на долішньому небі. Духом же рівноангельським у вишнє небо на вічний спочинок був вознесений руками раніше явлених йому ангелів. Вони там ним тішилися, як через грішника, що колись був, нині ж століпно покаявся. ІЦо чує? Лише слова Павла святого про Тита-апостола: "Утішив нас Бог приходом Титовим". Нам же, співрадіючим, відповідати з того ж Писання до мешканців небесних добрим є: "Утішилися в утісі вашій, лише ж більше зраділи в радості Титовій, що упокоїли ви всі дух його". Його ж святими молитвами нехай і ми сподобимося, уникнувши гніву, прощення гріхів і упокоєння тимчасове та вічне отримати в Христі Ісусі, Господі нашому, що є Богом любови і миру, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.